До питання адміністративно-правового регулювання медичної та фармацевтичної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання адміністративно-правового регулювання медичної та фармацевтичної сфери

To the issue of the administrative and legal regulation of the medical and pharmaceutical sphere

Шовкопляс О.В., кандидат юридичних наук,

асистент кафедри адміністративного права та

адміністративної діяльності Національного юридичного

університету імені Ярослава Мудрого

У статті розглянуто особливості адміністративно-правового регулювання у медичній та фармацевтичній сферах. З'ясовано, що питання правового регулювання в цих сферах на цей час стало надзвичайно актуальним та потребує глибокого наукового вивчення з боку всіх наукових галузей, в тому числі і галузі адміністративного права.

Це актуальне питання нами вивчено з теоретичної точки зору, розкрито зміст та сутність адміністративно-правового регулювання у медичній та фармацевтичній сферах. Під час дослідження було опрацьовано наукові доробки багатьох вчених-адміністративістів, ураховано їх бачення та характеристику адміністративно-правового регулювання й правового регулювання загалом. Також у цій праці нами сформовано авторську дефініцію такої правової категорії, як «адміністративно-правове регулювання в медичній та фармацевтичній сферах». Зроблено висновок, що адміністративно-правове регулювання в медичній та фармацевтичній сферах - це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на медичні та фармацевтичні суспільні відносини, що здійснюється за допомогою комплексу адміністративних засобів.

Проаналізовано сучасний стан нормативно-правової бази в Україні, яка врегульовує суспільні відносини у сфері медицини та фармації. Виділено основні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, які формують вітчизняну державну політику у досліджуваних сферах. Також виділено основні міжнародні нормативні документи, які мають обов'язковий або рекомендаційний характер та спрямовані на формування міжнародних принципів та стандартів у медичній та фармацевтичній сферах. Вони видані у своїй більшості міжнародними організаціями з метою належного дотримання прав та свобод людини й громадянина у всьому світі та в кожній окремій країні зокрема.

Зроблено висновок, що нинішня українська нормативно-правова база, яка врегульовує відносини у медичній та фармацевтичній сферах, потребує негайного удосконалення та доопрацювання. Підкреслено, що таке удосконалення можливо лише шляхом глибокого аналізу й урахування міжнародного позитивного досвіду у цих сферах та шляхом чіткого дотримання принципів й стандартів, які встановлені міжнародним співтовариством.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, правове регулювання, медичне право, фармацевтичне право, адміністративно-правове регулювання медичної та фармацевтичної сфери.

The article considers the peculiarities of the administrative and legal regulation in the medical and pharmaceutical spheres. It was found out that the issue of the legal regulation in these areas has become extremely relevant nowadays and requires a deep scientific study by all the scientific branches, including the administrative law branch.

This topical issue has been studied from the theoretical point of view, the content and the essence of the administrative and legal regulation in the medical and pharmaceutical spheres have been revealed. During the research the scientific works of many administrative scientists were processed, their vision and characteristics of the administrative-legal regulation and the legal regulation in general were taken into account. Besides, in this work we have created the author's definition of such a legal category as the “administrative and legal regulation in the medical and pharmaceutical spheres”. It has been concluded that the administrative and legal regulation in the medical and pharmaceutical spheres is a purposeful impact of the administrative law norms on the medical and pharmaceutical public relations, carried out with the help of a set of administrative tools.

The article analyzes the current state of the regulatory and legal framework in Ukraine, which regulates the public relations in the field of medicine and formation. The main legislative and subordinate regulatory and legal acts that form the domestic state policy in the studied areas are highlighted. The main international normative documents, which are mandatory or recommendatory and are aimed at forming the international principles and standards in the medical and pharmaceutical spheres, are also highlighted. Most of them are published by the international organizations in order to ensure a proper compliance with the rights and freedoms of the person and citizen throughout the world and in each individual country in particular.

It is concluded that the current Ukrainian regulatory and legal framework, regulating the relations in the medical and pharmaceutical spheres, requires an immediate improvement and refinement. It was emphasized that such an improvement is possible only through an in-depth analysis and consideration of the positive international experience in these areas and through a strict compliance with the principles and the standards set by the international community.

Key words: administrative and legal regulation, legal regulation, medical law, pharmaceutical law, administrative and legal regulation of the medical and pharmaceutical spheres.

Постановка проблеми

Медична й фармацевтична діяльність завжди були й будуть основними складниками діяльності держави у контексті формування і гарантування прав та свобод людини й громадянина. І як наслідок цього, ефективне адміністративно-правове регулювання такої медичної й фармацевтичної царини в державі та у світі загалом є вкрай важливим для виконання функцій з дотримання високого рівня життедіяльності суспільства в усьому світі. Особливої уваги стали вимагати питання правового регулювання медичної та фармацевтичної діяльності останнім часом, коли відбулися спалахи епідемій, та весь світ зрозумів, що надзвичайно важливим стало правове врегулювання суспільних відносин під час таких пандемій. Актуалізувалися й питання недостатньо ефективного врегулювання адміністративно-правових режимів під час епідемій, діяльності медичних та фармацевтичних працівників, питання забезпечення прав людей у такі періоди та в тому числі обмеження таких прав. У світлі останніх подій світ зрозумів, що був не готовий до таких ситуацій ні в економічній, ні в медичній, ні в правовій сферах. Саме тому виникла негайна потреба ґрунтовних, комплексних та всео- хоплюючих наукових досліджень у різних наукових галузях, в тому числі і правовій, які врегулювали б суспільні відносини, пов'язані з медичною та фармацевтичною сферою.

Стан дослідження

Вивченням питань адміністративно-правового регулювання займалась велика кількість вчених-адміністративістів, але якщо говорити про такі сфери, як медична та фармацевтична, то поглиблених й комплексних праць досить мало. При цьому останнім часом ця тематика стає все більш актуальною та затребуваною, в силу останніх світових подій.

Очевидно, що ґрунтовне вивчення й аналіз адміністративно-правового регулювання медичної та фармацевтичної сфери надзвичайно важливе для нормального й ефективного виконання державою своїх функцій у цих сферах та й узагалі для належного дотримання соціального рівня не тільки у державі, а й у світі загалом. Для якісного дослідження адміністративно-правового регулювання у сферах медицини та фармації ми вивчали базові праці багатьох вчених різних галузей права, зокрема таких, як В.Б. Авер'янов, Ю.П. Битяк, В.В. Галунько, В.М. Гаращук, Ю.М. Козлов, О.М. Мельник, В.Я. Настюк, В.І. Олефір, В.М. Пашков, О.В. Петри- шин, В.Ю. Стеценко, С.Г Стеценко, М.В. Цвік тощо. Дослідження зазначених учених стали ґрунтом для нашої праці, на них базуються основні положення та висновки статті.

адміністративний правовий медичний фармацевтичний

Постановка завдання

Метою статті є вивчення нинішнього рівня ефективності адміністративно- правового регулювання медичної та фармацевтичної сфери в України та світі. Здійснення порівняльного аналізу такої діяльності у нашій країні та за кордоном, а також розкриття особливо важливих питань щодо удосконалення вітчизняного адміністративно- правового механізму в досліджуваній сфері.

Виклад основного матеріалу

Спочатку для чіткого розуміння поняття адміністративно-правового регулювання в медичній та фармацевтичній сферах звернемо увагу на наукові доробки вчених стосовно цікавого нам понятійно-категоріального апарату. Так, багато вчених характеризують категорію правове регулювання як спеціально-юридичний механізм дії права на поведінку й діяльність його адресатів. У результаті правової регуляції формується юридична основа, встановлюються орієнтири для організації діяльності учасників відносин, що регулюються цією нормою, і напрямів досягнень фактичних цілей права [1, с. 177]. А деякі вчені зазначають, що правове регулювання може бути охарактеризоване як здійснюваний за допомогою юридичних засобів процес упорядкування суспільних відносин з метою забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування [2, с. 207-208].

Аналогічно цікаво зосередитися на думках адмі- ністративістів щодо розуміння категорії поняття «адміністративно-правове регулювання». Так, досліджуючи багатоманітні наявні у науці визначення адміністративно-правового регулювання, деякі науковці слушно стверджують, що вони базуються на різних підходах до сутності правового регулювання як узагальненої категорії, а ці підходи своєю чергою зумовлені різними концепціями праворозуміння [3, с. 122].

Наприклад, В.И. Развадський визначає адміністративно-правове регулювання як комбінацію способів правового регулювання, в якій переважають зобов'язання та заборони. Ця комбінація формується через наділення учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами й покладання на них обов'язків шляхом визначення та закріплення у правових актах певних правил поведінки внаслідок правотворчої діяльності уповноважених на це органів (посадових осіб) [4, с. 169].

В.В. Галунько виділяє такі характерні ознаки адміністративно-правового регулювання, як: цілеспрямований характер, оскільки постає певним регулятором суспільних відносин, впорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства; організаційний та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів; спрямоване на досягнення певних цілей, а тому має регулятивний характер; має певний предмет і сферу правового впливу, які усвідомлюються людьми і суспільством та мають для них певне значення; забезпечується певними методами, які координують діяльність суб'єктів права або здійснюються за допомогою їхньої субор- динаційної підлеглості у процесі виконання або використання норм права; має визначені стадії, які передбачають правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків та їх реалізацію [5, с. 116-118].

Підсумовуючи, адміністративно-правове регулювання визначають як: 1) цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою адміністративно-правових заходів прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства й держави; 2) адміністративно-правовий вплив, здійснюваний за допомогою комплексу адміністративних засобів та інших правових явищ, які в сукупності складають механізм адміністративно- правового регулювання; 3) один із видів галузевого правового регулювання, заснований на дії адміністративного права та багатого арсеналу адміністративно- правових засобів на суспільні відносини, що мають місце у сфері діяльності державної адміністрації [6, с. 24-25].

Також, враховуючи зазначене вище, важливо звернутися до аналізу такої правової конструкцій, як механізм адміністративно-правового регулювання. Під ним розуміють засоби функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулювання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування громадянського суспільства та держави. До його складу входять: норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження - джерела адміністративного права; публічна адміністрація й принципи її діяльності; індивідуальні акти публічної адміністрації; адміністративно-правові відносини; форми адміністративного права; методи адміністративного права; адміністративно-правові режими; тлумачення норм адміністративного права; адміністративні процедури [7, с. 251].

Усе це свідчить про те, що основою адміністративно-правового регулювання більшість науковців вважають вплив норм адміністративного права на суспільні відносини за допомогою адміністративних засобів. А якщо говорити конкретно про досліджувану нами сферу, а саме про медичну та фармацевтичну галузь, то їх адміністративно-правове регулювання базується в основному на вітчизняних та міжнародних нормах адміністративного права, які врегульовують суспільні відносини медичного та фармацевтичного характеру.

Враховуючи зазначене вище, вважаємо за необхідне звернути увагу на сучасний стан вітчизняної нормативно-правової бази в медичній і фармацевтичній сферах та вплив на неї міжнародних документів, що мають як обов'язковий, так і рекомендаційний характер.

Насамперед основоположним документом, що врегульовує відносини в медичній та фармацевтичній сферах, є Конституція України, де гарантуються права людини й громадянина на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується, тобто право професійно займатися медичною та фармацевтичною діяльністю відповідно до чинного законодавства.

Особливу увагу звернемо на Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII від 19 листопада 1992 року. Цей Закон є основним нормативно-правовим актом, який врегульовує відносини у досліджуваних нами сферах, він визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулює суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості [8]. Також важливим для фармацевтичної сфери є Закон України «Про лікарські засоби» № 123/96-ВР від 4 квітня 1996 р. Останній регулює правовідносини, пов'язані зі створенням, реєстрацією, виробництвом, контролем якості та реалізацією лікарських засобів, визначає права та обов'язки підприємств, установ, організацій і громадян, а також повноваження у цій сфері органів виконавчої влади і посадових осіб [9]. Зазначені закони України мають досить ґрунтовну основу для формування вітчизняного законодавства у медичній та фармацевтичній сферах.

До національних законодавчих актів, які врегульовують окремі питання в медичній та фармацевтичній сферах, також можна віднести Закони України: «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 р., що визначає державні фінансові гарантії надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів; «Про екстрену медичну допомогу» від 05 липня 2012 р., який закріплює організаційно-правові засади забезпечення екстреною медичною допомогою; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р, що визначає організаційно-правові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб; «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р., який визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян психіатричною допомогою з огляду на пріоритет прав людини; «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р., що закріплює права і обов'язки державних органів та громадян і встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні; «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15 лютого 1995 р., який визначає організаційно-правові засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також встановлює порядок проведення державного контролю за таким обігом, та інші.

Очевидно, що велику частину нормативно-правової бази, яка регулює відносини у медичній та фармацевтичній сферах, складають підзаконні нормативно-правові документи, які приймаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими державними органами й установами. Наприклад, до таких можна віднести: Постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році» від 5 лютого 2020 р.; Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та надають медичну допомогу відповідного виду» від 28 лютого 2020 р.; Рішення РНБО України «Про забезпечення населення якісними та доступними лікарськими засобами» від 25 травня 2012 р.; Наказ Міністерства охорони здоров'я України та Національної академії медичних наук України «Про удосконалення впровадження досягнень медичної науки у сферу охорони здоров'я» від 13 листопада 2013 р. тощо.

Проте, на наше переконання, дуже важливу роль у формуванні національного законодавства відіграють міжнародні документи, які є основою для багатьох державних програм та нормативно- правової бази, особливо в медичній та фармацевтичній сферах. Насамперед зазначимо, що Україна ратифікувала певні Конвенції, декларації та інші документи й повинна дотримуватися закріплених у них положень і стандартів. Але, враховуючи нинішній стан врегулювання суспільних відносин в медичній та фармацевтичній сферах в Україні, можемо стверджувати, що нашій країні вкрай важливо дотримуватися положень й рекомендацій, наданих міжнародною спільнотою, для підвищення ефективності функціонування держави у досліджуваних нами сферах.

Підкреслимо, що важливими для формування державної політики кожної розвиненої, демократичної, правової та соціальної країни стали такі міжнародні документи, як: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р.; Конвенція Ради Європи «Про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров'я» від 28 жовтня 2011 р.; Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину від 04 квітня 1997 р.; Міжнародні медико-санітарні правила від 23 травня 2005 р.; Лісабонська декларація стосовно прав пацієнта від 01 жовтня 1981 р.; Рамкова конвенція ВООЗ із боротьби проти тютюну від 21 травня 2003 р.; Декларація прав людини і особистої свободи медичних працівників від 30 жовтня 1985 р; Декларація стосовно незалежності та професійної свободи лікаря від 30 жовтня 1986 р.; Декларація стосовно ролі лікарів у вирішенні екологічних та демографічних проблем від 01 вересня 1988 р.; Паризька хартія боротьби з раком від 4 лютого 2000 р.; Положення щодо політики в галузі дитячого здоров'я від 01 жовтня 1987 р.; Дванадцять принципів організації охорони здоров'я для будь-якої національної системи охорони здоров'я від 01 жовтня 1963 р.; Рекомендації, що стосуються охорони здоров'я в сільській місцевості від 01 червня 1964 р.; Рекомендація Ради 2003/488/ЄС «Про запобігання та зменшення шкоди здоров'ю, пов'язаної із наркотичною залежністю» від 18 червня 2003 р. тощо.

Обов'язково зауважимо, що зазначені вище документи здебільшого мають рекомендаційний характер, але підкреслимо, що вони опрацьовувалися найкращими фахівцями світу та розроблені саме для того, щоб покласти основу для врегулювання відносин у медичній та фармацевтичній сферах у кожній окремій країні та у світі загалом.

Висновки

Резюмуючи, зазначимо, що адміністративно-правове регулювання в медичній та фармацевтичній сферах - це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на медичні та фармацевтичні суспільні відносини, здійснюваний за допомогою комплексу адміністративних засобів у сфері державного управління, з метою забезпечення прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб й нормального функціонування громадянського суспільства та держави загалом.

Також відмітимо, що норми адміністративного права та національна нормативно-правова база загалом, яка повинна врегульовувати медичні та фармацевтичні суспільні відносини в нашій країні, не зовсім зорієнтована на міжнародні стандарти та сформовані міжнародні принципи у цих сферах. У результаті дослідження ми дійшли висновку, що наша держава все ж досить успішно співпрацює з іншими країнами світу з питань медицини та фармації, а саме Україною укладено досить багато міжнародних договорів близько з сорока країнами, й ми вважаємо таку співпрацю досить корисною для розвитку й покращення міжнародних відносин. Але необхідно також приділяти більше уваги реальному запровадженню в Україні міжнародних стандартів у медичній та фармацевтичній сферах й удосконалювати українське законодавство за допомогою глибокого вивчення рекомендаційних міжнародних документів та аналізу закордонного досвіду в сфері медицини та фармації.

Список використаних джерел

1. Сокуренко В.В. Поняття адміністративно-правового регулювання у сфері оборони. Visegrad Journal on Human Rights. 2014. № 2. С. 177-182.

2. Загальна теорія держави і права: підручник / за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.

3. Матвійчук А. Визначення адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення регуляторної політики. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 11. С. 121-124.

4. Разводовський В.Й. Особливості нормативно-правового регулювання державноуправлінських відносин у транспортній сфері. Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2003. № 23. С. 167-174.

5. Галунько В.В., Пономаренко Г.О., Шкарупа В.К. Теорія держави та права: конспект лекцій / за заг. ред. В.К. Шкарупи. Херсон, 2008. 280 с.

6. Даценко О.М. Адміністративно-правове регулювання нафтогазового комплексу. Visegrad Journal on Human Rights. 2015. № 5/1. С. 24-30.

7. Адміністративне право України: навч. посібник у 2 томах / за заг ред. В.В. Галунька. Т 1: Загальне адміністративне право. Херсон, 2011. 320 с.

8. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України № 2801-XII від 19.11.1992 р. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. Ст. 19.

9. Про лікарські засоби: Закон України № 123/96-ВР від 4 квітня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 22. Ст. 86.

Размещено на Allbest.ru