Окремі питання конструкції "зловживання правом" в сімейних правовідносинах

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра цивільного права №2

Окремі питання конструкції «зловживання правом» в сімейних правовідносинах

Хохлова Т.С., аспірант

Анотація

Стаття присвячена одній з найбільш спірних категорій юридичної науки - зловживання правом. Сучасне сімейне законодавство містить багато оціночних норм права. Тлумачення і конкретизація оціночних понять є складним інтелектуальним процесом.

Питання, що вимагають дослідження в рамках проблеми зловживання сімейним правом, безпосередньо випливають із змісту правових норм, що регулюють цей правовий інститут. Автор зазначає, що особистий характер сімейних правовідносин передбачає, що у учасників повинна бути альтернатива поведінки, передбаченої законом, внаслідок чого свобода вибору поведінки повинна допускатися. Постає питання - наскільки є широкими можливості учасників сімейних правовідносин у виборі цих умов. Які межі здійснення принципу рівності сторін у сімейному праві?

Відповідно до частин 1-3 ст.ІЗЦК України не допускаються дії громадян та юридичних осіб, що здійснюються виключно з метою нанесення шкоди іншій особі, а також зловживання правами в інших формах. Ця норма не визначає поняття зловживання законом, а також не розкриває ознак, що дають підстави кваліфікувати «інші форми» зловживання законом. Дискусійний характер проблеми факту зловживання суб'єктивним цивільним правом полягає в тому, що вона виявляється суб'єктивною з урахуванням обставин кожного конкретного випадку, оскільки немає чітких критеріїв системної диференціації зловживання правом від нормального здійснення сімейних прав. Це підкреслює абстрактність та невизначеність дій, кваліфікованих як зловживання у сімейному праві, що негативно позначається на сімейних правовідносинах. Оскільки проблеми, пов'язані з використанням цього інституту, вже вивчались у науці цивільного права, доцільно розпочати розгляд цього питання з аналізу теорій зловживання правом, які вже існують у цивільному праві. Ключові слова: шикана, зловживання правом, кваліфікуючі ознаки зловживання сімейними правами

Annotation

Some issues of the construction of “abuse of rights” in family relationships

The article is devoted to one of the most controversial categories of legal science - abuse of law. Modern family law contains many evaluative legal norms. The interpretation and concretization of evaluative concepts is a complex intellectual process.

Questions requiring research in the framework of the problem of abuse of family law directly follow from the content of the legal norms governing this legal institution. The personal nature of family legal relations implies that the participants should have an alternative to the behavior provided by law, as a result of which the freedom of choice of behavior should be allowed. The question arises - how wide are the possibilities of the participants in family legal relations in the choice of these conditions. The limits of the implementation of the principle of equality of arms in family law?

In accordance with parts 1-3 of article 13 of the Central Committee of Ukraine, actions of citizens and legal entities carried out solely for the purpose of harming another person, as well as abuse of rights in other forms, are not allowed. This norm does not define the concept of abuse of the law, and also does not disclose signs, give grounds to qualify “other forms” of abuse of the law. The debatable nature of the problem of the fact of abuse of subjective civil law is that it turns out to be subjective, taking into account the circumstances of each specific case, since there are no clear criteria for the systemic differentiation of abuse of law from the normal exercise of family rights. This emphasizes the abstractness and uncertainty of actions qualified as abuse in family law, which negatively affects family legal relationships. Since the problems associated with the use of this institution have already been studied in the science of civil law, it is advisable to begin consideration of this issue with an analysis of theories of abuse of law that already exist in domestic civil law.

Keywords: harassment, abuse of rights, qualifying signs of abuse of family rights rights

Постановка проблеми

На сучасному етапі розвитку українського суспільства проблема реалізації прав особистості, у тому числі її особистих немайнових прав, набуває особливого значення та висуває нові вимоги до якості законів України, правових інститутів, їх значимості, ефективності, ступеня впливу на людські якості та хід розвитку суспільства. Адже сама цінність правової системи, її досконалість значною мірою зумовлена тим, яке місце в ній займає особистість, яка роль їй відводиться, якими правами вона наділена, як вони реалізуються і які гарантії цих прав.

Однак, в процесі реалізації суб'єктивних прав виникає таке явище як «зловживання правом». Тобто надмірне використання своїм правом, яке полягає у перевищенні особою меж дозволеного, а точніше у навмисному зацікавленому здійсненні суб'єктивних прав чи інтересів, що спричиняє завдання шкоди охоронюваним законом іншим правам та інтересам інших осіб.

Наразі існує складність, невизначеність, оціночний характер поняття «зловживання правом в цивільних правовідносинах», що завжди буде привертати увагу правників як щодо змістовної характеристики цього поняття, так і стосовно правозастосування судом.

Реформуванням, всіх сторін життя сучасного суспільства, в якому відбуваються інтенсивні якісні перетворення, пов'язані зі зміною характеру відносин суспільства і держави, підвищенням ролі правових засад у функціонуванні всіх сфер суспільного життя, які змінюються разом ставленням до права і його можливостям. Недостатній взаємозв'язок і взаємозумовленість правової теорії і практики призводить зокрема до того, що правозастосовні органи змушені оперувати такими юридичними поняттями і конструкціями, зміст яких неоднозначний, що в свою чергу вносить неузгодженість в належне функціонування правового механізму.

Загальновідомо, що досягнення стабільності, впорядкованості існуючих суспільних відносин і забезпечення їх подальшого поступального розвитку неможливо без урахування особливостей різних юридичних явищ. Одним з таких правових феноменів, що створюють серйозні перешкоди на шляху побудови єдиного правового простору виступає зловживання правом

Не можна не сказати про те, що в юридичній літературі проблема зловживання правом має давню історію. Тільки аналіз останніх наукових робіт В.І. Ємельянова (2001), А.А. Малиновського (2002), А.І Муранова (1999), О.А. Поротіковой (2002), Т.С. Яценко (2001), в яких найбільш повно простежено еволюцію поглядів на дану проблему дозволяє зробити висновок, що ця проблема обговорюється в юридичній літературі з початку XX століття.

Так само слід зазначити, що після введення в сучасне процесуальне законодавство єдиного юридичного терміну «зловживання правом», за допомогою його закріплення в тексті статті Цивільного процесуального кодексу України, можна з повною підставою стверджувати, що інтерес до даної проблеми знайшов «друге дихання» про що свідчить велика кількість окремих робіт і наукових статей.

Незважаючи на підвищений інтерес, який виявляють останнім часом до досліджуваної проблеми, звертає на себе увагу та обставина, що в силу різних причин цілий ряд питань, що мають безпосереднє відношення до даної теми залишається поки без відповіді.

Отже, метою та завданням цієї статті є більш поглиблене вивчення теоретико-правового змісту юридичного феномена «зловживання правом» як правової категорії в сімейних відносинах.

Виклад основного матеріалу

Насамперед, слід звернути увагу на те, що перші спроби описати феномен зловживання правом, зазначити його ознаки та передбачити відповідальність були саме у представників німецької правової думки XVIII - XIX ст. Вони ввели в науковий оборот термін «шикана», як форма зловживання правом, що походить від німецького слова schikane, яке перекладається як «знущання, каверза, причіпка»

Так, норми Прусського судового статуту 1793 року (який діяв на території тодішньої Німеччини) були спрямовані на стримування судової недобросовісності. Зокрема, в положенні прописано, що ніхто не має права підтримувати свої інтереси недозволеними діями, а тому сторони в процесі повинні викладати перед судом всі обставини справи, які є суттєвими для її вирішення, в повному обсязі та достовірно. А через спотворення інформації та викривлення істини призначалось покарання у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог. Окрім того, передбачались і грошові штрафи за брехню. Така особа надалі вносилась до «чорного реєстру суду» та в майбутньому зазнавала обмеження в реалізації права на звернення до суду для захисту своїх прав.

Як зазначалось в параграфі 226 Цивільного Уложення Німецької імперії ( далі - Уложення ) «не допускається здійснення права, якщо метою такого здійснення може бути спричинення шкоди іншому». Крім того, в наступній редакції Уложення, а саме в параграфі 705 зазначалось, що «дії, які в силу загальної свободи самі по собі є дозволеними, визнаються протиправними, якщо зроблені всупереч «добрим звичаям» і розраховані на спричинення шкоди, в тому числі і третім особам [3].

Найбільш яскраво позиція стосовно поняття зловживання відображена в роботі Волкова А.В. На його думку, «зловживання цивільним правом - це особливий вид цивільного правопорушення, пов'язаний з умисним виходом уповноваженої особи за внутрішні межі (сенс, призначення) суб'єктивного цивільного права (визначаються, в тому числі критеріями розумності і сумлінності) для досягнення своєї незаконної прихованої мети з використанням юридичного формалізму цивільного права, як то: прогалини, застереження, недоліки, вузькість, протиріччя правових норм і договірних умов [4, с. 98-99]. рівність зловживання сімейний право

Думки вітчизняних науковців: О.О. Бакалінська [6, с. 141-145], С.В. Базилевський [7, с. 13-19], О.С. Губар [8, с. 93-100], Д.О. Тихомиров [9, с. 26-29], М.М. Хміль [10, с.5], М.П. Харченко [9, с. 26-29 ], Мілетич О.О. [11]. як ми бачимо дуже відрізняються, тому важливо вказати своє бачення. На нашу думку, під «зловживанням правами» в цивільному праві розуміється формально правомірна поведінка одного суб'єкта (володільця або власника), яка є суспільно шкідливою, призводить до порушення права і законних інтересів інших осіб, наприклад, порушення принципу неприпустимості зловживання правом та рівності суб'єктів цивільних прав.

Проте зміст терміна «зловживання правом» знаходиться у приписах; охоплює індивідуальні, іноді різні види діянь. Процесуальне законодавство більш детально визначає зміст «зловживання процесуальними правами», але не дає вичерпний перелік таких діянь. Офіційна позиція законодавця - неприйнятність будь-яких зловживань правами. Такі правові норми мають захисний (заборонний) характер, вони не завжди розкривають сутність зловживань. У класифікації дій по зловживанню правами міститься не тільки формальне, суто теоретичне значення, а й, по своїй суті, класифікація дозволяє, виявити найбільш типові випадки досліджуваного явища, встановити тенденції на появу нових видів і форм зловживання правами і визначити найбільш дієві методи і засоби їх подолання.

Передумовою виникнення випадків зловживання правом є прогалини у законодавстві або недостатня чіткість правової регламентації тих чи інших суспільних відносин. А тому, окрім визначення ґрунтовного поняття зловживання правами необхідно також більш детально проаналізувати основні ознаки, які воно безпосередньо містить.

Незважаючи на те, що вже само словосполучення «зловживання правом» було піддано серйозній критиці, так як було багато противників, які вважали його надуманим, що необґрунтовано розширює межі цивільного права до суб'єктивних установок осіб, які його використовують, що, на їхню думку, підриває визначеність і міцність цивільного права в цілому. І все ж, розвиток цивільного права свідчить про постійну боротьбу за те, щоб його норми використовувалися тільки за своїм системним призначенням.

Одна із форм зловживання суб'єктивними цивільними правами може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності. Таким чином, коли мова йде про шикану, то прямий умисел уповноваженої особи щодо своєї поведінки має вирішальне значення, так як на цей кваліфікуючий момент є пряма вказівка законодавця - «не допускати дії громадян і юридичних осіб, що здійснюються з наміром заподіяти шкоду іншій особі». Однак якщо мова йде про інші форми зловживання суб'єктивними цивільними правами, то не можна так сильно акцентувати увагу на психологічної стороні поведінки, як на характері такої поведінки. Сказане свідчить, що прямий умисел на заподіяння шкоди іншій особі при здійсненні права є першою і основною ознакою зловживання правом в формі шикани. Однак ця ознака не може бути загальною для всіх форм зловживання правом.

Зловживання правом може виникати в різних видах сімейних правовідносин.

Наприклад, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди виходять з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Не рідко в таких справах батьки дитини, зловживаючи своїми правами намагаються перешкодити один одному, завдаючи дитині багато неприємностей та діють в своїх інтересах. Доречно нагадати правовий висновок, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 18 року у справі №402/428/16-ц, а саме. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу [5].

З другою ознакою зловживання суб'єктивними цивільними правами пов'язують поведінку, яка виражається у неправомірності дій уповноваженої особи.

В літературі існує судження, за яким зловживання суб'єктивними правами є самостійним видом, що відхиляється від норми. В якості особливого протиправного діяння, воно полягає в діях, які хоча за зовнішніми ознаками не виходять за межі суб'єктивного права або повноваження, проте прямо суперечать меті, заради досягнення якої воно встановлюється законом, об'єктивно обмежує права, свободи та інтереси інших осіб. Більшість науковців вважають, що поведінка уповноваженої особи при здійсненні права зі зловживанням є нічим іншим як правопорушенням. Інші вчені, навпаки, вважають, що зловживання правом є правомірною дією.

Зловживання може бути пов'язане і з правопорушенням, коли здійснення права виходить за рамки змісту суб'єктивного права. Це означає співіснування двох видів правовідносин в рамках однієї поведінки. Але у цьому випадку саме по собі зловживання правом не перетворюється в протиправну дію.

Наприклад в справі №607/7978/19 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, а саме в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2019 року можемо побачити, що відповідач по справі зловживає своїм батьківським правом. Умисні його дії полягають у тому, що на прохання позивачки надати згоду на виїзд дитини за кордон, засвідчену в нотаріальному порядку, відповідач відмовляється, чим вчиняє дії спрямовані на зловживання батьківськими правами всупереч інтересів дитини, тому, позивачка просить суд її позовні вимоги задовольнити. Так Касаційний цивільний суд в своїй постанові зазначив, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що дитина проживає з матір'ю (проти чого відповідач не заперечує), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; мати має роботу за контрактом, житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, дійшов обґрунтованого висновку про те, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України у супроводі матері та без дозволу і супроводу батька, із визначенням його початку й закінчення відповідає інтересам дитини, не порушує прав батька на спілкування з нею та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дитини [12].

Третьою ознакою є вибір з кількох варіантів можливої поведінки саме такої, яка може нашкодити іншій особі. Тобто якщо є можливість, не вдаючись до поведінки, яка може бути кваліфікована як зловживання правами, тоді дії уповноваженої особи за наявності інших ознак можуть бути кваліфіковані як зловживання правом. А якщо такої можливості немає, то дії уповноваженої особи не можуть бути кваліфіковані як зловживання.

Вважаємо, що кваліфікувати реалізацію права як зловживання правом можна, якщо у правовласника існував тільки один спосіб такої реалізації, і він ним скористався через брак інших (або якщо інші були, але їх використання спричиняло для такого суб'єкта будь-які суттєві незручності .

Недобросовісна поведінка, тим більше нерозумні дії, не можуть самі по собі бути підставою для кваліфікації здійснення правом як зловживання. Тому питання кваліфікації дій як зловживання суб'єктивними правами може бути вирішене тільки у сукупності з іншими обставинами (ознаками).

Таким чином, з вищенаведеного випливає, що всі раніше вказані ознаки повинні існувати одночасно для того, щоб дію кваліфікувати як зловживання правом. Саме лише заподіяння шкоди при здійсненні права за призначенням не може розглядатися як зловживання правом. Нешкідливе здійснення суб'єктивного права в протиріччі з його призначенням також не вважається зловживанням правом.

Висновки

Отже, з огляду на викладене, можемо прийти до висновку, що загалом проблема зловживання правом є однією з найбільш дискусійних у контексті доцільності такої конструкції, поняття цього явища, його ознак та наслідків. Зловживання правом є протиправним діянням -- таким, яке призводить до негативних наслідків щодо інших осіб і порушує норми цивільного та сімейного законодавства або права сторони за договором.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. - ст. 141.

2. Цивільно процесуальний кодекс України

3. О.Я. Рогач Становлення та розвиток категорій зловживання правом у законодавстві Німеччини (XVIII-XIX от.)

4. Волков, А.В. Гражданско-правовая санкция за нарушение запрета злоупотребления правом. Законы России. 2008. №9. С. 97-103

5. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 402/428/16-ц.

6. Бакалінська О.О. Недобросовісна конкуренція як форма зловживання суб'єктивним цивільним правом. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2012. №3. С. 141-145.

7. Базилевський С. Зловживання процесуальними правами. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2017. №5. С. 13-19

8. Губар О.С. Класифікація зловживання цивільними правами за законодавством України. Юридична Україна. Питання розвитку приватного права. №11-2012., C.93-100; C.93.

9. Тихомиров Д.О., Харченко М.П., Зловживання правом як відхилення від правомірної поведінки. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. Вип. 38. Т 1. С. 26-29.

10. Хміль М.М. Принцип неприпустимості зловживання правом. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2003. В. 24. С. 5

11. Мілетич О.О. Зловживання правом: теоретико-прикладний аспект. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Київ - 2015

12. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2019 року в справі № 607/7978/19, провадження № 61- 16833св19. Размещено на allbest.ru