Принцип справедливості в римському праві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Принцип справедливості в римському праві

Шелевер Н.В.

Шелевер Н.В., кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права Ужгородського національного університету

Сучасні проблеми України та бажання інтегруватися до європейської спільноти викликають необхідність вивчення такого фундаментального принципу у праві як справедливість. Окрім цього, численні реформи, які проводяться в Україні, в тому числі і судова, зумовлюють необхідність дослідження справедливості у праві. Наразі це є особливо актуальним питанням.

Метою статті є дослідження ролі, місця, особливостей принципу справедливості саме в римському праві. Адже це надасть змогу краще пізнати суть справедливості в праві. На думку автора, питання справедливості у римському праві потребує вивчення, оскільки на даний час не приділяється належна увага цьому питанню. Утвердження принципу справедливості необхідне для ефективного функціонування держави.

Роль римського права унікальна. Воно підкорило собі світ. Багато правових інститутів і доктринальних категорій сучасних правових систем походять саме від принципів і структури римського права. Принцип справедливості виник і широко застосовувався у Стародавньому Римі. Виникає необхідність його дослідження для подальшого застосування у законотворчій та правозастосовній практиці. У Стародавньому Римі принцип справедливості використовували юристи і претори при здійсненні правосуддя. Вони його застосовували у разі прогалин у праві, тобто, коли не було відповідної правової норми чи її було недостатньо.

У римському праві принцип справедливості позначався як «aequitas» і став вираженням природно-правової справедливості. Справедливість ґрунтується на справедливій поведінці учасників приватноправових відносин. Несправедливі дії не допускаються. Справедливість у римському праві пов'язана з етикою, мораллю, а також із загальнолюдською ідеєю рівності. Справедливість - це моральне і правове явище. Це особлива якість права. У Стародавньому Римі судочинство здійснювалося у відповідності до принципу справедливості. Це вимагали претори. Адже метою правосуддя є винесення справедливого судового рішення із дотриманням основних прав і свобод людини і громадянина.

Спочатку справедливість виникла як моральна категорія. Згодом характеризується як певна поведінка людей діяти належним чином. Римські юристи розуміли «право справедливості» як знання та уміння розуміти та розрізняти добро і зло, справедливе і несправедливе. Право Стародавнього Риму здійснило великий вплив на сучасні правові системи та дало нам багато правових ідей і правових норм. На даний час в Україні триває період реформ, тому дослідження принципу справедливості, який повинен пронизувати усі сфери суспільного життя, буде залишатися актуальним. Для кращої імплементації цього фундаментального принципу в праві потрібно і надалі вивчати, аналізувати, втілювати у законодавчу і правозастосовну практику норми римського права.

Ключові слова: справедливість, принципи права, римське право, Стародавній Рим, римські юристи, судове рішення.

THE PRINCIPLE OF JUSTICE IN ROMAN LAW

Modern problems of Ukraine and the desire to integrate into the European community cause the need to study such a fundamental principle in the law of equity. In addition, a number of reforms, held in Ukraine, including judicial, necessitate the study of justice in law. This is now particularly relevant.

The purpose of this article is to study the role, location, characteristics of the principle of justice in Roman law. After all, it will enable better understanding of the essence of justice in law. According to the author, the issue of equity in Roman law requires consideration, because it is not currently given due attention to this issue. Adoption of the principle of justice necessary for the effective functioning of the state.

The role of Roman law unique. It conquered the world. Many legal institutions and doctrinal categories of modern legal systems to occur from the principles and structure of Roman law. The principle of justice emerged and was widely used in Ancient Rome. There is a need for research for further use in the legislative and law-enforcement practice. In Ancient Rome, the principle of justice used by the lawyers and praetors in the administration of justice. They were used in the case of gaps in the law, that is, when there was no corresponding legal provisions or her was not enough.

In Roman law the principle of justice is designated as “aequitas” and became an expression of natural law of justice. Justice is based on the fair behavior of participants of private law relations. Unjust actions are not allowed. Justice in Roman law refers to ethics, morality, and universal idea of equality. Justice is a moral and legal phenomenon. This is a special quality right. In Ancient Rome justice was carried out in accordance with the principle of justice which was required by praetors. After all, the purpose of justice is to provide fair court decisions with respect for fundamental rights and freedoms of man and citizen.

The first justice emerged as a moral category. Subsequently it was characterized as a certain behavior of people to act properly. Roman lawyers understood the “law of justice” as the knowledge and ability to understand and distinguish between good and evil, just and unjust. Law of Ancient Rome had a great influence on modern legal systems and gave us a lot of legal ideas and legal norms. Currently, Ukraine continues the reform period, so the study of the principle of fairness, which should permeate all spheres of public life, will remain relevant. For better implementation of this fundamental principle of law we must continue to explore, to analyze, to translate into legislative and legal practice of the norms of Roman law.

Key words: justice, principles of law, Roman law, Ancient Rome, Roman lawyers, judicial decision.

Постановка проблеми

Сучасні проблеми України, пов'язані з пандемією коронавірусу COVID-19, війною на Сході України зумовлюють вивчення такого фундаментального принципу у праві як справедливість. У зв'язку з сучасними правовими перетвореннями це питання є особливо актуальним.

Україна прагне стати членом Європейського Союзу і для цього потрібне реформування законодавства. У зв'язку з проведенням численних реформ, в тому числі і судової, доцільним є дослідження принципу справедливості як основоположного принципу права.

Мета статті полягає у дослідженні ролі, місця, особливостей принципу справедливості у римському праві.

Стан дослідження

Вважаємо, що для кращого пізнання суті справедливості в праві потрібно провести аналіз історичного аспекту розвитку принципу справедливості. Свої праці принципу справедливості у римському праві присвятили такі вчені як С.С. Алексєєв, О.С. Іоффе, О.А. Підопри- гора, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко, А.Ф. Шишкін тощо. Проте на даний час цьому питанню не приділяється належна увага.

Виклад основного матеріалу

Справедливість пов'язана з розумінням права. Для нормального функціонування будь-якої держави необхідною умовою є утвердження принципу справедливості у всіх сферах суспільного життя. Дослідження понять і принципів правового регулювання, які виникли і застосовувалися у Стародавньому Римі, є важливим питанням сьогодення. На нашу думку, доцільно проаналізувати принцип справедливості в римському праві для подальшого його застосування у законотворчій та правозастосовній практиці.

«Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно пережило народ, що його створив і двічі підкорило собі світ. Зародилось воно в далекій глибині часів - тоді, коли Рим являв собою ледь помітну пляму на території земної кулі, маленьку общину серед багатьох інших подібних общин середньої Італії. Як і весь примітивний устрій цієї общини, римське право представляло собою нескладну, багато в чому архаїчну систему, проникнуту патріархальним і вузьконаціональним характером. І якби воно залишилось на тій стадії, воно, звичайно, було б давним-давно загублене в архівах історії. Але доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька civitas Roma постійно зростає, поглинаючи у собі інші сусідні civitates, і кріпне у своїй внутрішній організації. Чим далі, тим все більше і більше розширяється її територія, розповсюджується на всю Італію, захоплює прилеглі острови, перекидається на все узбережжя Середземного моря, - і на сцені історії з'являється величезна держава, що об'єднала під своєю владою майже весь тодішній культурний світ: Рим став синонімом світу», - цими словами розпочав свою фундаментальну працю «Історія римського права» (1917) доктор римського права, професор, член Київського юридичного товариства Й.О. Покровський [1, с. 13].

Багато ознак загальної правової традиції, правових інститутів і доктринальні категорії сучасних правових систем безпосередньо походять від принципів і структури римського права, що вироблялися або на його основі, або з урахуванням критичного сприйняття. Окремі сполучення і догматичні вимоги, походячи з римського права, продовжують існувати в сучасному праві - явно чи неявно, у прямо запозиченому вигляді або заломлюючись через власну національну традицію. І такий генетичний зв'язок із римським правом сформував чи не головну якісну особливість усього названого типу правових систем, що представляє до того ж найрозвиненіший - у науковому сенсі - тип, порівняно з іншими відомими світовій юридичній практиці [2, с. 4].

Принцип справедливості - це унікальний принцип римського приватного права. Римські юристи та претори активно використовували його при здійсненні правосуддя у тому випадку, коли не було відповідної правової норми чи вона була, але її було недостатньо. У римському приватному праві принцип справедливості позначався як «aequitas».

І.С. Олійник зазначає наступне: «Aequitas для Стародавнього Риму стала вираженням природно-правової справедливості, яка визначала і оцінювала діюче право на предмет відповідності його норм вимогам моральності та справедливості, була свого роду моральним (етичним) кодексом у правотворчості преторів, сенату і юристів при тлумаченні і застосуванні права.

Таким чином, справедливість полягає у такій поведінці учасників приватноправових відносин, яка б виключала їх несправедливі дії, а ґрунтувалася б на поведінці справедливій, а саме такій поведінці, яка є не тільки правомірною з точки зору закону, а й етичною, моральною з точки зору суспільства» [3, с. 230].

У римському праві справедливість пов'язувалася із загальнолюдською ідеєю рівності. На думку Г. Пастушка, «Принцип справедливості мав особливе значення у судочинстві. На нього часто посилалися юристи і претори у нестандартних випадках, коли застосування права було недостатньо аргументоване для позитивного вирішення справи.

Для римлян принцип справедливості та його роль у бутті права були іманентно даними, виходячи з основних світоглядних настанов римсько-античної людності. Римське право з часів свого виникнення прагнуло справедливості, тому той, хто не переслідував цю мету в своїй діяльності, не міг бути юристом. Римські юристи говорили про справедливість як про начало рівності всіх у сфері права і перед законом» [4, с. 33-34].

На думку І.Г. Бабич, «Відповідно до поглядів Платона, Аристотеля, Цицерона, філософів стоїцизму, які справили вплив на римських юристів, справедливість у людських відносинах була моментом рівності, еквівалентності. За Платоном справедливість - це якість всієї держави, на відміну від інших якостей (мужність, мудрість), які характеризують окремі групи. Аристотель зазначав, що справедливість виражає не якусь одну якість, а охоплює все. Справедливість це принцип, який регулює відносини осіб з приводу розподілу соціальних благ, де кожному віддається за його заслугою» [5, с. 8].

Як справедливо зазначає І.Г. Бабич: «Протилежність між справедливим і несправедливим правом у римській юриспруденції виражалося шляхом співставлення еквівалентного (рівного) права нееквівалентному (нерівному) праву. У будь-якому праві правовий еквівалент означає рівну справедливість або справедливу рівність. Ідея такого праворозуміння міститься у визначенні Ульпіаном поняття справедливості: Справедливість є незмінна і постійна воля надавати кожному його право. Розпорядження права суть такі: жити чесно, не робити шкоди іншому, кожному віддавати те, що йому належить. Справедливість є пізнання божественних і людських прав, наука про справедливе і несправедливе» [5, с. 8].

Римські юристи про справедливість неодноразово згадували так: «nullus videtur dolo facere, qui jure suo utitur» («ніхто не вважається таким, що вчиняє протиправно, якщо він користується своїм правом»; «summum ius - summa injuzia» («право доведене до абсурда несправедливе право») (Ульпіан); «contra legem facit, qui idfacit, quodlexprohibet; infraudem vero, quisalvis verbis legissenten tiame iuscir cumvenit» (вчиняє проти закону той, хто здійснює заборонене законом; вчиняє в обхід закону той, хто дотримуючись букви закону, обходить його зміст» (Павло) [6].

На думку Х. Габаковської, «...римське право стало важливою складовою світової цивілізації та здійснило потужний вплив на формування і розвиток правових систем країн Західної Європи, то його дух через засадничі принципи відчутний у європейській правосвідомості, що позначається на вдосконаленні цих національних правових систем. Саме в них знайшли відображення й втілення такі важливі принципи цього правового феномену, як космополітизм (на першому плані цінності людства, а не інтереси окремої держави), мультикультуралізм (співіснування в одній правовій спільноті представників різних культур, націй, етносів, релігій із одночасним збереженням та повагою до різноманітності правових культур), справедливість (забезпечення рівних прав перед законом, коли кожен отримує можливість діяти відповідно до прав і обов'язків) та індивідуалізм (само- визначеність особи у правовій спільноті). Використання невичерпного рецептивного потенціалу римського права може й надалі слугувати перспективною складовою формування і вдосконалення універсальної системи права» [7, с. 140].

Справедливість - це моральне і правове явище. Це особлива якість права. Мета правосуддя одна - винесення справедливого судового рішення, дотримання основних прав і свобод людини і громадянина. Претори вимагали здійснення судочинства у відповідності до принципу справедливості. Прогалини у законодавстві заповнювалися також на підставі принципу справедливості.

Для романо-германської системи права римське право стало матеріальним, а принцип справедливості став її основою. Феномен справедливості полягає в тому, що до неї звертаються тоді, коли закон не може відрегулювати суспільні відносини.

Ульпіан писав: «По заслугам назвали нас (юристів) жрецями, бо ми турбуємося про правосуддя, оголошуємо поняття доброго і справедливого, відділяючи справедливе від несправедливого, відрізняючи дозволене від недозволеного... прагнучи до філософії істинної, а не уявної» (D.1.1.1) [6].

Як стверджує О.С. Олійник: «Таким чином, поняття «справедливість» виникло в першу чергу у суспільному середовищі саме як моральна категорія, а не правова, як певний результат уявлення людей про добро і зло. Однак з розвитком суспільства справедливість втрачає персоніфікований підхід, набуває правового забарвлення і характеризується як певна поведінка людей діяти належним чином з врахуванням етичних устроїв суспільства та з тенденціями до самообмеження у правовідносинах. Важливого значення при характеристиці справедливості має поняття відповідності, яка розглядається як відповідність будь-якій мірі, певним засобам, досягнення балансу між певними правами та обов'язками учасників правовідносин. Отже, якщо узагальнити викладене, то римські юристи характеризуючи «право справедливості» передбачали, перш за все, знання і уміння розуміти і розрізняти добро і зло, справедливе та несправедливе, наявне і потрібне» [3, с. 231]. Вважаємо, що така думка про справедливість римських юристів є актуальною і вірною в наш час.

Висновки

Вплив римського права на сучасні правові системи величезний. Саме завдяки римському праві сформовані кілька правових систем світу, в тому числі цивільно-правова система Європи.

Римське право дало нам велику кількість правових ідей, загальну граматику правової думки. Ми маємо значну кількість правових норм, які походять саме з римського права. Професор Джон М. Келлі стверджував, що «теорія справедливості» «була складовою інтелектуальної зброї римлян», а справедливі цінності були введені в римське право саме завдяки претору.

Принцип справедливості - це фундаментальний принцип у римському праві. У період римське право необхідним. В умовах сьогодення принцип проведення реформ в Україні, особливо судової реформи, дослідження цього принципу є - справедливості пронизує усі сфери суспільного життя та потребує подальшого вивчення.

Література

справедливість римський правовий

1. Покровский И. А. История римского права. С-Пб.: Издательско-торговый дом «Летний сад», 1998. 560 с.

2. Омельченко О.А. Римское право: учебник. М.: ТОН-Остожье, 2000. 208 с.

3. Олійник О.С. Особливості реалізації принципів добросовісності, розумності та справедливості в римському приватному праві. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2018. Вип. 48. С. 224-235.

4. Пастушок Г.І. Значення основоположних цінностей римського права для формування правової традиції Європейського Союзу. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2016. Вип. 8. С. 31-37.

5. Бабич І.Г. Принцип справедливості - характеристика у римському приватному праві. Часопис цивілістики. 2017. Вип. 25. С. 6-10.

6. Дигесты Юстиниана: Пер. с лат. отв. ред. Л. Л. Кофанов. М.: Статут, 2005. Т. VI. Полутом 2. 563 с.

7. Габаковська Х. Характерні особливості впливу римського права на правові системи Західної Європи. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2016. № 855. С. 136-141.

Размещено на Allbest.ru