Вік та осудність, як ознаки суб’єкта злочину, за кримінальним законодавством Республіки Польща

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІК ТА ОСУДНІСТЬ, ЯК ОЗНАКИ СУБ'ЄКТА ЗЛОЧИНУ, ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

Шуп'яна М.Ю.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права і кримінології

юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту віку та осудності, як обов'язкових елементів суб'єкта злочину за польським кримінальним законодавством. Проаналізовано питання пов'язані із особливостями відповідальності осіб, до досягнення ними віку кримінальної відповідальності, а також поняття осудності неосудності та обмеженої осудності в історичній ретроспективі. Автор акцентує увагу на тому, що процеси стосовно зниження вікової межі обґрунтовуються тим, що з часом молоді люди починають досягати зрілості раніше.

З'ясовано, що встановлення даного віку у кримінальному законодавстві Республіки Польща відбувається на підставі диференційованого підходу, який полягає в тому, що законодавець встановлює різні вікові категорії суб'єктів злочину, встановлюючи при цьому для кожної вікової групи певні злочинні діяння, у зв'язку з чим при досягненні певного законом віку до суб'єкта можуть бути застосовані тільки ті злочинні діяння, які вказані у вичерпному переліку. Автором наголошується на тому, що згідно з параграфом 2 ст. 10 КК РП, за перелічені в ньому злочинні діяння особа підлягатиме кримінальній відповідальності у випадку їх вчинення після досягнення нею 15 років, якщо обставини справи і ступінь розвитку винної особи, його особливості і особливості умов його проживання та перебування дають підстави прийняти таке рішення, зокрема, якщо застосовані раніше виховні чи виправні засоби виявилися безрезультатні. Підкреслено, що КК РП не оперує і не вживає термін «неосудність». Однак у ст. 31 розкриває зміст цього поняття і досить детально описує медичний і юридичний критерії. Зокрема § 1 ст. 31 вказує: «Не вчиняє злочину той, хто через психічну хворобу, розумову відсталість або інше порушення психічної діяльності не може в момент вчинення діяння розуміти значення або керувати своєю поведінкою».

Ключові слова: вік, осудність, неосудність, обмежена осудність, неповнолітній.

AGE AND CRAZYNESS AS SIGNS OF A SUBJECT OF A CRIME, UNDER THE CRIMINAL LEGISLATION OF THE REPUBLIC OF POLAND

Article is devoted to the nature and content of the age and sanity as mandatory elements of the subject of the crime under Polish criminal law. Analyzed issues related with features of the responsibility of persons before they reach the age of criminal responsibility, as well as the notion of sanity of insanity and limited sanity in historical retrospect. The author emphasizes that the processes to reduce the age limit are justified by the fact that over time, young people begin to reach maturity earlier. It was found that the establishment of this age in the criminal law of the Republic of Poland is based on a differentiated approach, which is that the legislator establishes different age categories of the subjects of the crime, establishing at the same time for each age group certain criminal acts, in connection with what upon reaching a certain age by law, only those criminal acts that are listed in the exhaustive list may be applied to the subject. The author emphasizes that in accordance with paragraph 2 of Art. 10 of the Criminal Code, for the criminal acts listed in it, a person will be subject to criminal liability in the event of their commission after reaching 15 years, if the circumstances of the case and the degree of development of the guilty person, his features and peculiarities of the conditions of his residence and stay give grounds to make such a decision, in particular, if previously applied educational or corrective means proved ineffective. It is emphasized that the Criminal Code of the Republic of Poland does not operate and does not use the term “insanity”.

Key words: age, sanity, insanity, limited sanity, minor.

законодавство юридичний злочин кримінальній

Постановка проблеми

Вік та осудність є об'ємними й багатоаспектними поняттями, вивченню яких приділена увага у медицині, педагогіці, психології, філософії, соціології, кримінальному праві і кримінології. Законодавче визначення віку суб'єкта злочину обмежується кількісним визначенням мінімальної вікової межі, з якої може наставати кримінальна відповідальність, а саме - передбаченні, з якого віку та за які злочини особа може стати суб'єктом злочину. Закріплення вікових меж настання кримінальної відповідальності є одним із важливих напрямків кримінальної політики будь-якої держави. Вік багато в чому визначає потреби, життєві цілі людей, коло їхніх інтересів, спосіб життя, що не може не позначатися на протиправних діях особи. Якщо людина зрілого віку в сучасних умовах ставить перед собою соціальні завдання і успішно вирішувати їх, то неповнолітні особи й особи похилого віку далеко не завжди здатні самостійно створювати адекватні своїм потребам життєві умови, усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Диференційований підхід є необхідним при здійсненні кримінально-правового регулювання суспільних відносин. Поряд з віком основним аспектом аналізу питання суб'єкта злочину є аналіз змісту та сутності поняття осудності. Дане поняття ґрунтується на принципі суб'єктивного ставлення у вину невід'ємною ознакою якого є визнання значущості психічного стану суб'єкта злочину або особи, що не є суб'єктом злочину, але вчинила суспільно небезпечне діяння. У рамках розвитку кримінального права звернення до базових категорій є пріоритетним, оскільки дозволяє з'ясувати ставлення до них законодавця тієї чи іншої країни, залученої в міжнародні відносини. З чотирьох елементів складу злочину, відомих теорії кримінального права в Україні та у державах Європейському Союзі, нами був обраний суб'єкт злочину у його двох основних аспектах віку та осудності, як необхідний елемент складу, суспільно небезпечне діяння, яке визначає його, як злочином згідно з кримінальним законодавством. Вище наведене, а також процеси євроінтеграції, свідчать про актуальність даного питання у руслі дослідження європейського досвіду, що є важливим аспектом якнайкращого вирішення даного питання у нашому законодавстві. Стан дослідження. Теоретичним і практичним проблемами пов'язаними із питанням віку та осудності, як основних ознак суб'єкта складу злочину приділялась увага у роботах відомих зарубіжних вчених в галузі кримінального права, зокрема, А. Золь, А. Марек, Г Грабчик, В. Врубель, М. Мозгава, Я. Шварц, Б. Станьдо-Кавецька та ін., які проаналізували та розвинули існуючі наукові уявлення з цього питання. Однак, не зважаючи на вказане, необхідно зазначити, що у сучасній юридичній літературі з кримінального права, мають місце поки що початкові спроби дослідження питання пов'язаного із порівняльно-правовим досвідом у питанні віку та осудності, як ознак суб'єкта злочину. Саме тому, метою статті є детальний аналіз чинного законодавства і юридичної літератури, а також подальша розробка питання пов'язаного із сутністю та змістом таких ознак суб'єкта складу злочину, як вік та осудність в Республіці Польща.

Результати дослідження

Перш за все необхідно наголосити, що як і в законодавстві інших держав, так і у польському кримінальному законодавстві, ані у раніше чинному, ані чинному на даний час, не було і немає верхньої межі віку кримінальної відповідальності, з яким пов'язується факт визнання особи «суб'єктом злочину». Часто реєструються випадки застосування заходів кримінальної відповідальності стосовно старших осіб. Насправді ця обставина, а, по суті, пов'язаний із віком особи стан здоров'я, утруднює або часто робить неможливим судове провадження наслідком якого є застосування заходів кримінальної відповідальності, утруднює або робить неможливим виконання вироку однак, це не виключає можливості визнання винної особи «суб'єктом злочину» і застосування до неї кримінальної відповідальності [1, s.134]. Традиційною і обов'язковою підставою для визнання особи такою, що може нести кримінальну відповідальність є досягнення особою передбаченого у законі мінімального віку. Це продиктовано переконанням, що лише після досягнення певного віку досягається такий ступінь розумового і морального розвитку, який дозволяє приписати особі вину. В різних періодах і в різних державах у кримінальному праві межа мінімального віку, необхідного для визнання особи осудною, була і є різною. Часто висуваються пропозиції щодо зниження чи підвищення вікової межі для визнання особи осудною.

Процеси стосовно зниження вікової межі обґрунтовуються тим, що з часом молоді люди починають досягати зрілості раніше. Рідше реєструються намагання підняти вікову межу для визнання особи осудною. Часто осудність настає раніше від визнання особи повнолітньою чи правоздатною[2, s.345]. Вікова межа для визнання особи осудною була передбачена також у діючому раніше польському кримінальному праві. Кримінальний кодекс від 11 липня 1932 року передбачав, що цією віковою межею є досягнення особою 17 років на момент вчинення кримінально - караного діяння. У ст. 69 даного кодексу передбачалось, що неповнолітній, якому на момент вчинення кримінально - караного діяння не виповнилося 13 років, то він не підлягає кримінальній відповідальності; якщо ж до досягнення 17 років неповнолітній вчинив кримінально - каране діяння, при цьому не досягнувши такого морального і розумового розвитку, який би дозволив усвідомити значення цього діяння і керувати своєю поведінкою, то до таких неповнолітніх застосовувалися виховні заходи.

Натомість ст. 70 Кримінального кодексу 1932 року передбачала скерування до виправного закладу неповнолітнього, який у віці від 13 до 17 років вчинив злочинне діяння, усвідомлюючи його зміст і наслідки, однак з врахуванням винятку передбаченого у ст. 71. У згаданій статті зазначалось, що не застосовуватиметься наведений вище виховний захід, якщо з огляду на обставини діяння, характер неповнолітнього або умови його життя і оточення, скерування його до виправного закладу не є доцільним. В параграфі 1 ст. 76 даного кодексу було передбачено, що вчинення особою злочину у віці від 13 до 17 років є обставиною, що пом'якшує покарання, якщо особа усвідомлювала зміст і наслідки свого діяння; також вік є обставиною, що пом'якшує покарання, якщо кримінальне провадження відкрито після того, як винна особа досягла 17 років, а скерування його до виправної колонії не було би доцільним, а також вік є обставиною, що пом'якшує покарання у випадку, якщо неповнолітній, якому призначено покарання у вигляді перебування у виправному закладі, досяг 20 років перед початком виконання вироку [3].

Наступний Кримінальний кодекс від 19 квітня 1969 року у параграфі 1 ст. 9 проголошував, що умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності є вчинення нею кримінально - караного діяння після досягнення особою сімнадцятирічного віку. Проте, приписи параграфу 2 і 3 ст. 9 Кримінального кодексу від 1969 року, зробили цю межу більш еластичною. У параграф 2 ст. 9 даного кодексу було передбачено можливість притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітньої особи, якщо після досягнення шістнадцятирічного віку дана особи вчинить злочини проти життя, згвалтування, розбій чи злочин, який загрожував суспільній безпеці, або навмисно завдасть тяжкі тілесні ушкодження чи спричинить тяжку шкоду для здоров'я, якщо обставини справи, а також особливості винної особи дають підстави для прийняття судом даного рішення, зокрема, у тому випадку, коли попередньо застосовані виховні засоби виявилися безрезультатними. Натомість у параграфі 3 ст. 9 Кримінального кодексу 1969 р. щодо винної особи, яка вчинила проступок після досягнення сімнадцятирічного віку, але до досягнення вісімнадцяти років, суд замість покарання повинен був застосувати виховні заходи, передбачені для неповнолітніх, якщо обставини справи, а також особливості винної особи дають підстави для прийняття судом даного рішення [4].

До 12.05.1983 року вищевказані вікові межі, кримінальної відповідальності не зазнали змін. 12.05.1983 р. набрав чинності закон «Про кримінальне провадження у справах щодо неповнолітніх» від 26.10.1982 р., який передбачав два випадки, коли було можливим застосування покарання до особи, яка вчинила злочин у віці від 13 до 17 років. Даний закон передбачав таку можливість, якщо на момент винесення вироку такій особі виповнилося 18 років і є передумови для скерування його до виправного закладу, а суд визнає, що застосування виховних заходів не буде дієвим. Натомість у ст. 94 цього закону зазначалось, що суд має право не скеровувати винну особу до виправного закладу, якщо перед початком виконання покарання вона досягла 18 років. В обох випадках призначається більш м'якше покарання, s.98]. Від 01. 09. 1998 року набрав чинності Кримінальний кодекс, прийнятий 06.06.1997 р. (далі КК РП). Згідно з параграфом 1 ст. 10 даного кодексу, кримінальній відповідальність підлягає особа, яка вчинила кримінально - каране діяння після досягнення нею сімнадцятирічного віку [6]. У порівнянні з попередніми Кодексами ця вікова межа не була змінена.

Водночас на відміну від положень Кримінального кодексу 1932 р. і подібно до Кримінального кодексу 1969 р., хоч із певними модифікаціями, вона є еластичною межею. Згідно з параграфом 2 ст. 10 КК РП, за перелічені в ньому злочинні діяння особа підлягатиме кримінальній відповідальності у випадку їх вчинення після досягнення нею 15 років, якщо обставини справи і ступінь розвитку винної особи, його особливості і особливості умов його проживання та перебування дають підстави прийняти таке рішення, зокрема, якщо застосовані раніше виховні чи виправні засоби виявилися безрезультатні. У своїй первинній редакції дана вікова межа стосувалася злочинів передбачених у статті 134, 148, параграф 1 статті 156, параграф 1 або 3 статті163, параграф 1 або 3 статті 166, параграф 1 або 3 ст.173, параграф 3 або 4 статті 197, параграф 1 або 2 статті 252, а також в статті 280. Після новелізації цього припису в 2009 р. вона стосується також злочинів передбачених параграфом 2 і 3 статті 148, а також параграфом 2 статті 223 КК РП. Згідно з параграфом 3 ст. 10 КК РП, у випадках, передбачених в параграфі 1, призначене покарання не може перевищити 2/3 верхньої межі покарання, передбаченого в санкції відповідної статті, яка передбачає відповідальність за вчинене особою кримінально - каране діяння, як виняток суд володіє правом призначити особі більш м'яке покарання.

Водночас у параграфі 4 ст. 10 КК РП зазначається, що якщо особа вчинила проступок після досягнення сімнадцятирічного віку, але до досягнення нею вісімнадцяти років, то суд замість покарання застосовує лікувальні, виховні заходи, передбачені для неповнолітніх, якщо обставини справи і ступінь розвитку винної особи, його особливості і особливості умов його проживання та перебування дають підстави прийняти дане рішення [7, s.35]. Порівнюючи положення чинного Кримінального кодексу з положеннями Кримінального кодексу 1969 р.: 1) вікова межа (17 років), досягнення якої було підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності - не змінилася; 2) з 16 до 15 років була знижена вікова межа, яка була підставою для відповідальності за вчинення особливо небезпечних злочинів; 3) перелік злочинів, за вчинення яких, у віці від 15 до 17 років, особа несе кримінальну відповідальність був поданий не як перелік назв цих злочинів, а як перелік статей у яких було передбачено відповідальність за їх вчинення; 4) була пом'якшена кримінальна відповідальність осіб, про яких йде мова у пункті 3 параграф 3 ст. 10 Кримінального кодексу 1969 р., оскільки чинний кодекс зазначає, що призначене покарання не може перевищити 2/3 верхньої межі покарання, передбаченого в санкції відповідної статті, яка передбачає відповідальність за вчинене особою кримінально - каране діяння, як виняток суд володіє правом призначити особі більш м'яке покарання; 5) збережено положення про застосування виховних, лікувальних чи виправних заходів до осіб, які вчинили проступок у віці від 17 до 18 років життя, якщо обставини справи і ступінь розвитку винної особи, його особливості і особливості умов його проживання та перебування дають підстави прийняти дане рішення [1, s.135-136].

Необхідно наголосити, що чинними і надалі залишаються положення статті 13 і 94 закону «Про кримінальне провадження у справах щодо неповнолітніх», які передбачають застосування покарання до осіб, які вчинили злочин у віці від 13 до 17 років. Питання пов'язане із застосуванням до осіб, які вчинили злочин до досягнення ними віку кримінальної відповідальності, певних заходів, які за своїм змістом не є покараннями врегульовано у законі «Про кримінальне провадження у справах щодо неповнолітніх» від 26.10.1982 року [8].

До загальних ознак суб'єкта злочину належить також осудність винної особи. В польському кримінальному праві та кримінальному праві зарубіжних країн, винна особа, яка вчиняє кримінально каране діяння в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності. В кримінальних кодексах різних країн є однак певні відмінності у регулюванні питання визначення сутності поняття неосудності. У попередньо чинних кримінальних кодексах осудність визначалась, як здатність нести кримінальну відповідальність і бути визнаним «суб'єктом злочину», оскільки неосудність визначалась, як обставина у зв'язку з наявністю якої особа «не підлягала покаранню»(параграф 1 ст.17 Кримінального кодексу 1932 р.), обставиною у зв'язку наявністю якої вважалось, що особа «не вчиняла злочину»(параграф 1 ст. 25 Кримінального кодексу від 1969 року). У параграфі 1 ст. 31 чинного кримінального кодексу зазначається, що до особи, яка в момент вчинення кримінально караного діяння, у зв'язку з наявністю у неї психічних вад, психічної хвороби або інших психічних порушень не могла усвідомити значення діяння або керувати своєю діяльністю вважається такою, що не вчинила злочин [9, s.40].

Окрім певних відмінностей у способі визначення поняття неосудності, про що йшла мова вище, відмінними у згаданих кодексах було й регулювання питання відповідальності винної особи, яка вчинила кримінально каране діяння в стані неосудності, викликаному у зв'язку з вживанням алкоголю чи наркотичних засобів. Згідно з параграф 2 ст. 19 Кримінального кодексу 1932 р. винна особа несе кримінальну відповідальність, якщо вона навмисно ввела себе в стан порушеного психічного функціонування з метою вчинення злочину. Натомість у параграфі 3 статті 25 Кримінального кодексу 1969 р. передбачено, що кримінальну відповідальність несе неосудна особа, якщо вона ввела себе в неадекватний стан з метою визнання себе неосудним, передбачаючи або маючи можливість передбачити настання стану неосудності у зв'язку із вчиненими ним діями. В порівнянні з Кримінальним кодексом 1932 р., Кримінальний кодекс від 1969 р. розширив межі кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінально каране діяння в стані неосудності, яка викликана у зв'язку з введенням себе в неадекватний стан шляхом вживання наркотичних засобів. Умовою відповідальності було те, що особа передбачала або могла передбачити виключення осудності у зв'язку із вчиненим нею діянням. У той же час, як, згідно приписами із Кримінального кодексу 1932 р., кримінальна відповідальність такої особи була передбачена лише якщо відбулося умисне введення себе в стан порушення психічної адекватності з метою вчинення злочину[1, s.137 - 138].

У чинному КК РП осудність визначається, як умова здатності нести кримінальну відповідальність і умови визнання винної особи суб'єктом злочину, оскільки згідно з параграфом 1 ст. 31 даного кодексу неосудність виключає злочинність діяння. Водночас, як уже було зазначено раніше, неосудність виключає злочинність діяння тому, що вона виключає наявність вини. Відсутність ж вини, згідно з параграфом 3 ст. 1 КК РП, означає, що діяння особи не є злочином. Відповідно до чинного КК РП особа є осудною, у випадку відсутності ознак стану неосудності передбачених у параграфі 1 ст. 31 даного кодексу. Необхідно зазначити, що КК РП не оперує і не вживає термін «неосудність». Однак у гл. III «Звільнення від кримінальної відповідальності» ст. 31 розкриває зміст цього поняття і досить детально описує медичний і юридичний критерії. Зокрема § 1 ст. 31 вказує: «Не вчиняє злочину той, хто через психічну хворобу, розумову відсталість або інше порушення психічної діяльності не може в момент вчинення діяння розуміти значення або керувати своєю поведінкою». Крім цього, в § 2 цієї статті дано визначення обмеженої осудності, згідно з яким, якщо в момент вчинення злочину здатність розуміти значення діяння або керувати поведінкою було значним чином обмежена, суд може застосувати надзвичайне пом'якшення покарання [10, s.147].

Отже, як бачимо, ці ознаки ідентичні до тих, які визначали стан неосудності згідно із Кримінальним кодексом 1969 р., з тією відмінністю, що використане в цьому Кодексі поняття «розумовий недорозвиток» було замінене поняттям «розумове відставання». У подібний спосіб в чинному Кримінальному кодексі було врегульоване поняття відповідальності особи, яка вчинила кримінально каране діяння в стані неосудності, який був спричинений введенням себе в неадекватний стан за допомогою алкоголю чи наркотичних засобів, з тією лише відмінністю, що в параграфі 3 ст. 25 Кримінального кодексу 1969 р. йшлося про неосудність, спричинену «введенням себе в стан неадекватності», натомість в параграфі 3 статті 31 чинного КК РП йдеться про неосудність, спричинену «введенням себе в стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння». Залишається ознакою відповідальності за кримінально - каране діяння у такій ситуації той факт, що особа передбачала або могла передбачити відсутність стану осудності у зв'язку із вчиненим нею діянням [2, s. 347]. Необхідно наголосити, що осудність є умовою відповідальності, також і у випадку вчинення адміністративних проступків (параграф 1 і 3 ст. 17 Кодексу проступків), а також в кримінальному податковому праві за податкові злочини і проступки (параграф 1 і 4 ст. 11 Кримінального податкового кодексу). Якщо особа вчинила злочин в стані неосудності то вона не несе кримінальної відповідальності, але до неї можуть бути застосовані інші заходи кримінально правового характеру [7, s.38].

Висновки

Отже, обов'язковою підставою для визнання особи такою, що може нести кримінальну відповідальність є досягнення особою передбаченого у законі мінімального віку. Встановлення даного віку у кримінальному законодавстві Республіки Польща відбувається на підставі диференційованого підходу, який полягає в тому, що законодавець встановлює різні вікові категорії суб'єктів злочину, встановлюючи при цьому для кожної вікової групи певні злочинні діяння, у зв'язку з чим при досягненні певного законом віку до суб'єкта можуть бути застосовані тільки ті злочинні діяння, які вказані у вичерпному переліку. Також КК РП не оперує поняттям неосудності, передбачає поняття обмеженої осудності, не встановлює максимального віку кримінальної відповідальності, а відповідальність неповнолітніх має свої особливості навіть по досягненню віку кримінальної відповідальності. Врахування даного досвіду повинно бути одним із важливих аспектів реформування українського кримінального закону загалом, та питань пов'язаних із віком та осудністю, зокрема.

Список використаних джерел

1. System prawa karnego. nauka o przestзpstwie. zasady odpowie- dzialnosci.. tom 3. Warszawa. 2017. - 1220 s.

2. Zoll А., wlodzimier w polskie prawo karge czзsc ogolna / Andrzej Zoll, Wrobel Wlodzimier. Krakow. 2013. 608 s.

3. Kodeks karny z dnia 11 lipca 1932 r.

4. Kodeks karny z dnia 19 kwietnia 1969 r. / sejm rzeczpospolitejpolski.

5. P. Gorecki, s. Stachowiak, ustawa o postзpowaniu w sprawach nieletnich. komentarz. Krakow. 2000 - 380 s.

6. Kodeks karny rzeczpospolitej polski z dnia 6 czerwca 1997 r.

7. Sobczak J. kodeks karny komentarz, red. R. Stefanski. Warszawa 2015. - 1050 s.

8. Grabarczyk G. odpowiedzialnosc nieletnich w polskim dia_z_zakresu_nauk_prawnoustrojowych_miscellanea/stu- dia_z_zakresu_nauk_prawnoustrojowych_miscellanea-r2008-t1/ tudia_z_zakresu_nauk_prawnoustrojowych_miscellanea-r2008-t- 1-s79-86/studia_z_zakresu_nauk_prawnoustrojowych_miscellan

9. Kodeks karny komentarz. wydanie 8. redactor marek mozgawa. Warszawa. 2017. - 1049 s.

10. B. Stando-Kawecka, prawo karne nieletnich. od opieki do odpowiedzialnosci. Krakow. 2007 - 360 s.

Размещено на Allbest.ru