До питання щодо удосконалення санкції за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ст. 396 КК)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання щодо удосконалення санкції за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ст.396 КК)

On the issue of improving the sanction for non-promised prior concealment of a crime (article 396 of the Criminal code)

Гуд Т.М., кандидатка юридичних наук, асистентка

кафедри кримінального права №2 Національного

юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена з'ясуванню особливості побудування санкції за заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Поняття кримінально-правової санкції є набагато ширшим та виходить за межі поняття санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, охоплюючи інститути Загальної та Особливої частин КК України. Від рівня її розробленості та обгрунтованості залежить ефективність застосування законодавства України про кримінальну відповідальність. Як відомо на види розмірів санкції впливає тяжкість кримінального правопорушення. Чим більш суспільно небезпечним є кримінальне правопорушення, тим більш суворішою має бути його санкція. Тобто за тяжкі та особливо тяжкі злочини у санкціях звичайно передбачаються покарання у виді позбавленням волі, у той час як за нетяжкі злочини доцільно передбачати покарання, які є альтернативними позбавленню волі на певний строк. Зазначено, що згідно з санкцією ч. 1 ст. 396 КК досліджуване діяння належить до нетяжких злочинів. Це означає, що покарання не пов'язані з позбавленням волі цілком здатні максимально забезпечити реалізацію на практиці принципу індивідуалізації покарання. Призначення покарання як захід примусу застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання. У той же час перелік покарань, наведених у санкції ч. 1 ст. 396 КК України, а саме арешт, обмеження волі та позбавлення волі на до трьох років, пов'язані з ізоляцією особи від суспільства та спрямовані на обмеження одних і тих самих прав та свобод людини. У зв'язку з цим наведені аргументи щодо доцільності включення до санкції ч. 1 ст. 396 КК покарань не пов'язаних з обмеженням та позбавленням волі, а саме штрафу та громадських робіт.

Ключові слова: кримінально-правові норми, санкція, кримінальна відповідальність, приховування злочину, суспільна небезпечність.

The article is devoted to clarify the peculiarities of formation of a sanction for non-promised prior concealment of a crime. The concept of a criminal law sanction is much broader and goes beyond the notion of sanction of the article (sanctions of the part of the article) of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, covering the institutions of the General and Special Parts of the Criminal Code of Ukraine. The effectiveness of the application of the legislation of Ukraine on criminal liability depends on the level of its development and substantiation. As it is well known the types of sanctions size depends on the severity of the criminal offense. The more socially dangerous a criminal offense is, the stricter its sanction should be. That is, for serious and extremely serious crimes, sanctions usually are to be imprisonment, while for minor crimes, it is anticipated to provide penalties that are alternatives to imprisonment for a certain period.

It is noted that in accordance with the sanction of Part 1 of Article 396 of the Criminal Code, the act under investigation belongs to minor crimes. It means that the punishments not related to imprisonment are quite capable to provide the maximum practical implementation of the principle of individualization of punishment. Sentencing as a coercive measure is applied on behalf of the State by a Court sentence to a person convicted of a criminal offense, the Court must strictly adhere to the principles of sentencing, because the Courts implement the principles of fairness, reasonableness and individualization of punishment.

At the same time, the list of punishments listed in the sanctions of Part 1 of Article 396 of the Criminal Code of Ukraine, namely arrest, restriction of liberty and imprisonment for up to three years, related to the isolation of a person from society and aimed at restricting the same human rights and freedoms. In this regard, arguments are presented as to the expediency of including in the sanction of Part 1 of Article 396 of the Criminal Code punishments not related to restriction and imprisonment, namely fines and community service.

Key words: criminal law norms, sanction, criminal liability, concealment of a crime, public danger.

Постановка проблеми

Зазначається, що застосування судом санкції статті Особливої частини КК України при призначенні судом покарання, розкриває тільки один з її аспектів. Караність, як ознака кримінального правопорушення не обмежується лише призначенням виду та розміру покарання на підставі санкції статті. Саме тому метою даної статті є грунтовний аналіз змісту санкцій, дослідження санкцій у широкому та вузькому розумінні сутності того, як підґрунтям караності кримінального правопорушення так і встановленням конкретного виду розміру покарань за конкретне правопорушення.

Аналіз останніх статей та публікацій

Дослідження санкцій статей (санкцій частин статей) Особливої частини КК України знаходиться в сфері інтересів таких науковців, як: В. І. Борисов, Т А. Денисова, П. С. Матишевський, А. О. Пінаєв, Ю. В. Філей, О. О. Книженко та ін.

Виклад основного матеріалу

Обов'язковим структурним елементом кожної статті Особливої частини Кримінального кодексу України, є санкція. У теорії кримінального права санкцією прийнято визнавати частину статті Особливої частини КК України, яка закріплює види та розміри покарань, що можуть призначатися за відповідне діяння. Подібні визначення санкцій пропонують у своїх роботах В. І. Борисов [1, c. 42], Т А. Денисова [2], П. С. Матишевський [3, c. 32], А. О. Пінаєв [4, c. 23], Ю. В. Філей [5] та ін.

Однак, на думку окремих науковців, в статтях Особливої частини КК України не може повною мірою розкрити зміст санкцій, які встановлені за діяння визначені у диспозиції кримінально-правової норми [6, с. 196]. У зв'язку з цим деякі дослідники пропонують розглядати санкцію не лише як частину статті Особливої частини КК України (у вузькому розумінні), а й як частину відповідної кримінально-правової норми (у широкому розумінні) [7].

Вважаємо, що такий підхід є обгрунтованим. Застосування санкцій не обмежується лише призначенням конкретного виду та розміру покарання. Виносячи вирок з конкретної кримінальної справи суди не тільки спираються на санкцію, відповідної статті Особливої частини КК, але й постійно звертаються до приписів Загальної частини КК України: при встановленні мінімальних меж покарань, коли вони не передбачені санкцією статті; визначенні видів і розмірів покарань для неповнолітніх; з'ясуванні можливості призначення окремих покарань різним категоріям осіб (наприклад, жінкам, військовослужбовцям, неповнолітнім тощо) або застосування кримінально-правових заходів, альтернативних покаранням, для винних тощо. У таких випадках слід говорити про застосування санкції у широкому розумінні, тобто як частини кримінально-правової норми. Отже, за такого підходу поняття санкції є більш ширшою ніж санкція статті Особливої частини КК і передбачає врахування не лише виду й розміру покарання за конкретне кримінальне правопорушення, а й інших приписів Загальної частини КК України.

Розмір санкції зумовлюється тяжкістю кримінального правопорушення: чим більш суспільно небезпечним є діяння, тим суворішою є санкція встановлена за його вчинення. Зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі злочини передбачаються більш суворі покарання, тобто на більш тривалі строки та у значних розмірах.

Звернемося до досліджуваного нами кримінального правопорушення. Так, законодавець за приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину у ч. 1 ст. 396 КК передбачив покарання у виді арешту на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк. Вказана норма не містить жодного покарання, яке було б альтернативним обмеженню або позбавленню волі засудженого. Отже, згідно із законом за приховування злочину передбачене достатньо суворе покарання. У системі покарань, встановленій у ч. 1 ст. 51 КК України, ці покарання займають восьму, дев'яту та одинадцяту сходинки.

Відповідно до чинної санкції ч. 1 ст. 396 КК України найменш суворим покаранням за цей злочин є арешт, який може призначатись на строк до трьох місяців. Законодавець, формулюючи дану санкцію, не встановив мінімального строку арешту, а отже, мінімальна межа цього виду покарання визначається на підставі приписів Загальної частини КК, а саме ч. 1 ст. 60, яка закріплює, що арешт призначається на строк від одного до шести місяців. Відповідно, за приховування злочину винний може бути засуджений до арешту на строк від одного до трьох місяців.

Наступним покаранням для винного у приховуванні злочину може бути обмеження волі. Санкція ч. 1 ст. 396 КК України містить вказівку, що воно призначається на строк до трьох років. Враховуючи, що мінімальний розмір цього покарання (як і в першому випадку) законодавець не визначає, суди мають його призначати на підставі аналізу ч. 2 ст. 61 КК України, де встановлено, що строк обмеження волі може становити від одного до п'яти років. У зв'язку з цим слід відзначити, що за приховування тяжких та особливо тяжких злочинів обмеження волі може призначатися на строк від одного до трьох років.

Найсуворішим видом покаранням за приховування злочину вважається позбавлення волі. У санкції ч. 1 ст. 396 КК України закріплено, що позбавлення волі може призначатися на той самий строк, що й обмеження волі. З огляду на те, що обмеження волі може призначатися на строк від одного до трьох років, позбавлення волі також призначається судами у таких самих межах.

Отже, усі покарання, передбачені санкцією ч. 1 ст. 396 КК України, пов'язані з ізоляцією особи від суспільства, при цьому характер такої ізоляції не однаковий для кожного із цих видів покарань. На наш погляд, серед указаних видів покарань найменш суворим за характером правообмежень є обмеження волі. Вказаному покаранню властива не така сувора ізоляція від суспільства, ніж при арешті та позбавленні волі. Крім того, виходячи із порядку відбування цих видів покарань, відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України, обмеження волі передбачає менш значні обмеження прав та свобод засудженого навіть, порівняно із арештом. Враховуючи наведене, слід наголосити, що обмеження волі в системі покарань (ст. 51 КК України) задля збереження логіки і послідовності має передувати арешту. Однак, на сьогодні законодавчо закріпленим залишається підхід, згідно з яким обмеження волі розглядається як більш суворий за арешт та менш суворий ніж позбавлення волі вид покарання.

Вивчення видів покарань, які можуть призначатися за приховування злочинів, дозволяє також стверджувати, що арешт, обмеження волі та позбавлення волі на певний строк, головним чином, спрямовані на обмеження одних і тих самих прав та свобод людини. До них належать, зокрема, право на особисту свободу, особисту недоторканість, працю, достатній життєвий рівень. Крім того, унаслідок застосування названих покарань може мати місце обмеження й інших, похідних, прав та свобод засуджених: права на проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій, права користування об'єктами своєї власності, що залишилися за межами установи відбування покарання, права на підприємницьку діяльність, права на освіту, на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках, на управління державними справами, бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо. Проте визначальним для всіх цих покарань є обмеження особистої свободи засуджених [8, с. 88-92].

На наш погляд, закріплення суворих покарань, пов'язаних з ізоляцією особи від суспільства, за злочин що розглядається, зумовлено тим, що кримінально караним є приховування лише тяжких та особливо тяжких злочинів, хоча, і про це вже йшлося, саме приховування злочинів відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України належить до нетяжких злочинів.

Як здається, санкції статей, які встановлюють відповідальність за нетяжкі злочини, із метою забезпечення реалізації принципів справедливості та індивідуалізації покарання повинні передбачати й інші, менш суворі, види покарань, ніж арешт, обмеження чи позбавлення волі. Наприклад, вдосконалення санкції ч. 1 ст. 396 КК України можна здійснити за рахунок включення до неї покарань у виді штрафу та громадських робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Гроші в теорії цивільного права прийнято визначати як специфічний вид майна. Тож, вважаємо за необхідне підтримати певних дослідників, які визначають штраф як майнове покарання [9, с. 141; 10]. До того ж, на відміну від арешту, обмеження та позбавлення волі, головними правообмеженнями яких є обмеження особистої свободи винних, штраф обмежує майнові права засуджених. При цьому слід зауважити, що останнім часом у кримінальному законодавству України намітилася тенденція до розширення сфери застосування штрафу як основного виду покарання. Так, пропозиції внесення його у санкцію ч. 1 ст. 396 КК України набувають більшої актуальності у зв'язку із змінами КК України, що відбулися, зокрема, після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15.11.2011р., які закріпили збільшені розміри штрафів як в Загальній частині КК України, так і в санкціях Особливої частини КК України, передбачивши наявність цього покарання не лише в санкціях за нетяжкі злочини, а й у санкціях, встановлених за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Важливо, що на відміну від арешту та обмеження волі даний вид покарання не містить обмежень щодо кола осіб, до яких він не може бути застосований, що також свідчить про доцільність його включення до санкції ч. 1 ст. 396 КК.

Розмір штрафу за приховування злочинів, на наше переконання, має становити половину максимального розміру, що призначається за нетяжкі злочини відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України, встановивши максимальну його межу на рівні п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий розмір надасть суду змогу призначати засудженим справедливі розміри штрафу, враховуючи всі обставини справи, а головне, матеріальне становище винних.

Покарання у виді громадських робіт передбачене ст. 56 КК України, згідно з ч. 1 якої громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Таке законодавче формулювання покарання дає підстави стверджувати, що головним його правообмеженням є обмеження права на працю. Це підтримують й інші дослідники [11, с. 86-88; 12, с. 98].

На наш погляд, покарання, змістом якого є обмеження права винної особи на працю, що реалізовується шляхом покладання обов'язку виконувати певні роботи у вільний від навчання чи основної роботи час без ізоляції від суспільства, є достатньо ефективним і має забезпечувати виправлення та спеціальну превенцію засуджених. Із цим погоджуються й інші науковці [13, с. 269]. Що стосується строку призначення громадських робіт, то найбільш оптимальним розміром цього покарання, на нашу думку, є його відбування в межах від ста до двохсот сорока годин.

санкція приховування злочин

Висновки

Таким чином, враховуючи проведений аналіз санкції ч. 1 ст. 396 КК України та наші пропозиції щодо її удосконалення, слід наголосити, що приховування тяжких або особливо тяжких злочинів повинно каратися штрафом до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Список використаних джерел

1. Кримінальне право України. Загальна частина / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред.: В. Я. Тацій, В. І. Тютюгін, В. І. Борисов. Харків: Право, 2020. 584 с.

2. Денисова Т. А. Поняття кримінально-правової санкції URL:. http://www.bookz.com. ua/26/PD111_17.pdf (дата звернення: 3.11.2020).

3. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина. Київ: А. С. К., 2001. 352 с.

4. Пинаев А. А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Кн. 1. О преступлении. Харків: Харьков юридический, 2001. 289 с.

5. Філей Ю. В. Кримінально-правові санкції та їх застосування за злочини проти власності: автореф. дис.... канд. юрид.наук: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. Львів, 2006. 19 с.

6. Филимонов В. Д. Норма уголовного права.илимовнов. СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. 281 с.

7. Книженко О. О. Поняття санкцій у кримінальному праві. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2010.№1. С.79-84

8. Гуд Т. М. Поняття «приховування злочину» у кримінальному праві України. Науковий Вісник Херсонського державного університету. 2015. Вип. 1. Т. 3. С. 184-188.

9. Козирєва В. Кримінальні покарання майнового характеру: сутність, мета, практика застосування. Підприємництво, господарство і право. 2006. № 4. С. 140-144.

10. Попрас В.О. Штраф як вид покарання за кримінальним правом України: монографія. Харків: Право, 2009. 224 с.

11. Пономаренко Ю. А. Виды наказаний по уголовному праву Украины: монографія. Харьков: ФИНН, 2009. 344 с.

12. Павленко В. Громадські роботи в системі покарань, не пов'язаних з позбавленням волі: загальна характеристика та шляхи вдосконалення. Право України. 2003. № 11. С. 97101.

13. Туранська О. До проблеми кримінальної відповідальності неповнолітніх. Актуальні проблеми управління та службово-оперативної діяльності органів внутрішніх справ у сучасний період розвитку державності України: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., м Київ, 26 жовтня 2007 р. Київ, 2008. С. 267-270.

Размещено на Allbest.ru