Вибачення як спосіб захисту у справах про захист честі, гідності, ділової репутації: порівняння позицій Верховного Суду та Верховного Суду України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИБАЧЕННЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ У СПРАВАХ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ, ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ: ПОРІВНЯННЯ ПОЗИЦІЙ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Бабич М. І.

студентка магістратури Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Тарнавська М. І.

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Стаття присвячена окремим аспектам проблематики захисту честі, гідності та ділової репутації. Дані питання розглядаються крізь призму порівняння положень, викладених в Постанові Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 р. № 1 і Огляді судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з цієї проблематики (2019 р.). Відомо, що вказана Постанова Пленуму вважається однією з найбільш якісних узагальнень судової практики, де послідовно і повно розкриваються важливі теоретичні та практичні питання, що виникають при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації. Однак вона мала і має виключно рекомендаційний характер, на відміну від правових висновків Верховного Суду (як, втім і ВСУ). В 2019 році КЦС у складі Верховного Суду випустив вказаний Огляд, і постає питання: чим це було зумовлено: простою необхідністю оновити рекомендації судам, адже минуло вже 10 років з часу прийняття Постанови Пленуму, чи ВС мав на меті відійти від основних положень, що викладені в Постанові? Дослідження цього і є метою нашої публікації, однак, зважаючи на обмеження обсягу даної публікації, ми зосередилися лише на одному з аспектів - окремих особливостях вибору способів захисту.

У статті зосереджено увагу на способі захисту, який, на перший погляд, здається, досить органічним саме для справ про захист честі й гідності, однак, ВС (як і раніше ВСУ) у своєму Огляді заперечує можливість його застосування, кажучи, що Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачитися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статях 16, 277 ЦК України. У статті акцентується на баченні Верховного Суду, за яким примусове вибачення як спосіб захисту порушує ст. 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, про що раніше зазначав і ЄСПЛ. Підсумовується, що застосування спростування недостовірної інформації є більш нейтральним для відповідача і, на нашу думку, є набагато більш ефективним способом відновити статус-кво, ніж примусове вибачення.

Ключові слова: захист честі, гідності й ділової репутації, спосіб захисту, вибачення,Верховний Суд, Верховний суд України.

захист честь гідність ділова репутація примусове вибачення

The article is devoted to certain aspects of the protection of honor, dignity and business reputation. These issues are considered through the prism of comparing the provisions set out in the Resolution of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine of February 27, 2009 № 1 and the Review of Judicial Practice of the Civil Court of Cassation in the Supreme Court on this issue (2019). It is known that this Resolution of the Plenum is considered to be one of the best generalizations of judicial practice, which consistently and fully discloses important theoretical and practical issues arising in cases of protection of honor, dignity and business reputation. However, it was and is of an exclusively recommendatory nature, in contrast to the legal conclusions of the Supreme Court (as, however, the Supreme Court).

In 2019, the CCC of the Supreme Court issued this Review, and the question arises: what was the reason: the simple need to update the recommendations to the courts, because 10 years have passed since the Plenary Resolution, or the Supreme Court intended to deviate from the basic provisions in the Resolution? The study of this is the purpose of our publication, however, due to the limited scope of this publication, we focused on only one aspect - the individual features of the choice of methods of protection.

The article focuses on the method of protection, which, at first glance, seems quite organic for cases of protection of honor and dignity, however, the Supreme Court (still the Supreme Court) in its Review denies the possibility of its application, saying that the Court has no right to oblige the defendant to apologize to the plaintiff in one form or another, as compulsory apology as a way of judicial protection of dignity, honor or business reputation for disseminating inaccurate information is not provided in Articles 16, 277 of the Civil Code of Ukraine.

The article emphasizes the vision of the Supreme Court, according to which compulsory apology as a means of protection violates Art. 10 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, as previously noted by the ECtHR. It follows that the application of refutation of inaccurate information is more neutral for the defendant and, in our opinion, is a much more effective way to restore the status quo than a forced apology.

Key words: protection of honor, dignity and business reputation, method of protection, apology, Supreme Court, Supreme Court of Ukraine.

Постановка проблеми. Категорія справ про захист честі й гідності є особливою, зокрема й тим, що саме з неї фактично розпочалось активне застосування практики ЄСПЛ українськими судами. Саме концепція поділу спірної інформації на оцінні судження та фактичні дані була запозичена з рішень ЄСПЛ, активно втілена в вітчизняну судову практику і з часом стала своєрідним наріжним каменем, відправною точкою розгляду і вирішення подібних спорів.

Дослідження у цій сфері стосуються найрізноманітніших аспектів - від теоретичних, термінологічних [1; 2; 7] до розгляду окремих випадків з судової практики [2; 3; 6]. Особливості вибору способів захисту також не залишились поза увагою науковців[4; 5 ].

В 2009 році Пленум Верховного Суду України прийняв відповідну постанову [8], в якій детально, послідовно і повно висвітлив цілий комплекс питань, що виникають під час розгляду подібних справ. Через десять років Верховний Суд видав відповідне оновлення у формі Огляду судової практики КЦС ВС [9].

Викликає інтерес порівняння рекомендацій з Постанови Пленуму 2009 року [8] із рішеннями, включеними до вищезгаданого «Огляду судової практики» [9]. Зокрема, чи є якісь питання, з яких ВС зайняв іншу позицію, ніж його попередник? Які питання дістали розвиток, а які піднімаються вперше? Дослідження цього і є метою нашої публікації, однак, зважаючи на обмеження обсягу даної публікації, ми зосередимося лише на одному з аспектів - особливостях вибору способів захисту.

Останнім часом ця проблематика стала особливо актуальною (і не лише у справах про захист честі й гідності), що зумовлено, зокрема, розширенням свободи позивача у виборі способів захисту, наданням йому можливості обирати ті з них, що не передбачені законом чи договором. Цікаво, що у вступі до Огляду [9] зазначається про можливість вибору як загального, так і спеціального способу захисту, однак йде мова лише про способи «визначені законом» (с. 3 Огляду [9]). Водночас, ст. 5 ЦПК України [10] надає можливість у випадку, якщо «закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу», застосувати такий спосіб захисту, що не суперечить закону [10]. П. 6 Огляду [9] зазначається, що «особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини». Помітимо, що знову-таки йде мова про визначені законом способи захисту. Однак, далі в Огляді [9] згадується про ст. 275 ЦК України [11], відповідно до якої захист особистого немайнового права здійснюється, як у спосіб встановлений ЦК України, так і іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що спричинило це порушення [11; 9]. В огляді згадується, зокрема, спростування недостовірної інформації та/ або право на відповідь, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті не- майнові права як спеціальні способи захисту (с. 32 Огляду [9]). Перелік спеціальних способів захисту наводиться невичерпний, однак жодні інші, ніж ті, що передбачені законом способи захисту права не розглядаються.

Це можна пояснити таким чином - практика з спорів даної категорії є доволі усталеною, і способи захисту давно напрацьовані судовою практикою,

Втім, є один спосіб захисту, який, на перший погляд, здається, досить органічним саме для справ про захист честі й гідності, однак, ВС (як і раніше ВСУ) у своєму Огляді [9] заперечує можливість його застосування: «Суд не вправі зобов'язати відповідача вибачитися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статях 16, 277 ЦК України» (с. 35 Огляду [9]). Більше того, підкреслив ВС, примусове вибачення як спосіб захисту порушує ст. 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод [12] Так, при розгляді однієї із справ [13], ВС зіслався на позицію ЄСПЛ у справі «Редакція газети «Правое дело» та Штекель проти України» (Editoral board of pravoe delo and Shtekel v. Ukraine) [14]. Коротко суть цієї справи полягає в наступному: український суд в одній із справ про захист честі, гідності й ділової репутації на додачу до спростування відомостей та відшкодування завданої шкоди ще й зобов'язав відповідача опублікувати в газеті офіційне вибачення. ЄСПЛ зазначив, що такий захід безпосередньо не передбачений в українському законодавстві. Зважаючи на національну судову практику, ЄСПЛ дійшов до висновку, що зобов'язання вибачитися може суперечити конституційній гарантії свободи вираження поглядів та констатував, що має місце порушення ст. 10 Конвенції [12; 14].

Однак, цікаво, що позиція ЄСПЛ у даній справі [14] була сформована в 2011 році і тоді справді, законодавство не передбачало ні вибачення як способу захисту, ні можливості застосовувати непередбачених законом та/або договором способів захисту (хоча, цікаво, що вже на той час діяла норма ст. 275 ЦК [11], що фактично встановлювала відкритий перелік способів захист саме особистих немайнових прав). З часу 2011 року законодавство щодо способів захисту права судом зазнало змін, зокрема, ціла низка процесуальних кодексів, в тому числі і цивільний процесуальний кодекс містять норми, які дозволяють застосовувати і такі способи захисту, що непередбачені законом або договором [10].

Отже, на перший погляд, позиція ВС видається не вельми переконливою. Спробуємо детальніше розглянути вибачення на предмет відповідності вимогам, що ставляться до належних способів захисту. Як правило, основними є такі критерії - відповідність змісту порушуваного права та реальна спрямованість на відновлення порушеного права. Розглянемо вибачення як спосіб захисту на предмет відповідності цим критеріям. Справді, що може бути природніше, ніж вибачення особи, яка завдала образи перед ображеним? Видається, що вибачення таки відповідає вказаним критеріям. Однак, ВС і ВСУ заперечують проти застосування цього способу. І, на нашу думку, вони таки мають рацію.

Закон не є повним відповідником моралі, тому він не може повною мірою «виправити» негативну ситуацію, що склалася, не може повною мірою відновити ображені почуття і уражену честь і гідність позивача. Закон може запропонувати власний спосіб виправлення та відшкодування завданої шкоди, втім, це виправлення, як правило, матиме компенсаційний характер. Чому ж вибачення не може бути застосоване? Насамперед тому, що примус до вибачення є також своєрідним втручанням в гідність відповідача, крім того, застосування цього способу захисту може провокувати невиконання рішення суду, принаймі, суттєво збільшує ризик їх невиконання. За відсутності волі відповідача вибачитись, виконати таке рішення практично неможливо. В такому разі замість фактичного (а не лише юридичного) вирішення спору та, принаймі, зняття гостроти конфліктної ситуації, матимемо поглиблення та загострення конфлікту. У той же час, застосування спростування недостовірної інформації є більш нейтральним для відповідача і, на нашу думку, є набагато більш ефективним способом відновити статус-кво, ніж примусове вибачення.

Втім, насправді, з спростуванням як способом захисту не все так однозначно. З юридичної точки зору - це справді чи не найефективніший спосіб захисту у справах даної категорії. Однак, з точки зору власне, моральної сатисфакції - не зовсім. Так, адже в самому тільки судовому рішенні, у разі задоволення позову, образлива для позивача інформація буде наведена, принаймі, двічі - серед фактів, що були встановлені судом і в резолютивній частині, де ця інформація, як правило, текстуально копіюється у повному обсязі. Щодо виконання рішення суду, то в опублікованому спростуванні образлива для позивача інформація буде наведена ще раз. Тому навіть у разі, якщо позивач виграє спір, він буде змушений ще не раз побачити образливі для себе твердження про факти, хай навіть і визнані судом такими, що не відповідають дійсності.

Втім, хочемо підкреслити, що законодавство в цьому плані є доволі гнучким і надає можливість позивачу скористатись також і правом на відповідь. І саме цей спосіб захисту, на наш погляд, є найбільш ефективним з точки зору моральної сатисфакції.

В Огляді також наголошується на необхідність застосування прецедентів ЄСПЛ як джерела права та акцентується на складності віднаходження правильного балансу між двома правами, що гарантуються Конституцією - йде мова про правом на свободу думки і слова та правом на приватність, недоторканістю людської гідності (с. 3-4 [9]). Саме віднаходження цього балансу і є основною метою, і водночас, складністю, образно кажучи, інтригою при розгляді справ даної категорії.

Висновки. Загалом, в більшості своїй положення Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 2009 р. і правові висновки, об'єднані в Огляді судової практики КЦС у складі ВС від 2019 р., співпадають. Зокрема, збереглась позиція щодо неможливості застосування вибачення як способу захисту, і це при цьому, що сучасне законодавство щодо вибору способу захисту особистих немайнових прав є дуже ліберальним і не встановлює подібних обмежень. З моральної точки зору саме вибачення є спрямованим на реальне відновлення порушеного права. Однак, позицію ВСУ і ВС все ж слід підтримати, зважаючи на те, що закон не є повним відповідником моралі, він не може повною мірою «виправити» негативну ситуацію, що склалася, не може повною мірою відновити ображені почуття і уражену честь і гідність позивача. Натомість, він може запропонувати власний спосіб виправлення та відшкодування завданої шкоди, втім, це виправлення, як правило, матиме компенсаційний характер. Примус до вибачення є втручанням в гідність відповідача, крім того, застосування цього способу захисту може провокувати невиконання рішення суду, принаймі, суттєво збільшує ризик їх невиконання. За відсутності волі відповідача вибачитись, виконати таке рішення практично неможливо. В такому разі замість фактичного (а не лише юридичного) вирішення спору та, принаймі, зняття гостроти конфліктної ситуації, матимемо поглиблення та загострення конфлікту. У той же час, застосування спростування недостовірної інформації є більш нейтральним для відповідача і, на нашу думку, є набагато більш ефективним способом відновити статус-кво, ніж примусове вибачення.

Певні розходження між точками зору ВС І ВСУ, як видається, можна спостерігати у питанні відповідальності за образу, ця проблематика заслуговує на детальне висвітлення в наступних публікаціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Попов Ю. В., Федонюк К. Р Захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи. Юридична наука. 2012. № 2. С. 27-31.

2. Марініч Ж. Особливості захисту честі, гідності та ділової репутації поліцейського. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 3. С. 24-30.

3. Гончаренко О. А. Особливості захисту честі, гідності та ділової репутації в мережі Інтернет: практичний аспект. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2017. Випуск 34. С. 116-129.

4. Грищенко І. М. Способи захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи в Україні. Вісник Дніпропетровського університету ім. Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». 2013. № 2 (5). С. 59-65.

5. Розгон О. Порушення честі, гідності та ділової репутації публічної особи в засобах масової інформації. Вісник Національної асоціації адвокатів України. 2019. № 11 (58). С. 20-28.

6. Аврамова О. Цивільно-правовий захист честі, гідності, ділової репутації нотаріуса. Мала енциклопедія нотаріуса. 2017. № 1 (91). С. 90-97

7. Галаджун З. Особливості судового захисту від дифамації у засобах масової інформації. С. 329-341.

8. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. № 1. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v_001700-09#Text

9. Огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації. URL: https://supreme.court.gov.ua/ userfiles/media/Ogljad_KCS.pdf

10. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

11. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/435-15#Text

12. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ратифіковано 17.07.1997 р.).

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text

13. Постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №757/8834/16-ц (провадження № 61-14698св18). Єдиний державний реєстр судових рішень України. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77089316

14. Рішення у справі «Редакція газети «Правоє дєло» та Штекель проти України від 5 травня 2011 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_807#Text

Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru