Закон "Про електронні комунікації" набув чинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАКОН «ПРО ЕЛЕКТРОННІ КОМУНІКАЦІЇ» НАБУВ ЧИННОСТІ

закон електронні комунікації регуляторна платформа

Постановка проблеми. На сучасному етапі переходу світового співтовариства до інформаційного суспільства процес взаємодії держави, бізнесу та громадянина дедалі більше відбувається із застосуванням інформаційно - комунікаційних технологій (ІКТ), і саме від стабільності функціонування та розвитку ІКТ-галузі залежать суспільне порозуміння в країні та створення передумов для сталого зростання економіки. В Україні, одночасно з наявністю значного потенціалу щодо впровадження сучасних ІКТ у всі сфери життєдіяльності країни й значного суспільного запиту на таке впровадження, стан розбудови інформаційного суспільства та сфери ІКТ, порівняно із світовими тенденціями, є недостатнім і не відповідає стратегічним цілям розвитку країни. Перш за все, недостатнім є розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери. [1]

Діюча в Україні законодавча база у сфері електронних комунікацій формувалась понад 15 років тому та не відповідає сучасним потребам динамічного розвитку сфери та вимогам суспільства.

Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, (далі - Угода про асоціацію), яка передбачає обов'язок України з імплементації до національної правової системи законодавчих актів ЄС у сфері телекомунікацій, в тому числі, нових.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематика розвитку і формування державної політики в сфері електронних комунікацій досліджувалася такими вітчизняними ученими і експертами, як: І. Аристова, В. Богуш, В. Гурковський, Н. Драгомирецька, В. Кравченко, О. Литвиненко, Є. Макаренко, Г. Несвіт, О. Олійник, О. Соснін, О. Стариш та ін.

Мета статті полягає у визначенні особливостей державної політики в сфері електронних комунікацій, аналізі основних положень закону України «Про електронні комунікації».

Виклад основного матеріалу. План заходів з реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС передбачав опрацювання (2019-2020 роки) питання щодо інтеграції до внутрішнього ринку ЄС у сфері цифрової економіки. Це потребуватиме відповідності українського законодавства актуальному законодавству ЄС у даній сфері.

До останнього часу Україна майже не здійснювала практичних кроків щодо імплементації актів права ЄС в сфері телекомунікацій в діюче законодавство. Електронні комунікації, як базова технічна складова інформаційної сфери, є основою функціонування та розвитку інформаційного суспільства в Україні, цифрової трансформації всіх сфер життєдіяльності особистості, суспільства та держави на базі використання інформаційно-комп'ютерних та інших технологій. Метою державної політики в сфері електронних комунікацій є, зокрема:

- розвиток ринків доступу до електронних комунікаційних мереж та ринків електронних комунікаційних послуг, що забезпечує розгортання та використання електронних комунікаційних мереж високої та надвисокої пропускної здатності, розвиток конкуренції, сумісність електронних комунікаційних послуг та переваги в отриманні більш якісних послуг для кінцевих користувачів;

- створення засад для ефективного користування радіочастотним спектром для забезпечення економічного, соціального інформаційного та культурного розвитку, державної безпеки, обороноздатності, виконання міжнародних зобов'язань.

Слід відзначити, що регуляторні дії держави мають ґрунтуватися на прозорих та послідовних цілях комунікаційної політики і бути надійними та передбачуваними для надавачів електронних комунікаційних послуг та користувачів.

Як свідчить європейська практика, найкращим чином такі регуляторні дії держави забезпечуються регуляторним органом, але за певних умов:

- порядок створення, функції та процедури прийняття рішень регулятора визначаються законом і прописуються таким чином, що унеможливлюють (або зводять до мінімуму) політичні втручання та протекціонізм;

- повноваження регуляторного органа є чітко прописаними, для запобігання дискримінації постачальників послуг чи користувачів;

- у своїй діяльності регуляторний орган має дотримуватись принципу технологічної нейтральності.

Угода про асоціацію передбачає, що співробітництво охоплює, зокрема, посилення незалежності та адміністративної спроможності регуляторного органа у галузі зв'язку з метою забезпечення його здатності вживати відповідні регуляторні заходи та впроваджувати свої рішення і всі відповідні норми, а також гарантування добросовісної конкуренції на ринках (стаття 391).

Крім того, згідно з доповненням XVII-3 «Правила, що застосовуються до телекомунікаційних послуг» Угоди про асоціацію Україна взяла на себе зобов'язання, зокрема, щодо адаптації:

1) Директиви № 2002/19/ЄС Європейського Парламенту та Ради від про доступ до, та з'єднання з, електронних комунікаційних мереж та відповідного оснащення (Директива Доступу) із змінами, внесеними Директивою № 2009/140/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25.11.2009 (далі - Директива № 2002/19/ЄС):

базуючись на аналізі ринку, проведеному відповідно до рамкової директиви, національний регулятор у секторі електронних комунікацій накладає на операторів, які виявлені як такі, що мають значний ринковий вплив (SMP) на відповідних ринках, належні регуляторні зобов'язання відносно:

- доступу до, та використання, окремих мережевих засобів;

- ціновий контроль оплати за доступ до мережі та з'єднання, включаючи зобов'язання щодо вартісної орієнтації;

- прозорість, відсутність дискримінації та розмежування бухгалтерського обліку;

2) Директиви № 2002/20/ЄС Європейського Парламенту та Ради від про авторизацію електронних комунікаційних мереж та послуг (Директива Авторизації) із змінами, внесеними Директивою № 2009/140/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25.11.2009 (далі - Директива № 2002/20/ЄС):

запровадити процедуру надання загальної авторизації та обмежити необхідність видачі індивідуальних ліцензій окремими обґрунтованими випадками;

3) Директиви № 2002/21/ЄС Європейського Парламенту та Ради від про єдину нормативно-правову базу для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива) із змінами, внесеними Директивою № 2009/140/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25.11.2009 (далі - Директива № 2002/21/ЄС):

- визначити відповідні ринки товарів та послуг у секторі електронних комунікацій, які підпадають під процедури ex-ante, та проаналізувати ці ринки з метою визначення, чи існують на них значний ринковий вплив (SMP);

- зміцнювати незалежність та адміністративну спроможність національного регуляторного органу в секторі електронних комунікацій;

- запровадити процедуру публічних консультацій для нових регуляторних заходів;

- створити ефективні механізми для оскарження рішень Національного регулятора в секторі електронних комунікацій.

Строк імплементації відповідних положень Директиви № 2002/19/ЄС, Директиви № 2002/20/ЄС, Директиви № 2002/21/ЄС протягом 4 років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію.

Разом з тим, до кінця 2020 року в Європі буде впроваджено норми Кодексу електронних комунікацій, який поглинув відповідні положення Директиви № 2002/19/ЄС, Директиви № 2002/21/ЄС; Директива № 2002/20/ЄС.

Слід зазначити, що Кодекс електронних комунікацій ЄС, прийнятий у грудні 2018 року встановлює гармонізовану основу для регулювання комунікаційних мереж, послуг електронних комунікацій та пов'язаного з ними обладнання, а також певних аспектів термінального обладнання. Імплементація положень Кодексу в проекті Закону України «Про електронні комунікації» дозволить врегулювати ціни та якість надання послуг постачальниками, забезпечить широкий доступ усіх цільових груп і територій до Інтернету, що є важливим для України.[2]

До першого читання законопроєкт готувала робоча група на базі Комітету ВР з питань цифрової трансформації, у складі якої працювали представники операторів, провайдерів, асоціацій, а також експерти Офісу ефективного регулювання BRDO. 5 лютого 2020р. законопроект № 3014 «Про електронні комунікації» було зареєстровано у Верховній Раді. 16 червня Верховна Рада прийняла за основу законопроект №3014 «Про електронні комунікації» в якому зазначено, що застосування законодавства в сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра здійснюються з додержанням принципів:

- мінімально необхідного регулювання, згідно з яким рішення, дії суб'єктів владних повноважень повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети і завдань, визначених цим Законом;

- регуляторної передбачуваності, згідно з яким забезпечується послідовний регуляторний підхід, а також об'єктивності, пропорційності та неупередженості;

- запровадження регуляторних зобов'язань до постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг із значним ринковим впливом з метою попереднього регулювання лише в тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення ефективної та стійкої конкуренції в інтересах кінцевих користувачів та послаблення або скасування таких зобов'язань, як тільки ця умова буде забезпечена;

- прозорості, згідно з яким рішення (дії) суб'єктів владних повноважень мають бути належним чином обґрунтовані та повідомлені суб'єктам, яких вони стосуються, до набрання ними чинності (їх застосування);

- недискримінації, згідно з яким в подібних обставинах не повинно бути дискримінації в поводженні з будь-яким та усіма постачальниками електронних комунікаційних мереж та послуг, в тому числі, незалежно від видів електронних комунікаційних послуг, технологій, форми власності;

- технологічної нейтральності (якщо це відповідає досягненню завдань, викладених у частині другій статті 4 цього Закону), згідно з яким застосування законодавства здійснюється максимально не залежно від технології, що використовується для надання електронних комунікаційних послуг, і не заохочує або не дискримінує використання конкретних технологій та сприяє підтриманню конкуренції на ринку;

- належного врахування різноманітності умов, що стосуються інфраструктури, конкуренції, кінцевих користувачів послуг і, зокрема, споживачів послуг у різних географічних районах країни;

- сприяння ефективному інвестуванню та інноваціям у створення та розширення електронних комунікаційних мереж, в тому числі врахування ризиків для інвесторів при накладенні зобов'язань з доступу, а також забезпечення конкуренції на ринку електронних комунікацій і принципу недискримінації;

- презумпції правомірності діяльності постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг або кінцевих користувачів електронних комунікаційних послуг у разі, якщо положення законодавства про електронні комунікації допускають неоднозначне (множинне) трактування їхніх прав та обов'язків та/або повноважень суб'єктів владних повноважень (крім відносин між постачальниками електронних комунікаційних послуг і кінцевими користувачами послуг);

- забезпечення електромагнітної сумісності радіообладнання, випромінювальних пристроїв, радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв спеціального призначення.

Проектом Закону визначені основні принципи діяльності та повноваження регуляторного органа у сферах електронних комунікацій, а також повноваження Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектру.

Крім того, проектом Закону України «Про електронні комунікації» встановлюються правові основи діяльності постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг та передбачається:

- запровадити повідомний принцип реєстрації суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері електронних комунікацій;

- установити виключний перелік вимог до учасників ринку;

- запровадити консультації з учасниками ринку з усіх питань, що зачіпають їх інтереси;

- установити процедуру подання документів до регуляторного органа в електронному вигляді;

- удосконалити контроль (нагляд) у сфері електронних комунікацій з метою його спрямування на попередження правопорушень та зниження потенційно можливого тиску на суб'єктів господарювання, зменшення кількості перевірок цих суб'єктів на їх території;

- визначити засади попереднього регулювання, а також перелік регуляторних зобов'язань, які можуть накладатись на постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг з істотною ринковою перевагою на ринку певних електронних комунікаційних послуг, та повноваження регуляторного органа щодо їх накладання;

- зробити акцент на доступ до інфраструктури та спільне використання інфраструктури, що суттєво знизить витрати на розгортання мереж;

- встановити універсальну послугу, яка забезпечує доступність, включаючи і цінову доступність, до Інтернету та голосового зв'язку;

- особливості припинення діяльності постачальників електронних комунікаційних послуг;

- відповідальність за порушення законодавства про електронні комунікації;

- уточнити, враховуючи законодавство ЄС, термінологію у сфері електронних комунікацій.

Проектом Закону пропонувалися нові підходи до регулювання радіочастотного спектру, зокрема, щодо забезпечення ефективного користування радіочастотами, технологічної нейтральності, зменшення регуляторних бар'єрів. Законопроект не містив положень, які передбачають зменшення надходжень до державного бюджету. Реалізація законопроекту передбачає збільшення витрат з державного бюджету, пов'язаних із здійсненням радіочастотного моніторингу.

На сьогодні оператори телекомунікацій, сплачуючи до державного бюджету рентну плату за користування радіочастотами, повинні додатково оплачувати Українському державному центру радіочастот послуги з радіочастотного моніторингу в обсягах, що становлять понад 20 відсотків від суми рентних платежів, для того щоб забезпечити придатність цього спектру для використання. Відповідно до законодавства України та міжнародного досвіду забезпечення радіочастотного моніторингу є функцією держави.

Директива ЄС 1972/2018 (Кодекс електронних комунікацій ЄС) передбачає встановлення зборів за користування радіочастотним на рівні, що забезпечує, зокрема, ефективне їх призначення та використання.

Планом заходів щодо дерегуляції господарської діяльності (розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 р. № 615-р) передбачено запровадження фінансування радіочастотного моніторингу за рахунок надходжень, які щомісяця сплачуються користувачами частот до державного бюджету як рента за користування радіочастотами.

Законопроектом пропонувалося забезпечення національним регулятором радіочастотного моніторингу стосовно загальних користувачів радіочастот за рахунок 25 відсотків надходжень від рентної плати за користування радіочастотним спектром. Враховуючи, що надходження в 2018 р. від рентної плати за користування частотами становили 2,6 млрд. грн., орієнтовна сума витрат з державного бюджету на радіочастотний моніторинг становила б 650 млн. грн.

При цьому законопроектом реєстр. № 2321 про зміни до Податкового кодексу України було передбачено зміни в підходах до розрахунку рентної плати з користування радіочастотним спектром у відповідності до принципів закладених у Директиві ЄС 1972/2018. Розмір рентної плати що сплачуються користувачами частот до державного бюджету повинен враховувати витрати, пов'язані із забезпеченням радіочастотного моніторингу, що забезпечуватиме відповідні надходження та досягнення збалансованості державного бюджету.[2]

30 вересня Верховна Рада України ухвалила в другому читанні та в цілому законопроект № 3014 «Про електронні комунікації». “За” проголосували 260 народних депутатів України. [4] 29 жовтня Президент України ветував Закон «Про електронні комунікації», ухвалений Верховною Радою 30 вересня. Президент вніс пропозиції до закону, оскільки окремі положення проекту закону не відповідали законодавству України та Конституції.

Зауваження Президента були відносно: пункту 13 частини третьої статті 8, пункту 2 частини першої статті 19, частина третя статті 28, частина друга статті 119, частина перша статті 121 , пункт 4 розділу ХІХ "Прикінцеві та перехідні положення"), підпункти 42 та 48 пункту 3 розділу XIX "Прикінцеві та перехідні положення"). Наведений перелік не є вичерпним. Такі недоліки унеможливлювали однозначне розуміння положень Закону, що ускладнюватиме застосування його положень на практиці, а в окремих випадках положення Закону взагалі не можна буде реалізувати. Тому Закон України "Про електронні комунікації" був відправлений на доопрацювання. [3]

Верховна Рада на засіданні 16 грудня повторно ухвалила евроінтеграційний Закон №3014 «Про електронні комунікації» з пропозиціями президента Володимира Зеленського. Закон прийняли голосами "Слуги народу" (222 депутати "за"), "Довіри" (2 депутата "за") і позафракційних (4 - "за"). Всі інші фракції від голосування утрималися. Закон замінить морально застарілий закон «Про телекомунікації» від 2004 року та “Про радіочастотний ресурс України” від 2000 року.

12 січня 2021р. Президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про електронні комунікації». Закон набуде чинності 1 січня 2022 року. Він складається зі 128 статей, а його обсяг перевищує 200 сторінок. [5]

Висновки. Таким чином, закон передбачає:

- зменшення кількості перевірок і регуляторного тиску на компанії у сфері електронних комунікацій;

- усі постачальники електронних комунікаційних мереж і послуг матимуть однакові права та доступ до інфраструктури, запроваджується механізм консультацій з учасниками ринку;

- забезпечення конкуренції на ринку електронних комунікацій;

- користувачі матимуть можливість обрати окремі електронні комунікаційні послуги (не в складі пакета послуг) за технічної можливості;

- право на отримання вичерпної та чіткої інформації абонентом щодо опису умов договору відповідно до правил надання та отримання електронних комунікаційних послуг;

- зменшення спаму за рахунок обов'язкової попередньої згоди абонента на отримання інформації та обов'язкову можливість відмови абонента від розсилки;

- збільшення штрафу для постачальників електронних комунікацій у разі порушення прав користувачів.

Законом передбачається створення Електронної регуляторної платформи - сервісу, який забезпечить прозорий та автоматизований процес взаємодії між операторами та провайдерами з одного боку та держави - з іншого. Платформа забезпечуватиме взаємодію реєстрів постачальників послуг, ліцензій, присвоєнь радіочастот, геоінформаційної системи для географічних оглядів доступності на території України тощо. Доступ до цієї системи буде відкритим і безкоштовним. Також вперше передбачена детальна процедура врегулювання спорів за посередництвом регулятора - як між декількома постачальниками послуг, так і між користувачами та постачальниками.

Крім цього, документ передбачає технологічну нейтральність - можливість оператора на власний розсуд обирати технологію (наприклад, 3G або LTE) для застосування на його частотах.

Зазначається, що Закон «Про електронні комунікації» орієнтований на захист прав споживачів: відтепер доступ до якісного Інтернету є універсальною послугою, тобто має гарантуватись громадянам державою.

Оператори мають надавати абоненту інформацію про мінімальну, середню та максимальну швидкість Інтернету, а заявлена оператором швидкість не повинна критично відрізнятися від реальної.

При цьому спрощується процедура захисту прав абонента. Якщо у нього неправомірно списані гроші з рахунку, йому не потрібно йти до суду. Питання можна вирішити, звернувшись до регулятора з електронною скаргою. [5]

Література:

1. Романенко Є.О., Жукова І.В Розробка механізмів формування інформаційного суспільства держави /Сучасні аспекти науки: колективна монографія / за ред. Є.О. Романенка, І.В. Жукової. - Київ; Братислава: Фоп Кандиба Т.П., 2020 - с.39-51.

2. Проект Закону України «Про електронні комунікації» від 05.02.2020р. №3014. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68059

3. Пропозиції Президента до Закону "Про електронні комунікації": від 16.12.2020 №1089-IX.

4. https://www.kmu.gov.ua/news/verhovna-rada-uhvalila-v-cilomu-zakonoproekt-pro-elektronni- komunikaciyi.

5. https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/200865_zabezpechennya-konkurents-na-rinku-elektronnikh- komunkatsy-zakon-pdpisano