Про деякі кримінологічно значущі ознаки злочинів проти довкілля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра кримінального права та процесу

Про деякі кримінологічно значущі ознаки злочинів проти довкілля

About some criminologically significant signs of crime against the environment

Колб О.Г.

доктор юридичних наук, професор

Гумін О.М.

доктор юридичних наук

професор, завідувач кафедри

Анотація

злочин довкілля кримінологічний

У статті здійснена кримінально-правова та кримінологічна характеристика злочинів, які вчиняються у сфері охорони довкілля України, на підставі отриманих результатів проведеного аналізу обґрунтована необхідність удосконалення правового механізму з означених питань. Встановлено, що сучасна екологічна ситуація в Україні є кризовою. Вона складалась протягом тривалого часу через нехтування державою та суспільством об'єктивними природними обставинами, що стало наслідком протиправної діяльності людини та неконтрольованого і нераціонального використання природних ресурсів, а також у зв'язку з істотною деформацією свідомості усіх суб'єктів природовикористання.

Злочини проти довкілля становлять один із найбільш небезпечних і поширених видів суспільно небезпечних і караних діянь, оскільки створюють реальну загрозу не тільки навколишньому середовищу, але й національній безпеці держави. Основними ознаками цієї групи злочинів є те, що вони: 1) створюють реальну загрозу природним ресурсам, життю та здоров'ю людей; 2) є множинністю злочинних проявів проти навколишнього середовища та окремих сфер довкілля; 3) виступають наслідком безпечного та ірраціонального використання природних багатств; 4) проявляються у вигляді деградованої екологічної людської свідомості; що й обумовлює активізацію наукових розробок з означеної проблематики.

Додатковим аргументом з цього приводу є офіційні статистичні дані, відповідно до яких 15% території України перебуває в критичному екологічному стані, а рівень цих злочинів за останні десять років має чітку тенденцію до збільшення при тому, що рівень латентності суспільно небезпечних діянь проти довкілля сягає близько 95% при питомій вазі зазначених злочинів у загальній структурі злочинності в Україні у 0,5%.

Ключові слова: злочин, довкілля, кримінально-правова характеристика, кримінологічна характеристика, сфера охорони довкілля, суспільна небезпека злочину, особа злочинця, причина злочину, умова злочину.

Abstract

The criminal-law and criminological characteristic of crimes committed in the sphere of environmental protection of Ukraine is carried out, as well as on the basis of the results of the analysis, the necessity of improving the legal mechanism on the specified issues has been substantiated. In addition, it is established that the current environmental situation in Ukraine is a crisis, which has developed over a long period of time due to neglect of objective natural circumstances by the state and society, resulting from illegal human activities, and uncontrolled and irrational use of natural resources, as well as in connection with a significant deformation of consciousness of all subjects of nature use.

That is why environmental crimes constitute one of the most dangerous and widespread types of socially dangerous and punitive acts, as they pose a real threat not only to the environment but also to the national security of our country. At the same time, the main features of this group of crimes are that they: 1) pose a real threat to the natural resources, life and health of people; 2) is a multiplicity of criminal acts against the environment and certain areas of the environment; 3) act as a consequence of the safe and irrational use of natural resources; 4) manifest in the form of degraded environmental human consciousness; which causes the intensification of scientific developments in this field.

An additional argument about this is the official statistics, according to which fifteen percent of Ukraine's territory is in critical ecological condition, and the level of these crimes in the last ten years has a clear tendency to increase, despite the fact that the latency level of socially dangerous actions against the environment reaches about ninety-five percent with a share of these crimes in the overall structure of crime in Ukraine half a percent.

Key words: crime, environment, criminal legal characteristic, criminological characteristic, sphere of environmental protection, public danger of a crime, person of the offender, cause of the crime, condition of the crime.

Постановка проблеми

Знаходячись у складних економічних умовах, Україна вимушена раціонально та бережно використовувати свої ресурси, включаючи землю, її надра, водні та інші природні багатства. Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та необхідність запобігання аналогічним техногенним катаклізмам і катастрофам зобов'язує нашу державу посилити охоронну функцію права та розробити у зв'язку з цим комплекс взаємопов'язаних заходів щодо профілактики злочинних проявів на об'єкти довкілля.

Як зазначено в статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. При цьому кожний громадянин має право користуватися цими об'єктами тільки відповідно до закону та не повинен використовувати їх на шкоду людині і суспільству. У статті 14 Основного Закону закріплено положення про те, що земля є основним об'єктом довкілля, який перебуває під особливою охороною держави. Не менш важливим обов'язком держави щодо здійснення охоронної функції права у зв'язку з цим є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - події планетарного масштабу (це вбачається з вимог статті 16 Конституції України).

З огляду на цінності перерахованих вище об'єктів і важливість завдань по забезпеченню їх охорони вибрана тема дослідження є досить актуальною, оскільки сучасний стан кримінально-правової практики в Україні засвідчує недостатність зусиль і неадекватність дій держави у цьому напрямі. Серед обставин, які негативно впливають на цей процес, слід виокремити і необґрунтованість певних наукових пропозицій і підходів, схоластичність наукових висновків щодо вирішення проблем довкілля: бездумна меліорація на Волині, «варварська» вирубка лісів на Закарпатті, «бурштинова лихоманка» на Рівненщині та Житомирщині, свавільне браконьєрство та незаконне полювання тощо.

Можна констатувати, що спостерігається складна прикладна проблема, яка потребує вирішення й на доктринальному рівні, що й зумовило вибір назви цієї наукової статті, об'єкта і предмета дослідження, а також її головне завдання - на підставі отриманих результатів аналізу наукової літератури та нормативно-правових актів у сфері охорони довкілля України обґрунтувати необхідність удосконалення правового механізму з цих питань.

Стан досліджень

Вивчення доктринальних джерел з означеної проблематики показало, що натепер досить активно та продуктивно займаються розробкою питань, які стосуються сфери охорони довкілля України, такі науковці: В.В. Андрєйцев, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.А. Бобков, С.Б. Гавриш, В.В. Голіна, В.К. Грищук, Б.М. Головкін, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, Т.В. Корнякова, О.М. Костенко, В.О. Навроцький, А.В. Савченко, В.Я. Тацій та інші. Однак у сучасних складних економічних умовах України (2014-2019 рр.) зазначена тематика досліджена не достатньо, тому є актуальною та такою, яка має теоретичну та практичну значущість.

Виклад основного матеріалу

В розділі VIII Особливої частини Кримінального кодексу (далі - КК) України закріплені злочини проти довкілля. В науці кримінального права небезпідставно це явище нерідко називають «екологічною» злочинністю, під якою розуміється сукупність злочинів і осіб, які їх вчиняють, посягають на навколишнє середовище та його охорону [1, с. 111]. Йдеться про протиправне використання природних об'єктів чи негативний вплив на них, який завдає шкоди екологічній безпеці.

Як свідчить історія, екстенсивні методи розвитку вітчизняної економіки постійно призводили до суперечності між потребами людей і можливостями їх запровадження у сфері взаємодії «людина - природа». Ця суперечність, яка існує в суспільному житті та свідомості, і породжує, як було встановлено у цьому дослідженні, злочини проти довкілля. Втрата чорноземів, шкідливий вплив нітратів на здоров'я людей, забруднення повітря і водоймищ - це далеко не повний перелік економічних наслідків невмілого господарювання. Природне середовище постійно зазнає значного антропогенного навантаження, незважаючи на те, що забруднення атмосферного повітря і загальна мінералізація атмосферних опадів по Україні порівняно з попередніми роками зменшилась.

Згідно статистики, Україна має найвищі в Європі показники розораності сільськогосподарських угідь, використання ресурсів прісних поверхневих вод і вирубок лісових масивів. Загрозливих масштабів набули забруднення та деградація довкілля, особливо в середніх містах і промислових центрах. Частка екологічно чистих територій становить усього 7% від загальної земельної площі України. Мало забруднені території охоплюють 15% її площі; 1,7% є зонами екологічного лиха. Це, насамперед, зона Чорнобильської АЕС, райони, прилеглі до неї, а також окремі місцевості в Донецькій, Дніпропетровській, Львівській і деяких інших областях. Крім цього, регіони з кризовою екологічною ситуацією мають і найвищу густину населення [2, с. 1].

Залишається високим забруднення поверхневих вод суші сполуками важких металів та озону. Збільшення питомої ваги цих забруднюючих речовин останнім часом зафіксоване в річках басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Води Чорного й Азовського морів надалі забруднюються скидами різних шкідливих речовин із суден, каналізаційних мереж міст і підприємств, де відсутні ефективні очисні споруди.

Останніми роками спостерігалося деяке зменшення обсягу шкідливих викидів у атмосферу. Так, за період з 2014 по 2018 рік кількість викидів речовин-забруднювачів у повітря зменшилася на 28%. Ці ж тенденції мають місце й у 2019 році.

Порівняно з минулими роками підвищується рівень забрудненості ґрунтів. Як правило, забруднюючі речовини, які містяться у викидах в атмосферне повітря, осідають на ґрунтах у радіусі до 5 км від джерел забруднення. У великих містах основним джерелом забруднення ґрунтів є підприємства чорної та кольорової металургії, легкої промисловості. З 50 водних об'єктів України, де проводились дослідження, не було виявленого жодного, який би відповідав вимогам фонового стану чи характеризувався як чистий, 29 водних об'єктів екосистеми перебувають у стані антропогенного екологічного напруження [3, с. 12].

Здоров'я нації відображає соціально-економічний стан суспільства та його довкілля. Зокрема, антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері та стало істотною демографічною проблемою. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України зазнає дії негативних факторів навколишнього середовища в рівнях, які перевищують допустимі величини. Більш того, прогнозовані до 2000 року зміни довкілля в низці регіонів спричинили несприятливі тенденції у стані здоров'я людей - збільшення кількості патологій, зростання онкологічних захворювань тощо [4, с. 311].

Про погіршення стану здоров'я українців свідчать і медико-демографічні показники: смертність із 1991 року почала переважати над народжуваністю і тільки в 1996 році перевищувала її в півтора рази. Народжуваність в Україні знизилась порівняно з 1990 роком майже на 30%, а смертність - зросла на 25,6% [5, с. 27]. Узагальнення лише цих даних дає підстави зробити висновок про досить значну суспільну небезпеку злочинів проти довкілля, особливо похідних наслідків від вчинення екологічних злочинів.

Чинний закон України про кримінальну відповідальність суспільно небезпечними, винними, протиправними та карними визнає такі діяння (дії чи бездіяльність): 1) порушення правил екологічної безпеки (стаття 236 КК); 2) невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (стаття 237 КК); 3) приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (стаття 238 КК); 4) забруднення або псування земель (стаття 239 КК); 5) порушення правил охорони надр (стаття 240 КК); 6) забруднення атмосферного повітря (стаття 241 КК); 7) порушення правил охорони вод (стаття 242 КК); 8) забруднення моря (стаття 243 КК); 9) порушення законодавства про континентальний шельф України (стаття 244 КК); 10) знищення або пошкодження лісових масивів (стаття 245 КК); 11) незаконна вирубка лісу (стаття 246 КК); 12) порушення законодавства про захист рослин (стаття 247 КК); 13) незаконне полювання (стаття 248 КК); 14) незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (стаття 249 КК); 15) проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (стаття 250 КК); 16) порушення ветеринарних правил (стаття 251 КК); 17) умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 252 КК); 18) проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (стаття 253 КК); 19) безгосподарське використання земель (стаття 254 КК).

У КК України 1960 року охарактеризовані вище злочини були передбаченні в кількох главах, і їх кількість була значно меншою, ніж у КК 2001 року. Як свідчить практика, як до 1991 року, так і в сьогоденні, саме порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатація та ліквідація підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, є однією з обставин, які сприяють вчиненню інших злочинів у сфері охорони довкілля, а тому карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (стаття 236 КК).

Як свідчить статистика, екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і значною латентністю [6]. Так, тільки у 2018 році в Україні за вчинення злочинів проти довкілля було засуджено 922 особи, що склало 0,4% у структурі всіх засуджених за цей період [6]. За видами покарання це мало такий вигляд: позбавлення волі на певний строк - 9 осіб; обмеження волі - 6 осіб; умисне знищення або пошкодження територій, взятих під арешт, - 3 особи; виправні робота - 7 осіб; громадські роботи - 2 особи; штраф - 388 осіб; звільнено від покарання з випробуванням - 394 осіб; звільнено за амністією з інших підстав - 11 осіб; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як додаткове покарання) - 2 особи. Рівень латентності цих злочинів за даними вчених становив до 95% [7, с. 233-234].

Спостерігається й інша негативна тенденція: протягом багатьох років зберігається злочинний розрив між кількістю кримінально карних діянь і реальним застосуванням відповідних правових норм. Це викликано недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства, а також традицією, яка перейшла Україні після розпаду СРСР, - організацією контролю за відомчо-галузевим принципом, коли природо користувачі самі себе перевіряють. Так, вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного полювання свідчить, що з року в рік кількість діянь, які мають ознаки злочину, мають місце в 35-45% від їх загальної кількості. В той час як застосування заходів кримінальної відповідальності здійснювалося лише в 1 3%, а адміністративної - в 75-80% випадків [6]. У структурі злочинів проти довкілля переважають незаконне полювання (25-35%); порушення правил риболовства (35-45%); забруднення водойм і повітря (10%); лісопорушення (8-10%).

Екологічні злочини в науці кримінального права класифікуються на підставі різних ознак:

Залежно від ступеня суспільної небезпеки їх поділяють на: а) злочини невеликої тяжкості (статті 240, 242, 244 КК); б) злочини середньої тяжкості (статті 248, 252 КК); в) тяжкі злочини (стаття 236 КК); г) особливо тяжкі злочини (частина 2 статті 252 КК).

З урахуванням видів суб'єктів, мотивів і мети виділяють: а) корисливі злочини (незаконне полювання, незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим видним добувним промислом, незаконна вирубка лісу); б) злочини, які вчиняють службові особи (забруднення моря, атмосферного повітря, порушення законодавства про континентальний шельф); в) злочини, які не мають корисливого спрямування (необережне пошкодження лісових масивів, забруднення водних об'єктів чи атмосферного повітря) [8, с. 525-526].

Науковцями здійснюється й інша класифікація злочинів проти довкілля [9, с. 68-73]. її аналіз дає можливість зробити висновок про те, що екологічна злочинність - це сукупність злочинів, які посягають на екологічну безпеку та опосередковано на життя і здоров'я людей. Серед численних рис злочинів проти довкілля слід виокремити найхарактерніші з них. У першу чергу необхідно зазначити, що цей вид злочинності обумовлений обставинами, які своїм підґрунтям мають суперечності процесу природокористування та недооцінку людьми значення природи у житті суспільства. Екологічна злочинність тісно пов'язана з рівнем науково-технічного процесу: чим вищим є цей рівень, тим більше є небезпечних технологій, матеріалів, агрегатів тощо. Так, після створення атомної енергетики над людством нависла загроза ядерних катастроф. Ще однією особливістю цієї злочинності є те, що вона деякою мірою є побічним наслідком «ненормального» природокористування, адже суспільство, так чи інакше експлуатуючи природні ресурси, негативно впливає на довкілля. Як влучно зазначає О.М. Джужа, протиправною таке діяння стає лише тоді, коли здійснюється небезпечними способами чи виходить за межі встановлених законом нормативів [10, с. 301].

Неоднаковою є й кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини проти довкілля. Вона істотно відрізняється залежно від видів посягань. Результати наукових досліджень показують, що це в основному особи чоловічої статті, середнього або старшого працездатного віку, які перебувають у шлюбі, мають, як правило, середню або вищу освіту й стабільні прибутки. «Екологічні» злочинці за своїми морально-психологічними ознаками є соціально інтегрованими особами. У більшості з них відсутні явно виражені дефекти правової свідомості, але вони недооцінюють важливість охорони природного середовища, цю проблему вона не вважають головною. При вчиненні таких злочинів службові особи здебільшого керуються принципом досягнути успіху в господарській діяльності будь-якою ціною.

Віковий ценз засуджених за злочини проти довкілля має такий вигляд: а) 11,5% віком від 18 до 24 років; б) 18,5 % - від 25 до 29 років; в) 42,4% - від 29 до 50 років; г) 27,6% старші 50 років. Робітниками було вчинено 40,3% злочинів, службовцями - 5,5%; працівниками сільськогосподарських підприємств - 5,9%; працівниками приватних підприємств - 2,7%; особами, які навчаються, - 26,3%; іншими - 19%. Освіту не нижче середньої мали 71,5% засуджених, 58,2% злочинів були вчинені групою осіб, 10,7% осіб мали непогашену і не зняту судимість. Вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння 33% засуджених [7, с. 233-235].

Особи, які вчиняють злочини з хуліганських спонукань, відрізняються низкою характерних рис. Більшість із них - чоловіки молодого і середнього віку, які в своїй поведінці орієнтовані на агресивність. Вони мають середній рівень освіти і, найчастіше, постійно ніде не працюють. Злочинцям властиві негативні звички, в тому числі зловживання алкоголем. У морально-психологічному плані зазначені особи відрізняються відвертим егоїзмом, цинізмом, спотвореною еколого-правовою свідомістю, готовністю до антисуспільних вчинків. Найтиповішими діяннями для них є знищення або пошкодження лісових масивів шляхом підпалу; порушення законодавства про захист рослин; порушення ветеринарних правил; незаконне полювання тощо.

Суспільно-небезпечні наслідки екологічних злочинів, як зазначають вчені, здебільшого залишаються непередбаченими [11, с. 68-72]. Такий стан обумовлений обмеженими можливостями сучасної науки повною мірою виявити причинно-наслідкові зв'язки у природних і біологічних системах. Так, ще не достатню прогнозовані результати впливу на живий організм радіації, електромагнітних полів, різних хімічних речовин та інших негативних факторів.

Висновки

Еологічна безпека повинна гарантуватися комплексом взаємопов'язаних політичних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів, спрямованих як на охорону цих об'єктів, включаючи кримінально-правові засоби, так і на виконання запобіжної функції - нейтралізацію, блокування, усунення тих причин, які породжують злочини проти довкілля, і умов, що цьому явищу сприяють.

Саме цей зміст закріплений у частині 1 статті 50 Закону України від 25.06.1992 «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій зазначено, що екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей [12].

Список використаних джерел

1. Джужа О.М., Моісеєв Є.М, Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований випуск зі схемами (Загальна та Особлива частина) : Навч. посіб. Київ: Атика, 2001. С. 111.

2. Національна доповідь про стан навколишнього природнього середовища в Україні у 1999 році. Міністерство екології та природних ресурсів України. Київ, 2000. С. 1.

3. Бобков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. Симферополь, 1998. С. 12.

4. Зелинский А.Ф. Криминология. Xарьков, 2000. С. 311.

5. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана окружающей среды Украины. Проблемы теории и развития законодательства. Xарьков, 1994. С. 27.

6. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення за 2018 рік. Генеральна прокуратура України. Режим доступу: https://www.gp.gov.ua/ua/statinfo.html.

7. Кримінологія : підручник / за ред. В.В. Голіни, Б.М. Головкіна. Харків: Право, 2014. 440 с.

8. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / за заг. ред. П.С. Матишевського, С.С. Яценка, П.П. Андрушка. Київ: Юрінком Інтер, 1999. С. 525-557.

9. Андрейцев В. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність. Київ, 1991. С. 68-73.

10. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2 кн. Особлива частина. За заг. ред. О.М. Джужи. Київ, 2000. Кн. 2. С. 301.

11. Бакунина Г.С. О некоторых проблемах борьбы с экологическими правонарушениями. Государство и право. 1997. № 1. С. 68-72.

12. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст. 546.

Размещено на Allbest.ru