Судовий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судовий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів

Ковтонюк О.О., здобувач ступеня вищої освіти магістра за спеціальністю «Право» Інституту управління і права Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого

Стаття присвячена визначенню сутності трудового спору та здійснення аналізу особливостей розгляду індивідуальних трудових спорів у судовому порядку.

У статті розглянуто категорію «трудові спори» та науково обґрунтовано її теоретичні положення. Проаналізовано наукові підходи до розуміння цього поняття, доцільності й правильності використання в трудовому праві. Запропоновано власне визначення трудового спору як звернення суб'єкта трудових відносин щодо вирішення виниклих розбіжностей позовного та непозовного характеру між роботодавцем та найманим працівником, що передані на вирішення компетентному органу з розгляду трудових спорів.

Розмежовано трудові спори за загальним критерієм поділу за суб'єктами спорів на індивідуальні і колективні. Встановлено, що суб'єктами індивідуальних спорів є працівник і роботодавець, тобто сторони трудових відносин. Індивідуальні трудові спори виникають з приводу застосування законодавства про працю. Це трудові спори про: визнання звільнення працівника незаконним і поновлення його на роботі, виплату заробітної плати, визнання незаконною відмову у прийнятті на роботу, порушення інших трудових прав працюючих, установлених трудовим законодавством (право на відпочинок, на охорону праці тощо).

Виокремлено особливості індивідуально трудового спору, а саме: суб'єктами індивідуальних спорів є працівник і роботодавець; трудовим законодавством передбачено досудовий і судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів; встановлені окремі категорії справ, де суд є первинним органом по розгляду індивідуального трудового спору; підвідомчість - справи щодо вирішення трудових спорів розглядаються в порядку цивільного судочинства, проте спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби розглядаються в порядку адміністративного судочинства; справи, що виникають з трудових відносин розглядаються за спрощеним провадженням; встановлені спеціальні строки позовної давності по справах, які випливають з трудових і пов'язаних з ними відносин.

Ключові слова: трудовий спір, працівник, роботодавець, судовий порядок, індивідуально трудовий спір.

Court procedure for consideration of individual labor disputes

The article is devoted to the definition of the essence of a labor dispute and the analysis of the peculiarities of consideration of individual labor disputes in court.

The article considers the category of “labor disputes” and scientifically substantiates its theoretical provisions. Scientific approaches to understanding this concept, expediency and correctness of use in labor law are analyzed. It is proposed to define the labor dispute as an appeal of the subject of labor relations to resolve the differences of claim and non-claim nature between the employer and the employee, which are submitted to the competent body for labor disputes.

Labor disputes are divided according to the general criterion of division by subjects of disputes into individual and collective. It is established that the subjects of individual disputes are the employee and the employer, ie the parties to the employment relationship. Individual labor disputes arise over the application of labor legislation. These are labor disputes about: recognition of dismissal of an employee as illegal and his return to work, payment of wages, recognition of illegal refusal to hire, violation of other labor rights of workers established by labor legislation (right to rest, labor protection, etc.).

The peculiarities of an individual labor dispute are singled out, namely: the subjects of individual disputes are the employee and the employer; labor legislation provides for pre-trial and court procedures for resolving individual labor disputes; certain categories of cases have been established, where the court is the primary body for considering an individual labor dispute; jurisdiction - cases of resolving labor disputes are considered in civil proceedings, but disputes concerning the admission of citizens to public service, its passage and dismissal from public service are considered in administrative proceedings; cases arising from labor relations are considered under simplified proceedings; special statutes of limitations have been established for cases arising from employment and related relations.

Key words: labor dispute, employee, employer, court procedure, individual labor dispute.

Постановка проблеми

Одним із основних соціально-економічних прав людини, відповідно до ст. 43 Конституції України [1], є право на працю, що включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає та на яку вільно погоджується. У процесі трудової діяльності між роботодавцем та найманим працівником нерідко виникають певні непорозуміння, які, не будучи врегульованими сторонами цих відносин, можуть перерости в трудові спори.

У разі виникнення розбіжностей у сфері трудових відносин сторони намагаються врегулювати їх шляхом переговорів або за допомогою органів, що спеціально для цього створені державою. При зверненні до цих органів одного із суб'єктів цих відносин виникають індивідуальні трудові спори (конфлікти), розгляд та вирішення яких становить певний правовий порядок, що спрямований на зміцнення законності та правопорядку у сфері трудових відносин.

В індивідуальних трудових спорах оспорюються і захищаються суб'єктивні права конкретного працівника, його законний інтерес, так працівник заявляє самостійні вимоги до роботодавця з метою захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних трудових прав чи інтересів. Розглянемо специфіку притаманну цьому виду розгляду спорів.

Стан дослідження. Варто зазначити, що окремі проблемні питання судового розгляду трудових спорів неодноразово досліджувались у науковій літературі, зокрема такими вченими, як: Н.Б. Болотіна, П.А. Бущенко, С.Я. Вавженчук, В.С. Венедиктов, І.В. Дашутін, В.В. Жернаков, А.І. Жуков, І.В. Лагутіна, В.В. Лазор, О.М. Лук'янчиков, О.М. Обушенко, Д.О. Новіков, А.М. Слюсар, Н.М. Швець, О.А. Шурин та інші. Слід відзначити, що особлива роль у питанні забезпечення належного рівня вирішення індивідуальних трудових спорів належить судовому розгляду, дослідженню поняття, ознакам та особливостям розгляду справ, що виникають у трудових відносинах якої і буде присвячена дана стаття.

Саме тому метою статті є визначення сутності трудового спору та здійснення аналізу особливостей розгляду індивідуальних трудових спорів у судовому порядку.

Виклад основного матеріалу

Варто зазначити, що діюче на сьогодні трудове законодавство не містить чіткого визначення терміна «трудовий спір», хоча в Кодексі законів про працю (далі - КЗпП) України міститься ціла глава XV, яка має назву «Індивідуальні трудові спори» [2]. В Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03 березня 1998 р. [3] міститься лише поняття колективного трудового спору.

На сторінках наукової та навчальної літератури з трудового права правниками виділяються різні підходи до розуміння трудових спорів.

Так, наприклад, Н.Б. Болотіна розуміє трудові спори як неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів між працівником і роботодавцем розбіжності з приводу застосування норм трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, із заявою про розгляд яких працівник або роботодавець звернулися до компетентного органу з розгляду таких трудових спорів [4, с. 552].

На думку О.М. Обушенко, трудові спори - це розгляд компетентним органом звернення зацікавленого суб'єкта для визнання чи захисту його порушеного суб'єктивного права чи законного інтересу у сфері трудових чи тісно пов'язаних з ними відносин [5, с. 3].

В.І. Прокопенко зазначає, що трудові спори - це не просто розбіжності між сторонами, а лише ті з них, що передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу, тобто органу уповноваженого державою виносити обов'язкові для сторін рішення [6, с. 448].

Доволі цікавим видається нам підхід до цього питання В.В. Лазора, який нарівні з категорією «трудовий спір» вирізняє ще й категорію «трудовий конфлікт». Під трудовим спором він розуміє праводомагання позовного характеру однієї зі сторін трудових відносин на реалізацію права, передбаченого трудовим законодавством, колективними угодами, іншими договорами про працю, що вирішується юрисдикційним органом у передбаченому законом порядку. Трудовий конфлікт, з його точки зору, - це зіткнення інтересів сторін, розбіжності непозовного характеру між роботодавцями і працівниками з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, що вирішуються згідно зі встановленим законом процедурою [7, с. 30].

Отже, трудовий спір слід тлумачити як звернення суб'єкта трудових відносин щодо вирішення виниклих розбіжностей позовного та непозовного характеру між роботодавцем та найманим працівником, що передані на вирішення компетентному органу з розгляду трудових спорів.

У юридичній літературі наводиться багато критеріїв, за якими трудові спори поділяються на певні групи. У той же час найбільш загальним критерієм їх класифікації є поділ за суб'єктами спорів. За цим критерієм вони поділяються на індивідуальні і колективні [8, с. 8].

Так, суб'єктами індивідуальних спорів є працівник і роботодавець, тобто сторони трудових відносин. Як правило, вони виникають з приводу застосування законодавства про працю. Це трудові спори про: (а) визнання звільнення працівника незаконним і поновлення його на роботі, (б) виплату заробітної плати, (в) визнання незаконною відмову у прийнятті на роботу, (г) порушення інших трудових прав працюючих, установлених трудовим законодавством (право на відпочинок, на охорону праці тощо). До цієї категорії належать також спори з приводу притягнення працівника до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, а також спори з приводу виконання умов договору трудового, колективного чи угод. Разом із тим, індивідуальний трудовий спір може виникнути й щодо закріплення нових або зміни існуючих умов праці [9, с. 181].

Національним трудовим законодавством передбачено досудовий і судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів. Так, ст. 221 КЗпП України органами по розгляду індивідуальних трудових спорів називає комісію по трудових спорах (КТС) і суд [2]. Розгляд індивідуальних трудових спорів у КТС є досудовим способом їх вирішення.

Зазначимо, що в Україні судовий захист трудових прав здійснюють суди загальної юрисдикції. Відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 р. система судів складається з: місцевих судів, апеляційних судів та Верховний Суд України. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд [10].

Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. В Україні суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення [10]. На сьогодні в Україні не створено спеціалізованих трудових судів. У зв'язку з цим трудові спори по першій інстанції розглядаються місцевими судами. До таких судів належать окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах) [10].

Трудовим законодавством України встановлено окремі категорії справ, які можуть розглядатися тільки в судах. Це трудові спори:

1) за заявами:

- працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

- працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи;

- керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень;

- власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації [2];

- працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав;

- працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

2) за заявами про відмову у прийнятті на роботу:

- працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

- молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

- вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину з інвалідністю, а одиноких матерів (батьків) - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;

- виборних працівників після закінчення строку повноважень;

- працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

- інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір [2].

У вищезазначених випадках суд є первинним органом по розгляду індивідуального трудового спору. Зазначимо, що в ч. 3 ст. 124 Конституції України містить застереження, що в передбачених законом випадках зверненню до суду має передувати врегулювання спору в досудовому порядку [1], а КТС є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Винятки із цього загального правила встановлені ст.ст. 222 і 232 КЗпП України. Так, наприклад, спори щодо поновлення на роботі, про відмову в прийнятті на роботу, про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі чи організації підлягають безпосередньому розгляду в суді [2].

Водночас відмітимо, що в трудових спорах особі, обов'язково, має бути гарантований безпосередній захист її прав, свобод і законних інтересів безпосередньо судом, оскільки ми погоджуємо з І. В. Дашутіним, який зазначає, що, хоча функціонування національної судової системи має свої труднощі, але порівняно з іншими способами захисту трудових прав судовий захист є більш надійним, якісним та об'єктивним з огляду на місце суду в системі поділу влади; незалежність і недоторканність суддів; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність і гласність процесу [11, с. 9].

Таким чином, на сьогоднішній день працівник у разі захисту своїх трудових прав має право вибору звернутися до комісії по трудових спорах із заявою про вирішення індивідуального трудового спору або безпосередньо до суду.

Ще однією особливістю розгляду справ, що виникають з трудових відносин є питання підвідомчості. Відповідно до ст. 19 ЦПК України, такі справи розглядаються в порядку цивільного судочинства, а отже, регулюється нормами цивільного процесуального законодавства [12]. Винятком є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, які, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку адміністративного судочинства [13]. Варто зазначити, що на думку С. Я. Вавженчука, необхідно нівелювати можливість розгляду трудових спорів адміністративними судами, бо це суперечить положенням ЦПК України [14, с. 446]. Можемо частково погодитися з таким міркуванням, оскільки враховуючи особливості прийняття, проходження і припинення публічної служби, вона, все ж таки, має за своєю сутністю виконання роботи, тобто трудову діяльність. Тому, з огляду на це, вважаємо, що правильним розглядом всіх спорів щодо трудової діяльності, у тому числі, публічних службовців є доцільне створення трудових судів в Україні.

Іншою особливістю розгляду справ, які виникають з трудових правовідносин, є вид провадження, в порядку якого вони розглядаються. Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України передбачено спрощене позовне провадження для справ, що виникають з трудових правовідносин [12]. Метою спрощеного позовного провадження є швидке вирішення справи. Так, на нашу думку, оперативність та розумність строків для вирішення спорів щодо трудової діяльності є надзвичайно вагомим фактором у вирішенні будь-якої справи. Але, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, сторонам трудових відносин має бути надано можливість обирати загальне позовне провадження для розгляду й вирішення трудового спору. Так, позивач повинен мати змогу, окрім подання позовної заяви, також подати обґрунтоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а відповідачу має бути забезпечено можливість подати обґрунтовану заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки трудові спори можуть потребувати більш ретельної підготовки та дослідження всіх обставин, що в порядку спрощеного позовного провадження не завжди може бути забезпечено. Але, сьогодні, виходячи з положень ч. 7 ст. 277 ЦПК України, можливості обирати спосіб розгляду справ, що виникають з трудових правовідносин, не передбачено [12].

Окрім того чинною редакцією КЗпП України також передбачено особливості в аспекті строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Трудовим законодавством України встановлені спеціальні строки позовної давності по справах, які випливають з трудових і пов'язаних з ними відносин. Так, за загальним правилом, відповідно до ст. 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права [2].

За низкою категорій справ законодавець закріплює спеціальні строки позовної давності. Так, у справах про звільнення встановлюється місячний строк давності, який обчислюється з дня вручення працівникові копії наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки. а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди [2].

Також, законодавець закріплює можливість поновлення строків позовної давності судом у випадку їх пропуску з поважних причин. У той же час КЗпП України не передбачає переліку останніх. З огляду на це оцінка причин пропуску строків позовної давності й визнання їх поважними здійснюється судом в кожному окремому випадку [2].

Отже, у випадку пропуску встановлених трудовим законодавством строків позовної давності суд при розгляді індивідуального трудового спору має з'ясувати всі обставини справи. Та у разі надання необґрунтованих вимог працівника чи роботодавця, відмовити у задоволенні позову. А у разі пропуску строку позовної давності без поважних причин, навіть якщо вимоги позивача є обґрунтованими, суд також відмовляє в позові, але вже у зв'язку з пропуском встановленого законодавством строку.

трудовий спір суд роботодавець

Висновки

На основі вищезазначеного можна зробити такі висновки:

1) трудовий спір - це звернення суб'єкта трудових відносин щодо вирішення виниклих розбіжностей позовного та непозовного характеру між роботодавцем та найманим працівником, що передані на вирішення компетентному органу з розгляду трудових спорів;

2) особливостями індивідуально трудового спору є: а) суб'єктами індивідуальних спорів є працівник і роботодавець; б) трудовим законодавством передбачено досудовий і судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів; в) встановлені окремі категорії справ, де суд є первинним органом по розгляду індивідуального трудового спору; г) підвідомчість - справи щодо вирішення трудових спорів розглядаються в порядку цивільного судочинства, проте спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби розглядаються в порядку адміністративного судочинства; ґ) справи, що виникають з трудових відносин розглядаються за спрощеним провадженням; д) встановлені спеціальні строки позовної давності по справах, які випливають з трудових і пов'язаних з ними відносин.

Список використаних джерел

1. Конституція України: закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971р. № 322-VIII.

3. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): закон України від 03.03.1998 № 137/98-ВР

4. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. К.: Вікар, 2004. 725 с.

5. Обушенко О.М. Особливості вирішення службово-трудових спорів та правового захисту працівників органів внутрішніх справ України: авт. дис... канд. юрид. наук.: 12.00.05. Харків, 2002. 17 с.

6. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. X.: Фірма «Консум». 1998. 480 с.

7. Лазор В.В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні: авт. дис... канд. юрид. наук.: 12.00.05. Київ, 2005. 43 с.

8. Трудові спори та порядок їх розгляду: навч. посіб. / авт.: П.А. Бущенко, А.М. Слюсар, Н.М. Швець; за заг. ред. В.В. Жернакова. Харків, 2013. 110 с.

9. Пилипенко П.Д. Трудове право України: Навчальний посібник. К.: Істина, 2005. 208 с.

10. Про судоустрій та статус суддів: закон України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII.

11. Дашутін І.В. Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2008. 17 с.

12. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV.

13. Кодекс адміністративного судочинства України: закон України від 06.07.2005 № 2747-ІУ Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36, № 37. Ст. 446.

14. Вавженчук С.Я. Система захисту і охорони конституційних трудових прав працівників: монографія. Харків, 2013. 510 с.

Размещено на Allbest.ru