Процедури примирення в господарських спорах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОЦЕДУРИ ПРИМИРЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРАХ

Дрішлюк В.І.

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри трудового, земельного та господарського права Одеського державного університету внутрішніх справ

Наукова стаття присвячена дослідженню актуальних питань застосування процедур примирення в господарському процесі, окремих аспектів та перспектив медіаційних процедур, процедури врегулювання спору за участю судді у господарських справах в світлі змін до господарського процесуального законодавства, а також співвідношенню таких процедур із поняттям альтернативного та позасудового вирішення господарських спорів. На підставі аналізу норм господарського процесуального законодавства України, сформульовані певні висновки щодо стану та перспектив застосування процедур примирення, визначених в діючому та перспективному господарському процесуальному законодавстві України.

Всі зазначені процедури врегулювання господарських спорів запропоновано визначати як змішані процедури через можливість їх застосування як до, так і під час провадження по конкретній судовій справі в господарському суді. Констатовано необхідність прийняття Закону України «Про медіацію» та розвиток законодавства про альтернативні способи вирішення господарських спорів, як такого, що відповідає напрямкам гармонізації українського законодавства з законодавством Європейського Союзу. Мирову угоду запропоновано розглядати як позасудову та судову процедуру врегулювання спору, що може бути застосована як до, так і під час розгляду справи в суді.

Процедуру врегулювання спору за участю судді пропонується визначати як окрему немедіаційну процедуру, спрямовану на врегулювання та вирішення спору, що має свою специфіку в силу участі в цьому процесі судді. Медіацію пропонується розглядати як процедуру, що має змішаний характер через можливість її застосування як під час, так і до початку судового провадження по конкретній справі. Процедури врегулювання спору за участю судді та медіаційні процедури мають певну подібність через наявність стороннього суб'єкта, що виконує функцію примирення сторін, в той час як в процедурі мирової угоди така фігура з'являється лише на кінцевому етапі, якщо мова йде про суддю, який її затверджує.

Ключові слова: примирення, медіація, мирова угода, врегулювання спору за участі судді, господарське судочинство.

RECONCILIATION PROCEDURES IN ECONOMIC DISPUTES

The scientific article deals with the problem of actual questions of the usage of the reconciliation procedures in the commercial process, about the separate aspects and prospects of mediation procedures, the procedure of arrangement of the legal controversy with the participation of the judge in commercial cases in the light of changes of commercial procedural law and the correlation of such procedures with the alternative extrajudicial resolution of commercial controversy. On the basis of the analysis of the norms of the commercial procedural law of Ukraine, some conclusions are made about the status and prospects of usage of reconciliation procedures formulates in the current and promising commercial procedural law of Ukraine. All these procedures for settling commercial controversies are proposed to be defined as mixed procedures due to the possibility of their usage both before and during the proceedings in a particular case in the commercial court.

It is stated the necessity of adoption of the Law of Ukraine “On Mediation” and development of the legislation on alternative ways of solving of economic controversies as such, which corresponds to the directions of harmonization of the Ukrainian legislation with the legislation of the European Union. The amicable agreement is proposed to be considered as an out-of-court and judicial controversy agreement procedure, which can be applied both before and during the court proceedings. It is proposed to define the controversy settlement procedure with the participation of a judge as a separate non-mediation procedure aimed at settling and solving a controversy, which has its own specifics due to the judge's participation in this process. Mediation is offered to consider as a mixed procedure due to the possibility of its application both during and before the commencement of court proceedings in a particular case. Controversy settlement procedures with the participation of a judge and mediation procedures have some similarities due to the presence of a third party acting as a conciliator, while in an amicable agreement procedure such figure appears only on the final stage in the case if the judge approves it.

Key words: reconciliation, mediation, amicable agreement, controversy settlement with the participation of a judge, commercial litigation

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Прийняття змін до Господарського процесуального кодексу України відповідно до Закону України № 2147-19 від 03.10.2017 р. «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», які набули чинності 15.12.2017 року запровадили низку новел, серед яких одне з головних місць посідає врегулювання спору за участю судді [1].

Необхідність запровадження в судовому процесі процедур примирення є нагальною необхідністю. На сьогодні актуалізується питання здійснення таких процедур в суді, але й в позасудовому порядку, в зв'язку із чим активно розробляється законодавство, що регулює медіаційні процедури. Запровадження медіаційних процедур в правовій системі України представляється питанням часу. Не дивлячись на невдалу спробу прийняття Закону України «Про медіацію», нові спроби врегулювати цю перспективну та надважливу діяльність безсумнівні.

У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки використовується поняття альтернативного (позасудового) врегулювання спорів.

Як відзначають дослідники ( зокрема Ю.Г. Богатина й Т.К. Примак) [2, с.23; 3, с.9], усі моделі альтернативних процедур прийнято розділяти на дві групи - модель «створення сприятливих умов» і «визначальна» модель. При такому розподілі зазначених процедур автори відносять як посередництво, так і примирення, саме до моделі «створення сприятливих умов» (facilitative model), у рамках якої нейтральна сторона створює всі можливі умови для укладення мирової угоди.

До недавнього часу судовий захист невизнаних, порушених прав та порушення законних інтересів суб'єктів цивільних, господарських, адміністративних та інших відносин, вважався найбільш ефективним та дієвим. І дійсно, при наявності механізмів державного примусу та розгалуженої системи здійснення судочинства в державі з цим важко не погодитися. Відповідно до ст. 42 Конституції України кожному гарантується право на здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 124 Конституції України [4] та Закону України «Про судоустрій та статус суддів» [5] в Україні діє система господарських судів, на яку покладено вирішення судових спорів, що виникають між суб'єктами господарювання.

Стаття 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною [6].

З іншого боку, постійні спроби реформування судової системи, питання в кількісному та якісному складі суддівського корпусу виводять на передній план захисту прав та інтересів учасників майнових та немайнових відносин альтернативні способи врегулювання конфліктів.

Положення законодавства про судовий захист знайшли відображення і в матеріалах судової практики, зокрема в Постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” де зазначається, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Судова діяльність спрямовується на захист конституційних прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ [7].

Метою статті є огляд альтернативних процедур вирішення господарських спорів за чинним законодавством України. Одночасно, обсяг статті не дозволяє здійснити детальний аналіз процедур альтернативного вирішення господарських спорів в зв'язку з чим предметом аналізу стали концептуальні положення таких способів господарських спорів як застосування медіаційних процедур, врегулювання спору за участі судді. В цьому ж контексті аналізується мирова угода як спосіб врегулювання спору і як позасудова чи судова процедура.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання цієї проблеми. Виклад основного матеріалу дослідження. Питання актуальності та суті альтернативних процедур вирішення господарських спорів в Україні були предметом уваги відомих правників-вчених у галузях господарського, цивільного та процесуального права, зокрема О.М. Вінник, В.С. Балуха, Ю.М. Білоусов, О.В. Дзери, А.О. Лесько, О.П. Подцерковного, Д.М. Притики, Р. Ханик-Посполітак, В.С. Щербини та ін.

В науковій літературі можна зустріти багато визначень та понять, що стосуються несудових способів вирішення спорів. Серед таких визначень є процедури примирення під якими слід розуміти врегульовані нормами цивільного і арбітражного процесуального законодавства санкціоновані судом у рамках вирішення завдання примирення сторін заходи, спрямовані на оптимальне досягнення цілі цивільного судочинства, втілені в ту або іншу процедуру [8, с. 101].

Ю.С. Колясникова, представляє процедури примирення і способи альтернативного врегулювання спорів як різні, нетотожні види ліквідації конфліктів [9, с. 39].

На думку В. Посполітака, Р. Ханик-Посполітак за своєю сутністю поняття «альтернативне» та «позасудове» вирішення спорів є тотожними (синонімами). Оскільки під час застосування цих механізмів необхідне, як правило, залучення третьої, незалежної від учасників спору, особи, яка має повноваження винесення рішення по суті спору та для оскарження рішення якої передбачена процесуальним законодавством спеціальна процедура. При цьому на практиці, в юридичній літературі та законодавстві зарубіжних країн більше вживається саме поняття «альтернативне» вирішення спорів. Ототожнювати ж поняття «досудове» врегулювання спорів та «альтернативне» («позасудове») вирішення приватноправових спорів вважаємо неправильним. «Досудове» врегулювання спорів - це спеціально визначена у законі процедура, яка є передумовою звернення до суду з вимогою про вирішення спору по суті. Виходячи з історичної ретроспективи, можна припустити, що це буде, як правило, застосування так званого претензійного порядку [10, с.42].

Традиційною для будь-якого судового провадження, включаючи господарське, була та залишалася процедура укладення мирової угоди. У широкому розумінні мировою є угода, у якій сформульовані умови примирення. Мирова угода в господарському судочинстві являє собою договір, що укладається на основі взаємних поступок між сторонами, третіми особами, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Мирова угода затверджується судом на основі процесуальних дій сторін. Вона спрямована на врегулювання спору і її затвердження є підставою припинення провадження в справі.

Мирові угоди можна підрозділити на судові й позасудові. Судова укладається в присутності суду. Позасудовими будуть усі інші. Позасудові мирові угоди по зв'язку із судочинством можна підрозділити на непроцесуальні й процесуальні.

Р.Е. Гукасян визначає позасудову мирову угоду як «угода про вирішення матеріально-правового спору на певних умовах». Зазначений автор уважає, що головною й вирішальною ознакою позасудової мирової угоди служить те, що вона є способом вирішення правового спору» [11, с.182]. К.І. Малишев говорить, що «примирення сторін як наймога більше відповідає інтересам судової влади держави: вирішуючи справу самі по взаємній згоді, контрагенти самі судять і встановлюють свої відносини, звільняючи судові установи держави від роботи й відповідальності щодо справи» [12, с. 320].

В господарському судочинстві, що традиційно підрозділялося на позовні процедури та процедури у справах про банкрутство нещодавно з'явилося наказне провадження, а прийняття Кодексу з процедур банкрутства [13] оновило відповідні процедури. Логічним є запровадження процедур добровільної домовленості або мирової угоди у спірних правовідносинах. М.О. Абрамов визначає господарський спір як суперечку двох чи кількох осіб про права та обов'язки в господарських правовідносинах [14, с. 145]. Одночасно, виникає питання, чому в новому Кодексі з процедур банкрутства згадка про таку процедуру зникла, адже не дивлячись не певну «безспірність», обумовлену наявністю виконавчого провадження, така мета процедур банкрутства як задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, при наявності можливості їх задоволення в процедурах санації або іншим способом, повинна бути другорядною. Тому відповідні положення законодавства виглядають як обмеження та звуження диспозитивних засад господарського судочинства в процедурах банкрутства. Укладення мирової угоди в господарському процесі має певні переваги перед вирішенням справи шляхом ухвалення судового рішення, оскільки сторони мають можливість узгодити всі проблемні питання, що підлягають вирішенню саме таким шляхом, який задовольнить вусі сторони. При затвердженні мирової угоди суд виконує контрольні функції, оскільки перевіряє її на відповідність вимогам законодавства та на предмет відсутності порушень прав інших осіб. Таким чином, мирову угоду можна розглядати як змішаний спосіб врегулювання господарського спору, оскільки її застосування можливо як в рамках судового процесу, так і поза ним. Це надає їй певної подібності до медіаційних процедур, про що буде зазначено далі.

Однією з новел господарського процесу стало запровадження процедури примирення за участі судді. Відповідно до чинної редакції ГПК України процедура примирення за участі судді проводиться протягом розумного строку, але не більше 30 днів з дня по- становлення ухвали про його проведення.

Серед юристів жваво обговорюється питання про правову природу процедури примирення за участю судді. На думку О. Можайкіної врегулювання спору з участю судді необхідно розглядати як однин із видів (моделей, типів) медіації. Незважаючи на свою специфіку та особливості проведення, цей вид урегулювання спору має основні ознаки медіаційної процедури [15, с.175]. На думку Н. Петренко врегулювання спору за участю судді - це спосіб вирішення справи, яка перебуває на вирішенні в суді (по якій відкрито провадження) за участю судді-доповідача, який ґрунтується на принципах добровільності та конфіденційності і спрямований на мирне врегулювання справи між сторонами [16, с. 75].

Відповідно до чинної редакції ГПК України процедура примирення за участі судді проводиться протягом розумного строку, але не більше 30 днів з дня постановлення ухвали про його проведення.

На думку О.Р Кібенко, «запропонувати сторонам процедуру врегулювання спору за участю суді, є не правом, а обов'язком суду» і зазначає, що «Процедура випливає із принципу змагальності сторін, закріпленого у ст. 13 ГПК, згідно якого суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами» [17].

А.О. Лесько акцентує увагу на можливих зловживаннях учасників процесу при використанні процедури примирення за участі судді, позитивно оцінює запроваджені строки цієї процедури і вважає її альтернативною позовному провадженню судовою процедурою. За правовою природою процедуру врегулювання спору за участю судді слід вважати самостійним видом провадження цивільного судочинства, що існує поряд із позовним, окремим та наказним провадженням, якому притаманна визначена Кодексом процесуальна форма [18, с.48].

Іноді процедуру врегулювання спору за участю судді ототожнюють з медіаційними процедурами, що представляється невірним. В цьому випадку фігура судді та медіатора певним чином співпадають, хоча сам підхід щодо медіативних «функцій» судді з точки зору незалежності судової влади викликає заперечення. І хоча судове провадження на час врегулювання спору за участю судді зупиняється, говорити про абсолютний позасудовий характер такої процедури не можна. Таким чином, таку процедуру також можна визначити як таку, що має змішаний характер.

Окремо слід зупинитися на процедурі медіації, що може бути найближчим часом оформлена законодавчо. Найчастіше під медіацією розуміють «... самостійне вирішення конфлікту його сторонами за підтримки нейтральної третьої особи, що не володіє повноваженнями з вирішення спору». С.К. Загайнова при визначенні медіації наголошує на переговори, як основу проведення процедури, а також на спеціальні техніки комунікацій як основу досягнення позитивного результату [19, с.195].

О.В. Ісаєнкова під процедурою медіації розуміє спосіб урегулювання спорів при сприянні медіатора на основі добровільної згоди сторін з метою досягнення ними взаємоприйнятого рішення [20, с. 117].

На думку Бондаренко-Зелінської Н.Л. медіація - переговорний процес, що здійснюється за допомогою незалежного нейтрального кваліфікованого посередника - медіатора, який допомагає сторонам спору проаналізувати конфліктну ситуацію так, щоб вони змогли самостійно обрати той спосіб вирішення спору, що відповідатиме інтересам обох сторін [21, с.117]. Р.В. Фомичева і О.С. Черникова вказують на конфіденційність як на умову проведення «процесу» [22, с.339].

Медіаційні процедури знайшли своє відображення й у праві ЄС. В Рекомендаціях Rec (2002)10 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо медіації в цивільних справах зазначено, що медіація може здійснюватися як у судовому, так і в позасудовому порядку, при цьому значною є роль судів у впровадженні медіації, водночас медіація хоча й може сприяти зменшенню числа конфліктів й навантаження на суди, не є заміною ефективному, справедливому та легкодоступному судочинству [23]. На думку А.О. Лесько позасудова медіація є альтернативою судовому розгляду спорів, зокрема й із застосуванням процедури врегулювання спору за участю судді. Її слід вважати одним із найефективніших позасудових способів вирішення спорів і конфліктів, що виникають у сфері підприємницької діяльності, сімейних та трудових правовідносинах [18, с.53].

На думку О.Кармази позитивними рисами становлення й розвитку інституту медіації є встановлення в законодавчому акті організаційної форми діяльності медіаторів, закріплення чіткого порядку проведення процесу медіації, визначення прав, обов'язків і відповідальності медіатора, передбачення вимог до договору медіації та його виконання, а також спеціальних положень щодо медіації деяких конфліктів, зокрема сімейних, трудових, господарських, конфліктів, пов'язаних із захистом прав споживачів, медіації в кримінальних справах, у цивільному й адміністративному процесах тощо [24, с. 28].

На думку І.О. Перевєрзєва слід врахувати, що таким результатом, на який націлена медіація, є не просто примирення сторін, досягнення згоди сторін для вирішення спору між ними, а прийняття компромісного рішення. Примирення сторін, досягнення згоди сторін для вирішення спору між ними за переліком питань, що потребують врегулювання, є лише стадіями на шляху до досягнення кінцевого результату, яким є прийняття компромісного рішення. Слід враховувати, що поняття медіації у завершеному вигляді має включати в себе прийняте компромісне рішення, виконання якого може забезпечуватися державним примусом [25, с.172].

На жаль, але сьогодні процедури медіації залишаються законодавчо неоформленими і в Верховній Раді України зареєстровано кілька альтернативних законопроектів цього напрямку. Важливість прийняття такого закону важко заперечити, оскільки процедури медіації наддадуть можливість не тільки вирішувати спори, що перебувають в провадженні компетентних судів, але також і розвантажити судову систему в тому числі шляхом вирішення спорів ще на етапі підготовки матеріалів до суду. Представляється, що з точки зору «універсальності» медіаційних процедур їх можна також віднести до змішаних форм вирішення господарських спорів.

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

Застосування альтернативних судовим процедурам способів вирішення господарських спорів є перспективним напрямком в досягненні балансу в сфері господарювання.

Слід погодитися з поглядами, висловленими в науковій літературі, що медіація є альтернативним, позасудовим, але не досудовим способом вирішення господарських спорів, оскільки останній передбачає його застосування як обов'язкової процедури, що передує зверненню до суду. Результатом медіаційних процедур може стати медіаційна угода, яка в широкому сенсі має подібність до мирової угоди. У широкому розумінні мировою є угода, у якій сформульовані умови примирення. Мирова угода в господарському судочинстві являє собою договір, що укладається на основі взаємних поступок між сторонами, третіми особами, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Мирова угода затверджується судом на основі процесуальних дій сторін. Вона спрямована на врегулювання спору і її затвердження є підставою припинення провадження в справі. Таким чином, хоча в теорії права мирові угоди розділяються на судові та позасудові, мирову угоду слід визнати договором, який укладається між сторонами при розпочатому судовому процесі для врегулювання спору. Медіаційні процедури можуть проводитися як до так і під час розпочатого судового провадження.

Процедуру примирення за участю судді за чинним ГПК України навряд чи можна віднести до медіаційних процедур, оскільки не дивлячись на те, що формально вона проводиться не під час судового провадження, суб'єктом, що здійснює таку процедуру є суддя, який не є медіатором. Така процедура може бути віднесена до процедур примирення, разом із мировою угодою, досудовим врегулюванням спору (якщо така процедура передбачена сторонами) та ін. Процедура медіації, виходячи з її сутності, не може бути віднесена до судових процедур з огляду на суб'єктний склад та оперування категоріями інтересів, які можуть не відповідати правовим позиціям сторін в судовому спорі. Більш того, медіація потенційно більш корисна для учасників спору, оскільки дозволяє вирішити спір та задовольнити інтереси сторін поза судовим процесом. Процедури примирення передбачають усунення спору і припинення як підготовки так і розпочатого судового процесу між сторонами. Всі зазначені процедури, виходячи з можливості їх застосування як до, так і під час розгляду та вирішення конкретної справи, можна віднести до змішаних форм вирішення господарських спорів. Процедури врегулювання спору за участю судді та медіаційні процедури мають певну подібність через наявність стороннього суб'єкта, що виконує функцію примирення сторін, в той час як в процедурі мирової угоди така фігура з'являється лише на кінцевому етапі, якщо мова йде про суддю, який її затверджує. спор правовий суддя господарський

Інші проблеми пов'язані з дослідженням перспектив розвитку господарського процесуального законодавства, зокрема в частині альтернативного, позасудового вирішення господарських спорів, в т.ч. в рамках господарського судочинства та інші питання врегулювання господарських спорів виходить за межі цієї статті і становлять перспективні напрямки подальших наукових розвідок.

Список використаних джерел

1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 03.10.2017 р. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 48. Ст. 436.

2. Богатина Ю.Г. Альтернативные способы разрешения споров. Арбитражная практика. 2006. № 6. С. 23 - 25.

3. Примак Т.К. Альтернативные средства разрешения конфликтов. Мировой судья. 2010. № 10. С. 9 - 12.

4. Конституція України [Текст]: Закон України від 28.06.1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30 Ст. 141.

5. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 07 липня 2010 року Відомості Верховної Ради України 2010. № 44-45. Ст. 529.

6. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. Відомості Верховної Ради України. 1992. №6. Ст.56.

7. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року.

8. Нахов М.С. Медиация как механизм реализации целей гражданского судопроизводства. дисс. канд..юрид.наук. 12.00.03. Саратов, 2014. 183 с.

9. Колясникова Ю.С. Примирительные процедуры в экономическом правосудии России. Российская юстиция. 2013. № 3. С. 39-42.

10. Ханик-Посполітак Р, Посполітак В. Досудове, альтернативне, позасудове врегулювання / вирішення приватноправових спорів: співвідношення понять. Підприємництво, господарство, право. №1. 2019. С. 38-43.

11. Гукасян Р.Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве. Саратов. 1970. 212 с.

12. Малышев К.И. Гражданское судопроизводство. / По изд. С.-Пб., 1883. М. 2005. 411 с.

13. Кодекс України з процедур банкрутства: Закон України від 18.10.2018 року. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 19. Ст. 74.

14. Абрамов Н.А. Обновленный Хозяйственный процесс Украины (курс лекций) Х: Бурун книга, 2012. 212 с.

15. Можайкіна О. Правовий аналіз врегулювання спору за участю судді. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2018. № 2. С. 174-180.

16. Петренко Н. Врегулювання спору за участю судді у господарському процесі. Підприємництво, господарство і право. № 10. 2018. С. 75 - 78.

17. Кібенко О. Судова медіація в господарському процесі - бути чи не бути? 18.02.2018. Цензор.

18. Лесько А.О. Врегулювання спору за участі судді: проблеми і перспективи. Правова держава. № 34. 2019. С. 48 - 56.

19. Загайнова С.К. О государственно-правовой политике интеграции медиации в российскую правовую культуру. Тенденции развития цивилистического процессуального законодательства о судопроизводстве в современной России: материалы Международной научно-практической конференции / отв. ред. А.И. Зайцев. Саратов, 2009. С. 195 - 198.

20. Исаенкова О.В. Критерии определения соответствия российского законодательства о медиации по гражданским делам международному опыту ее развития. Вестник Саратовской государственной юридической академии. 2013. № 3(92). С. 117 - 121.

21. Бондаренко-Зелінська Н.Л. Медіація: перспективи впровадження в Україні. Міжнародне приватне право: розвиток і гармонізація. № 1. 2019. С. 186 - 189.

22. Фомичева Р.В., Черникова О.С. Принципы медиативной (посреднической) деятельности. Право и его реализация в XXI веке: сборник научных трудов: в 2 ч. / под общ.ред. С.Н. Туманова. Саратов, 2011. С. 339 - 342.

23. Рекомендація Rec (2002) 10 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо медіації в цивільних справах усвідомлюючи важливу роль судів у впровадженні медіації. ВСУ

24. Кармаза О. Інститут медіації: основні концепції розвитку. Підприємництво, господарство, право. №2. 2017. С. 24-28.

25. Перевєрзєв І.О. Щодо поняття медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів. Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 4. С. 171-176.

Размещено на Allbest.ru