Проблеми перекваліфікації правопорушення в процесі судового розгляду (на прикладі одного кримінального провадження)

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблеми перекваліфікації правопорушення в процесі судового розгляду (на прикладі одного кримінального провадження)

Problems of reclassification of the offense in the trial process.(on the example of one criminal proceeding)

Конч П.І.,

Старший викладач кафедри кримінального права та процесу

юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет», провідний юрисконсульт Закарпатського НДЕКЦ

У даній статті наведено аналіз судового процесу та застосування норм діючого кримінально процесуального закону в його процесі: невикористані можливості правового реагування сторони обвинувачення на ситуацію з недостатністю доказів; вихід за межі обвинувального акту та перекваліфікація діяння судом; надання судом переваги одній із сторін процесу; ігнорування судом реального становища та неодноразове використання одних і тих самих підстав для продовження тримання особи під вартою; абсолютна бездоказовість наявності правових ризиків впливу чи ухилення від слідства обвинуваченим; ігнорування, правових позицій Верховного Суду та судової практики Європейського суду з прав людини, щодо необхідності об'єктивності, достовірності та достатності доказів, доведеності позиції державного обвинувача щодо можливості настання результатів наведених ризиків, а не його декларативності. Проаналізовано співвідношення компетенцій суду та державного обвинувача в процесі судового розгляду; перекваліфікація правопорушення обвинувачення

Розмежовано право і можливості зміни обвинувачення в суді. Обґрунтовано компетентність державного обвинувача змінювати суть та обсяги обвинувачення в суді. Визначено рамкові межі застосування компетенцій суду та державного обвинувача в процесі судового слідства. Наведено наявність відсутності бажання та певних правових дій з боку сторони обвинувачення, щодо об'єктивного, неупередженого та законного ставлення до обвинуваченого, його дій, доведення його вини чи невинуватості. Показано реальне становище над повільних змін судової системи; слідування нею старих, догматичних пострадянських підходів до судового провадження та небажання ухвалення виправдовувальних вироків;

Ключові слова: обвинувальний акт, межі судового розгляду, засади кримінального провадження, суд, прокурор, компетенції.

European teachersThis article presents an analysis of the trial and the application of the current criminal procedure law in its process: unused opportunities for legal response of the prosecution to the situation with lack of evidence; going beyond the indictment and reclassification of the act by the court; the court giving preference to one of the parties to the process; ignoring by the court of the real situation and repeated use of the same grounds to continue the detention of a person; absolute unproven existence of legal risks of influence or evasion of the investigation by the accused; ignoring the legal positions of the Supreme Court and the case law of the European Court of Human Rights on the need for objectivity, reliability and sufficiency of evidence, proof of the public prosecutor's position on the possibility of the results of these risks, rather than declarative. The ratio of competencies of the court and the public prosecutor in the trial process is analyzed;

The right and possibilities to change the charge in court are differentiated. The competence of the public prosecutor to change the essence and scope of the accusation in court is substantiated. The framework limits for the application of the competencies of the court and the public prosecutor in the judicial investigation process have been determined. There is a lack of will and certain legal actions on the part of the prosecution regarding the objective, impartial and lawful attitude towards the accused, his actions, proving his guilt or innocence. The real situation over the slow changes of the judicial system is shown; her adherence to old, dogmatic post-Soviet approaches to court proceedings and reluctance to acquit;

Key words: indictment, limits of trial, principles of criminal proceedings, court, prosecutor, competencies.

Постановка проблеми

За нормами старого, 1960 року КПК України існував інститут повернення справ на додаткове розслідування із стадії судового розгляду.

За новим, діючим КПК України, прийнятим 13 квітня 2012 - що набрав чинності 20 листопада 2012 року цього інституту немає.

Натомість в кодексі розширено компетенції прокурора, державного обвинувача щодо можливостей зміни обсягу обвинувачення в суді, що детально регламентовано у гл.28 параграфу 2. Межі судового розгляду діючого КПК України.

Поставлена в публікації проблема виявилась у процесі розгляду кримінального провадження по обвинуваченню Особи за ч.2 п.7 ст. 115 КК України. За результатами судового розгляду суд, самовільно, текстом вироку перекваліфікував дії обвинуваченого із інкримінованої йому досудовим слідством статті на ч. 4 ст. 296 КК України, оголосив обвинувальний вирок і засудив до 4-х років позбавлення волі за вчинення хуліганства.

Вищезазначений вирок суду оскаржувався до апеляційної інстанції стороною захисту з мотивів прийняття його без урахування дійсних обставин справи, з порушенням вимог кримінально процесуального закону, порушенням Конституції, основних засад та інших норм КПК України, судової практики Європейського суду, постановленого безпідставно та протиправно.

Метою статті є вивчення та аналіз конкретної ситуації застосування представником державного обвинувачення та судом норм матеріального та процесуального права.

Виклад основного матеріалу

Суд першої інстанції, отримав обвинувальний акт та реєстр матеріалів і детально та скрупульозно провів судове слідство в кримінальному провадження за ч.2 п.7 ст.115 КК України, що була інкримінована Особі. Судом, в межах закону, у повній мірі надавалася можливість сторонам та учасникам судового слідства подавати докази, доводити та відстоювати свою позицію, заявляти клопотання та заяви, які об'єктивно і своєчасно розглядалися та приймалися відповідні реагування на них.

Варто відзначити той факт, що справа була резонансною, складною. Складність поглиблювалася ще і тим, що обвинувачений протягом декількох років перебував у розшуку, а потім, у 2017 році добровільно прийшов до слідчого для дачі показів. Відносно нього було обрано міру запобіжного заходу - тримання під вартою без права внесення застави.

Обвинувачений не заперечував своєї участі у конфлікті, дав показання, але категорично заперечував вину у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Таким чином, Особа та сторона захисту захищались від обвинувачення кваліфікованого за ч.2 п.7 ст.115 КК України, хоча, і на досудовому слідстві і із самого початку судового розгляду заперечували вірність та доказовість такої кваліфікації його дій.

Колегія суддів відповідально віднеслась до проведення судового слідства: ретельно і прискіпливо допитувались свідки, вивчались документи та речові докази. Деякі свідки допитувались неодноразово. Більшість клопотань сторони обвинувачення та захисту судом задовільнялись.

Але, незважаючи на велику проведену судом роботу, зусилля сторони обвинувачення та представників потерпілої сторони вина Особи у вчиненні вбивства так і не була доведена.

Варто віддати належне і стороні захисту: своєчасно і влучно заявлялись клопотання, детально допитувались свідки та співстав- лялися попередні покази із показами у суді, підставно відтінялися та ставилися під сумнів об'єктивніть суперечливих показань, висвітлювалися проблемні питання експертиз, слідчих експериментів.

Не заглиблюючись у тонкощі кваліфікації кваліфікованого вбивства взагалі і у випадку, що являється предметом нашого дослідження безпосередньо, необхідно звернути увагу на відсутність копіткої роботи досу- дового слідства по збиранню необхідної доказової бази та деталізації спрямування умисла, вини, конкретизації безпосередніх дій учасників правопорушення, причин та наслідків вчиненого діяння.

Це має велике значення для ситуації, що розглядається, оскільки потерпілий ще був живим протягом декількох годин після вчинення пострілів.

Але, не у цьому мета нашої доробку.

В процесі судового слідства, виникало дуже багато нез'ясованих питань, щодо участі у вбивстві іншої особи, відсутності певних речових доказів, зміни показів і позицій деяких свідків, не зовсім чіткі заключен- ня судово-медичних експертиз та питання щодо проведення слідчих експериментів та результатів за ними.

Представник державного обвинувачення твердо стояв на позиції вірності кваліфікації дій обвинуваченого досудовим слідством за п.7 ч.2 ст.115 КК України.

Тяжкість інкримінованої норми кримінального закону позбавляла захист реалізації клопотань про його зміну. Хоча, кожні два місяці, під час продовження строків тримання під вартою обвинуваченому, прокурором наводилися одні і ті самі ризики вказані у ст. 177 КПК України: можливість впливу на свідків та потерпілу, можливість вчинення іншого правопорушення та можливість ухилитися від слідства і суду.

На думку сторони захисту, у даному провадженні ці ризики були безпідставними оскільки : всі свідки та потерпіла уже давно були допитані на досудовому слідстві та судом; обвинувачений протягом чотирьох років перебування в розшуку під слідством не вчинив ніякого правопорушення і, самовільно, добровільно прибув до слідчого та дав об'єктивні, що узгоджувались з іншими, покази.

Окрім того. Закон прямо вимагає доведення прокурором наявності реальних можливостей наведених ризиків, а не просто - декларування їх.

Проаналізувавши позицію захисту та обвинувачення у даному судовому розгляді нами звернуто увагу на судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з подібних питань, який, наприклад у справі «Харченко проти України», (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року) вказав, що суд повинен зважати, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. Там же, Суд також зауважує, що згідно зі статтею 253 КПК України національний суд, віддаючи особу до суду, зобов'язаний вирішити питання про зміну, скасування чи обрання запобіжного заходу. Не вбачається, що від суду вимагається умотивовувати своє рішення про подовження строку тримання обвинуваченого під вартою та встановлювати строк, на який особа має залишатися під вартою.

Окрім того!

В постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 19 грудня 2014 року «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» зазначено, що як свідчить судова практика, в окремих випадках суди без жодної мотивації в ухвалі на підставі ч. 3 ст. 315 КПК України продовжують застосування тримання під вартою «автоматично», що прямо суперечить практиці ЄСПЛ. Крім цього, відсутність розгляду цих питань порушує вимоги глави 18 КПК. Деякі суди при продовженні застосування тримання під вартою під час підготовчого судового засідання посилаються на ст. 331 КПК, яка регулює порядок продовження застосування тримання під вартою під час судового розгляду, а не судового провадження, що також не є правильним. Необхідно зазначити про відповідні правові позиції ЄСПЛ щодо мотивування судових рішень, зокрема у п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 року у справі «Вєренцов проти України» суд зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.

Наведену позицію ЄСПЛ та Постанови № 14 від 19 грудня 2014 року ВССУ врахував Кремінський районний суду Луганської області, який, Ухвалою від 20 червня 2017 р. справа № 414/2299/16-к, провадження № 1-кп/414/41/2017, з .... огляду на викладене доходить висновку, що ризики, на які посилався прокурор як на підставу запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не підтверджені. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про наявність умислу у обвинуваченого на переховування від суду, впливу на свідків, потерпілого та інших учасників або перешкоджання кримінальному провадженню.

З врахуванням цього, суд змінив обвинуваченому міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Тим не менше. У випадку, що досліджується нами, суд беззаперечно брав до уваги ризики та підстави, що повторювались кожного разу представником обвинувачення та багаторазово продовжував строки тримання під вартою обвинуваченого чим, на нашу думку, досить довільну застосовував діючі норми закону.

Думається у даному випадку прокурор зловживав своїм правом на застосування зміни об'єму обвинувачення, а суд пішов на поводу прокуратури не зайнявши об'єктивної, законної позиції та не задовольняв обґрунтованих клопотань сторони захисту, щодо безпідставності посилань прокурора та наявності правових підстав для звільнення обвинуваченого з під арешту.

З іншого боку, за результатами закінчення судового розгляду та судових дебатів суд прийняв абсолютно об'єктивне та законне рішення про те, що обвинувачений не винуватий за п.7 ч.2 ст. 115 КК України. Судом було застосовано всі можливі дії щодо встановлення всіх обставин справи: як ті що обвинувачують так і ті, що виправдовують особу та вичерпано будь-які можливості, щодо відшукання інших доказів вини чи невинуватості Особи.

Думається, що рішення в цій частині є об'єктивним, обґрунтованим і законним.

Разом з тим, недоліком даного вироку є те, що судом не виправдано особу за п.7 ч.2 ст. 115 КК України!

Вона просто повисла у повітрі! Ні виправдання ні обвинувачення!

Аналіз перекваліфікації та засудження Особи судом за ч.4 ст. 296 КК України:

Думається, що таке рішення суду не було законним і тому підлягало скасуванню і було скасоване апеляційним судом.

Щодо процедури оголошення обвинувачення та захисту обвинуваченим від нього і допущені порушення закону:

відповідно до вимог діючого КПК України обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим, дізнавачем (ст. 291 КК України).

Ні слідчий ні прокурор не складали і не оголошували обвинувального акту особі за ст. 296 КК України і не направляли його до суду.

Судом не розглядалося обвинувачення Особи за ч.4 ст. 296 КК України; не з'ясовувалися обставини, докази, експертизи; не заявлялися клопотання; не приймалося ніяких процесуальних рішень за даною кваліфікацією;

Особа не захищалася від вказано обвинувачення.

Тобто, судом було проігноровано певну частину норм КПК, що регламентують проведення вказаних дій.

Прокурор не використав, хоча міг використати право змінювати кваліфікацію та/ або обсяг обвинувачення Особі в суді. ( ст. 338, 339 КПК України)

В суді розглядалося провадження виключно в межах п.7 ч.2 ст. 115 КК України, що інкримінувалося Особі слідством та прокуратурою. Стороною захисту наголошувалось і подавалося клопотання прокурору на досудовому слідстві, а потім і в суді про перекваліфікацію дій Особи з інкримінованого йому правопорушення. Захистом навіть наголошувалось на зловживанні правом з боку прокурора, через відсутність його реакції щодо перекваліфікації дій обвинуваченого за клопотаннями захисту, під час розгляду судом неодноразових клопотань прокурора про продовження строків тримання Особи під вартою. Очевидно, для прокурора тяжкість інкримінованого злочину - це була єдина важлива ознака, що позбавляла суд можливості змінити міру запобіжного захисту, в процесі розгляду такого клопотання судом.

Тобто, прокурор навмисно, незважаючи на об'єктивні докази, які заперечували достатність підстав для обвинувачення Особи за п.7 ч.2 ст. 115 КК України не вчиняв ніяких дій щодо зміни кваліфікації правопорушення, зменшення чи збільшення обсягу обвинувачення, що передбачено діючим КПК, а продовжував переконувати суд у твердості і доказовості своєї позиції.

Таким чином виникла ситуація, коли прокурор не використав своє право та обов'язок щодо перекваліфікації і тим самий, позбавив суд можливості маневру в правовому полі закону, щодо кваліфікації дій Особи.

Очевидно, що суд, невідомо з яких причин в даній конкретній ситуації не був готовий до винесення виправдовувального вироку. Через що, у рамках вироку, самовільно здійснивши перекваліфікацію дій обвинуваченого, грубо порушивши вимоги КПК України.

Що мається на увазі: суд розглядає провадження лише в межах обвинувального акту і може змінити кваліфікацію правопорушення в сторону полегшення участі обвинуваченого. Але, на нашу думку варто уважно читати п. 3ст. 337 КПК України суд вправі вийти за межі... лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи...( п. 3ст.337 КПК).

Суд не може розширено тлумачити закон! В даній нормі йдеться саме про кримінальне правопорушення (одне), яке вказано в обвинувальному акті, а не про всі інші правопорушення, які є в кримінальному кодексі і, які, суд на свій розсуд може застосувати перекваліфіковуючи дії обвинувачених без пред'явлення обвинувачення.

Діючий КПК України передбачив такі ситуації і тому надав право прокурору під час судового розгляду змінювати кваліфікацію або обсяг в сторону зменшення чи збільшення обвинувачення, або взагалі відмовитися від нього. Прокурор чомусь цього не зробив. Очевидно з мотивів наведених вище - зловживанням права та тиском на суд тяжкістю злочину. Але суд, у такому разі, повинен прийняти рішення на підставі доказів доведення вини чи невинуватості обвинуваченого і все! Суд арбітр, а не обвинувач!!!

Стосовно порушення права на захист та презумпції невинуватості: дії суду по незаконній перекваліфікації дій Особи грубо порушили вимоги КПК щодо притягнення її до відповідальності. А саме: процедуру оголошення про підозру і право на захист при цьому; оголошення обвинувального акту, право на захист при цьому; процедуру обрання міри запобіжного заходу та права підозрюваного чи обвинуваченого на даній стадії, в тому числі право на заставу у разі, якщо інкримінована норма дозволяє це; право на подачу та розгляд поданих клопотань, проведення експертиз, допити та одночасні допити свідків.

Тільки провівши вказані слідчі та інші дії можна визначити винувата чи ні Особа за ст. 296 КК України!

Таким чином, перекваліфікація дій Особи із ст. 115 на ст. 296 КК України протирі- чить діючому законодавству, а також грубо порушує право на захист Особи, оскільки вона не захищалася від обвинувачення за даною кваліфікацією. Розгляд провадження в суді проводився виключно за обвинуваченням Особи за ст. 115 КК України.

Саме через те, вважаю, що суд, самочинно перекваліфікувавши дії Особи з ч.2 п.7ст. 115 на ч.4 ст. 296 КК України: вийшов за межі судового розгляду, вийшов за межі своїх повноважень, прийняв на себе функцію обвинувачення, тобто слідства та прокуратури чим «зіграв» на користь сторони обвинувачення і уникнув винесення виправдувального вироку.

Вказані дії суду є свідомим і грубим порушенням права на справедливий суд, презумпції невинуватості та інших вимог КПК України, про що вказано вище.

Висновки: Діючим КПК України чітко розмежовано компетенції державного обвинувача, сторони захисту та суду.

Тільки повне дотримання цих вимог усіма сторонами і учасниками судового розгляду та самим судом може, у повній мірі забезпечити право на справедливий суд, на дотримання засад кримінального процесу, інших прав, свобод та інтересів учасників провадження.

Варто відміти ту обставину, що суд першої інстанції у новому складі, у процесі розгляду даного кримінального провадження після повернення його апеляційним судом для нового розгляду не допустив подібної помилки.

Особа була виправдана від інкримінованого їй обвинувачення.

Витяг із Ухвали суду: «...Таким чином суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши всі необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що умисне вбивство ОСО- БА_5 вчинено обвинуваченим ОСОБА_1 , а відтак останнього необхідно виправдати, відповідно до п.2 ч. 1 ст.373 КПК України, в зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено саме ним.»

Список використаних джерел

Конституція України https://www.president.gov.ua/documents/constitution

КПК України . https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4651-17#Text

Рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 року у справі «Вєренцов проти України» п. 33 https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_945#Text

Рішення Європейського суду з прав людини:

Справи: «Абрамян проти Росії» Рішення від 9 жовтня 2008 р.

(«Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п. 37; «Нераттіні проти Греції» (Nerattini v. Greece), п. 23; «Діду проти Румунії» (Didu v. Romania), п. 41). https://protocol. ua/ru/370_pravovih_pozitsiy_espl_u_kriminalnomu_provadgenni_onovlena_sistematizovana_ dobirka_2/

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод https://minjust.gov. ua/m/konventsiya-pro-zahist-prav-lyudini-i-osnovopolojnih-svobod-ta-evropeyskiy-sud-z-prav- lyudini

Постанова Вищого спеціалізованого суду України № 14 від 19 грудня 2014 року https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0004740-14#Text

Размещено на Allbest.ru