Межі доказування в сучасному цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

МЕЖІ ДОКАЗУВАННЯ В СУЧАСНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Рябченко Ю.Ю., доктор юридичних наук, доцент,

професор кафедри цивільного права та процесу

Анотація

цивільний доказування судовий доказ

Стаття присвячена виробленню авторської концепції меж доказування в сучасному цивільному судовому процесі, окресленню перспектив її подальшого розвитку. Вказано на фактичне закріплення у ГПК України стандарту доказування «перевага доказів», відповідно до якого наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Наголошено, що поняття «межі доказування» не набуло поширеного використання в літературі з цивільного процесуального права, на відміну від літератури в галузі кримінального процесуального права. Причина цього пов'язується зі специфічним предметом доказування в кримінальному процесі, а також особливостями принципів змагальності та диспозитивності. Автор виходить із позиції, що до впровадження сучасного, переважно змагального цивільного процесу одним із центральних принципів цивільного судочинства був принцип об'єктивної істини, відповідно до якого суд був зобов'язаний не обмежуватись наданими сторонами доказами та вживати всіх передбачених законом заходів щодо встановлення дійсних обставин справи, тобто збирати докази за власною ініціативою. У процесі дослідження визначено, що під поняттям меж доказування доцільно розуміти «глибину» пізнання обставин справи, на відміну від предмета доказування, що позначає коло таких обставин. Якщо правильно визначений предмет доказування забезпечує повноту встановлення юридичних та доказових фактів, то правильно визначені межі доказування забезпечують достовірність отриманого знання про такі факти. Вказано, що на відміну від предмета доказування, складниками якого є юридичні або доказові факти-висновки, поняття меж доказування стосується визначення, насамперед, фактів-засновків, на підставі яких достовірно встановлюються факти-висновки. Факти-засновки теж включаються до предмета доказування, але саме категорія меж доказування визначає необхідне коло фактів-засновків для встановлення конкретного факту-висновку, після чого факти-засновки і включаються до предмета доказування. Визначено, що розвиток стандартів доказування в доктрині цивільного процесуального права визначає напрями подальшого розвитку категорії «межі доказування».

Ключові слова: доказування, стандарт доказування, достатність доказів, достовірність доказів, суд.

Annotation

THE LIMITS OF EVIDENCE IN THE MODERN CIVIL PROCESS

The article is devoted to the development of the author's concept of the limits of proof in modern civil litigation, outlining the prospects for its further development. It is stated on the actual consolidation in the Economic Procedural Code of Ukraine of the standard of proof of “superiority of evidence”, according to which the existence of a circumstance, to which a party refers as the basis of its claims or objections, is proved if the evidence presented in support of such circumstance is more credible than the evidence granted for her refutation. It was emphasized that the notion of “limits of proof” had not been widely used in the civil procedural law literature, unlike in the criminal procedural law. The reason for this is related to the specific subject matter of the criminal proceedings, as well as to the peculiarities of the principles of competitiveness and disposition. The author assumes that prior to the introduction of a modern, mostly competitive civil process, one of the central principles of civil justice was the principle of objective truth, according to which the court was obliged not to limit itself to the evidence provided by the parties and to take all measures envisaged by law to establish valid circumstances. That is, to collect evidence on its own initiative. In the course of the study it was determined that the notion of the limits of proof is appropriate to understand the “depth” of knowledge of the circumstances of the case, as opposed to the subject of proof, which indicates the circle of such circumstances. If a properly defined subject of proof provides the completeness of the establishment of legal and evidentiary facts, then properly defined limits of proof provide the accuracy of the knowledge obtained about such facts. It is stated that, unlike the subject of proof, which constitutes legal or evidentiary facts, conclusions, the concept of limits of proof refers to the determination, first of all, of the facts-bases on the basis of which the findings of fact are reliably established. The facts of fact are also included in the subject of proof, but it is the category of limits of proof that determines the necessary circle of facts of fact to establish a specific fact-finding, after which the facts of fact are included in the object of proof. It is determined that the development of standards of proof in the doctrine of civil procedural law determines the directions of further development of the category of «limits of proof».

Key words: evidence, standard of evidence, sufficiency of proof, reliability of proof, court.

Постановка проблеми

Поняття меж доказування не отримало значної уваги науковців. Основна увага приділялась суміжному поняттю «предмет доказування». Втім, змінами, внесеними до Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. № 1618-IV (далі - ЦПК України) [1], запроваджено такі категорії, як «достовірність» та «достатність» щодо доказів (ст.ст. 79, 80 ЦПК України). Зазначені зміни можна вважати міжгалузевими, оскільки ці ж поняття закріплено й у Кодексі адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV (далі - КАС України) [2] (ст.ст. 75, 76 КАС України). Щодо Господарського процесуального кодексу України від 06.11.l991 р. № 1798-XII (далі - ГПК України) [3], то в ньому дістало закріплення поняття достовірності доказів (ст. 78 ГПК України). Крім того, у ГПК України закріплено, фактично, стандарт доказування «перевага доказів», відповідно до якого наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 ГПК України). Вказані та деякі інші зміни актуалізують проблематику оптимальних процесуальних засобів досягнення достовірності встановлення обставин-засновків, з яких шляхом логічного умовиводу суд доходить висновку про шукані факти.

Стан дослідження

Питанням меж доказування в цивільному судовому процесі приділяли увагу такі вчені, як С.О. Волосенко, О.О. Грабовська, М.В. Деєв, С.О. Короєд, М.М. Ясинок та деякі інші. Загалом ця проблематика не отримала широкої уваги в межах національної доктрини. Питання достовірності встановлення обставин справи, достатності доказів щодо їх встановлення досліджувались переважно в межах опрацювання предмета доказування в цивільних справах. Ключовими щодо поняття «межі доказування» у цивільному процесі можна вважати напрацювання вчених ближнього зарубіжжя: Ю.П. Боруленков, С.Ю. Вандраков Г.Л. Осокіна, І.В. Решетнікова, Ф.Н. Фаткуллін та деякі інших.

Метою статті є вироблення авторської концепції меж доказування в сучасному цивільному судовому процесі, окреслення перспектив її подальшого розвитку.

Виклад основного матеріалу

В юридичній літературі з цивільного процесуального права, а також адміністративного судочинства, господарського процесуального права поняття «межі доказування» не набуло поширеного використання, на відміну від літератури в галузі кримінального процесуального права. Причина цього криється в специфічному предметі доказування в кримінальному процесі, а також особливостях принципів змагальності та диспозитивності. Зокрема, на відміну від суду в цивільному (господарському, адміністративному) процесах, у кримінальному процесі до суду прямо висувається вимога щодо об'єктивності та неупередженості (ч. 6 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 р. № 4651-VI (далі - КПК України) [4]), а завданням кримінального провадження визначено не тільки захист від кримінальних правопорушень, а й недопущення притягнення до відповідальності невинуватої особи (ст. 2 КПК України). Якщо суд у цивільному судочинстві досліджує лише ті докази, які надано сторонами, то слідчий самостійно вирішує питання щодо складу доказів, що мають бути досліджені (ч. 1 ст. 94 КПК України). З іншого боку, в цивільному судочинстві суд здійснює оцінку доказів за схожими засадами: за своїм внутрішнім переконанням (ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Зазначені засади притаманні й іншим розглядуваним видам судочинства. Зокрема, у разі недостатності поданих доказів суд на своє внутрішнє переконання може прийняти рішення про невстановленість певного факту. Це актуалізує розгляд поняття «межі доказування». З огляду на нешироковживаність цього поняття в науці цивільного (адміністративного, господарського) судочинства доцільно зосередитись на наукових надбаннях представників науки кримінального процесуального права.

М.В. Дєєв вказує на визначення меж доказування з різних позицій: границі дослідження фактів, які слугують доказами; необхідна глибина дослідження обставин справи; певне коло джерел доказів та отримані з них фактичні дані, які підлягають дослідженню та оцінюванню в кожній кримінальній справі для встановлення предмета доказування; межі, в яких здійснюється збирання, перевірка та оцінювання доказів на різних стадіях процесу; ступінь доведеності шуканих фактів, дослідження всіх внутрішніх сторін і зв'язків; дії, необхідні для встановлення доказів, за допомогою яких доводять предмет доказування та інші [5, с. 43]. Різноманіття зазначених підходів можна пояснити невизначеністю доказових фактів порівняно з матеріально-правовими. Зокрема, як слушно вказує В.В. Комаров, матеріально-правові факти зумовлені нормою права, а доказові - обставинами конкретної справи [6, с. 486]. Зазначена позиція В.В. Комарова узгоджується з практикою ЄСПЛ. Зокрема, в рішенні «Краска проти Швейцарії» вказано, що право надати суду зауваження, які вони вважають важливими у справі, можна вважати ефективним тільки за умови, що зауваження були «заслухані», тобто відповідно розглянуті судом. Тобто «суд» має проводити належний розгляд поданих документів і доказів та наведених сторонами аргументів і доказів [7; 8].

Втім, у всіх зазначених точках зору можна віднайти спільне. Поняття меж доказування визначає обсяг саме доказових фактів, які необхідно встановити в конкретній юридичній справі. Отже, воно доповнює поняття предмета доказування, оскільки відображає його мінливість.

До впровадження сучасного, переважно змагального цивільного процесу одним із центральних принципів цивільного судочинства був принцип об'єктивної істини, відповідно до якого суд був зобов'язаний не обмежуватись наданими сторонами доказами та вживати всіх передбачених законом заходів щодо встановлення дійсних обставин справи, тобто збирати докази за власною ініціативою [9]. Нині, як слушно вказує С.О. Волосенко, принцип об'єктивної істини в цивільному процесі - це лише вузьке сприйняття мети цього виду судочинства, яка виявляється у створенні механізмів її досягнення. Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод гарантується право на справедливий судовий розгляд, що й має передбачати досягнення об'єктивної істини по справі [10, с. 10-11]. З огляду на те, що суд не зобов'язаний збирати докази та розглядає справу лише в межах заявлених вимог та заперечень сторін, ухвалює рішення на підставі лише доказів, які надані сторонами, очевидно, що принцип об'єктивної істини втрачає характер базовості, яку свого часу він мав, коли він дійсно відтворював мету цивільного судочинства [6, с. 193]. Вказаний принцип суперечить правилу допустимості доказів, яке створює перешкоди для повного і всебічного встановлення обставин справи [10, с. 9]. Отже, поняття «об'єктивна істина» визначає критерії меж доказування в кожному конкретному випадку.

Окремі дослідники за результатами дослідження переважно наукових здобутків ближнього зарубіжжя розуміють під межами доказування «глибину» пізнання обставин справи, на відміну від предмета доказування, що позначає коло таких обставин [11, с. 278]. Якщо правильно визначений предмет доказування забезпечує повноту встановлення юридичних та доказових фактів, то правильно визначені межі доказування забезпечують достовірність отриманого знання про такі факти. Зокрема, в постанові від 4 вересня 2019 р. № 760/10691/18 Верховний Суд визнав недоведеність факту відсутності волевиявлення на відчуження спірного автомобіля. Позивач у підтвердження цього факту посилалась на твердження третьої особи, яка визнала, що підробила підпис позивача на договорі шляхом наслідування (відтворення). Втім, Верховний Суд вказав на необхідність проведення у такому разі судової почеркознавчої експертизи в межах провадження у справі на підтвердження того, що підпис на договорі виконано не позивачем. Але такої експертизи проведено не було [12].

У господарському судочинстві засади встановлення істини в справі є подібними. Так, основною нормою можна вважати ч. 1 ст. 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ГПК України випадках. Відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом, якщо він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Отже, перед судом не стоїть завдання з'ясувати об'єктивну істину у справі в будь-якому разі. Судове пізнання здійснюється в межах того доказового матеріалу, що наданий сторонами. Такий висновок підтверджується, зокрема, матеріалами судової практики. Так, відповідно до Огляду проблемних питань застосування судами окремих положень ГПК України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами від 01.07.2019 р., якщо судом буде поставлено під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи процесуальних прав, наданих їм відповідно до ГПК України, тобто встановлено факт зловживання відповідними правами, то суд може витребувати всі необхідні докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи для правильного, об'єктивного, неупередженого та справедливого вирішення спору [13]. Зазначений висновок можна вважати актуальним й стосовно цивільного судочинства. Тому стосовно господарського судочинства об'єктивну істину необхідно визначати теж як мету судового пізнання, але не як принцип.

Прагнення суду до встановлення об'єктивної істини в справі відображено й у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, як вказано в рішенні «Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреа- діс проти Греції», вимога справедливості застосовується до проваджень загалом і не обмежується слуханнями [8; 14].

Визначальна відмінність доказування в адміністративному судочинстві закладена у ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV у редакції з 15.12.2017 р. (далі - КАС України) [15]. Так, відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи. Для цього ч. 3 ст. 77 КАС України передбачено повноваження суду пропонувати сторонам надати докази та, зокрема, збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених КАС України. Так, у постанові від 05.02.2019 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, пославшись на ч. 4 ст. 9 КАС України, вказав про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає в невстановленні фактичних обставин, що мають значення для справи, та невиконання вказівок суду касаційної інстанції під час здійснення нового розгляду, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд [16]. Суд касаційної інстанції може вказати на необхідність встановлення додаткових обставин у справі попри те, що позивачем вони не зазначались як підстава позову: чи була розглянута заява позивача з поданими документами виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своєчасно (протягом 10 робочих днів із дня подання заяви) та чи була направлена позивачу мотивована відповідь у встановлений законом 10-денний строк, чи є між сторонами публічно-правовий спір [17].

Останні зміни до процесуального законодавства свідчать про диференціацію підходів законодавця до правил оцінки доказів. Зокрема, на відміну від усталеного положення «доказування не може ґрунтуватись на припущеннях», що має виключати будь-які сумніви в існуванні певних обставин, у ч. 1 ст. 79 ГК України прямо закріплена можливість установлення обставин, якщо докази її наявності є вірогіднішими за докази її відсутності. Це вказує на тісний зв'язок поняття меж доказування із поняттям «стандарт доказування». Розвиток стандартів доказування в доктрині цивільного процесуального права визначає напрями подальшого розвитку категорії «межі доказування».

Висновки

Під поняттям меж доказування доцільно розуміти «глибину» пізнання обставин справи, на відміну від предмета доказування, що позначає коло таких обставин. Якщо правильно визначений предмет доказування забезпечує повноту встановлення юридичних та доказових фактів, то правильно визначені межі доказування забезпечують достовірність отриманого знання про такі факти.

На відміну від предмета доказування, складниками якого є юридичні або доказові факти-висновки, поняття меж доказування стосується визначення, насамперед, фактів-засновків, на підставі яких достовірно встановлюються факти-висновки. Факти-засновки теж включаються до предмета доказування, але саме категорія меж доказування визначає необхідне коло фактів-засновків для встановлення конкретного факту-висновку, після чого факти-засновки і включаються до предмета доказування.

Розвиток стандартів доказування в доктрині цивільного процесуального права визначає напрями подальшого розвитку категорії «межі доказування».

Список використаних джерел

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. Офіційний вісник України. 2004. № 16. Ст. 1088.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Офіційний вісник України. 2005. № 32. Ст. 1918.

3. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Офіційний вісник України. 2012. № 37. Ст. 1370.

5. Дєєв М.В. Межі процесуального доказування. Держава та регіони. Серія: Право. 2015. № 3 (49). С. 43-48.

6. Курс цивільного процесу: підручник / за ред. В.В. Комарова. Харкыв: Право, 2011. 1352 с.

7. Kraska v. Switzerland (Краска проти Швейцарії), 19 квітня 1993, Серії A № 254-B.

8. Практичний посібник зі статті 6 - цивільна частина. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_6_UKR.pdf (дата звернення 16.03.2020).

9. Короєд С.О. Проблема реалізації принципу змагальності в цивільному судочинстві. Офіційний вебпортал «Судова влада України». URL: https://kia.court.gov.ua/sud2690/1j/4q/52617/ (дата звернення 15.03.2020).

10. Волосенко С.О. Принципи змагальності та об'єктивної істини у цивільному процесі України: автореф.... дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України. Київ, 2010. 18 с.

11. Грабовська О.О. Теоретичні та практичні проблеми доказування у цивільному процесі України: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 472 с.

12. Про часткове задоволення касаційної скарги [Електронний ресурс]: Постанова Верховного Суду від 4 вересня 2019 р. № 760/10691/18. Доступ з інформ.-правової системи «ЛІГА- ЗакОн».

13. Огляд проблемних питань застосування судами окремих положень ГПК України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами від 01.07.2019 р. Доступ з інформ.-правової системи «ЛІГА-ЗАКОН».

14. Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece (Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреадіс проти Греції), 9 грудня 1994, Серії A № 301-B.

15. Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017 р.) від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Офіційний вісник України. 2005. № 32. Ст. 1918.

16. Про скасування податкового повідомлення-рішення: Постанова Верховного Суду від 05.02.2019 р. у справі № 813/3597/15. Судова практика Верховного Суду. Правові позиції та висновки в адміністративних справах. 2019. 00. № 01.

17. Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами: Постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 р. у справі № 826/2810/17. Доступ з інформ.-правової системи «ЛІГА-ЗАКОН».

Размещено на Allbest.ru