Міжнародне співробітництво Національної поліції України: проблеми теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Пересада О.М., кандидат юридичних наук, доцент

кафедри юридичних дисциплін

Донецького юридичного інституту

Міністерства внутрішніх справ України

Аноатція

міжнародний співробітництво поліція глобалізація

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методологічних та практичних аспектів міжнародного співробітництва органів Національної поліції України. Проаналізовано форми та методи міжнародного співробітництва поліції в сучасних умовах правової глобалізації та європейської міждержавної інтеграції. На підставі проведеного аналізу практичні аспекти взаємодії Національної поліції України з органами поліції зарубіжних держав як на двосторонньому рівні, так і через участь у міжнародних організаціях спеціальної компетенції, адже згідно з чинним законодавством взаємовідносини у сферах діяльності поліції з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями базуються на міжнародних договорах, а також на установчих актах та правилах міжнародних організацій, членом яких є Україна, а поліцейські можуть направлятися до міжнародних організацій, іноземних держав як представники поліції з метою забезпечення координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції. Розкрито місце та роль органів поліції в підтриманні міжнародного миру та безпеки, що є важливим складовим елементом миротворчих операції ООН та регіональних міжнародних організацій. Доведено, що міжнародне співробітництво поліції є комплексним правовим інститутом, регулювання якого має дихотомічний характер поєднання міжнародно-правових принципів і норм та внутрішнього законодавства, включаючи конституційно-правовий рівень юридичної регламентації. Наголошується, що побудова європейської моделі міжнародного співробітництва Національної поліції є важливим напрямом діяльності держави та актуальним аспектом забезпечення її національної безпеки в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції та імплементації до українського законодавства європейських правових стандартів інституціонального та інструментального юридичного змісту.

Ключові слова: Національна поліція України, правоохоронна система, міжнародне співробітництво, міжнародні договори, європейська міждержавна інтеграція.

Annotation

INTERNATIONAL COOPERATION OF THE NATIONAL POLICE OF UKRAINE: THEORY AND PRACTICE PROBLEMS

The article is devoted to the research of theoretical, methodological and practical aspects of international cooperation of bodies ofthe National Police of Ukraine. Forms and methods of international police cooperation in the current conditions of legal globalization and European interstate integration are analyzed. Based on the analysis, the practical aspects of the interaction of the National Police of Ukraine with the police of foreign countries both bilaterally and through participation in international organizations of special competence, since according to the current legislation the relations in the spheres of police activity with the relevant bodies of other states and international organizations are based on international organizations. treaties, as well as the constituent acts and rules of international organizations of which Ukraine is a member, and police officers may be directed to international non-governmental organizations, foreign countries as representatives of the police in order to ensure coordination of cooperation in matters pertaining to police powers. The role and role of the police in supporting international peace and security is an important element of the UN peacekeeping operation and regional international organizations. It is proved that international police cooperation is a complex legal institute, whose regulation has a dichotomous character of the combination of international legal principles and norms and domestic legislation, including the constitutional and legal level of legal regulation. It is emphasized that the construction of the European model of international cooperation of the National Police is an important area of activity of the state and a topical aspect of ensuring its national security in the current conditions of European interstate integration and implementation of the European legal standards of institutional and instrumental legal content in the Ukrainian legislation.

Key words: National Police of Ukraine, law enforcement system, international cooperation, international treaties, European interstate integration.

Постановка проблеми

На сучасному етапі відбувається процес реформування універсальних та регіональних міжнародних організацій, викликаний змінами у світовій політиці та економіці, які призводять до необхідності посилення ролі міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем людства та пошуку нових форм співпраці, більш ефективних саме щодо сучасних умов співіснування держав світу, причому однією з ключових проблем видається посилення транснаціональної злочинності та інтернаціоналізація злочинів як за територіальною ознакою, так і за суб'єктним складом.

При цьому Україна є членом або в деяких випадках засновником (наприклад, ООН) багатьох міжнародних міжурядових організацій на універсальному, регіональному та субрегіональному рівнях, що зумовлює необхідність відстоювати активну позицію з питань удосконалення діяльності міжнародних організацій, зокрема тих, що наділені спеціальною компетенцією в правоохоронній сфері.

Водночас, на наш погляд, досить гостро відчувається недостатність комплексних теоретико-мето- дологічних досліджень та практичних розробок, які забезпечували б найсприятливішу для відстоювання національних інтересів України лінію щодо оптимальної моделі участі Національної поліції України в діяльності міжнародних організацій різного масштабу та компетенції, формування якої сприятиме значному підвищенню ефективності протидії транснаціональній злочинності у випадках, які становлять безпосередню загрозу стабільності Української держави та добробуту і суспільній захищеності її громадян.

Стан дослідження

Варто зазначити, що проблематика реалізації міжнародного співробітництва поліції, а також визначення інституціонального місця та ролі органів поліції загалом на сучасному етапі їх модернізації, ретельно розглядається у вітчизняній юридичній літературі. Зокрема можна виділити праці В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, В.М. Бесчастного, С.А. Вавренюка, Ю.О. Винокурова, В.Д. Гавловського, В.А. Глуховері, В.О. Голубєва, Р.А. Калюжного, А.Т Комзюка, М.І. Корнієнка, Н.В. Лесько, В.Я. Малиновського, РМ. Пилипіва, О.С. Проневич, В.С. Цимбалюка, В.М. Циндрі, О.Н. Ярмиша та інших дослідників.

Водночас ще не вироблено концептуальні підходи до створення сучасної моделі міжнародного співробітництва Національної поліції як у контексті реалізації Угоди про асоціацію України та Європейського Союзу, так і з огляду на загальні тенденції міждержавної інтеграції та правової глобалізації, інтернаціоналізацію викликів та загроз міжнародній і національній безпеці, що потребує впровадження новітніх інтернаціоналізованих форм та методів профілактики, реагування та усунення негативних наслідків скоєних правопорушень.

Саме тому метою статті є подальша теоретична й практично-прикладна розробка питань, пов'язаних із реалізацією функції міжнародного співробітництва органами і посадовими особами Національної поліції України.

Виклад основного матеріалу

Розглядаючи теоретико-методологічні та формально-юридичні аспекти реалізації міжнародного співробітництва поліції, варто зазначити, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р.: а) взаємовідносини у сферах діяльності поліції з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями базуються на міжнародних договорах, а також на установчих актах та правилах міжнародних організацій, членом яких є Україна; б) поліцейські можуть направлятися до міжнародних організацій, іноземних держав як представники поліції з метою забезпечення координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції; в) поліцейські можуть залучатися до участі в міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки [1].

Проаналізувавши положення цієї норми профільного закону, можна визначити кілька можливих інституціональних форм реалізації міжнародного співробітництва поліції.

По-перше, це участь представників Національної поліції України у створенні та діяльності міжнародних організацій із метою координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції.

У цьому контексті варто зазначити, що, розглядаючи загальні засади участі представників поліції у функціональній діяльності міжнародних організацій, насамперед необхідно навести дефінітивне визначення міжнародної міжурядової організації.

Найбільш вдало розкриває вказане поняття О.О. Шибаєва: «Міжнародна (міждержавна) організація - це об'єднання держав, створене на підставі міжнародного договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю та засноване у відповідності до міжнародного права» [2, с. 26]. Подібної позиції дотримується Г.І. Морозов (причому йдеться як про міжурядові, так і про неурядові міжнародні організації, які в традиційному розумінні не є суб'єктами міжнародного публічного права): «Міжнародна організація - це стабільна форма міжнародних відносин, що включає в себе в більшості випадків контрагентів щонайменше з трьох держав та має узгоджені її учасниками цілі, компетенцію діяльності і власні органи, а також інші специфічні організаційні інститути (це може бути статут, процедура, членство, порядок роботи, прийняття рішень і т. д.); цілі діяльності будь-якої міжнародної організації мають відповідати загальновизнаним принципам міжнародного права, що закріплені у Статуті ООН» [3, с. 55]. О.В. Тарасов визначає міжнародну міжурядову організацію як «об'єднання держав на постійній основі, що має самостійні права та обов'язки, діє в межах установчого договору (статуту) та має на меті розвиток міждержавного співробітництва відповідно до норм міжнародного права» [4, с. 451]. Отже, можна зробити узагальнюючий висновок, що правосуб'єктність сучасних міжнародних організацій побудовано на сукупності таких елементів: цілі; правосуб'єктність; нормативна (статутарна) основа; система постійно діючих органів.

Щодо цілей міжнародних міжурядових організацій, потрібно зазначити той факт, що ціль міжнародної організації визначає її компетенцію, характер повноважень, структуру, тобто найважливіші аспекти її діяльності, за відсутності яких вона є неможливою, а тому видається невипадковим, що в міжнародно-правовій літературі серед інших ознак міжнародної організації ціль завжди виступає як обов'язкова самостійна ознака [5, с. 21]. Наприклад, ООН, відповідно до цілей її створення, є міжнародною міжурядовою (міждержавною) універсальною організацією загальної компетенції, що випливає з положень глави І «Цілі та принципи», а також глави ІІ «Члени Організації» Статуту ООН [6].

Отже, згідно з цілями, компетенцією та структурою наявних інституцій, логічно припустити, що представники поліції можуть направлятися для координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції як до міжнародних міжурядових організацій загальної компетенції, так і до міжнародних міжурядових організацій спеціальної компетенції, особливе місце серед яких посідають спеціалізовані міжнародні організації поліцейського співробітництва.

На універсальному рівні найважливішою з таких організацій за покладеними завданнями та фактичними масштабами діяльності є Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), яка є другою за представництвом у світі після ООН (учасниками є 194 держави світу, у тому числі Україна з 1992 р.). Основним завданням цієї організації є координація зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби із загальнокримінальною злочинністю. До інших завдань цієї організації належать координація міжнародного розшуку, а також боротьба з торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, фальшуванням, підробкою цінних паперів та дитячою порнографією, забезпечення громадської безпеки, протидія тероризму [4, с. 453].

При цьому Національне Центральне Бюро Інтер- полу в Україні як створена постановою Кабінету Міністрів України спеціалізована національна установа із взаємодії Національної поліції України з Генеральним секретаріатом Інтерполу та національними центральними бюро Інтерполу зарубіжних держав займається в основному боротьбою зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій із високолік- відною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовою та банківською системами, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов'язаними з викраденням автотранспорту [4, с. 453].

Зважаючи на сучасні тенденції європейської міждержавної інтеграції, нормативним та інституціональним проявом яких є реалізація Угоди про асоціацію з ЄС, варто розглянути і загальні засади міжнародно-правового статусу такої установи Європейського Союзу, як Європейське поліцейське управління (Європол), основною функцією якого є збирання інформації щодо злочинів. Європол допомагає державам-членам в обміні інформацією, здійснює оперативний аналіз заходів, до яких вдаються дер- жави-члени, готує стратегічні звіти (зокрема, формулює загрози) та дослідження злочинності, виконує експертизу і надає технічну підтримку в рамках розслідувань і операцій всередині ЄС, сприяє гармонізації процедур розслідування в державах-членах [7].

У 2009 р. в Києві було підписано Угоду між Україною та Європейським поліцейським офісом, який є правопопередником Європейського поліцейського управління, про стратегічне співробітництво, а нині ведуться переговори щодо укладення Угоди про оперативне співробітництво [7].

Отже, форми та методи участі Національної поліції в діяльності конкретних спеціалізованих міжнародних організацій залежать від статутарної компетенції та інших особливостей міжнародно- правового статусу таких інституцій. Зокрема, порівняльно-правовий аналіз дає змогу виокремити такі основні відмінності організації та діяльності Інтер- полу та Європолу: а) Інтерпол є самостійною універсальною міжнародною організацією спеціальної компетенції, в той час як Європол є інститутом Європейського Союзу як міжнародної організації особливого типу, з чого випливає принципова можливість повноправної участі в діяльності Європолу виключно держав-членів ЄС; б) Інтерпол як міжнародна міжурядова організація є поліфункціональним інститутом, практична діяльність із протидії злочинності, зокрема у сфері кримінального розшуку, якого забезпечується діяльністю національних суверенних органів - національних бюро Інтерполу держав-чле- нів, які є невід'ємними структурними елементами національних правоохоронних систем, у той час як компетенція Європолу фактично зводиться до аналітичної, інформаційної та науково-дослідної функцій.

Іншою формою міжнародного співробітництва поліції є направлення представників поліції до іноземних держав із метою забезпечення координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції.

У цьому зв'язку варто зазначити, що вказана форма міжнародного співробітництва поліції може реалізовуватися як опосередковано через взаємодію з національними бюро Інтерполу зарубіжних держав, так і безпосередньо на рівні національних поліцій відповідно до двосторонніх міжнародних договорів про взаємну правову допомогу, і одним із демонстративних прикладів такої прямої взаємодії є практична взаємодія органів та посадових осіб поліції з питань екстрадиції.

Зрештою, формою міжнародного співробітництва поліції є участь у міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.

Аналізуючи зазначену форму, варто зауважити, що група заходів впливу ООН на міжнародні події силовим шляхом має нормативним підґрунтям ст. 42 Статуту ООН та передбачає повноваження Ради Безпеки (РБ) ООН вживати такі дії, які будуть необхідні для підтримання або поновлення міжнародного миру та безпеки та можуть полягати в демонстрації, блокаді та інших операціях повітряних, морських або сухопутних сил держав-членів ООН, із чого можна зробити загальний висновок про невичерпність вказаного переліку, що прямо випливає зі словосполучення «інші операції повітряних, морських або сухопутних сил держав-членів ООН», тобто примусові дії з використанням збройних сил мають певні специфічні особливості.

По-перше, вони проводяться силами держав- членів ООН на підставі особливих угод, передбачених ст. 43, що укладаються між РБ та державою або групою держав (п. 3) та визначають чисельність і рід військ, ступінь їх готовності, загальне розташування, а також характер засобів обслуговування і допомоги, що надаються в розпорядження РБ (п. 2).

По-друге, такі дії можуть здійснюватися в будь- якій формі, що передбачає застосування повітряних, морських або сухопутних сил держав-членів ООН, а тому операції з підтримання миру (ОПМ, миротворчі операції), що отримали значне поширення у практиці ООН, цілком підпадають під визначення ст. 42, з чого випливає необхідність посилання саме на ст. 39 і ст. 42 при прийнятті РБ рішення про проведення ОПМ. Виходячи з такого трактування, не можна погодитися з висловом колишнього Генерального секретаря ООН Д. Хаммаршельда, що ОПМ варто було зарахувати до неіснуючої глави «шість із половиною», мовляв, вони за своїм змістом є дечим середнім між методами мирного розв'язання спорів, передбачених главою VI, і примусовими заходами, передбаченими главою VII, але без практичного застосування сили проти порушника [8, с. 146]. Такий підхід значно звужує можливості ОПМ, не дозволяючи застосовувати ті заходи, що є необхідними в певних ситуаціях, зокрема використовувати зброю за призначенням у разі агресивної поведінки сторін спору.

По-третє, під час здійснення як примусових дій за ст. 41, так і відповідних дій за ст. 42 РБ ООН має право використовувати регіональні угоди або органи для примусових дій під її керівництвом (ст. 53), але такі дії не можуть проводитися без повноважень від РБ.

Важливо звернути увагу й на те положення ст. 42, що РБ вживає заходи за ст. 42, якщо вважає, що заходи, передбачені ст. 41, можуть бути недостатніми або вже є такими. Таким чином, можна зробити висновок, що застосування заходів за ст. 41 не є обов'язковим, а залежить виключно від РБ, яка може оцінювати ці заходи як недостатні ще до їх застосування та відразу приймати рішення на підставі ст. 42, тобто з використанням збройних сил членів ООН.

Отже, нормативний аналіз ст.ст. 41, 42 Статуту показує, що регламентовані ними положення мають однакову правову природу примусових дій стосовно загрози миру, порушення миру та актів агресії, рішення про проведення яких приймається РБ, а виконуються відповідні рішення силами і засобами держав-членів ООН та від їх імені, тобто ефективність таких дій прямо залежить від погодженості позицій на міждержавному універсальному рівні та готовності окремих держав виконувати їх.

При цьому спрямування поліцейських сил та засобів не є обов'язковим елементом миротворчих операцій, а досвід діяльності ООН із підтримання й відновлення міжнародного миру і безпеки свідчить, що участь саме поліцейських підрозділів характерна, як правило, для багатофункціональних операцій із підтримання миру, спрямованих на врегулювання доволі інтенсивних міждержавних конфліктів.

Висновки

Аналізуючи теоретико-методологічні та практичні аспекти реалізації міжнародного співробітництва Національної поліції, можна дійти таких загальних висновків: а) міжнародне співробітництво поліції має дихотомічний характер нормативно-правового регулювання, яке ґрунтується як на міжнародно-правових принципах і нормах, так і на внутрішньому законодавстві, базовим рівнем якого є конституційно-правовий; б) міжнародне співробітництво Національної поліції України здійснюється у трьох інституціональних формах: участь представників Національної поліції України у створенні та діяльності міжнародних організацій із метою координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції; направлення представників поліції до іноземних держав із метою забезпечення координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції; участь у міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.

Список використаних джерел

1. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 р. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 40-41. Ст. 379.

2. Шибаева Е.А. Право международных организаций: вопросы теории. Москва: Междунар. отношения, 1986. 160 с.

3. Морозов ПИ. Международные организации. Некоторые вопросы теории. Москва, 1974. 332 с.

4. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. академіка нАн України Ю.С. Шемшученка. Київ: Юридична думка, 2007. 992 с.

5. Кривчикова Э.С. Основы теории права международных организаций. Москва, 1979. 82 с.

6. Устав ООН от 26 июня 1945 г. URL: http://www.un.org/russian/documen/basicdoc/charter.htm (дата звернення: 24.03.2020).

7. Європол. URL: http: //uk.wikipedia.org/wiki/Європол (дата звернення: 24.03.2020).

8. Шекера О.П Нові проблеми міжнародної миротворчої діяльності України. Миротворча діяльність ЗСУ: досвід, проблеми, перспективи. Київ, 2004. 200 с.

Размещено на Allbest.ru