Правові засади укладення договору управління майном подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові засади укладення договору управління майном подружжя

Менджул М.В.,

доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

У статті досліджено управління майном самим подружжям та можливість передачі ними свого майна в управління третім особам на договірній основі. Виявлено, що в Україні правові засади управління майном подружжя містяться як у цивільному, так і сімейному законодавстві та ґрунтуються на таких принципах: рівності, справедливості, свободи договору, гарантування найкращих інтересів дитини тощо. Обґрунтовано, що участь в управлінні майном подружжя у рівній мірі може брати кожен із подружжя, але при цьому повинна враховуватися думка іншого, у тому числі і щодо способів розпорядження майном. Водночас межею свободи управління є інтереси сім'ї та дітей. Досліджено особливості управління майном подружжя за законодавством Франції, Німеччини, Польщі та інших зарубіжних держав. Проаналізовано рекомендації щодо регулюванню управління спільною власністю у Принципах Комісії європейського сімейного права щодо відносин власності між подружжям.

Встановлено, що законодавство України передбачає право іншого з подружжя оскаржити дії, вчинені щодо майна без його згоди до суду. Водночас обґрунтовано необхідність передбачити і обов'язкову згоду одного з подружжя на укладення іншим правочинів по забезпеченню виконання зобов'язань. управління майно подружжя власність

Досліджено можливість договірної передачі майна подружжям у довірчу власність. Проаналізовано види сімейних трастів за законодавством зарубіжних держав та вимоги до договору управління майном, встановлені у ЦК України.

Обґрунтовано необхідність систематизації в СК України норм, що регулюють порядок управління майном подружжя. Рекомендовано передбачити у СК обов'язковість згоди іншого з подружжя у випадку передачі майна (житла, побутових речей), яке використовується для потреб сім'ї, не залежно від того чи є воно спільним майном, чи належить кожному із подружжя, у користування третім особам. Також запропоновано законодавчо встановити, що у випадку визнання одного з подружжя банкрутом, договір про передачу майна подружжя в управління не припиняється.

Ключові слова: подружжя, майно, управління, договір, траст.

LEGAL FUNDAMENTALS OF THE CONCLUSION OF THE CONTRACTOF MANAGEMENT OF PROPERTY OF SPOUSES

In the article author studies the legal fundamentals of management of joint property by spouses and the possibility to transfer their property to the third parties for the purpose of management on a contractual basis. It was established that in Ukraine the legal foundations for the management of marital property is in both Civil and Family codes and is based on the following principles: equality, justice, freedom of contract, guaranteeing the best interests of the child and etc. It is argued that each of the spouses may equally participate in the management of the spouses' property, but the opinion of the other spouse must be taken into account, including the methods of disposing of the property. At the same time, the interests of the family and children are the limits of freedom of management. Peculiarities of marital property management under the legislation of France, Germany and Poland have been studied. The recommendations on the regulation of joint property management in the Principles of the Commission on European Family Law on property relations between spouses are studied.

It is established that the legislation of Ukraine provides for the right of the other spouse to appeal to the court against actions committed against the property without his/her consent. At the same time, it is argued that it is necessary to introduce a rule on the mandatory consent by one of the spouses authorizing the other of the spouses to enter into contractual relations, for example to secure the obligations.

The possibility of contractual transfer of property to spouses in trust ownership has been studied. The types of family trusts under the legislation of other countries and the requirements to the property management agreement established in the Civil Code of Ukraine are analyzed.

The necessity of systematization in the Family code of Ukraine of the norms regulating the management of property of spouses is substantiated. It is recommended to include a rule prescribing the consent of the other spouse in the Family code in case of transfer of property (housing, household items) used for the needs of the family, regardless of whether it is joint property or belongs to each spouse, into possession or use. It is also proposed to establish by law that in case of recognition of one of the spouses as bankrupt, the agreement on property management is not terminated.

Key words: spouses, property, management, contract, trust.

Постановка проблеми

Серед економістів вже не виникає сумнівів та дискусій щодо важливості сімейних домогосподарств у економічному розвитку будь-якої держави. Сім'я акумулює майно, заощаджує, інвестує і є активним споживачем товарів, робіт і послуг. Серед учасників сімейних відносин у контексті набуття майна, доволі активними є саме подружжя, яке може набувати майно як у спільну власність, так і у власність кожного із подружжя. Саме тому, актуальним є дослідження управління майном самим подружжям і можливість передачі ними свого майна в управління третім особам на договірній основі.

Аналіз останніх статей та публікацій.

Хоча інститут управління майном зародився в англійському праві, він набув поширення у багатьох державах світу. В Україні останнім часом також активізувалися дослідження проблем договірного регулювання управління майном [1], порівнювалися довірче управління майном та альтернативні конструкції [2], аналізувалися особливості договірного управління окремих об'єктів [3], а також майна безвісно відсутньої особи [4] та ін. Водночас дослідження правових засад укладення договору управління майном подружжя здійснено не на достатньому рівні. Саме тому, метою статті є ґрунтовний аналіз правових засад укладення договору управління майном подружжя.

Виклад основного матеріалу

У нашій державі правові засади управління майном подружжя містяться як у цивільному, так і сімейному законодавстві. В основі такого регулювання лежать принципи рівності, справедливості, свободи договору, гарантування найкращих інтересів дитини тощо.

Участь в управлінні майном подружжя у рівній мірі може брати участь кожен із подружжя, але при цьому повинна враховуватися думка іншого, у тому числі і щодо способів розпорядження майном. Водночас межею свободи управління є інтереси сім'ї та дітей.

В Сімейному кодексі України містяться елементи презюмування того, що дії одного із подружжя по управлінні майном, вчиняються за згодою іншого (ч. 2 ст. 65). У випадку коли це не дрібний побутовий правочин, інший із подружжя може оскаржити договір, якщо він вчинений без його (її) згоди. Крім того, у ч. 3 ст. 65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та нотаріально засвідчуватися. Варто відмітити, що договір найму житла згідно статті 811 ЦК України укладається у письмовій формі, а нотаріальному посвідченню підлягає тільки договір оренди житла з викупом. Укладення без згоди іншого із подружжя договору оренди житла може завдати шкоди інтересам сім'ї та дітей. Саме тому, необхідно передбачити у СК України норму про обов'язковість згоди іншого з подружжя у випадку передачі у користування третім особам майна (житла, побутових речей), яке використовується для потреб сім'ї, не залежно від того чи є воно спільним майном, чи належить кожному із подружжя.

Крім того, спільне управління та участь іншого із подружжя в управлінні майном, що належить одному з подружжя, в результаті якого таке майно збільшилося істотно у вартості, може бути підставою для визнання за рішенням суду спільною сумісною власністю як майна, так і доходу (приплоду, дивідендів) від такого майна.

Цивільний кодекс Франції обмежує кожного із подружжя по вчиненню правочину без згоди іншого щодо відчуження житла та меблів, що використовується для потреб сім'ї. Оскаржити такий правочин можна протягом року з дня коли один з подружжя дізнався про порушення його права, але не пізніше одного року після розірвання шлюбу (ст. 215). Крім того, Цивільний кодекс Франції містить ряд особливостей та обмежень щодо управління майном подружжя:

1) кожен із подружжя, який розпорядився спільною власністю, несе відповідальність за завдані збитки та шкоду (ст. 1421); 2) один з подружжя може самостійно вчиняти дії по управлінню та розпорядженню майном, якщо це необхідно для його професії (ст. 1421); 3) один з подружжя не може без згоди іншого обтяжувати нерухоме майно, господарські активи (ст. 1424); 4) один з подружжя не може без згоди іншого передати майно у спадкову довірчу власність (фіду- цію) (ст. 1424); 5) один з подружжя не може без згоди іншого передавати в оренду землю сільськогосподарського призначення, будівлі комерційного призначення (ст. 1425). ЦК Франції дозволяє отримати за рішенням суду дозвіл на вчинення дій по управлінню майном без згоди іншого з подружжя, якщо він тривалий час не виявляє свою волю (ст. 1426). Дії одного з подружжя, вчинені по управлінню майном без згоди іншого з подружжя можуть бути оскарженні до суду протягом двох років з дня коли він дізнався про порушення свого права, але не пізніше двох років після розірвання шлюбу [5].

Німецьке цивільне уложення з одного боку встановлює, що подружжя здійснюють управління домашнім господарством за взаємною згодою, з іншого боку дає можливість керувати таким господарством один із подружжя під його відповідальність (п. 1 § 1356). Відповідно до п. 2 § 1357 один з подружжя може обмежити або виключити право іншого з подружжя управляти сімейним майном та вчиняти правочини, що мають і для нього правові наслідки, але таке обмеження, якщо воно встановлено без достатньої причини, може бути скасовано сімейним судом. Крім того, Німецьке цивільне уложення встановлює обмеження щодо управління майном, що належить кожному з подружжя, зокрема: 1) розпорядитися всім своїм майном один з подружжя може тільки за згодою іншого з подружжя (ч. 1 § 1365);

2) договір укладений без необхідної згоди іншого із подружжя, буде чинний, якщо інший із подружжя схвалить його (ч. 1 § 1366);

3) односторонній правочин, що вчинюється без необхідної згоди є недійсним (§ 1367);

4) розпорядження речами із сімейного до- могосподарства, що належать одному з подружжя, можливе тільки після згоди іншого з подружжя (ч. 1 § 1369) [6].

Цікавими є також положення польського законодавства. Так, згідно ст. 34 Кодексу про сім'ю та опіку Польщі навіть якщо предмети придбанні у порядку спадкування, у тому числі за заповітом, дарування, але вони є звичайними речами побуту, на них поширюється режим спільного майна, якщо тільки інше не буде визначено заповітом чи договором дарування. Загалом Кодекс про сім'ю та опіку Польщі визначає такі засади управління майном подружжя: 1) кожен із подружжя має право спільно володіти майном та користуватися ним у тій мірі, яка сумісна із спільною власністю та використанням спільного майна другим з подружжя (ст. 34-1); 2) протягом дії режиму спільної власності жоден із подружжя не може вимагати поділу спільного майна (ст. 35); 3) обидва з подружжя зобов'язані співпрацювати в управлінні спільним майном, зокрема надавати один одному інформацію про спільне майно, управління ним та про зобов'язання, що обтяжують спільне майно (ч. ст. 36); 4) кожен із подружжя може самостійно управляти спільним майном (ч. 2 ст. 36), інший з подружжя може заперечити проти дій щодо управління спільним майном; (ч. 1 ст. 36-1); 5) згода другого з подружжя необхідна для здійснення: продажу, обтяження, придбання нерухомості за плату у власність та безстрокове користування, а також відчуження нерухомості чи передачу її у користування; продажу, обтяження, придбання або здачі в оренду ферми або підприємства; дарування спільного майна, за винятком малоцінного і невеликих розмірів, звичних для пожертв (ст. 37);

5) односторонній правочин, здійснений без необхідної згоди другого з подружжя, є недійсним (ст. 38) [7].

У Принципах Комісії європейського сімейного права щодо відносин власності між подружжям також є рекомендації щодо регулюванню управління спільною власністю. Так, пунктом 4:45 встановлено, які правочи- ни повинні укладатися в рамках взаємного прийняття рішень і спільного управління, зокрема: купівля, відчуження та обтяження нерухомого майна; кредитні договори, порука, гарантії у значних розмірах. У того з подружжя, хто не дав згоду на укладення відповідного правочину, має бути гарантоване право на його оскарження до компетентного органу [8]. Законодавство України передбачає право іншого з подружжя оскаржити дії, вчинені щодо майна без його згоди до суду. Водночас на нашу думку, слід передбачити і обов'язкову згоду одного з подружжя на укладення іншим правочинів по забезпеченню виконання зобов'язань.

Лілія Радченко відзначає, що в ряді зарубіжних держав шлюбним договором може передбачатися переважне право чоловіка на управління майном, зокрема в Аргентині, Бразилії та Іспанії [9, с. 39]. В Україні СК у

ч.4 ст. 97 передбачає, що сторони у шлюбному договорі можуть встановити порядок використання належного їм майна або одному з них для забезпечення потреб дітей та інших осіб. Враховуючи положення ст. 97 СК України сторони можуть врегулювати порядок управління майном у шлюбному договорі, у тому числі і змінити правовий режим майна, визначити порядок поділ спільного майна.

Крім того, враховуючи принцип свободи договору у сімейному праві, закріплений у ст. 9 СК України, подружжя можуть укласти договір про врегулювання порядку управління спільною власністю, а також участь іншого з подружжя в управлінні майном, що належить одному з подружжя. На практиці є приклади укладення договору управління майном неповнолітніх дітей між колишнім подружжям і зокрема, управителем є один із батьків, а договір посвідчувався службою у справах дітей (наприклад, рішення Джан- койського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 р. [10]).

Подружжя може укласти договір управління їх майном з третьою особою, порядок укладення якого регулюється главою 70 ЦК України. Фактично має місце правове регулювання можливості договірної передачі майна у довірчу власність.

Трасти надзвичайно поширені в США, Великобританії та інших зарубіжних державах і є різних видів, у тому числі сімейні, метою яких може бути: збереження капіталу для майбутніх поколінь (вигодонабува- чами можуть бути діти, внуки, правнуки); ефективне управління майном професійним управителем; захист майна, яке передано у траст, від позовів кредиторів; в окремих державах - передання майна у власність ви- годонабувачам поза процедурою спадкування з метою мінімізації податкових платежів. Крім того, сімейні трасти також можуть відрізнятися у залежності від того, чи засновані вони обома з подружжя, чи одним з них, хто є вигодонабувачем та інших умов. Наприклад,може бути траст подружжя, за яким якщо один із подружжя помирає, а інший укладає новий шлюб, то майно по трасту переходить дітям, що були визначені подружжям ще за життя померлого. Поширення також набув траст взамін сплати аліментів, зокрема замість сплати аліментів колишній із подружжя отримує дохід від майна переданого в управління.

Не зважаючи на висловлювання про недоцільність введення в українське законодавство юридичної конструкції «право довірчої власності» [11], на нашу думку, внесення змін до ЦК України законом № 132-IXвід 20.09.2019 та доповнення глави 49 параграфом 8, що регулює довірчу власність, було позитивним та необхідним. Згідно статті 597-3 ЦК України довірча власність виникає на підставі письмового договору.

При характеристиці договору управління майном відзначають, що він є двостороннім, реальним, відплатним та казуальним [12]. Щодо ознаки казуальності, то він не буде чинним якщо не буде досягнута мета (добросовісне та ефективне управління майном). Саме тому важко погодитися із судовим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 квітня 2009 р., яким відмовлено у задоволення позову позивачу (установника управління) про розірвання договору управління з підстав того, що управитель не вчиняє жодних дій по управлінню майном [13]. Припинення вказаного договору мало бути здійснено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 1044 ЦК України. Водночас, враховуючи судову практику, очевидним є необхідність доповнити ч. 1 ст. 1044 ЦК України такою підставою для припинення договору управління майном як бездіяльність управителя щодо управління майном без поважних причин.

Аналіз правового регулювання договору управління майном главою 70 ЦК України дозволив виокремити ряд особливостей і законодавчих обмежень, зокрема: 1) предметом договору управління майном не можуть бути грошові кошти, крім випадків, коли таке право прямо встановлено законом (ч. 2 ст. 1030 ЦК України); 2) управителем майна може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 1033 ЦК України); 3) управитель є довірчим власником майна, переданого в управління, якщо це визначено договором (ч. 5 ст. 1033 ЦК України); 4) вигоди від майна, яке передане в управління, належать установникові управління або третій особі - виго- донабувачеві (ст. 1034 ЦК України); 5) договір управління майном завжди строковий (якщо сторони не встановлять строк, договір вважається укладеним на п'ять років, ст. 1036 ЦК України); 6) управитель має право як на плату, встановлену договором, так і на відшкодування необхідних витрат, понесених через управління майном (ст. 1042 ЦК України); 7) передбачено відповідальність управителя за неналежну турботливість про інтереси установника управління або вигодонабувача (ст. 1043 ЦК України); 8) встановлені особливі підстави припинення договору управління майном, у тому числі у випадку визнання фізичної особи - установника управління банкрутом (ст. 1044 ЦК України) та ін.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 9 та ст. 74 СК України договір про порядок управління майном можуть укласти і особи, які проживають однією сім'єю, але не є подружжям. Хоч проведене соціологічне дослідження і підтвердило, що 34 % респондентів підтримують надання державою однакового статусу світському і церковному шлюбам в Україні [14, с. 81], на разі чоловік та жінка, що уклали церковний шлюб не є подружжям. Оскільки, сімейне законодавство надає захист майновим правам особам у фактичному союзі, важливо також врегулювати і особливості укладення членами фактичного союзу договорів по управлінню майном.

Висновок

На нашу думку, необхідно в СК України систематизувати норми, що регулюють порядок управління майном подружжя, а також передбачити обов'язковість згоди іншого з подружжя у випадку передачі майна (житла, побутових речей), яке використовується для потреб сім'ї, не залежно від того чи є воно спільним майном, чи належить кожному із подружжя, у користування третім особам. Крім того, необхідно встановити, що у випадку визнання одного з подружжя банкрутом, договір про передачу майна подружжя в управління не припиняється. Враховуючи судову практику, необхідно також доповнити ч. 1 ст. 1044 ЦК України такою підставою для припинення договору управління майном як бездіяльність управителя щодо управління майном без поважних причин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Некіт К.Г. Поняття і загальна характеристика договору управління майном. Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія Право. Ужгород: Поліграф- центр «ЛІРА», 2008. Вип. 11. С. 242-245.

2. Венедіктова І.В. Порівняльний аналіз довірчого управління майном з альтернативними конструкціями по регулюванню відносин з управління майном. Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2002. Вип. 17. С. 245-251.

3. Плукар І. Правова природа договору управління майном у сфері будівництва житла. Підприємництво, господарство і право. 2010. No10 (178). С. 78-81.

4. Зинов'єва А. В. Договір управління майном безвісно відсутньої особи:матеріаль- ний аспект, порядок та процедура нотаріального посвідчення. Вісник Вищої ради юстиції. 2011. № 1 (5). С. 186 - 199.

5. Codecivil.URL:https://www.legifrance.gouv.fr/codes/section_lc/

LEGrrEXT000006070721/LEGISCTA000006165610/#LEGISCTA000006165610 (дата звернення: 10 листопада 2020)

6. Bьrgerliches Gesetzbuch, ausfertigungsdatum: 18.08.1896. URL: https://www.gesetze- im-internet.de/bgb/BJNR001950896.html(дата звернення: 10 листопада 2020)

7. Kodeks rodzinny i opiekunczy, z dnia 25 lutego 1964 r. URL: http://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU19640090059/U/D19640059Lj.pdf (дата звернення: 11 листопада 2020)

8. Principles of European Family Law Regarding Property Relations Between Spouses. URL: http://ceflonline.net/wp-content/uploads/Principles-PRS-English1.pdf(датазвернення: 11 листопада 2020)

9. Лілія Радченко. Шлюбний договір в іноземних правопорядках: окремі засади правового регулювання. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 9. С. 38 - 41.

10. Рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 р. у справі № 2-370/2010. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/8072580(дата звернення: 12 листопада 2020)

11. Дмитро Котляр. Довірча власність чи договір управління майном - український вибір. URL: https://parlament.org.ua/2004/06/21/dovircha-vlasnist-chi-dogovir-upravli/(дата звернення: 13 листопада 2020)

12. Більченко Ольга. Укладаємо договір управління майном: істотні умови та особливості. URL: https://uteka.ua/ua/publication/agro-4-shkola-bughaltera-selkokhozyastvenoy- otrasli-69-zaklyuchaem-dogovor-upravleniya-imushhestvom-sushhestvennye-usloviya-i- osobennosti(дата звернення: 14 листопада 2020)

13. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 квітня 2009 р. у справі № 2-150/09. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/11363758(дата звернення: 14 листопада 2020)

Berveno Serhiy Mykolayovych, Lazur Yaroslav Volodymyrovych, Mendzhul Marija Vasylivna. Marriage: religious and legal aspects. Cogito.Multidisciplinary Research Journal.2020. Vol. XII, No.2/June. P. 77 - 85.

Размещено на Allbest.ru