Касаційне оскарження судового рішення в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Касаційне оскарження судового рішення в сучасних умовах

Нестеренко А.А. - здобувач кафедри судоустрою, прокуратури та адвокатури ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Анотація

Стаття присвячена проблемам касаційного оскарження судового рішення у контексті оновлених конституційних положень (Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 2 червня 2016 року) та законодавчих норм (внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуального законодавства). В результаті реформи 2016 року було внормовано одну з основних стратегічних її тез - касаційне оскарження має відбуватися лише тоді, коли відсутня законодавча заборона на таке оскарження, а судом касаційної інстанції визначено єдиний найвищий суд у державі - Верховний Суд. Такий підхід повністю слідує із практики Європейського суду з прав людини.

Поняття «касаційне оскарження» неодноразово підлягало відповідному дефінуванню у роботах ряду науковців, сфокусувавши різні погляди дослідників через обрані ними призми вивчення цієї проблематики. Але різність обраної вченими-юристами методології та дослідницьких підходів не дають можливості стверджувати про однозначне розуміння науковцями зазначеного поняття. Тому аргументовано, що під касаційним оскарженням судового рішення необхідно розуміти волевиявлення заінтересованої особи, реалізацією якого є факт подання касаційної скарги на судове рішення, яке набрало законної сили, до суду касаційної інстанції з метою здійснення певних дій для касаційного перегляду такого рішення та представлення і відстоювання своєї правової позиції у спосіб та у порядку, пе-редбаченому процесуальним законом.

Сутність касації у загальносоціальному вимірі полягає у перевірці законності судових рішень, ухваленими інстанційно нижчими судами, гарантуванні сторонам захисту їх прав та законних інтересів на основі верховенства права та створення сталої і єдиної судової практики є потреба охарактеризувати особливості касаційного оскарження. Перша - гарантування державою. Друга - визначення процесуальним законодавством можливості такого оскарження з урахуванням суті касації - перевірка рішення, яке набрало законної сили. Третя - перевірка судового рішення виключно з мотивів правильності застосування норм права. Четверта - обмеженість повноважень суду касаційної інстанції, порівняно із повноваженнями суду апеляційної інстанції, який має ширший інструментарій для перевірки судового рішення. П'ята - судом касаційної інстанції визначено лише один судовий орган - найвищий суд у системі судового устрою України, тобто Верховний Суд. Отже, визначення на законодавчому рівні випадків, які дають можливість оскаржити судове рішення в порядку касаційного оскарження утверджує касаційну функцію як екстраординарну, єдину в державі, реалізація якої належить єдиному найвищому судовому органу у системі судоустрою України - Верховному Суду, що діє як суд касаційної інстанції в межах, встановлених відповідним процесуальним законодавством.

Ключові слова: касація, касаційне оскарження, суд касаційної інстанції, Верховний Суд, судове рішення

Abstract

Cassation appeal of court decision in modern conditions

The article is devoted to the problems of cassation appeal of a court decision in the context of updated constitutional provisions (Law of Ukraine “On Amendments to the Constitution of Ukraine (on Justice) of June 2, 2016) and legislation (amendments to the Law of Ukraine” On Judiciary and Status of Judges “) and procedural legislation). As a result of the 2016 reform, one of its main strategic theses was standardized - a cassation appeal should take place only when there is no legal prohibition on such an appeal, and the court of cassation determined the only highest court in the country - the Supreme Court. This approach follows fully from the case law of the European Court of Human Rights.

The concept of “cassation appeal” has repeatedly been appropriately defined in the works of a number of scholars, focusing the different views of researchers through their chosen prisms of study of this issue. But the difference in the methodology chosen by legal scholars and research approaches do not allow us to argue about the unambiguous understanding of this concept by scientists. Therefore, it is argued that the cassation appeal of a court decision should be understood as the expression of will of the person concerned, the implementation of which is the fact of filing a cassation appeal against a court decision that has entered into force, to the court of cassation to take certain actions to review such a decision. legal position in the manner and in the manner prescribed by procedural law.

The essence of cassation in the general social dimension is to verify the legality of court decisions made by lower courts, guarantee the parties protection of their rights and legitimate interests on the basis of the rule of law and the creation of a stable and unified case law. The first is state guarantee. The second is the determination by the procedural legislation of the possibility of such an appeal taking into account the essence of the cassation - the review of the decision, which has entered into force. The third is the review of a court decision solely on the grounds of the correct application of the law. The fourth is the limited powers of the court of cassation, compared to the powers of the court of appeal, which has a broader tool for reviewing the court decision. Fifth, the court of cassation has designated only one judicial body - the highest court in the judicial system of Ukraine, ie the Supreme Court. Thus, the definition at the legislative level of cases that allow to appeal a court decision in cassation establishes the cassation function as extraordinary, the only one in the state, the implementation of which belongs to the only highest judicial body in the judiciary of Ukraine - the Supreme Court. within the limits established by the relevant procedural legislation.

Keywords: cassation, cassation appeal, court of cassation, Supreme Court, court decision.

Постанова проблеми. Проблеми касаційної функції в судочинстві, місця і змісту діяльності касаційної інстанції та її повноважень неодноразово перебували у полі наукового пошуку і всебічно розкриті у працях вітчизняних науковців. Загалом касація - (лат. cassatio «скасування») - це перевірка судом третьої інстанції законності та обґрунтованості вироків і рішень суду, що набрали законної сили. З урахуванням попередніх здобутків теоретиків і практиків їх погляди можна узагальнити і зробити висновок про те, що касаційне провадження є своєрідним правовим наглядом за судовими рішеннями з наявністю єдиного суду касаційної інстанції з визначеними процесуальним законодавством повноваженнями. Поняття «касаційне оскарження» неодноразово було предметом наукової розвідки, однак різність обраної методології та дослідницьких підходів не дають можливості стверджувати про однозначне розуміння науковцями зазначеного поняття.

Тому метою цієї статті обрана необхідність сучасної теоретичної характеристики поняття «касаційне оскарження судового рішення» в контексті п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оновлених норм процесуального законодавства та визначення його особливостей.

Виклад основного матеріалу. В аспекті гарантування державою права на касаційне оскарження зауважимо, що власне касація у своєму теперішньому вигляді як друга стадія перегляду судового рішення з'явилася в нормах Конституції України ще з 28 червня 1996 року. Однак інституційне право на касаційне оскарження було оформлено лише з унесенням змін до Закону України «Про судоустрій України» та процесуального законодавства у червні 2001 року (так звана мала судова реформа) з подальшим прийняттям Закону України «Про судоустрій України» у 2002 році.

Необхідно звернути увагу на п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України в редакції до 02 червня 2016 року, згідно з яким забезпечувалося апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Ми переконані, що конституційна норма «крім випадків, встановлених законом» стосувалася і апеляційного, і касаційного оскарження судового рішення.

До такого висновку ми приходимо на підставі низки рішень органу конституційної юрисдикції. Так, у пункті 3.3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції України від 11 березня 2010 року вказано, що враховуючи ч. 4 ст. 125 Конституції України, згідно з якою відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, що вищі суди повноважні забезпечувати за законом касаційне оскарження та перегляд рішень судів відповідних юрисдикцій. Цей висновок Конституційного Суду України узгоджується з правовими позиціями, викладеними Конституційним Судом України у Рішенні від 11 грудня 2003 року № 20-рп/2003 (справа про Касаційний суд України) [1].

Новий етап судової реформи було визначено прийняттям змін до Конституції України (щодо правосуддя), а на цій основі - нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року. Відповідно до змін, внесених до Конституції України, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України (ч. 3 ст. 125 Основного Закону). За змістом статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Верховний Суд покладено обов'язок щодо забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та у спосіб, визначені процесуальним законом. На виконання цього завдання Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Отже, в результаті судової реформи 2016 року було внормовано одну з основних стратегічних її тез - касаційне оскарження має відбуватися лише тоді, коли відсутня законодавча заборона на таке оскарження, а судом касаційної інстанції визначено єдиний найвищий суд у державі - Верховний Суд. Зазначений підхід повністю слідує із практики Європейського суду з прав людини. Так, оцінюючи легітимність обмежень, запроваджених на рівні національного правопорядку, Європейський суд з прав людини завжди розглядає певну правову ситуацію під кутом пропорційності, в межах якої має бути визначена сукупність обставин: 1) чи передбачене обмеження права на доступ до суду національним законодавством; 2) чи переслідує таке обмеження легітимну мету; 3) які засоби використовувалися для обмеження вказаного права; 4) чи співмірними є засоби, що використовувалися для обмеження вказаного права, та легітимна мета, яка переслідувалася у конкретному випадку, тобто чи має місце дотримання принципу пропорційності при обмеженні права на доступ до суду; 5) чи не суперечить обмеження самій сутності права на доступ до суду [2].

Поняття «касаційне оскарження» неодноразово підлягало відповідному дефінуванню у роботах ряду науковців, сфокусувавши різні погляди дослідників через обрані ними призми вивчення цієї проблематики.

Так, вітчизняний дослідник Євмін А. М., досліджуючи явище касаційного оскарження у кримінальному процесі, звертає увагу на те, що це реалізація права на перевірку законності і обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили, з метою виправлення судами та органами досудового розслідування помилок при застосуванні норм матеріального і процесуального права [3, с. 100].

Р. М. Мінченко, розглядаючи об'єкти та суб'єкти касаційного провадження стверджує, що касаційне оскарження спрямовується на рішення апеляційного суду, яким скасовано або змінено незаконне та необґрунтоване рішення суду першої інстанції з метою ухвалення нового або зміни попереднього рішення суду першої інстанції [4, с. 182-189]. Дослідниця у галузі господарського процесу К. М. Біда, вивчаючи особливості касаційного провадження у Вищому господарському суді України, зауважує, що касаційне оскарження - це процесуальний механізм захисту прав фізичних та юридичних осіб, що обумовлено особливостями чинного господарського судочинства, з метою перегляду у касаційному порядку рішень судів нижчих інстанцій [5, с. 77].

У свою чергу, Я. С. Рябченко запропонувала розглядати касаційне оскарження в адміністративному судочинстві у двох аспектах: а) як звернення фізичної чи юридичної особи до суду касаційної інстанції зі скаргою про скасування або зміну судового рішення, яке набрало законної сили; б) як сукупність послідовних дій, врегульованих процесуальними нормами, що реалізуються у ході здійснення адміністративного судочинства у суді касаційної інстанції та спрямовані на вирішення поставленого фізичною чи юридичною особою питання про законність та обґрунтованість судового рішення [6, с. 7].

Отже, різність обраної методології та дослідницьких підходів не дають можливості стверджувати про однозначне розуміння науковцями поняття «касаційне оскарження».

Сфокусуємо увагу на касаційному оскарженні як стадії перевірки судових рішень у контексті редакції Основного Закону від 2 червня 2016 року. Визначення законом тих випадків, за наявності яких судове рішення може бути предметом касаційного оскарження, має свої особливості. Перш за все, що вітчизняне законодавство про судоустрій і процесуальні закони мають одну спільну ваду - це велика кількість бланкетних норм, диспозиції яких не встановлюють певних правил поведінки, а передбачають існування інших норм, розміщених або в цьому нормативному акті, або навіть в інших нормативних актах, що також формулюють конкретні правила поведінки. Досліджуючи питання, які саме випадки, передбачені законом, не дозволяють реалізацію права на касаційне оскарження судових рішень, необхідно звернути увагу на положення чинних процесуальних законів.

Наприклад, ч. 3, 4 ст. 389 ЦПК України визначають випадки, коли існує заборона на касаційне оскарження відповідних судових рішень. Пунктом 1 ч. 3 вказаної статті визначено, що касаційному оскарженню не підлягають рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом. До цього ж відповідно до розділу ІІ ЦПК України судовий наказ не підлягає апеляційному оскарженню, але може бути скасований. Тому логічно, що судовий наказ як вид судового рішення не може бути оскаржено у касаційному порядку. Крім того, як окремий випадок неможливості оскарження рішення суду першої інстанції в касаційному порядку визначено факт відсутності оскарження в апеляційному порядку.

Інший випадок - оскарження ухвал суду першої інстанції. Статтею 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду (всього у переліку 41 вид таких ухвал). У свою чергу, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України визначено, що касаційному оскарженню після їх апеляційного перегляду підлягають лише окремі види ухвал суду першої інстанції (всього 11 видів ухвал).

Щодо постанов суду апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками апеляційного перегляду, то це питання процесуальним законом також визначено як випадок заборони касаційного оскарження, але воно є дискусійним. Наприклад, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, а апеляційним судом прийнято рішення, згідно з яким заява про забезпечення позову заінтересованої особи задоволена, про що ухвалено постанову. На нашу думку, така постанова має підлягати касаційному оскарженню, хоча практика вирішення цього питання донедавна була різною, виходячи з відсутності у переліку ухвал, які підлягають касаційному оскарженню згідно із п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України (ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову).

Велика Палата Верховного Суду роз'яснила такий недолік процесуального закону і вказала, що оскільки процесуальний закон допускає можливість касаційного оскарження ухвали апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову, то неможливість касаційного оскарження постанов апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову лише на тій підставі, що не може бути оскаржена у касаційному порядку за п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України переглянута апеляційним судом ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову (яку відповідачка у цій справі і не оскаржує), не відповідатиме основним засадам (принципам) цивільного судочинства. На цій підставі Велика Палата Верховного Суду вважала, що до касаційного суду також можна оскаржити постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняті за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову [7].

Отже, у касаційному порядку можна оскаржити не тільки ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та прийняту за результатами її перегляду постанову апеляційного суду про залишення цієї ухвали без змін, але й постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову. Обмеження права на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову, постанови суду апеляційного суду, згідно з якою відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову чи залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, не нівелюють для учасника справи можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права.

Щодо ухвал суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом, то прикладом такої заборони можуть слугувати ухвали у справах про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, розглянуті судом апеляційної інстанції як судом першої інстанції в порядку глави 3 розділу ІХ ЦПК України.

Крім того, справи щодо оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом. Відповідно, Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

В силу того, що найвищим судом у системі судоустрою України є саме Верховний Суд, то подальше касаційне оскарження судових рішень в зазначених вище категоріях справ є неможливим.

Наукову проблему становлять і так звані малозначні справи. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Водночас, процесуальний закон із правила, встановленого пунктами 1, 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, містить винятки. На цій підставі немає заборони на касаційне оскарження судових рішень, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, необхідно констатувати, що заборона оскарження судових рішень у малозначних справах відповідає нормативно-правовим актам міжнародного права, зокрема Рекомендації №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, де передбачено, що скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справи, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону [8]. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, процесуальним законом вимагається обґрунтування підстав, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Сутність касації у загально-соціальному вимірі полягає у перевірці законності судових рішень, ухваленими інстанційно-нижчими судами, гарантуванні сторонам захисту їх прав та законних інтересів на основі верховенства права та створення сталої і єдиної судової практики є потреба охарактеризувати особливості касаційного оскарження.

До першої необхідно віднести гарантію державою касаційного оскарження судового рішення, оскільки передбачення у п. 8 ч. 2 ст. 129 Основного Закону такої умови конституційно обмежує законодавця від помилкового розуміння касації як загально-соціального феномена. Другою особливістю касаційного оскарження є визначення відповідним процесуальним законом можливості такого оскарження з урахуванням суті касації - перевірка рішення, яке набрало законної сили. Третя особливість слідує із спрямування всієї касаційної процедури перегляду - перевірка судового рішення виключно з мотивів правильності застосування норм права. Четверта особливість - усіченість повноважень суду касаційної інстанції, порівняно із повноваженнями суду апеляційної інстанції, який має ширший інструментарій для перевірки судового рішення, оскільки під час апеляційного провадження беруться до уваги і питання фактичної доказової бази, і питання правильності застосування норм права, на підставі яких ухвалено рішення суду першої інстанції. І п'ята особливість - судом касаційної інстанції може бути лише один судовий орган - найвищий суд у системі судового устрою України, тобто Верховний Суд.

касаційний судовий закон

Висновки

Таким чином, касаційне оскарження судового рішення - це волевиявлення заінтересованої особи, реалізацією якого є факт подання касаційної скарги на судове рішення, яке набрало законної сили, до суду касаційної інстанції з метою здійснення певних дій для касаційного перегляду такого рішення та представлення і відстоювання своєї правової позиції у спосіб та у порядку, передбаченому процесуальним законом. Визначення на законодавчому рівні випадків, які дають можливість оскаржити судове рішення в порядку касаційного оскарження утверджує касаційну функцію як екстраординарну, загально-соціальну, єдину в державі, реалізація якої належить єдиному найвищому судовому органу у системі судоустрою України - Верховному Суду, що діє як суд касаційної інстанції в межах, встановлених відповідним процесуальним законодавством.

Список використаних джерел

1.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції України від 11 березня 2010 року. Вісник Конституційного Суду України. 2010. № 3. стор. 7.

2.Ashingdane v. United Kingdom, no. 8225/78. 28 May 1985. Series A. no. 93. § 57. Avail-able at: https://www.msp.gov.ua/news/14818.html?PrintVersion

3.Євмін А. М. Правова природа касаційного оскарження судових рішень у кримінальному провадженні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія Юриспруденція. 2014. № 9-2. Т. 2. С. 99-101.

4.Мінченко Р М. Касаційне провадження: об'єкти та суб'єкти касаційного провадження. Наукові праці НУ ОНЮА. 2012. № 20. С. 182-189.

5.Біда К. М. Касаційне провадження у господарському судочинстві України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / Київ. нац. у-нт ім. Т Шевченка. Київ, 2005. 186 с.

6.Рябченко Я. С. Оскарження нормативно-правових актів в адміністративному судочинстві : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2011. 20 с.

7.Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) від 15 вересня 2020 року. Режим пошуку: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/89961626

8.Рекомендація № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року / Сб. межд.-прав. док. «Права человека». Минск: «Белфранс». 1999.

Размещено на Allbest.ru