Інтеракція злочинця та неповнолітнього потерпілого у механізмі кримінально-протиправної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький юридичний інститут МВС України

Інтеракція злочинця та неповнолітнього потерпілого у механізмі кримінально-протиправної поведінки

Тіточка Т.І., кандидат юридичних наук, докторант докторантури

Анотація

Стаття присвячена розгляду особливостей взаємозв'язку неповнолітньої жертви та кримінального правопорушника, який обумовлює вчинення суспільно небезпечного діяння. Автор виділяє декілька видів таких взаємозв'язків та проводить паралель із віктимними відхиленнями підлітків. Пропонується власне бачення дефініції «механізм кримінально-протиправної поведінки», під якою в контексті запропонованої статті розуміється система особистих якостей особи, якими обумовлені її алгоритмічні дії, спрямовані на реалізацію кримінально-протиправного інтересу та досягнення бажаного результату. Автором диференційовано механізми кримінально-протиправної поведінки: психологічний; медичний; ситуативний/випадковий; корисливий; ідейний; змішаний. Увага акцентується на тому, що найбільш цікавим в межах дослідження є поліхронічний зв'язок, оскільки саме він характеризує особу кримінального правопорушника як закоренілого девіанта, а жертву - з точки зору глобальної віктимності. Це пояснюється тим, що поліхронічний (довготривалий) зв'язок часто має місце в контексті домашнього насильства, інцестної педофілії тощо. В цьому випадку правопорушник часто є родичем, другом або близьким знайомим своєї жертви. В механізмі кримінально-протиправної поведінки довготривалий зв'язок провокує зміну в такому елементі як особистість кримінального правопорушника (фруструє людину, чим спричиняє психологічне усвідомлення та прийняття факту необхідності/неминучості вчинення кримінально-протиправного діяння. Інколи може також мати місце конкретна ситуація, яка сприяла/провокувала вчиненню кримінального правопорушення (наприклад, коли донька неумисно (відвертий одяг, грайлива поведінка тощо) провокує вітчима на вчинення у її відношенні інцесту). Підсумовується, що ювенальна віктимна поведінка - це перед- кримінальний етап, який полягає в демонстрації неповнолітнім потерпілим активних або пасивних дій, які обумовлюють виникнення у правопорушника прагнення вчинити кримінальне правопорушення у його відношенні та сприяють доведенню кримінально-протиправного умислу до кульмінації.

Ключові слова: неповнолітній, жертва, віктимна поведінка, механізм кримінально-протиправної поведінки, інтеракція, кримінальне правопорушення.

Abstract

INTERACTION OF A CRIMINAL AND A JUVENILE VICTIM IN THE MECHANISM OF CRIMINAL AND ILLEGAL BEHAVIOR

The article is devoted to the peculiarities of the relationship between a juvenile victim and a criminal offender, which causes the commission of a socially dangerous act. The author identifies several types of such relationships and draws a parallel with the victim's deviations of adolescents.

The own vision of the definition of “mechanism of criminal illegal behavior” is proposed, which in the context of the proposed article means a system of personal qualities of a person, which determines its algorithmic actions aimed at realizing criminal illegal interest and achieving the desired result. The author differentiates the mechanisms of criminal and illegal behavior: psychological; medical; situational / accidental; mercenary; ideological; mixed.

Emphasis is placed on the fact that the most interesting part of the study is the polychronic connection, because it characterizes the identity of the criminal offender as an ingrained deviant, and the victim - in terms of global victimhood. This is due to the fact that polychronic (long-term) relationship often takes place in the context of domestic violence, incest pedophilia and so on. In this case, the offender is often a relative, friend or close acquaintance of his victim. In the mechanism of criminal-illegal behavior, a long-term relationship provokes a change in such elements as the personality of the criminal offender (frustrates the person, which causes psychological awareness and acceptance of the necessity / inevitability of committing a criminal offense. / provoked a criminal offense (for example, when a daughter unintentionally (outspoken clothing, playful behavior, etc.) provokes the stepfather to commit incest against her.)

It is concluded that juvenile victim behavior is a pre-criminal stage, which is to demonstrate to juvenile victims active , which cause the offender's desire to commit a criminal offense against him and contribute to bringing the criminal intent to a climax.

Key words: juvenile, victim, victim behavior, mechanism of criminally illegal behavior, interactions, criminal offense.

Постановка проблеми

Віктимізація населення - одна із найбільш розповсюджених та актуальних проблем сучасності, яка є одним із детермінантів загострення кримінологічної ситуації в країні. Нажаль, на сьогоднішній день кримінологічна наука не знайшла пояснення феномену розвитку віктимної поведінки у людини, що значно ускладнює створення стратегій запобігання кримінальним правопорушенням. Особливого значення окреслена проблема набуває, коли віктимність зароджується в дитині, яка a priori не розуміє глибинного сенсу людського існування. Наразі вчені-кримінологи наполягають на тому, що віктимна поведінка підлітка є основним каталізатором суспільно-небезпечної мотивації кримінального правопорушника.

Стан опрацювання проблематики

Питанням визначення ролі потерпілого в механізмі кримінально-правової поведінки присвятили свої праці такі вчені як М. Ан- дріяшевська, Ю. Антонян, Л. Давиденко, П. Дагель, А. Джужа, О. Джужа, А. Закалюк, А. Зелінський, В. Коновалова, Н. Кузнецова, В. Мінська, О. Михайлов, Є. Мойсеєв, О. Литвинов, Є. Назимко та ін. При цьому, не дивлячись на зацікавленість теоретиків досліджуваною тематикою, низка проблем залишається невирішеною.

Метою даної статті є дослідження особливостей взаємозв'язку неповнолітнього потерпілого та кримінального правопорушника, встановлення складових механізму кримінально-протиправної поведінки та ролі потерпілого.

Виклад основного матеріалу

Неповнолітня особа являє собою складний організм, поведінка якого не завжди може мати пояснення. Це обумовлено недосконалістю психічних процесів, специфічним світосприйняттям, відсутністю сформованого комплексу моральних якостей та цінностей. Саме тому погляди, реакція на той чи інший феномен та його оцінка значно відрізняється від дорослих осіб, які мають певні знання, навички та життєвий досвід. Дитина часто стає жертвою кримінальних правопорушень через свою довірливість, необізнаність, темпераментність тощо. Отже, ювенальна віктимна поведінка - це передкримінальний етап, який полягає в демонстрації неповнолітнім потерпілим активних або пасивних дій, які обумовлюють виникнення у правопорушника прагнення вчинити кримінальне правопорушення у його відношенні та сприяють доведенню кримінально-протиправного умислу до кульмінації.

Вчені вірно вказують, що «поведінка жертви об'єктивно виступає в якості істотних і навіть вирішальних кримінологічних складових механізму злочину. У залежності від конкретних обставин її поведінка може бути однією з причин або умовою, що сприяє вчиненню злочину» [1, с. 52]. «Однак сама по собі поведінка жертви не може призвести до злочину, вона обов'язково взаємодіє з негативними факторами, які відносяться до злочинця. Нерідко в механізмі злочину ролі злочинця і жертви тісно переплітаються, тоді взагалі доводиться констатувати той факт, що саме відмінність між ними досить відносна, оскільки лише випадок вирішує, хто стане потерпілим, а хто злочинцем. До того ж ці ролі можуть взаємозамінюватися і поєднуватися в одній особі. Наприклад, у ситуаціях, пов'язаних з нападом при бійках тощо, сторони взаємно завдають один одному шкоду, і від важковловимих нюансів залежить, за ким у цьому відношенні залишиться перевага» [1, с. 49]. Кримінально-протиправна поведінка формується під впливом низки чинників, основними з яких є прагнення особи отримати бажаний результат, якого не можна досягти правомірним шляхом. В загальному сенсі, на нашу думку, під механізмом кримінально-протиправної поведінки необхідно розуміти систему особистих якостей особи, якими обумовлені її алгоритмічні дії, спрямовані на реалізацію кримінально-протиправного інтересу та досягнення бажаного результату.

Механізми кримінально-протиправної поведінки можна диференціювати на наступні: 1) психологічний (коли протиправна поведінка зумовлена моральною потребою вчинити кримінальне правопорушення для реалізації себе як особистості, у тому числі - з мотивів помсти, самоствердження тощо); 2) медичний (коли протиправна поведінка зумовлена проблемами медичного характеру, наприклад, психічними розладами тощо); 3) ситуативний/випадковий (коли протиправна поведінка зумовлена ситуацією, котра її спровокувала, наприклад, раптова неприязнь); 4) корисливий (коли протиправна поведінка зумовлена прагненням отримати для себе матеріальні або інші блага); 5) ідейний (коли протиправна поведінка зумовлена прагненням втілити в життя певний концепт, наприклад, кримінальні правопорушення, які вчиняються з релігійних, національних мотивів); 6) змішаний (коли протиправна поведінка зумовлена декількома факторами). При цьому безпосередньо елементи таких механізмів є універсальними та поділяються на наступні: 1) особистість кримінального правопорушника (фізичні та моральні якості та властивості людини, які дозволяють та допомагають їи вчинити суспільно небезпечне діяння); 2) психологічне усвідомлення та прийняття факту необхідності/неминучості вчинення кримінально-протиправного діяння; 3) конкретна ситуація, яка сприяла/провокувала вчиненню кримінального правопорушення (у т.ч. - віктимна поведінка потерпілого, провокація жертви); 4) готування до вчинення кримінального правопорушення (реалізація мінімально необхідних дій, які зроблять протиправне діяння можливим: підшукування знаряддя, співучасників тощо); 5) основний кримінально-протиправний поведінковий акт (кульмінація та розв'язка кримінального правопорушення); 6) факультативний кримінально-протиправний поведінковий акт (посткримінальна поведінка, яка полягає у виконанні дій, необхідних для приховування факту вчинення суспільно небезпечного діяння). Таким чином, нас цікавить конкретна ситуація, яка сприяла/провокувала вчиненню кримінального правопорушення, а саме - віктимна поведінка неповнолітнього потерпілого, в частині його взаємозв'язку із правопорушником.

Стосунки між злочинцем і жертвою можуть виникнути на основі будь-якого з можливих зв'язків. Однак не сам характер соціального зв'язку і стосунків між людьми з неминучістю створює той чи інший конфлікт, що породжує злочин. Тільки суб'єктивні особисті якості можуть призвести, але не обов'язково призводять до злочину. У будь-якій ситуації, зокрема конфліктній, людина має вибір у прийнятті того чи іншого варіанта поведінки. Форми і міра впливу злочинця і його жертви одне на одного дуже різноманітні і здійснюються не лише в момент вчинення злочину, але, головним чином, у передзлочинній ситуації. Саме від міжособистісних стосунків, що склалися задовго до вчинення злочину, багато в чому залежить майбутня конкретна життєва ситуація. Стосунки, що виникають між злочинцем і жертвою, можна класифікувати за різними критеріями. Класифікаційним критерієм повинна слугувати тривалість існування взаємовідносин між злочинцем і жертвою, а також сталість і характер зв'язку між ними. Цей зв'язок може бути раптовим; він виникає найчастіше між незнайомими раніше людьми; намір здійснити злочинні дії стосовно саме цього потерпілого у злочинця з'являється спонтанно, вибір жертви, як правило, випадковий. Між жертвою і винним можуть існувати сталі зв'язки і стосунки, характерні найчастіше для людей з одного соціального середовища, побутового оточення. За характером зв'язку між злочинцем і жертвою можна виділити дружні, нейтральні, неприязні, конфліктні взаємовідносини. Останні мають більшу ймовірність переростання в злочин [2, с. 150]. Отже, ми підтримуємо позицію вчених та можемо підсумувати, що зв'язок неповнолітньої жертви з кримінальним правопорушником можна умовно поділити на: поліхронічний - взаємозв'язок, який триває достатньо тривалий час та обумовлений наявністю спільних інтересів, справ тощо (такий зв'язок повинен тривати не менше року); спорадичний - взаємозв'язок, який має місце від «випадку до випадку», часто - зустрічі жертви з правопорушником є збігом обставин (наприклад, вони є сусідами тощо); епізодичний - жертва та правопорушник бачились один раз або кримінальне правопорушення мало місце після декількох годин спілкування; спонтанний - жертва та правопорушник до моменту вчинення протиправного діяння не були знайомі. Отже, пропонуємо розглянути вказані види зв'язків більш детально.

Відтак, поліхронічний зв'язок найбільш цікавий в межах нашого дослідження, оскільки саме він характеризує особу кримінального правопорушника як закоренілого девіанта, а жертву - з точки зору глобальної віктимності. Це пояснюється тим, що поліхронічний (довготривалий) зв'язок часто має місце в контексті домашнього насильства, інцестної педофілії тощо. В цьому випадку правопорушник часто є родичем, другом або близьким знайомим своєї жертви. В механізмі кримінально-протиправної поведінки довготривалий зв'язок провокує зміну в таких елементах як особистість кримінального правопорушника (фруструє людину), чим спричиняє психологічне усвідомлення та прийняття факту необхідності/ неминучості вчинення кримінально-протиправного діяння. Інколи, може також мати місце конкретна ситуація, яка сприяла/провокувала вчиненню кримінального правопорушення (наприклад, коли донька неумисно (відвертий одяг, грайлива поведінка тощо) провокує вітчима на вчинення у її відношенні інцесту). Вчені вказують, що «значна кількість злочинів вчиняється саме у сім'ї. Як засвідчують спеціалісти із цієї проблематики, насильство може існувати у сім'ї незважаючи на культурні, релігійні, соціальні аспекти і справляє руйнівний вплив на особистість, адже в сім'ї людина найбільш «відкрита» і тому найбільш вразлива до проявів насильства та образливої поведінки, що може призвести до виникнення фізичних та нервово-психічних розладів... [2, с. 151]. Окрему позицію може займати і гештальт. Так, на практиці часто трапляються ситуації, коли кримінальний правопорушник «переносить» свою злість та образу на жертву з іншої людини, тобто віддзеркалює свою агресію. Це стає каталізатором кримінального правопорушення через бажання особи отримати психологічне задоволення у вигляді виходу негативної енергії, яка часто (до речі, у більшості випадків - через провокаційну поведінку жертви) призводить до перетинання межі дозволеного. Тип жертви в цьому взаємозв'язку - всебічно-віктимний - особа, наділена рисами, які обумовлюють її високий віктимний потенціал.

Наступний взаємозв'язок - спорадичний, тобто це ті випадки, коли потерпілий та правопорушник, хоча побічно та нетривалий час, але знайомі. В такій ситуації неповнолітня жертва, психіка якої «налаштована» на довіру всім, навіть не в повній мірі знайомим особам, не очікує від кривдника жодних протиправних дій та часто виступає потерпілим саме через свій неповнолітній вік, без будь-яких провокаційних вчинків та дій. Як приклад можемо навести ситуацію, в якій дитина погоджується піти до будинку сусіда, який попросив її про допомогу за винагороду. Неповнолітній цього сусіда неодноразово бачив і, мало того, сусід інколи спілкується з його/її батьками. Тобто сумніву в діях правопорушника у дитини не виникає. У той же час, сам правопорушник після того як заманив жертву до будинку вчиняє у її відношенні злочин (зґвалтування, вбивство, викрадення з метою отримання викупу тощо). Хочемо звернути увагу на те, що особливістю спорадичного взаємозв'язку є саме відсутність провокаційної та/або агресивної поведінки з боку неповнолітньої жертви (тип жертви - ірраціонально-некритичний - неповнолітні особи, які є віктимними через своє незнання та невміння правильно оцінювати життєві ситуації).

Епізодичний та спонтанний взаємозв'язки правопорушника із жертвою є найбільш цікавими та складними віктимологічним феноменами. У 2001 році, під час написання докторської дисертації на тему: «Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи», В.О. Туляков відмітив, що «розгляд вікти- мності як форми відхилення від норм і правил безпеки припускає можливість класифікації форм віктимної активності в залежності від інтенсивності такого відхилення. Уявляється, що за ступенем зв'язку зі злочинною поведінкою віктимність може виявлятися в двох основних формах: а) евентуальна (від латинського «eventus» - випадок) вікти- мність (віктимність у потенції), що означає можливість при нагоді, при відомих обставинах, при визначеній ситуації стати жертвою злочину, що містить в собі причинно-обу- мовлені і причинно-згідні девіації; б) деці- дивна (від латинського «decido» - рішення) віктимність (віктимність у дії), що охоплює стадії підготовки і прийняття віктимогенного рішення, та й саму віктимну активність, відповідно, містить у собі доцільні і цілеообу- мовлені девіації, що служать каталізатором злочинів» [3, с. 14]. В досліджуваних нами взаємозв'язках мова йде про евентуальну форму, яка зумовлена формуванням певних, часто, - спонтанних обставин, які сприяли перетворенню неповнолітньої особи у жертву кримінального правопорушення. Що стосується епізодичного взаємозв'язку, то в цьому випадку правопорушник та його неповнолітня жертва знайомі, але знайомі нетривалий час. Наприклад, така ситуація може скластись під час відвідування нічних закладів, коли підліток сам штовхає кривдника на протиправне діяння (зґвалтування, побої, тілесні ушкодження тощо). Часто в цьому контексті має місце провокуюча поведінка, як, до речі і під час спонтанного прояву агресії правопорушника. Такий стан справ можна вважати певним віктимним відхиленням. кримінальний правопорушник злочинець протиправний

В.О. Туляков, використовуючи класифікацію З. Старовича виділяє такі віктимні відхилення: «а) віктимні розлади потреб (порушення потреби в забезпеченні безпеки - гіпервіктимність і гіповіктимність, та перешкоди в реалізації потреби в забезпеченні безпеки); б) віктимні комплекси (комплекс жертви-малюка) в) партнерські проблеми; г) патологічна пристрасть до пригод; д) страхи і фобії (синдром прово- каційності оточення, віктимні стани страху, віктимні фобії, гострі стани страху, культурні стани страху перед злочинністю (синдром субкультури), навколосонні віктимні ілюзії; е) порушення норм безпечної поведінки ( комплекс неповноцінності, дисфункції організму, соціогенні дисфункції, синдром мнимої й удаваної жертви); ж) нетипові віктимні відхилення (німфоманія, інцест, проституція, алкоголізм, наркоманії); з) віктимні тенденції (соціогенні комплекси в децидивних і евентуальних жертв); є) віктимні девіації (мазохізм, вуайєризм, садизм, кримінальність)» [3, с. 14]. Отже, використовуючи класифікацію вченого, пропонуємо розглянути наступну сформовану нами таблицю, котра надасть можливість більш комплексно оцінити отриману нами інформацію.

Висновки

Віктимна поведінка неповнолітньої особи - феномен недостатньо вивчений, дискусійний, непередбачуваний. Наявні нині доктринальні напрацювання з цього питання вирішують лише окремі проблеми, деякі з яких породжують інші. Наша наукова стаття - це лише відправна точка для майбутніх досліджень, в якій було зроблено спробу надати загальні поняття основним віктимологічним поняттям в контексті обраної проблематики та сформулювати власний підхід до неї.

Список використаних джерел

1. Ривман Д.В. Криминальная виктимология: спб. Питер, 2002, 304 с.

2. Віктимологія : навч. посіб. / за ред. В.В. Голіни і Б.М. Головкіна. Харків: Право, 2017. 308 с.

3. Туляков В. О. Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи: автореф дис. .докт. юрид. наук: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Одеса. 2001. 36 с.

Размещено на Allbest.ru