Інституціональні фактори впливу на функціонування державної кримінально-виконавчої служби України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Інституціональні фактори впливу на функціонування державної кримінально-виконавчої служби України

Устюжанінова О.Т.

Устюжанінова О.Т., викладач кафедри професійних та спеціальних дисциплін Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ

Стаття присвячена виокремленню таких інституціональних факторів впливу на функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України, як: збереження та користування в колоніях забороненими предметами і речовинами; встановлення персоналом неслужбових зв'язків із засудженими; вплив кримінальної субкультури; наявність у середовищі засуджених значної кількості осіб, що мають різноманітні відхилення від психіки; низький рівень службової дисципліни персоналу установ виконання покарань; щорічне недофінансування органів та установ виконання покарань із Державного бюджету України до необхідних потреб; високий рівень суїциду серед засуджених і ув'язнених під варту; фізична та моральна зношеність засобів охорони та нагляду; настання матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі у випадку завдання установі виконання покарань матеріальних збитків тощо.

Наголошено, що криміногенна обстановка в місцях несвободи залишається актуальною для дослідження в різних галузях науки. Саме тому Державна кримінально-виконавча служба України має враховувати інституціональні фактори впливу на кримінально-виконавчі засади її функціонування. У такому разі доцільним є звернення до знань з інших галузей суспільних наук, зокрема кримінології. Доречно зауважити, що кримінологічна наука не є виключенням, завдяки їй дослідники спроможні запропонувати Міністерству юстиції України як правонаступнику Державної пенітенціарної служби України науково обґрунтоване бачення проблем реформування установ виконання покарань та шляхи запобігання вчиненню засудженими в місцях несвободи нового кримінального правопорушення.

Сформульовано авторське визначення поняття «інституціональні фактори впливу на функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України»: це певна дестабілізуюча система суспільних відносин, які виникають у процесі виконання і відбування покарання та санкціонують порушення засудженими правових приписів у місцях несвободи. Здійснено класифікацію інституціональних факторів на кримінологічні, соціальні та кримінально-виконавчі. Доведено, що саме комплексний розгляд та врахування зазначених факторів за такою класифікацією (групуванням) дає змогу оперативно реагувати на ускладнення оперативної обстановки в місцях несвободи і вживати заходи з підвищення ефективності кримінально-виконавчих засад функціонування ДКВС України.

Ключові слова: інституціональні фактори, вплив, функціонування, Державна кримінально-виконавча служба України, місця несвободи.

INSTITUTIONAL FACTORS OF INFLUENCE ON THE FUNCTIONING OF THE STATE CRIMINAL-EXECUTIVE SERVICE OF UKRAINE

The article is dedicated to highlighting the following institutional factors of influence on the functioning of the State Criminal-Executive Service of Ukraine, in particular: preservation and use in the colonies of prohibited articles and substances; establishment by penitentiary staff of non-official relations with prisoners; the impact of the criminal subculture; the presence of a significant number of convicts with various mental disorders; low level of discipline of penitentiary staff; annual under-financing of penitentiary bodies and institutions from the State Budget of Ukraine to the necessary needs; high suicide rates among convicts and remanded prisoners; physical and moral deterioration of security and surveillance; financial liability of prisoners sentenced to imprisonment in case of material damages to the penitentiary institution, etc.

It is emphasized that the criminogenic situation in places of non-freedom remains relevant for study in various fields of science. That is why the State Criminal-Executive Service of Ukraine should take into account the institutional factors of influence on the criminal-executive principles of its functioning. In this case, it is advisable to seek knowledge from other fields of social sciences, such as criminology. It is appropriate to note that criminological science is not an exception by which researchers are able to propose to the Ministry of Justice of Ukraine as a successor of the State Penitentiary Service of Ukraine a scientifically grounded vision on the problems of reforming penitentiary institutions and ways of preventing criminal convictions.

The author's definition of the concept of «institutional factors of influence on the functioning of the State Criminal-Executive Service of Ukraine» is formulated, which is a certain destabilizing system of social relations that arise in the process of execution and serving of punishment and sanction violations of convicts in places of non-freedom. Institutional factors are classified into criminological, social and criminal-executive. It is proved that it is the complex consideration of these factors by such classification (grouping) that makes it possible to respond promptly to complications of the operational situation in places of non-freedom and to take measures to increase the efficiency of the criminal-executive principles of functioning of the State Criminal-Executive Service of Ukraine.

Key words: institutional factors, influence, functioning, State Criminal-Executive Service of Ukraine, places of non-freedom.

Постановка проблеми

Станом на 1 лютого 2020 р. у Державній кримінально-виконавчій службі (далі - ДКВС) України налічується 182 установи виконання покарань, 29 з яких розташовані на території Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, 5 - на тимчасово окупованій території АР Крим.

У 27 установах виконання покарань засуджені не тримаються у зв'язку зі здійсненням оптимізації їхньої діяльності, а саме: виховні колонії - 3; колонія максимального рівня безпеки - 1; колонія середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених - 5; колонія середнього рівня безпеки для вперше засуджених - 3; колонія мінімального рівня безпеки із загальними умовами (чоловіки) - 3; колонія мінімального рівня безпеки із загальними умовами (жінки) - 3; виправні центри - 8; лікувальний заклад - 1.

В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах тримається усього 52 566 осіб. Із них: у 17 слідчих ізоляторах та 12 установах виконання покарань із функцією слідчого ізолятора тримається 18 919 осіб, узятих під варту та засуджених, із них на стадії досудового розслідування - 1 976 осіб, судового розгляду (до винесення вироку) - 9 885 осіб. У вигляді довічного позбавлення волі відбуває покарання: чоловіків - 1519 осіб; жінок - 23 особи. У вигляді позбавлення волі на певний строк чоловіків, яким визначено відбувати покарання у приміщеннях камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки, - 427 осіб. У вигляді арешту відбуває покарання 450 осіб.

Криміногенний склад засуджених (станом на 01.01.2020) представлений такими показниками: 5 153 особи засуджені на строк понад 10 років; 6 555 осіб - за умисне вбивство; 2 862 особи - за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження; 6 989 осіб - за розбій та грабіж; 11 797 осіб - за крадіжку; 629 осіб - за зґвалтування; 12 осіб - за злочини проти основ національної безпеки [1].

Наведена нами загальна характеристика діяльності ДКВС України показує, що криміногенна обстановка в місцях несвободи залишається актуальною для дослідження в різних галузях науки. Саме тому ДКВС України має враховувати інституціональні фактори впливу на кримінально-виконавчі засади її функціонування. У такому разі доцільним є звернення до знань з інших галузей суспільних наук, якою в контексті цієї публікації є кримінологія. Доречно зауважити, що кримінологічна наука не є виключенням, завдяки їй дослідники спроможні запропонувати Міністерству юстиції України як правонаступнику Державної пенітенціарної служби України науково обґрунтоване бачення проблем реформування установ виконання покарань та шляхи запобігання вчиненню засудженими в місцях несвободи нового кримінального правопорушення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Теоретико-методологічну основу статті склали наукові доробки вітчизняних учених, присвячені окремим кримінально-виконавчим та кримінологічним аспектам функціонування ДКВС України. Серед них праці А.І. Богатирьова, І.Г. Богатирьова, О.І. Богатирьової, Є.М. Бодюла, О.М. Джужі, В.М. Дрьоміна, О.Г. Колба, Н.В. Коломієць, В.Я. Конопельського, І.М. Копотуна, В.О. Корчинського, О.Г Михайлика, М.С. Пузирьова, ГО. Радова, В.В. Стадніка, А.Х. Степанюка, В.М. Трубникова, С.Я. Фаренюка, В.П. Філонова, О.І. Фролова, С.І. Халимона, О.В. Хорошуна, С.В. Царюка, Ю.В. Шинкарьова, О.О. Шкути, О.В. Щербини, Д.В. Ягунова, І.С. Яковець, А.О. Ярового, М.М. Яцишина та ін. кримінальний виконавчий колонія державний

Постановка завдання

Мета статті полягає у виокремленні інституціональних факторів впливу на функціонування ДКВС України.

Виклад основного матеріалу дослідження

Як зазначає у своєму дослідженні вітчизняний учений В.В. Стаднік, у широкому розумінні інституціоналізацією вважаються арешт, досудове ув'язнення, поміщення до класифікаційних установ, до спеціальних установ для виконання позбавлення волі [2, с. 163]. Варто відмітити, що інституціоналізацію в системі криміногенних чинників в умовах виконання/відбування покарань, пов'язаних із позбавленням волі, в Україні найбільшою мірою сьогодні досліджують А.І. Богатирьов [3, с. 113-121], В.М. Дрьомін [4, с. 454-484] та О.Г. Михайлик [5, с. 53, 64-65].

У процесі нашого дослідження сформульовано гіпотезу, згідно з якою інституціональні фактори впливу на функціонування ДКВС України - це певна дестабілізуюча система суспільних відносин, які виникають у процесі виконання і відбування покарання та санкціонують порушення засудженими правових приписів у місцях несвободи.

Серед інституціональних факторів впливу на функціонування ДКВС України ми виділяємо такі, як: збереження та користування в колоніях забороненими предметами і речовинами; встановлення персоналом неслужбових зв'язків із засудженими; вплив кримінальної субкультури; наявність у середовищі засуджених значної кількості осіб, що мають різноманітні відхилення від психіки; низький рівень службової дисципліни персоналу установ виконання покарань; щорічне недофінансування органів та установ виконання покарань із Державного бюджету України; високий рівень суїциду серед засуджених і ув'язнених під варту; фізична та моральна зношеність засобів охорони та нагляду; настання матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі у випадку завдання установі виконання покарань матеріальних збитків тощо.

У сучасній кримінологічній науці зазначені фактори українські й зарубіжні вчені також аналізують із позицій їх диференціації на внутрішні та зовнішні детермінанти (причини та умови) вчинення злочинів в установах виконання покарань. Погоджуючись із відповідними науковими позиціями, зазначимо, що класифікація детермінант (причин та умов) вчинення злочинів в установах виконання покарань корелює з інституціональними факторами впливу на функціонування ДКВС України, які, у свою чергу, класифікуються на кримінологічні, соціальні та кримінально-виконавчі.

Однією з нагальних проблем сьогодні є саме збереження та користування в колоніях забороненими предметами і речовинами як інституціональний фактор впливу на функціонування ДКВС України. При цьому проведений нами аналіз змісту Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. [6], показав, що зазначена проблема набула хронічного характеру та не вирішується із часів незалежності України (1991 р.).

До речі, наша позиція співпадає з дослідженням К.В. Бондарєвої, яка в результаті проведеного нею анкетування співробітників установ виконання покарань встановила, що більше половини опитаних, а саме 54,6%, негативно оцінили свою роботу з недопущення потрапляння заборонених предметів, речей та речовин в їхні установи [7, с. 56].

Наявні інституціональні проблеми посилюються й історичним чинником, звернення до якого дає змогу пересвідчитися у сталості тенденцій щодо збереження та користування в колоніях забороненими предметами і речовинами як інституціонального фактору впливу на функціонування ДКВС України, який супроводжує вітчизняну систему виконання покарань, починаючи із часу здобуття Україною незалежності.

Наступним інституціональним фактором впливу на функціонування ДКВС України можна вважати наявність у середовищі засуджених значної кількості осіб, які мають різноманітні психічні відхилення.

Проведене вітчизняним ученим Р.М. Кубраком дослідження показало зростання в Україні психічних захворювань, пов'язаних із негативними наслідками науково-технічного прогресу, урбанізації, психічними перевантаженнями, підвищеною інтенсивністю та великими обсягами інформації різного характеру, яка надходить до мозку людини, збільшенням нервового перенавантаження, збільшенням ритму життя та ін. На жаль, не обійшла ця тенденція, як зауважує дослідник, і місця позбавлення волі [8, с. 9].

За нашим дослідженням, кожен другий засуджений до позбавлення волі має відхилення від норм психіки. І порушення психіки в засудженого відбулося ще на стадії кримінального провадження, особливо в умовах перебування його у слідчому ізоляторі. Більшість осіб, які вперше засуджуються за вчинений злочин і затримуються, перебувають у шоковому стані, від чого і настає певне відхилення від норми поведінки здорової людини. От чому певна частина таких засуджених або визнається осудними, або, навпаки, ні. На жаль, відхилення засудженого від норм психіки в подальшому детермінує вчинення таким засудженим нового злочину, особливо це характерне для вчинення серед засуджених злочинів проти особи.

Серед інституціональних факторів впливу на функціонування ДКВС України неоднозначне місце займає низький рівень службової дисципліни персоналу установ виконання покарань.

Зокрема, в першу чергу йдеться про низький стан службової дисципліни персоналу установ виконання покарань, що стосується його діяльності з виконанню кримінальних покарань протягом 2005-2020 рр. При цьому у структурі дисциплінарних проступків персоналу установ виконання покарань і слідчих ізоляторів найбільшу питому вагу мали порушення, пов'язані із встановленням заборонених зв'язків із засудженими.

До інституціональних факторів впливу на функціонування ДКВС України деякі вчені відносять і вплив кримінальної субкультури [9, с. 90-92]. На нашу думку, їхня позиція є обґрунтованою. Проведений нами аналіз офіційних матеріалах ДКВС України показав, що пріоритетним напрямом діяльності адміністрації установ виконання покарань завжди є запобігання консолідації злочинців у місцях позбавлення волі та попереднього ув'язнення, нейтралізація їх негативного впливу на стан правопорядку у сфері виконання покарань.

Серед інших інституціональних факторів впливу на функціонування ДКВС України вчені-пенітенціаристи виокремлюють такі:

- щорічне недофінансування органів та установ виконання покарань з Державного бюджету України (сьогодні ДКВС України фінансується лише на 40%, що призводить до напруги у відносинах персоналу установ виконання покарань та засуджених через відсутність відповідних коштів на забезпечення охорони здоров'я цих осіб, харчування, побутового облаштування та інших аспектів життєдіяльності в місцях позбавлення волі. Із метою подолання такого інституціонального фактору вважаємо перспективними положення, викладені автором проекту Національної програми трансформації Кримінально-виконавчої системи в Пенітенціарну систему України професором І.Г Богатирьовим. Зокрема, одним із основних завдань Програми трансформації кримінально-виконавчої системи в пенітенціарну систему України є створення загальнодержавної системи фінансової та матеріально-технічної підтримки діяльності установ виконання покарань. Також відповідна Національна програма містить самостійний розділ 7 «Фінансування Національної програми трансформації Кримінально-виконавчої системи в Пенітенціарну систему України», в якому передбачено, по-перше, що фінансування Національної програми трансформації кримінально-виконавчої системи в пенітенціарну систему України здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. По-друге, фінансування пенітенціарних установ, уповноважених органів пробації, установ попереднього ув'язнення, підрозділів охорони, переміщення, нагляду і спеціального призначення, навчальних закладів, науково-дослідної установи, закладів охорони здоров'я, підприємств пенітенціарних установ, інших підприємств, установ і організацій, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджету, а також за рахунок коштів, отриманих від господарської діяльності, що не заборонена чинним законодавством України. По-третє, суб'єктам, зазначеним у частині другій цього розділу, дозволяється використовувати кошти, отримані від прибуткової, неприбуткової діяльності та інших джерел, не заборонених чинним законодавством для забезпечення потреб функціонування пенітенціарної системи України, - за узгодженням з Адміністрацією Державної пенітенціарної служби України [10, с. 11]. Підтримуючи позицію професора І.Г Богатирьова, вважаємо, що такий триланковий підхід до фінансування органів і установ виконання покарань здатний забезпечити оптимальний підхід до реалізації кримінально-виконавчих засад функціонування ДКВС України;

- високий рівень суїциду серед засуджених і ув'язнених під варту. У цьому контексті варто звернути увагу на статтю професора І.Г. Богатирьова й дослідниці Л.В. Терехової «Теоретико-прикладні засади дослідження запобігання суїциду в пенітенціарних установах України», у якій наведено найбільш розширений перелік детермінантів пенітенціарного суїциду, а саме: труднощі в адаптації до умов відбування покарання у вигляді позбавлення волі; втрата засудженим соціально корисних зв'язків і соціально важливих орієнтирів; неприйняття вини або, навпаки, картання за вчинене; очікування вироку суду; конфлікт з іншими засудженими або працівниками установи виконання покарань; небезпека або факт зґвалтування чи приниження; об'єднання негативних життєвих обставин; втрата близької людини, сім'ї чи загострення психічних захворювань [11].

Варто підтримати вітчизняну дослідницю А.А. Тернавську в тому, що явна недооцінка державою і суспільством кримінологічних факторів, які впливають на суїцид серед засуджених у виправних колоніях ДКВС України, викликає певну стурбованість громадськості, тому це суспільно небезпечне явище потребує, насамперед, його раннього запобігання.

Ураховуючи розповсюдженість проявів агресивної поведінки засуджених у виправних колоніях, значну соціальну небезпеку суїциду, його негативний вплив на процес виправлення та збереження психічного здоров'я особистості, дослідниця зазначає, що проблема визначення детермінуючих чинників та ефективних заходів запобігання суїциду серед засуджених у виправних колоніях зберігає свою теоретичну і практичну актуальність для кримінально-виконавчої системи України [12, с. 189];

- наявність у середовищі засуджених, хворих на ВІЛ/СНІД. За дослідженнями вітчизняних вчених, адміністрація УВП, у яких відбуває покарання дана категорія засуджених до позбавлення волі, нерідко зіштовхуються з акціями протесту ВІЛ-інфікованих осіб, які не обмежуються тільки скаргами до органів прокуратури, що здійснюють нагляд за додержанням законів під час виконання кримінальних покарань у порядку ст. 22 КВК України, намагаючись таким чином домогтися допомоги для себе й особливих умов тримання - постільного режиму та ін. [13, с. 612]. Більш того, як встановив О.М. Джужа, у 24% ВІЛ-інфікованих засуджених часто виникають конфлікти з іншими засудженими, та в 60% випадків вони виявляють агресію стосовно оточуючих їх осіб [14, с. 75];

- фізична та моральна зношеність засобів охорони та нагляду, що застосовуються для забезпечення правопорядку в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах.

Важливе значення для функціонування ДКВС України має настання матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі у випадку завдання установі виконання покарань матеріальних збитків. Хоча, як показує практика роботи установ виконання покарань, і про це йдеться у службових перевірках ДКВС України, матеріальна відповідальність засудженого може наступати тільки після винесення начальником установи відповідної постанови.

Однак вітчизняний законодавець не передбачив обов'язок засудженого відшкодовувати збитки, завдані установі виконання покарань вчиненим правопорушенням, оскільки згідно із ч. 2 ст. 118 КВК України він зобов'язаний відшкодовувати тільки збитки за виконавчими листами, які надійшли до установи виконання покарань разом із особовою справою засудженого.

Із цього приводу варто підтримати вітчизняних дослідників С.В. Царюка та Д.Е. Левчановського в тому, що для запобігання протиправних дій засуджених персонал установ виконання покарань повинен проводити ряд заходів, а саме: інвентаризацію майна та зміну його балансової вартості (у зв'язку із тривалим часом перебування майна на балансі установи воно отримує статус нульової вартості, але своє призначення воно виконує повною мірою) для полегшення процедури стягнення матеріальних збитків із засуджених за постановою начальника установи для подальшого стягнення їх із його заробітної плати [15, с. 155].

Водночас ми звертаємо увагу на той факт, що засуджений, який вчиняє правопорушення, за яке настає матеріальна відповідальність, повинен працювати. На жаль, це право засуджений не може реалізувати у зв'язку з відсутністю роботи в установах виконання покарань. Таким чином, у дію має вступати ч. 7 ст. 137 КВК України, у якій прописано, що збитки, не відшкодовані засудженим під час відбування покарання, можуть бути стягнені за рішенням суду в установленому законом порядку. Але з якого майна - це питання досі є актуальним.

За даними наукової школи «Інтелект», саме в такої категорії засуджених (а це більше 2%, які щорічно звільняються з установ виконання покарань) немає власного майна, вони після звільнення не бажають працювати, і тоді виникає проблема не тільки стягнення матеріальних збитків із засудженого під час відбування ним покарання, а й нівелювання ролі засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, що застосовуються у процесі відбування покарання.

Висновки

Отже, розгляд інституціональних факторів впливу на функціонування ДКВС України показав, що вони взаємозалежні і їх можна класифікувати таким чином: кримінологічні, соціальні та кримінально-виконавчі. Саме комплексний розгляд та урахування зазначених факторів за такою класифікацією (групуванням) дає змогу оперативно реагувати на ускладнення оперативної обстановки в місцях несвободи і вживати заходи з підвищення ефективності кримінально-виконавчих засад функціонування ДКВС України.

Література

1. Загальна характеристика Державної кримінально-виконавчої служби України. URL: https://kvs.gov.ua/2020/harakteristika/01.02.2020.pdf (дата звернення: 15.03.2020).

2. Стаднік В.В. Виконання покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Львів, 262 с.

3. Богатирьов А.І. Антикриміногенний вплив на злочинність серед засуджених в місцях несвободи: монографія. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2019. 420 с.

4. Дрёмин В.Н. Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества: монография. Одесса:Юридична література, 2009. 616 с.

5. Михайлик О.Г. Насильство в установах виконання покарань України: теорія і практика: монографія. Київ: ВД «Дакор», 2019. 434 с.

6. Про схвалення Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України: розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 р. № 654-р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/654-2017-%D1%80(дата звернення: 15.03.2020).

7. Бондарєва К.В. Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань: кримінально-правова та кримінально-виконавча характеристика: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2018. 289 с.

8. Кубрак РМ., Лень В.В. Кримінально-виконавча характеристика засуджених з психічними відхиленнями до позбавлення волі на певний строк: монографія. Дніпро: Видавець Біла К.О., 2018. 272 с.

9. Колб І.О., Конопельський В.Я. Про вплив кримінальної субкультури та ефективність реалізації на практиці принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарань в Україні. Науковий вісник Інституту кримінально-виконавчої служби. 2014. № 1 (спеціальний випуск) [Пенітенціарна ідея Георгія Радова: минуле, сьогодення, майбутнє...: матеріали круглого столу (Київ, 6 лют. 2014 р.)]. С. 90-92.

10. Богатирьов І. Національна програма трансформації Кримінально-виконавчої системи в Пенітенціарну систему України: проект. Юридичний вісник України. № 3(1280) (24-30 січня 2020 року). С. 11.

11. Богатирьов І.Г Теоретико-прикладні засади дослідження запобігання суїциду в пенітенціарних установах України. Юридичний Вісник «Повітряне і космічне право». 2014. № 3(32). С. 126-129.

12. Тернавська А.А. Основні кримінально-правові заходи запобігання суїциду серед засуджених у виправних колоніях. Юридичний бюлетень. 2018. Вип. 8. С. 189-193.

13. Кримінологічні засади запобігання злочинам в установах виконання покарань України (пенітенціарна кримінологія): посіб. / за ред. О.М. Джужі. Київ: нАвС, 2013. 620 с.

14. Джужа О.М. Інформаційне забезпечення профілактики ВІЛ/СНІДУ в Україні. Наук. вісн. КНУВС. 2007. Вип. 2. С. 74-78.

15. Левчановський Д.Е., Царюк С.В. Матеріальна відповідальність засуджених до позбавлення волі: реалії та перспективи удосконалення її застосування. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2019. № 5. С. 153-156.

Размещено на Allbest.ru