Правовий режим майна закладу: теоретичні та практичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільного права Навчально-наукового юридичного інституту ДВНЗ

«Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника»

Правовий режим майна закладу: теоретичні та практичні аспекти

Legal regime of property of the institution: theoretical and practical aspects

Стратюк О.М., аспірант

У статті проаналізовано проблеми правового режиму майна закладу, які існують в українському законодавстві та юридичній науці. Розглядаються поняття і зміст категорій «правовий режим майна юридичної особи» та «правовий режим майна закладу».

Сприйнято науковий підхід, за яким під правовим режимом майна юридичних осіб слід розуміти визначений комплексом правових норм та правових засобів порядок регулювання відносин, що виникають при формуванні майна установ, здійсненні ними речових прав (правомочностей володіння, користування, розпорядження) щодо належного їм майна. Наголошено на тому, що правовий режим майна, це не тільки правовий титул майна, але й характеристика якісної складової відповідного майна.

Доведено, що визначення правового режиму майна, яке передається засновником або засновниками при створенні закладу, залежить від того чи він створюється як юридична особа публічного права, чи юридична особа приватного права. Зазначено, що правовий режим майна, яке отримує заклад в процесі здійснення своєї безпосередньої діяльності, повинен визначатися на праві власності.

У статті досліджуються правові проблеми щодо оборотоздатності об'єктів, котрі можуть використовувати заклади, та визначено, що вони можуть перебувати у вільному чи обмеженому обігу, або можуть бути виключені з обороту. Зроблено висновок, що майно закладу є цільовим, оскільки може використовуватися тільки за призначенням і для реалізації мети його діяльності.

Наголошено на пріоритетності передачі засновником майна закладу на праві власності. Позитивно оцінено можливість використання інституту довірчого управління майном, що, вважаємо, може стати перехідною ланкою на шляху запровадження правового режиму майна на праві власності для всіх закладів, адже одразу відмовитися від обмежених речових прав навряд чи вдасться.

Вивчено доктринальні підходи до джерел формування майна закладів та запропоновано авторське бачення цього питання.

Ключові слова: юридична особа, заклад, правовий режим майна закладів, джерела формування майна закладів.

In the scientific work the author makes an analysis of concepts about legal regime of property which are submitted by the leading ukrainian scholars and ukrainian legislation. The article is devoted to the theoretical and legal analysis of concepts and content of the categories “legal regime of property of a legal entity” and “legal regime of property of an institution”.

A scientific approach has been adopted, according to which the legal regime of property of legal entities should be understood as a set of legal norms and legal means of regulating relations arising from the formation of property of institutions, their exercise of property rights over their property.

On the base of analysis was made suggestions about that the legal regime of property is not only the legal title of the property, but also a characteristic of the qualitative component of the property.

It is proved that the definition of the legal regime of property vary according to its founders. If founders are state-owned entities than the legal regime of property may be the right of operative administration or economic management. If founders are corporate body than the legal regime of property must be defined as private ownership.

The article examines the legal problems regarding the turnover of facilities that can be used by institutions. It is determined that the above facilities may be in free or limited circulation, or may be excluded from circulation. On the base of analysis was made suggestions about that the property of the institution is targeted, as it can be used only for its intended purpose and to achieve the purpose of its activities.

On the basis of the conducted analysis we note the need for the founders to transfer the property on the right of ownership to the institution. The possibility of using the institution of trust property management is positively assessed. This, we believe, can become a transitional link on the way to the introduction of the legal regime of property rights for all institutions.

Key words: legal entity, legal regime of property, right of operative administration, right of economic management, private ownership.

Постановка проблеми

Чинний ЦК України не містить у своєму категоріальному апараті поняття «правовий режим майна», натомість воно визначається в ГК України. Відповідно, у ст. 133 «Правовий режим майна суб'єктів господарювання» йдеться про те, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання становлять право власності та інші речові права (право господарського відання і право оперативного управління). Також зазначається, що господарська діяльність може здійснюватися й на основі інших речових прав, які передбачені ЦК України, зокрема, права володіння, права користування тощо; майно суб'єктів господарювання відповідно до умов договору з власником майна вправі бути закріплене й на іншому праві. Можна зауважити, що в наведеній статті йдеться саме про суб'єктів господарювання, однак уважаємо, що за аналогією закону таке розуміння правого режиму майна може бути використано й для закладів. Окрім того, наведене видається виправданим й у світлі того, що останні теж можуть набувати статус суб'єкта господарювання [1, с. 633].

У науці цивільного права можна знайти наукові доробки в яких розглядалися питання правового режиму майна юридичних осіб та закладів, зокрема, серед них праці Борисової В. І., Жигалкіна І. П., Лещенка Д.С., Піддубної В. Ф. та ін. Однак багатовекторність поняття «правовий режим майна» та постійне оновлення цивільно-правових відносин зумовлюють потребу у здійснені подальших наукових пошуків, зокрема? в частині дослідження правового режиму майна стосовно окремих видів юридичних осіб. Саме тому метою даної статті є характеристика поняття «правовий режим майна закладу», визначення правового титулу майна, яке передається засновниками закладу при його створенні та майна, яке набуте закладами при здійсненні основної діяльності.

Виклад основного матеріалу

Ще одним аспектом, на який варто звернути увагу, є те, що запропоноване розуміння правового режиму майна в основному зводиться до визначення правового титулу майна, на якому воно закріплюється, за закладами. ЗУ «Про вищу освіту» також оперує таким поняттям, як «правовий режим майна», однак у статті, де міститься його характеристика, йдеться й про матеріально-технічну базу вищих навчальних закладів. Треба сказати, що такий підхід, на наше переконання, є більш вдалим, адже правовий режим майна проявляється не тільки у визначенні права на майно, але і в характеристиці якісного наповнення цього майна, зокрема матеріально-технічної бази. З цього приводу, в науці цивільного права вказується, що правовим режимом майна установ є визначений комплексом правових норм та правових засобів порядок регулювання відносин, що виникають при формуванні майна установ, здійсненні ними речових прав (правомочностей володіння, користування, розпорядження) щодо належного їм майна, а також при настанні цивільно-правової відповідальності установ за власними зобов'язаннями [2, с. 14]. Можна зауважити, що для окреслення поняття правового режиму майна використовується термін «установа», що, однак, є закономірним, бо раніше саме цим поняттям позначалися ті юридичні особи, які створювалися на унітарних засадах. Та й взагалі, при характеристиці установ теоретики цивільного права фактично ототожнюють поняття «установи» та «закладу», саме тому в подальшому будемо використовувати і перше, і друге.

Конкретніше визначення правового режиму майна надається І. В. Венедіктовою у відношенні лікувально-профілактичних закладів. Зокрема, авторкою зазначається, що «правовий режим майна лікувально-профілактичних закладів - це ніщо інше, як порядок формування, використання і вибуття цього майна, обсяг прав і обов'язків суб'єктів правовідносин з приводу володіння, користування і розпорядження майном, а також порядок звернення на нього стягнень кредиторів» [3]. Наведену характеристику варто сприйняти щодо всіх видів закладів.

Оскільки заклади як непідприємницькі юридичні особи, створюються на унітарних засадах, і в них відсутні членські відносини, то з усією впевненістю можна вести мову про те, що майнова відокремленість є однією з основних ознак закладів. Так, при створенні закладу його засновники в обов'язковому порядку вирішують питання про визначення матеріальної бази, необхідної для здійснення подальшої діяльності. Наприклад, при створенні музею засновники повинні забезпечити формування музейного зібрання, матеріальну базу та фінансування.

Дискусійним на сьогодні є визначення правового титулу майна, яке передається закладу. Тож проаналізуємо нормативно-правові акти з цього приводу. ЗУ «Про музеї та музейну справу» визначено, що приміщення музеїв, яке перебуває у державній або комунальній власності, передається музеям на праві оперативного управління, на тому ж самому речовому праві закріплюються за музеями музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини музейного фонду України. Схожу норму містить і ЗУ «Про театри та театральну справу», в якому зазначено, що будівлі (споруди, приміщення) театрів, які є в державній або комунальнй власності, передаються останнім на праві оперативного управління. Стосовно майна театрів, що є в державній власності, то воно може належати театрам або на праві господарського відання, або на праві оперативного управління. Щодо майна бібліотек, то ст. 28 ЗУ «Про бібліотеку та бібліотечну справу» встановлено, що бібліотечний фонд, будівлі, споруди, приміщення, обладнання та інше майно, що є державною чи комунальною власністю належить бібліотекам на праві оперативного управління.

Якщо звернутися до законодавства про освіту, то ЗУ «Про освіту», визначено, що майно закладів освіти, а також установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Якщо ж з цього приводу проаналізувати нормативно-правові акти, котрими визначено правовий статус окремих видів навчально-наукових закладів, то стає зрозумілим, що в зазначених правових документах питання правового режиму майна вирішено конкретніше. Так, ЗУ «Про професійну (професійно-технічну) освіту» встановлює, що об'єкти права власності закріплюються засновником за закладом професійної освіти державної або комунальної власності на праві оперативного управління. Майно, яке передається засновником державному або комунальному закладу вищої освіти закріплюється за ним на праві господарського відання.

Також і для всіх закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності встановлюється єдино можливий правовий режим майна, а саме - право оперативного управління.

Як можна зауважити, законодавець при регламентації правового режиму майна закладів, яке передається засновником при створенні, в основному звертає свою увагу на ті заклади, які засновуються як юридичні особи публічного права на основі державної та комунальної власності. При цьому, якщо взяти до уваги статистичні дані щодо закладів, то одразу ж можна зрозуміти чому. Так, на сьогодні закладів культури, які б створювалися на приватно-правових засадах, відносно небагато. Зокрема, про це свідчить статистика музеїв. Відтак, у 2016 році в Україні налічувалося 576 музеїв, з яких 49 з національним статусом, 22 державні, 89 обласних, 391 районних (міських), інші - 25 [4, с. 36]. У цивілістичній доктрині саме останніх відносять до юридичних осіб приватного права. Такий низький рівень активності, на думку Труби В. І. та Менської О. А., зумовлений загальним низьким станом підприємців, відсутністю пільгового оподаткування меценатів, високими вимогами до створення та функціонування закладів культури тощо [5, с. 119]. Наведена тенденція зберігається й серед навчально - наукових закладів, наприклад, у 2017 році загальна кількість вищих навчальних закладів становила 372, з яких: 144 державної форми власності, 177 комунальної та 51 приватної [6, с. 22]. Тобто основна частина історико-культурних, навчально-наукових та медичних закладів припадає саме на заклади державної та комунальної форми власності.

У відношенні закладів, які створюються та функціонують як юридичні особи приватного права, то майно надається їм, як правило, на праві власності. Доречним, у розрізі даного питання, буде навести позицію Блащук Т.В., яка зазначає, що заклади охорони здоров'я вільні у виборі організаційно-правової форми. Відтак, у засновників цих закладів можуть виникати корпоративні права (якщо заклад створений в організаційно-правовій формі товариства), право власності чи право господарського відання (якщо це підприємство), що не виключає й виділення майна на праві оперативного управління [7, с. 8]. Звісно, що стосовно корпоративних прав, то для досліджуваних юридичних осіб вони не будуть притаманними, адже ми вивчаємо ті заклади, які створюються на унітарних засадах. Однак право власності, право оперативного управління та право господарського відання, може бути використано засновниками медичних закладів як юридичних осіб приватного права, та й не тільки медичних закладів, але й інших видів закладів.

Таким чином, слід констатувати, що визначення правового режиму майна, яке передається засновником або засновниками при створенні закладу, залежить від того, чи створюється юридична особа публічного права, чи юридична особа приватного права. Так, у випадку створення закладу як юридичної особи публічного права такому закладу передається державне або комунальне майно, і відповідно воно буде закріплено за закладом на праві господарського відання або оперативного управління. При створенні закладу як юридичної особи приватного права останньому передається майно, котрим засновники володіють на праві приватної власності, а тому воно передається їм у власність. Втім, і при створенні закладів - юридичних осіб приватного права майно може передаватися засновниками і на інших речових правах, адже це не заборонено законом.

У сучасній цивілістиці ведеться жвава дискусія відносно доцільності використання вже згадуваних юридичних конструкцій «оперативного управління» та «господарського відання», а тому перейдемо безпосередньо до аналізу доктрини з приводу доцільності використання обмежених речових прав при створенні та діяльності закладів. У сучасній цивілістиці сформувалося три основних позиції щодо правового режиму майна юридичних осіб публічного права. Прибічники першої вказують про те, що юридичні особи публічного права можуть мати майно на праві власності, інші підтримують позицію про те, що майновий режим указаних суб'єктів повинен базуватися на праві оперативного управління і праві господарського відання, що закріплені у ГК України, треті відстоюють позицію про те, що майно може належати юридичним особам публічного права на праві довірчої власності [8, с. 91-92]. Детальніше розглянемо кожне з наведених тверджень.

Адепти першої позиції стверджують, що обмежені речові права, зокрема право оперативного управління, є такими, що мають залишитися в історії, адже вони є елементами адміністративно-командної системи. Зважаючи на те, що сьогодні ми перейшли до ринкової економіки, основний суб'єктний склад якої становлять учасники-власники, використання обмежених речових прав уже є невиправданим. Натомість сучасний діловий обіг вимагає участі в цивільних правовідносинах повноправних суб'єктів, які не обмежуються у своїй діяльності вказівками власника майна, а тільки приписами нормативно-правових актів. Відтак майно, яке передається засновниками установ, повинно закріплюватися за ними не на обмеженому речовому праві, а на праві власності. Крім того, дослідники даного питання стверджують, що майно повинно закріплюватися за установами на праві власності незалежно від виду та правового статусу установи [9, с. 81]. У цьому ракурсі влучною є позиція Довгерта А. С., який веде мову про те, що відокремлене майно може перебувати лише у власності юридичної особи, адже юридична особа-невласник існувати в економічному середовищі не може. Науковець підтверджує свої переконання прикладом створення вищого навчального закладу. Він зазначає, що навіть якщо держава створює навчальний заклад як юридичну особу публічного права, загальний чинник для юридичних осіб

- відокремленість майна на праві власності

- залишатиметься незмінним, тобто майно належатиме ВНЗ на праві власності [8, с. 132-133].

Представники іншого напряму, які є прихильниками тієї думки, що майно має закріплюватися за установами на праві оперативного управління виходять з того, що оперативне управління установ є за своєю сутністю правом власності. Так, В. П. Шкредов вважає, що право оперативного управління - це право власності для власника, тобто володіння максимальним обсягом правомочностей на конкретний об'єкт права. Іншими словами, оперативне управління -- це власність відповідної юридичної особи, яка володіє власним майном.

Прихильником третьої позиції є Лещенко Д. С., який зауважує, що сучасні приватноправові відносини потребують участі в них юридичних осіб-власників. Відтак наявність у державної установи права оперативного управління не дозволяє розглядати її повноцінним учасником цивільних відносин. Та попри це він не підтримує наукової думки про те, що майно повинно закріплюватися за такою установою на праві власності, а висловлює власне бачення, яке полягає в позиції - закріплювати майно за зазначеними юридичними особами на праві довірчої власності (довірчого управління), що має схожі риси із інститутом оперативного управління. Доцільність такого нововведення автор обгрунтовує тим, що застосування інституту оперативного управління суперечить прагненням гармонізації вітчизняного законодавства із законодавством Європейського Союзу, позаяк право оперативного управління та господарського відання їм невідомі. Крім того, дослідник ставить під сумнів передачу державного майна у власність державним установам у даний період розвитку економіки України [3, с. 14]. Ці доводи мають місце й сьогодні, адже повністю відмовитися від обмежених речових прав немає можливості, натомість заміна їх прогресивнішими правовими механізмами є доволі логічною.

Витоки довірчого управління майном простежуються ще в римському приватному праві. У сьогоднішній інтерпретації даного правого інституту він є цілком придатним для використання в цивільних правовідносинах, адже «сутність цієї юридичної конструкції дозволяє усунути прогалини у регулюванні питань щодо управління власністю та надає широкі можливості суб'єктам цивільних правовідносин моделювати свою правову поведінку з ефективного управління довіреним майном...» [9, с. 193]. Реалії сьогодення є такими, що правниками пропонується закріплювати майно на праві довірчої власності саме за медичними закладами. Зокрема, Піддубна В.Ф., на основі здійсненого аналізу наукових позицій, пропонує механізм довірчої власності для врегулювання майнових відносин держави, державних органів, місцевого самоврядування зі створеними ними юридичними особами публічного права [8, с. 93]. Венедіктова І. В. стверджує, що ця конструкція гармонійно підійде для управління лікувально-профілактичним закладом, оскільки саме для господарювання придатним може стати не стільки спеціаліст у галузі медицини, скільки фахівець управлінець, що зможе грамотно здійснювати державні закупівлі, наймати та звільняти персонал, слідкувати за обліковою звітністю тощо. У своїх нау- кових доводах вона зазначає, що запровадження і застосування нових, ефективніших конструкцій зобов'язального характеру є логічним, оскільки чим вище розвиненість цивільного обігу в суспільстві, тим частіше й активніше мають застосовуватися не речові, а зобов'язальні інститути, які відображають динаміку обігу, тому з речовими правовими режимами можна виділити зобов'язальний правовий режим - управління майном [3]. Наведені міркування однозначно заслуговують на увагу. Звісно, що використання зарубіжного досвіду, який проявляється в застосуванні інституту довірчої власності, є прогресивним кроком, але чи виправдає він себе у вітчизняному законодавстві, покаже тільки час та практика його застосування.

Наші ж переконання у розрізі цього питання є наступними: право оперативного управління та господарського відання є пережитками радянської правової системи, а тому можна говорити про те, що воно вже себе вичерпало; практика закріплення майна за досліджуваними юридичними особами на обмежених речових правах має залишитися в минулому, натомість необхідно використовувати правові конструкції, які більшою мірою відповідають ринковій економіці. Наведене має знайти свою відображення у використанні динамічніших правових категорій, що проявляється у використанні права власності як основного правового режиму майна закладів та перспективного використання інституту довірчої власності.

Якщо питання правового титулу майна, на якому воно закріплюється засновниками за створюваними закладами, не знайшло однозначного вирішення і надалі залишається дискусійним, то у відношенні тих матеріальних об'єктів, які заклад набуває при здійсненні своєї діяльності, цивілісти є більш одностайними. Зокрема, В. І. Борисова вказує на те, що питання про правовий режим майна, отриманого приватними установами від здійснення підприємницької діяльності, має вирішуватися просто, адже це майно - власність установи [10, с. 33]. І. П. Жигалкін указує, що майно, отримане установами завдяки здійсненню підприємницької діяльності, має належати їм на праві власності незалежно від виду та правового статусу засновника установи [9, с. 81]. Таким чином, автор стверджує, що майно, отримане від здійснення підприємницької діяльності, повинно належати установам на праві власності, незважаючи на те, чи установи є юридичними особами публічного права, чи юридичними особами приватного права. У юридичній літературі цілком виправдано зазначається, що майно отримане не тільки від підприємницької діяльності, але й з інших джерел (дарунок, пожертва, заповіт, результат інтелектуальної творчої діяльності), має визнаватися за установами на праві власності [11, с. 131]. Наведені позиції однозначно варто підтримати.

Висновки

правовий режим майно

Усі попередні міркування логічно зводяться до того, що настав час відмовитися від закріплення майна за закладами на обмежених речових правах. Пріоритетним у цьому напрямі вважаємо передачу засновником майна закладу на праві власності. Це, дійсно, той прогресивний напрямок, якому належить знайти своє життя в законодавстві [12, с. 23]. Утім позитивно ставимося до можливості використання інституту довірчого управління майном. Застосування цієї правової інституції, вважаємо, може стати перехідною ланкою на шляху запровадження правового режиму майна на праві власності для всіх закладів, адже одразу відмовитися від обмежених речових прав навряд чи вдасться.

На підставі здійсненого дослідження майна, яке необхідне для здійснення діяльності закладів, приходимо до висновку, що воно є цільовим, оскільки може використовуватися тільки за призначенням і для виконання мети діяльності. Стосовно оборотоздатності об'єктів, котрі можуть використовувати заклади, то слід вказати, що вони можуть перебувати у вільному чи обмеженому обігу, або можуть бути виключені з обороту.

Список використаних джерел

1 Савченко М. В. Визначення вищих навчальних закладів як суб'єктів господарювання. Форум права. 2011. - № 4. С. 628-633. URL: file:///C:/Users/User/Downloads/FP_index. htm_2011_4_105.pdf

2. Лещенко Д. С. Правовий статус установ у цивільному праві України.: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Харків, 2005. 21 с.

3. Венедіктова І. В. Правові режими майна лікувально-профілактичних закладів. Ліки України. Медичне та фармацевтичне право. URL: http://www.health-medix.com/articles/liki_ ukr/2008-06-22/90-91.pdf

4. Заклади культури, мистецтва, фізичної культури та спорту України у 2016 році. Статистичний бюлетень. Київ. 2017. С. 89.

5. Труба В. І., Менська О. А. Участь юридичних осіб - закладів культури у цивільних правовідносинах. С. 118-121.

6. Вища освіта в Україні у 2017 році. Статистичний збірник. Київ. 2018. С. 298.

7. Блащук Т В. Організаційно-правові форми діяльності суб'єктів, що здійснюють медичне обслуговування населення в умовах реформи медичної галузі. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2018. № 2 (18). С. 1-14.

8. Піддубна В. Ф. Правове положення закладів охорони здоров'я в Україні. Збірник наукових праць, присвячених 20-річному ювілею кафедри цивільного права № 2 / Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, Каф. цивіл. права № 2. Харків, 2019. С. 86-96.

9. Жигалкін І. П. Установи як юридичні особи: монографія. Х.: Право, 2010. 168 с.

10. Борисова В. І. Установа -- одна з організаційно-правових форм юридичної особи. Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. збірник. Відп. ред. В.Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. Випуск 57. С. 27-34.

11. Лещенко Д. С. Правовий статус установ у цивільному праві України.: дис.... канд. юрид. наук. Харків, 2005. 197 с.

12. Шевченко Я. Право приватної власності в Україні: проблеми і перспективи. Укр. комерц. право. 2004. № 5. С. 19-24.

Размещено на Allbest.ru