Право на аборт у контексті положень про захист людського життя до народження

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВО НА АБОРТ У КОНТЕКСТІ ПОЛОЖЕНЬ ПРО ЗАХИСТ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ ДО НАРОДЖЕННЯ

Чечерський В.І.,

кандидат юридичних наук, доцент,

прокурор

Офісу Генерального прокурора

У конституції та інших законодавчих актах багатьох держав містяться норми про захист життя людини до народження, які знаходять свій подальший розвиток у кримінальному, цивільному, сімейному праві тощо. Подібні тези закріплені в деяких міжнародних актах. Як наслідок, трактуючи на власний розсуд ці положення, окремі науковці намагаються абсолютизувати право на життя, обґрунтувати наявність в ембріона та плода безумовного права народитися і заборони штучного переривання вагітності як такої, що порушує згадане природне суб'єктивне право.

Дана стаття присвячена співвіднесенню цих норм із правом на штучне переривання вагітності як складовою частиною репродуктивного вибору, а також правом на життя потенційної людини до її народження.

Метою статті є не вирішення етичних чи моральних проблем аборту, а необхідність вказати на існуючі підходи до вирішення питання відповідності штучного переривання вагітності сучасній концепції та ідеям природного права.

Шляхом аналізу окремих рішень органів конституційної юрисдикції, міжнародних судів, зокрема Європейського суду з прав людини, історії ухвалення міжнародних угод констатується, що захист потенційної людини до її фактичного народження не передбачає абсолютного захисту права на життя ембріона чи плода.

Кожен має право на репродуктивне відтворення, складовою частиною якого є право репродуктивного вибору, і це право інколи перебуває в антагоністичній протилежності із правом на життя ненародженої людини. Підкреслюється, що ці права є фундаментальними природними правами людини, що базуються на основних природних потребах (продовження роду і самозбереження), у зв'язку із чим є рівнозначними.

Автором зроблено висновки, що не варто ототожнювати такі ззовні подібні твердження, як «суб'єктивне право на життя людини» і «життя людини гідне захисту до народження», оскільки вони містять абсолютно різний зміст. Право на штучне переривання вагітності не суперечить природним права людини. Водночас із розвитком ембріона, плода в тілі матері право на штучне переривання вагітності поступово втрачає свою «пріоритетність» на користь права на життя ненародженого.

Ключові слова: права людини, природні права, право на репродуктивне відтворення, репродуктивний вибір, аборт, право на життя.

THE RIGHT TO ABORTION IN THE CONTEXTOF THE PROVISIONS ON HUMAN LIFE PROTECTION

The Constitution and other legislative acts of many states contain rules on protection of human life before birth, which are further developed in criminal, civil, family law, etc. Similar theses are enshrined in some international instruments. As a consequence, interpreting these provisions at their discretion, individual scholars seek to absolutize the right to life, to justify the presence of the embryo and the fetus of the unconditional birthright and the prohibition of artificial termination of pregnancy, as such, which violates the aforementioned natural subjective law.

This article deals with the correlation of these norms with the right to artificial termination of pregnancy as a component of reproductive choice, as well as the right to life of a potential person before her birth.

The purpose of the article is not to solve ethical or moral problems of artificial abortion, but to point the existing approaches of solving the question of the conformity of artificial abortion to modern concepts and ideas of natural law.

By analyzing individual decisions of constitutional jurisdictions, international courts, including the European Court of Human Rights, the history of international agreements, it is ascertained that protecting a potential person until his or her actual birth does not imply an absolute protection of the right to life of the embryo or the fetus.

Everyone has the right to reproduction, a component of which is the right of reproductive choice, and this right is sometimes antagonistic to the right to life of the unborn. It is emphasized that these rights are fundamental natural human rights, based on basic natural needs (continuation of kind and self-preservation) and therefore equal.

The author concludes that such outward statements such as “subjective right to human life” and “human life worthy of protection to birth” should not be equated since they contain completely different content. The right to artificial termination of pregnancy does not contradict natural human rights. However, with the development of the embryo, the fetus in the mother's body, the right to artificial termination of pregnancy gradually loses its “priority” in favor of the right to life of the unborn.

Key words: human rights, natural rights, right to continue of genus, reproductive choice, abortion, right to life.

Постановка проблеми

Сьогодні не вщухає дискусія щодо правомірності штучного переривання вагітності з огляду на всемірне визнання права людини на життя. Головне питання, яке обговорюється, пов'язане з тим, чи володіє зигота, ембріон і плід суб'єктивним правом на життя, а вагітна жінка кореспондуючим йому обов'язком, отже, із забороною аборту. Ці дискусії точаться крізь призму двох фундаментальних природних прав, а саме: права на життя та права на репродуктивний вибір як складової частини права на репродуктивне відтворення, а також їх співвідношення. Одним із головних каменів спотикання є норми, що закріплені в міжнародних актах і конституціях, про захист права людини на життя до її народження. Однак ці норми, на нашу думку, не є такими вже однозначними, як їх намагаються трактувати прихильники абсолютизації права на життя.

Актуальність теми. Нині в Україні немає спеціального закону, який би регулював права людини в репродуктивній сфері, пов'язані з реалізацією репродуктивного вибору також. Тому дослідження правомочностей людини в цій сфері, співвідношення права на життя та права на репродуктивне відтворення через ухвалення відповідного рішення з питань визначення кількості дітей і часу між їхніми народженнями залишається гострою необхідністю.

Стан дослідження. Питання правомірності абортів неодноразово розглядалося крізь призму права людини на життя вітчизняними і закордонними науковцями. Значну увагу цій тематиці присвячено О.Вінгловською, М. Громовчук, Т Длугопольською, А. Зайцевою, А. Ковлером, О. Перевозчиковою, Г. Романовським, О. Синєгубом, Р. Стефанчуком, А. Циммерманом і багатьма іншими. Проте ними здебільшого розглянуто правомірність абортів або суто крізь призму права на життя, або у співвідношенні із правом на повагу до приватного життя. Майже ніким із них не оцінювалася можливість штучного переривання вагітності в розрізі фундаментального права людини на репродуктивне відтворення та права на репродуктивний вибір.

Мета статті полягає в дослідженні наявних підходів до вирішення питання відповідності права на штучне переривання вагітності сучасній концепції та ідеям природного права, а також співвідношення права на репродуктивний вибір і права на життя потенційної людини до її народження.

У міжнародних актах, конституціях та інших законодавчих актах багатьох держав містяться норми про захист життя людини до народження. Водночас, захищаючи право на життя, міжнародні договори не уточнюють, коли саме воно починається. Авторитетні джерела, включаючи історію обговорення термінів і практику органів, що відповідають за їх тлумачення, а також контролюють виконання міжнародних договорів у сфері прав людини, уточнюють, що захист прав не застосовується до народження, і визнають, що захист абсолютного права на життя до народження може суперечити гарантіям захисту прав людини, притаманних жінці. Навіть більше, ці органи постійно підкреслюють значення захисту прав жінок і стверджують, що для забезпечення їхніх фундаментальних прав на життя та здоров'я держави повинні усувати перешкоди до повноцінного здійснення цих прав, як-от відмова у проведенні безпечного і легального аборту.

Зокрема, згідно зі ст. 1 Загальної декларації прав людини, «усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Важливо відзначити, що історія переговорів вказує на те, що слово «народжуються» було використано спеціально, щоби виключити застосування гарантованих Декларацією прав на етапі до народження. Укладачі відкинули пропозицію викреслити слово «народжуються», і в остаточному тексті Декларації прямо сказано про те, що передбачені нею права «належать (людині) з моменту народження» [1].

У ст. 6 Міжнародного пакту про громадські і політичні права передбачено, що право на життя є невід'ємним правом кожної людини, яке охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя [2]. У ст. 4 Американської конвенції про права людини 1969 р. містяться положення, за якими право на життя «охороняється загалом із моменту зачаття» [3]. У своєму рішенні “Babyboy” Міжамериканська комісія з прав людини заявила, що цей захист не можна розглядати в абсолюті. Вона посилалася на історію підготовки проекту і дійшла висновку, що укладачі не хотіли відмовитися від можливості ліберального законодавства про аборт, оскільки багато американських штатів його дозволяють за різних умов. У зв'язку із цим Комісія постановила, що термін «загалом» дозволяє градацію в захисті ненародженого життя. Також зазначила, що захист на життя ембріона може бути обмежений для виконання інших цілей. Ними можуть бути не тільки право на недоторканість приватного життя жінок, які мають намір зробити аборт. Обмеження також може бути виправдано з метою заохочення інших цілей, спрямованих на загальне благо, зокрема для захисту прав іншої особи, таким чином дозволяючи дослідження з ембріонами [4, с. 31].

Навіть Конвенція про права дитини, на яку часто посилаються прихильники заборони абортів, у ст. 6 встановлює тільки, що кожна дитина має невід'ємне право на життя [5]. Однак не вказує моменту, з якого слід робити відлік появи цього невідчужуваного права. Наявність у преамбулі норм про те, що дитина, унаслідок її фізичної та розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження, аж ніяк не гарантує право на життя ненародженого, а вказує на особливості його правового захисту. Історія переговорів свідчить, що дане формулювання не дозволяє поширити передбачений Конвенцією захист, включаючи захист права на життя, на пренатальне життя. Навпаки, у процесі переговорів було чітко зазначено, що дане формулювання не «передбачає обмежувального тлумачення положень ст. 1 чи іншого положення Конвенції», оскільки в даній статті слово «дитина» визначається як «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку». Крім того, прихильники внесення поправки, які закликали до захисту права на життя до народження, пояснили, що «дана поправка не була спрямована на те, щоб виключити можливість аборту» [1].

Подібним чином врегульовані вказані вище питання і в Африканській хартії прав людини і народів.

Водночас низка міжнародних актів чітко окреслює право на вільне прийняття репродуктивного вибору. Наприклад, Конвенція Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок передбачила право жінок вільно та відповідально вирішувати питання щодо кількості дітей та проміжків часу між їх народженням [6].

Не можна залишити поза увагою те, що норми міжнародного та національних законодавств побічно надають захист ненародженій дитині. Наприклад, ч. 5 ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено заборону приводити у виконання смертний вирок щодо вагітних жінок [2]. Аналогічні положення закріплено в Додатковому протоколі № 1 до Женевської конвенції про захист жертв збройних конфліктів, у національних законодавствах, які передбачають кримінальне покарання у виді смертної кари тощо.

У зв'язку із цим щодо аргументів деяких науковців про правовий захист ненародженого та вагітної жінки (у нормах кримінального, цивільного, трудового права й ін.), отже, нібито опосередковане визнання державою безумовного права на життя ембріона та плода, зазначимо таке. Вказані норми спрямовані на захист як жінки, так і ненародженої дитини від протиправних посягань третіх осіб або покликані сприяти жінці в успішній вагітності та народженні дитини. У таких випадках право на життя ненародженого і право репродуктивного вибору жінки, яке полягає в бажанні народити дитину, збігаються, а не перебувають в антагоністичній протилежності. Уважаємо недоречним прирівнювати відносини, що мають місце під час ухвалення рішення про штучне переривання вагітності (тобто відносини генетичних батьків щодо народження дитини), до відносин, які мають місце в разі завдання шкоди (або навпаки, створенні сприятливих умов) ембріону, плоду чи вагітній жінці (тобто відносини між третіми особами та вагітною жінкою).

Законодавчі норми про те, що «особа має право на життя до народження», не мають настільки однозначного тлумачення, як це намагаються подати прихильники заборони абортів і абсолютизації права на життя (А. Циммерман [7, с. 281], М. Тиріна [8, с. 259], О. Перевозчікова й О. Панкратова [9] та ін.).

Так, М. Лаврик зазначає: «Що стосується репродуктивних прав негативного характеру, то в ряді держав їх реалізація (наприклад, у формі аборту) наштовхується на конституційні обмеження. Згідно із ч. 1 ст. 15 Конституції Словаччини і ч. 1 ст. 6 Конституції Чехії, людське життя гідне охорони ще до народження. Право на життя ненародженої закріплено і в Конституції Ірландії» [10, с. 52].

У цьому контексті заслуговують на увагу роздуми М. Лютерана у процесі дослідження причин і підстав для ухвалення рішення Конституційним Судом Словацької Республіки щодо співвідношення права на штучне переривання вагітності з нормами ч. 1 ст. 15 Конституції, згідно з якими: «Кожен має право на життя. Людське життя варте охорони ще до народження». Він зауважує, що ці норми можуть мати різні інтерпретації:

а) друге речення пояснює тільки слово «кожен» із першого речення. Кожен до народження має право на життя. «До народження» означає те ж саме, що «від зачаття», оскільки між зачаттям і народженням людини немає ніякого істотного стрибка, а тільки стійкий прогрес;

б)друге речення розкриває термін «право на життя» першого речення. Кожна людина має право на життя до народження, але якість права на життя до народження відрізняється від якості права на життя після народження. Інакше кажучи, право на життя ненародженого дещо відмінне від права на життя народженого, насамперед він є слабкішим, менш інтенсивним тощо;

в)друге речення говорить про щось відмінне від першого речення. Перше речення визнає право на життя кожної народженої людини. Друга пропозиція створює правовий режим для захисту ненародженого життя, який суттєво відрізняється від режиму правового захисту народжених. Народжені мають право на життя, ненароджені не мають права на життя, але вони мають особливий захист за Конституцією.

Як результат, кожна інтерпретація має власне вирішення:

а)кожен, від зачаття до природної смерті, має право на життя;

б)кожен має право на життя з моменту зачаття. Право жити ненародженої дитини може бути обмежено, якщо це необхідно для захисту недоторканності приватного життя, здоров'я або життя матері;

в)кожна народжена людина має право на життя. Людське життя до народження гідне захисту [11].

Як уже зазначалося вище, органи конституційної юрисдикції у своїй більшості обрали саме третю інтерпретацію.

Міжнародними судовими інстанціями також неодноразово розглядалося питання співвідношення права на репродуктивний вибір жінки шляхом проведення аборту із правом на життя ненародженого, робилися висновки про відсутність абсолютності в останнього.

У справі «K.L. проти Перу» Комітет встановив, що відмова виконати аборт за медичними показаннями, якщо продовження вагітності ставило під загрозу життя і психічне здоров'я вагітної жінки, порушила її право на свободу від жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження [12]. Комітет із прав людини підтвердив дану позицію у справі «L.M.R. проти Аргентини», визнавши, що відмова виконати легальний аборт жертві зґвалтування стала причиною фізичних і душевних страждань, порушила право жінки на свободу від жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження, а також на недоторканність приватного життя [13].

У справі «Artavia Murillo та інші проти Коста-Ріки» Міжамериканський суд скасував введення в Коста-Ріці заборони на використання екстракорпорального запліднення, який влада країни розглядала як засіб, спрямований на захист права на життя до народження, у зв'язку з тим, що деякі з утворених ембріонів приречені на загибель. Суд постановив, що за Американською конвенцією «право на життя не слід розуміти як абсолютне право, захист якого може виправдати нехтування іншими правами», що несумірні обмеження щодо здійснення інших прав людини через абсолютний захист права на життя «суперечили б захисту прав людини». Суд постановив, що вживання терміна «загалом» у ст. 4 щодо захисту права на життя було покликане «забезпечити, залежно від конкретного випадку, належний баланс між різними правами та інтересами» [1].

У справі «Paton проти Великобританії» Європейський суд з прав людини ухвалив, що формулювання положень Конвенції «підтверджує позицію, згідно з якою дія [ст. 2] не поширюється на ненароджену дитину», і вказав, що визнання абсолютного права на життя до народження «суперечило б меті та завданням Конвенції» [14]. Подібним чином у справі «Vo проти Франції» Європейський суд підтвердив, що «ненароджена дитина не вважається «людиною», права якої безпосередньо захищаються ст. 2 Конвенції, і що коли ненароджена дитина має «право» на «життя», то воно непрямим чином обмежується правами й інтересами матері», включаючи її право на життя, здоров'я і недоторканність приватного життя [15].

Отже, вищенаведені судові рішення яскраво підтверджують, що жодне право людини не є безмежним. У даному разі йдеться про необхідність пошуку балансу між правом на життя потенційної дитини та правом людини на репродуктивне відтворення через свободу репродуктивного вибору. Ці права є фундаментальними правами людини, що базуються на основних природних потребах (продовження роду і самозбереження), у зв'язку із чим є рівнозначними. І нині цей баланс чітко простежується через поступове обмеження права на аборт, що пов'язано з терміном вагітності та розвитком плода, через встановлення державою сукупності умов (соціальних та медичних чинників), які можуть бути для цього підставою. Чим більший термін вагітності, тим менше залишається соціальних чинників для проведення аборту, а на пізніх строках він узагалі може здійснюватися тільки на підставі медичних показань.

Висновки

Не варто ототожнювати такі ззовні подібні твердження, як «суб'єктивне право на життя людини» та «життя людини гідне захисту до народження», оскільки вони містять абсолютно різний зміст. Право на штучне переривання вагітності не суперечить природним права людини. Водночас із розвитком ембріона, плода в тілі матері право на штучне переривання вагітності поступово втрачає свою «пріоритетність» на користь права на життя ненародженого.

конституційний народження ембріон законодавство

Список використаних джерел

1. Кому предоставлено право на жизнь? Права женщин и пренатальные гарантии в свете прав человека и сравнительного правоведения. URL: (дата звернення: 05.01.2020).

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ go/995_043 (дата звернення: 15.12.2019).

3. Американська конвенція з прав людини від 22 листопада 1969 р. URL: http://hrlibrary.umn.edu/russian/instree/ Rzoas3con.html (дата звернення: 29.07.2019).

4. Щирба М. Наукові дискусії щодо правового статусу ембріона людини. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип. 6. Т 1. С. 29-32.

5. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 (дата звернення: 13.11.2019).

6. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/995_207 (дата звернення: 18.04.2019).

7. Циммерман А. К вопросу о злоупотреблении соматическими правами: искусственное прерывание беременности (аборт). Вестник Тверского государственного университета. Серия «Право». 2012. Вып. 29. С. 277-285.

8. Тиріна М. Ембріон як суб'єкт біологічних прав у сучасному законодавстві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2012. Вип. 20. Ч. ІІ. Т 1. С. 258-261.

9. Перевозчикова Е., Панкратова Е. Конституционное право на жизнь и правовой статус эмбриона человека. Медицинское право. 2006. № 2. URL: https://andrei-vf.livejournal.com/53445.html (дата звернення: 17.01.2020).

10. Лаврик М. Конституционные основания соматических прав человека: вопросы теории и практика зарубежных государств. Сибирский юридический вестник. 2006. № 1 (28). С. 44-62.

11. Luteran Martin. Ked'ide o viacnez o zivot. Impulz. 2009. № 1. URL: http://www.impulzrevue.sk/article.php?375 (дата звернення: 24.12.2019).

12. «K.L. против Перу», КПЧ, обращение № 1153/2003, док. ООН № CCPR/C/85/d/1153/2003 (2005).

13. «L.M.R. против Аргентины», КПЧ, обращение № 1608/2007, док. ООН № CCPR/C/101/D/1608/2007 (2011).

14. «Vo против Франции», жалоба № 53924/00, ЕСПЧ (2004).

15. «Paton против Великобритании», жалоба № 8416/79, ЕСПЧ (1980).

Размещено на Allbest.ru