До питання про утримання осіб із розладами психічного стану в місцях позбавлення волі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра конституційного права

До питання про утримання осіб із розладами психічного стану в місцях позбавлення волі

Васильченко О.П., д.ю.н., професор

Анотація

Стаття присвячена висвітленню проблеми гарантій реалізації права на охорону здоров'я, включаючи психічне здоров'я, осіб, засуджених до позбавлення волі, виходячи з того, що захищати ув'язнених завжди було не простим завданням. Тим не менш, міжнародне співтовариство не залишило це питання поза увагою.

У статті наводиться найбільш влучне та широке визначення «психічного здоров'я» на думку автора, запропоноване Всесвітньою організацією охорони здоров'я: «стан добробуту, в якому кожна людина реалізує власний потенціал, може впоратися з нормальними життєвими викликами, продуктивно і плідно працювати, здатна зробити свій внесок у власне життя або життя громади», від якого можна відштовхуватися при аналізі ситуацій із проблемами з психічними здоров'ям. Автор акцентує увагу на факторах, які спричинюють психічні розлади, та звертає увагу на міжнародно-правові норми як обов'язкові так і такі, які носять рекомендаційний характер (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими). Автор також звертається до усталених підходів Всесвітньої організації охорони здоров'я в контексті релевантної термінології, а саме психічного здоров'я та психічних розладів.

У статті наводяться основні принципи поводження з особами, засудженими до позбавлення волі, які, на думку автора, найбільш широко регламентують окреслені питання і в силу цього мають бути застосовані на законодавчому рівні. Особливу увагу слід звернути на практику Європейського суду з прав людини, де захист може спиратися на широке тлумачення статті 3 Європейської конвенцій з прав людини (заборона нелюдського або принизливого поводження) і таким чином доводити неадекватність утримання особи під вартою або в ув'язненні. Для ілюстрації такої практики автор наводить справу Кучерук проти України. Так, незважаючи на масштаби проблеми, уповноважені служби мало обізнані щодо психічного здоров'я, включаючи зміцнення здоров'я та зменшення шкоди, яка може бути наслідком ув'язнення. Незважаючи на покращення за останні 30 років, виправна система все ще намагається задовольнити величезний запит потреб зростаючої кількості ув'язнених із психічними розладами.

Ключові слова: ув'язнені, особи, засуджені до позбавлення волі, психічні розлади, правила Мандели, здоров'я.

Annotation

On the issue of treatment of personswith mental health conditions in prison

The article addresses the issue of guarantees of the exercise of the right to health care, including mental health, of persons sentenced to imprisonment, on the assumption that protecting prisoners has always been not an easy task. However, the international community has not left this issue unanswered. The article provides the most accurate and broad definition of “mental health” in the author's view, suggested by the World Health Organization: “a state of well-being in which each person realizes his or her own potential, can cope with normal life challenges, can be productive and fruitful work, and is capable of contributing to one's own life or that of the community”, which can be a starting point when analyzing situations with mental health problems.

The author focuses on the factors that cause mental disorders and draws attention to international legal norms, both mandatory and advisory, such as the Minimum Standard Rules for the Treatment of Prisoners. The author also addresses the well-established approaches of the World Health Organization in the context of relevant terminology, namely, mental health and mental disorders. The article describes the basic principles of treatment of persons sentenced to imprisonment, which, in the author's opinion, regulate the issues most broadly and should therefore be applied at the legislative level.

Particular attention should be paid to the case-law of the European Court of Human Rights, where protection may be based on a broad interpretation of Article 3 of the European Convention on Human Rights (prohibition of inhuman or degrading treatment) and thus prove the inappropriate detention or imprisonment. To illustrate this practice, the author cites Kucheruk v. Ukraine. The author concludes that, despite the magnitude of the problem, authorized services have little knowledge of mental health, including health promotion and the reduction of harm that may result from imprisonment and improvements over the last 30 years, the correctional system is still trying to meet the overwhelming demand for the growing number of prisoners with mental disorders.

Key words: prisoners, persons sentenced to imprisonment, mental disorders, Mandela rules, health.

Постановка проблеми

У преамбулі Основ законодавства України про охорону здоров'я проголошено, що «кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я». На жаль, в Україні поширені випадки, коли ця гарантія не діє. Насамперед тоді, коли йдеться про засуджених до позбавлення волі, особливо тих, хто потерпає від психічних розладів.

Виклад основного матеріалу

Захист ув'язнених завжди був досить нелегким завданням, адже першочерговим для будь-якої системи виконання покарань можна вважати подолання наслідків правопорушення, за яким стоїть конкретна людини. Однак, універсальність прав людини має брати верх у цьому питанні. Слід враховувати і інший аспект відбування покарання - шкода, яка завдається психіці ув'язнених у результаті відбування покарання, яке безумовно шкодить психічному здоров'ю [1]. Переповненість в'язниць, різні форми насильства, перебування в ізоляторі, відсутність приватного життя, значущої діяльності, доступу до соціальних мереж, невпевненість у майбутніх перспективах (робота, стосунки тощо), а також неадекватні медичні послуги, особливо у сфері психічного здоров'я, підточують саму пенітенціарну виправну систему, адже по відбуттю покарання в суспільство повертаються люди з різними психологічними розладами.

На думку автора, необхідно звернутися до загальної (міжнародно усталеної термінології) [2]. Відповідно до стандартів Всесвітньої організації охорони здоров'я психічне здоров'я визначається як «стан добробуту, в якому кожна людина реалізує власний потенціал, може впоратися з нормальними життєвими викликами, продуктивно і плідно працювати, здатна зробити свій внесок у власне життя або життя громади» [3]. При цьому під станами або розладами психічного здоров'я мається на увазі широкий спектр психіатричних вад, які можна охарактеризувати як «стан здоров'я, який включає зміни в мисленні, емоціях чи поведінці (або їх поєднання)» [4]. Інтелектуальні розлади - це «стан або неповний розвиток розуму, що характеризується порушенням навичок та/або загального інтелекту в таких сферах, як пізнання, уява, мова та рухові чи соціальні здібності» [5, с. 35]. Хоча інтелектуальні та психічні розлади мають різні причини та наслідки, вони можуть впливати на здатність індивіда перебувати в умовах позбавлення волі, часто виникають спільно.

Факт наявності більшої кількості проблем із психічним здоров'ям серед ув'язнених порівняно з суспільством підтверджують міжнародні дослідження, які доводять, що рівень самогубств у в'язницях перевищує загальний показник серед населення у десятеро. Поряд із цим, ув'язнені не поспішають визнати наявність проблем із психічним станом та звернутися по психіатричну допомогу або лікування. Вони особливо чутливі у період ув'язнення. охорона психічний здоров'я позбавлений воля

Незважаючи на масштаби проблеми, уповноважені служби мало обізнані щодо психічного здоров'я, включаючи зміцнення здоров'я та зменшення шкоди, яка може бути наслідком ув'язнення. Крім того, працівники в'язниць, які займаються, так би мовити, психологічно складними в'язнями, можуть зазнати стресу на робочому місці, що може вплинути на їхнє психічне та фізичне самопочуття та адекватність виконання ними поставлених управлінських та адміністративних задач. Дійсно, прикрою правдою є те, що, незважаючи на покращення за останні 30 років, виправна система все ще намагається задовольнити величезний запит потреб зростаючої кількості ув'язнених із психічними розладами [6].

Дійсно, захищати ув'язнених завжди було не простим завданням. Тим не менш, міжнародне співтовариство не залишило це питання поза увагою. У Загальній декларації прав людини 1948 року немає конкретних положень, які стосуються ув'язнених, хоча перераховані в ній права, в тому числі заборона тортур, право на справедливий судовий розгляд і презумпція невинуватості, за замовчуванням поширюються і на них. Сім років по тому, в 1955 році, на першому Конгресі Організації Об'єднаних Націй із профілактики злочинності і поводження з правопорушниками були прийняті Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими. Тобто, був зроблений перший крок у сфері захисту прав осіб, позбавлених волі. У 2015 році Генеральна Асамблея ООН затвердила розширену версію правил, яку назвали «Правила Нельсона Мандели» (на честь одного з найвідоміших в'язнів ХХ століття) [7].

Можна також відшукати релевантні норми і в Європейській конвенції з прав людини, а також протоколах до неї, які визначають судовий механізм захисту порушених прав і свобод, закріплених цим документом. Фактично, у разі визнання Європейським судом з прав людини порушення Конвенції, держава несе відповідальність перед міжнародною спільнотою, зокрема перед Радою Європи. Для громадського контролю практичне значення мають рішення Європейського суду з прав людини, у яких розглядаються конкретні ситуації, пов'язані з умовами тримання та поводження з особами, позбавленими волі, й особливу увагу слід зосередити на статті 3 Конвенції (заборона нелюдського або принизливого поводження).

Іншими важливими міжнародними документами, які встановлюють стандарти у сфері дотримання прав людини, є конвенції ООН і Ради Європи проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, норми яких обов'язкові для виконання державами-учасницями. Безпосередньо стосуються системи виконання покарань Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими ООН (1955 рік) і Європейські пенітенціарні правила (2006 рік), які мають рекомендаційний характер. У зазначених документах міститься багато корисних відомостей, які дозволяють представникам громадськості краще зрозуміти, яким чином повинні бути організовані умови тримання засуджених. Визначаються пріоритети та підходи в роботі персоналу із засудженими. Зокрема, наголошується на основних завданнях щодо збереження людської гідності засуджених і їх соціалізації після відбуття покарання.

Варто згадати й Правила ООН стосовно поводження з ув'язненими жінками і засобів покарання для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (Бангкокські правила) та Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, адже вони також стосуються ув'язнених із психічними розладами. Серед основних принципів можна навести такі:

- всі ув'язнені мають право на найвищий досяжний стандарт фізичного та психічного здоров'я (Міжнародний пакт із питань економічних, соціальних і культурних прав, стаття 12);

- держави зобов'язані забезпечити адекватне лікування та піклування про психічне здоров'я всіх в'язнів та пом'якшувати наслідки ув'язнення на психічне благополуччя (Правила Мандели 24, 25 і 33);

- психічне здоров'я та підтримка повинні забезпечувати відповідний рівень догляду, як у громаді (Принципи медичної етики ООН, Принцип 1; Правило Мандели 24);

- в'язниці повинні мати достатню кількість персоналу; серед спеціалістів мають бути психіатричні психологи (Правило Мандели 25);

- з ув'язненими, які страждають на психічні розлади, слід поводитися з гідністю й повагою (Правило Мандели 1);

- врахування тендерних особливостей при забезпеченні психічного здоров'я ув'язнених жінок (Бангкокські правила 10);

- усі в'язні мають право на захист від експлуатації та зловживань, включаючи катування та жорстоке поводження (Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, стаття б; Конвенція проти катувань, стаття 2; Правило Мандели 1);

- в'язні з психічними розладами мають право на рівність перед законом (Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, стаття 12);

- усі в'язні повинні бути захищені від дискримінації, в тому числі за ознаками свого психічного стану (Правило Мандели 2).

На психічне здоров'я людей також може вплинути жорстоке поводження всередині в'язниці, наприклад насильство, знущання та домагання, стигматизація, дискримінація та дегуманізація персоналом.

«Європейський суд з прав людини неодноразово постановляв, що затримання особи, яка хворіє, може викликати питання відповідно до статті 3 Європейської Конвенції з прав людини, яка забороняє нелюдське або принизливе гідність поводження, і що відсутність відповідної медичної допомоги може вважатися його порушенням. Оцінка того, чи конкретні умови утримання несумісні зі стандартами статті 3, стосується психічно хворих осіб. Щоб врахувати їхню вразливість і дієздатність, виокремлюють три конкретні елементи, які слід враховувати щодо сумісності перебування заявника під вартою з його здоров'я: (а) медичний стан ув'язненого; (б) адекватність медичної допомоги та лікування, наданих під вартою; (в) доцільність тримання під вартою з огляду на стан здоров'я заявника» [10].

Цікаво згадати і досвід України у згаданому напрямі. Так, у справі Кучерук проти України (рішення від 6 вересня 2007 року) заявник, який страждав на хронічну шизофренію, скаржився на жорстоке поводження під час тримання під вартою, зокрема застосування наручників в одиночній камері, а також на неадекватні умови утримання та надання медичної допомоги. Суд постановив, що було порушено статтю 3 (заборона нелюдського або принизливого поводження) Конвенції. Він з'ясував, що застосування наручників до психічного хворого протягом семи днів без психіатричного обґрунтування або медикаментозного лікування має розглядатися як нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження. Більше того, одиночне ув'язнення в поєднанні з наручниками швидше за все також вказує на те, що вітчизняні органи влади не надавали йому належного медичного лікування та допомоги [11].

Потрібно розрізняти дві умови психічних розладів ув'язнених, а точніше джерел таких розладів [2]. По-перше, випадки, коли утримувана під вартою особа вже має психічні розлади, спричинені її життєвим середовищем (безробіття, бідність, хронічний стрес, дискримінація тощо). Як правило, такі люди не отримують лікування перш ніж потрапити до в'язниці [8].У деяких країнах особи з психічними розладами, які скоїли дрібне правопорушення, відправляються до в'язниці, й не отримують при цьому належної допомоги. Злочинці з психічними розладами також часто опиняються за ґратами. Деякі вчиняють злочини внаслідок свого стану або через бідність. Вони, швидше за все, будуть заарештовані та засуджені через забобони кримінального судочинства й здебільшого можуть бути звільнені достроково. В таких випадках особи з важкими станами психічного розладу не повинні відбувати покарання у в'язницях, адже це серйозно шкодить їх стану [9]. У разі затримання вони мають розміщуватися як мінімум у закладах із відповідним спеціалізованим лікуванням і перебувати під наглядом медичного персоналу (Правило 109 (3) Мандели). Тих, хто має менш важкі стани психічного здоров'я, так само бажано розміщувати не в тюрмах (йдеться про утримання в тюрмах як запобіжний захід або санкцію як крайній захід), враховуючи негативний вплив, який тюремне ув'язнення завдає психічному самопочуттю (Правила ООН у Токіо, правило 6).

Другим джерелом психічних розладів може стати саме ув'язнення, яке може спричинити або посилити психічне самопочуття. Так, тривалість тюремного ув'язнення, невпевненість у майбутньому та відсутність мозкової та психічної активності можуть сприяти психічному захворюванню серед ув'язнених. На психічне здоров'я також впливає наявність або відсутність ліків у в'язницях. До негативних факторів також слід віднести переповненість в'язниць, погані умови утримання, обмеженість особистого життя та ізоляцію, включаючи усамітнення. Погане фізичне здоров'я та відсутність відповідного лікування також тісно пов'язані з психічними захворюваннями. На психічне здоров'я людей також може вплинути жорстоке поводження всередині в'язниці, наприклад насильство, включаючи сексуальне насильство, знущання та домагання, стигматизація, дискримінація та дегуманізація персоналом.

Що стосується України, то у спільному наказі Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» сказано, що надання психіатричної допомоги засудженим здійснюється відповідно до Закону «Про психіатричну допомогу». Із цього випливає, що порядок надання стаціонарної психіатричної допомоги є загальним і не повинен суттєво відрізнятися для засуджених до позбавлення волі та решти громадян.

Для забезпечення контролю за дотриманням прав людини та громадянина, дотримання вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізації законних прав засуджених і осіб, узятих під варту, на охорону здоров'я в структурі Державної кримінально-виконавчої служби діє управління медичного забезпечення. Саме цей підрозділ зобов'язаний забезпечувати своєчасне та якісне надання засудженим медичної допомоги й у випадку звернення таких осіб слід невідкладно реалізовувати їхнє конституційне право. Загалом в Україні можна констатувати невтішну ситуацію з дотримання прав ув'язнених у сфері психічного здоров'я, що характерно не тільки для нашої держави, а й для інших європейських країн.

Для обґрунтування висновку необхідно звернутися до практики Європейського суду з прав людини в контексті дотримання прав засуджених, які страждають від психічних розладів. Норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються на всіх громадян, незалежно від стану їх здоров'я. Тому звернення до ЄСПЛ є ще однією гарантією належного захисту прав людини. Також можна говорити про те, що триває робота щодо впровадження інтеграції психіатричної допомоги у загально соматичну мережу, метою якої є підвищення ефективності надання амбулаторної психіатричної допомоги засудженим та особам, узятим під варту, уникнення необхідності направлення цієї категорії осіб до стаціонару. Згадана модель обумовлена впровадженням міжнародних стандартів надання психіатричної допомоги, якими передбачено зменшення направлення хворих до стаціонарних психіатричних закладів і збільшення надання амбулаторної психіатричної допомоги [12].

Висновки

Захист ув'язнених завжди був досить нелегким завданням, однак верховенство прав людини все ж має бути пріоритетом і при регулюванні такого складного питання як поводження з ув'язненими. Одна з серйозних проблем, яка не завжди лежить на поверхні, це психічний стан ув'язнених, який може бути не зовсім стабільним як до тюремного ув'язнення (інколи навіть слугувати причиною скоєння правопорушень), так і стати наслідком перебування в ув'язненні, спричиненому низкою різних факторів (умови ув'язнення, взаємодія з іншими в'язнями тощо).

Значна відповідальність за вирішення проблем, спричинених психічними розладами, все ж лягає на державу, а саме на медичний персонал в'язниць. Відповідна нормативна підтримка необхідності дотримання вимог щодо ув'язнення передбачається як міжнародними документами так званого hard-law (Європейська конвенція з прав людини), так і нормами рекомендаційного характеру, які взяли за основу найкращу практику держав (Правила Мандели, Бангкокські правила).

Список використаних джерел

1. Mental Health. World Health Organization.

2. Mental health in prison. A short guide for prison staff.

3. World Health Organization, Promoting mental health: concepts, emerging evidence, practice: Summary Report. 2004.

4. American Psychiatric Association, What Is Mental Illness?

5. World Health Organization, The World Health Report 2001, MentalHealth: New Understanding. New Hope. 2001.

6. Stringer H. Improving mental health for inmates. American Psychological Association.

7. Гилмур Э. Правила Нельсона Манделы: защита прав лиц, лишенных свободы. Организация Объединённых Наций. Хроники ООН.

8. The 66th World Health Assembly, ComprehensiveMental Health Action Plan 2013-2020. Agenda item 13.3, WHA 66.8, 27 May 2013.

9. Guidelines on article 14 of the Convention on the Rights of Persons with Disabilities: The right to liberty and security of persons with disabilities. UN Committee on the Rights of Persons with Disabilities. 14th session. September 2015.

10. Славомір Муз'ял проти Польщі, рішення від 20 січня 2009 р., §§ 87-88.

11. Chamber Judgments. Kucheruk v. Ukraine. Press Release.

12. Денис Чернишов: Медичне забезпечення в установах виконання покарань має відповідати національним і міжнародним стандартам. Міністерство юстиції України. Новини Міністерства.

Размещено на allbest.ru