Кримінологічні аспекти запобігання домашньому насильству щодо жінок, в умовах карантинних обмежень, викликаних поширенням Covid-19

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАПОБІГАННЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ ЩОДО ЖІНОК, В УМОВАХ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ, ВИКЛИКАНИХ ПОШИРЕННЯМ COVID-19

Лесяк Н.І., студентка 4го курсу,

Якимова С.В., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри кримінального права і процесу

Анотація

домашній насильство жінка карантинний

Стаття присвячена дослідженню сучасних чинників, що детермінують зростання проявів домашнього насильства над жінками в карантинних умовах, пов'язаних з протидією поширенню інфекції, викликаної COVID-19. З'ясування таких криміногенних явищ і процесів забезпечує можливість розроблення системних заходів запобігання домашньому насильству над жінками в сучасних умовах в Україні.

У статті проведено кримінологічний аналіз змісту заходів запобігання домашньому насильству щодо жінок. Підсумовано, що, в основному, сучасна система заходів запобігання домашньому насильству щодо жінок представлена заходами правового характеру. Доведено доцільність доповнення системи заходів запобігання домашньому насильству щодо жінок відповідними заходами соціально-економічного, морально-психологічного, ідеологічного, виховного, організаційно-управлінського характеру.

Обґрунтовано, що на зростання динаміки рівня насильства над жінками істотний вплив спричинили соціальні, економічні, психологічні наслідки карантинних обмежень, викликаних поширенням COVID-19.

У статті наведено кримінологічне обґрунтування доцільності розроблення комплексної загальнодержавної програми протидії COVID-19, обов'язковим розділом якої має стати система заходів підтримки соціально незахищених сімей.

Окрім цього, у статті проаналізовано відповідність цілей боротьби з домашнім насильством, які визначені у Стамбульської конвенції та у Законі України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” від 7 грудня 2017 р. наведено аргументацію на користь якомога швидшої ратифікації Україною положень Конвенції Ради Європи про запобігання й боротьбу з насильство проти жінок й домашнім насильством (Стамбульська конвенція).

У контексті розроблення перспективних напрямів запобігання домашньому насильству відносно жінок, акцентується увага на таких заходах: виховання нетерпимості до будьяких проявів домашнього насильства над жінками; залучення якомога ширшого кола сучасних засобів комунікації з метою інформування про те, куди слід звертатися у випадках домашнього насильства; популяризація здорового способу життя з метою зменшення рівня вживання алкогольних напоїв, наркотичних, психотропних засобів; розвиток соціального пакету психологічного супроводу жінок-жертв домашнього насильства, а також удосконалення психологічних методик психокорекції їх кривдників в умовах карантинних обмежень, викликаних поширенням COVID-19.

Ключові слова: домашнє насильство, жінки-жертви домашнього насильства, запобігання, кримінологічна детермінація, заходи протидії, карантинні обмеження, комплексний підхід.

Annotation

CRIMINOLOGICAL ASPECTS OF PREVENTING DOMESTIC VIOLENCE AGAINST WOMEN, UNDER QUARANTINE RESTRICTIONS CAUSED BY THE SPREAD OF COVID-19

The article focuses on the study of current factors that determinate the growth of domestic violence against women in quarantine conditions connected with counteracting the spread of infection caused by COVID-19. Systematization of such criminogenic phenomena and processes provides an opportunity to develop systematic measures to prevent domestic violence against women in modern conditions in Ukraine.

The article highlights a criminological analysis of the content of measures to prevent domestic violence against women. It is concluded that, basically, the modern system of measures to prevent domestic violence against women is represented by measures of a legal nature, which are contained in the provisions of the Law of Ukraine “On Prevention and Counteraction to Domestic Violence” of 07.12.2017 No. 2229-VIII, Criminal Code of Ukraine (Article 126-1 “Domestic Violence” of the Criminal Code of Ukraine); Code of Ukraine on Administrative Offences (Art.173-1 “Committing domestic violence, gender-based violence, failure to comply with an urgent prohibition order or failure to report on the place of his temporary stay “ Code of Ukraine on Administrative Offences).

The conclusion is that despite the urgency of legal measures, the system of prevention of domestic violence against women should be comprehensive. The expediency of supplementing the system of measures to prevent domestic violence against women with appropriate measures of socio-economic, moral and psychological, ideological, educational, organizational and managerial nature has been proved.

Criminological analysis of statistical data, taking into account the first half of 2020, convincingly indicates a significant increase in domestic violence against women (by 40%), compared to the same period last year. It is substantiated that the positive dynamics of the level of violence against women was significantly influenced by the social, economic and psychological consequences of quarantine restrictions. This new trend of increasing domestic violence against women in the conditions of quarantine restrictions caused by the spread of COVID-19 is observed in most countries. In this regard, the article proposes a provision on the expediency of state governments to take into account and be sure to include in national plans and programs to combat COVID-19 a separate section on the prevention of violence against women.

In addition, the article analyzes the compliance of the objectives of combating domestic violence, which are defined in the Istanbul Convention and the Law of Ukraine “On Prevention and Counteraction to Domestic Violence” of December 7, 2017, provides arguments in favor of

Ukraine's ratification and combating violence against women and domestic violence (Istanbul Convention)., trained to prevent violence against women.

Key words: domestic violence, women victims of domestic violence, prevention, criminological determination, countermeasures, quarantine restrictions, integrated approach.

Постановка проблеми

Проблематика протидії домашньому насильству щодо жінок впродовж тривалого періоду часу обговорювалась як на держаному, так і на суспільному рівнях. Зокрема в Україні, проблемні аспекти запобігання домашньому насильству щодо жінок, особливо жваво стали обговорюватися з прийняттям Закону України “Про попередження насильства в сім'ї” від 15.11.2001 р. № 2789-ІІІ. Разом з тим, більших учених, практиків, а також безпосередньо жертв домашнього насильства, дійшли згоди у тому, що чинні норми українського законодавства не в повній мірі виконують свою соціальну функцію захисту реальних і потенційних жертв насильства; а сформована до цього часу система відповідних заходів потребує істотного доопрацювання й, зокрема в частині гармонізації з міжнародними стандартами протидії домашньому насильству й, зокрема відносно жінок.

Згідно статистики, оприлюдненої під час голосування за Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, встановлено, що понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за проявами насильства, яке відбувається у їх родинах або ж самі діти стають безпосередніми учасниками «сцен» домашнього насильства в родинах. Майже 70% жінок піддаються різним видам принижень та знущань над їх особистістю, у тому числі як члена родини, що виконує соціальну функцію матері та дружини. Щорічно майже 1500 дружин, і ця статистика збільшується за останні три роки, помирають від рукоприкладства з боку своїх чоловіків. Діти матерів, які стають свідком домашнього насильства, на противагу дітей з благополучних родин, у шість разів частіше стають схильні до суїциду; а 50% з них вдаються немедичного вживання наркотиків. Майже 100% матерів, які зазнали домашнього насильства, народили хворих дітей - переважно з неврозами, заїканням, церебральним паралічем, порушенням психіки та іншими захворюваннями. Жінки в усьому світі потерпають від домашнього насильства більше ніж, до прикладу, від пограбувань чи травм, одержаних в результаті автомобільних катастроф [1]. З-поміж жінок, які стали жертвами насильства, у п'ять разів більше спроб самогубства, ніж з-поміж жінок, які не зазнали цього ганебного явища в родині. Одна третина жінок, щодо яких були вчинені побої, в подальшому страждали на довготривалі депресивні розлади. Окремі такі жінки долучалися до зловживання алкоголем, наркотиками. Багатьом жінкам-жертвам домашнього насильства знадобилася невідкладна допомога психіатра [2, с. 319]. Саме тому вкрай важливо зрозуміти та з'ясувати якомога ширший перелік криміногенних явищ і процесів, що детермінують прояви насильства щодо жінок у колі їх родини, й таким чином, розробити більш дієву систему заходів запобігання домашньому насильству.

В умовах сьогодення, що викликані карантинними обмеженнями у зв'язку з небезпекою поширення COVID-19, проблематика домашнього насильства відносно жінок набула нового імпульсу та додала в частині своєї актуальності.

Стан опрацювання

Численні аспекти домашнього насильства та окремих його проявів знайшли відображення у наукових працях таких учених, як О. Колінько, О. Дудоров, М. Хавронюк, Т Циганчук, Д.Лях, А. Блага, О. Джужа, Л. Крижна, О. Костирь, Ю. Крупка, К. Левченко, О. Литвинов, Г. Мошак, М. Панов, Я. Сотак, О. Старков та інших. На теоретичному рівні з'ясовано низку основних положень щодо запобігання та протидії домашньому насильству щодо жінок. Однак дана проблематика потребує подальшого поглибленого наукового аналізу та, зокрема, в частині уточнення заходів та розроблення комплексного механізму запобігання домашньому насильству щодо жінок з урахуванням нових реалій сьогодення, що викликані низкою соціально-психологічних, соціально-економічних та інших чинників, пов'язаних з введенням низкою обмежень у зв'язку з пандемією, викликаною поширенням COVID-19.

Мета статті - узагальнення кримінологічних рекомендацій в цілях розроблення системних заходів запобігання домашньому насильству щодо жінок в нових об'єктивних реаліях сьогодення, викликаних запровадженням карантинних обмежень у зв'язку з поширенням захворюваності на COVID-19.

Виклад основного матеріалу

Домашнє насильство, як соціальне явище, є не тільки і не стільки правовою проблемою, скільки проблемою психологічною, проблемою виховання, проблемою розвитку культури особистості. Такти чином, процес запобігання домашньому насильству - це тривалий шлях виховного впливу на особистість з самого дитинства. Одна з головних особливостей детермінації домашнього насильства, у тому числі щодо жінок, полягає у можливості відтворення стереотипізованого образу поведінки, який сформувався під впливом вчинків батьків, інших членів референтної для суб'єкта групи.

Розрахунки, які були проведені інститутом демографії та соціальних досліджень на замовлення Фонду ООН у галузі народонаселення, свідчать про те, що щорічно 1,1 млн. українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією в сім'ї; 600 представниць слабкої статі гинуть в Україні від домашнього насильства, але лише 10% з-понад мільйона жінок, які піддаються насильству, заявляють про це. Кожен день поліція фіксує 348 фактів домашнього насильства та в 70-80% випадків його жертвами стають жінки [3, с. 54].

На превеликий жаль вимушені констатувати про те, що в деяких соціальних прошарках українського суспільства, у тому числі (до 40%) працівників в системі кримінальної юстиції (поліція, прокуратура, суди), продовжують вважати домашнє насильство виключно приватною справою, а близько 60% впевнені, що жертви самі винні у сімейному конфлікті [4, с. 21].

Розглядаючи кримінологічні аспекти запобігання домашньому насильству, особливу увагу варто приділити криміногенним явищам і процесам, що детермінують домашнє насильство та, зокрема щодо жінок.

Статистика опитування жінок, які постраждали від домашнього насильства, свідчить про, що серед головних причин знущання над ними були такі:1) більше половини опитаних (54,3%) відзначили, що великий вплив на формування агресивної поведінки справляє виховання батьків, а також жорстокість, пережита або бачена в дитинстві); 2) алкоголізм чи пияцтво когось із членів родини; 3) безкарність, невизнання законом насильства в родині кримінальним правопорушенням (опитування проводилося до прийняття нового закону) [5, с. 11].

Слід також зазначити, що основні причини вчинення домашнього насильства криються в психологічній природі як “насильника”, так і його жертви. Щодо поведінки жертв, то серед причин того, що постраждалі не звертаються до правоохоронних органів, виділяють такі : страх помсти з боку “насильника”; відчуття особистої провини; почуття сорому; низька самооцінка; самопожертва заради дітей; фінансова залежність; страх знечестити сім'ю та інші. Усталені традиції та стереотипи щодо домашнього насильства як справи закритої, сімейної, що не підлягає винесенню у сферу публічного обговорення та реагування, перешкоджають потерпілим від насильства й, зокрема жінкам, скаржитись до правоохоронних органів.

З цього можна справедливо зауважити, що такі цифри статистики хоч і несуть в собі великий обсяг інформації, на підставі якої можна говорити про діяльність держави у сфері запобігання домашньому насильству, проте вони повинні бути роз'яснені та потребують деякого тлумачення, оскільки не завжди просте збільшення або зменшення того чи іншого показника є прямим свідченням покращення або погіршення ситуації загалом.

Визначивши спрямованість та зміст заходів запобігання домашньому насильству в Україні, слід звернути увагу на домінування заходів правого характеру. Їх ретельна регламентація знайшла своє відображення у положеннях Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” від 7 грудня 2017 р. N° 2229-VIII, Кримінальному кодексі України (ст. 126-1 “Домашнє насильство” КК України), Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст. 173-1 «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування » КУпАП).

За статистичними даними МВС України, впродовж першої половини 2020 року до поліції надійшла 101 тисяча викликів через домашнє насильство. Це на 40% більше у порівнянні з минулим роком. У середині квітня в Офісі ООН Жінки в Україні заявляли, що з початком карантину, викликаного поширенням COVID-19, дзвінків на «гарячу лінію» збільшилось на 30%. В ООН зауважили, що під час пандемії коронавірусу та введення вимушених карантинних обмежень, заручниками яких стали жінки більшості країн світу, зросли випадки гендерно-зумовленого насильства [6].

Виходячи з того, що карантинні обмеження ще тривають на території переважної більшості європейських країн, у тому числі України, то урядам держав слід взяти до уваги та обов'язково включити в загальнодержавні плани та програми протидії COVID-19, окремим розділом, системні заходи запобігання домашньому насильству щодо жінок.

На нашу думку, зважаючи на кримінологічну детермінацію домашнього насильства, сучасна система заходів запобігання домашньому насильству в Україні й, зокрема щодо жінок, не може бути в основному представлена лише заходами правового характеру. Лише комплекс заходів, з-поміж яких ще й соціально-економічні, морально-психологічні, ідеологічні, виховні, організаційно-управлінські та інші, зможуть певною мірою знизити рівень домашнього насильства щодо жінок.

Так, сьогодні, передусім, поліцейськими проводиться чимало заходів, спрямованих на підвищення рівня обізнаності щодо небезпечності вчинення домашнього насильства. До прикладу, в Україні, на базі Національної академії внутрішніх справ України, за сприяння представництва Фонду ООН у галузі народонаселення, проходяться тренінги щодо отримання поліцейськими теоретичних знань, а також відпрацювання на практиці алгоритму дій під час виїздів на виклики щодо насильства у сім'ї [7].

Вимоги Стамбульської конвенції щодо впровадження комплексного підходу до боротьби з насильством відносно жінок і домашнього насильства знайшли відображення у Законі України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” від 7 грудня 2017 р. № 2229-VIII. У статті 5 цього Закону зазначено, що державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків [8].

Щодо основних напрямів реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, й зокрема щодо жінок, то ними є: 1) профілактика домашньому насильству; 2) швидке реагування на факти вчинення домашнього насильства, яке запроваджується шляхом взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 3) надання допомоги та захисту постраждалим особам та відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством; 4) розслідування фактів домашнього насильства, притягнення винних до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки. Отже, необхідність ратифікації Україною Стамбульської конвенції та імплементація її положень в національне законодавство обумовлені гостротою стану домашнього насильства і насильства стосовно жінок.

Тоді виникає питання щодо перспектив боротьби з домашнім насильством. Цілями Стамбульської конвенції (ст. 1) є захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства шляхом здійснення загальнодержавної ефективної, усеосяжної та скоординованої політики, яка охоплює всі відповідні заходи для запобігання всім формам насильства та для боротьби з усіма формами насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, і пропонують цілісну відповідь насильству щодо жінок. Перспектива - ліквідація домашнього насильства [9].

Дещо інша ціль ставиться у статті 5 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” від 7 грудня 2017 р. № 2229-VIII, а саме: “державна політика у цій сфері спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства...”. Перспектива - пошук підходу до подолання домашнього насильства [8].

Діяльність, що проводиться суб'єктами у сферах профілактики та запобігання домашньому насильству, повинна забезпечувати:

1. вивчення ситуації та збір статистичних даних про факти домашнього насильства;

2. організацію та проведення галузевих та міжгалузевих досліджень про причини та передумови поширення домашнього насильства; ефективність законодавства та практики його застосування у напрямку запобігання та протидії домашньому насильству, та зокрема щодо жінок; 3) організацію та проведення серед населення, включаючи дітей та молодь системних інформаційних кампаній щодо запобігання та протидії домашньому насильству, а також роз'яснювальну роботу щодо небезпечності та різноманіття можливих форм проявів і наслідків домашнього насильства; 4) розробку та реалізацію освітніх програм у навчальних закладах щодо запобігання та профілактики домашнього насильства, в тому числі щодо жінок; 5) участь засобів масової інформації у здійсненні освітніх кампаній; 6) проведення семінарів, «круглих столів» з метою підвищення професійної майстерності суб'єктів запобігання проявам домашнього насильства й, зокрема щодо жінок.

Окрім цього, кримінологічні заходи протидії домашньому насильству мають бути спрямовані на відвернення, мінімізацію негативних наслідків таких проявів, а також своєчасне припинення триваючих проявів домашнього насильства (заборонний і обмежувальний приписи, взяття на профілактичний облік кривдника тощо). Вочевидь, що обмежуючись лише спеціальними заходами правого характеру, подолати домашнє насильство, як явище з багатовіковою історією, практично неможливо. Лише один аргумент: за даними дослідження, проведеного А. Б. Благою, залежно від стану матеріального становища, ті сім'ї, в яких було вчинене насильство, розподілилися таким чином: низьке або дуже низьке - 70%; з середнім достатком - 27%; заможні - 3%. Отже, суттєве зменшення домашнього насильства пов'язано з подоланням бідності, яка в Україні поширюється [10, с. 160-161].

Як видається, перспективними напрямами запобігання домашньому насильству щодо жінок й, зокрема в умовах карантинних обмежень, викликаних поширенням COVID-19, можна розглядати такі:

1) виховання нетерпимості до будь-яких проявів домашнього насильства, та інформування громадян через всі можливі засоби комунікації, куди потрібно звертатися у разі виникнення такої проблеми. Окрім того, слід проводити роз'яснювальну роботу через засоби масової інформації стосовно існуючих правових заходів впливу на домашніх “тиранів”, а саме: що таке домашнє насильство з позиції права та закону; які існують норми закону щодо такого питання; у якому разі вони будуть застосовуються; які права та обов'язки поліцейських, які виїжджають на виклик щодо вчинення домашнього насильства; які необхідно чинити дії з метою притягнення кривдника до кримінальної відповідальності тощо;

2) популяризація здорового способу життя з метою зменшення рівня вживання алкогольними напоями. До прикладу, за даними начальника ГУНП у Житомірській області. значна кількість щодобових повідомлень на службу “102” пов'язані із конфліктами у родинах, що виникли на ґрунті зловживання алкоголем чи побутових негараздів. Майже у всіх випадках після перевірки поліцейські оформили протоколи про адміністративне правопорушення за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП» [11];

3) психологічна допомога жертвами домашнього насильства, та удосконалення методик психокорекції кривдників, які виявляють агресивну та/чи жорстоку поведінку до членів роди й, зокрема матері, дружини, доньки чи подруги.

Висновки

За результатами проведеного дослідження з'ясовано, що домашнє насильство щодо жінок - це комплексна проблема сучасного глобалізованого суспільства, вирішення якої входить за рамки заходів правового характеру. Це зокрема й проблема психологічна, проблематика розвитку особистості, її виховання та соціалізації. Проблематика запобігання домашньому насильству й, зокрема щодо жінок, має розроблятися комплексно й, зокрема в контексті аналізу сучасних сімейних цінностей.

Розробка дійових заходів запобігання домашньому насильству щодо жінок має спиратися на результати ретельного кримінологічного аналізу суб'єктивних та об'єктивних явищ і процесів, що детермінують прояви домашнього насильства щодо жінок в сучасному українському суспільстві. Сучасна система запобігання домашньому насильству щодо жінок в Україні не може спиратися в основному лише на заходи правого характеру, а має бути розвинена в частині заходів соціально-економічного, морально-психологічного, ідеологічного, виховного, інформаційного й організаційно-управлінського характеру.

Беручи до уваги істотний вплив рівня матеріального забезпечення родин, на зростання проявів домашнього насильства щодо жінок, можна з високим ступенем ймовірності стверджувати, що подоланням бідності, пом'якшення негативних економічних, психологічних, соціальних та інших наслідків в умовах карантинних обмежень, викликаних поширенням COVID-19, може істотно знизити психологічну напругу в українських родинах, що провокує агресію й насильство й, зокрема щодо жінок. До того ж, зважаючи на об'єктивні реалії сьогодення виникає потреба у розробці комплексної загальнодержавної програми протидії COVID-19, де окремим розділом передбачити й заходи економічної підтримки родин, що опосередковано сприятиме запобіганню домашньому насильству щодо жінок.

Проблематика запобігання домашньому насильству щодо жінок потребує подальшого поглибленого наукового аналізу, кримінологічного моніторингу, що забезпечить належний науковий супровід юридичної практики у цьому пріоритетному для українського суспільства напрямку протидії правопорушенням в сучасних умовах.

Список використаних джерел

1. Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству. Додаток до листа Міністерства освіти і науки України від 18.05.2018 р. № 1/11-5480. URL: https://zakon.rada. gov.ua/rada/show/v5480729-18 (дата звернення: 20.11.2020)

2. Колінько О. О. Жінка як жертва доведення до самогубства. Часопис Київського університету права. № 4. Київ, 2012. С. 319-322.

3. Економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні. UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення. Київ, 2018. 104 с.

4. Дудоров О. О., Хавронюк М. І. Відповідальність за домашнє насильство і насильство за ознакою статі: науково-практичний коментар новел Кримінального Кодексу України) / за ред. М. І. Хавронюка. Київ: Ваіте, 2019. 288 с.

5. Циганчук Т. В., Лях Д. Д. Причини та наслідки насильства над жінкою в сім'ї. URL: http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/3530/1/2.pdf(дата звернення: 21.11.2020).

6. Кількість скарг на домашнє насильство зросла на 40%.URL: https://hromadske.ua/ posts/kilkist-skarg-na-domashnye-nasilstvo-zrosla-na-40-ce-ponad-sto-tisyach-viklikiv-za-pivгоки(дата звернення: 21.11.2020).

7. Столичні поліцейські удосконалюють навички реагування на виклики про домашнє насильство. URL : https://www.npu.gov.ua/news/preventivna-robota/stolichnipoliczejskiudoskonalyuyut-navichki-reaguvannya-na-vikliki-pro-nasilstvo-u-sim-ji/ (дата звернення:22.11.2020).

8. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 7грудня 2017 року. № 2229-УШ.Відомості Верховної Ради. № 5. Ст.35. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/2229-19#Text (дата звернення: 22.11.2020).

9. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами: офіційний переклад. Довідник для членів парламенту. Парламентська мережа «Жінки вільні від насильства». URL: https://rm.coe. int/1680096e45(дата звернення: 21.11.2020).

10. Блага А. Б. Насильство в сім'ї (кримінологічний аналіз і запобігання): монографія. Харків: ФО-П Макаренко, 2014. 360 с.

11. На Житомирщині поліцейські з початку року передали до суду обвинувачення проти трьох домашніх тиранів. URL: https://www.npu.gov.ua/news/preventivnarobota/ na-zhitomirshhmipoHczejski-z-pochatku-roku-peredali-do-sudu-obvmuvachennyaproti-troxdomashnix-tiraniv/ (дата звернення: 21.11.2020).

Размещено на Allbest.ru