Права дітей як об’єкт адміністративно-правових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Права дітей як об'єкт адміністративно-правових відносин

здобувач

Науково-дослідного інституту публічного права

У статті наголошено, що доктрина адміністративно-правових відносин має бути умовно розділена на три блоки, перший із яких містить ретроспективні напрацювання вчених за періодами розвитку державності в Україні, другий - сучасне розкриття й трактування цього концепту провідними адміністративістами з позиції модернізаційних течій, а останній - напрацювання закордонних учених і досвід іноземних країн, які розробили та впровадили власні моделі розвитку таких відносин на притаманних і характерних засадах. Визначено, що вікова градація є основною в аспекті визначення комплексу правових можливостей дітей, однак не єдиною. У наукових працях і законодавчих актах зустрічаємо такі терміни, як діти-солдати - учасники бойових дій; діти, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; діти, які опинились у складних життєвих обставинах; обдаровані діти та діти індиго як його феномен; діти з особливими потребами, або ж діти-інваліди, й такі, що потребують особливих умов для оздоровлення; невинні діти - жертви агресії, діти з девіантною поведінкою; діти з синдромом дефіциту уваги й гіперактивності; діти - жертви етноциду, передчасно народжені діти, діти-сироти й діти, позбавлені батьківського піклування та ті, що залишилися без піклування батьків; діти, які потребують тимчасового захисту; діти-вихованці, сироти, покинуті, розлучені з сім'єю, біженці, кривдники та інші. З'ясовано, що в Україні дитина сприймається як об'єкт захисту, а не як суб'єкт правових відносин. Наразі суб'єктом правових відносин здебільшого вважають лише дорослу людину, а новонароджені чи малолітні діти є суб'єктами права. Зроблено висновок, що права дітей як об'єкт адміністративно-правових відносин - це комплекс охоронюваних та гарантованих міжнародними й національними актами загальних й окремо спеціальних благ та цінностей для осіб, які в силу власних вікових, фізичних, розумових чи соціально-адаптованих спроможностей не здатні (здатні не остаточно) усвідомити їх значення й сутність, унаслідок чого не можуть бути повною мірою реалізовані або потерпають від незаконного посягання з боку інших осіб, що перешкоджає реалізованості дитини як самостійної складової цивілізованого суспільства.

Ключові слова: адміністративно-правовий захист, адміністративно-правові відносини, блага, гарантії, діти, об'єкт, потреби дитини, права дитини, публічна адміністрація.

CHILD RIGHTS AS AN OBJECT OF ADMINISTRATIVE LEGAL RELATIONS

The article emphasizes that the doctrine of administrative-legal relations for a given period of time should be conditionally divided into three blocks, the first of which should include retrospective studies of scientists in the period of development of statehood in Ukraine, the second - the modern disclosure and interpretation of this concept by leading administrators modernization trends, and the last - the work of foreign scientists and the experience of foreign countries, who developed and implemented their own models of development of such relations on a characteristic and characteristic basis. It has been determined that age grading is fundamental in terms of defining the complex of children's rights, but not the only one. In scientific works and legislative acts we find such terms as: child soldiers - participants of hostilities; children affected by the Chernobyl disaster; children who find themselves in difficult circumstances; gifted and indigo children as his phenomenon; children with special needs or children with disabilities and those who need special conditions for rehabilitation; innocent children - victims of aggression, children with deviant behavior; children with attention deficit hyperactivity disorder; children - victims of ethnocide, premature babies, orphans and children deprived of parental care and left without parental care; children in need of temporary protection; orphans, orphans, abandoned, divorced, refugees, abusers and others. It has been found that in Ukraine the child is perceived as an object of protection and not as a subject of legal relations. At present, only legal persons are considered to be the subject of legal relations, and infants or young children are legal entities. It is concluded that the rights of children as an object of administrative and legal relations are a complex of protected and guaranteed by international and national acts general and individually special benefits and values for persons who, due to their own age, physical, mental or socially adapted abilities (not fully) aware of their meaning and essence, as a result of which they cannot be fully realized or suffer from unlawful encroachment on the part of others, while hampering the realization of the child as a self iynoyi part of civilized society.

Key words: administrative-legal protection, administrative-legal relations, benefits, children, child's needs, child's rights, guarantees, object, public administration.

Вступ

Не викликає жодних сумнівів тезис про те, що адміністративно-правовий захист прав дітей слугує надійною гарантією швидкого, ефективного й об'єктивного перетворення загального поняття захисту прав на реальність [1, с. 218].

Базисом усіх планувальних, організаційних, координаційних, контрольних та інших процесів, пов'язаних з адміністративно-правовим захистом прав дітей, є адміністративно-правові відносини, які не тільки виступають об'єктом державного впливу (оскільки основоположним завданням означеної галузі права є врегулювання суспільних відносин, що становлять його предметну частину), а й формують концептуальні характеристики реалізацій такої діяльності.

З розумінням того, що ця проблематика має велике практичне значення й виконує не лише інформаційні, а й правові функції, вважаємо за необхідне характеризувати права дітей як об'єкт адміністративно-правових відносин.

Огляд останніх досліджень. Адміністративно-правові відносини в межах власних праць досліджувало багато учених-адміністративістів, серед яких В. Авер'янов, В. Галунько, А. Клюшніченко, О. Коренєв, А. Педан, О.Харитонова, О. Якубай багато інших. Своєю чергою питанням адміністративно-правового захисту прав дітей в Україні приділяли увагу такі вчені, як І. Бородін, О. Гордуз, К. Городенська, Н. Опольська, Ю. Размєтаєва, Н. Троцюк та інші. Проте заявлена до розгляду проблематика не була предметом їхніх наукових пошуків, а стосувалася суміжних правових викликів.

Виклад основних положень

Де-факто розроблена науковцями доктрина правових відносин й адміністративно-правових відносин як різновиду попередніх є сформованою ще задовго до становлення України як незалежної, демократичної та самодостатньої в аспекті можливості надання своїм громадянам усіх необхідних благ і їх безпосереднього захисту. Але радянські теорії, та й пострадянські теж, в умовах сьогодення не здатні в повному обсязі пояснити окремі явища, інституції та процеси, що існують у їх межах. А отже, не відповідають реальному стану розвитку таких відносин.

Беззаперечно, учені-адміністративісти сучасності будують потужну основу для запровадження нової концепції як адміністративно-правових відносин, так і галузі адміністративного права зокрема як першоджерела, основи, з якої беруть початок усі інші галузі права й домінантною характеристикою якої є людиноцентризька течія та сервісність як провідна ознака діяльності публічної адміністрації. Проте комплексно новий доктринальний підхід до розкриття проблематики ще не розроблено на загальновизнаному рівні й весь час удосконалюється працями вчених.

В сучасній юридичній науковій літературі адміністративні правовідносини розглядаються як результат регулювального впливу адміністративно-правових норм на суспільні відносини, унаслідок чого вони перетворюються на правові відносини. В. Авер'янов підкреслює, що ключовою тут є теза про те, що адміністративно-правової форми можуть набути різні види суспільних відносин, насамперед державно-управлінські відносини, котрі становлять вагому частку в змісті предмета адміністративно-правового регулювання [2, с. 178]. Велика юридична енциклопедія дає визначення поняття адміністративно-правових відносин як суспільних відносин, що регулюються нормами адміністративного права, є організаційними та мають владний характер [3, с. 24]. Сутність адміністративно-правових відносин водночас вбачається у взаємодії з реальними суспільними відносинами, які становлять зміст адміністративних правовідносин та існують як реальні відносини. Отже, адміністративно-правові відносини складаються переважно в особливій сфері суспільного життя - сфері державного управління у зв'язку зі здійсненням органами державного управління своїх функцій, тобто в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності [4, с. 84; 5, с. 568].

Основною проблемою в цьому плані є те, що у формулюванні відповідних понять, категорій в адміністративному праві використовуються положення загальної теорії права без глибокого аналізу особливостей, властивих їм у праві адміністративному. Це підтверджує тезу про недостатню дослідженість проблеми адміністративно-правових відносин, внаслідок чого низка питань у контексті їхнього розвитку, зв'язку з категорією правовідносин потребує детального наукового аналізу з метою заповнення прогалин у вивченні поняття, ознак, структури, видів правовідносин і підстав їх виникнення, зміни та припинення [6, с. 12-13].

Так, О. Коренєв безпосередньо визначав адміністративно-правові відносини як такі суспільні відносини, що складаються у сфері управління та регулюються нормами адміністративного права [7, с. 32]. Акцентуючи увагу на першорядній ролі в таких відносинах їх суб'єктів. А. Клюшніченко відзначав, що адміністративно-правові відносини - це урегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, де їх учасники виступають носіями прав та обов'язків у сфері державного управління [8, с. 81]. Найширше трактування адміністративно-правових відносин у радянській адміністративно-правовій науці було розроблене О. Якубою, яка пропонувала розглядати адміністративно-правове відношення як суспільне відношення, що регулюється адміністративно-правовою нормою, в якому одна зі сторін наділена правом вимагати від іншої сторони в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності здійснення поведінки, указаної в адміністративно- правовій нормі [5, с. 568; 9, с. 53].

З урахуванням вищевказаного, на наш погляд, доктрина адміністративно-правових відносин уже на даний період часу має бути умовно розділена на три блоки, перший з яких має включати ретроспективні напрацювання вчених за періодами розвитку державності в Україні, другий - сучасне розкриття й трактування даного концепту провідними адміністративістами з позиції модернізацій- них течій, а останній - напрацювання закордонних учених і досвід іноземних країн, які розробили та впровадили власні моделі розвитку таких відносин на притаманних і характерних засадах.

Як приклад, якщо узагальнити думки представника сучасної наукової течії А. Педана, визначити адміністративно-правові відносини можна як різновид форми правових зв'язків, породжених певною суспільною потребою, коли учасники (хоча б один владно уповноважений) зацікавлені в досягненні мети їх комунікації (з одного боку, виконання припису моделі поведінки, з другого - відновлення справедливості та забезпечення охорони й поновлення прав, свобод й інтересів зацікавлених осіб і загалом представників соціуму в межах гарантування їх належного життя на території України, з третього - здійснення належного врегулювання поведінки громадян тощо), опосередковуючи весь процес адміністративно-правового регулювання в певній сфері, доводять його до процесуального завершення, де учасники таких зв'язків залежно від адміністративної норми та об'єктивних підстав її активізації наділені конкретною правосуб'єктністю, що й визначає роль і призначення цих видів правовідносин, і які відповідно характеризуються або субординаційністю, або рівністю сторін, а у потрібних випадках - ще й застосуванням примусових заходів до суб'єкта, який ігнорує вимоги належної поведінки [10, с. 49-50].

Як і в більшості представників цієї течії, тут зроблено акцент на обґрунтуванні значення зв'язку адміністративно-правових відносин з адміністративно-правовою нормою та характеристик використання, виконання, дотримання й застосування адміністративно-правових норм для об'єднання їх у дві групи в залежності від того, яка поведінка вимагається від суб'єкта: правомірна поведінка активного типу (дії) чи правомірна поведінка пасивного типу (бездіяльність) [6, с. 28].

Відповідно, адміністративно-правові відносини, з позиції вчених, по-перше, є адміністративними, тобто породженими адміністративно-правовою нормою, яка визначає модель необхідної поведінки суб'єктів таких відносин; по-друге, регулятивними, тобто такими, що безпосередньо впорядковують, забезпечують чи іншим чином врегульовують коло об'єктних питань у певних межах; по-третє, є реальними, суб'єктний склад яких передбачає наявність особливого представника, що наділений владними повноваженнями та є учасником адміністративно-правових відносин від імені держави, а не персоніфікованої суб'єктивної особистості.

Необхідно також уточнити відмежування адміністративних норм від інших, які врегульовуються окремими галузями та підгалузями права. З розумінням того, що всі публічні галузі «виросли» з адміністративного права і мають адміністративний характер [11], чи є доцільним виділення їх в окремі?

Дійсно, адміністративне право, зберігаючи своєрідність, виражену в його предметі й методі, тісно взаємодіє практично з усіма галузями права. Характеризуючи цю взаємодію, треба мати на увазі, що право охоплює своїм регулятивним впливом найрізноманітніші галузі та сфери суспільного життя. За місцем в ієрархічній системі юриспруденції адміністративне право пов'язане з численними вертикальними та горизонтальними відносинами з іншими галузями (підгалузями) права та деякими галузями науки: адміністративне право України є похідним від конституційного, має розвивати й уточнювати його положення в галузях, сферах і секторах внутрішньодержавного суспільного життя; норми та інститути загального адміністративного права є вихідними (основоположними) для митного, податкового, муніципального права, а в деяких аспектах - і для господарського, фінансового, екологічного, земельного права та інших галузей публічного права; адміністративне право України є матеріальною основою самостійної процесуально-правової галузі, яка регулює судочинство в адміністративних судах (адміністративного процесу України); особливе адміністративне право пов'язане горизонтальними зв'язками з цивільним, фінансовим, господарським, аграрним, земельним і кримінальним правом; галузь адміністративного права тісно взаємопов'язана горизонтально й вертикально з державним управлінням [12].

Таким чином, адміністративне право слід чітко відмежовувати від суміжних галузей вітчизняної правової системи України з урахуванням того, що це першооснова, яка вже давно стосується не тільки державного управління, як вважалось за радянських часів, а сукупність адміністративно-правових норм, що можуть мати різнобічний характер і спрямування.

Узагальнюючи все вищенаведене, маємо змогу сформулювати визначення адміністративно-правових відносин: це складова багатостороннього/двостороннього контакту, що має характер взаємозв'язку між особою й представником публічної адміністрації та спрямована на адміністрування інтересів окремого індивіда, осіб і публічних інтересів (конкретно визначеного об'єкта). Адміністрування в цьому контексті передбачає як управлінську й організаційно-розпорядчу діяльність публічної адміністрації, так і сервісну (у вигляді надання адміністративних послуг).

Складовими частинами таких відносин є юридична основа (адміністративно-правові норми), юридичні факти (дії та події, що слугують фактичною підставою для їх виникнення), зміни та припинення, суб'єкти (конкретні учасники) й об'єкти [11]. Водночас об'єктом може бути будь-яке благо, явище чи процес, від чого й залежатимуть класифікаційні чинники їх різновидів.

Отже, права дітей слід вважати самостійним загальним об'єктом адміністративно-правових відносин та їх складовою за різних підстав. І в залежності від різновиду зв'язку буде іншим предмет таких відносин: захист, охорона, гарантування, поновлення, відстоювання тощо (у загальному - адміністрування, тобто будь-які дії публічної адміністрації, спрямовані на забезпечення належного розвитку дитини). Схематично такий елемент адміністративно-правових відносин як об'єкт - це благо, а предмет - дія.

Однак слід відзначити, що адміністративно-правовий захист прав дітей в Україні має власну об'єктну та предметну складові, що пояснюється тим, що права дітей можуть бути й родовим і безпосереднім об'єктом адміністративно-правових відносин. Зокрема права дітей як безпосередній об'єкт є складовою адміністративно-правового захисту, охорони, гарантування, тощо. Як родовий - в індивідуальних, конкретизованих зв'язках, де конкретне право дитини підлягає охороні, захисту чи адмініструванню загалом.

Розкриваючи безпосередньо права дітей, як об'єкт адміністративно-правових відносин необхідно уточнити, що за нашим баченням діти - особи, які в силу власних вікових, фізичних, розумових чи соціально адаптованих спроможностей не здатні (не здатні повною мірою) усвідомити значення й сутність гарантованих їм благ для реалізованості як самостійної складової цивілізованого суспільства.

Для визначення особи дитиною достатньо одного вікового чинника, а всі інші є факультативно-додатковими, їх наявність характеризує групову приналежність окремого індивіда для забезпечення йому спеціальних потреб. Основною характерною особливістю та підставою формування статусу дитини є її вік (від народження до 18 років); в залежності від віку встановлюється градаційна різновидність.

Вікова градація є основною в аспекті визначення комплексу правових можливостей дітей, однак не єдиною. У наукових працях і законодавчих актах зустрічаємо такі терміни, як діти-солдати - учасники бойових дій; діти, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; діти, які опинились у складних життєвих обставинах; обдаровані діти й діти індиго як його феномен; діти з особливими потребами, або ж діти-інваліди, й такі, що потребують особливих умов для оздоровлення; невинні діти - жертви агресії, діти з девіантною поведінкою; діти з синдромом дефіциту уваги й гіперактивності; діти - жертви етноциду, передчасно народжені діти, діти-сироти й діти, позбавлені батьківського піклування й такі, що залишилися без піклування батьків; діти які потребують тимчасового захисту; діти-вихованці, сироти, покинуті, розлучені із сім'єю, біженці, кривдники та інші.

У будь-якому разі вони становлять особливу соціально-демографічну групу населення, яка має свої специфічні потреби, інтереси й права [13, с. 20].

Відповідно права дітей, що можуть бути об'єктами аналізованих адміністративно-правових відносин, такі:

а)комплекс загальних (природних і похідних від них) прав людини, зокрема й дитини, серед яких: право на життя; право на охорону здоров'я та безоплатну кваліфіковану медичну допомогу; право на захист (судовий, прокурорський, громадський, батьківський, самозахист) від усіх форм зневаги, експлуатації та примусової праці; право на найкраще забезпечення інтересів дитини; право на здорове зростання й розвиток; право на забезпечення основного права дітей на освіту й право здобувати її за місцем проживання (у тому числі інклюзивного); право на розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей; першочерговості отримання захисту й допомоги; на виховання в дусі взаєморозуміння, толерантності, дружби між народами, миру й загального братерства та інші;

б)спеціальні права дітей, що породжені їх приналежністю до певної категорії чи групової спільності, обумовленої специфікою їх особливих потреб; вони стосуються особливих благ та цінностей особи та формуються у сферах соціального захисту, захисту житлових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, захисту від насильства, захисту прав дітей-інвалідів, захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір, захисту прав та інтересів дітей, над якими встановлюється опіка чи піклування, захисту майнових прав дітей, захисту прав дітей, що виховуються в неповних сім'ях.

На жаль, в Україні дитина сприймається як об'єкт захисту, а не як суб'єкт правових відносин. Наразі суб'єктом правових відносин здебільшого вважають лише дорослу людину [14], а новонароджені чи малолітні діти є суб'єктами права.

При цьому як у радянській юридичній літературі, так і у сучасній українській не один рік дискутується питання про співвідношення термінів «суб'єкт правовідносин» і «суб'єкт права», результатом чого є їх ототожнення або навпаки розмежування. С. Кечекян наголошував на тому, що поняття «суб'єкти права» і «суб'єкти правовідносин» тотожні, і тому, досліджуючи проблему учасників правовідносин, доцільно розглядати загальну категорію суб'єктів права [15, с. 83]. В. Копейчиков одним з елементів структури правовідносин називає не суб'єктів правовідносин, а суб'єктів права, розуміючи під такими «учасників правових відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки» [16, с. 192]. На думку інших учених, зазначені поняття не можна вважати тотожними, оскільки, бувши суб'єктом права, можна не бути суб'єктом правовідносин, а реалізація правових норм може здійснюватися як за допомогою правовідносин, так і поза їх межами [17, с. 63]. Відповідно основною ознакою, за якою можна провести розмежування між категоріями «суб'єкти права» та «суб'єкти правовідносин», є, по-перше, можливість брати участь у різних правовідносинах,що характерно для суб'єкта права, а по-друге, реальна участь у правовідносинах, що характерно для суб'єктів (учасників) правовідносин. Отже, найбільший рівень абстрактності з названих категорій має поняття «суб'єкти права». Суб'єкти права виступають як особи, що мають правосуб'єктність. Іншими словами, це громадяни, організації, громадські об'єднання, які можуть бути носіями юридичних прав й обов'язків, тобто брати участь у правовідносинах [18, с. 145].

Діти можуть і мають захищати свої права, причому як із залученням до цього процесу дорослих, так і самостійно. У будь-якому разі вони повинні мати свій особливий статус як суб'єкта адміністративно-правових відносин. Адже у нас багато говорять про права дітей, але самого розуміння поняття й поваги до них немає. До сьогодні в суспільстві побутує викривлене розуміння прав дітей за формулою: «Я (дитина) маю право на щось = Мені (дитині) щось винні дорослі». Оця підміна понять є дуже поширеною, а разом з тим підступною, адже ніхто не хоче бути винним комусь щось. Тому не треба дивуватися, що нерідко самі ж дорослі не зацікавлені у володінні дітьми ґрунтовними знаннями щодо своїх власних прав. І така ситуація негативно впливає на формування навичок захисту власних прав у дорослих:все починається з дитинства. Якщо людина з дитинства знала, що таке права, які вони є й для чого, то вже в дорослому віці вона матиме принаймні елементарне розуміння того, як діяти, коли її - або вже її дитини - права порушуються [14].

Висновки

право дитина законодавство

Усе вищевикладене дає можливість сформулювати висновок, згідно з яким права дітей як об'єкт адміністративно-правових відносин - це комплекс охоронюваних та гарантованих міжнародними й національними актами загальних та окремо спеціальних благ і цінностей для осіб, які в силу власних вікових, фізичних, розумових чи соціально адаптованих спроможностей не здатні (не повною мірою) усвідомити їх значення та сутність, унаслідок чого не можуть бути повною мірою реалізовані або потерпають від незаконного посягання з боку інших осіб, перешкоджаючи при цьому реалізованості дитини як самостійної складової цивілізованого суспільства.

Список використаних джерел

1. Троцюк Н.В. Адміністративно-правовий захист авторських прав. Часопис Київського університету права. 2015. № 1. С. 216-219.

2. Авер'янов В.Б. Адміністративне право України: академічний курс : підручник: у 2 т. Київ : Юрид. думка, 2004. Т 1. Загальна частина. 584 с.

3. АванесянВ.В., Андреева С.В., Белякова Е.В. Большая юридическая энциклопедия / оформл. А. Мусина. Москва : Изд-во Эксмо, 2007. 688 с.

4. Колпаков В.К. Адміністративне право України : підручник. Кіїв: Юрінком Інтер, 1999. 736 с.

5. ФроловЮ.М. Вищі навчальні заклади як суб'єкти адміністративно-правових відносин у сфері вищої освіти. Форум права. 2013. № 2. С. 568-573.

6. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини: концептуальні засади та правова природа : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07; Одеська національна юридична академія. Одеса, 2004. 36 с.

7. Коренев А.П. Административное право. Общая и особенная части :учебник. Москва : МВШМ МВД СССР, 1986. 487 с.

8. Клюшниченко А.П. Советское административное право. Часть общая : специализированный курс лекций. Киев : Изд-во КВШ МВД СССР, 1975. 264 с.

9. Якуба О.М. Советское административное право. Общая часть : учебник. Киев : Высшая школа, 1975. 231 с.

10. ПеданА.І. Адміністративно-правові відносини у сфері виконавчого провадження в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07; Науково-дослідний інститут публічного права. Київ, 2019. 211 с.

11. Коваленко В.В. Курс адміністративного права України : підручник. Київ : Юрінком Інтер, 2012. 808 с.

12. Галунько В.В. Роль адміністративного права у правовій системі України. Науково-дослідний інститут публічного права. URL: http://sipl.com.ua/?page_id=1476.

13. Гордуз О.А. Нормативно-правові аспекти забезпечення захисту прав дітей в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Юриспруденція. 2013. Вип. 6-1(1). С. 20-22.

14. Камак Т.Т Права дитини: не бути об'єктом. Відкриваємо двері дітям.URL: http://www.openingdoors.org.ua/ua/blogi/prava_ditinine_buti_ob_ektom.html

15. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. Москва: Юрид. лит., 1958. 361 с.

16. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. Стер. вид. Київ : Юрінком Інтер, 2000. 320 с.

17. Ринг М.П. К вопросу о гражданских процессуальных правоотношениях. Учен.зап.ВНИИСЄЗ. 1963. Вып. 16. С. 61-67.

18.ЕйдельбергМ. М. Суб'єкти адміністративно-правових відносин з приводу володіння земельною ділянкою. Форум права. 2010. № 2. С. 145-150.

Размещено на Allbest.ru