Наукові аспекти інформаційної доктрини під час організації національної системи судівництва

Размещено на http://www.allbest.ru

Полтавський інститут бізнесу

Наукові аспекти інформаційної доктрини під час організації національної системи судівництва

Гуйван П.Д., кандидат юридичних наук,

заслужений юрист України, професор

Ця стаття присвячена дослідженню актуальної проблеми організації вільного доступу до інформації, що становить суспільний інтерес. Предметом аналізу стали відносини стосовно забезпечення прозорості та відкритості процедур формування вищого органу юрисдикційного правозастосування - Верховного Суду. Відзначено значну увагу національного законодавця до цього питання, що знайшло відтворення у Законі «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (Закон № 1008). Цей акт спрямований на оновлення кадрового складу як суддів, так і посадовців органу судового врядування - Вищої кваліфікаційної комісії суддів. У роботі підкреслюється, що такий крок законодавця спричинений серйозними порушеннями, пов'язаними із невиправданою закритістю процедур кадрового добору, ненаданням конкретним особам та громадськості доступу до публічної інформації. Це, зрештою, призвело до зловживань та маніпуляцій під час визначення результату конкурсу. Зокрема, автором негативно оцінюються конкретні дії ВККС щодо приховування наслідків кваліфікаційного оцінювання кандидатів: відмови в опублікуванні письмових робіт, що були написані під час першого етапу конкурсу, засекречення значної частини інформації про конкурс, у тому числі зразків тестових і практичних завдань, а також індивідуальних персоніфікованих оцінок, виставлених членами ВККСУ за практичні роботи конкурсантів. Окремо в роботі досліджується практика органу судового врядування щодо обґрунтованості результатів конкурсу та приховування Комісією оцінок кандидатів за всіма встановленими законом критеріями. Автор критично аналізує подібну практику закритості та ненадання цих даних навіть за запитами на доступ до публічної інформації. Це робилося попереднім складом Комісії умисно з метою унеможливлення будь-якого зовнішнього контролю за відсутністю зловживань на етапі перевірки практичних завдань. Як показало дослідження, належного конкурсу до Верховного Суду в порядку, передбаченому законом, не проводилося, тож і приховувалася інформація про його етапи.

Ключові слова: публічна інформація, вільний доступ, відкритість даних.

вільний доступ суд юрисдикційний

SCIENTIFIC ASPECTS OF INFORMATION DOCTRINE in organization of the national cooperation SYSTEM

This article is devoted to the research of the actual problem of organization of free access to information of public interest. The subject of the analysis was the relations regarding ensuring the transparency and openness of the procedures for forming the supreme judicial enforcement body - the Supreme Court. Considerable attention was paid to the national legislator on this issue, which was reproduced in the Law “On Amendments to the Law of Ukraine” On Judiciary and Status of Judges” and some laws of Ukraine regarding the activity of judicial administration bodies” (Law No. 1008). This act is aimed at updating the staff of both judges and officials of the judiciary - the High Qualifications Commission of Judges. The paper emphasizes that this move by the legislator is caused by serious violations related to the unjustified closure of recruitment procedures, non-granting to individuals and the public access to public information. This, in the end, led to abuse and manipulation in determining the outcome of the competition. In particular, the author negatively evaluates the specific actions of the HQCJ regarding the concealment of the consequences of the qualification evaluation of candidates: refusal to publish written works that were written during the first stage of the competition, classification of a large part of the information about the competition, including samples of test and practical tasks, as well as individual personalized assessments made by members of the HQCJU for the practical work of competitors. Separately, the paper examines the practice of the judiciary on the validity of the results of the competition and the concealment by the Commission of candidates' assessments on all criteria established by law. The author is critical of such a practice of secrecy and does not even provide this information on requests for access to public information. This was done deliberately by the previous members of the Commission in order to prevent any external control over the absence of abuse at the stage of verification of practical tasks. Accordi in the manner prescribed by law, so public information about its stages

Key words: public information, free access, openness of data. ng to the study, there was no proper competition with the Supreme Court was hidden.

Основна частина

В юридичній доктринальній літературі поширеною є позиція, згідно з якою інформація є дечим, що існує в сфері взаємодії між сприймаючими суб'єктами та об'єктами. За такою концепцією, враховуючи віднесення інформації за ст. 200 ЦК України до різновиду нематеріальних ресурсів, інформація є дією, яка триває певний час, а не стан буття, що займає фізичний простір, як у випадку матеріальних об'єктів. Навряд чи з такою концепцією можна погодитися. Будь-яке явище, посідаючи місце у просторі, якщо воно не минає миттєво, відбувається та розвивається одночасно і у часі. Протиставлення часовому буттю певного явища його просторовому перебуванню є таким, що суперечить загальним філософським поглядам на співвідношення характеристик існування матерії. Інформація як явище матеріального світу, будучи об'єктом, що реально існує, посідає відповідне місце у темпоральному просторі, що фактично фіксується проміжком часу її існування, включаючи періоди обробки, використання та зберігання. І це найбільш яскраво підтверджується сучасним станом речей, коли у період глобального та радикального розвитку інформаційних технологій та Інтернету інформація реально розглядається не лише як сукупність відомостей, а як триваючий у часі процес її використання та обміну нею. У такому розумінні інформаційних відносин наочно відтворюються класичні філософські концепції усвідомлення об'єктивно існуючого матеріального явища як такого, що триває в той же самий момент у просторі і у часі. Власне, з такої точки зору інформація як явище, навіть попри очевидну специфіку його внутрішнього стану та зовнішнього відображення, є таким же об'єктом правового регулювання, як інші матеріальні чи нематеріальні об'єкти, а правове опосередкування відносин, що носять значення інформаційних, мусить мати класичний характер, звісно, з урахуванням особливостей предмета [1, с. 93-94].

Саме в царині належного та демократичного обороту інформації українська правова система найбільше пробуксовує останнім часом. Вона відверто не справляється зі стрімко зростаючими потребами суспільства та з технічним прогресом, що швидко розвивається в галузі інфовідносин. Особливо відчуваються прогалини в сфері організації вільного доступу до соціально значимої інформації, котра має надаватися всім заінтересованим особам органами державної влади, що є розпорядниками подібних відомостей. Те ж саме спостерігається і стосовно встановленої законодавчо прозорості діяльності органів, які формують та управляють національним судівництвом. Тож не секрет, що ця ланка державного управління останніми роками переживала надглибоку кризу. Це вилилося у результат, коли рівень довіри суспільства до судових установ, включаючи і найвищі у країні, досяг мінімального рівня за всю історію.

Цю проблематику у своїх наукових працях порушували С. Василенко, В. Паліюк, С. Головатий, П. Рабінович, Д. Супрун, Ю. Тодика, Б. Кормич, В. Мармазов, О. Романюк, Б. Сиченко, О. Логінов, А. Марущак, Л. Тимченко, Р. Головенко, Н. Каменська та інші вчені. Проте з огляду на об'ємність та значущість тематики, дослідження у цій царині мусять продовжуватися. Залишаються не досить вивченими чинники, які впливають на організацію справедливого судочинства в частині відкритості та чесності процедур добору. Не досить вивчені окремі аспекти застосування права щодо прозорості діянь органу судового врядування, які останнім часом навіть на рівні закону України набули негативного вираження. Як теоретична думка, так і законодавство потребують чітких відповідей на ці питання. Доктринальне напрацювання юридичних підходів до ефективності реформування судової системи як однієї з головних засад справедливого процесу є метою цієї наукової статті. При цьому з урахуванням сучасних концепцій про ефективність права основна увага акцентуватиметься на практичній діяльності українського органу судового врядування - Вищої кваліфікаційної комісії суддів, зокрема, в організації і проведенні добору до Верховного Суду.

У науці прийнято вважати, що інформація становить певну сукупність відомостей, що об'єктивно існує в просторі та становить певну частину матеріального світу у вигляді просторових явищ [2, с. 9; 3, с. 172]. Вона в цьому відношенні є складником правового статусу управленої особи, уповноваженої на отримання відомостей, і відповідно, зобов'язаного на надання доступу до неї суб'єкта. У царині відносин щодо формування національної судової системи, зокрема забезпечення імперативно запровадженої законом відкритості та прозорості адміністративних процедур з цього приводу, лише лінивий останнього часу не виказував своїх серйозних претензій. І, насправді, для цього малися цілком реальні та вагомі підстави.

Адже учасники добору, журналісти, міжнародні спостерігачі - всі виявилися одностайними з приводу того, що конкурс на посади судді Верховного Суду, який проводився ВККС упродовж 2016-2019 років, був вкрай закритим, непрозорим, що, окрім порушення приписів чинного спеціального законодавства, також призвело до численних махінацій, зловживань корупційного ґатунку і різних оборудок зі встановленням результатів конкурсу. Вказані вчинки органу судового врядування отримали адекватну оцінку вищого законодавчого органу України, який переважною кількістю голосів негайно припинив діяльність ВККС та додатково заборонив її членам балотуватися до нового складу цього органу. Головним чинником, що був покладений в основу подібного висновку, була закритість діяльності комісії, приховування нею результатів та мотивів оцінювання кандидатів на посади суддів Верховного Суду, що призвело до значних зловживань у межах конкурсу.

Найбільш помітним, а тому максимально критикованим громадськістю негативним явищем була абсолютно закрита діяльність ВККС під час проведення всіх етапів конкурсу до ВС. Скажімо, Комісія відмовила журналістам та окремим кандидатам у опублікуванні письмових робіт, що були написані під час першого етапу конкурсу. Також неможливо дізнатися, які бали поставили ті чи інші члени комісії кожному з конкурсантів. Цю інформацію засекретив 21 червня 2016 року своїм наказом голова комісії Сергій Козьяков. На журналістський запит у ВККСУ відповіли, що «до матеріалів проведення іспиту належить, зокрема, екзаменаційна відомість оцінювання практичного завдання», а ця інформація включена до переліку відомостей, що становлять службову інформацію у ВККСУ, тому ознайомитися з нею «не видається можливим» [4]. Але подібне твердження відверто суперечить чинному національному законодавству про доступ до публічної інформації. Відповідний Закон України № 2939-VI вказує виключний перелік інформації, що може належати до службової: це така, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/ або прийняттю рішень; а також така, що зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Тож, вказані очільником органу влади відомості не можуть бути обмеженими для соціуму.

Одним з найбільших зловживань, яких регулярно припускалася Комісія під час проведення добору, є умисне нехтування прямими приписами Закону «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (власне, це два основні нормативні акти, які регулюють діяльність ВККС щодо порядку та методики проведення конкурсу) стосовно відкритості та прозорості вчинюваних дій. Натомість добір вівся сугубо у закритому режимі. Про це неодноразово наголошували журналісти, експерти та учасники конкурсів, члени громадських організацій. Зокрема, Вища кваліфікаційна комісія суддів України засекретила значну частину інформації про конкурс, у тому числі зразки тестових і практичних завдань, самі роботи кандидатів, а також індивідуальні персоніфіковані оцінки, виставлені членами ВККСУ за практичні роботи конкурсантів [4]. Комісія, керуючись отриманими від тодішньої влади індульгенціями, взагалі чихати хотіла навіть на судові рішення, які зобов'язували її надати приховувану нею публічну інформацію [5], а ті з конкурсантів, хто намагався у подібний спосіб якось збільшити відкритість процедури, відразу ж попадали у список «непрохідних» з відповідними наслідками цього.

Найбільше публічних нарікань, як уже зазначалось, викликала непрозорість встановлення результатів виконання практичних завдань. Попри те, що громадськість неодноразово закликала ВККС опублікувати практичні завдання для кандидатів до Верховного Суду, їхні роботи, а також оцінки членів Комісії за результатами конкурсу [6], прохання забезпечити прозорість оцінювання практичних завдань були проігноровані Комісією. Між тим, подібні вимоги щодо опублікування робіт та оцінок були зумовлені не лише приписами Закону про відкритість конкурсу, а зокрема тим, що аналіз результатів демонстрував видимі відхилення від кривої нормального розподілу результатів або, іншими словами, свідчив про високу ймовірність втручання у визначення результатів [7]. При цьому слід відзначити непослідовність діянь самої Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у питанні відкриття доступу до текстів практичних завдань, виконаних кандидатами на посаду суддів Верховного Суду. Спочатку самі члени комісії оголошували про такі наміри, представники ВККС не заперечували проти максимальної прозорості, в тому числі і розкриття робіт. Тим більше, що задля прозорості конкурсу цього вимагала Громадська рада доброчесності. Адже на словах представники ВККС і найвище керівництво держави переконували українське суспільство і міжнародних донорів у тому, що конкурс відбувається чесно і прозоро. Більше того, як зазначив керівник ВККСУ Сергій Козьяков у публікації «Чистилище» Верховного Суду: що вийшло з першого в історії країни конкурсу суддів», яка оприлюднена на інтернет-каналі «Новое Время» 3 травня 2017 року (https://nv.ua/ukr/ukraine/events/chistilishche-verhovnogo-sudu-shcho-vijshlo-z-pershogo-v-istoriji-krajmi-konkursu-suddiv-1084418.html), «якщо кандидати хочуть, вони можуть взяти у ВККС свої роботи та опублікувати їх самостійно. Поки що лише один не задоволений своєю оцінкою кандидат це зробив і одразу отримав неприємну критику своєї роботи».

Але надалі ситуація різко помінялася. Роботи не лише не публікувалися, але також не видавалися учасникам навіть на їхній законний запит на інформацію. Очевидно, є що приховувати. Скажімо, серед інсайдерів в обороті перебувають відомості стосовно того, що окремим «своїм» кандидатам, які невдало написали практичні завдання, дали можливість їх переписати. Це пояснює затримку у підбитті підсумків результатів виконання практичних завдань: замість задекларованих у публічно оприлюдненому ВККСУ графіку проведення конкурсу декількох днів перевірка та оцінювання робіт відбувалися майже півтора місяця. При цьому, як кажуть, переписування робіт вказаних домашніх для влади кандидатів відбувалося шляхом простого копіювання робіт переможців. Тож, коли надати доступ суспільству до всіх практичних робіт, воно, по-перше, може бути здивоване наявністю текстів-близнюків, а по-друге, вражене різними оцінками дуже схожих за змістом праць. Спростувати таку міцну переконаність соціуму, яка підривала довіру до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та до держави Україна загалом, можна було б лише у один єдиний спосіб - надати доступ до практичних робіт усіх конкурсантів до Верховного Суду. Але Комісія цього не зробила, чим і пришвидшила свій вирок.

Проблема залишилася актуальною і під час наступного етапу конкурсу - кваліфікаційного оцінювання. Так, ВККС засекретила методологію оцінювання окремих рейтингових позицій, оцінки кожного учасника за окремими критеріями. Хоча методологія оцінювання містить детальний розподіл балів, які суддя може отримати за кожним із критеріїв та підкритеріїв оцінювання, ВККС оприлюднює лише фінальний бал, який отримує суддя [8]. Навіть після закінчення конкурсу до Верховного Суду і оголошення його результатів ВККС не оприлюднювала рішень за наслідками кваліфікаційного оцінювання кандидатів. Ці рішення не надавалися і за запитами на доступ до публічної інформації. Комісія то посилалася на те, що такі рішення є «службовою інформацією», то на те, що доступ до таких рішень забезпечується лише через сайт ВККС і відповідна інформація «готується до розміщення». Водночас згідно з Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, ВККС мала оцінити кожного кандидата за 10 показниками. І саме ці оцінки закликали оприлюднити фахівці. З боку представників професійного середовища, громадського сектору та міжнародних організацій лунали заклики до ВККС оприлюднити оцінки всіх кандидатів за кожним із показників, за які виставлялися оцінки, оскільки це дає можливість побачити наскільки чесно оцінювалися кандидати [9], але все це було цинічно проігнороване.

Як стверджують дослідники цього питання, апофеозом непрозорості конкурсу було обмеження оприлюднення результатів кваліфікаційного оцінювання як завершального етапу добору. Надані до публічного відома результати включали позицію у рейтингу до відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду і загальний бал за результатами оцінювання кожного кандидата. Пізніше у офіційній інформації ВККС з'явилися рішення ВККС з балами окремо за: 1) результатами анонімного тестування, виконання практичного завдання, а також за критеріями: а) компетентність; б) доброчесність; 2) професійну етику. Але почекайте, то далеко не всі показники, за якими оцінювалися кандидати! За Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, ВККС мала оцінити кожного кандидата за 10 показниками. Як правильно вказується в дослідженні «Формування нового Верховного Суду: ключові уроки» [9], оцінювання кожної із 4 сфер (особистісної, соціальної компетентностей, професійної етики та доброчесності) мало здійснюватися в діапазоні 0-100 балів. Оцінка кожної сфери - інтегрована сукупність показників по рівнях прояву декількох якостей, які мали б бути обрані з урахуванням дослідження конструктної валідності.

Саме ці оцінки вимагали опублікувати представники професійного середовища, громадського сектору та міжнародних організацій. Вони закликали ВККС оприлюднити оцінки всіх кандидатів за кожним із показників, за які виставлялися оцінки, оскільки це дає можливість побачити, наскільки чесно оцінювалися кандидати. Скажімо, Глава Представництва ЄС в Україні Х'юг Мінгареллі вважає: «Щодо кожного з відібраних кандидатів слід опублікувати загальну оцінку та показники по кожному із параметрів, відповідно до методології оцінювання» [10]. Однак жодної із вказаних оцінок ВККС не оприлюднила. Натомість були опубліковані незрозуміло звідки взяті бали, які за суттю являють собою результати арифметичного додавання окремих невідомих показників, встановлених законом. Виникає цікавий момент: ніхто, включаючи і саму комісію, на базі відкритих даних не може дати обов'язкову відповідь на питання, що виникає під час проведення будь-якого конкурсу: а яким чином і чому ім'ярек отримав певну оцінку? Маємо ситуацію на кшталт того, що журі на чемпіонаті з атлетичного багатоборства винесло лише остаточний результат, не вказавши жодного з проміжних, що є його складниками. Подібна діяльність ВККСУ під час проведення конкурсу на посади суддів ВС прямо суперечить приписам відповідного законодавства, що регулює порядок та встановлює методику проведення подібного конкурсу.

Чому ж ВККС уже після закінчення конкурсу не відреагувала на ці заклики і наражається на значну обґрунтовану критику з боку представників правової спільноти і громадськості? Коментований підхід владного органу змусив дослідників питання більш серйозно замислитися над глибинними причинами подібного відвертого нехтування законом. Вказані діяння регулятора, звісно, унеможливлюють будь-який зовнішній контроль за відсутністю зловживань на етапі перевірки практичних завдань Але, як виявилося, приховування методології та результатів кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів ВС - то лише надводна частина айсберга. Як казали класики, є ще інші лансберги і рабіновичі. Адже між свавіллям та злочином лише невеликий крок: закритість процедури добору, насправді, була не метою, а засобом приховання порушень, які тягнуть кримінальну караність діяння. І саме цього найбільше побоювалися члени комісії - виявлення протиправних злочинних діянь, які були сховані від соціуму під прикриттям непрозорості своїх вчинків. Бо коли окремі надокучливі представники громадськості, яким набридли безглузді та неграмотні відмови Комісії щодо надання публічної інформації про рівень оцінок за окремими показниками рейтингу (наприклад, стосовно оцінок конкретного кандидата за критерієм особистої компетентності, передбаченим Положенням), звернулися з відповідними позовами до суду, виявилося, що ВККС не може надати таку інформацію саме тому, що вона взагалі не проводила оцінювання кандидатів за таким критерієм.

У подальших судових справах уже у 2018-2019 роках було з'ясовано, що Комісія просто не здійснювала кваліфікаційного оцінювання у тому вигляді, як то приписує українське законодавство. Скажімо, у рішенні від 15 лютого 2018 року у справі № 800/369/17 чітко зазначено, що фіксації та документального оформлення показників, крім опублікованих, членами ВККС не здійснювалося. Подібний висновок зроблено Верховним Судом і у рішенні віл 8 липня 2019 року у справі № П/990Ш93/19. Комісія не здійснювала оцінювання кожного кандидата за встановленими окремими критеріями, тож на час винесення остаточних рішень за наслідками кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Верховного Суду вона просто не мала ніяких задокументованих відомостей про результати первинного оцінювання кандидатів за встановленими методиками. Як же за таких обставин були виведені сумарні показники? Питання риторичне.

З проведеного аналізу можемо зробити окремі висновки. Проведення закритого та непрозорого добору до вищого судового органу України потягло значні порушення та зловживання під час підбиття результатів конкурсу. На переконання фахівців, добір суддів проводився незаконно, оцінки Комісії були запропоновані ззовні, без будь-якого конкурсу, отже, ВККС не може дати зрозуміле пояснення їхніх складників, не кажучи вже про обґрунтованість і мотивованість. Але зазначені дії є грубим порушенням закону в частині добору суддів і становлять беззаперечну підставу для скасування результатів конкурсу та проведення нового кваліфікаційного оцінювання. Власне, подібна процедура передбачена новим Законом № 1008. При цьому важливе запобігання подібним махінаціям у разі повторного оцінювання кандидатів на посади суддів ВС, що має скоро відбутися.

Список використаних джерел

1. Гуйван О.П. Інформаційна безпека як спосіб гарантування права особи на інформацію. Порівняльно-аналітичне право. 2017. № 5. С. 92-96.

2. Петров Є.В. Інформація як об'єкт цивільно-правових відносин : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Харків, 2003. 19 с.

3. Право інтелектуальної власності : підручник. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. Київ : Видавничій Дім «Ін Юре», 2002. 624 с.

4. Значну частину інформації про конкурс до Верховного Суду приховують - журналісти. iPress.ua. URL: https://ipress.ua/news/

znachnu_chastynu_informatsii _pro_konkurs_do_verhovnogo_sudu_pryhovuyut zhurnalisty_208676.html.

5. Конкурс до Верховного Суду: починаємо розмотувати клубок. Роман Брегей. 01.06.2017. Коментарі. URL: http://ua.racurs.ua/1570- konkurs-do-verhovnogo-sudu-pochynaiemo-rozmotuvaty-klubok.

6. РПР вимагає від ВККС оприлюднити роботи та оцінки кандидатів на посади суддів Верховного Суду. URL: https://rpr.org. ua/news/ rpr-vymahaje-vid-vkks-oprylyudnyty-roboty-ta-otsinky-kandydativ-na-posady-suddiv-verhovnoho-sudu/.

7. Маніпуляції з результатами конкурсу до Верховного Суду: статистичні докази. Блог Михайла Жернакова. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/zhernakov/58e4a2e32738e/ pdf.

8. Кваліфікаційне оцінювання суддів 2016-2018: проміжні результати. Аналітичний огляд підготовлено експертами громадських організацій: Центр політико-правових реформ у межах проєкту «Посилення ролі громадянського суспільства у забезпеченні демократичних реформ і якості державної влади» за підтримки Європейського Союзу, Фундація ДЕЮРЕ у межах програми МАТРА за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерланди ВО «Автомайдан» у межах Програми сприяння громадської активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. URL: https://rpr.org.ua/wp-content/upload s/2019/04/1554460296qualification_report_full_eu.pdf.

9. Куйбіда Р, Малишев Б, Шепель Т., Марусенко Р Формування нового Верховного Суду: ключові уроки. 35 с. URL: https://www.slideshare.net/CentrePravo/ss-87921359.

10. Хюґ Мінгареллі. Призначення навіть декількох суддів із заплямованою репутацією може поставити під загрозу довіру до всього процесу. 1 червня 2017. URL: https://hromadske.ua/posts/posol-yes-navit-kilka-suddiv-z-zapliamovanoiu-reputatsiiu-zahrozhuiut-vsii-reformi.

Размещено на Allbest.ru