Поняття, види та форми взаємодії Національної поліції з іншими суб’єктами сектору безпеки й оборони

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна академія внутрішніх справ

Поняття, види та форми взаємодії Національної поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки й оборони

Безега В.В., аспірант кафедри публічного управління та адміністрування

Проведення даного дослідження зумовлене процесами реформування сектору безпеки та оборони України, які тривають в складних умовах зовнішньої агресії по відношенню до нашої країни та підсилення загроз національній безпеці. У цій науковій роботі надано характеристику окремих особливостей Національної поліції України як суб'єкта сектору безпеки і оборони, розглянуто її місце серед інших суб'єктів цього сектору. Приділено увагу аналізу нормативно-правової бази, на якій ґрунтується забезпечення національної безпеки. Досліджено сутність взаємодії, яка виникає між суб'єктами сектору безпеки і оборони, та доведено, що її джерелом є самі завдання із забезпечення національної безпеки. Простежено напрями та перспективи розвитку і вдосконалення взаємодії Національної поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки і оборони України. Для цього класифіковано види та форми цієї взаємодії, досліджено відмінності між видами та формами взаємодії, виведено авторське визначення досліджуваних понять. На основі проведеного дослідження зроблено висновки щодо сучасного стану аналізованих питань та шляхів їх розв'язання.

Ключові слова: сектор безпеки і оборони, національна безпека, Національна поліція, поліція, взаємодія, форми взаємодії.

безпека оборона національний поліція

CONCEPTS, TYPES AND FORMS OF INTERACTION OF THE NATIONAL POLICE WITH OTHER SECURITY AND DEFENSE SECTORS

The conduct of this study is conditioned by the processes of reforming the security and defense sector of Ukraine, which continue in the difficult conditions of external aggression against our country and increasing threats to national security. The scientific work describes the characterization of the national police as a subject of the security and defense sector of Ukraine, and considers its place among other subjects of this sector. Attention is paid to the analysis of the legal framework on which national security is based. The essence of the interaction that arises between the subjects of the security and defense sector is investigated and its source is the national security tasks themselves. The researcher trends and prospects for development and improvement of the national police interaction with other actors in the security and defense of Ukraine, which classified the types and forms of interaction, studied the differences between the types and forms of interaction, deduced the author's definition of studied concepts. On the basis of the conducted research, conclusions are drawn regarding the current state of the analyzed issues and further ways to solve them.

Key words: security and defense sector, national security, National Police, police, interaction, forms of interaction.

1. Постановка проблеми

Людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищими соціальними цінностями в нашій державі [1, розділ I, ст. 3]. Відповідно до цієї норми Конституції України забезпечення національної безпеки має першорядне значення.

Термін «національна безпека України», попри дискусії, які ведуться щодо його сутності та спрямованості, має чітке визначення в законодавстві. Він означає захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз [2, розділ I, ст. 1].

Водночас Законом України «Про національну безпеку України» закріплено визначення термінів «сектор безпеки і оборони», «сили безпеки» та «громадська безпека і порядок». У статті 12 зазначеного Закону стверджується, що сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох таких взаємопов'язаних складників: сил безпеки, сил оборони, оборонно-промислового комплексу, громадян та громадських об'єднань, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки [2, розділ IV, ст. 12].

Національна поліція України (далі - поліція) серед інших понад півтора десятка суб'єктів, що належать до сектору безпеки і оборони, посідає своє відповідне місце, зумовлене специфікою її завдань та функцій.

Усе перераховане демонструє необхідність взаємодії поліції з іншими державними органами, а також громадянами та об'єднаннями громадян у питаннях забезпечення національної безпеки.

Слід зазначити, що з окремих питань існують нормативно-правові акти, які врегульовують таку взаємодію. Зокрема, Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Порядку організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку» від 10.08.2016 року № 773 визначає механізм організації взаємодії Національної гвардії України та поліції у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку у мирний час (за винятком періоду надзвичайного стану) [3, п. 1].

Проте більшість науковців погоджується з тим, що необхідно додатково розбудовувати нормативно-правову базу. Так, В.Ю. Кікінчук вважає за доцільне розробити та затвердити Положення про організацію взаємодії Національної поліції з іншими правоохоронними органами, їх окремими структурними підрозділами та іншими суб'єктами забезпечення публічної безпеки і порядку [4, с. 85]. Його думку підтримує А.В. Долинний, який зазначає, що сучасний стан взаємодії поліції з іншими суб'єктами публічної безпеки є незадовільним і потребує узгодження нормативно-правової бази, усунення колізійності норм і вдосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення органами поліції публічної безпеки і порядку [5, с. 28].

Отже, проблема дослідження характеризується наявністю взаємодії поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки і оборони України, що спирається на нормативно-правову базу, яка не регламентує особливостей багатьох напрямів цієї взаємодії. Для проведення ефективного дослідження доцільним буде зосередитись не на нюансах сумісної діяльності окремих суб'єктів сектору безпеки і оборони, а на узагальненні її видів і форм.

Аналіз останніх досліджень. Особливості взаємодії Національної поліції України з іншими суб'єктами сектору безпеки та оборони досліджували такі провідні науковці, як В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, А.О. Беспалова, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, М.В. Возник, І.П Голосніченко, Л.М. Давиденко, О.В. Джафарова, М.І. Додін, А.В. Долинний, В.Ю. Кікінчук, Ю.В. Ковбасюк, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, М.В. Косюта, М.Ф. Криштанович, А.Р. Крусян, О.М. Литвинов, М.А. Микитюк, О.М. Музичук, О.І. Остапенко, О.О. Панова, В.П. Пилипишин, В.М. Плішкін, С.П. Пономарьов, Є.В. Сергієнко, Г.П. Ситник, С.В. Сьомін, М.П. Ткач, Ю.С. Торкайло, С.О. Шатрава, Д.В. Швець, О.С. Юнін, О.Н. Ярмиш тощо.

Водночас наукові роботи, спрямовані на дослідження понять, видів та форм взаємодії поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки та оборони, сьогодні представлені недостатньо.

При цьому необхідно зазначити, що за останні декілька років активно триває процес формування нових тенденцій та напрямів розвитку національної безпеки, що зумовлює доцільність подальшого дослідження, уточнення та визначення понять, які становлять об'єкт цього дослідження.

У якості прикладу можна навести Указ Президента України «Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна - НАТО на 2019 рік» (далі - Програма). Указ розпочав свою дію з 19.04.2019 року та розрахований для виконання Програми до кінця 2020 року. Зокрема, пункт 2.8 згаданої Програми, окрім іншого, визначає стратегічною метою подальший розвиток Національної поліції України, спрямований на удосконалення діяльності із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку [6, п. 2.8].

Окрім цього, в науці та на державному рівні відбувається процес переосмислення підходів щодо забезпечення національної безпеки. Прикладом може бути представлений С. Сьоміним у травні 2019 року (в рамках діяльності відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень) «Концепт аксіологічної парадигми засадничих принципів і ціннісних засад забезпечення національної безпеки України». Згідно з ним національну безпеку доцільно орієнтувати на внутрішньополітичну, соціально-економічну, гуманітарну та техногенну безпеку з метою підтримання нормальної життєдіяльності українського суспільства та недопущення соціальних збурень [7].

Зміни в свідомості суспільства, викликані затяжною російською гібридною агресією, процеси реформування сектору безпеки та оборони, спрямовані на підтримку курсу співпраці з НАТО і ЄС, вкупі з недостатньо великою кількістю відповідних наукових досліджень зумовлюють актуальність обраної теми.

Дана наукова робота має на меті надання характеристики поняттю взаємодії, що відбувається між поліцією та іншими суб'єктами сектору безпеки і оборони. Для цього необхідно дослідити особливості сумісної діяльності поліції в сфері національної безпеки з іншими суб'єктами та класифікувати види і форми взаємодії, яка при цьому здійснюється.

2. Виклад основного матеріалу

На офіційному рівні питання національної безпеки в нашій державі вперше були врегульовані у 2003 році Законом України «Про основи національної безпеки України» [8]. Базою для його розробки була Постанова Верховної ради України «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України», що діяла з 16 січня 1997 року [9]. На відміну від згаданої Концепції ст. 4 зазначеного Закону закріплювала перелік суб'єктів забезпечення національної безпеки. Проте, як зазначає С.П. Пономарьов, у Законі було «відсутнє чітке розмежування повноважень державних органів, зокрема суб'єктів сектору безпеки і оборони, що ускладнювало взаємодію і відомчу координацію, породжувало дублювання і паралелізм у функціях силових структур і органів виконавчої влади» [10, с. 90]. Такий стан речей потребував поглибленого дослідження з боку науковців та формування ними пропозицій для законотворчості. Так, С.П. Пономарьов пропонував визначити сектор безпеки України як сукупність державних органів та організацій, які покликані гарантувати безпеку особи, суспільства та держави. Відповідно до головних видів безпеки, які дістали поширення в Українській державі, розрізняють три основних елементи сектору безпеки. Зокрема, це особиста безпека громадян, громадський порядок тощо (їх забезпечують правоохоронні органи), національна безпека (її забезпечують спецслужби), військова безпека (її забезпечує Воєнна організація України) [10, с. 94].

Чинний Закон України «Про національну безпеку України» [2], який набрав сили з липня 2018 року, чіткіше визначає повноваження та коло суб'єктів, що входять до складу сектору безпеки і оборони.

Зокрема, у ст. 18 Закону України «Про Національну безпеку України» визначено, що поліція є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги [2, ст. 18]. А у ст. 1 цього ж Закону надано визначення громадській безпеці і порядку. Під якими слід розуміти захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз [2, ст. 1]. У ст. 12 міститься твердження про те, що сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов'язаних частин [2, ст. 12]. Національну поліцію України слід віднести до однієї з цих складових, а саме до сил безпеки.

Наведені норми демонструють, що забезпечення безпеки і оборони є завданням комплексним, яке вирішується не завдяки виконанню окремих завдань, а лише шляхом цілеспрямованої взаємодії державних органів.

Розглядаючи зміст терміна «взаємодія», можна знайти такі визначення: 1) це взаємний зв'язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь [11, с. 85]; 2) це широкий загальний термін, що позначає таку сумісну дію кількох об'єктів або суб'єктів, при якій результат дії одного з них впливає на інші, що змінює їхню динамічну поведінку [12]; 3) це змінна система відносин між взаємозалежними елементами, сутністю якої є обмінний процес [13, с. 33].

Узагальнений аналіз наукових підходів до визначення особливостей поняття «взаємодія» наводить В.В. Чумак. Взаємодія полягає в узгодженні дій її суб'єктів за цілями, часом, місцем проведення, виконавцями і програмою. Для взаємодії необхідна наявність не менше двох суб'єктів. Під час взаємодії кожен із взаємодіючих суб'єктів (систем) діє в межах наданої йому законодавцем компетенції. Суб'єктів взаємодії об'єднує мета щодо виконання спільних завдань [14, с. 162].

Усі наведені визначення свідчать про необхідність для здійснення взаємодії обов'язкової наявності кількох суб'єктів. Проаналізуємо взаємодію поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки і оборони за ознаками суб'єктів, що взаємодіють, та особливостями їх стосунків.

Із сукупності усієї нормативно-правової бази, яка регулює питання національної безпеки України, для наших цілей найбільш інформативним буде аналіз Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, прийнятої у 2016 році, з запланованим терміном виконання до кінця 2020 року [15]. Правовою основою Концепції є Конституція та закони України, Стратегія національної безпеки України та Воєнна доктрина України.

Зазначена Концепція визначає основну мету розвитку Національної поліції України - поетапне створення правоохоронного відомства європейського зразка. До кінця 2020 року (на другому етапі розвитку Національної поліції України) Концепцією заплановано:

- доведення загального рівня стандартів роботи Національної поліції України до середньоєвропейських показників;

- удосконалення механізму обміну інформацією з вітчизняними та іноземними правоохоронними органами для ефективного виконання завдань;

- розширення участі працівників поліції у заходах із підтримання миру і безпеки у складі миротворчих підрозділів ООН, ОБСЄ тощо.

Особливу цінність для даного дослідження має розподіл відповідальності складових частин сектору безпеки і оборони України за організацію планування, реагування на загрози та під час виконання завдань за призначенням, наведений у додатку до Концепції.

Скорочення, що вживаються у зазначеному додатку, фактично характеризують особливості відносин між суб'єктами сектору безпеки та оборони за їх роллю і статусом у стосунках, тобто за об'ємом повноважень і обов'язків. Документом передбачені такі ролі: К - керівництво; БУ - безпосередня участь; КЗ - координація дій (заходів); ДР - допоміжна роль сприяння у виконанні; ГВ - головна відповідальність; Зб - забезпечення (політико-дипломатичне, організаційне, ресурсне, наукове, технічне, виробниче, економічне, інформаційне тощо) [15].

При розподілі відповідальності поліція згадується близько п'ятдесяти разів (тричі як головний виконавець, 24 рази із роллю безпосереднього учасника, 21 раз у допоміжній ролі та двічі у якості органу, на який покладається забезпечення). Увагу привертає відсутність керівної ролі та повноважень координації. Проте це пояснюється тим, що поліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ, яке і бере на себе відповідні функції, особливо щодо органів, діяльність яких спрямовується Міністром внутрішніх справ України. Це Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України.

Наведений розподіл не надає вичерпної картини відносин, у яких бере участь поліція (оскільки, окрім розглянутого документа, існують й інші нормативно-правові акти), проте дозволяє зробити декілька таких важливих висновків:

- відносини поліції з іншими органами державної влади, місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, об'єднаннями громадян можна класифікувати за наявністю прямого підпорядкування;

- другою ознакою для класифікації відносин поліції з суб'єктами сектору безпеки та оборони може слугувати її роль у відносинах, тобто сукупність її повноважень і обов'язків;

- логічним буде також припустити інші ознаки для класифікації відносин;

- наступною основою для класифікації буде тривалість спільних дій;

- з попередньої класифікації випливає й інша ознака - наявність регламенту взаємодії. Сумісна діяльність може мати специфічну деталізовану нормативно-правову базу (наприклад, вже згадуваний Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Порядку організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку») або не мати її та здійснюватися на загальних засадах.

Всі наведені види взаємодії дозволяють охарактеризувати ознаки процесу, що відбувається. Проте існує й інший бік сумісної діяльності - це її зміст, який безпосередньо відбивається на результаті сумісної діяльності. Задля його аналізу доцільно розглянути форми, в яких відбувається взаємодія.

Розглядаючи основні форми взаємодії поліції у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку з громадянами та громадськими об'єднаннями, В.Ю. Кікінчук виділив такі форми: 1) проведення консультацій з громадськістю з питань нормативно-правового регулювання забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) подання представниками громадськості (громадською радою) пропозицій з питань, що стосуються підвищення ефективності заходів забезпечення публічної безпеки і порядку, удосконалення законодавства в цій сфері; 3) проведення експертизи нормативно-правових актів, що приймаються Національною поліцією (з питань забезпечення публічної безпеки і порядку); 4) участь громадських формувань в охороні публічного порядку; 5) здійснення громадського контролю за діяльністю Національної поліції у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку [4, с. 85].

Інші приклади форм взаємодії можна отримати, проаналізувавши окремі регіональні програми. Це Регіональна Програма протидії терористичній діяльності на території Харківської області на 2019-2020 роки [16], Регіональна цільова Програма розвитку цивільного захисту Харківської області на 2018-2020 роки [17], Регіональна Програма забезпечення публічної безпеки і порядку та протидії злочинності на території Харківської області на 2018-2019 роки [18] тощо. В останній, наприклад, ідеться про регулярний моніторинг стану публічної безпеки і порядку, розгляд актуальних питань із забезпечення публічної безпеки і порядку в області на засіданнях координаційних нарад, а також проведення спільних зустрічей тощо.

Отже, форми взаємодії поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки та оборони України є схожими з основними формами державного управління, такими як:

- видання управлінських актів. Результатами таких дій можуть бути сумісно розроблені накази та інші нормативно-правові документи;

- вчинення юридично значущих управлінських дій, наприклад, застосування заходів адміністративного примусу;

- укладання адміністративно-правових договорів, наприклад, пов'язаних із формуванням матеріально-технічної бази;

- здійснення організаційних заходів наукової, методичної, аналітичної, інформаційної та інших видів спрямованості;

- проведення матеріально-технічних операцій (реєстрації, оформлення, тиражування, розсилки документів тощо).

Висновки

Підсумовуючи наведене, можна стверджувати, що сфера забезпечення національної безпеки України продовжує свій розвиток та на сучасному етапі характеризується такими особливостями:

1) оновленням та розбудовою законодавства з розширенням та уточненням термінів і понять, спрямованістю на врахування потреб та викликів сьогодення в забезпеченні національної безпеки України. Проте сучасний стан нормативно-правової бази не можна вважати вичерпним, повністю сформованим або таким, що цілком вирішує сучасні проблеми національної безпеки;

2) Національна поліція України поряд з іншими державними органами є складовою частиною сектору безпеки та оборони України, вона належить до сил безпеки держави. Зміст її діяльності спрямований на забезпечення громадської безпеки і порядку. З огляду на зміст визначень, затверджених законами України, діяльність органів, спрямованих на забезпечення національної безпеки, здійснюється завдяки їх взаємодії;

3) під взаємодією суб'єктів сектору безпеки та оборони доцільно розуміти цілеспрямовану й узгоджену сумісну діяльність визначених Законом України «Про національну безпеку України» державних органів, об'єднаних єдиною метою щодо виконання спільних завдань з національної безпеки. Оскільки нормативно-правова база не врегульовує усіх можливих питань, що виникають під час такої взаємодії, для якісного управління цією діяльністю важливого значення набуває визначення її видів та форм. Класифікація видів взаємодії дозволяє характеризувати сам процес спільної діяльності, а характеристика форм допомагає визначити її зміст та очікуваний результат;

4) Класифікувати види взаємодії поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки та охорони можна за такими ознаками:

- за наявністю прямого підпорядкування (існує або відсутнє);

- за сукупністю повноважень і обов'язків суб'єкта відносин, його роллю (керівник у спільній діяльності, головний відповідальний суб'єкт за виконання завдань та досягнення цілей, безпосередній учасник виконання завдань, координатор дій або заходів, суб'єкт, що виконує допоміжну роль та сприяє у виконанні завдань, суб'єкт, що виконує роль забезпечення). При цьому слід розуміти, що при вирішенні окремих завдань Національна поліція набуває нових, притаманних лише цьому завданню ролей;

- за територіальною ознакою (міжнародна, центральна, територіальна, в межах окремого підрозділу);

- за часом/тривалістю спільних дій (короткострокова, тривала, постійна/систематична);

- за наявністю чіткої нормативно-правової бази (існує для окремого завдання, для окремого виду взаємодії, детально не розроблена);

- за потреби за іншими видами ознак;

5) оскільки вирішення питань національної безпеки можна розглядати як специфічну діяльність з державного управління, то форми взаємодії поліції з іншими суб'єктами сектору безпеки і оборони України є похідними та близькими до форм державного управління. Класифікувати форми взаємодії можна за такими ознаками: видання управлінських актів, вчинення юридично значущих управлінських дій, укладання адміністративно-правових договорів, здійснення організаційних заходів наукової, методичної, аналітичної, інформаційної та інших видів спрямованості, виконання інших матеріально-технічних операцій;

6) задля подальшого розвитку взаємодії Національної поліції України з іншими суб'єктами сектору безпеки та оборони доцільно рухатись у бік розбудови нормативно- правової бази.

Наведені у висновках дослідження класифікації видів та форм взаємодії можна використовувати під час планування, контролю та аналізу сумісної діяльності суб'єктів сектору безпеки та оборони.

Список використаних джерел

1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 3.

2. Про Національну безпеку України : Закон України від 21 червня 2018 р. № 2469-VIN / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19 (дата звернення: 02.01.2020).

3. Про затвердження Порядку організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 773. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1223-16 (дата звернення: 02.01.2020).

4. Кікінчук В.Ю. Форми взаємодії національної поліції з іншими суб'єктами забезпечення публічної безпеки та порядку в державі. Право.иа. 2017. № 1. С. 81-86.

5. Кікінчук В.Ю., Долинний А.В. Особливості взаємодії Національної поліції з іншими суб'єктами забезпечення публічної безпеки і порядку під час проведення масових заходів. Європейські перспективи. 2018. № 2. С. 24-30.

6. Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна - НАТО на 2019 рік : Указ Президента України від 10 квітня 2019 р. № 117/2019 / Президент України. Офіційний вісник Президента України. 2019. №7. С. 24. Ст. 145.

7. Сьомін С.В. Концепт аксіологічної парадигми засадничих принципів і ціннісних засад забезпечення національної безпеки України. Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД). URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/nacionalna-bezpeka/koncept- aksiologichnoi-paradigmi-zasadnichikh-principiv-i (дата звернення: 02.01.2020).

8. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 39. Ст. 351. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/964-15 (дата звернення: 02.01.2020).

9. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України : Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. N 3/97-Вр / Відомості Верховної Ради України. 1997. № 10. Ст. 85. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3/97-вр (дата звернення: 02.01.2020).

10. Пономарьов С.П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони України : дис. ... доктор юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2018. 483 с.

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. Бусел В.Т. Київ ; Ірпінь : Перун, 2004. 1440 с.

12. Взаємодія. Вікіпедія: вільна енциклопедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Взаємодія (дата звернення: 02.01.2020).

13. Євтушок В.А., Лижник О.С. Удосконалення взаємодії поліції з іншими правоохоронними органами під час виконання службово- бойових задач в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру. Особливості підготовки поліцейських в умовах реформування системи МВС України : зб. матеріалів I міжнар. наук.-практ. конф. 20 трав. 2016 р. Харків : ХНУВС, 2016. С. 32-34.

14. Чумак В.В. Взаємодія та координація між суб'єктами охорони державного кордону. Право і безпека. 2011. № 2 (39). С. 161-165.

15. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України» : Указ Президента України від 14 березня 2016 р. № 92/2016 / Президент України. Офіційний вісник Президента України. 2016. № 10. С. 3. Ст. 195.

16. Регіональна програма протидії терористичній діяльності на території Харківській області на 2019-2020 роки. Харківська обласна Рада. URL: http://www.oblrada.kharkov.ua/ua/programa-protidiji-teroristichnij-diyalnos ti-na-teritoriji-kharkivskoji-oblasti-na-2017-rik/15314- normativni-dokumenti (дата звернення: 02.01.2020).

17. Регіональна цільова Програма розвитку цивільного захисту на 2018-2020 роки. Харківська обласна Рада. URL: http://www.oblrada.kharkov.ua/ua/programa-rozvitku-tsivilnogo-zakhistu-na-2016-2017-roki/15310-normativni-doku menti (дата звернення: 02.01.20).

18. Регіональна Програма забезпечення публічної безпеки і порядку та протидії злочинності на території Харківської області на 2018-2019 роки. Харківська обласна Рада. URL: http://www.oblrada.kharkov.ua/ua/public-information/oblasni-programi/323-rehionalna- prohrama-zabezpechennia-publich noi-bezpeky-i-poriadku-ta-protydii-zlochynnosti-na-terytorii-kharkivskoi-oblasti-na-2018-2019-roky (дата звернення: 02.01.2020).

Размещено на Allbest.ru