Криміналістична характеристика насильницького зникнення людини

Размещено на http://allbest.ru

Національної академії внутрішніх справ

Криміналістична характеристика насильницького зникнення людини

Войтович Є.М., ад'юнкт кафедри криміналістики та судової медицини

Анотація

У статті надана криміналістична характеристика насильницького зникнення людини. Зіставлення наявних даних із системою узагальнених відомостей про інші злочини певного виду надало змогу виявити спільні ознаки та визначити, чим характеризуються невідомі обставини.

З огляду на це до найбільш суттєвих ознак криміналістичної характеристики насильницького зникнення віднесено такі: сукупність узагальнених даних про криміналістично значущі ознаки злочинів певного виду (групи); встановлення й урахування закономірних зв'язків між цими даними; використання цих даних і зв'язків між ними для вирішення завдань з виявлення та розслідування.

Наголошено, що особливості злочинів окремих видів, які мають криміналістичне значення, відображаються у відповідних методиках розслідування. У своїй сукупності вони формують криміналістичні характеристики окремих видів злочинів.

Визначено, що аналіз слідової картини у справах про насильницьке зникнення дозволяє класифікувати утворювані сліди за такими підставами:

а) за формою виразу (матеріальні й ідеальні);

б) за змістом (сліди, що виявляються при підготовці, вчиненні злочину та його приховуванні);

в) за місцем прояву (сліди, що утворилися на території України й на території іноземної держави (держав));

г) за механізмом слідоутворення (сліди-відображення, сліди-предмети, сліди-речовини, сліди-документи тощо).

Зроблено висновок, що в юридичній літературі можна зустріти системні уявлення про злочин як специфічний різновид людської діяльності, що включає в себе такі взаємозалежні компоненти: осіб, які вчинили злочин; їх поведінку; елементи навколишнього середовища.

Співвідносячи ці компоненти з кримінально-правовими елементами складу викрадення людини, з огляду на передбачений кримінально-процесуальним законом предмет доказування вважаємо за можливе визначити такі елементи, властиві криміналістичній характеристиці насильницького зникнення людини: спосіб вчинення злочину; відомості про обстановку вчинення злочину (час, місце й інші обставини); слідову картину злочину; особу, яка вчинила злочин (державного службовця); жертву злочинного посягання.

Ключові слова: насильницьке зникнення, людина, криміналістична характеристика, спосіб вчинення, обстановка вчинення злочину, слідова картина.

Abstract

The article provides a forensic characterization of the violent disappearance of a person. Comparison of the available data with the system of generalizations about other crimes of a certain kind made it possible to identify common features and determine what characterizes the unknown circumstances.

Therefore, the most significant features of the forensic characteristics of violent disappearance include: a set of generalized data on forensically significant signs of crimes of a particular kind (group); Establishing and accounting for regular relationships between these data using this data and the links between them to solve detection and investigation tasks.

It is emphasized that the features of crimes of particular kinds that have forensic significance are reflected in the respective investigation methods. Together they form the forensic characteristics of certain types of crime. It is determined that the analysis of the trace picture in cases of enforced disappearance allows to classify the formed traces on the following grounds:

a) by the form of expression: material and ideal;

b) in content: traces revealed in the preparation, commission of the crime and its concealment;

c) at the place of manifestation: traces formed in the territory of Ukraine and in the territory of a foreign state (states);

d) by the mechanism of trace formation (traces-reflection; traces-objects; traces-substances; traces-documents, etc.).

It is concluded that in the legal literature it is possible to find systemic perceptions of crime as a specific kind of human activity, which includes the following interdependent components: persons who have committed the crime; their behavior; elements of the environment.

Comparing these components with the criminal elements of the composition of kidnapping and taking into account the subject of proof provided by the criminal procedure law, we consider it possible to identify the following elements inherent in the criminalistic characteristics of violent disappearance of a person: the mode of committing a crime; information about the crime scene (time, place and other circumstances); a trace picture of the crime; the person who committed the crime (a civil servant); the victim of a criminal assault.

Key words: violent disappearance, human, forensic characteristics, mode of perpetration, crime scene, trace picture.

Вступ

Сьогодні насильницьке зникнення становить одне з найбільш жорстоких порушень прав людини. Такі прояви є особливо поширеним явищем в державах, в яких відбуваються внутрішні конфлікти. З метою запобігання практиці насильницьких зникнень в другій половині ХХ століття був створений договірний механізм міжнародно-правого захисту осіб на універсальному та регіональному рівнях. До 80-х років насильницьке зникнення розглядалося не як окреме порушення прав людини, а як сукупність порушення інших фундаментальних прав людини. З моменту створення Робочої групи з насильницьких та недобровільних зникнень в 1980 р. офіційно зареєстровано 51 531 насильницьке зникнення в 90 державах світу. Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень 2006 р. (далі - Міжнародна конвенція 2006 р.) стала першим міжнародно-правовим зобов'язальним актом, в якому гарантується абсолютне право людини не піддаватися насильницьким зникненням [1, с. 4].

Насильницькі зникнення є практикою не лише минулого, а й теперішнього часу. Якщо в минулому насильницькі зникнення були породженням диктаторських режимів, то нині вони можуть відбуватися в умовах внутрішніх конфліктів. Вони стають інструментом придушення політичних опонентів. При цьому особливе занепокоєння викликає практика переслідування правозахисників, родичів жертв, свідків та адвокатів, які ведуть ці справи [1, с. 15]. Серед держав, в яких зафіксовані численні випадки насильницьких зникнень, варто згадати Ефіопію, Ірак, Індонезію, Шрі-Ланку, Марокко, Непал, Судан, Росію, Кіпр, Туреччину, Алжир, Китай, Єгипет, Пакистан. Загалом робоча група ООН з насильницьких та недобровільних зникнень зафіксувала відповідну практику у понад 70 країнах світу.

Результати дослідження

Згідно з даними Генеральної прокуратури України у 2019 році перебувало в провадженні 61 кримінальне правопорушення за ст. 146-1 КК України, водночас без врахування закритих за пп. 1, 2, 4, 6 ч. 1 ст. 284 КПК - 55. За 2018-2019 рр. внесено 58 кримінальних правопорушень за ст. 146-1 КК України, з них без врахування закритих за пп. 1, 2, 4, 6 ч. 1 ст. 284 КПК - 52, відносно неповнолітніх - 1 [2].

Встановлено, що населення найбільш важливою проблемою вважає військовий конфлікт на Сході України (61%). З 1 квітня 2014 року на територіях, що контролюються Урядом, було виявлено 1351 неідентифіковане тіло.

Станом на 1 квітня 2015 року 523 з цих тіл були ідентифіковані, а 828 лишилися неідентифікованими. Озброєні групи публічно заявляли про численні неідентифіковані тіла в моргах та поховані в безіменних могилах на підконтрольних їм територіях.

На початку квітня 2016 року десятки тіл українських військових та членів озброєних груп були зібрані на територіях, що контролюються Урядом, та на територіях, підконтрольних озброєним групам. У так званій Донецькій народній республіці щонайменше 430 сімей розшукують своїх зниклих родичів. Amnesty International і Human Rights Watch детально задокументували дев'ять випадків тривалого незаконного утримання цивільних осіб у неофіційних місцях утримання під вартою українською владою і дев'ять випадків тривалого незаконного утримання цивільних осіб з боку проросій- ських сепаратистів [3].

Одним з останніх трендів є використання насильницьких зникнень у контексті війни з тероризмом. Нині UNWGEID все більше звертає увагу на практику застосування насильницьких зникнень у війні з тероризмом, яку протягом останнього десятиліття активно проводить уряд США. На думку італійських дослідників Т Сковацці та Г Цітроні [4, с. 43], основною метою застосування насильницьких зникнень у даному випадку є отримання інформації від осіб, яких підозрюють в причетності до тероризму. Отже, проблема існує, а тому набувають актуальності теоретико-прикладні дослідження, спрямовані на підвищення ефективності протидії зазначеному виду злочинів. Це потребує криміналістичного аналізу зазначеного питання та наукового забезпечення відповідної практичної діяльності, тому підлягає вирішенню завдання криміналістичної характеристики та методики розслідування насильницького зникнення людини.

У дослідженні основних положень методики розслідування насильницького зникнення людини поряд з аналізом слідчої практики необхідно керуватися вченням про криміналістичну характеристику. З огляду на це справедливим є, на наш погляд, твердження М.В. Салтевського, що «криміналістична характеристика - це основа побудови методики розслідування» [5, с. 315], яка має суттєве значення для вирішення широкого кола вузлових питань теорії та практики розкриття злочинів [6, с. 6], оскільки від неї залежить доказування події.

Термін «криміналістична характеристика» науковці почали застосовувати з середини 60-х рр. Вперше його було використано в праці Л.А. Сергєєва, присвяченій проблемам розслідування і попередження розкрадань, що вчиняються під час проведення будівельних робіт.

Прийнято вважати, що саме Л.А. Сергєєв уперше увів у науковий обіг термін «криміналістична характеристика», під якою він розумів сукупність взаємопов'язаних чинників, що характеризують особливості способів учинення і слідів відповідних видів злочинів, об'єкта посягань, обставин, які характеризують учасників злочинів та їх злочинні зв'язки, час, місце, умови й обстановку вчинення злочинів [7]. Водночас уперше криміналістичну характеристику як наукову категорію було запропоновано наприкінці 60-х - на початку 70-х років минулого століття професором О.М. Колесніченком [8, с. 19]. Особливості злочинів окремих видів, які мають криміналістичне значення (тобто значення для слідчої практики і розроблення наукових рекомендацій), відображаються у відповідних методиках розслідування. У своїй сукупності вони формують криміналістичні характеристики окремих видів злочинів. На думку вченого, головною особливістю криміналістичної характеристики є те, що вона в межах кожного виду злочинів виділяє ознаки способів, слідів злочинних зв'язків тощо, які є типовими стосовно окремих видів та груп злочинних посягань. Саме вони утворюють основу для побудови криміналістичних методик [7, с. 4-5].

Однак суперечки щодо змісту та основних елементів криміналістичної характеристики не вщухають і сьогодні. Аналітичний огляд результатів досліджень науковців щодо трактування досліджуваного поняття дає можливість дійти висновку, що вчені-криміналісти так і не досягли єдності у баченні змісту та категорій, які охоплює зазначена конструкція.

В.П. Бахін під час дослідження проблем криміналістичної методики дійшов висновку, що новизна криміналістичної характеристики злочинів полягає в тому, що, по-перше, у систему даних про злочин включено лише суттєві ознаки (не будь-які, не однакові для всіх видів злочинів, а лише ті, що в межах певного виду чи групи здатні сприяти розкриттю та розслідуванню); по-друге, ці дані спрацьовують лише через виявлені їх закономірні зв'язки [9, с. 9]. Як слушно зауважує С.С. Чернявський, ідеться про зіставлення наявних даних із системою узагальнених відомостей про інші злочини певного виду, що дає змогу виявити спільні ознаки та визначити, чим характеризуються невідомі обставини.

З огляду на це до найбільш суттєвих ознак криміналістичної характеристики злочинів як наукової категорії дослідник відносить, по-перше, сукупність узагальнених даних про криміналістично значущі ознаки злочинів певного виду (групи); по-друге, встановлення й урахування закономірних зв'язків між цими даними; по-третє, використання цих даних і зв'язків між ними для вирішення завдань з розкриття та розслідування злочинів [10, с. 140-141]. Криміналістична характеристика злочинів тісно пов'язана з обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. У теорії кримінального процесу та криміналістики найбільшого поширення набули три варіанти співвідношення зазначених категорій (ці категорії ідентичні, ці поняття різнопланові, криміналістична характеристика злочинів ширша за предмет доказування).

Формуючи систему структурних елементів криміналістичної характеристики насильницького зникнення людини, необхідно керуватися таким правилом: до цієї системи повинні бути включені лише такі дані, що безпосередньо сприяють (можуть сприяти) виявленню та розслідуванню злочинів цього виду. Це правило відповідає одній з найбільш істотних ознак будь-якого системного утворення - однорідності складових елементів системи, а також цілісності наявних між цими елементами внутрішніх зв'язків.

Що стосується питання включення тих або інших елементів до криміналістичної характеристики, то слід зазначити, що ми дотримуємося позиції, яку висловив Р.С. Бєлкін. Він вважав, що «до криміналістичної характеристики включається не класифікація, а опис злочину на основі його класифікаційних даних, не класифікація способів вчинення і приховання злочинів, а опис тих із них, що є типовими для цього виду злочинів, не класифікація за особистістю злочинця, а опис тих ознак, які характерні для кола осіб, серед яких може бути ймовірний злочинець» [11, с. 32].

Ми не поділяємо точку зору тих вчених, які відносять до елементів криміналістичної характеристики викрадення людей (насильницького зникнення) предмет злочинного посягання, виражений у формі типових характеристик і даних про поведінку жертви злочину [12, с. 7]. Ми згодні з О.О. Володіною [13, с. 10], яка зазначає, що людина є не предметом цього злочину, а потерпілою особою. Насильницьке зникнення людини належить до так званих безпредметних злочинів.

Інформація про спосіб вчинення насильницького зникнення людини виступає основою для:

а)висування версій;

б)планування та організації розслідування;

в)вибору оптимального шляху розслідування;

г)прогнозування механізму вчинення злочину;

ґ) розробки заходів запобігання.

Можна констатувати, що складна система дій з підготовки та реалізації злочинного наміру, приховання його наслідків спостерігається при вчиненні більшості злочинів міжнародного характеру й пов'язана із реалізацією злочинної діяльності як в Україні, так і на території іноземних держав. Способи вчинення злочинів міжнародного характеру можуть виражатися у різноманітних діях, зумовлених об'єктивною стороною відповідного злочину, ознаки якої визначені міжнародним та національним законодавством [14, с. 106-107].

З огляду на аналіз тексту ст. 146-1 КК можна зробити висновок, що з об'єктивної сторони розглядуваний злочин може виражатися у таких формах:

1) арешт, затримання, викрадення, позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі, поєднані з подальшою відмовою визнати факт таких дій;

2) позбавлення волі людини, поєднане з подальшим приховуванням даних про долю такої людини чи місце її перебування;

3) видання наказу або розпорядження про позбавлення волі людини, про відмову визнати факт такого позбавлення волі або про приховування даних про долю такої людини чи її місце перебування;

4) невжиття керівником, якому стало відомо про вчинення його підлеглими позбавлення волі людини, заходів для його припинення, поєднане з неповідомленням компетентних органів про цей злочин;

5) неповідомлення компетентних органів про злочин керівником, якому стало відомо про вчинене його підлеглими позбавлення волі людини, поєднане з подальшою відмовою визнати факт такого позбавлення волі або приховуванням даних про долю такої людини чи її місце перебування [15, с. 438].

Позбавлення особи волі в будь-якій формі, тобто порушення права особи на свободу та особисту недоторканність, становить собою обов'язковий елемент насильницького зникнення. Порушення даного права як елемент злочину насильницького зникнення є найменш дискусійним порівняно, наприклад, з порушенням права не підлягати катуванням або іншим видам нелюдського поводження.

У ст. 3 Європейської конвенції 1950 р. гарантується право кожної особи не піддаватися катуванням та іншим жорстоким, нелюдським, або таким, що принижують гідність, поводженням або покаранням. У контексті актів насильницького зникнення ЄСПЛ підтримує більш консервативний підхід, визначаючи, що насильницьке зникнення становить собою одну з форм незаконного позбавлення волі. ЄСПЛ визначав порушення ст. 3 в контексті актів насильницького зникнення лише при наявності достатньої кількості доказів щодо застосування катувань або інших видів нелюдського поводження.

У рішенні у справі “Akdeniz and Others v. Turkey” ЄСПЛ постановив порушення даного права, оскільки зниклі особи утримувалися у нелюдських умовах, відбувалися тортури. Крім того, вказані особи страждали не лише від тортур, але й від страху невідомості майбутнього. Крім того, ЄСПЛ зазначив таке: «Процесуальні зобов'язання були виокремлені з Конвенції в різноманітних контекстах, коли це було необхідно для забезпечення того, щоб гарантовані нею права були не теоретичними та ілюзорними, а реалізованими та ефективними [16, с. 87].

Відповідно до визначення, що міститься в преамбулі до Декларації, насильницькі зникнення розглядаються як такі, тільки якщо вони здійснюються представниками держави або приватними особами чи організованими групами, наприклад, напіввійськовими групами (організованими групами, до озброєння, навчання або підтримки яких реально причетна регулярна армія), що діють від імені, при прямій або непрямій підтримці, з дозволу або згоди державного органу влади. З огляду на це не варто брати до уваги розгляд випадків, коли вони стосуються осіб або груп, що не підпадають під вищезгадані категорії (таких, як терористичні або повстанські рухи, за якими не стоїть ніяка держава, які ведуть боротьбу з урядом на його власній території).

Проведення цієї відмінності випливає з принципу, згідно з яким держави зобов'язані розслідувати дії, порівнювані за своїм характером з насильницькими зникненнями, коли вони здійснюються недержавними суб'єктами, і карати за них. Відповідальність держави за насильницьке зникнення зберігається незалежно від зміни уряду, навіть якщо новий уряд демонструє більшу повагу до прав людини порівняно з урядом, що перебував при владі на момент, коли зникнення відбулося.

Для визначення акту насильницького зникнення варто керуватися тим, що одним із наслідків злочину є залишення жертви поза захистом закону. Необхідно розглядати випадки насильницького зникнення, не вимагаючи того, щоб інформація, що повідомляється джерелом, відбивала або навіть припускала дійсний намір винної особи поставити жертву поза захистом закону.

Крім того, акт насильницького зникнення може початися після незаконного затримання або після спочатку законного арешту чи затримання. Отже, захист жертви від насильницького зникнення має бути ефективним, починаючи з акту позбавлення волі незалежно від його форми, і не повинен обмежуватися випадками незаконного позбавлення волі.

Нарешті, затримання, за яким іде позасудова страта, є насильницьким зникненням у власному значенні слова, якщо таке затримання було вчинене урядовими представниками якої-небудь ланки або рівня, організованими групами чи приватними особами, що діють від імені уряду, при його прямій або непрямій підтримці, з його дозволу або згоди, і якщо після затримання або навіть після страти державні посадовці відмовляються повідомляти про долю або місцезнаходження такої особи чи відмовляється взагалі визнати факт здійснення відповідного діяння. Відомості про обстановку вчинення насильницького зникнення людей повинні включати такі елементи: кількісний склад злочинців (представників держави) і зниклих; час і місце насильницьких дій щодо арешту, затримання, викрадення, захоплення, переміщення й утримання; взаємини учасників кримінального конфлікту й інші чинники.

Визначення місця вчинення злочину - найважливіше завдання слідчого, якому необхідно прив'язати виявлене діяння до цієї обставини, тобто створити інформаційний вузол. Це поняття може розглядатися в різних аспектах, зокрема як місце вчинення злочину в цілому або місце реалізації його окремих етапів [17, с. 454].

Стосовно кількості зниклих необхідно вказати, що здебільшого вчиняється злочин щодо однієї людини (78%), однак в зоні проведення АТО відомі випадки зникнення відразу декількох осіб. Вони становлять 11% від загального числа вивчених кримінальних проваджень.

Час і місце вчинення злочину в широкому розумінні є самостійними категоріями кримінального, кримінального процесуального права та криміналістики. Водночас вони є невід'ємними компонентами обстановки вчинення злочину. Пізнання часу і місця вчинення злочину є елементом процесу встановлення обстановки викрадення людей [18, с. 72; 19, с. 59].

Тривалість часу утримання зниклої людини залежить від того, наскільки швидко умови її звільнення будуть повідомлені зацікавленим особам і виконані останніми, або від того, як швидко буде встановлене місце перебування потерпілого й успішно проведена операція стосовно його звільнення. Вивчення матеріалів кримінальних проваджень дозволило встановити тривалість утримання потерпілого представниками держави: а) від 1 години до 1 доби - 26%; б) від 1 доби до 1 тижня - 44%; в) від 1 до 10 тижнів - 18%; г) від 10 тижнів і більше - 12%.

Відомості про обстановку насильницького зникнення дуже часто недооцінюються практичними працівниками органів розслідування, зокрема слідчими. Проте вони забезпечують можливість висування обґрунтованих версій, складання конкретного плану розслідування злочину, визначення кола осіб, причетних до вчинення злочину, використання типових даних, що складають криміналістичну характеристику виду злочинів, визначення типової слідчої ситуації для розслідування конкретного кримінального провадження, встановлення можливих очевидців захоплення, переміщення й утримання викраденої людини.

Для успішного розслідування злочинів міжнародного характеру важливо з'ясувати кореляційні зв'язки між елементами криміналістичної характеристики злочинів міжнародного характеру. Це дозволить охарактеризувати механізм вчинення злочину. Так, дані про спосіб вчинення злочину, а також дані про його підготовку і приховування, відповідні типові сліди, що залишаються суб'єктом у процесі виконуваних дій, складають головний елемент механізму злочину.

До насильницького зникнення, як правило, причетні не тільки працівники держави (52%), й інші співучасники. Зазначене зумовлює особливості слідової картини злочину, яка характеризується такими факторами: багатоманітністю слідів, що належать різним особам; відносно великим об'ємом чи вагою викраденого, що свідчить про неможливість самостійного вчинення злочину; встановленням факту одночасного використання декількох технічних засобів, пристроїв, які керувалися чи використовувалися не самостійно, а за допомогою когось; відносно коротким часовим проміжком реалізації злочинного наміру.

При вчиненні насильницького зникнення слід враховувати, що до нього можуть бути причетні сторонні особи, які виконували допоміжні функції. Досліджуючи матеріальну обстановку місця події, важливо встановити не лише конкретні матеріальні сліди, але й взаємозв'язок між ними.

Діяльність із виявлення та збирання криміналістичної інформації при розслідуванні насильницького зникнення людини пов'язана із вказаними особливостями. Це зумовлює дослідження як місця вчинення злочину, так і інших причинно пов'язаних із подією злочину об'єктів. Не випадково в криміналістиці розрізняють місце вчинення злочину і місце події. Місцем події може бути не тільки те місце, де вчинений злочин, але і місце, де знайдені сліди злочину, а також місце підготовки, приховання наслідків злочину. Місце злочину - це місце безпосереднього вчинення злочинного діяння. злочин захист насильство тероризм

У кримінальних провадженнях про насильницьке зникнення людей криміналістичний інтерес становлять не тільки сліди, залишені представниками влади, але й сліди потерпілих. Дуже важливо правильно визначити, які саме сліди і де повинні або могли залишитися в результаті вчинення розглянутого злочину.

Висновки

Аналіз слідової картини у справах про насильницьке зникнення дозволяє класифікувати утворювані сліди за такими підставами:

а) за формою виразу (матеріальні й ідеальні);

б) за змістом (сліди, що виявляються при підготовці, вчиненні злочину та його приховуванні);

в) за місцем прояву (сліди, що утворилися на території України й на території іноземної держави (держав));

г) за механізмом слідоутворення (сліди-відображення, сліди-предмети, сліди-речовини, сліди-документи тощо).

У юридичній літературі можна зустріти системні уявлення про злочин як специфічний різновид людської діяльності, що включає в себе такі взаємозалежні компоненти: осіб, які вчинили злочин; їх поведінку; елементи навколишнього середовища. Співвідносячи ці компоненти з кримінально-правовими елементами складу викрадення людини, з огляду на передбачений кримінально-процесуальним законом предмет доказування вважаємо за можливе визначити такі елементи, властиві криміналістичній характеристиці насильницького зникнення людини: 1) спосіб вчинення злочину; 2) відомості про обстановку вчинення злочину (час, місце й інші обставини); 3) слідову картину злочину; 4) особу, яка вчинила злочин (державного службовця); 5) жертву злочинного посягання.

Список використаних джерел

1. Цвікі В.Ю. Міжнародно-правовий захист осіб від насильницьких зникнень : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11. Львів, 2017. 237 с.

2. Про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування / Генеральна прокуратура України. URL: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html.

3. Відповідальність за вбивства в Україні з січня 2014 року по травень 2016 року / Управління Верховного комісара ООН з прав людини. 2016. URL: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/OHCHRThematicReportUkraineJ an2014-May2016_UA.pdf.

4. Scovazzi T., Citroni G. The Struggle against Enforced Disappearance and the 2007 United Nations Convention. Leiden: Martinus Nijihoff Publishers, 2007. 344 p.

5. Салтевский М.В. Криминалистическая характеристика: структура, элементы. Специализированный курс криминалистики (для слушателей вузов МВД СССР, обучающихся на базе сред. спец. юрид. образования) : учебник. Киев : НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987. 454 с.

6. Образцов В.А. Актуальные направления развития криминалистической методики и тактики расследования. Тезисы доклада на заседании совета ВНИИ Прокуратуры СССР. Москва, 1978. С. 5-7.

7. Сергеев Л.А. Сущность и значение криминалистической характеристики преступлений. Руководство для следователей. Москва : Юрид. лит., 1971. С. 4-5.

8. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений : текст лекций. Харьков : Харьк. юрид. ин-т, 1976. 28 с.

9. Бахин В.П. Криминалистическая методика : лекция. Киев, 1999. 24 с.

10. Чернявський С.С. Криміналістична характеристика злочинів: порівняльний аналіз наукових концепцій. Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. 2010. № 1 (68). С. 140-141.

11. Белкин РС. Криминалистика : учебник. Москва : НОРМА-иНфРа, 1999. 990 с.

12. Ольшевський В.В. Розслідування та попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза». Харків, 2005. 19 с.

13. Володіна О.О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини (аналіз складу злочину) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук :12.0.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». Харків, 2003. 20 с.

14. Чорноус Ю.М. Криміналістичне забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.09. Київ, 2013. 556 с.

15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. Київ : ВД «Дакор», 2018. 1368 с.

16. Фулей Т.І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя : наук.-метод. посіб. для суддів. 2 вид. випр., допов. Київ, 2015. 208 с.

17. Бурлака В.В. Криміналістична характеристика незаконного позбавлення волі або викрадення людини. Митна справа. 2014. № 6 (2.2). С. 451-456. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ms_2014_6%282.2%29__37.

18. Копенкина Л.А. Методика первоначального этапа расследования похищения человека : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.09. Санкт-Петербург, 1999. 226 с.

19. Шепітько В.Ю. Криміналістика : підручник. Київ : ІнЮре, 2016. 640 с.

Размещено на Allbest.ru