Правове регулювання оплати праці в Україні та Канаді: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Правове регулювання оплати праці в Україні та Канаді: порівняльний аналіз

Бондар О.С., кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

У статті досліджуються питання, щодо правової природи поняття «оплата праці», як одного з основних інститутів трудового права, правового регулювання оплати та особливості оплати праці в Україні та Канаді у порівняльному аспекті. В процесі дослідження було розглянуто визначення поняття «оплата праці» у декількох аспектах, а саме: загальне визначення цього поняття з точки зору поглядів науковців з цього питання, а також легальне визначення згідно трудового законодавства України та Канади та з'ясовні особливості правового механізму реалізації працівника свого права на оплату праці. В статті приділено увагу висвітленню ключових особливостей, порядку призначення заробітної плати, її змісту та розміру з огляду на трудове законодавство України та Канади, що дозволило виявити певні схожості, а також суттєві відмінності у правових нормах, які стосуються оплати праці, а також позитивні приклади, актуальні для впровадження в трудове право України. Автором зроблено аналіз норм трудового законодавства України та Канади саме в частині, що стосуються такого інституту трудового права як оплата праці і їх порівняння. В статті автор також звертається до правової думки вітчизняних та закордонних науковців з приводу їх бачення визначення поняття «оплата праці» та її особливостей. В дослідженні також наведено положення Проекту Трудового кодексу України щодо юридичного закріплення поняття заробітної плати та інших пов'язаних із цим аспектів. На підставі системного аналізу та досліджених матеріалів автором зроблено висновок, щодо законодавчого закріплення та регулювання питання оплати праці як способу реалізації особою свого права на працю та її оплати на підставі виникнення трудових правовідносин між працівником та роботодавцем. Зазначено, що оплата праці відіграє важливу роль у регулюванні відносин між суб'єктами трудових відносин як в Україні так і в Канаді. Відмічено, що позитивним є запозичення форм здійснення оплати праці, це усунуло б недолік сучасного КЗпП України та Закону «Про оплату праці» в частині закріплення форм оплати праці.

Ключові слова: трудовий договір, контракт, угода, працівник, роботодавець, наймана праця, оплата праці, заробітна плата, винагорода за працю.

LEGAL REGULATION OF WAGES IN UKRAINE AND CANADA: COMPARATIVE ANALYSIS

The article examines the legal nature of the concept of “wages” as one of the main institutions of labor law, legal regulation of wages and features of wages in Ukraine and Canada in a comparative aspect. The study considered the definition of “remuneration” in several aspects, namely: the general definition of this concept from the point of view of scientists on this issue, as well as the legal definition according to labor legislation of Ukraine and Canada and clarifications of the legal mechanism of employee realization their right to remuneration. The article focuses on the key features, the order of appointment of wages, its content and size in view of the labor legislation of Ukraine and Canada, which revealed some similarities, as well as significant differences in legal norms concerning wages, as well as positive examples, relevant for implementation in labor law of Ukraine. The author analyzes the norms of labor legislation of Ukraine and Canada in the part concerning such an institution of labor law as remuneration and their comparison. In the article the author also refers to the legal opinion of domestic and foreign scholars about their vision of the definition of “wages” and its features. The study also presents the provisions of the Draft Labor Code of Ukraine on the legal consolidation of the concept of wages and other related aspects. Based on a systematic analysis and research materials, the author concluded that the legislation enshrines and regulates the issue of remuneration as a way for a person to exercise his right to work and its payment based on the employment relationship between employee and employer. It is noted that wages play an important role in regulating relations between the subjects of labor relations in both Ukraine and Canada. It is noted that the borrowing of forms of remuneration is positive, it would eliminate the shortcoming of the modern Labor Code of Ukraine and the Law “ On Remuneration of Labor” in terms of consolidating forms of remuneration.

Key words: employment contract, contract, agreement, employee, employer, hired labor, wages, salary, remuneration for work.

Вступ

Постановка проблеми. Починаючи з 1991 року Україна планомірно розбудовує сучасну і, як зазначено у Конституції України суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Також Україна взяла для себе за пріоритет крокувати евроінтеграційним курсом, що у свою чергу вимагає приведення національного законодавства у відповідність з європейським, як результат були ратифіковані відповідні міжнародно-правові договори та угоди.

Україна взяла євроінтеграційний курс та впевнено крокує до спільноти європейських країн світу, що безумовно є каталізатором стрімкого переходу до ринкової економіки та її бурхливий розвиток. Не є виключенням ринок праці, як один із основних покажчиків рівня розвитку суспільних відносин у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців - у найманні працівників. Ці відносини є предметом регулювання трудового законодавства України. Конституція України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, тобто бути зайнятою особою. Основною формою реалізації задоволення особою потреби у зайнятості, а у роботодавця - у найманні працівника є трудовий договір, що являє собою по суті окремий інститут трудового права України. Зміст ст. 43 Конституції України є відправним пунктом і дав життя окремим інститутам трудового права серед яких дуже важливе і особливе місце займає інститут оплати праці. Адже загально відомо, що об'єктом трудових правовідносин виступає те, з приводу чого їх суб'єкти вступають у ці правовідносини та здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Роботодавець вступає у трудові правовідносини для того, щоб отримати необхідну для виробництва або надання послуг працю. Отже, об'єктом трудових правовідносин є, передусім, власне праця (жива праця). Працівник вступає у трудові правовідносини для того, щоб отримати оплату праці. З огляду на це, іншим об'єктом трудових правовідносин є оплата праці.

Наразі дуже гостро постає питання щодо проведення реформи законодавства про працю України, оскільки чинний Кодекс законів про працю України був прийнятий ще за часів радянської влади і несе на собі відбиток юридичної конструкції соціалістичної епохи. Зазначене вище тільки посилює актуальність впровадження позитивного досвіду країн зарубіжжя, приклади якого можуть бути використані та покладені в основу сучасних нормативно-правових актів України у сфері праці. У цьому випадку доречним постає аналіз трудового права Канади, адже станом на 2019 рік згідно статистичним даним на повну зайнятість працювали близько 15,45 мільйона людей віком від 15 років, що свідчить про багатий досвід цієї країни в регулюванні трудових відносин, а саме формуванні державної політики щодо оплати праці і її правового регулювання.

Аналіз наукових досліджень. Питанням колективно-правового та договірного регулювання трудових відносин присвятила свою увагу та вивчалось багатьма вітчизняними та закордонними дослідниками-прав- никами, серед яких: М.Г. Александров, О.Д. Зайкін, С.С. Каринський, РЗ. Лівшиць, Ю.П. Орловський, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський. Окремі питання функціонування інституту оплати праці висвітлені у працях Б. Болотіної, Н.Д. Гетьманцевої, В.В. Жер- накова, І.В. Зуба, З.Я. Козак, Г.А. Капліної, І. Копайгори, В.В. Лазора, Л.І. Лазор, А.Р Мацюка, П.Д. Пилипенка, В.Г. Ротаня, Я.В. Сімутіної, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян та інших учених. Проте, незважаючи на значний науковий внесок, міжнародний досвід деяких країн щодо правового регулювання трудових відносин досліджений фрагмент- но і потребує подальшого вивчення, а саме безпосередньо сучасне дослідження оплати праці, як одного з основних інститутів трудового права України та Канади, яке б розкривало його поняття, структуру, зміст та особливості у порівнянні з тим, як оплата праці розглядається з української правової точки зору, в науці трудового права України не проводилось.

Метою статті є дослідження та аналіз поняття оплати праці в Україні та Канаді, її структури, правового регулювання, порядку виплати тощо, що дозволить виявити позитивні приклади, актуальні для запровадження в трудовому праві України.

Виклад основного матеріалу

Нам відомо, що правова система кожної держави включає в себе відповідні галузі права які саме і виступають механізмом та засобом регулювання суспільних відносин в тій чи іншій сферах суспільного життя. Як вже зазначалось вище, деякі вітчизняні науковці вже робили спроби вивчити, проаналізувати та порівняти трудове законодавство України з аналогічною галуззю права інших країн. Завдяки їхній плідній праці на теренах України у юридичній науці з'явився такий напрям як - порівняльне трудове право. З цього приводу А.С. Мацка зазначає що «Порівняльне трудове право - це новий напрям у юридичній науці, покликаний дослідити різні системи трудового права, вивчити досвід зарубіжних країн з метою удосконалення трудового права» [1, с. 4]. Отже предметом порівняльного трудового права є вивчення різних системи трудового права зарубіжних країн з метою удосконалення власного трудового права.

Перед тим, як почати досліджувати правове регулювання оплати праці в Україні та Канаді, необхідно з'ясувати категорійно-термінологічний аспект даної теми, адже неможливо досліджувати і вивчати те, поняття чого не з'ясовано. Отже, спочатку необхідно відповісти на питання, що таке оплата праці в Україні та Канаді. Тут першочергово важливо зауважити, що в даному випадку оплачується саме праця тому поняття праці має бути з'ясоване в першу чергу. За формулюванням юридичної енциклопедії праця - це цілеспрямована діяльність людини, що потребує фізичної або розумової енергії та орієнтована на створення матеріальних і духовних цінностей [2].

Найвищою юридичною силою в Україні наділена Конституція України, яка проголосила право кожного на працю, а також встановила принципи та основні положення трудового законодавства. Треба наголосити на тому, що Конституція України закріплює принцип, відповідно до якого кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від встановленого законом рівня. Принцип згідно з яким право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Конституцією України забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення [3].

Конституція України також декларує, що використання примусової праці забороняється (не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан), з цього вбачається, що в Україні використовується саме наймана тобто оплачувана праця. Цивільний кодекс України у ст. 312 фактично закріплює конституційні засади встановлюючи, що фізична особа має право на вибір та зміну роду занять, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом та використання примусової праці забороняється [4]. Така правова схожість пояснюється тим, що трудове право походить від цивільного і це не викликає жодних сумнівів. Всі вчені та правники визнають походження трудового права від цивільного. З цього приводу відомий український вчений О.М. Ярошенко зазначає наступне «історично трудове право виділилось з цивільного, в цивільному праві залишились деякі види договорів, пов'язаних із працею наприклад підряд» [5, с. 11]. правовий трудовий україна канада

Зазначені правові конструкції в законодавстві України повністю відповідають міжнародним правовим актам, так Загальною декларацією прав людини (далі - Декларація) проголошено, що кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення [6]. При прямому порівнянні бачимо, що Конституція України оперує одразу двома юридичними термінами, а саме заробітна плата та винагорода за працю тоді як Декларація використовує лише поняття винагорода. З цього виникає необхідність з'ясування сутності даних понять, важливо зазначити, що а ні Конституція України, а ні Декларація не містять визначень цих понять. Застосування різних термінів вносить певну невизначеність як у теорії трудового права, так і у правозастосуванні. В Україні питання оплати праці окрім Конституції України регулюється й іншими нормативно-правовими актами, а саме Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) [7], Законом України «Про оплату праці» [8] та Законом України «Про колективні договори і угоди» [9]. Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Закон України «Про оплату праці» у ст. 1 дає наступне визначення заробітної плати - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Закон України «Про колективні договори і угоди» взагалі не має даного визначення, а лише відносить заробітну плату як один з елементів до змісту колективного договору. Україна у 1961 році ратифікувала Конвенцію Міжнародної організації праці № 95 «Про захист заробітної плати», в даному документі зазначено, що термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано [10]. Аналізуючи вище викладене можемо дійти висновку, що через значну кількість нормативно-правових актів, які регулюють питання оплати праці існують певні неточності при визначенні змісту поняття заробітної плати а також наявність різних понять для позначення одного і того ж самого правового явища. Стає очевидно, що оплата праці є більш загальним терміном, що включає поняття заробітної плати. Варто зазначити, що заробітна плата не може вважатися винагородою за роботу з наступних причин:

- заробітна плата - це відшкодування вартості робочої сили, що витрачається працівником, а не винагороду за щось;

- працівник має законне, безумовне право отримувати заробітну плату через свою роботу, а виплата винагороди базується на волі роботодавця;

- заробітна плата завжди є регулярною, постійною, а винагорода за своєю суттю є несистемною, одноразовою;

- заробітна плата виплачується заздалегідь та фіксованою сумою, а розмір винагороди залежить від волі роботодавця.

Отже, з огляду на вище викладене можна дати узагальнене визначення поняття оплати праці та заробітної плати. Оплата праці - система відносин органів державної влади та місцевого самоврядування, роботодавців, організацій роботодавців, об'єднань організацій роботодавців або їх представницьких органів; професійних спілок, об'єднань професійних спілок або їх представницьких органів та працівників з приводу реалізації державної політики в сфері оплати праці щодо реалізації функцій заробітної плати. Заробітна плата - це обчислене, як правило, у грошовому виразі відшкодування отримане працівником від роботодавця за виконану роботу на підставі трудового договору.

У Канаді правове регулювання оплати праці побудовані інакшим чином. Переходячи до аналізу джерел права, що регулюють трудові відносини в Канаді, а саме оплати праці необхідно зазначити наступне, ця країна досить тривалий час була однією з колоній Великобританії та сприйняла британські норми безпосередньо з їх першоджерела. Для правового регулювання трудових відносин застосовувались норми щодо наймача та найманого працівника у рамках колоніального режиму. На початку треба зазначити, що відповідно до Конституції Канади п. 2 ч. 2 ст. 6 [11] зазначено, що «кожен громадянин Канади та кожна особа, яка має статус постійного жителя Канади, має право на здобуття засобів до існування в будь-якій провінції». Звідси випливає, що існує певна схожість між положеннями Конституцій України та Канади в розрізі закріплення права особи на працю, хоча на увагу заслуговує і той факт, що в Конституції України закріплено не лише право особи на працю, а і підкреслено також, що це право включає в себе: можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, право на належні і безпечні умови праці та на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Тоді як в Конституції Канади це положення записане більш розпливчасто і зводиться до права особи на здобуття засобів до існування в будь-якій провінції. Отже можна сказати, що на конституційному рівні право особи на оплату праці та пов'язанні з ним можливості більш конкретно та деталізовано зазначені в Конституції України у порівнянні з Конституцією Канади. В Канаді окрім Конституції, трудові відносини регулюються окремими нормативно-правовими актами на федеральному та регіональному (провінціальному) рівнях. Більшість працівників Канади (майже 90%) захищені законодавством про зайнятість їх провінції або території. Кожна провінція або територія має своє власне законодавство про зайнятість. Обов'язковим є розміщення плакату з Актом (законом) про стандарти зайнятості на очах працівників біля їх робочих місць на які розповсюджується це законодавство. Тут як приклад можна привести провінцію Онтаріо, де на офіційному сайті Міністерства праці провінції розташовано всі нормативно-правові акти пов'язані з регулюванням трудових та тісно пов'язаних із ними відносин у тому числі і Закон про стандарти зайнятості. Решта 10 % канадських працівників працюють у місцях, які регулюються федеральним законодавством, де застосовуються федеральні трудові стандарти, які визначають умови зайнятості на відповідних робочих місцях. На федеральному рівні трудові відносини регулюються Трудовим кодексом Канади. Трудовий кодекс Канади був прийнятий у 1985 році, а останні зміни вступили в силу з 1 квітня 2019 року. Кодекс складається з 3 частин, які розділені на глави окрім 2 частини, та поєднує в собі 267 статей. Саме 3 частина Трудового кодексу Канади присвячена окрім іншого заробітній платі (wages). Напочатку цього розділу у ст. 166 викладено визначення понять, що використовуються. За Трудовим кодексом Канади заробітна плата - включає всі форми винагороди за виконану роботу, але не включає чайові та інші винагороди. Далі ст. 178 встановлює положення щодо мінімальної заробітної плати, а саме зазначено, що якщо інше не передбачено цим підрозділом або згідно з ним, роботодавець повинен виплачувати кожному працівникові заробітну плату за ставкою:

(а) не менше мінімальної погодинної ставки, встановленої час від часу законом законодавства провінції, де зазвичай працює працівник, і яка зазвичай застосовується незалежно від професії, статусу або досвіду роботи; або

(б) якщо заробітна плата працівника виплачується на будь-якій основі часу, відмінне від погодинної, не менше, ніж еквівалент ставки згідно з пунктом (а) за час, відпрацьований працівником [12]. В провінціях діють свої закони у сфері праці, як хоча і мають відповідати Конституції та Трудовому кодексу Канади все одно носять самостійних характер. До прикладу візьмем провінцію Онтаріо де нормативно правовим актом який регулює питання оплати праці є Закон про стандарти зайнятості де зазначено, що роботодавець повинен встановити періодичність оплати праці та день оплати праці та виплачувати всю заробітну плату, зароблену протягом кожного періоду оплати праці, крім нарахування відпускних, не пізніше дня оплати праці за цей період. Також даним документом встановлено способи здійснення оплати праці, а саме заначено що роботодавець повинен виплачувати заробітну плату працівникові: (а) готівкою; (б) за чеком, який видається лише працівникові; (в) шляхом прямого внесення на рахунок фінансової установи; (г) будь-яким іншим встановленим способом оплати [13]. На відміну від канадського трудове законодавство України не містить такого чіткого переліку способів виплати заробітної плати, хоча у Законі України «Про оплату праці» у ст. 23 зазначається, що заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України та що заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Як бачимо зміст вказаної статті не розкриває як саме працівник отримує грошові знаки, що мають законний обіг на території України, що свідчить про недосконалість даної норми та зумовлює необхідність її викладу в більш сучасній редакції наприклад «заробітна плата працівників виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України шляхом їх переказу на особистий рахунок працівника або банківськими чеками у визначеному законом порядку».

Разом з тим на даному етапі дослідження бачимо, що правове регулювання трудових відносин в Україні та Канаді в розрізі джерел права що регулюють питання пов'язані з оплатою праці є дещо схожими оскільки в обох країнах панівне місце займає Конституція, як основний закон. Далі відносини в сфері праці, а саме її оплати регулюються кодифікованим актом та законами, однак тут слід зазначити, що в Україні кодифікований акт - КЗпП рівно як і закони діє на території всієї держави, а в Канаді роль кодифікованого акту по суді розділяють між собою Трудовий кодекс Канади та Закон про стандарти зайнятості, який прийнятий в кожній провінції окремо, а отже має свою юрисдикцію та сферу дії. Якщо Трудовий кодекс Канади діє по всій території та встановлює федеральні трудові норми, яким повинні слідувати всі провінції та федерально регульовані роботодавці і працівники (якщо особа працюєте в гірничодобувній, транспортної, банківської сферах і деяких інших секторах, тоді вона, ймовірно, потрапляєте в цю категорію. Федеральні стандарти праці включають в себе правила, що регламентують години роботи, оплачувані відпустки і свята, лікарняні, звільнення та інші аспекти. То Закон про стандарти зайнятості приймається кожною провінцією окремо, регулює години роботи, мінімальну заробітну плату, лікарняні дні, відпустки та вихідні виплати. Всі ці та багато інших пов'язаних норм прописані як норми зайнятості. Це мінімальні стандарти, встановлені законом, які визначають та гарантують права на робочому місці в окремій провінції.

Девід Дж. Дурей - доцент кафедри трудового права та виробничих відносин Йоркського Університету зазначає, що закони про заробітну плату можуть бути важко зрозумілі, оскільки вони рідко застосовуються однаково. Існують виключення, спеціальні правила та різні професійні ставки; іноді обов'язкові ставки заробітної плати містяться у статутах, інколи - у нормативних актах [14, с. 270].

Висновки

Таким чином необхідно сказати, що Україна та Канада країни, які відносяться до різних правових систем світу, а саме Україна відноситься до романо-германської, а Канада до англо-американської правових систем. Що зумовлює різний підхід до правового регулювання суспільних відносин в тому числі і трудових до яких безперечно входить великий пласт відносин у сфері оплати праці. Треба наголосити на тому, що Конституція України закріплює постулат, відповідно до якого кожен має право на заробітну плату, не нижчу від встановленого законом рівня, а також принцип згідно з яким право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. В Україні та Канаді найвищу юридичну силу має Конституція, яка закріплює основні положення та керівні засади функціонування держави. В Конституції України чітко визначено право особи на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Тоді, як Конституція Канади лише зазначає, що кожен громадянин Канади та кожна особа, яка має статус постійного жителя Канади, має право на здобуття засобів до існування в будь-якій провінції, що вбачається більш розпливчастим приписом основного закону Канади порівняно з таким в Україні. Трудові відносини в тому числі з оплати праці в

Україні та Канаді окрім Конституції регулюються кодифікованими актами та законами такими як, КЗпП України, Закон України «Про оплату праці» та «Про колективні договори і угоди», Трудовий кодекс Канади, Закон про стандарти зайнятості (приймаються в кожній провінції окремо). Важливо звернути увагу на те, що КЗпП України діє на всій території держави, а в Канаді поряд з Трудовим кодексом який охоплює також всю країну, в кожній провінції прийняті свої Акти трудових стандартів, які регулюють трудові правовідносини лише на території конкретної провінції, які можуть і відрізняються в окремих положеннях, що регулюють питання рівня заробітної плати, відпусток, кількості робочих днів тощо. Також трудові відносини в Канаді та Україні регулюються законами прийнятими державою, які конкретизують і більш детально встановлюють механізми регулювання відносин між працівником та роботодавцем. Не аби яку роль в обох країнах грають роль конвенції та рекомендації МОП, а також ратифіковані міжнародні угоди та договори.

Вбачається доречним запропонувати внести зміни у трудове законодавство України, а саме КЗпП України та Закон України «Про оплату праці» у контексті приведення єдиного визначення оплати праці та заробітної праці, а також доповнити існуючу норму про форми оплати праці іншими формами які корелюються з сучасними технологіями та банківськими операціями. Що дозволить привести Українське трудове законодавство до єдиної форми та унеможливить помилки у правозастосуванні цих норм.

Список використаних джерел

1. Порівняльне трудове право: Навч. посіб. / Б.С. Беззуб, Л.В. Голяк, О.М. Кісілевич та ін.; За заг. ред. А.С. Мацака, 2005. - 168 с.

2. Юридична енциклопедія: в 6 т. / ред.кол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.; Укр. енцикл., 2003. - Т 5. 736 с.

3. Конституція України: офіц. текст. Київ: КМ, 2013. 96 с. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv#Text (дата звернення: 30.11.2020).

4. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#Text (дата звернення: 30.11.2020).

5. Трудове право: підручник / [О.М. Ярошенко, С.М. Прилипко, А.М. Слюсар та ін.]; за заг. ред. О.М. Ярошенка. - 3-тє вид., перероб. і доп. - Харків: Право, 2019. - 544 с.

6. Загальна декларація прав людини: Міжнародний документ від 10.12.1948. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015?lang=uk#Text (дата звернення: 30.11.2020).

7. Кодекс законів про працю України: Закон України від 10.12.1971 № 322-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/322-08/conv#Text (дата звернення: 30.11.2020).

8. Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 30.11.2020).

9. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.1993 № 3356-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3356-12?find=1&text=%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0 %BE%D0%B1#w1_1 (дата звернення: 30.11.2020).

10. Про захист заробітної плати: Конвенція Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/993_146#Text (дата звернення: 30.11.2020).

11. Constitution Act, 1982: Department of justice Canada. URL: https://laws-loisjustice. gc.ca/eng/const/ (дата звернення: 30.11.2020).

12. Canada Labour Code, R.S.C., 1985, c. L-2 / Minister of Justice, 1985. URL: https://laws- lois.justice.gc.ca/eng/acts/L-2/ (дата звернення: 30.11.2020).

13. Employment Standards Act, S.O., 2000 / Ministry of Labour, 2000. URL: https://www. ontario.ca/laws/statute/00e41 (дата звернення: 30.11.2020).

14. The Law of Work: Complete edition, / David J. Doorey, 2017. 762 c.

Размещено на Allbest.ru