Лжесвідчення і фальсифікація доказів за кримінальним законодавством США та України (порівняльно-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Лжесвідчення і фальсифікація доказів за кримінальним законодавством США та України (порівняльно-правовий аспект)

Давидович І.І., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена проведенню порівняльно-правового аналізу нормативних підстав відповідальності за лжесвідчення і фальсифікацію доказів за кримінальним законодавством України та США.

Встановлено, що в кримінальному законодавстві України окремі прояви фальсифікації доказів безпосередньо представлені такими ознаками: «штучне створення доказів обвинувачення» (ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 383 КК), «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» (ч. 2 ст. 384 КК), «завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого», «завідомо неправдивий висновок експерта», «завідомо неправильний переклад», «подання завідомо недостовірних або підроблених доказів» (ч. 1 ст. 384 КК). У статті визначається нормативний зміст відповідних характеристик. Стверджується, що своєрідним проявом фальсифікації доказів є схиляння або примушування учасників провадження (свідків, потерпілого, експерта) до надання неправдивих свідчень.

Доведено загальну подібність кримінального законодавства США та України у питаннях встановлення відповідальності за різні прояви фальсифікації доказів. Зокрема, кримінально караними в обох державах є дії з надання неправдивих свідчень учасниками офіційного провадження, вплив на таких осіб, в тому числі з метою примусити їх до надання неправдивих свідчень, а також підроблення речових доказів. Водночас згідно з законодавством США встановлюється кримінальна відповідальність не лише за дії зі створення і використання підроблених доказів, а й за знищення, пошкодження та приховання доказів (за так звану маніпуляцію з доказами). У КК України відсутня норма з відповідним змістом. Кримінальне законодавство США встановлює більш широкий порівняно із законодавством України перелік проявів злочинного впливу на свідка, потерпілого, інформатора. Визначаються інші прогалини кримінального законодавства України при встановленні відповідальності за фальсифікацію доказів та маніпуляції з доказами. Зазначені недоліки кримінального законодавства України пропонується виправити, в тому числі з урахуванням позитивного досвіду Сполучених Штатів.

Ключові слова: лжесвідчення, фальсифікація доказів, маніпуляції з доказами, порівняльно-правовий аналіз.

Perjury and falsification of evidence under us and ukrainian criminal law (comparative legal aspect)

The article is dedicated to comparative legal analysis regulatory grounds for liability for perjury and falsification of evidence under the criminal law of Ukraine and the USA. Established that in the criminal legislation of Ukraine particular kinds of falsification of evidence is directly “presented” by the following attributes: “artificial creation of evidence of prosecution” (Part 2 of Article 372, Part 2 of Article 383 of the Criminal Code), “artificial creation of evidence of prosecution or defense” (Part 2 of Article 384 of the Criminal Code), “knowingly false testimony of a witness, a victim”, “knowingly false expert conclusion”, “knowingly incorrect translation”, “submission of knowingly false or fabricated evidence” (Part 1 of Article 384 of the Criminal Code). The article defines regulatory content of corresponding characteristics. Claimed that subornation or coercion of proceedings participants (witnesses, victim, expert) to a false testifying is a special kind of falsification of evidence.

The general similarity of US and Ukraine criminal law in establishing responsibility for various kinds of falsification of evidence was proved. In particular, as criminal offenses in both states considered actions of false testifying to the participants in the formal proceedings, influencing such persons, including for the purpose of forcing them to commit false testimony, as well as tampering with material evidence. At the same time, the law of the USA establishes criminal responsibility not only for actions on the manufacturing and use of counterfeit evidence, but also for the destruction, damage and concealment of evidence (the so-called "tampering with evidence"); in the Criminal Code of Ukraine there is no norm with relevant content. The US criminal law establishes a broader list of kinds of criminal influence on a witness, a victim, an informant than the legislation of Ukraine. Other gaps in the criminal law of Ukraine are identified which correspond to establishing a responsibility for falsifying evidence and tampering with evidence. These deficiencies of the criminal legislation of Ukraine are proposed to be corrected, including consideration of the positive experience of the United States.

Key words: perjury, falsification of evidence, tampering with evidence, comparative legal analysis.

Вступ

Одним із заходів, необхідних для підвищення ефективності правосуддя та оптимізації повноважень судів різних юрисдикцій, відповідно до затвердженої Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015 Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки є упровадження механізмів забезпечення вирішення спорів і протидії зловживанням процесуальними правами шляхом накладання ефективних процесуальних обмежень на сторони за недотримання без поважних причин принципу найкращих зусиль, ненадання або приховування доказів тощо [1]. При цьому ефективне запобігання різного роду маніпуляціям з доказами не може бути забезпечене виключно засобами процесуального законодавства. У зв'язку з цим в Кримінальному кодексі України (далі - КК) встановлюється відповідальність за певні прояви фальсифікації доказів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері доказування досліджувались у працях сучасних українських правників-криміналістів Н.Ю. Алєксєєвої, Ю.В. Алєксандрова, А.С. Беніцького, А.М. Бойка, Л.П. Брич, О.О. Вакулик, В.В. Кончаковської, В.В. Кузнецова, М.І Мельниченка, В.М. Нікітенка, В.І. Опанасенка, М.В. Сийплокі, М.В. Шепітька та інших. Водночас спеціальні дослідження, присвячені встановленню підходів до криміналізації лжесвідчення і фальсифікації доказів у законодавстві Сполучених Штатів Америки, нам невідомі. З урахуванням наведеного метою даної публікації є проведення порівняльно-правового аналізу нормативних підстав відповідальності за лжесвідчення і фальсифікацію доказів за кримінальним законодавством України та США.

Виклад основного матеріалу

Відзначимо, що такі поняття, як «лжесвідчення» та «фальсифікація доказів», взагалі не вживаються в тексті українського кримінального закону. Водночас наведені вище терміни достатньо поширені у науковій літературі. Так, поняттям «лжесвідчення» традиційно позначають дії, які у КК України передбачені статтею 384 «Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу» (назва статті у редакції Закону № 6232 від 3 жовтня 2017 р). Частина перша цієї статті (у новій редакції) встановлює відповідальність за завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта, складений для надання або наданий органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, завідомо неправдивого звіту оцінювача про оцінку майна, а також завідомо неправильного перекладу, зробленого перекладачем у таких самих випадках. Зауважимо, що стара назва ст. 384 КК була «Завідомо неправдиві показання», а перелік заборонених видів злочинної поведінки був вужчим. Однією із причин використання терміна «лжесвідчення» для позначення дій із надання завідомо неправдивих показань стала назва статті 329 Модельного кримінального кодексу для держав-учасниць СНД - документа, який в тій чи іншій мірі вплинув на розвиток кримінального права всіх держав на пострадянському просторі. Статтею 329 «Лжесвідчення» («Лжесвидетельство») пропонувалось встановити відповідальність за завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого або висновок експерта, а також завідомо неправильний переклад при здійсненні дізнання, попереднього розслідування або в суді [2]. В окремих наукових джерелах поняттям «лжесвідчення» позначають також завідомо неправдиве свідчення про вчинення злочину (ст. 383 КК).

Поняття «фальсифікація доказів» також не є нормативним. У науковій літературі таким формулюванням здебільшого позначають діяння із підроблення речових, письмових (а подекуди й електронних) доказів, а також їх надання слідчим органам або суду, хоча у роботах окремих науковців наведене поняття вживається у більш широкому значенні, тобто як родове поняття, яке охоплює підроблення доказів у їх матеріальному вимірі, надання неправдивих показань та схиляння до лжесвідчення. Так, В.І. Опанасенко визначає фальсифікацію доказів як штучне створення або спотворення змісту чи джерела конкретного доказу, вчинене з метою його використання при здійсненні офіційного провадження, а також саме використання сфальсифікованого доказу. Підвидами фальсифікації доказів, на думку цього науковця, є такі:

а) фальсифікація речових доказів; б) фальсифікація письмових доказів (документів); в) фальсифікація електронних доказів; г) фальсифікація особистісних доказів. При цьому фальсифікація особистісних доказів, за словами В.І. Опанасенка, - це викривлення фактичних даних, що мають істотне доказове значення, шляхом надання завідомо неправдивих показань [3, с. 204-205]. Запропонований підхід видається більш точним з огляду на нормативний зміст ч. 2 ст. 84 КПК, згідно з якою процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У межах даної публікації з огляду на предмет нашого дослідження, який включає норми кримінального законодавства США, ми будемо використовувати термінологічний зворот «фальсифікація доказів» у широкому значенні для позначення діяння із підроблення доказів у їх матеріальному вимірі, а також із лжесвідчення та схиляння до лжесвідчення. У кримінальному законодавстві України окремі прояви фальсифікації доказів безпосередньо представлені такими ознаками: «штучне створення доказів обвинувачення» (ч. 2 ст. 3721, ч. 2 ст. 383 КК), «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» (ч. 2 ст. 384 КК), «завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого», «завідомо неправдивий висновок експерта», «завідомо неправильний переклад», «подання завідомо недостовірних або підроблених доказів» (ч. 1 ст. 384 КК).

Конкретний зміст ознак «штучне створення доказів обвинувачення», «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» на нормативному рівні не визначений, у зв'язку з чим пропонуємо звернутись до численних праць вітчизняних науковців з цього приводу. Так, М.В. Сийплокі називає фальсифікацією доказів у кримінальній справі у контексті ч. 2 ст. 372 КК такі діяння: 1) підроблення або використання підроблених документів, що є доказами в кримінальній справі; 2) підміну, вилучення або знищення речових доказів та документів; 3) умисне неправильне тлумачення або викривлення фактів, подій, встановлених та закріплених у процесуальних документах; 4) штучне створення речових доказів та документів; 5) невідображення у справі фактів та обставин, що спростовують обвинувачення; 6) відмову у виклику осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; 7) підкладання предметів або документів з метою їх подальшого вилучення і оформлення як доказів тощо. Відзначається, що названі дії щодо фальсифікації доказів можуть вчинятися уповноваженою особою:

а) самостійно; б) у змові з іншими особами (учасниками процесу - обвинуваченим, підозрюваним, захисником, обвинувачем, слідчим, представником органа дізнання, а також потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їхніми представниками, перекладачем, експертом, будь-якими громадянами тощо); в) шляхом примушування до фальсифікації доказів осіб, зазначених вище [4, с. 108].

М.І. Мельниченко, досліджуючи зміст ознак «штучне створення доказів обвинувачення» та «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» у складах, передбачених ч. 2 ст. 383 та ч. 2 ст. 384 КК, пішов іншим шляхом. Він не навів вичерпного або невичерпного переліку дій, які можуть розглядатись як штучне створення доказів, проте зауважив на декількох спірних питаннях. Зокрема, стверджується, що таке суспільно небезпечне діяння, як завідомо неправильний переклад, не може поєднуватися зі штучним створенням доказів, адже переклад не є джерелом доказів, він відіграє допоміжну роль під час їх одержання у кримінальному провадженні [5, с. 182]. Також відзначається, що штучне створення доказів не може стосуватися показань та висновку експерта, оскільки завідомо неправдиві показання та завідомо неправдивий висновок експерта - це і є штучне створення доказів [5, с. 183]. Зрештою, він обґрунтовує необхідність створення окремого складу злочину - підроблення доказів, у зв'язку з чим пропонує виключити ознаку «штучне створення доказів» із ч. 2 ст. 384 КК [5, с. 183-184].

В.І. Опанасенко зауважує, що зміст кваліфікуючих ознак «штучне створення доказів обвинувачення», «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» у ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК є достатньо широким і охоплює: а) фальсифікацію речових доказів, фальсифікацію письмових доказів - документів, за винятком фальсифікації експертного висновку самим експертом, адже така поведінка відповідає ознакам складу за ч. 1 ст. 384 КК, а також фальсифікацію електронних доказів, вчинену безпосередньо спеціальним суб'єктом;

б) вплив на інших осіб з метою спонукати або примусити їх до надання завідомо неправдивих показань чи експертних висновків, а також до здійснення неправильного перекладу (це фальсифікація, вчинена опосередковано). При цьому формулювання «штучне створення» може позначати дії з повного та часткового створення речових, письмових чи електронних доказів [3, с. 108]. Відзначимо, що В.І. Опанасенко також є прихильником ідеї доповнення кримінального закону спеціальною нормою про відповідальність за фальсифікацію речових, письмових та електронних доказів [3, с. 195-196].

Штучне створення доказів обвинувачення як ознака злочину за ч. 2 ст. 372 КК, на думку В.М. Нікітенка, включає такі дії: 1) схиляння свідка або потерпілого до давання завідомо неправдивих показань чи примушування експертів (перекладачів) до надання завідомо неправдивого висновку (перекладу); 2) підкидання предметів або документів з метою їх подальшого вилучення та визнання доказами; 3) створення обстановки вчинення неіснуючого злочину; 4) імітацію або знищення слідів злочину;

виготовлення підроблених предметів чи документів тощо [6, с. 444-445]. Загалом до фальсифікації доказів вчений відносить такі дії: 1) підроблення (підробку) документів або їх використання; 2) підміну речових доказів, документів і протоколів слідчих та судових дій; 3) штучне створення доказів [6, с. 445]. З цього випливає, що поняття «фальсифікація доказів» вживається В.М. Нікітенком у вузькому значенні. Зауважимо, що науковець пропонує доповнити КК України ст. 384-1 «Фальсифікація доказів», проте не пропонує виключити ознаку «штучне створення доказів» з інших складів злочинів проти правосуддя.

Відзначимо також, що ми поділяємо позицію науковців, які вважають своєрідним проявом фальсифікації доказів схиляння або примушування учасників провадження до надання неправдивих свідчень. З огляду на це проявами фальсифікації доказів мають визнаватись окремі діяння, передбачені ст. 386 КК (перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку). Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку прокурора, слідчого або працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність (ст. 373 КК), може бути проявом фальсифікації доказів, якщо йдеться про примушування давати неправдиві показання.

Навіть поверховий аналіз змісту наведених вище норм свідчить про значні прогалини у встановленні кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів. Наприклад, підроблення речових, письмових, електронних доказів, вчинене так званим загальним суб'єктом, не становить злочину проти правосуддя. Для спеціальних суб'єктів теж не все однозначно. Так, у ч. 2 ст. 372 КК ідеться про штучне створення доказів обвинувачення. Зрозуміло, що саме таке діяння може поєднуватись із притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Але як бути, коли той же слідчий фальсифікує докази захисту? Такі дії традиційно розглядались як злочин (злочини) у сфері службової діяльності, проте з урахуванням нового розуміння істотної шкоди та тяжких наслідків у складах зловживання владою (ст. 364 КК) кваліфікація вчиненого за цією статтею практично виключається. Залишається можливість притягнення до відповідальності лише за службове підроблення без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 366 КК), тобто за злочин невеликої тяжкості, що явно не відповідає ступеню суспільної небезпечності скоєного.

Ще одна проблема полягає у кваліфікації випадків схиляння та примушування підозрюваного (обвинуваченого) до надання неправдивих показань, в тому числі самообмови. Примушування з боку спеціального суб'єкта (прокурора, слідчого або працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність) можна кваліфікувати за ст. 373 КК. Примушування з боку загального суб'єкта може розцінюватись як злочин проти життя, здоров'я або власності у випадках, коли вплив на потерпілого має злочинний характер (насильство, погрози, знищення чи пошкодження майна тощо). Якщо ж схиляння підозрюваного (обвинуваченого) до надання неправдивих показань передбачає форму умовляння або підкупу, відповідні дії взагалі не становлять злочину.

Відзначаючи ці та інші прогалини у встановленні кримінальної відповідальності за дії із підроблення доказів, більшість дослідників цього питання пропонує доповнити КК України статтею про відповідальність за підроблення (фальсифікацію) речових та письмових доказів (див. вище). Відзначимо, що такий захід не вирішить всіх визначених вище проблем. Окремою проблемою є відсутність в українському законодавстві норми про відповідальність за так звану маніпуляцію з доказами - викрадення, знищення, пошкодження, приховування доказів. Така поведінка з огляду на проведене опитування практичних працівників значно ускладнює процес доказування, отже, вона має бути криміналізована.

Досліджуючи питання кримінальної відповідальності за лжесвідчення і фальсифікацію доказів за законодавством Сполучених Штатів Америки, пропонуємо звернутись до підготовленого Інститутом американського права так званого Модельного Кримінального кодексу США (ModalPenalCode, далі - Модельний КК) [7]. Попри те, що цей акт був прийнятий ще у 1962 році, він зберігає актуальність для нормотворчої діяльності та правозастосовної практики окремих штатів. Рекомендаційні положення щодо криміналізації діянь, які є предметом нашого дослідження, розміщені у розділі 241 Модельного КК «Лжесвідчення та інші випадки фальсифікації у питаннях, що мають офіційне значення». Розділ розпочинається статтями, у яких пропонується криміналізувати поведінку осіб, які надають неправдиві свідчення (falsestatement) при здійсненні будь-якого офіційного провадження. Ідеться про статті 241.1 «Лжесвідчення» (“Perjury”), 241.2 «Лжеприсяга» (“FalseSwearing”). При цьому самі діяння, передбачені частинами першими відповідних статей, є тотожними та передбачають «<...> надання неправдивогосвідчення під присягою або у формі декларації, рівноцінної присязі, а також присягання під істинністю чи підтвердження істинності раніше зробленого свід- чення<..>». Для обох злочинів вимагається, щоб особа, яка надає неправдиві свідчення, усвідомлювала їх невідповідність істині (hedoesnotbelieveittobetrue). Відмінність у злочинах згідно зі ст. 241.1. та 241.2 Модельного КК полягає у деяких ознаках проголошених тверджень. Зокрема, лжесвідчення наявне, коли зроблена заява має істотне значення. За змістом ч. 2 ст. 241.1. істотною фальсифікацією (falsificationismaterial) вважається повідомлення відомостей, якщо їх зміст міг вплинути на хід або результат провадження (ifitcouldhaveaffectedthecourseoroutcomeoftheproceeding). При цьому не має значення помилка суб'єкта щодо істотного характеру своїх тверджень. Лжеприсяга не передбачає таких обмежень щодо змісту проголошеної інформації, тому даний злочин розглядається як місдимінор а лжесвідчення вважається фелонією третього ступеню. Зауважимо, що в межах цієї норми термін “falsification” («фальсифікація») вживається для позначення повідомлення неправдивої інформації.

Значно більш розгорнуто визначено зміст діяння у статті 241.3 «Надання владі фальсифікації, не скріпленої присягою» (UnswornFalsificationtoAuthorities). Відповідно до ч. 1 ст. 241.3 особа вчиняє місдимінор, якщо з метою ввести в оману публічного службовця при відправленні ним своїх посадових функцій вона:

надає у письмовій формі будь-яке неправдиве свідчення, в істинність якого не вірить;

умисно створює помилкове враження в письмовому клопотанні про одержання будь-якого майнового або іншого блага шляхом неповідомлення відомостей, необхідних для того, щоб наявні в клопотанні твердження не могли ввести в оману;

надає який-небудь документ або наполягає на достовірності будь-якого документа, який завідомо для неї є підробленим, видозміненим або з іншої причини не є справжнім;

надає який-небудь зразок, екземпляр, карту, межовий знак чи інший предмет, який завідомо для неї є фальшивим, або за тих же умов наполягає на достовірності якогось зразка, примірника, карти, межового знака чи іншого предмета.

Отже, злочин за ст. 241.3 з об'єктивної сторони охоплює більш широкий набір дій обманного характеру, ніж лжесвідчення та лжеприсяга, і може полягати не лише у висловленні неправдивих тверджень. Зауважимо, що всі прояви злочинної поведінки за ст. 241.3 у назві статті описуються за допомогою терміна “falsification” («фальсифікація»).

Передбачені у ст.ст. 241.1-241.3 посягання мають також спільні риси, пов'язані із оцінкою несумісних, суперечливих заяв та визначенням обставин, які виключають або, навпаки, не виключають відповідальність за скоєні діяння. Згідно з ч. 5 ст. 241.1, дія якої поширюється також на інші названі норми, у випадках, коли особа зробила несумісні заяви, якщо обидві заяви були зроблені в межах строку давності кримінального переслідування, її може бути засуджено за лжесвідчення (чи інші вищезазначені злочини). Також необов'язково, щоб звинувачення довело, яке з тверджень було неправдивим, достатньо встановити лише те, що або одне, або інше свідчення було неправдивим, а також що підсудний не вірив у його істинність.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за лжесвідчення, якщо вона в процесі провадження відмовилась від фальсифікації до того, як стало відомо або могло стати відомо про факт фальсифікації, і до того, як фальсифікація суттєво вплинула на це провадження (ч. 4 ст. 241.1). Проте порушення процесуального порядку приведення до присяги або її проголошення не виключає відповідальності за неправдиві свідчення (ч. 3 ст. 241.1).

Крім розглянутих статей, що встановлюють відповідальність за неправдиві твердження під час здійснення офіційного провадження, у Модельному КК існує також норма, якою забороняються неправдиві повідомлення до правоохоронних органів з метою звинуватити іншу людину у вчиненні кримінального правопорушення (ст. 241.5). Зміст відповідної норми нами не розглядається в силу того, що вона має лише побічне відношення до теми дослідження. Можна лише провести паралель між цією статтею Модельного КК США та ст. 383 кК України.

У ст. 241.7 Модельного КК пропонується встановити відповідальність за маніпуляцію з речовими доказами або виготовлення речових доказів (Tamperingwithor Fabricating Physical Evidence). Такий злочин полягає у тому, що особа змінює, псує, приховує або видаляє будь-які записи, документи або предмети з метою послабити їх справжність (verity)або ускладнити доступ до них у провадженні або розслідуванні (ч. 1 ст. 241.7), або виготовляє, пред'являє чи використовує будь-які (підроблені) записи, документи або предмети, усвідомлюючи їх несправжність, з метою ввести в оману службовця, який веде чи буде вести провадження або розслідування (ч. 2 ст. 241.7). З огляду на наведену мету злочину відповідні дії може вчинити особа, яка залучена або може бути залучена до здійснення провадження, зокрема і в якості свідка. Зазначимо, що за змістом ст. 241.7 кримінально караними пропонується вважати не лише дії зі створення і використання підроблених доказів, а й знищення, пошкодження та приховання доказів.

Друга група злочинів, тобто тих, у яких фальсифікація здійснюється опосередковано (шляхом незаконного впливу на особу, яка може давати показання або представляти інші докази), представлена у Модельному КК статтею 241.6 «Вплив на свідків і осіб, які подали заяву про звинувачення. Помстаїм» (“Tampering With Witnesses and Informants”; “Retaliation Against Them”). У частині першій цієї статті пропонується криміналізувати схиляння свідка або особи, яка подала заяву про звинувачення, до того, як вони вчинять такі діяння:

a) дадуть неправдиві свідчення або представлять неправдиву заяву про звинувачення;

утримаються від давання показань або подання заяви про звинувачення, а також надання будь-якого документа або предмета;

ухиляться від виконання судового наказу про виклик для давання показань або подання доказів;

ухиляться від присутності при проведенні будь- якого провадження або розслідування, для чого вони були викликані відповідно до закону.

Злочин має розглядатись як вчинений за обтяжуючих обставин (є фелонією 3-го ступеню), якщо способом його скоєння є застосування насильства, обману, погрози або пропозиція винагороди. Із змісту статті випливає, що відповідний злочин може бути скоєний загальним суб'єктом, тобто особою, яка не є учасником провадження.

Чинне кримінальне законодавство США також передбачає відповідальність за розглянуті вище діяння. Це можна побачити, якщо звернутися до Розділу XVIII Зводу законів Сполучених Штатів Америки, хоча відповідні кримінально-правові положення цього акта є відмінними від розглянутих вище як текстуально, так і в питаннях караності досліджуваних діянь.

Глава 79 називається «Лжесвідчення» (“Perjury”) і містить ряд норм, у яких встановлюється відповідальність за злочини, вчинені як тими особами, котрі дають показання (тобто тими, хто покликаний сприяти здійсненню правосуддя), так і тими, хто перешкоджає діяльності свідків.

Відповідальність за неправдиві показання передбачена в § 1621 «Про лжесвідчення взагалі» (“Perjurygenerally”). У цьому параграфі визнається злочином поведінка особи, яка відповідно до присяги зобов'язалася надавати правдиві свідчення, заяви, сертифікати (висновки) або підписувати правдиві документи, проте умисно і всупереч присязі робить будь-яку (неправдиву) заяву або підписує будь-який документ, який завідомо для винного є неправдивим. З огляду на текст параграфу відповідальність за лжесвідчення можуть нести не тільки свідки, а й особи, що мають інший процесуальний статус, зокрема експерти. Федеральне законодавство США в принципі не диференціює відповідальність за лжесвідчення ні залежно від значимості наданих відомостей, ні залежно від мотивів дачі неправдивих показань, ні залежно від статусу суб'єкта. Проте окремою нормою передбачається відповідальність осіб, які надають неправдиві свідчення або виготовляють чи використовують матеріали, що містять неправдиві відомості, будучи приведеними до присяги перед Великим журі або перед судом (див. § 1623 «Неправдиві заяви перед великим журі або судом» (“False declarations before grand jury or court”)). У відповідній нормі регламентуються також випадки надання суб'єктом в різні часи суперечливої інформації, а також визначається, коли такі випадки неможна вважати лжесвідченнями. Крім лжесвідчення, в § 1622 «Схиляння до лжесвідчення» (“Subornationofperjury”) встановленовідповідальністьзаспонуканняіншоїособидодаваннянеправдивихсвідчень.

До злочинів, які ми запропонували умовно називати опосередкованою фальсифікацією доказів, також можна віднести ті, ознаки яких сформульовані у параграфах 1510 та 1512 Розділу XVIII. У § 1510 «Перешкоджання проведенню кримінального розслідування» (“Obstructionofcriminalinvestigations”) визначаються ознаки фактично різних згідно з нашою термінологією складів злочинів. Зокрема, у цьому параграфі встановлюється відповідальність за спробу перешкодити, затримати або попередити передачу слідчому інформації, що стосується порушення будь-якого кримінального закону США, вчинену шляхом підкупу. У даній частині закон не визначає спеціальних ознак суб'єкта злочину та особи, щодо якої здійснюється підкуп. За змістом норми зрозуміло, що останньою (тобто об'єктом злочинного впливу) може бути не лише свідок кримінального правопорушення, а й будь-яка особа, яка може або намагається повідомити про факт його скоєння.

У § 1510 ідеться про дії деяких осіб, наділених спеціальними повноваженнями (представників фінансових закладів, страхових компаній тощо) по повідомленню інших осіб, зокрема клієнтів відповідних установ, про існування повістки або зміст такої повістки з метою перешкодити судовому розгляду справи. У § 1510 встановлюється відповідальність за розголошення деяких різновидів конфіденційної інформації. Із наведеного вбачається, що об'єктом нашої зацікавленості (з огляду на тему дослідження) є ті положення параграфу 1510, у яких ідеться про підкуп особи з метою перешкодити передачі нею інформації про злочин.

У § 1512 «Вплив на свідка, потерпілого або інформатора» (“Tamperingwithawitness, victim, oraninformant”) встановлюється відповідальність за різні прояви незаконного впливу на учасників провадження з метою перешкоджання участі або наданню свідчень будь-якої особи в офіційному розгляді, спонукання такої особи до пошкодження, знищення або приховування речових або письмових доказів та з іншими схожими цілями. При цьому караються дії по застосуванню фізичного насильства, залякування, підкупу та введення в оману. Відзначимо більш широкий порівняно із встановленим у ст. 386 КК України перелік проявів злочинного впливу на особу потерпілого.

Висновки

захист лжесвідчення фальсифікація доказ

Дослідивши нормативні орієнтири щодо встановлення кримінальної відповідальності за лжесвідчення і фальсифікацію доказів за кримінальним законодавством України та США, можемо зробити висновок про їх загальну подібність. Зокрема, кримінально караними в обох державах є дії з надання неправдивих свідчень учасниками офіційного провадження, впливу на таких осіб, в тому числі з метою примусити їх до надання неправдивих свідчень, а також підроблення речових доказів. Водночас згідно із законодавством США встановлюється кримінальна відповідальність не лише за дії зі створення і використання підроблених доказів, а й за знищення, пошкодження та приховання доказів (за так звану маніпуляцію з доказами). У КК України відсутня норма з відповідним змістом. Кримінальне законодавство США встановлює більш широкий порівняно із законодавством України перелік проявів злочинного впливу на свідка, потерпілого, інформатора. Ці та інші наведені вище прогалини кримінального законодавства України у встановленні відповідальності за фальсифікацію доказів доцільно виправити, в тому числі з урахуванням позитивного досвіду Сполучених Штатів Америки.

Список використаних джерел

1. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: Указ Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

2. Модельный Уголовный кодекс: рекомендательный законодательный акт для Содружества Независимых Государств.

3. Опанасенко В.І. Кримінальна відповідальність за фальсифікацію доказів: особливості регламентації та шляхи вдосконалення: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2019. 260 с.

4. Сийплокі М.В. Кримінально-правова характеристика притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2009. 209 с.

5. Мельніченко М.І. Кримінально-правова охорона порядку одержання доказів у кримінальному провадженні: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2016. 258 с.

6. Нікітенко В.М. Поняття фальсифікації доказів у кримінальному провадженні. Держава і право. Серія «Юридичні науки»: зб. наук.праць. Київ, 2016. Вип. 72. С. 435-449.

7. American Law Institute. Model Penal Code: Official Draft and Explanatory Notes: Complete Text of Model Penal Code as Adopted at the 1962 Annual Meeting of the American Law Institute at Washington, D.C., May 24, 1962. Philadelphia, Pa.: The Institute, 1985. 290 pp.

8. U.S. Code.Title 18.CRIMES AND CRIMINAL PROCEDURE.

Размещено на Allbest.ru