Особливості правового регулювання електронних правочинів: міжнародний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПРАВОЧИНІВ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

FEATURES OF LEGAL REGULATION OF ELECTRONIC TRANSACTIONS: INTERNATIONAL EXPERIENCE

правочин електронний регулювання правовий

Змикало О.І.,

аспірант

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Стаття присвячена дослідженню міжнародного досвіду правового регулювання електронного правочину. Досліджено акти міжнародного приватного права як способу гармонізації та уніфікації правового регулювання суспільних відносин у сфері електронної торгівлі, зокрема актів ЮНСІТРАЛ. Проведений аналіз показав послідовний та логічний процес відображення в правових актах зростаючої ролі електронного документообігу та все більшої ролі інформаційно-телекомунікаційних систем у житті людини. Визначено, що початок розвитку міжнародного приватного права в сфері електронної комерції було закладено Типовим законом ЮНСІТРАЛ про електронну торгівлю (1996 р.), який надав правову характеристику таким поняттям, як «повідомлення даних» та «електронний підпис», в основі яких лежить функціонально-еквівалентний підхід, основною ціллю якого є максимальне наближення електронних документів за своєю метою та функцію до паперових аналогів. У наступних актах ЮНСІТРАЛ та Конвенціях ООН отримали наступного розвитку такі питання, як «електронний підпис» (Типовий закон ЮНСІТРАЛ про електронні підписи, 2001 р.), «електронне повідомлення даних, час їх відправки та отримання» (Конвенція ООН «Про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах», 2005 р.), «електронні передавальні записи як функціональний еквівалент оборотного документа або інструменту в електронній формі» (Типового закону ЮНСІТРАЛ про електронні передавальні записи, 2017 р.).

Проведене дослідження дає підстави стверджувати про значну роль ЮНСІТРАЛ у сприянні використанню сучасних методів передачі даних та в забезпеченні визначеності відносно використання таких методів у міжнародній електронній торгівлі.

Встановлено, що схожі підходи в правовому регулюванні електронної комерції простежуються також у законодавстві ЄС і, враховуючи євроінтеграційну спрямованість України, буде правильним дослідження вищенаведених актів та досвіду сусідніх країн.

Ключові слова: електронний правочин, електронний договір, електронна торгівля, електронне повідомлення, електронний підпис.

The article is devoted to the study of international experience in the legal regulation of electronic transactions. Acts of private international law as a way to harmonize and unify the legal regulation of public relations in the field of electronic commerce, in particular UNCITRAL acts, are investigated. The analysis showed a consistent and logical process of reflection in legal acts of the growing role of electronic document management and the increasing role of information and telecommunication systems in human life. It was determined that the beginning of the development of private international law in the field of electronic commerce was laid down by the UNCITRAL Model Law on Electronic Commerce (1996), which gave a legal description of such concepts as “data message” and “electronic signature”, which are based on a functionally equivalent approach, the main purpose of which is the maximum approximation of electronic documents in its purpose and function to paper-based counterparts. The following UNCITRAL acts and UN conventions have further developed issues such as “electronic signature” (UNCITRAL Model Law on Electronic Signatures, 2001), “electronic communication of data, time of their sending and receiving” (UN Convention on the Use of Electronic Communications in international contracts”, 2005), “electronic transferable records as the functional equivalent of a negotiable document or instrument in electronic form ”(UNCITRAL Model Law on Electronic Transferable Records, 2017).

The study suggests that UNCITRAL plays a significant role in promoting the use of modern data transfer methods and in providing certainty regarding the use of such methods in international electronic commerce.

It has been established that similar approaches in the legal regulation of electronic commerce are also traced in EU legislation and given the European integration orientation of Ukraine, it will be correct to study the above acts and the experience of neighboring countries.

Key words: electronic transaction, e-contract, e-commerce, e-message, e-signature.

Постановка проблеми

Постійний розвиток інформаційних та телекомунікаційних систем, а також стрімкий розвиток технологій, які забезпечують функціонування цих систем, зумовлює необхідність прийняття низки нормативно-правових актів, якими буде закріплено можливість укладення суб'єктами цивільних правовідносин договорів за допомогою мережі «Інтернет» як на національному, так і на міжнародному рівні. Поштовхом для розвитку цього виду правовідносин в Україні було прийняття Закону України «Про електронну комерцію» [1]. З прийняттям Закону актуальними стали питання використання електронного підпису та печатки як надійних засобів автентифікації особи та її волевиявлення за допомогою електронних довірчих послуг, укладення електронних договорів (далі е-договорів), тобто підтвердження акцепту, із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, підтвердження цілісності та достовірності змісту, визначення моменту підписання е-договорів тощо. В жовтні 2019 року Кабінет Міністрів України схвалив проект закону «Про відмову від заяви України до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» [2]. Як повідомив Міністр юстиції Денис Малюська, законопроект передбачає відмову України від вищенаведеної Конвенції ООН, якою укладення зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу товарів дозволялося лише у письмовій формі, що не відповідає законодавству України, яке на цей час дозволяє укладати договори не лише у письмовій, а й в електронній формі. Крім того, як зазначає Денис Малюська, таке рішення підтверджує прихильність України глобальним тенденціям прозорості і спрощення транскордонних операцій, а також засвідчує готовність нашої держави розвивати співробітництво з ООН у сфері міжнародної торгівлі. Зазначене зумовлює актуальність дослідження порядку укладення та особливостей форми е-договору між суб'єктами цивільних правовідносин. Укладення таких договорів характеризується значною кількістю умов та складною структурою зобов'язальних правовідносин. Тому актуальним буде проведення аналізу міжнародного досвіду правового регулювання цих відносин.

Метою статті є аналіз міжнародного досвіду регулювання електронних договорів та пов'язаних з ними явищ, таких як електронні повідомлення, електронні підписи та печатки, визначення проблем і надання пропозицій удосконалення чинного законодавства України з цього питання.

Стан дослідження. Теоретичним та практичним аспектам правового регулювання електронних правочинів присвячені праці таких науковців, як Н.Є. Блажівська, М.В. Давидов, Р.П. Бойчук, О.Г. Бондар, О.С. Василенко, І.Я. Верес, О.Ю. Кирилюк, А.В. Коструба, Н.С. Кузнєцова, Д.В. Сахарук, О.Р. Шишка.

Виклад основного матеріалу

Розвиток інформаційних технологій, їх масове поширення та постійне вдосконалення призвело до все більшого їх використання пересічними громадянами, використання у підприємницькій діяльності, освіті, для купівліпродажу товарів та надання послуг, що викликає необхідність в оперативному нормативно-правовому регулюванні правовідносин, що виникають у зв'язку з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема мережі «Інтернет».

Слід зауважити, що питаннями «електронних договорів», «електронних повідомлень» та «електронної торгівлі» (або, як її частіше називають, «електронної комерції») в правовій науці займаються практично з моменту введення в цивільний обіг електронного цивільного обігу, за рахунок комунікацій, які спочатку не належали до Інтернету та характеризувалися використанням різноманітних автономних стандартів та протоколів [3, с. 95-96].

Перш ніж перейти до аналізу міжнародного досвіду правового регулювання «електронної комерції», слід зазначити, що у законодавчому забезпеченні електронного обороту в різних країнах існують три підходи, які доповнюють один одного: 1) перенесення на електронні правочини норм чинного законодавства; 2) регулювання електронних правочинів за допомогою «звичаїв ділового обороту»; 3) детальне узгодження сторонами положень для кожного електронного договору [4, с. 153]. Саме в третьому випадку найбільш доречним є використання міжнародно-правових актів.

На найбільшому рівні уніфікацією та гармонізацією окремих аспектів міжнародного приватного права в цій сфері займається ООН та Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ): перша шляхом прийняття конвенцій, друга Типових законів та Керівництв до них.

Сьогодні конвенції є основним способом уніфікації правових норм та використовуються для забезпечення високої міри узгодженості законодавства держав-учасників. Проте цей спосіб має ряд недоліків та труднощів. По-перше, це складний процес ратифікації, який у різних країнах вимагає певного часу та багатьох формальних кроків, що призводить до тривалого періоду між прийняттям міжнародної конвенції і набуттям нею чинності та її поширення. По-друге, це складність внесення змін та пристосування їх до економічних та технічних змін, що можуть відбутися за час ратифікації конвенції або прийняття змін. Так, зокрема, в Україні на цей час у сфері міжнародної торгівлі ратифіковано тільки дві конвенції: Конвенцію ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (набула чинності для України 1 квітня 1994 р.) та Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (набула чинності для України 1 лютого 1991 р.).

Як вказувалось вище, другим способом уніфікації та гармонізації окремих аспектів міжнародного приватного права є прийняття ЮНСІТРАЛ Типових законів та Керівництв до них. Застосовується він у тому разі, коли в тій чи іншій сфері важко досягти одноманітності норм. Такий спосіб є більш гнучким засобом гармонізації, оскільки не потребує будь-якого схвалення іншими державами-учасницями і виступає в ролі акту рекомендаційного характеру. В той же час підготовка ЮНСІТРАЛ тексту відповідного Типового закону й Керівництва до них та їх схвалення Генеральною Асамблеєю шляхом прийняття відповідної резолюції сприяє тому, що рекомендаційний характер норм не зменшує їх ролі в досягненні цілей гармонізації та уніфікації, а навпаки, дозволяє більшій кількості держав використовувати модельні конструкції у своєму законодавстві.

Початок формуванню міжнародного права у цій сфері поклала Організація Об'єднаних Націй (далі ООН), 30 січня 1997 року прийнявши «Типовий закон про електронну торгівлю Комісії ООН з міжнародного торговельного права» (відомий як Типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про електронну торгівлю») [5], який заклав правову основу для розвитку міжнародного права у галузі електронної торгівлі. Типовий закон про електронну торгівлю (далі ТЗЕТ) має на меті забезпечити та полегшити торгівлю, що ведеться за допомогою електронних засобів, і хоча цей правовий акт має рамковий, рекомендаційний характер і призначений насамперед для використання державами як основа для розробки національного законодавства, він, надаючи національним законодавцям набір міжнародно прийнятних правил, був спрямований на усунення юридичних перешкод та підвищення юридичної передбачуваності електронної комерції. Типовий закон заклав правові засади діяльності у сфері електронної торгівлі, ввів визначення таких основних понять, як електронний документ, електронний документообіг, електронний підпис, автор електронного документа, інформаційна система тощо, а також визнав юридичну і доказову силу за документами, що мають тільки електронну форму, визначив вимоги до електронного підпису як засобу підтвердження автентичності й цілісності електронного документа.

Як наголошує О. Василенко стосовно функцій паперового документа, слід зазначити, що електронні записи дозволяють забезпечити такий же рівень безпеки, як і документи, складені на папері, і в більшості випадків вищу міру надійності і швидкість обробки, особливо в тому, що стосується визначення джерела і вмісту даних, за умови дотримання ряду технічних і правових вимог [6, с. 165]. Саме те, що стосується визначення джерела даних і високий рівень безпеки цих даних, дозволяє використання повідомлень даних як доказів під час будь-яких процесуальних дій і встановлює їх доказову силу, а ТЗЕТ своєю чергою визначає критерії оцінки доказової сили інформації, що міститься в повідомленні даних.

В основі Типового закону ЮНСІТРАЛ лежить функціонально-еквівалентний підхід, основною ціллю якого є максимальне наближення електронних документів за своєю метою та функцію до паперових аналогів.

Доречно буде зазначити, що ТЗЕТ не містить визначення поняття «електронна торгівля» (англійською “electronic commerce”), про що згадує ЮНСІТРАЛ в Керівництві з прийняття Типового закону ЮНСІТРАЛ про електронну торгівлю. Також слід звернути увагу на один з ключових термінів ТЗЕТ, навколо якого розвиваються всі інші терміни, так чи інакше пов'язані з е-договорами, та який знаходить відображення в усіх наступних актах ЮНСІТРАЛ, а саме поняття «повідомлення даних». Відповідно до ТЗЕТ «повідомлення даних» означає інформацію, створену, відправлену, отриману або збережену за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграму, телекс або телекопію, але не обмежується ними. Так, зокрема, в Керівництві зазначається, що поняття «повідомлення даних» не обмежується його розумінням як засобу спілкування, тобто телефонними повідомленнями, email листами і так далі, а також призначене для охоплення такого поняття, як «комп'ютерні записи», які не призначені для зв'язку. Таким чином, поняття «повідомлення даних» структурно включає в себе поняття: 1) «створення (запис) даних»; 2) «обробка даних» (відправка, отримання, збереження).

Якщо звернутися до українського законодавства, то можна зазначити, що воно оперує поняттям «електронне повідомлення» (Закон України «Про електронну комерцію»). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 цього Закону «електронне повідомлення це інформація, представлена в електронній формі, надана учасником відносин у сфері електронної комерції з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем». Своєю чергою «електронна форма», згідно з Законом, розуміється як «спосіб документування інформації, що означає створення, запис, передачу або збереження інформації у цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних або інших засобів, здатних до відтворення, передачі чи зберігання інформації» (п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону) [1]. В цій частині можемо сказати, що українське законодавство відповідає ТЗЕТ. Однак можна зробити висновок, що національне законодавство обмежується вузьким визначенням поняття «повідомлення даних», користуючись поняттям «електронна форма представлення інформації» лише як засобом (інструментом) реалізації, а не є власне предметом «повідомлення даних», що охоплюється поняттям «електронне повідомлення» (як аналог «повідомлення даних» відповідно до ТЗЕТ), що включає в себе комп'ютерний запис цих даних.

Для подальшого розвитку законодавства в цій сфері 5 липня 2001 року був прийнятий Типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про електронні підписи» (The Model Law on Electronic Signatures) (далі ТЗЕП ) [7]. ТЗЕП був покликаний забезпечити і полегшити використання електронних підписів шляхом встановлення критеріїв технічної надійності (автентичності) для еквівалентності між електронними і рукописними підписами. Таким чином, ТЗЕП став гармонійним доповненням Типового закону ЮНСІТРАЛ «Про електронну торгівлю» та допоміг державам-учасницям у створенні сучасної, гармонізованої і справедливої законодавчої бази для ефективного вирішення проблеми правового режиму електронних підписів і надав більшої визначеності їх статусу.

Прийняття Типового закону ЮНСІТРАЛ «Про електронні підписи» було необхідним для покращення юридичної техніки та подальшого підвищення надійності та безпеки електронних повідомлень даних і, відповідно, надання електронним документам статусу, наближеного до паперових документів. Так, зокрема, прийняття ТЗЕП було необхідним для реалізації норм п. 1 ст. 8 Типового закону ЮНСІТРАЛ «Про електронну торгівлю», відповідно до якого, якщо закон вимагає, щоб інформація була представлена або збережена в її первісному вигляді, ця вимога задовольняється повідомленням даних, якщо існує надійна гарантія цілісності інформації з моменту, коли вона була вперше згенерована в остаточному вигляді, у вигляді повідомлення даних або іншим чином. Засобом, який забезпечує цілісність та надійність даних, що передаються та/ або отримуються, виступає «електронний підпис».

Відповідно до ст. 2 ТЗЕП «електронний підпис» означає дані в електронній формі, які містяться в «повідомленні даних», включені до нього або логічно асоціюються з ним і які можуть бути використані для ідентифікації особи, яка підписала «повідомлення даних», і вказують на те, що підписант згоден з інформацією, що міститься в повідомленні даних. Як зазначається в Керівництві до ТЗЕП, щоб не вводити або не пропонувати ввести будь-які технічні обмеження щодо способу, який може бути використаний підписантом для створення функціонального еквівалента власноручного підпису, було надано перевагу словам «дані в електронній формі, <...> які можуть бути використані для ідентифікації», як такі, що «технічно здатні» виконати функції власноручного підпису.

Щодо визначення електронного підпису, то національне законодавство пішло схожим шляхом. Закон України «Про електронні довірчі послуги» визначив «електронний підпис» як електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис [8]. Однак прослідковується певна колізія правових норм, адже Закон України «Про електронну комерцію» (ч. 2 ст. 3) вказує, що термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис». [9], який втратив чинність в 2018-му році на підставі Закону України «Про електронні довірчі послуги».

На думку І.Я. Верес, за умови активізації міжнародного співробітництва важливим питанням є визнання іноземних сертифікатів ключа [10, с. 14]. Такий механізм передбачено Законом України «Про електронні довірчі послуги». Відповідно до ч. 1 ст. 38 даного Закону визнання іноземних сертифікатів ключа можливе одним з таких двох шляхів: 1) кваліфікований надавач електронних довірчих послуг іноземної держави відповідає вимогам цього Закону, що підтверджується центральним засвідчувальним органом (або засвідчувальним центром у разі надання електронних довірчих послуг у банківській системі України та під час здійснення переказу коштів); або 2) кваліфікований надавач електронних довірчих послуг внесений до Довірчого списку держави, з якою Україна уклала відповідний двосторонній або багатосторонній міжнародний договір. Для реалізації цієї норми та забезпечення механізму визнання іноземних сертифікатів ключа також було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 60 від 23 січня 2019 року [11].

Цікавою є позиція О. Кирилюк, що положення про те, що гармонізація відносин, які виникають у результаті укладання договорів із використання електронних засобів зв'язку, неможлива без запровадження єдиного державного стандарту електронного цифрового підпису, який буде використано сторонами такого договору та нотаріусом, якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню [12, с. 4].

Наступним кроком міжнародного права в цій галузі стала Конвенція Організації Об'єднаних Націй «Про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах» (далі Конвенція про електронні комунікації) [13]. Робота над Конвенцією тривала з 2002 по 2005 рік і, як зазначав ЮНСІТРАЛ в пояснювальних записках до тексту Конвенції, актуальність прийняття цього акту полягала в такому:

1) він покликаний посилити гармонізацію правил, що стосуються електронної торгівлі (в частині країн, що прийняли на національному рівні закони, які стосуються регулювання електронної торгівлі);

2) сприяти однаковості під час прийняття на національному рівні типових законів ЮНСІТРАЛ, що стосуються електронної торгівлі (стосується країн, що ще не прийняли на національному рівні закони, що стосуються регулювання електронної торгівлі), а також оновити і доповнити деякі положення цих типових законів в світлі практики; 3) усунення перешкод, що можуть виникати у зв'язку з раніше прийнятими міжнародно-правовими актами або договорами міжнародної торгівлі (для прикладу Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів»).

Як зазначив секретаріат ЮНСІТРАЛ в Пояснювальній записці до Конвенції ООН про електронні комунікації, слово «договір», яке в попередніх актах використовувалось в класичному, так званому «вузькому сенсі», в цьому акті використовується в «широкому сенсі» і включає, наприклад, арбітражні угоди та інші юридично зобов'язуючі угоди, незалежно від того, що зазвичай вони називаються «договорами» (usually called “contracts”). Також Конвенцією визнається юридична сила договорів, укладених за допомогою електронних повідомлень, пропонується базовий стандарт, якому повинно відповідати повідомлення для виконання вимоги «письмової форми», «наявності підпису», «еквіваленту оригіналу». Конвенція пропонує підхід до регламентації часу і місця відправлення і отримання електронних повідомлень, вводить поняття електронної оферти і дозволяє укладати договори з використанням автоматизованих систем повідомлень тощо. Одним із важливих положень Конвенції, на думку О.С. Василенко, є «вирішення питання помилок, які можуть бути допущені в процесі функціонування системи повідомлень або в результаті дій особи, що використовує автоматизовані системи повідомлень, а також розподілення ризику в таких випадках» [14, с. 594].

Конвенція ООН про електронні комунікації не поширюється на правовстановлюючі документи та оборотні (товаророзпорядчі) інструменти або документи, з огляду на особливу складність створення електронного еквівалента паперової оборотності, для мети якої потрібно було розробити спеціальні правила. Такі правила було розроблено в 2017 році ЮНСІТРАЛ та реалізовано в Типовому законі «Про електронні передавальні записи» (скорочено ТЗЕПЗ) [15]. Мета цього документу забезпечити легальне використання електронних передавальних записів як всередині країни, так і за її межами. ТЗЕПЗ застосовується до електронних передавальних записів, які функціонально еквівалентні паперовим передавальним документам або інструментам.

ТЗЕПЗ став логічним продовженням Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про договори міжнародного перевезення вантажу повністю або частково морем» (2009 р.) [16]. Як зазначає ЮНСІТРАЛ в Пояснювальній записці до ТЗЕПЗ, однією з найбільш складних областей розробки нормативно-правової бази для електронної комерції є обігові інструменти, такі як переказні векселі (прості векселі) та транспортні накладні (транспортні документи, зазвичай на морському транспорті). Основною причиною труднощів застосування таких інструментів у сфері електронної комерції є той факт, що ці інструменти самі по собі уособлюють особливе право їх власника на отримання певної виплати, або, у разі транспортної накладної, такий інструмент втілює в собі право власності на відповідний товар. Така роль цих типів інструментів головним чином пояснюється тим, що існує один унікальний документ (не дубльований), що втілює право власника єдиного унікального документа на отримання виплати або, у разі транспортної накладної, набути право власності на товар. Оборотність векселя або транспортної накладної (тобто можливість передавати або продавати ці інструменти) була заснована на наявності унікального документа в кожному окремому випадку, яким одночасно міг володіти тільки один власник. Поширене використання різноманітних інформаційних технологій, їх доступність та постійна модернізація дозволила здійснити новий крок у розвитку нормативної бази електронної комерції в цьому напряму, що і вилилось у прийняття ТЗЕПЗ.

Передавальні документи або інструменти являють собою паперові документи або інструменти, які дають право власнику вимагати виконання зазначеного в ньому зобов'язання і які дозволяють передати вимогу на таке виконання шляхом передачі володіння документом або інструментом. Як зазначено в Типовому законі, передавальні документи або інструменти зазвичай включають накладні, переказні векселі, коносаменти та складські квитанції. Також у ч. 3 ст. 1 Типового закону зазначено, що він не поширюється на цінні папери, такі як акції та облігації, та інші інвестиційні інструменти.

Хоч і ТЗЕП є джерелом «м'якого права» з огляду на глобалізаційні процеси, зокрема рух України в напряму євроінтеграції, врахування правових позицій цього акту може бути корисним під час імплементації законодавчих актів ЄС. Останні хоч і зорієнтовані передусім на правове регулювання процесів, що відбуваються в середині співтовариства (між державами членами ЄС), також орієнтуються на зовнішньоекономічну діяльність співтовариства (як діяльності кожної окремої держави члена ЄС з державою, що не є учасником співтовариства, а також між ЄС та іншими суб'єктами міжнародного права).

Прикладом першої групи актів може виступати, зокрема, Регламент (ЄС) № 910/2014 Європейського Парламенту та Ради від 23 липня 2014 року про електронну ідентифікацію та довірчі послуги для електронних транзакцій в межах внутрішнього ринку [17]. Саме необхідність гармонізації національного законодавства із положеннями Регламенту спричинила необхідність прийняття Закону України «Про електронні довірчі послуги». Регламент (ЄС) № 910/2014 своєю чергою доповнює Регламент (ЄС) 952/2013 про Митний кодекс Союзу [18] і Директиву 2010/65/ЄС про формальності з надання відомостей про судна, які прибувають та/або відбувають з портів держав-членів [19]. Регламент (ЄС) № 910/2014 зобов'язує держави члени співтовариства приймати електронні документи як докази в судовому процесі.

17 травня 2018 Європейська комісія прийняла пропозицію щодо Регламенту про електронну інформацію про вантажні перевезення (далі Пропозиція). Як зазначено в Пропозиції, основною проблемою, яку Європейська комісія визначила, є низький та різний ступінь визнання владою інформації або документів, що надаються підприємствами в електронному вигляді, коли органи вимагають від них доказів дотримання нормативних умов перевезення вантажів на території різних держав членів ЄС [20].

Свої особливості і нюанси мають різні сфери комерційної діяльності, починаючи з торгівлі, страхування, сфери надання послуг, закінчуючи сферою надання довірчих та банківсько-фінансових послуг. Однак дослідження кожної сфери вимагає клопіткої роботи та великого обсягу викладу матеріалу, що обмежує можливості висвітлення багатьох питань у цій статті та заслуговує на окремий виклад.

Висновки

Проведений у статті аналіз міжнародного досвіду регулювання електронних договорів та пов'язаних з ними явищ, таких як електронні повідомлення, електронні підписи та передавальні записи, через призму поняття «електронна комерція» дає підстави зробити висновок, що в силу постійного розвитку інформаційних технологій, їх поширення в усіх сферах суспільного життя, все більшою була необхідність правового врегулювання електронних правочинів.

Як було встановлено під час проведеного дослідження, на найбільшому рівні уніфікацією та гармонізацією окремих аспектів міжнародного приватного права в цій сфері займається ООН та Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ): перша шляхом прийняття конвенцій, друга Типових законів та Керівництв до них. Проведений аналіз таких правових актів, як Типовий закон про електронну торгівлю (1996 р.), Типовий закон про електронні підписи (2001 р.), Типовий закон про електронні передавальні записи (2017 р.), а також Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» (1980 р.), «Про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах» (2005 р.) та «Про договори міжнародного перевезення вантажу повністю або частково морем» (2009 р.), показує поступове оцифрування та невпинний перехід до електронного документообігу, набуття електронними правочинами все більшої популярності.

Слід відмітити, що прийняття кожного з вищенаведених актів знаходило свою підтримку та розвиток і в законодавстві України. Так, зокрема, були прийняті свого часу такі документи: «Про електронні документи та електронний документообіг» (2003 р.); Закон України «Про електронний цифровий підпис» (2003 р.); Закон України «Про електронну комерцію» (2015 р.), Закон України «Про електронні довірчі послуги» (2017 р.) Проте, хоч Україна і працює в напряму вироблення й закріплення норм, які регулювали б електронний документообіг, електронний підпис та електронну комерцію, національне законодавство часто відстає від міжнародного досвіду правового регулювання цих питань, і подальший розвиток правового регулювання окремих питань у спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними, укладання угод в електронній формі тощо, потребує швидкого аналізу міжнародного досвіду та реакції на відповідні зміни в цій сфері.

Список використаних джерел

1. Про електронну комерцію: Закон України від 03.09.2015 № 675-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 45. Ст. 410.

2. Мін'юст презентував законопроект, який скасовує бар'єри для укладення міжнародних договорів купівлі-продажу в електронній формі. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/minyust-prezentuvav-zakonoproekt-yakij-skasovuye-baryeri-dlyaukladennya-mizhnarodnih-dogovoriv-kupivli-prodazhu-v-elektronnij-formi (дата звернення: 20.02.2020).

3. Шишка О.Р Співвідношення понять «електронна комерція» та «електронна торгівля». Вісник Запорізького національного університету:. 2011. Ч. ІІ. С. 95-101

4. Давидов М.В. Особливості регулювання послуг страхування в системі електронного бізнесу. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. праць. Суми : Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України», 2004. Т 9. C. 153-162.

5. UNCITRAL Model Law on Electronic Commerce (1996). URL: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/mediadocuments/uncitral/en/19-04970_ebook.pdf (дата звернення: 15.02.2020).

6. Василенко О. Уніфікація правил електронної торгівлі в рамках ЮНСІТРАЛ. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2012. Вип. 104(1). С. 164-166

7. UNCITRAL Model Law on Electronic Signatures (2001). URL: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/mediadocuments/uncitral/en/ml-elecsig-e.pdf (дата звернення: 15.02.2020).

8. Про електронні довірчі послуги: Закон України від 05.10.2017 № 2155-VIII. Відомості Верховної Ради України. № 45. Ст. 400.

9. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.05.2003 № 852-IV. Відомості Верховної Ради України. № 36. Ст. 2/6.

10. Верес І. Правове регулювання електронних підписів. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 3. С. 11-15

11. Про затвердження Порядку взаємного визнання українських та іноземних сертифікатів відкритих ключів, електронних підписів, а також використання інформаційно-телекомунікаційної системи центрального засвідчувального органу для забезпечення визнання в Україні електронних довірчих послуг, іноземних сертифікатів відкритих ключів, що використовуються під час надання юридично значущих електронних послуг у процесі взаємодії між суб'єктами різних держав: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.01.2019 № 60. Офіційний вісник України. №14. Ст. 506.

12. Кирилюк О.Ю. Договори, що укладаються з використанням електронних засобів зв'язку : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. докт. юрид. наук : спец. 12.00.03. Київ, 2015. 19 с

13. United Nations Convention on the Use of Electronic Communications in International Contracts. New York, 2005.

URL: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/06-57452_ebook.pdf

14. Василенко О.С. Уніфікація правил електронної комерції в рамках Конвенції ООН про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах. Держава і право. 2011. Вип. 54. С. 589-595.

15. UNCITRAL Model Law on Electronic Transferable Records (2017). URL: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/ media documents/uncitral/ en/mletr_ebook_e.pdf (дата звернення: 26.02.2020).

16. United Nations Convention on Contracts for the International Carriage of Goods Wholly or Partly by Sea. URL: https://www.uncitral.org/pdf/english/texts/transport/rotterdam_rules/Rotterdam-Rules-E.pdf (дата звернення: 28.02.2020).

17. Regulation (EU) 910/2014 of the European Parliament and of the Council. August, 28 2014. Official Journal of the European Union. 2014. L 257. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=OJ:L:2014:257:TOC (дата звернення: 28.02.2020)

18. Regulation (EU) 952/2013 of the European Parliament and of the Council. October, 9 2013. Official Journal of the European Union. 2013. L 269. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=OJ:L:2013:269:TOC (дата звернення: 20.02.2020)

19. Directive 2010/65/EU of the European Parliament and of the Council. October, 20 2010. Official Journal of the European Union. L 283. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=OJ:L:2010:283:TOC (дата звернення: 20.02.2020)

20. Proposal for a Regulation. of the European Parliament and of the Council on electronic freight transport information. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/7urFCELEX%3A52018PC0279 (дата звернення: 20.02.2020)

Размещено на Allbest.ru