Шляхи врегулювання правового статусу Азово-Керченської акваторії: міжнародно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Шляхи врегулювання правового статусу Азово-Керченської акваторії: міжнародно-правовий аспект

Ребкало М.М., кандидат наук з державного управління, доцент кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії Державної пенітенціарної служби

У контексті вимог чинного міжнародного морського законодавства в статті проаналізовано деякі можливі міжнародно-правові статуси Азово-Керченської акваторії та з'ясовано правові наслідки, які настануть для України внаслідок реалізації хоча б одного із них. Розглянуто історію зносин України й Росії в напрямі врегулювання правового режиму Азовського моря та Керченської протоки. Проведено юридичну оцінку проявів, що можуть виникнути у регіоні внаслідок надання йому статусу внутрішніх вод. Зазначено, що недружні дії Росії в цій акваторії ускладнюють можливість на сучасному етапі реалізувати розглянутий варіант. Встановлення для Азово-Керченської акваторії статусу відкритого моря надасть Україні як позитивних, так і негативних наслідків. Серед позитиву виділено можливість розроблення континентального шельфу, виключної економічної зони та делімітація регіону. Негативні наслідки пов'язані переважно з деякими втратами економічного характеру. Окрім того, допускається присутність в акваторії іноземних суден як цивільного, так і військового призначення. У разі закріплення за Азовським морем статусу напівзакритого моря найбільш вигідним для України наслідком є можливість залучення третіх країн у розв'язання наявних у цьому регіоні проблем. Очікується, що така ситуація буде стримувати Росію до встановлення своєї гегемонії у цьому морському просторі. Зроблено висновок, що процес запровадження в українське законодавство норм і принципів морського права здійснюється дещо повільними темпами. У статті зазначено, що кожен із розглянутих статусів для Азово-Керченської акваторії за певних обставин має шанси на практичну реалізацію.

Ключові слова: Азово-Керченська акваторія, міжнародно-правовий статус, правовий режим, прибережні держави, внутрішні води, територіальне море, відкрите море, напівзакрите море.

REGULATING WAYS OF THE LEGAL STATUS OF THE AZON-KERCH WATER AREA: INTERNATIONAL-LEGAL ASPECT

It is stated in the article in modern international legal practice there is no option of solving the problems of the Azov- Kerch water area. The history description of relations between Ukraine and Russia in the direction of the legal regime of the Sea of Azov and the Kerch Strait is given. In the context of the requirements of the current international maritime law, some possible international legal statuses of the Azov-Kerch water areas have been analyzed. The international legal consequences that will occur for Ukraine as a result of the implementation of at least one of them are investigated. The positive effects that Ukraine can hold are revealed in the case of giving the region an inland water regime. But not friendly actions of Russia complicate the possibility at the present stage to implement the considered option with an overall positive result for our country. Establishing an open sea status for the Azov-Kerch water area has both positive and negative consequences for Ukraine. Positives include the development of the continental shelf, an exclusive economic zone and delimitation of the region. In addition, foreign vessels, both civilian and military, may be present in the water area. The negative effects are mainly due to some economic losses.

In case if the status of semi-enclosed sea is fixed over the Azov Sea, the most favorable consequence for Ukraine is the possibility of involving the international community in the protection and preservation of the marine environment, coordination of scientific research in this regard, in other words, allowing the presence in the region of foreign countries. This can be a deterrent to Russia's attempts to establish its hegemony in the region. On the basis of a comparative analysis of the existing maritime legislation of Ukraine and Russia, it is established that in the direction of introduction of rules and principles of maritime law in Ukrainian legislation is replenished at a somewhat slow pace, which can negatively affect the legal situation in Ukraine in this maritime region. The article summarizes that each of the statuses considered in the article for the Azov-Kerch water area under certain circumstances has a chance of practical implementation.

Key words: Azov-Kerch water area, international legal status, legal regime, coastal states, inland waters, territorial sea, open sea, semi-enclosed sea.

Постановка проблеми

Процес врегулювання правового статусу Азово-Керченської акваторії, який розпочався в кінці ХХ століття, нині набув підвищеної уваги з боку України, Російської Федерації (далі - РФ) та інших країн Чорноморського басейну. На це показують події, які відбулися в останні роки у регіоні, а саме: анексія РФ Кримського півострова; будівництво РФ так званого «Кримського моста»; незаконне затримання (захоплення) російською стороною українських суден в Азовському морі та Керченській протоці; спроба встановити РФ одноосібного контролю над Керченською протокою й інше. Необхідно також зауважити, що в сучасній міжнародно-правовій практиці відсутні варіанти розв'язання проблем як цього, так і схожого змісту. У зв'язку з цим нагальним, на нашу думку, є дослідження проблем Азово-Керченської акваторії в контексті положень міжнародного морського права, а також розроблення можливих шляхів їх вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні аспекти міжнародного правового статусу Азовського моря та Керченської протоки в останні роки перебувають у полі зору вчених і практичних юристів у галузі міжнародного морського права як в Україні, так і в РФ. Це підтверджують результати наукових досліджень В. Дорошенка, С. Дорош, Д. Малишева, С. Черняєва, які аналізували національний правовий режим (український, російський), що діє у згаданому регіоні. Спірні питання щодо делімітації та демаркації морського кордону між Україною і РФ в Азово-Керченській акваторії трактувалися Г Копачинською, Т Гайдабрусом, Ю. Царьовим. Юридична оцінка процесів протистояння між Україною і РФ в Азово-Чорноморському регіоні надавалась А. Ніцевичем, П. Олещуком, А. Барановим. Щодо цього, на нашу думку, заслуговує уваги наукова розробка шляхів подолання проблем Азово-Керченського регіону, які можна реалізувати в межах міжнародного морського права та проаналізувати позитивні й негативні прояви, що можуть у зв'язку з цим виникнути для України. Саме цьому питанню присвячена стаття.

Мета статті -- у контексті вимог чинного міжнародного морського законодавства проаналізувати можливі міжнародно-правові статуси Азово-Керченської акваторії та розкрити наслідки, які настануть для України у разі реалізації хоча б одного з них.

Виклад основного матеріалу

Кращому розумінню правових проблем Азово-Керченської акваторії, на нашу думку, може посприяти невеличка історична інформація, що стосується цього регіону. Азовське море в різні історичні періоди належало декільком дуже потужним для свого часу країнам, а саме: Візантії, Оттоманській імперії, імператорській Росії та Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР). Внаслідок цього Азовське море, як і Керченська протока, довгий час залишалися внутрішнім морем однієї держави. З виникненням двох самостійних, незалежних, суверенних держав - України та РФ, як законних і повноправних правонаступників СРСР на цій території, акваторія Азовського моря площею 37 тис. кв. підпала під їхню юрисдикцію. Така ситуація спонукала потребу в делімітації цього регіону. Цей процес, на жаль, затягнувся з причини розбіжностей поглядів обох сторін. Зокрема, позиція Росії тільки у розв'язанні питання щодо Керченської протоки зводилася до такого: або надати їй статусу спільного користування без делімітації міждержавного кордону, або встановити в протоці морські прибережні суверенні зони, а інша частина залишалась у спільному управлінні, або розмежувати її по осьовій лінії Керч-Єнікальського каналу. В багатьох аспектах такі вимоги не влаштовували Україну, що пропонувала делімітацію реалізувати згідно з положеннями, визначеними у міжнародному праві, тобто за принципом побудови серединної лінії [1].

Ці та інші причини спонукали науковців у галузі міжнародного морського права до пошуку оптимальних шляхів подолання наявних проблем. Здебільшого обговорюються такі варіанти міжнародно-правового статусу цієї акваторії (переважно представниками російської юридичної думки): Перший - залишити за Азовським морем режим внутрішніх вод [2]. Друге - надати Азовсько-Керченської акваторії режиму відкритого моря [3]. І останній у цьому переліку варіант передбачає встановлення для регіону режиму напівзакритого моря [4].

Викладене вище, на нашу думку, породжує певний науково-практичний інтерес в аспекті можливих правових наслідків для України у разі реалізації хоча б одного із цих статусів. Першим у нашому переліку проаналізуємо варіант закріплення за Азово-Керченською акваторією статусу внутрішніх морських вод. Відповідно до вимог Конвенції ООН «Про морське право», яку було прийнято у 1982 році (далі - Конвенція), суверенітет прибережної держави може поширюватися виключно на внутрішні морські води, оскільки останні є продовженням її території. До них належать також акваторії портів, морські бухти, лимани й затоки. Винятками для цих правил можуть бути тільки історичні затоки.

Міжнародно-правовий режим внутрішніх морських вод передбачає чітко виражені правила заходу у внутрішні води й порти суден, перебування та вихід із них. Наприклад, доступ цивільних іноземних суден у внутрішні води здійснюється з дозволу прибережної держави. А от дозвільний порядок для військових кораблів включає різні варіанти [5].

У Законі України «Про державний кордон України» зазначено, що внутрішніми вважаються морські води, які розташовані від берега по прямих висхідних лініях, узятих для відліку ширини територіального моря, що не забороняється міжнародним морським правом. До них входять також води заток, бухт, лиманів, портів і рейдів, береги яких повністю належать Україні, від прямої лінії, проведеної від берега до берега в місцях, де з боку моря вперше утворюються один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морські милі; води заток, бухт, губ і лиманів, проток, які історично належать Україні; частина вод річок, озер та інших водойм, обмежених лінією державного кордону, береги яких належать Україні. У цьому акті дано визначення й територіального моря України, яким називають прибережні морські води шириною 12 морських миль, що обчислюються від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і навколо островів [6]. Отже, в Україні на нормативному рівні визначення внутрішніх вод відповідає вимогам Конвенції.

Як уже вище зазначалось, правонаступниками Азово-Керченської акваторії після розпаду СРСР стали Україна та РФ. У зв'язку з цим вважаємо за доцільне проаналізувати хронологію зносин вказаних вище держав щодо врегулювання статусу Азовського моря та Керченської протоки. Відповідно до положень Закону України «Про ратифікацію договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки» (Керченських домовленостей), Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами України й РФ, але лінія державного кордону встановлюється окремою угодою (ст. 1). У ст. 3 цього Закону вказано, що порядок регулювання рибальства, захисту морського середовища, екологічної безпеки, проведення рятувальних і пошукових заходів в Азово-Керченській акваторії здійснюються відповідно до вимог чинних угод. Усі суперечки, які можуть виникнути внаслідок тлумачення та реалізації Керченських домовленостей, повинні вирішуватися шляхом консультацій, переговорів і виключно мирними засобами [7].

У 2012 році президенти України й РФ домовились (на рівні заяв) про необхідність підготовки та підписання міждержавного договору. Зазначений міжнародний акт повинен був врегулювати взаємини між обома країнами, щодо розмежування Азовського моря, Керченської протоки, використання суміжних територіальних вод, континентального шельфу і виключної економічної зони.

Крім того, ще у 1993 році Кабінет Міністрів України видав Постанову «Про першочергові заходи щодо правового оформлення державного кордону та подальшого його облаштування», згідно з якою передбачалось поряд з іншими питаннями визначити межі виключної (морської) економічної зони України в Азовському морі та Керченській протоці.

Але історія зносин у зазначеній сфері знає й негативний прояв. Наприклад, у 2003 році мав місце конфлікт навколо острова Тузла, який лежить у Керченській протоці. РФ спробувала з'єднати цей острів із Таманським півостровом насипною дамбою. Одним із наслідків врегульованого конфлікту стало створення спільного українсько-російського підприємства з експлуатації Керченської протоки [8].

Отже, проведена на міждержавному рівні робота щодо цього регіону зводилися до такого: Азовське море і Керченська протока є внутрішніми водами України й Російської Федерації; Азовське море повинно підпадати під виключну юрисдикцію цих держав; морські судна обох країн некомерційного призначення в згаданій акваторії користуються повною свободою судноплавства; рух кораблів військово-морських флотів України та РФ повинен бути узгодженим додатковою міждержавною угодою; регулювання проходу через Керч-Єнікальський суднохідний канал покладалось на спільну українсько-російську компанію й інше.

Визнання статусу Азовського моря як внутрішніх вод, на нашу думку, надавало б Україні як прибережній державі деякі переваги. По-перше, делімітація морського простору збільшила б як надводну, так і підводну територію України. По-друге, розроблення підземних і підводних ресурсів у межах внутрішніх вод істотно підвищила б економічний потенціал нашої країни в цьому регіоні. По-третє, можливість застосування різних форм як національного, так і міжнародно-правового захисту від посягань зовні на цю територію, оскільки на неї поширюється суверенітет України. По-четверте, реалізація правил про відкриті морські порти надавала б право вільного заходу в них невійськових суден, а відповідно, й певні економічні вигоди для України. По-п'яте, митні, фіскальні, імміграційні, санітарні норми й правила для іноземних суден у контрольованій Україною акваторії визначаються виключно до вимог чинного українського законодавства й іншого.

Слід зазначити, що на Україну покладалися б й певні зобов'язання, а саме: створення умов для безпеки руху як українських, так і іноземних суден та формування з цього приводу належної системи навігаційного забезпечення; захист усіма законними засобами наявних в акваторії підземних комунікацій; регулювання збереженням живих морських ресурсів; підтримання на належному рівні екологічної ситуації в акваторії й інше. Загалом, це покладатиме на нашу державу здійснення комплексу заходів правового, фінансового, матеріально-технічного характеру. А чинні міжнародні обмеження щодо заходу військо-морських кораблів третіх держав у внутрішні води, на жаль, у сучасних умовах не сприятимуть стабілізації стану в цьому регіоні.

Отже, в новітній період історії України та РФ розглядався варіант надання Азовсько-Керченській акваторії статусу внутрішніх морських вод, і цей процес на законодавчому рівні поки не припинено. Але анексія РФ Кримського півострова, Керченської протоки та будівництво моста через неї, на нашу думку, ускладнює можливість на сучасному етапі реалізувати розглянутий варіант із позитивним результатом як для України, так і для країн, зацікавлених у подоланні наявної регіональної проблеми в межах міжнародного законодавства.

Наступним у нашому переліку є варіант надання Азовському морю статусу відкритого моря. Слід зауважити, що найбільша довжина Азовського моря - 380 км - це приблизно 205 морських миль, а його найбільша ширина - 200 км, або 108 морських миль. На підставі нескладних математичних обчислень можна зробити висновок, що Азовське море має частину нейтральної території, яка за наявності певних міжнародних домовленостей може бути визнаною морською територією зі статусом відкритого моря.

У Конвенції про відкрите море (1958 рік) зазначено, що відкрите море включає всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави (ст. 1). Зміст ст. 2 цього міжнародного акта виключає можливість жодної з держав мати претензії на будь-яку частину відкритого моря. Отже, ключовою властивістю відкритого моря є те, що на нього не поширюється суверенітет жодної держави, тобто такі води відкриті для всіх націй. У згаданій конвенції прибережним й іншим державам встановлюються можливості вільного судноплавства, рибальства, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, свободу польотів над відкритим морем. З цього випливає, що всі держави можуть реалізовувати викладені вище права відповідно до загальних принципів міжнародного права, враховуючи їхню зацікавленість у користуванні свободою відкритого моря. Статус відкритого моря дає змогу третім країнам реалізувати право вільного судноплавства по всій його акваторії (за винятком територій, що мають статус територіального моря) в межах вимог, визначених як у Конвенції про відкрите море, так і в Конвенції про морське право. Слід зауважити, що на прибережні держави покладається також завдання щодо створення безпечних умов на морі й над морем, а також укладення з цією метою регіональних угод про взаємну співпрацю з іншими державами.

Конвенцією ООН про відкрите море (1958 рік) визначається низка й інших заходів. Наприклад, допускається переслідування іноземного судна за наявності достатніх підстав про порушення судном законів прибережної держави. Це право припиняється, як тільки переслідуване судно входить у територіальне море своєї країни або в територіальне море будь-якої третьої держави (ст. 23). Кожна держава зобов'язана запобігати забрудненню моря радіоактивними відходами із врахуванням усіх норм і правил, які можуть бути вироблені компетентними міжнародними організаціями (ст. 25). Окрім того, прибережні держави повинні мати механізм виплати матеріальної компенсації власникам суден, які пожертвували матеріальною частиною судна, рибальською снастю задля уникнення пошкодження підводного кабелю або трубопроводу, якщо попередньо були прийняті всі розумні запобіжні заходи (ст. 29) [9].

Отже, у разі набуття Азовським морем статусу відкритого моря Україна залишається прибережною державою. Відповідно до Конвенції наша держава має право встановити у відкритому морі виняткову економічну зону шириною до 200 морських миль. У цій зоні тільки прибережна держава має суверенні права на розвідку і розроблення ресурсів. Слід зазначити, що таким же правом буде володіти й РФ, оскільки є теж прибережною державою цього регіону. Зважаючи на це, межі виключної економічної зони у відкритому морі доцільно делімітувати, а це в сучасних умовах важливо для України. Крім того, на розроблення частини акваторії мають право й інші держави. їхня присутність для України має як позитивні, так і негативні прояви. Як позитив слід зазначити, що наявність у регіоні союзників України може посилити політико-правовий та економічний вплив на РФ, яка останнім часом прагне виступати господарем на більшій частині Азовського моря. Негативною же стороною є те, що Україна може зазнати збитків від можливих втрат внаслідок зменшення об'ємів розроблення підземних і підводних природних ресурсів, оскільки доведеться ділитися морськими багатствами регіону з третіми країнами. Окрім того, Україна повинна виконати комплекс завдань, які передбачені міжнародними актами з морського права для прибережних держав відкритого моря, а це - додаткові й досить істотні фінансово-матеріальні витрати.

У ст. 8 Конвенції зазначено, що військові кораблі користуються у відкритому морі повним імунітетом від юрисдикції якої б то не було держави, крім держави прапора. Це положення на сучасному етапі є дуже актуальним для нашої держави, оскільки в зазначений регіон мають право заходити військові судна інших країн, які можуть підтримати Україну у протистоянні з РФ. Така присутність, безумовно, має стати фактором протидії гегемонії в Азовському морі російських військово-морських сил і зменшить військово-економічний тиск на Україну з боку РФ. Викладена ситуація може посприяти реалізації заходів, передбачених Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 жовтня 2018 року «Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів на Півдні та Сході України, у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці», а саме: створення міжнародної інтеграційної інформаційної системи контролю за надводним і підводним станом Азовсько-Керченської акваторії; відкриття сучасної військово-морської бази України в Азовському морі й інше [10].

Розглядаючи варіант закріплення за Азовським морем статусу напівзакритого, слід, на нашу думку, проаналізувати деякі положення міжнародного морського права в цьому напрямі. Згідно з Конвенцією під закритим (напівзакритим) морем маються на увазі затока, басейн або море, оточене двома або більше державами, яке сполучається з іншим морем або океаном через вузький прохід або складається повністю або головним чином з територіальних морів і виключних економічних зон двох або більше прибережних держав [5].

За міжнародно-правовим режимом судноплавства закриті (напівзакриті) моря розрізняються так: моря, що дають можливість виходу до портів і берегів прибережних до такого моря держав і сполучені з відкритими морями через протоки (або канали), правовий режим яких регламентується міжнародними угодами; моря, які є шляхами, що ведуть до портів і берегів прибережних до закритого моря держав і сполучені з відкритими морями через низку проток, правовий статус яких регламентується нормами національних законодавчих актів і загальними принципами міжнародного права; моря-озера, що являють собою внутрішні національні води прибережних держав у межах їхніх державних кордонів, режим судноплавства якого регулюється угодами прибережних країн [11].

Як уже зазначалося вище, географічно берегова лінія Азовського моря належить тільки двом державам - Україні та РФ. Азовське море з'єднується з Чорним морем Керченською протокою. Отже, зважаючи на викладені вище географічну та міжнародно-правову позиції, Азово-Керченська акваторія може підпадати під міжнародний режим напівзакритого моря.

Конвенція не дає повного визначення правовому статусу закритого (напівзакритого) моря, хоча й встановлює деякі пріоритетні права прибережних держав. Наприклад положення ст. 123 Конвенції надають Україні й РФ такі права: по-перше, координувати свою діяльність із розвідки, експлуатації та збереження живих ресурсів моря та здійснювати захист надводного та підводного морського середовища; по-друге, здійснювати наукові дослідження регіону, формувати та ефективно реалізовувати різні програми в цьому напрямі; по-третє, залучати треті держави, міжнародні організації задля спільного співробітництва в підтриманні морської акваторії в належному стані. Окрім того, викладені в Конвенції нормативні приписи дають змогу Україні та РФ самостійно визначати правовий статус з експлуатації контрольованої частини цієї акваторії.

Отже, у разі визнання Азовського моря напівзакритим слід очікувати такі наслідки: по-перше, через відсутність чіткого міжнародно-правового режиму закритого (напівзакритого) моря Україна має право на делімітацію Азово-Керченської акваторії з усіма позитивами та негативами такого стану; по-друге, наша держава відповідно до принципів міжнародного права має право залучати спільноту до захисту і збереження морського середовища, координацію наукових досліджень із цього приводу, інакше кажучи, дозволяти присутність у цьому регіоні іноземних країн. Це, на нашу думку, може стримувати РФ від верховенства в регіоні.

Для викладення у статті міркувань автор здійснив аналіз деяких актів чинного морського законодавства України та Російської Федерації. Унаслідок цього з'ясувалось, що у 1998 році в РФ було прийнято Федеральний закон, яким врегульовано статус внутрішніх вод, територіального, відкритого, закритого (напівзакритого) моря та інших видів морських просторів. В Україні режим внутрішніх вод і територіального моря визначено у прикордонному законодавстві (1991 р.), а у Законі України «Про прилеглу зону» встановлено статус прилеглої зони. Питання унормування на національному рівні статусів інших морських просторів поки що перебувають поза увагою вищого законодавчого органу України. Така ситуація засвідчує, що запровадження норм і принципів морського права в українське законодавство здійснюється дещо повільними темпами. Це, на нашу думку, могло стати однією з причин, яка призвела до послаблення міжнародно-правового положення України в цьому морському регіоні.

Висновки

азовський керченський законодавство конфлікт

Підсумовуючи викладене вище, слід зауважити таке: кожен із розглянутих для Азово-Керченської акваторії статусів за умови визнання їх як прибережними державами, так і міжнародною спільнотою мають шанси на практичну реалізацію; внаслідок здійснення хоча б одного із проаналізованих статусів Україна може мати як певні преференції для себе, так і відповідні правові обтяження; узагальнений аналіз деяких сторін чинних законодавчих актів України показав, що принципи та норми міжнародного морського права потребують прискореного впровадження в українське законодавство, що, на нашу думку, посприяє посиленню ролі нашої держави у розв'язанні проблем зазначеної акваторії.

Список використаних джерел

1. Царьов Ю.О. Сучасний стан та перспективи договірно-правового оформлення морських кордонів України.

2. Баранов А.В. Проблемы урегулирования пограничного конфликта между Российской Федерацией и Украиной в Керченском проливе. Человек. Сообщество. Управление. 2012. № 1. С. 104-114.

3. Гудев П.А. Новые риски и угрозы безопасности России в Азовско-Черноморском регионе. Пути к миру и безопасности. 2019. № 1 (56). С. 37-45.

4. Васильев В.Я. Замкнутое море: К вопросу правового статуса Азово-Керченской акватории. Морские вести России. 2016. № 8. С. 10-11.

5. Про морське право:Конвенція ООН від 10 грудня 1982 р.

6. Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХМ. Відомості Верховної Ради України.1992. № 2. Ст. 5.

7. Про ратифікацію договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки: Закон України від 20 квітня 2004 р. № І682-У Відомості Верховної Ради. України. 2004. № 32. Ст. 387.

8. Копачинська ГВ. Проблеми формування морських кордонів в Азовсько-Керченській акваторії: невирішене питання україно-російських відносин. Економічні інновації. 2011. Вип. 44. С. 108-115.

9. Про відкрите море: Конвенція ООН від 29 квітня 1958 р.

10. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 жовтня 2018 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів на Півдні та Сході України, у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці»: Указ Президента України від 12 жовтня 2018 р. № 320/2018.

Размещено на Allbest.ru