Щодо питання тлумачення понять "катування", "нелюдське поводження", "таке, що принижує гідність, поводження чи покарання" відповідно до практики Європейського суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо питання тлумачення понять «катування», «нелюдське поводження», «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання» відповідно до практики Європейського суду з прав людини

Баша К.А.

студентка V курсу

Інституту прокуратури та кримінальної юстиції

Національного юридичного університету

імені Ярослава Мудрого

Анотація

Стаття присвячена дослідженню понять «катування», «нелюдське поводження», «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання». Автором зазначено, що, незважаючи на абсолютний характер заборони тієї поведінки, яка визначена у статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Україна посідає одне з перших місць за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини щодо порушення вказаної статті. Автор акцентує увагу на тому, що стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод сформульована в загальному вигляді. У зв'язку із цим на практиці виникають труднощі із кваліфікацією діянь як таких, що підпадають під категорію «катування», «нелюдське поводження», «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання».

З метою розмежування понять, що закріплені у статті 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, автором проаналізовано практику Європейського суду з прав людини й акцентовано увагу на основних критеріях розмежування вказаних понять. У перших справах Європейського суду з прав людини був розроблений принцип «мінімального рівня жорстокості», який є основою розмежування понять «катування», «нелюдське поводження», «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання». Суть цього принципу полягає в тому, що діяння, яке не може бути кваліфіковано як катування, варто визначати як нелюдське поводження, а якщо вчинок не можна визначити як нелюдський, то його треба трактувати як такий, що принижує гідність.

Автор стверджує, що катування відрізняється від інших форм жорстокого поводження насамперед особливим умисним ганебним нелюдським поводженням, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання. Крім того, катування завжди має певну мету, тобто має цілеспрямований характер. На противагу цьому, нелюдське поводження являє собою жорстоке ставлення, як фізичне, так і психічне, та не є виправданим у конкретних обставинах. Нелюдське поводження не завжди може супроводжуватися фізичним насильством і мати цілеспрямований характер. Це означає, що таке поводження може стосуватися не лише жертви. Автор наголошує на тому, що під поводженням або покаранням, що принижує гідність людини, Європейський суд з прав людини розуміє таку поведінку, яка викликає психічний дискомфорт і не завдає фізичного болю.

Ключові слова: катування, нелюдське поводження, таке, що принижує гідність поводження чи покарання, Європейський суд з прав людини, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, принцип «мінімального рівня жорстокості».

Concerning the interpretation of the terms “torture”, “inhuman treatment”, “degrading treatment or punishment” according to the case-law of the european court of human rights

Abstract

катування покарання право людина

The article is devoted to the exploring the concepts of terms “torture”, “inhuman treatment”, “degrading treatment or punishment” in the context of the practice of the European Court of Human Rights. The author states that the right enshrined in Article 3 of the Convention of the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms is absolute, that means it cannot be violated in any way. But in practice, this right is often not respected by Member States. In order to define concepts of terms “torture”, “inhuman treatment”, “degrading treatment or punishment” author examines the practice of the European Court of Human Rights. In the first cases of the European Court was developed the principle of “minimum level of cruelty”, which is the basis for the delineation of these concepts. In particular, this principle presupposes a gradation of the behavior referred to in Article 3 of the Convention of the Protection of Human rights and Fundamental Freedoms, in severity. So, if an act cannot be classified as torture, it can be defined as inhuman treatment, and if it is impossible to classify an act as inhuman, it should be treated as degrading treatment. The author states, when we distinguish the concepts of “torture” and other forms of ill-treatment enshrined in Article 3 of the Convention of the Protection of Human rights and Fundamental Freedoms, it should be noted that torture is characterized by a particularly shameful, deliberate inhuman treatment that causes very severe suffering. The author also says that in addition to the cruelty, torture is also accompanied by a target for such treatment. Under “inhuman treatment” European Court understands such conduct, which causes ill-treatment, whether mental or physical and is not justified in the specific circumstances. Inhuman treatment or punishment may not always be accompanied by physical violence and, by its nature, may not always be direct in nature, that means, it concerns not only the victim. Under the treatment or punishment that degrades a person's dignity, the European Court understands such behavior that causes mental discomfort and does not imply physical pain.

Key words: torture, inhuman treatment, degrading treatment or punishment, European Court of Human Rights, Convention of Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, principle of “minimum level of cruelty”.

Постановка проблеми

Найжорстокішими злочинами проти гідності людини залишаються катування та нелюдське поводження, застосування яких викликає не лише фізичний, а й душевний біль, і за своєю сутністю є посяганням на цінність людини. На відміну від інших прав, які гарантуються Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і можуть бути в деяких випадках обмежені, заборона катування й інших видів жорстокого поводження є абсолютною. Це означає, що жодних винятків із цього права бути не може.

На держав-учасниць Конвенції покладається обов'язок гарантувати зазначене право навіть в умовах воєнного, надзвичайного стану чи збройного конфлікту. Однак статистика свідчить про те, що кількість скарг, які надходять на адресу Європейського суду з прав людини, щодо порушення ст. 3 Конвенції, яка гарантує заборону катувань, неухильно зростає. Україна, на жаль, сьогодні є однією з тих країн Європи, що посідають перші місця за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини щодо порушення вищевказаної статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Поняття «катування», «нелюдське поводження», «таке, що принижує гідність, поводження або покарання» досліджували такі вчені, як: К. Трихліб, Е. Шишкіна, А. Червяцова.

Не вирішені раніше проблеми. Подальше дослідження даної проблеми пояснюється тим, що питання правильного розуміння змісту, тлумачення і застосування ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є вкрай актуальним і надзвичайно важливим для України, яка натепер перебуває на етапі реформування національно-правової системи відповідно до європейських норм, стандартів і принципів. Саме тому забезпечення однакового підходу до тлумачення понять «катування», «нелюдське», «таке, що принижує гідність, поводження або покарання» сприятиме гармонізації права та виробленню єдиних спільних підходів до загальноєвропейських стандартів у сфері захисту прав людини.

Метою статті є дослідження тлумачення понять «катування», «нелюдське», «таке, що принижує гідність, поводження або покарання», з'ясування різниці між цими поняттями.

Виклад основного матеріалу

Ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) встановлює, що нікого не може бути піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню [1]. Дана норма викладена лаконічно, хоча її зміст є значно ширшим і спрямований на охорону однієї з основних цінностей демократичного суспільства - людської гідності. Відсутність визначення понять, які закріплені у ст. 3 ЄКПЛ, у свою чергу, призводить до труднощів у кваліфікації діяння як такого, що містить ознаки катування, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Для дослідження даного питання необхідно звернутися до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у якій названо критерії розмежування та пояснення основних понять, що закріплені у ст. 3 ЄКПЛ.

Для диференціації понять «катування», «нелюдське», «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання», визначення критеріїв значущості шкоди, яку завдано особі, ЄСПЛ увів принцип «мінімального рівня жорстокості». Уперше про цей принцип згадано у справі «Данія, Норвегія, Швеція та Нідерланди проти Греції» (1969 р.), відомій як «Грецька справа». Комісія, розмежовуючи дії, що заборонені ст. 3 ЄКПЛ, і «деяким брутальним поводженням» (удари по обличчю), зазначила, що не кожний випадок неналежного поводження може підпадати під дію ст. 3 Конвенції [2]. Згодом Європейський суд закріпив цей принцип у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (1978 р.), де зазначив необхідність встановлення фактів, які підтверджують досягнення дією такого рівня жорстокості, яку б можна було вважати катуванням, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням [3]. Оцінка рівня жорстокості дій може бути надана лише через аналіз сукупності обставин у справі. Такими обставинами можуть бути: тривалість негативного поводження, фізичні, психічні наслідки, стать, вік, стан здоров'я жертви [3]. У подальших рішеннях ЄСПЛ принцип мінімального рівня жорстокості був сформульований повніше. Зокрема, цей принцип передбачає градацію поводження, про яке йдеться у ст. 3ЄКПЛ, за ступенем тяжкості. Так, якщо діяння не можна кваліфікувати як катування, то його можна визначити як нелюдське поводження, а за неможливості визначити діяння як нелюдське, його варто відносити до такого, що принижує гідність [4, с. 141].

Перша спроба визначити поняття «катування» була зроблена в рішенні Комісії у «Грецькій справі». У справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» визначення цих понять було розширено: під катуванням розуміли навмисне нелюдське поводження, що призводить до серйозних і тяжких страждань; нелюдське поводження розглядалося як діяння, через яке людині спричинено сильних фізичних чи розумових страждань; поводження чи покарання, що принижує гідність, трактувалося як знущання, яке має викликати в жертви почуття страху, страждання і власної неповноцінності, а також принизити її гідність, зламати її фізичний і моральний опір [5, с. 18-19].

Під час розмежування поняття «катування» й інших форм жорстокого поводження, закріплених у ст. 3 ЄКПЛ, варто зазначити, що для катування характерне особливе ганебне умисне нелюдське поводження, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання. На додаток до жорстокості ознакою катування є також наявність мети такого поводження, наприклад, для отримання відомостей, покарання або залякування, що зазначено у справі «Селмуні проти Франції» [6]. Отже, можна зазначити, що катування відрізняється від «нелюдського» чи «такого, що принижує гідність, поводження чи покарання» двома елементами: по-перше, тяжкістю завданих страждань та болю; по-друге, наявністю певної мети завдання страждань.

Щодо поняття «нелюдське поводження чи покарання», то в уже зазначеній «Грецькій справі» ЄСПЛ вказує, що «<...> нелюдське поводження включає якнайменше таке поводження, яким спричиняється жорстоке страждання, душевне чи фізичне, яке за конкретних обставин не є виправданим» [2].

На відміну від катування, застосування якого має певну мету, нелюдським може бути таке поводження, що не має під собою жодних цілей. Крім того, констатація факту нелюдського поводження необов'язково може бути пов'язана лише з фізичним насильством. У рішеннях «Грецька справа» та «Ірландія проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ у визначенні понять «нелюдське поводження» та «поводження, що принижує гідність» увів нові терміни - «душевні муки та страждання» як невід'ємні ознаки неналежного поводження і як порушення вимог ст. 3 ЄКПЛ.

Відокремлюючи катування від нелюдського поводження, варто також урахувати, що катування супроводжується насильством, яке завжди має безпосередній характер, тобто стосується потерпілого. Тоді як у справі «Білгін проти Туреччини» ЄСПЛ розцінив знищення майна як нелюдське поводження. Суд зазначив, що «<...> навіть якщо припустити, що дані дії (знищення майна) учинялися не з наміром покарати заявника, а для того, щоб це було «наукою» для інших, або з метою запобігти можливості використання терористами його житла, це не може виправдовувати поводження, на яке скаржиться заявник. Ураховуючи обставини, за яких було знищено житло і майно заявника, Суд дійшов висновку, що це, напевно, завдало йому великих страждань, що дає підстави кваліфікувати оскаржувані дії як нелюдське поводження» [7].

Крім того, аналіз практики Суду свідчить про те, що нелюдським поводженням можуть бути визнані такі дії: байдужість органів державної влади до переживань близьких родичів зниклих безвісті осіб, їхнє небажання провести розслідування обставин зникнення, поводження, що має форму фізичних нападів та використання заборонених методів проведення допитів, перебування в нелюдських умовах, розлучення батьків та дітей, висилка особи без громадянства, яку не прийме жодна країна, висилка до країни, у якій особі реально загрожує жорстоке поводження або смерть.

Чіткої межі між «нелюдським поводженням» і «поводженням чи покаранням, що принижує гідність» не існує. Уперше поняття «поводження чи покарання, що принижує гідність» було визначене ЄСПЛ у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства». Суд дійшов висновку, що п'ять методів допиту, на які посилалися заявники, були такими, що принижують гідність, оскільки вони викликали почуття страху та неповноцінності, а також почуття та страждання, здатні принизити й образити їхню гідність і, ймовірно, зруйнувати їхню психіку та моральну стійкість [3].

Кваліфікуючи поводження як таке, що принижує гідність, Суд виходить із того, що може бути відсутня ознака публічності. Інакше кажучи, поводження чи покарання є таким, що принижує гідність, навіть якщо жертву було принижено в її власних очах [8, с. 170].

Крім того, у практиці кваліфікації нелюдського поводження та поводження чи покарання, що принижує гідність, є ще одна відмінність. На противагу нелюдському поводженню, суть якого припускає спричинення тілесних ушкоджень особі, те поводження, що принижує гідність особи, не передбачає фізичного насильства (можуть бути словесні образи, наклепи, публічні знущання), оскільки йдеться про приниження людини, що спричиняє психологічний (душевний) дискомфорт. Цей вид поводження є «пом'якшеним» варіантом нелюдського ставлення до людини, містить моральний компонент, пов'язаний із суб'єктивним сприйняттям людиною себе як особистості [4, с. 144].

Як зазначає ЄСПЛ у своїх рішеннях, поводження чи покарання, що принижує гідність, може бути ненавмисним. У справі «Прайс проти Об'єднаного Королівства» Суд не встановив наміру образити чи принизити заявницю, однак це не завадило йому констатувати порушення ст. 3 ЄКПЛ. Суд зазначає, що «<...> тримання під вартою каліки в умовах, де вона могла зазнати загострення хвороб, тому що була змушена спати у своєму інвалідному кріслі, оскільки її ліжко було занадто тверде і недосяжне в її становищі, становить поводження, що принижує гідність» [9].

Загалом, узагальнюючи судову практику, можна зазначити, що ЄСПЛ кваліфікує поводження чи покарання як таке, що принижує гідність, якщо воно породжує відчуття страху, страждання, неповноцінності, здатне зламати фізичний чи моральний опір особи [10, с. 170]. Водночас рівень страждань є значно нижчим, ніж той, якого особа зазнає за нелюдського поводження, але достатнім для того, щоби констатувати порушення ст. 3 ЄКПЛ.

Висновки

Незважаючи на абсолютну заборону катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, кількість скарг, які надходять до Європейського суду з прав людини щодо порушення ст. 3 ЄКПЛ, продовжує зростати. Україна, на жаль, також не дотримується вказаних зобов'язань, що, у свою чергу, суттєво перешкоджає її становленню як правової та демократичної держави. Зростання кількості випадків жорстокого поводження зумовлює необхідність розгляду основних понять, які закріплені у ст. 3 ЄКПЛ, для їх кращого розуміння та відмежування одне від одного. Практика Європейського суду із цього питання є досить широкою. Починаючи з 1969 р., Європейський суд працював над розробленням критеріїв відмежування понять «катування», «нелюдське», «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання». В основу розмежування покладено принцип «мінімального рівня жорстокості», який передбачає градацію вказаних понять за ступенем тяжкості, починаючи від катування, яке є найбільш тяжким, і закінчуючи таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням. Крім того, основною ознакою, яка дозволяє відмежувати катування від інших форм жорстокого поводження, є мета його застосування. Нелюдське поводження чи покарання не завжди може супроводжуватися фізичним насильством і по своїй суті не завжди має безпосередній характер, тобто стосується не лише потерпілої особи. Під поводженням чи покаранням, яке принижує гідність особи, ЄСПЛ розуміє таке поводження, що спричиняє душевний дискомфорт і не передбачає спричинення фізичного болю.

Список використаних джерел

1. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

2. The Greek case. Yearbook of the European Convention on Human Rights, № 12, 1969.

3. Рішення ЄСПЛ у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18 січня 1978 р. URL: http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Ireland_v_The_United_Kingdom_18_01_1978.pdf.

4. Шишкіна Еліна. Основні положення концепції заборони неналежного поводження з людиною у практиці Європейського суду з прав людини. Вісник Львівського університету. Серія «Міжнародні відносини». 2011. Вип. 28. С. 139-149.

5. Гом'єн Д. Короткий путівник по Європейській конвенції з прав людини. Пер. з англ. Т. Іваненко, О. Павличенка. Львів: Кальварія, 176 с.

6. Рішення ЄСПЛ у справі «Селмуні проти Франції» (Selmouni v. France) від 28 липня 1999 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/980_374.

7. Рішення ЄСПЛ у справі «Білгін проти Туреччини» (Ihsan Bilgin v. Turkey) від 16 листопада 2000 р. URL: http://eurocourt.in.ua/Article. asp?AIdx=330.

8. Червяцова А. Стаття 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод: визначення понять. Вісник Національного університету внутрішніх справ. Харків, 2005. Вип. 30. С. 165-171.

9. Рішення ЄСПЛ «Прайс проти Об'єднаного Королівства» (Price v. United Kingdom) від 10 липня 2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/980_073.

10. Трихліб К. Особливості тлумачення і застосування статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Visegrad Journal on Human Rights. 2017. Вип. 2. Ч. 2. С. 167-171.

Размещено на Allbest.ru