Тлумачення поняття "примушування" у контексті ст. 151-2 Кримінального кодексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тлумачення поняття «примушування» у контексті ст. 151-2 Кримінального кодексу України

Interpretation of the concept of “coercion” in the context of art. 151-2 of the Criminal code of Ukraine

Камінський П.В.

аспірант кафедри кримінального права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Анотація

примушування насильство злочин

Стаття присвячена тлумаченню змісту примушування як кримінально-правової категорії та тлумаченню змісту примушування як ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 151-2 КК України «Примушування до шлюбу». На основі аналізу наукової літератури виокремлено декілька підходів щодо визначення примушування в межах кримінального права: як вплив, як вимога, як тиск та як наполеглива пропозиція. Встановлено, що якщо людину примушують до вчинення певної дії або утримання від неї, в такому випадку свобода волі зникає. Доречність визначення примушування через вплив, а не інші поняття, виходить зі змісту останнього. Коли йдеться про цькування, немотивовану агресію, словесні образи, погрози, приниження, які в результаті призводять до депресії та змушують особу діяти так, як бажає особа, що впливає, а не відповідно до своїх бажань, - це є проявами незаконного психічного впливу.

Встановлено зміст категорії «насильство» та здійснено співвідношення «примушування» та «насильства». Зроблено висновок, що в порівнянні з насильством примушування є більш широким поняттям. Фізичне і психічне насильство виступає способом примушування поряд із ненасильницькими способами. Фізичний вплив під час примушування відрізняється від фізичного насильства тим, що останнє не завжди зазіхає на свободу волі особи, тобто насильство як самоціль, або ж застосовується з метою нейтралізувати потерпілого. Примушування завжди відбувається з певною метою змусити особу вчинити або ж, навпаки, утриматись від вчинення певних дій. Примушування - це завжди психічний вплив, який може бути доповнений фізичним впливом. При цьому психічний та фізичний вплив під час примушування не обмежуються лише насильством, це не тотожні поняття.

Зроблено висновок, що під примушуванням у межах ст. 151-2 КК України слід розуміти незаконний, цілеспрямований, психічний вплив на особу, який може супроводжуватися фізичним, з метою змусити її вступити в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, всупереч її волі.

Ключові слова: примушування до шлюбу, примушування, насильство, вплив, психічний вплив, фізичний вплив.

Abstract

The article focuses on interpretation of the notion of coercion as a criminal law category and element of objective aspect of crime (actus reus) provided for by Article 151-2 of Criminal Code of Ukraine `Forced marriage'. Based on the analysis of academic literature several approaches of defining of forced marriage were suggested: as influence, as request, as duress, and as `persistent offer'. It is established that in case a person is forced to perform an act or refrain from it then free will is absent. The reason behind defining of forcing as influence is that it derives from the nature of forcing. When it comes to harassment, unmotivated aggression, swearing, threats, humiliations that lead to depression and force the person to act in way the influencer wants it and not according to its own will it is the display of an unconsummated psychological influence.

The notion of the category of `violence' and the relation between `forcing' and `violence' are established. It is concluded that if compared with forcing, violence has a broader meaning. Physical and psychological violence serves as a method of coercion and goes along with non-violent methods. Physical influence in case of forcing differs from physical violence in the fact that the latter is not always infringes a person's free will, thus violence as an end itself or is used to neutralize a victim. Forcing is always done with the aim to force someone to perform an act or vice versa, refrain from it. Forcing is always a psychological influence that may be accompanied by a physical one. However, psychological and physical influence in case of forcing is not limited to violence, as these are not identical.

It is concluded that forcing within the scope of Article 151-2 of Criminal Code of Ukraine should be understood as illegal, focused, psychological influence on a person that can be accompanied by physical with the aim to force the person to get married or to cohabitation without marriage, or to continue cohabitation against his/her will.

Key words: forced marriage, forcing, violence, influence, psychological influence, physical influence.

Постановка проблеми

Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 року (набрав чинності 11.01.2019 року) була прийнята низка змін до Кримінального закону України (далі - КК України), серед яких доповнення розділу ІІІ ст. 151-2 «Примушування до шлюбу».

Ч. 1 ст. 151-2 КК України передбачає відповідальність за примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу в співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання з цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає.

Недоліком є те, що законодавець не вказує, що слід розуміти під «примушуванням». Це у свою чергу значно ускладнює застосування вказаної норми на практиці. Водночас примушування є одним із найбільш неоднозначних понять чинного кримінального законодавства, яке безсистемно використовуються як у теорії, так і на практиці. Крім того, без однозначної відповіді залишається питання співвідношення примушування і насильства. У зв'язку з цим виникає необхідність у теоретичному визначенні примушування як кримінально-правової категорії та тлумачення змісту примушування як ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 151-2 КК України «Примушування до шлюбу», що і є метою дослідження.

Стан дослідження теми

Примушування як кримінально-правову категорію досліджували такі вчені, як О.О. Вакулюк, А.А. Гусейнов, О.Л. Гуртовенко, О.І. Дітріх, А.Е. Жалінський, І.Є. Жданова, В.Г Заріпов, В.В. Іванова, Л.М. Кулик, Ю.В. Лисюк, Д.В. Попов, А.Е. Радутний, А.М. Соловйова, Н.М. Ярмиш та інші. Водночас, за всієї значущості наукових напрацювань вказаних учених, відсутній узагальнюючий підхід щодо змісту примушування в кримінальному праві. Крім того, враховуючи, що ст. 151-2 «Примушування до шлюбу» набрала чинності у 2019 р., даний склад злочину взагалі розглядався вченими досить фрагментарно, такі дослідження присвячені в більшій мірі питанням доцільності криміналізації.

Виклад основного матеріалу

Крім ст. 151-2 КК України «Примушування до шлюбу», «примушування» неодноразово згадується в КК України і як окреме діяння, і як спосіб вчинення злочину. Примушування є способом незаконного проведення дослідів над людиною (ч. 2 ст. 142 КК України) та порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 2 ст. 143 КК України). Також примушування є одним зі способів перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ч. 1 ст. 157 КК України) та протиправного впливу на результати офіційних спортивних змагань (ч. 1 ст. 369-3 КК України).

Як самостійне діяння: примушування до аборту без добровільної згоди потерпілої особи (ч. 2 ст. 134 КК України), примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи (ч. 4 ст. 134 КК України), примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою (ч. 1 ст. 154 КК України), примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з особою, від якої потерпіла особа матеріально або службово залежна (ч. 2 ст. 154 КК України), примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій (ст. 174 КК України), примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду (ч. 2 ст. 180 КК України), втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства (ст. 258-1 КК України), примушування працівника залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного чи магістрального трубопровідного транспорту до невиконання своїх службових обов'язків шляхом погрози вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна цього працівника чи близьких йому осіб (ст. 280 КК України), ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні (ст. 300 КК України), ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні (ст. 301 КК України), втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство (ст. 303 КК України), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання (ст. 355 КК України), примушування давати показання під час допиту шляхом незаконних дій з боку прокурора, слідчого або працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність (ст. 373 КК України), перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового розслідування, тимчасових слідчих та спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їхніх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок (ст. 386 КК України), опір начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків (ст. 404 КК України).

Оглядовий аналіз змісту вказаних статей та науково- практичних коментарів до них дає можливість зазначити про відсутність єдиного уніфікованого підходу як законодавця, так і науковців щодо визначення поняття «примушування» в межах кримінального закону. Крім того, немає єдиного підходу і щодо співвідношення примушування із суміжними категоріями, такими як насильство, погроза і т. д.

У тлумачних словниках української мови примус/примушування визначено як: вимагати в когось виконання чогось незалежно від його волі, бажання; спонукати когось робити, виконувати що-небудь [1, с. 615]; своєю дією, вчинками викликати певні дії, вчинки, стан, ставлення до чого-небудь і т. ін. у когось іншого; викликати у кого-небудь якусь дію, вчинок і т. ін.; своїми зусиллями викликати, зумовлювати вияв чого-небудь [2, с. 735].

У свою чергу в науковій літературі є декілька підходів щодо визначення примушування в межах кримінального права:

Як вплив на людину з метою змусити її вчинити або ж, навпаки, утриматись від вчинення певних дій (незаконний вплив на людину з метою змусити її вчинити певні дії, змінити характер діяльності чи не вчиняти того, що особа збиралася робити [3, с. 83]; вплив на особу проти її волі, що обмежує свободу вибору поведінки з метою змусити діяти згідно з волею особи, що примушує [4, с. 48]; умисний психічний (можливо, із застосуванням фізичної сили) вплив на особу, учинений проти чи поза волею потерпілого з метою змусити його виконати яку-небудь дію чи утриматися від її виконання, у процесі якого поставлена злочинцем мета була реалізована (потерпілий дав згоду або розпочав виконання дій, що від нього вимагалися) [5, с. 7]; незаконний вплив на психіку особи, внаслідок якого остання обмежується в можливості чинити відповідно до своєї волі й вимушена обрати ту поведінку, що їй нав'язують, і яка суперечить її бажанням [6, с. 6]; психічний вплив на особу [7, с. 981-982]; вплив на психіку особи [8, с. 11]; незаконний вплив (тиск) на особу, внаслідок якого порушуються її права та обмежується свобода волевиявлення [9, с. 68].

Як вимогу (усна, письмова або невербальна вимога, висловлена в категоричній формі пропозиція потерпілому вчинити негайно чи в обумовлений час певні дії або утриматися від їх учинення [10, с. 139]; поєднання вимоги (доведення в категоричній формі за допомогою будь-яких засобів до відома потерпілого певного варіанту його поведінки, який є бажаним для пред'явника вимоги) з погрозою (доведення за допомогою будь-яких засобів до відома потерпілого певного варіанта своєї поведінки, який є небажаним дія останнього, у разі невиконання ним висунутої вимоги) [11, с. 9-10].

Як тиск (психічний і (або) фізичний тиск на потерпілого в будь-якій формі [12, с. 95]).

Як наполегливу пропозицію (наполеглива пропозиція, звернена до потерпілого, негайно або через певний час вчинити певні дії чи утриматись від їх учинення [13, с. 10]).

Проаналізувавши етимологію слова «примушування», а також підходи науковців щодо змісту поняття «примушування» в кримінальному праві, зазначимо таке. Визначаючи поняття «примушування», особливу увагу слід звернути на філософську категорію «свобода», а саме на «свободу волі». Б. Леоні зазначає, що свобода - це відсутність примусу [14, с. 18]. Свобода волі полягає в закладеній можливості здійснювати або не здійснювати одні й ті ж дії, або, як формулює цю думку Декарт, швидше за все вона знаходить своє місце в тому, що, стверджуючи або заперечуючи, уникаючи чи переслідуючи які-небудь речі, котрі пропонуються розумом, ми діємо таким чином, що не відчуваємо жодної примусової сили. Особа вільна тільки в тому випадку, коли її дії не залежать від сторонньої примусової сили; втрачає свободу, як тільки її дії починають залежати від примусової зовнішньої сили; таким чином, у підсумку свобода волі означає ніщо інше, як залежність дій від сторонньої примусової сили [15, с. 376]. Автономія волі полягає у відсутності фізичного та психологічного примусу [16, с. 58]. Свобода волі має місце, по-перше, тільки під час здійснення усвідомлених дій (бездіяльності), по-друге, в ситуації, коли є вибір поведінки. Отже, примус протистоїть свободі волі [17]. Якщо людину примушують до вчинення певної дії або утримання від неї, свобода волі зникає.

Із презумпції свободи волі можна зробити висновок, що у людини не було свободи волі, розуміючи, що мав місце примус, який являє собою зовнішній вплив на психіку людини. Доречність визначення примушування через вплив, а не інші поняття, виходить зі змісту останнього. Вплив - це дія, яку певна особа, предмет або явище виявляє стосовно іншої особи чи предмета; впливати/вплинути - діяти певним чином на кого-, що-небудь [18].

У разі коли вплив учиняється з особистою метою та без урахування особистих потреб і настанов об'єкта впливу і полягає в грубому ігноруванні процесів критики сприйняття й, головне, самостійності у відображенні явищ об'єктивної реальності в його свідомості (пригнічення або ігнорування емоційно-вольових процесів), наявні ознаки незаконного психічного впливу (впливу на психіку). Водночас важливо наголосити, що не будь-який психічний вплив вимагає застосування заходів саме кримінально- правового характеру. У даному аспекті погоджуємося з Є.Л. Стрельцовим, що кримінальне право «ultima ratio», тобто є «останнім засобом», який має у своєму арсеналі будь-яка цивілізована країна для подолання найбільш суспільно небезпечних діянь [19].

Саме тому важливо говорити саме про небезпечний психічний вплив. При цьому не слід ігнорувати наявність конкретних життєвих ситуацій, коли примушування розраховане на повне підкорення волі потерпілої особи, створення безвихідного становища, коли відсутній вибір поведінки, за винятком тієї, яку вимагає злочинець, і особа діє всупереч своїм бажанням і своїй волі. Також слід ураховувати й те, що оскільки всі люди індивідуальні, а тому володіють різним обсягом свободи волі, мають особливості психічного стану, тому вироблення єдиного критерію, який давав би можливість установити, що той чи інший вплив на психіку є незаконним, - неможливо. Поряд із цим можна з упевненістю говорити, що коли йдеться про цькування, немотивовану агресію, словесні образи, погрози, приниження, які в результаті призводять до патологічної (тобто з істотними розладами емоційного стану) психологічної залежності, депресії та змушують особу діяти так, як бажає особа, що впливає, а не відповідно до своїх бажань, - це є проявами незаконного впливу. Крім того, такий вплив має бути цілеспрямований, адже направлений на досягнення визначеної мети особи, яка здійснює вплив [20].

Враховуючи, що примушування є впливом, виникає питання: цей вплив тільки психічний чи може бути доповнений фізичним? На це питання не можливо відповісти без встановлення змісту категорії «насильство» та співвідношення категорій «примушування» та «насильство».

У науковій літературі насильство визначають по-різному: примус до дій, що суперечать бажанням особи [21, с. 88]; дія, яка гнобить, образлива, незаконна й свавільна [22, с. 13]; зовнішній вплив на людину або групу людей, примушування, завдання збитків життю й власності, які здійснюються всупереч волі тих, проти кого вони спрямовані [23, с. 36]; фізичний або психічний вплив однієї особи на іншу, який порушує право останньої на особисту недоторканність, з метою досягнення певного злочинного результату [24]; умисний, протиправний енергетичний вплив на органи й тканини організму людини, її фізіологічні функції шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або вплив на її психіку шляхом інформаційного впливу, що вчиняється шляхом дії або через бездіяльність усупереч або поза її (людини) волі, здатний заподіяти смерть, фізичну та/або психічну травму, а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини [25]. Тобто науковці визначають насильство і як примус, і як вплив, і як застосування сили, при цьому визначаючи форми його прояву: психічне і фізичне насильство.

Водночас думки вчених різняться і щодо співвідношення насильства і примушування/примусу. Так, у літературі наголошують, що примушування поряд із погрозою є одним із виявів психічного насильства [26, с. 67].

За іншого підходу примус від насильства відрізняється тим, що, по-перше, насильство вирізняється заподіянням певної шкоди іншій особі (особам), які є безпосередніми жертвами насильства; основна мета примусу полягає не лише в завданні шкоди примушуваному, а насамперед у вчиненні останнім певного діяння на користь особи, яка примушує. Насильство у процесі вчинення примусу фактично виступає способом примушування іншої особи до вчинення певних дій чи бездіяльності [27, с. 15]. За такого підходу примус є більш широким поняттям, ніж насильство. Фізичне і психічне насильство виступає способом примусу поряд із ненасильницькими способами. На відміну від примусу, насильство не зазіхає на свободу особистості, його об'єктом виступають життя, здоров'я і тілесна недоторканність людини [17]. Насильство є лише частиною, одним із видів примушення, яке за своїм обсягом ширше й багатше. Воно може діяти й через майнову, організаційну тощо сфери, насильство ж завжди діє безпосередньо на особу через її біологічну підструктуру [28, с. 3].

Ще один підхід - це думка, що не існує фізичного примушування як такого, адже те, що за традицією називають «фізичним примушуванням/ примусом» є насильством, яке слугує додатковим засобом впливу на психіку особи, що примушується. Тому примушування є психічним насильством, яке може підкріплюватися насильством фізичним [29, с. 38].

Примус та насильство відрізняються за механізмом впливу на свободу волі. За примусу вплив здійснюється лише проти волі особи, а за насильства - як проти, так і поза волею та (або) свідомістю особи. За результатами впливу на свободу волі примус призводить до обмеження свободи волі, а насильство - до обмеження чи виключення свободи волі. За характером і ступенем суспільної небезпечності застосовуваного насильства як способу впливу на волю насильство передбачає більш високий ступінь небезпечності діяння, ніж примус, оскільки примус не передбачає застосування шкоди життю людини та є способом, який істотно знижує ступінь тяжкості шкоди здоров'ю [30].

Проаналізувавши зазначені позиції науковців, вважаємо, що в порівнянні з насильством примус є більш широким поняттям. Фізичне і психічне насильство виступає способом примусу поряд з ненасильницькими способами. На відміну від примусу, насильство не завжди зазіхає на свободу особистості, його об'єктом виступають життя, здоров'я і тілесна недоторканність людини. Крім того, примус завжди відбувається з певною метою, що не є обов'язковою ознакою насильства.

Тому ми погоджуємося з підходом, відповідно до якого примушування передбачає як психічний, так і фізичний вплив на особу [5, с. 12]. При цьому наголошуємо, що фізичний вплив застосовується не завжди, а лише може доповнювати психічний вплив.

Фізичний вплив під час примушування відрізняється від фізичного насильства тим, що останнє може мати за мету задоволення потреби в самому насильстві, тобто насильство виступає як самоціль або ж застосовується з метою нейтралізувати потерпілого, тоді воно не матиме ознак примушування. Тому безпосереднє заподіяння шкоди здоров'ю не є різновидом обмеження свободи волевиявлення.

Водночас наголошуємо, що психічний та фізичний вплив під час примушування не обмежуються лише насильством, це не тотожні поняття. Злочинець для досягнення результату може застосовувати, наприклад, погрози, залякування. Зазначений аспект буде предметом наступних наукових розвідок.

Висновки

Враховуючи зазначене, вважаємо, що під примушуванням у кримінальному праві слід розуміти незаконний, цілеспрямований, психічний вплив на особу, який може супроводжуватися фізичним, з метою змусити особу виконати яку-небудь дію чи утриматися від її виконання всупереч її волі.

Якщо екстраполювати вказане визначення в контекст ст. 151-2 КК України, то під примушуванням у межах вказаної статті слід розуміти незаконний, цілеспрямований, психічний вплив на особу, який може супроводжуватися фізичним, з метою змусити її вступити в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, всупереч її волі.

Список використаних джерел

1. Куньч З.Й. Універсальний словник української мови. Навчальна книга Богдан, 2007. 848 с.

2. Новий тлумачний словник української мови: у 4 т. / уклад.: В.В. Яременко. О.М. Сліпушко. Київ: Вид-во «АКОНІТ», 2000. Т 3. 928 с.

3. Тяжкова И.М. Ответственность за незаконное принуждение. Вестник Московского Университета. Сер. 11: Право. 2006. № 5. С. 83-84.

4. Иванова В.В. Преступное насилие. Москва: ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. 83 с.

5. Зарипов В.Г. Физическое и психическое принуждение в уголовном праве: понятие, виды, ответственность: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. Москва, 2007. 20 с.

6. Вакулюк О.О. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 08. Київ, 2011.20 с.

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-те вид. / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. Київ: Юрид. думка, 2007. 1184 с.

8. Ярмиш Н.М. Примушення як чинник, що впливає на кримінальну відповідальність. Весы Фемиды. 2000. № 1 (13). С. 7-12.

9. Злочини проти правосуддя: навч. посіб. / за заг. ред. проф. В.І. Борисова, проф. В.І. Тютюгіна. Харків: Нац. юрид. акад. України, 2011. 155 с.

10. Радутний А.Е. Примушування особи як спосіб збирання комерційної таємниці. Злочини проти особистої волі людини: збірник матеріалів-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000 р.) / ред. кол.: В.В. Статне та ін. Харків: Лествиця Марії, 2002. 240 с.

11. Арманов М.Г. Кримінальна відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2009. 20 с.

12. Гущесова Т.Г. Особливості об'єктивної сторони окремих складів злочинів, пов'язаних з трансплантацією органів або тканин людини. Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (30 вересня 2004 р., Львів.). Львів, 2005. С. 94-98.

13. Соловйова А.М. Кримінально-правова характеристика примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК України): автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Львів, 2005. 20 с.

14. Леони Б. Свобода и закон; пер. с англ. В. Кошкина. Москва: ИРИСЭН, 2008. 308 с.

15. Грузенберг С. Проблема свободы воли в философии Декарта. Вопросы философии и психологии. Москва, 1914. С. 363-383.

16. Ильин И.А. Путь духовного обновления / отв. ред. О.А. Платонов. Москва : Ин-т русской цивилизации, 2011. 1216 с.

17. Куманяева Е.А. Принуждение в уголовном праве России : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Москва, 2012. 27 с.

18. Академічний тлумачний словник (1970-1980). URL: http://sum.in.ua/about.

19. Стрельцов Є. Деякі роздуми про правову сутність та соціальні завдання кримінального права. Право України. 2010. № 9. С. 102-109.

20. Байда А.О. Проблеми кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Питання боротьби зі злочинністю. 2016. Вип. 32. С. 79-95.

21. Пионтковский А.А. Преступления против личности. Москва: Юр. изд-во НКЮ СССР, 1938. 231 с.

22. Даль В. Толковый словарь. Москва: Госуд. изд-во иностранных и национальных словарей, 1956. 469 с.

23. Гусейнов А.А. Понятие насилия и ненасилия. Вопросы философии. 1994. № 6. С. 28-37.

24. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. Москва: Наука, 1991. 383 с.

25. Ігнатов О.М. Насильство як спосіб вчинення злочину: поняття та сутність. Форум права. 2010. № 3. С. 144-151.

26. Дітріх О.І. Насильство у складах корисливих посягань на власність та кримінальним правом України: дис. ... канд. юрид. наук: 08. Київ, 2009. 207 с.

27. Жданова І.Є. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає кримінальність діяння: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2011. 19 с.

28. Симонов В.И. Уголовно-правовая характеристика физического насилия: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Свердловск, 1972. 26 с.

29. Ярмиш Н.М. Дія як ознака об'єктивної сторони злочину (проблеми психологічної характеристики). Харків: Основа, 1999. 84 с.

30. Кобозева Т.Ю. Преступное принуждение как уголовно-правовая категория: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2011. 18 с.

Размещено на Allbest.ru