Щодо доцільності вдосконалення інституту дисциплінарної відповідальності адвоката в Україні: окремі аспекти

Метою статті є встановлення сутності інституту відповідальності адвоката за порушення деонтологічних засад і завдання матеріальної та моральної шкоди, виокремлення та аналіз проблемних аспектів цього явища, пошук та обґрунтування ймовірних шляхів вдосконалення інституту дисциплінарної відповідальності в Україні за допомогою сукупного аналізу наукових праць, вітчизняних норм права і законодавства деяких зарубіжних країн, судової практики та рішень органів адвокатського самоврядування.

Виклад основного матеріалу. Варто зазначити, що легального визначення поняття «дисциплінарної відповідальності адвоката» в законодавстві немає. На думку автора, серед наукових точок зору найбільш прийнятною є позиція О.О. Бусуріної, яка вважає, що під дисциплінарною відповідальністю адвоката слід розуміти особливий вид юридичної відповідальності, який застосовується до спеціального суб'єкта дисциплінарних правовідносин за вчинення дисциплінарного проступку, що виявляється в невиконанні або неналежному виконанні адвокатом своїх професійних обов'язків і передбачає застосування визначених законом чи нормами корпоративної етики заходів дисциплінарного впливу в конкретній процесуальній формі [1, с. 10].

При цьому п. 10 Положення «Про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність», затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120 із подальшими змінами (далі - Положення) до заяв (скарг) щодо поведінки адвоката слід відносити скарги громадян, окремі ухвали судів, постанови суддів, постанови, подання слідчих органів, ради адвокатів регіону або її членів, голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або її членів, заяви адвокатів, адвокатських об'єднань, адвокатських бюро, об'єднань адвокатів, підприємств, установ, організацій, громадян та інших осіб на дії адвокатів [8]. Таким чином встановлено невичерпний перелік осіб, які мають право на подання скарги, а в процедурному відношенні не проведено жодних відмінностей за характером взаємовідносин суб'єктів: субординаційний (адвокат - адвокат, адвокат - органи адвокатського самоврядування), професійний (адвокат - слідчі органи, адвокат - прокурор, адвокат - суд) і договірний (адвокат - клієнт).

Така ситуація викликає сумніви щодо потенційної здатності уніфікованої процедури розгляду всіх скарг на дії адвоката забезпечити ефективність і неупередженість, рівність прав сторін дисциплінарного провадження та досягнення бажаного результату у вигляді встановлення або спростування факту вчинення адвокатом дисциплінарного проступку і накладення стягнення. Наприклад, можливості клієнтів адвоката по виявленню ним порушень і складенні належної заяви (скарги) з детальним описом того, в чому саме виявлялося допущення адвокатом порушення, вочевидь не співрозмірні з юридичною компетентністю прокурорів, працівників суду, слідчих, колег-адвокатів чи органів адвокатського самоврядування. І все це при тому, що п. 7 Положення встановлено, що обов'язок доказування вини адвоката у вчиненні дисциплінарного проступку покладається на особу, яка ініціює дисциплінарне провадження стосовно адвоката [8].

Для порівняння ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-ІА від 06.07.2005 в певних випадках звільняє позивача від загального правила про обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, встановлюючи, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача [9]. Таким способом законодавцем було встановлено гарантію для очевидно вразливої сторони, якою покликано встановити необхідну для справедливого розгляду процесуальну рівність сторін.

Виходячи з норм Закону та Положення, скарга (заява) щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, має обов'язково містити виклад обставин, якими заявник обґрунтовує факт наявності в діях адвоката дисциплінарного проступку. При цьому Законом всупереч Конституції України встановлено невичерпний перелік дисциплінарних проступків адвоката, а значна кількість обов'язків, порушення яких є дисциплінарним проступком, міститься в ПАЕ, які не є законодавчим актом, що не гарантує обізнаність населення щодо його існування, а у зв'язку з цим і усвідомлення можливості подання скарги. Крім того, досить велика кількість регламентованих у ПАЕ деонто- логічних засад адвокатської діяльності часто викликають питання щодо їх розуміння та правильного застосування в конкретних ситуаціях, а адвокати вимушені звертатися до Ради адвокатів України за роз'ясненням суті таких положень і необхідних дій по уникненню порушення або його припиненню.

Так, рішенням Рада адвокатів України N° 243 від 15 листопада 2017 року затверджено роз'яснення щодо дисциплінарної відповідальності адвоката в разі подання ним до суду копій документів, отриманих від клієнта під час здійснення адвокатської діяльності, на виконання ухвали суду про витребування доказів. В цьому роз'ясненні РАУ вкотре наголосила на виключності компетенції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо вирішення питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Також було підкреслено, що «обов'язок подавати адвокатом до суду копії документів, отриманих від клієнта під час здійснення адвокатської діяльності, на виконання ухвали суду про витребування, в застосованому в Україні вигляді і з огляду на особливу важливість у демократичному суспільстві гарантування адвокатської таємниці може становити непропорційне втручання у професійну таємницю адвокатів і призвести до порушення ст. 8 Конвенції» [10].

Зазначене свідчить не лише про порушення права адвоката на те, щоб бути обізнаним про всі свої обов'язки, правильно регулювати власну діяльність, а й про обмежену можливість інших осіб, які взаємодіють із адвокатом, повністю усвідомлювати те, яка ж поведінка адвоката відповідає існуючим деонтологічним засадам, за вчинення яких дій особа має право звернутися зі скаргою (заявою) щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність.

Такі висновки повністю підтверджуються сформованою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, ЄСПЛ в рішенні у справі “Sunday Times v United Kingdom” зазначив, що передбачуваність правової норми як один з аспектів принципу юридичної визначеності означає не лише те, що закон має бути адекватно доступним, а й норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з такою точністю для того, щоб дозволити громадянину регулювати свою поведінку [11]. Попри наявність детальної регламентації процедури дисциплінарного провадження стосовно адвоката окремі аспекти зазначеного інституту потребують конструктивної модернізації для зменшення випадків необгрунтованого накладення на окресленого суб'єкта дисциплінарних стягнень, утвердження основоположних принципів права.

Українські науковці досить часто звертаються до проблем удосконалення дисциплінарної відповідальності адвоката в нашій країні. Насамперед дослідники звертають увагу на нечіткість підстави дисциплінарної відповідальності адвоката, неповну реалізацію принципу пропорційності в дисциплінарному провадженні щодо адвоката, систематичне ініціювання правоохоронними органами безпідставних скарг на адвокатів, які займають принципову позицію у відстоюванні прав і законних інтересів клієнтів, незважаючи на існування гарантій адвокатської діяльності, процедурні проблеми ініціювання та порушення дисциплінарного провадження щодо адвоката, зловживання адвокатами права на оскарження рішень, які ухвалюють кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури регіонів, неналежний рівень мотивації рішень цих комісії при застосуванні дисциплінарних стягнень щодо адвокатів [12; 13; 14].

Необхідно зазначити, що на відміну від інституту дисциплінарної відповідності суддів, в адвокатів кількість дисциплінарних проваджень є набагато меншою. Також для інституту дисциплінарної відповідності адвокатів не характерно зловживання клієнтами правом на оскарження дій адвокатів, що яскраво виявляється в професії приватних виконавців.

Автор пропонує в тезовому вигляді розглянути окремі можливості вдосконалення інституту дисциплінарної відповідальності адвоката в Україні крізь призму зарубіжного досвіду.

Конкретизація складу дисциплінарних проступків.

ПунктоЗ ч. 2 ст. 34 Закону передбачено, що одним із видів дисциплінарних проступків адвоката є порушення правил адвокатської етики [2]. ПАЕ передбачають досить широкий перелік деонтологічних вимог і принципів, які часто не конкретизовані і окреслені досить абстрактно. Наприклад, відповідно до ст. 12^-1 Правил адвокатської етики встановлено положення, яке в загальному вигляді визначає зміст принципів чесності та добропорядності репутації, зокрема адвокат повинен бути добропорядним, чесно та гідно виконувати свої професійні обов'язки; забороняється робити завідомо неправдиві заяви стосовно суті доручення, фактичних обставин, які мають до нього відношення, їх правової оцінки, прав і обов'язків адвоката, клієнта, а також обсягу своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнта [15]. При цьому окремі аспекти функціонування зазначених принципів у контексті конкретних взаємовідносин адвоката з іншими суб'єктами окреслено у ст. 44 (судом та іншими учасниками процесу) і ст. 65 (органами адвокатського самоврядування) Правил.

У зв'язку з цим таке закріплення принципів чесності та добропорядності репутації адвоката не корелює з складником верховенства права - юридичною визначеністю з огляду на використання органами адвокатського самоврядування оціночних категорій. Так, в рішенні у справі «Фельдек проти Словаччини» від 12 липня 2001 року підкреслено, що «жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним за потреби після відповідної консультації передбачити, наскільки це є розумним за таких обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. В той час як певність у праві є досить бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, які змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики» [16]. Таким чином відсутність конкретизованих положень, які визначають сутність досліджуваних принципів, нівелюється застосуванням широкої дискреції органів адвокатського самоврядування при кваліфікації дій особи як таких, які не відповідають принципам чесності та добропорядної репутації.

Приклад вдалого нормативного регулювання цього питання становить Кодекс поведінки соліситорів Англії та Уельсу, згідно з положеннями якого в концентрованому вигляді уточнено зміст принципів чесності та добропорядності шляхом регламентації окремих імперативих норм, зокрема заборона робити неправдиві заяви, які стосуються розгляду справи; обов'язок повернення попередньо сплаченого клієнту авансу за виконання відповідного доручення в разі, якщо останнє не може бути виконане; зобов'язання щодо надання належної плати за виконання на прохання адвоката певної технічної роботи тощо [17].

Іншим вдалим прикладом є законодавство ФРН. Як вказує В.О. Святоцька, в ч. З § 43 Федерального положення про адвокатуру регламентовано низку стандартів адвокатської діяльності [18]. Так, адвокат повинен виконувати свою роботу добросовісно. Його вчинки мають бути достойними поваги та довіри, яких вимагає статус адвоката як в межах, так і за межами його професійної діяльності. Адвокат не може мати жодних відносин, які ставлять під загрозу його незалежність. Адвокат зобов'язаний зберігати таємницю. Це зобов'язання стосується всієї інформації, яка стала йому відома під час виконання професійних обов'язків. Адвокат під час виконання своїх професійних обов'язків не має права на неділову поведінку. Неділовою вважається, зокрема, поведінка, при якій йдеться про свідоме поширення неправдивої інформації або про такі образливі висловлювання, для яких не було жодного приводу ні з боку інших учасників, ні під час провадження. Адвокат не може представляти суперечливі інтереси [19]. Для утвердження принципу правової визначеності як складника верховенства права необхідною є деталізація переліку дисциплінарних проступків. Зарубіжний досвід свідчить, що, незважаючи на складність деяких морально-етичних категорій, вирішення цих питань є цілком можливим.

Розширення переліку дисциплінарних стягнень.

Нині ч. 1 ст. 35 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено три види дисциплінарних стягнень, які можливо застосувати до адвоката: попередження; зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з подальшим виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

Якщо попередження не тягне за собою якихось фактичних відчутних негативних наслідків, а є скоріш заходом виховного впливу, то наступний за рівнем суворості вид дисциплінарного стягнення - зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю - значно обтяжливий і призводить до істотного обмеження професійних прав адвоката. Крім того, в Законі відсутні будь-які конкретні правила призначення дисциплінарних стягнень, градація проступків за ступенем тяжкості, що зводить питання їх призначення до необмеженої дискреції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Все це вказує на можливість того, що не дивлячись на сформовану практику окремих регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, за одне і те ж правопорушення можуть бути призначенні незрівнянні за ступенем тяжкості дисциплінарні стягнення, а в адвоката навіть не буде можливості захистити своє право при оскарженні, адже правил їх призначення просто не існує.

Однак українське законодавство містить приклади досить широкого переліку заходів дисциплінарного впливу з одночасною конкретизацією можливості застосування тих чи інших із них. Так, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» в ч. 1 ст. 109 передбачено шість видів дисциплінарних стягнень, які пропорційно і послідовно зростають за ступенем обтяження і при цьому зазначено види проступків, за які певні стягнення застосовувати заборонено.

Щодо досвіду зарубіжних країн у цій сфері, то досить вдалим прикладом ефективної регламентації видів дисциплінарних стягнень може бути законодавство Великої Британії. Так, за порушення Кодексу поведінки баристерів передбачено такі види стягнень: надання рекомендації, попередження, направлення на проходження курсу професійної підготовки, штраф у розмірі до 50 000 тисяч фунтів стерлінгів, заборона займатися діяльністю, пов'язаною із доступом до громадськості (включаючи і діяльність безпосередньо з громадянами без участі соліситора), тимчасове виключення зі складу баристерів, повне позбавлення статусу баристера [20]. Крім того, законодавство цієї країни передбачає можливість застосування декількох видів стягнень одночасно. Такий підхід дозволяє в кожному конкретному випадку призначити якомога більш пропорційне покарання і сприяє недопущенню вчинення повторних проступків, особливо враховуючи можливість примусового направлення баристера на проходження курсів професійної підготовки.

Висновки. Інститут дисциплінарної відповідальності адвоката є важливим елементом правового статусу останнього на ринку юридичних послуг. Дисциплінарна відповідальність адвоката покликана гарантувати клієнтам надання адвокатами якісних і фахових правничих послуг, спрямованих на якнайкращий захист прав та законних інтересів клієнтів. Цей інститут має запобігти неправомірним утискам професійних прав адвокатів, захищаючи тих правників, які сумлінно та свідомо виконують свої обов'язки, від свавільних дисциплінарних проваджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: