Теорія та практика призначення покарання за незакінчений злочин

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Юридичний факультет

Кафедра кримінального права

Теорія та практика призначення покарання за незакінчений злочин

Ющик О.І., доцент

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних аспектів призначення покарання за незакінчений злочин. Для більш ретельного з'ясування цього питання проведено аналіз стадій вчинення злочину та незавершеної злочинної діяльності. Проаналізовано законодавчу базу, яка регулює питання призначення покарання за незакінчену злочинну діяльність, припинену на стадії готування або замаху на злочин. Встановлено, що призначення покарання за незакінчений злочин регулюється не лише загальними засадами призначення покарання, а й спеціальними, що передбачені окремою статтею 68 КК України. Проведено аналіз судової практики та виявлено проблеми при призначенні покарання за незакінчений злочин. Встановлено, що обрання певного виду та розміру покарання особі, яка вчинила злочинне діяння, є на сьогодні чи не одним із основних питань при винесенні вироку. Саме при призначенні покарання суд, користуючись свободою вибору певної міри покарання конкретній особі, повинен керуватися принципами індивідуалізації покарання та враховувати усі обставини вчиненого злочинного діяння. На підставі виявлених проблем запропоновано власне бачення вирішення проблем при призначенні покарання за незакінчений злочин. Суди, керуючись положеннями загальних засад призначення покарання, повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не був доведений до кінця. Встановлено, що правила караності за незакінчений злочин, передбачені в чч. 2, 3 ст. 68 КК України, є формалізованими, але вони виступають для суду межею при визначенні строку і розміру покарання. Правила призначення покарання за незакінчений злочин слід розглядати в дворівневій правовій природі. Тобто потрібно розглядати підстави притягнення особи до кримінальної відповідальності за незакінчену злочинну діяльність, а також підстави призначення більш м'якого покарання, ніж те, що передбачене за аналогічний закінчений злочин.

Ключові слова: стадії вчинення злочину, незакінчений злочин, готування до злочину, замах на злочин, призначення покарання за незакінчений злочин.

Annotation

Theory and practice of sentencing punishmentfor uncompleted crime

The article is devoted to a comprehensive study of theoretical and practical aspects of the imposition of punishment for an unfinished crime. In order to clarify this issue more thoroughly, an analysis of the concept of the stages of crime and work in progress has been carried out. The legislative framework regulating the issue of punishment for an unfinished criminal activity terminated at the stage of preparation or attempted crime is analyzed. It is established that the imposition of punishment for a crime is regulated not only by the general principles of sentencing, but also by the special ones, which are stipulated by a separate Article 68 of the Criminal Code of Ukraine. The analyze of litigation has been carried out and problems in the imposition of punishment for an unfinished crime have been identified. It has been established that the choice of a particular type and amount of punishment for the person who committed the crime is today almost one of the main issues in sentencing. It is precisely when imposing a sentence that the court, while exercising the freedom to choose a particular measure of punishment, must be guided by the principles of individualization of punishment and take into account all the circumstances of the crime. On the basis of the problems identified, we propose our own vision of solving problems when punishing an unfinished crime. Courts, taking into account the general principles of sentencing, must take into account the gravity of the act, the degree of intent and the reasons for which the crime was not brought to an end.

It is established that the rules of punishment for a crime committed are provided for in Art. 68 of the Criminal Code of Ukraine are formalized, but they serve as a boundary for the court in determining the term and size of punishment. The rules on sentencing for a crime should be considered in a two-tier legal nature, namely the basis for bringing a person to criminal responsibility for a criminal offense and the imposition of a lesser sentence than provided for a similar crime.

Key words: crime stages, unfinished crime, preparation for a crime, attempted crime, imposition of punishment for an unfinished crime, litigation.

Постановка проблеми

Для забезпечення мети покарання обрання певного виду та розміру покарання є чи не одним із основних питань при винесенні вироку, тому визначення конкретної міри має ґрунтуватись на основних законодавчих принципах призначення покарання та особистісних характеристиках особи злочинця. нині ведуться дискусії, що необхідно все ж таки обмежити суддівську свободу, оскільки досить часто судді виходять за межі встановленого в законі розміру того чи іншого покарання. Питання призначення покарання за незакінчений злочин також містять багато теоретичних та практичних проблем в національній правовій системі. для виявлення основних помилок, які допускають судді під час призначення покарання за незакінчений злочин, необхідно розглянути дану проблему в теоретичній та практичній площині.

Стан дослідження. Протягом багатьох років у науковій спільноті виникали питання та дискусії з приводу застосування норм кримінального законодавства, що стосувалися призначення покарання за незакінчений злочин. Вказаними проблемами займались такі вчені, як В.М. Василаш, О.П. Горох, І.І. Давидович, М.Д. Дякур, Ю.С. Гуменюк, А.С. Макаренко, О.О. Дудоров, В.О. Навроцький, В.В. Полтавець, І.С. Тішкевич, В.Ю. Тютюгін.

Метою статті є комплексне дослідження теоретичних та практичних аспектів призначення покарання за незакінчену злочинну діяльність, припинену на стадіях готування або замаху на злочин, в національній правовій системі.

Виклад основного матеріалу

Наукові публікації, які присвячені питанням спеціальних правил призначення покарання за незакінчений злочин, свідчать про різні підходи розуміння цієї проблеми.

Зокрема, виникає питання про те, чи слід ототожнювати поняття стадій вчинення злочину із поняттям незакінченої злочинної діяльності. Але, як відомо, стадіями вчинення злочину є готування до злочину, замах на злочин та закінчення злочину. отже, перші дві стадії і утворюють незакінчений злочин, який не містить усіх ознак складу злочину, але вважається кримінально караною незакінченою (попередньою) діяльністю.

Ю.С. Гуменюк вважає, що найбільш обґрунтованою є позиція тих науковців, які розмежовують та не ототожнюють поняття стадій злочину і поняття незакінченого злочину.

Правова природа незакінченого злочину виражається у таких аспектах:

1) незакінчений злочин є самостійним злочином у власному розумінні цього поняття, що характеризується перерваністю діяння щодо реалізації злочинного наміру, яка є неповною (об'єктивно) та невдалою (суб'єктивно);

2) незакінчений злочин перебуває у визначеному співвідношенні із аналогічним закінченим злочином [4, с. 122-129].

Але якщо порівнювати закінчений злочин із незакінченим, то суспільна небезпека останнього завжди є меншою порівняно із аналогічним закінченим злочином. отже, зрозуміло, що за вчинення незакінченого злочину повинна наставати менша кримінальна відповідальність, а покарання має зменшуватись у певному строкові та розмірі.

У кримінальному законодавстві окремо передбачені норми, що регулюють питання призначення покарання за незакінчений злочин. Під час призначення покарання за незакінчений злочин суд керується загальними правилами, передбаченими статтями 65-67 КК України, та спеціальними правилами, передбаченими статтею 68 КК України. Необхідно зазначити, що, призначаючи покарання за закінчений злочин, суд керується принципами та загальними засадами призначення покарання. Але, як наголошується, незакінчений злочин не містить усіх ознак складу злочину, тому регулювання питання призначення покарання потребує застосування спеціальних правил, що містяться у ст.68 КК України.

Якщо проаналізувати кримінально-правові дослідження, то можна прослідкувати, що кожне кримінальне правопорушення не завершується з причин, які не залежать від волі винного. Однак у разі добровільної відмови від доведення злочину до кінця особа не буде підлягати кримінальній відповідальності та покаранню. Інакше можливо лише у випадках, якщо в її діянні міститься інший склад злочину.

Класифікуючи причини, за яких особа не доводить злочин до кінця, необхідно звернути увагу, що вони можуть бути суб'єктивного та об'єктивного характеру. Як вважає В.І Тютюгін, до суб'єктивних характеристик необхідно віднести ступінь активності самого винного під час вчинення злочину, інтенсивність та цілеспрямованість його злочинної поведінки, рівень його підготовленості та оснащеності до злочину, здатність долати перешкоди й домагатися результату. Об'єктивні фактори свідчать про те, що злочин не був доведений до кінця не тому, що сам винний не мав достатнього злочинного досвіду чи необхідних злочинних навичок, а через певні зовнішні обставини (активний опір потерпілого, втручання сторонніх осіб, своєчасне затримання винного тощо). Названі причини в кожному конкретному випадку свідчать про різний ступінь небезпечності як діяння, так і особи винного, тому повинні бути враховані судом під час призначення покарання за незакінчений злочин [12, с. 36-47].

Як вважає Д.С. Попій, переважно причиною недоведення злочину до кінця є те, що винний або затримується (охороною, працівниками правоохоронних органів, потерпілим) або його дії припиняються, оскільки він не має змоги надалі зберігати вчинення злочину в таємниці і залишитися невідомим, що, зрештою, приводить до затримання особи і передачі її правоохоронним органам. Аналіз вироків суду показує, що судом недоведення злочину до кінця констатується як факт, конкретні ж причини недоведення безпосередньо ані на строк, ані на розмір покарання, що призначається, не впливають. Але при цьому враховуються пом'якшувальні обставини, що дозволяють призначити найменший розмір покарання або застосувати різноманітні види звільнення від покарання [10, с. 125-130].

Отже, обставини як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру, які перешкодили особі вчинити злочинне діяння, будуть впливати на призначене покарання за незакінчений злочин. Крім причин, з яких злочин не був доведений до кінця, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинення злочину та ступінь здійснення злочинного діяння (ч.1 ст.68 КК України). саме зазначені критерії виступають індивідуалізацією при призначенні покарання та вказують на особливості незакінченого злочину в аспекті розгляду його як самостійного злочину. спеціальні правила призначення покарання за незакінчений злочин покликані відобразити правову природу незакінченого злочину. покарання незакінчений злочинний судовий

Необхідно здійснити зіставлення із аналогічним складом злочину, що передбачений в Особливій частині КК України. При передбаченні норм в кримінальному законодавстві, що регулюють спеціальні правила призначення покарання за незакінчений злочин, законодавець намагався дотримуватися того, що останній є менш суспільно небезпечним порівняно із закінченим. Суспільна небезпека та незакінченість злочинної діяльності сприятиме призначенню більш м'якого покарання, ніж за аналогічний закінчений злочин. Але практика показує, що не завжди суди призначають менш суворі покарання та менші розміри за незакінчений злочин, ніж за аналогічний закінчений злочин.

Прикладом є вирок Московського районного суду м. Харкова, яким особа була засуджена за замах на крадіжку (ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України) до одного року позбавлення волі [3]. Це є досить суворим покаранням, оскільки в аналогічних закінчених складах злочинів суд призначає м'якше покарання без ізоляції від суспільства (зокрема, штраф чи виправні роботи). Крім того, дана особа вперше вчинила злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у нарколога не перебуває, вину свою визнала та суворо розкаялася у вчиненому.

У 2008 році Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» [6] були внесені зміни до ст. 68 КК України, які передбачили спеціальні правила призначення покарання за незакінчений злочин. зокрема, згідно з ч.2 ст.68 КК України за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. згідно з ч.3 ст.68 КК України за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) особливої частини цього Кодексу.

Згідно із зазначеним Законом зміни до КК України стосувались саме гуманізації кримінальної відповідальності, тобто пом'якшення і недопущення підвищеної міри покарання за вчинення злочинів, які завершились на стадії готування чи замаху на злочин. Але, на нашу думку, гуманізація кримінальної відповідальності відбулась не зовсім, а встановились певні межі покарання за вчинення незакінченого злочину відносно аналогічного закінченого. У такому разі встановлюються критерії та межі, якими повинні керуватись судді під час призначення покарання за незакінчену злочинну діяльність. Судді не повинні виходити за встановлені межі.

Як стверджує Р.Ш. Бабанли, проблеми судової практики призначення покарання у відповідних провадженнях можна звести до таких основних категорій:

1) проблеми, пов'язані із розумінням сутності відповідних правил призначення покарання чи простим неправильним застосуванням норм Загальної частини КК;

2) проблеми, зумовлені недосконалістю законодавчого регулювання відповідних правил [1, с. 76-79].

Прикладом, коли суди допускають помилки і не застосовують спеціальні правила призначення покарання за незакінчений злочин, є вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області. ОСОБА була засуджена за замах на зґвалтування (ч.2 ст.15, ч.4 ст.152 КК України) до позбавлення волі на 11 років. Але якщо застосувати статтю 68 КК України, то суд мав би призначити максимальний розмір у виді позбавлення волі до 10 років, чим порушив норми кримінального законодавства [2].

Особа, яка вчинила незакінчений злочин, є суспільно небезпечною, оскільки припинення діяння поза її волею свідчить, що вона все ж таки прагнула довести свій злочинний результат, але це їй не вдалося. Отже, така особа на підставі застосування принципу невідворотності кримінальної відповідальності повинна понести відповідальність, а також зазнати покарання. Суди під час призначення покарання за незакінчений злочин керуються спеціальними положеннями, передбаченими ст.68 КК України.

Перше правило, яке застосовується і передбачене законодавчо, свідчить, що суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого діяння. Але, як вважає Ю.С. Гуменюк, це правило має загальне положення, що передбачене в ст.65 КК України, тому фактично відтворює загальну засаду призначення покарання про врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину. Отже, немає жодних перешкод у тому, щоб усі особливості конкретного наповнення вказаного критерію щодо готування до злочину чи замаху на злочин розглядалися судом у межах саме аналогічної загальної засади призначення покарання [4, с. 122129]. Наступне правило передбачає, що суд визначає ступінь здійснення злочинного наміру. Як вважає Н.В. Маслак, під цим терміном необхідно розуміти спрямованість на вчинення злочину, яка виявляється в усвідомленні особою як самого наміру, так і волі на його вчинення [8, с. 137].

В.І. Тютюгін підтримує ідею законодавця і обраний спосіб пом'якшення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, але вважає, що обов'язок суду в усіх випадках незакінченого злочину скорочувати максимальну межу або розмір покарання не дозволяє повністю реалізувати принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності, адже є випадки, коли особа готується до особливо тяжкого злочину або вчиняє замах, при цьому ступінь її суспільної небезпеки є високим. Отже, необхідно на законодавчому ріні передбачити не обов'язок, а право суду пом'якшити покарання за незакінчений злочин [11, с. 313-323].

У 2016 році Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» стаття 68 КК України була доповнена частиною 4, яка урегулювала питання можливості застосування довічного позбавлення волі за незакінчений злочин [5]. Як відомо, довічне позбавлення волі як вид покарання не має меж та строків. З огляду на це законодавцем передбачено, що такий вид покарання не застосовується за вчинення готування до злочину та замаху на злочин. Винятком є вчинення особою злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 КК України. Під час призначення покарання за вчинення готування або замаху на злочин, за який найсуворішим покаранням є довічне позбавлення волі, застосуванню підлягає ч. 4 ст. 68 КК України, а не частини 2 і 3 цієї статті. Менш суворі, ніж довічне позбавлення волі, покарання можуть бути призначені в максимальному розмірі, визначеному санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, адже за таких умов вони завжди належать до числа менш суворих. Виключивши можливість призначення довічного позбавлення волі за незакінчений злочин, законодавець водночас не потурбувався про те, щоб передбачити можливість пом'якшення іншого покарання - позбавлення волі на певний строк, вказаного поряд із довічним позбавленням волі в альтернативних санкціях.

Висновки

Проаналізувавши законодавче регулювання спеціальних питань призначення покарання за незакінчений злочин, ми встановили, що суди, керуючись положеннями загальних засад призначення покарання, повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не був доведений до кінця. Хоча правила караності за незакінчений злочин, передбачені в чч. 2, 3 ст.68 КК України, є формалізованими, але вони виступають для суду межею при визначенні строку і розміру покарання. Правила призначення покарання за незакінчений злочин слід розглядати в дворівневій правовій природі. Тобто потрібно розглядати підстави притягнення особи до кримінальної відповідальності за незакінчену злочинну діяльність, а також підстави призначення більш м'якого покарання, ніж те, що передбачене за аналогічний закінчений злочин.

Список використаних джерел

1. Бабанли РШ. Проблеми індивідуалізації покарання за незакінчений злочин. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Випуск 36. Том 2. 2016. С. 76-79.

2. Вирок Маловиськівського районного суду Кіровоградської області від 5 грудня 2012 року. Справа №1112/1598/12.

3. Вирок Московського районного суду м. Харкова від 4 квітня 2013 року. Справа №643/2796/13-к.

4. Гуменюк Ю.С. Регламентація формалізованих правил призначення покарання за незакінчений злочин у контексті його правової природи. Бюлетень Міністерства Юстиції України. 2013. №8 (130). С. 122-129.

5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених: Закон України від 7 вересня 2016 року №1492Ш.

6. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності : Закон України № 270-М.

7. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року.

8. Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину. Харків: Право. 2010. 232 с.

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. 10-те видання, перероблене та доповнене. Київ: ВД «Дакор». 2018. 1360 с.

10. Попій Д.С. Причини недоведення злочину до кінця та особливості їх врахування при призначенні покарання. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Скорвороди. Серія «Право». Випуск 27. 2017. С. 125-130.

11. Тютюгін В.І. Питання гуманізації кримінальної відповідальності та їх реалізація в деяких законодавчих новелах. Проблеми боротьби зі злочинністю. 2009. №100. С. 313-323.

12. Тютюгін В.І. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті. Питання боротьби зі злочинністю. 2010. Вип. 19. С. 36-47.

Размещено на allbest.ru