Сутність поняття "апеляція" в контексті використання цієї категорії у процесуальних кодексах України

Размещено на http://www.allbest.ru

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду

Сутність поняття "апеляція" в контексті використання цієї категорії у процесуальних кодексах України

Коротун В.М., кандидат юридичних наук, суддя

У статті аналізуються етапи запровадження в Україні інституту апеляції та їх моделі, окремі проблеми нормативного регулювання понять і термінів. Обґрунтовується теза, що в сучасних умовах роль і значення інституту апеляції в процесуальному розумінні і як інституції судоустрою держави набуває більш вагомого значення, оскільки за наслідками розгляду справ в апеляційній інстанції в багатьох справах апеляційний суд буде остаточною інстанцією. У контексті нового етапу судової реформи та пошуку відповіді на виклики, що виникають, автором висловлені критичні міркування щодо запровадження 2001 р. повної моделі апеляції, а в 2004 р. - неповної моделі. Зазначається, що у вітчизняних процесуальних кодексах штучно звужено до однієї категорії «апеляційна скарга» позначення двох різних правових явищ: 1) документа, з яким звертається особа до апеляційного суду з метою оскарження рішення суду першої інстанції та 2) реалізації суб'єктивного процесуального права особи щодо перевірки рішення суду першої інстанції. Відмінне значення поняття «апеляція» від документа, з яким особа звертається до апеляційного суду полягає в позначенні певного етапу провадження, правового інституту або комплексного інституту, який вміщує не тільки процесуальні норми, але й конституційні норми та норми про судоустрій і статус суддів апеляційного суду (професійні вимоги), правосуб'єктність керівників апеляційного суду.

Ст. 363 ЦПК України регламентує приєднання до апеляційної скарги. Насправді в цій статті йдеться не тільки і не стільки про приєднання до конкретного документа апелянта, скільки про право певних осіб скористатися правом на апеляцію внаслідок ініціювання апеляційного провадження іншою особою, тобто оскаржити рішення суду першої інстанції в контексті власних інтересів та безвідносно до вимог, про які йдеться в основній апеляції. Автором пропонується для правильного сприйняття такого процесуального правового явища, як приєднання до апеляції, внести зміни до назви і змісту ст. 363 ЦПК України, зокрема в назві цієї статті і в її тексті словосполучення «приєднання до апеляційної скарги» замінити на словосполучення «приєднання до апеляції».

Ключові слова: інститут апеляції, цивільний процесуальний кодекс, апеляційна скарга, апеляція.

The essence of the term “appeal” in the context of the use of this category in the procedural codes of ukraine

This article examines the stages of introducing the institution of appeal and their models in Ukraine, separate issues of normative regulation of concepts and terms. The thesis is substantiated that the current role and importance of the institution of appeal in the procedural sense and as an institution of the judicial system of the state is becoming more important, since in many cases the appellate court will be the final instance in the aftermath of appeals. In the context of a new phase of judicial reform and the search for an answer to emerging challenges, the author has raised critical considerations for the introduction of the 2001 full appeal model and, in 2004, the incomplete model. It is stated that designation of two different legal phenomena was artificially constricted to one category of "appellate recourse" in national procedural codes: 1) a document with which a person appeals to the Court of Appeal to challenge the decision of the court of first instance; 2) the realization of subjective procedural rights of the person to review the decision of the court of first instance. The distinctive meaning of the term "appeal" from the document with which a person appeals to an appellate court is to designate a particular stage of proceedings, a legal institute or a complex institute, which contains not only procedural rules, but also constitutional rules and rules on the judicial system and status of judges of the appellate court ( professional requirements), the legal personality of the heads of the Court of Appeal.

Article 363 of the CPC of Ukraine regulates joining to an appellate recourse. In fact, this article is not just about to join a particular appellant's document, but about the right of certain persons to exercise their right of appeal by initiating an appeal by another person, that is, to challenge the decision of the court of first instance in the context of their own interests and whatever the requirements said in the main appeal. In order to insure correct understanding of such procedural legal phenomenon as joining an appeal the author proposes to amend the Art. 363 CPC of Ukraine, as, in particular in this article the phrase "joining the appellate recourse" is replaced by "joining the appeal".

Key words: institution of appeal, Civil Procedural Code, appellate recourse, appeal.

Основна частина

На сучасному етапі переосмислення першочергових завдань судово-правової реформи в Україні змінюються підходи до оцінки і значення окремих процесуальних інститутів та нормативного регулювання судоустрою в державі. Передусім йдеться про заплановані зміни нормативного регулювання касаційного провадження, зокрема щодо права касаційного оскарження, значного скорочення кількості суддів верховного суду. неважко передбачити, що в цих умовах роль і значення інституту апеляції в процесуальному розумінні і як інституції судоустрою держави набуває більш вагомого значення, оскільки за наслідками розгляду справ в апеляційній інстанції в багатьох справах апеляційний суд буде остаточною інстанцією. водночас запровадження в Україні апеляції відбулося не так давно і багатьом суддям, адвокатам, дослідникам-процесуалістам у цій частині відомі наслідки «малої судової реформи» 2001 р. Поширена свого часу оцінка цієї судової реформи як «зроблена поспіхом» нині мало про що говорить пересічному спостерігачу. На мою думку, більш показовим в оцінці підходів законодавця до запровадження в Україні інституту апеляції є кілька показових фактів. Проведений свого часу автором порівняльний аналіз функціонування в окремих європейських державах повної і неповної моделі апеляції [1, с. 11-151] засвідчив суттєву відмінність правозастосовної діяльності апеляційних судів, різну процесуальну правосуб'єктність учасників процесу, витрати тощо, а головне - вибір тої чи іншої моделі апеляції об'єктивований певними економічними, політичними умовами розвитку держави і не може бути (вибір моделі) зведений до суб'єктивного сприйняття депутатами законодавчого органу певного вектору розвитку судової системи держави. наприклад, перехід із повної на неповну модель апеляції в Німеччині готувався майже десятиріччя. В Україні ж в 2001 р. вперше запроваджено інститут повної апеляції, а в 2004 р. новий ЦПК України закріплює абсолютно нову модель апеляції - неповну. При цьому ці складні процесуальні новели зберігали в багатьох випадках термінологічні неузгодженості, галузеві колізії тощо. виникнення вказаних проблем було зумовлено існуванням до 2001 р. абсолютно іншої процесуальної системи оскарження рішень судів першої інстанції. на жаль, і нині окремі норми процесуального інституту апеляції зберігають понятійні, термінологічні недоречності, які не відображають сутність того чи іншого правового явища, а отже, в правозастосовній діяльності продукують складнощі в розумінні процесуальної норми, призводять до помилок.

З огляду на формат статті, її метою буде дослідження лише окремих процесуальних аспектах відкриття апеляційного провадження та їх нормативного позначення в ЦПК України.

У теорії процесу під апеляцією прийнято розуміти, по-перше, звернення особи до апеляційної інстанції про перевірку рішення суду, що не набрало законної сили, по-друге, спосіб оскарження судових рішень місцевих судів, по-третє, один із видів провадження в цивільному або іншому юрисдикційному процесі. ЦПК України визначав і визначає звернення до апеляційної інстанції у формі апеляційної скарги. Глава ЦПК України, що регламентує перегляд судових рішень у такий спосіб, має назву в розділі V Перегляд судових рішень - глава 1 «Апеляційне провадження», яка, своєю чергою, містить параграф 1 «Апеляційна скарга». Всупереч назві цього параграфу, в ньому йдеться про суди апеляційної інстанції, про право апеляційного оскарження та інші загальні умови провадження, а власне формі і змісту апеляційної скарги присвячена одна ст. 356.

У КПК України 1960 р., на нашу думку, більш зважено (з урахуванням понятійно-предметного змісту слова латинською мовою) визначена форма звернення до суду вищої інстанції - апеляція. натомість у КПК України 2012 р. не використовується поняття «апеляція», а вводиться словосполучення «апеляційна скарга». господарський процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України також містять не термін «апеляція», а словосполучення «апеляційна скарга».

У наукових виданнях усе-таки використовують слово «апеляція» для позначення форми оскарження судового рішення. При цьому значення вказаного терміна різні дослідники визначають неоднаково. Так, окремі автори вважають, що термін «апеляція» має таке значення: звернення до суду вищої інстанції з метою перегляду рішення суду нижчої інстанції, який розглядав справу; скарга до суду вищої інстанції про скасування або зміну рішень суду нижчої інстанції [2, с. 41]. Не заперечуючи різне значення терміна «апеляція», в наведеному прикладі вбачаємо однакове значення - «акт, письмовий документ апелянта». на нашу думку, відмінне значення апеляції від акта, скарги полягає в позначенні певного етапу провадження, правового інституту або комплексного інституту, який вміщує не тільки процесуальні норми, але й конституційні норми та норми про судоустрій і статус суддів апеляційного суду (професійні вимоги), правосуб'єктність керівників апеляційного суду.

У процесуальних кодексах України словосполучення «апеляційна скарга» сприймається певною мірою як тавтологія до «звернення, скарга» - повторне позначення вже названого поняття іншим словом без додаткового уточнення його змісту.

Видається, що вітчизняний законодавець при позначенні розглядуваного способу оскарження словом «скарга» не враховує історичні витоки такого позначення в контексті сутності та змісту цього явища. Ретроспективний аналіз апеляційного оскарження, в т.ч. використання понять, категорій дає підстави окремим дослідникам робити обґрунтовані висновки, що виникнення апеляційного способу оскарження за способом і за назвою не збігається в часі. Зазначається, що скарга, яка подавалася на рішення нижчого суду до суду вищої інстанції, спочатку поєднувала як елементи скарги на зловживання з боку судді, так і скаргу на саме рішення по суті [3, с. 93].

На недоцільність використання слова «скарга» в контексті звернення особи до апеляційного суду звертали увагу ще дореволюційні дослідники цивільного процесу. Так, В. Гордон, свого часу коментуючи ст. 744 Статуту цивільного судочинства, послався на судову практику Сенату: «Апеляція не має визнаватися скаргою на суд нижчої інстанції, а власне є проханням про перегляд ухваленого в цьому суді рішення, оскільки сторони не переконані в справедливості суду, що вирішив справу» [4, с. 408-409]. У цьому сенсі слід згадати, що в російському дореволюційному цивільному процесі, хоч апеляція і розглядалася як синонім апеляційної скарги, в нормативних актах зазначене словосполучення («апеляційна скарга») використовувалося для позначення акта, офіційного документа, яким оскаржується рішення суду першої інстанції. Водночас у Статуті цивільного судочинства широко вживається слово «апеляція» для позначення процесуального права особи оскаржити в суді вищої інстанції рішення суду У певний спосіб. Зокрема, коли Статут визначає вимоги до документа (звернення апелянта), використовується словосполучення «апеляційна скарга», наприклад, у відділенні Статуту «Порядок принесення апеляційної скарги» використовується в конкретних нормативних приписах це словосполучення в контексті конкретного акта, документа. В інших випадках, коли йдеться про провадження, що виникло внаслідок реалізації права особи на апеляцію, законодавець використовує слово «апеляція». Так, відділення друге (ст.ст. 763-777 Статуту цивільного судочинства Російської імперії) іменується «Провадження справ, що надійшли до Судової Палати за апеляцією». Використання слова «апеляція» в нормативних приписах Статуту в розумінні або для позначення реалізації особою процесуального права оскаржити рішення суду в певний спосіб можна простежити в багатьох статтях вказаного Статуту в контексті логіки змісту нормативних приписів, які виключають використання словосполучення «апеляційна скарга» або роблять його використання недоцільним, абсурдним. зокрема, ст. 763 Статуту встановлює припис «Перед закінченням строку на представлення пояснення проти апеляції сторони зобов'язані...», де формально-логічно використовується категорія «апеляція», а не словосполучення «апеляційна скарга», що позначає документ. У ст. 764 Статуту також цілком природно використовується категорія «апеляція» для позначення процесуального права сторони надати пояснення, а в ст. 766 Статуту йдеться про процесуальне право особи приєднатися до апеляції. Було б алогічно, якби у ст. 766 йшлося про процесуальне право особи приєднатися до апеляційної скарги (документа), а не до апеляційного провадження, в якому ця особа може мати відмінний від апелянта інтерес, принаймні про цю особливість ідеться в коментарі ст. 766 Статуту цивільного судочинства російської імперії.

На жаль, чинний ЦПК України використовує лише поняття «апеляційна скарга», що створює, на нашу думку, певні внутрішні колізії. зокрема, ст. 363 ЦПК України регламентує приєднання до апеляційної скарги. насправді в цій статті йдеться не тільки і не стільки про приєднання до конкретного документа апелянта, скільки про право певних осіб скористатися правом на апеляцію внаслідок ініціювання апеляційного провадження іншою особою, тобто оскаржити рішення суду першої інстанції в контексті власних інтересів та безвідносно до вимог, про які йдеться в основній апеляції. таким чином, поняття «апеляція» в нормах Статуту російської імперії використовувалося не тільки для позначення реалізації особою процесуального права на оскарження рішення суду, але й для позначення стадії провадження в суді апеляційної інстанції. Але головне - це свідоме використання двох категорій «апеляція» та «апеляційна скарга» в контексті змісту нормативного припису про документ, акт апелянта або в контексті виникнення процесуального права особи оскаржити рішення суду першої інстанції. зазначена відмінність була б доцільна і в сучасних процесуальних кодексах, зокрема, щодо механізму реалізації процесуального права осіб внаслідок приєднання до апеляції (стадії провадження).

Австрійський статут цивільного судочинства 1895 р. за таким самим принципом розрізняє таку форму оскарження, як апеляція, і як певний письмовий документ - апеляційну скаргу [5, с. 172-192].

У контексті досліджуваного питання заслуговує на увагу несуперечливе позначення в Новому цивільному процесуальному кодексі Республіки Франція апеляційного звернення - «заява про апеляційне оскарження». Так, ст. 932 ЦПК Франції встановлює, що апеляційне оскарження здійснюється шляхом подання заяви, яку сторона або її представник подає або направляє рекомендованим листом у секретаріат-канцелярію суду, що ухвалив рішення [6, с. 232]. Водночас маємо зазначити, що ЦПК Франції використовує категорії «апеляція» та «апеляційна скарга» за схожими підходами законодавця, як це було зроблено в Статуті цивільного судочинства Російської імперії.

У теорії цивільного процесу і в текстах нормативних актів держав Європейського Союзу широко вживається поняття «апеляція», яке позначає звичайний спосіб оскарження рішень суду першої інстанції зацікавленою стороною. так, до реформування законодавства у 2001 р. повна апеляція в німецькому судочинстві була засобом оскарження судового рішення в частині або загалом, відповідно до якого здійснюється новий розгляд з ухваленням нового судового рішення в цивільній справі.

З 1 січня 2002 р. в Німеччині діє модель неповної апеляції. На думку німецьких процесуалістів, введення моделі неповної апеляції зумовлене необхідністю прискорення розгляду цивільних справ, оскільки сторони зловживали правом необмеженого надання до суду апеляційної інстанції нових доказів. За новими правилами, апеляційний суд може відмовити в долученні нових матеріалів, якщо це може призвести до гальмування вирішення судового спору і якщо суд дійде висновку, що сторони навмисно затягують процес, або ці матеріали не були представлені сторонами раніше через недбалість.

Відповідно до ст. 542 ЦПК Франції, апеляційне оскарження має на меті зміну або скасування апеляційним судом рішення, ухваленого судом першої інстанції. При цьому лейтмотивом розглядуваного провадження є мінімальне втручання судової влади в спори приватноправового характеру, а не охорона судом інтересів держави, законності. У цьому сенсі характерним є формулювання законодавцем Франції виникнення повноважень апеляційного суду, а саме: апеляційне звернення надає апеляційному суду повноваження розглядати судове рішення, яке оскаржується (ст. 562 ЦПК Франції). При цьому перевірка здійснюється шляхом повторного розгляду позовних вимог. Зустрічні позовні вимоги також підлягають розгляду в апеляційному порядку (ст. 567 ЦПК Франції).

Висновок

апеляція процесуальний право суд

Таким чином, у сучасних умовах у вітчизняних процесуальних кодексах штучно звужено до однієї категорії «апеляційна скарга» позначення двох різних правових явищ: 1) документа, з яким звертається особа до апеляційного суду з метою оскарження рішення суду першої інстанції та 2) реалізації суб'єктивного процесуального права особи щодо перевірки рішення суду першої інстанції. Видається, що для правильного сприйняття процесуальних правових явищ необхідно все ж внести зміни до назви і змісту ст. 363 ЦПК України, зокрема в назві цієї статті і в її тексті словосполучення «приєднання до апеляційної скарги» замінити на словосполучення «приєднання до апеляції».

Список використаних джерел

1. Коротун В.М. Правове регулювання організації і діяльності суду апеляційної інстанції цивільної юрисдикції в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10. Київ. 2014. 193 с.

2. Правознавство : словник термінів. Навчальний посібник / За ред. В.Г. Гончаренка. Київ : Юрисконсульт КНТ, 2007. 636 с.

3. Чернушенко Є.А. Апеляційне оскарження судових рішень у цивільному процесі на українських землях. Судова апеляція. 2005. № 1. С. 93-96.

4. Уставъ гражданскаго судопроизводства съ позднейшими узаконеніями, законодательными мотивами и разъяснентми : Систематическій сборникъ / Сост. В. Гордонъ. [Изданіе пятое, исправленное и дополненное]. С.-Пб. Изданіе Н.К. Мартынова, 1911. 1024 с.

5. Тура Н.А. Австрийский Устав гражданского судопроизводства 1895 года в сопоставлении с нашим Уставом. Приложение к № 10 «Журнала Министерства Юстиции» (Декабрь 189б г.). Санкт-Петербург : Типография Правительствующего Сената, 1896. 226 с.

6. Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции / пер. с франц. В. Захватаева / Предисловие : А. Довгерт, В. Захватаев / Отв. ред. А. Довгерт. Киев : Истина, 2004. 544 с.

Размещено на Allbest.ru