Американська модель професійного спорту: особливості конституційно-правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Американська модель професійного спорту: особливості конституційно-правового регулювання

Туряниця О.О.,

аспірант кафедри конституційного права та порівняльного правознавства ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Поява та інтенсивний розвиток професійного спорту за часів незалежної України вимагають створення злагодженого механізму конституційно-правового регулювання цієї сфери суспільних відносин. Відправним пунктом для створення такого механізму повинні стати детальне вивчення та впровадження досвіду зарубіжних країн. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів функціонування професійного спорту на міжнародній арені, необхідно констатувати недостатню вивченість правового складника вказаної сфери діяльності.

Метою статті є огляд та аналіз конституційно-правового регулювання американської моделі професійного спорту. Досліджено конституції та нормативно-правові акти країн Північної та Південної Америки на предмет правового регулювання фізичної культури і спорту, а саме: Конституцію Бразилії, Конституцію Парагваю, Закон «Про аматорський спорт» та Закон «Про трансляції спортивних змагань національними телекомпаніями» (США), Закон «Про спорт» (Бразилія) та інші. Розглянуто питання компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування США в цій сфері суспільних відносин.

Встановлено, що американська модель професійного спорту суттєво відрізняється від європейської та має свої характерні особливості (високий ступінь децентралізації та незначну участь держави в управлінні фізичною культурою і спортом, чіткий поділ спорту на аматорський і професійний, автономію спортивних організацій, комерційний принцип в організації професійного спорту), що знайшло своє відображення в конституціях і відповідних законодавчих актах країн Північної та Південної Америки.

Ключові слова: професійний спорт, американська модель професійного спорту, конституційно-правове регулювання у сфері фізичної культури і спорту.

AMERICAN MODEL OF PROFESSIONAL SPORT: PECULIARITIES OF CONSTITUTIONAL AND LEGAL REGULATION

The emergence and intensive development of professional sport in times of independent Ukraine requires the creation of a harmonized mechanism of constitutional and legal regulation of this sphere of public relations. The starting point for the creation of such a mechanism should be a detailed study and implementation of the experience of foreign countries. Despite the large number of works devoted to the study of various aspects of the functioning of professional sport in the international arena, it is necessary to state the insufficient study of the legal component of the specified field of activity.

The purpose of the article is to review and analyze the constitutional regulation of the American model of professional sport. The constitutions and regulatory acts of the countries of North and South America concerning the legal regulation of physical culture and sports were studied, namely: the Constitution of Brazil, the Constitution of Paraguay, the Law on Amateur Sport and the Law on the Broadcasting of Sports Competitions by National Television Companies (USA), The Law on Sport (Brazil) and others. The issue of competence of the state authorities and local self-government of the USA in this sphere of public relations is considered.

It is established that the American model of professional sport is significantly different from the European one and has its characteristic features (high degree of decentralization and low state participation in the management of physical culture and sports, a clear division of sports into amateur and professional, autonomy of sports organizations, commercial principle in the organization of professional sports), which was reflected in the constitutions and relevant legislation of the Americas.

Key words: professional sport, American model of professional sport, constitutional and legal regulation in the sphere of physical culture and sport.

Постановка проблеми

конституційний правовий американський професійний спорт

Спорт і фізична культура відіграють значну роль у житті сучасного громадянського суспільства; це один із найважливіших чинників становлення та розвитку правової демократичної держави, потужний засіб формування іміджу України на міжнародній арені.

Чинне вітчизняне законодавство в галузі фізичної культури та спорту потребує значного вдосконалення, позаяк не повною мірою задовольняє потреби реалізації практичних завдань у цій сфері суспільних відноси, не завжди відповідає міжнародним нормам і стандартам. Вищезазначена проблема особливо актуалізується в епоху глобалізації та за умов євроінтеграції України. Як частина глобалізованого світу, наша держава повинна враховувати загальні тенденції світового розвитку, зокрема й у сфері конституційно-правового регулювання професійного спорту. Детальне вивчення та впровадження досвіду зарубіжних країн дасть змогу вдосконалити вітчизняні правові норми, успішно реформувати галузь, вирішити комплекс управлінських, організаційних та економічних питань.

Необхідно зазначити, що окремі аспекти досліджуваного питання, зокрема й конституційно-правові засади американської моделі професійного спорту, були предметом розгляду українських і зарубіжних науковців. Зокрема, проблема особливостей функціонування американської моделі професійного спорту розглядалася в працях С. Братановського, М, Журби, М. Скідмора. Питанням правового регулювання цієї сфери суспільних відносин займалися С. Гуськов, М. Лукін, В. Жолдак та інші.

Виклад основного матеріалу

Американська модель правового регулювання професійного спорту має свої особливості. Перш за все, як зазначає С. Бра- тановський, регіональне і муніципальне управління фізичною культурою і спортом у США є децентралізованим і перебуває під значним впливом горизонтальних (місцевих) структур, а вже потім піддається впливу з боку центру [1, с. 31]. Наприклад, органи місцевого самоврядування беруть активну участь у розвитку фізичної культури і спорту в межах муніципальних утворень: популяризації масової фізичної культури, проведенні спортивних змагань, будівництві спортивних споруд тощо. Окрім того, в США є чіткий поділ спорту на аматорський і професійний, щовизначає суть підходу до регулюваннявідносин у цій сфері. Фундаментальним принципом організації фізичної культури і спорту в США є принцип автономії спортивних організацій.

Варто зазначити, що в професійному спорті США, як і Канади, пріоритет надається об'єднанням спортивних організацій: лігам, асоціаціям, а також союзам професійних спортсменів, які почали активно розвиватися починаючи із 60-х років минулого століття. Між відповідними структурами роботодавців (спортивних клубів) і працівників (спортсменів-про- фесіоналів) укладаються колективні договори, які регулюють основні питання трудових відносин у відповідному виді спорту. Проте співвідношення сил не є рівномірним, оскільки на спортивному ринку є «... велика залежність професійних спортсменів від власника команди або менеджера» [6, с. 113].

Професійні клуби, які входять у професійні ліги та асоціації, передають останнім виключні права. Водночас державні органи не вважають таку діяльність монопольною, що викликає певну критику окремих спеціалістів у розглядуваній сфері суспільних відносин. При цьому, однак, необхідно зазначити, що сьогодні на території США і Канади є декілька десятків професійних ліг, зокрема, з одних і тих самих видів спорту. У зв'язку з цим не можна не погодитися з М. Лукіним щодо того, що вживання терміна «монополізм» стосовно діяльності провідних професійних спортивних ліг і асоціацій Північної Америки, таких як: Національна хокейна ліга (NationalHockeyLeague, (NHL)), Національна баскетбольна асоціація (NationalBasketballAssociation, (NBA)), Головна ліга бейсболу (MajorLeagueBaseball, (MLB), Національна футбольна ліга (NationalFootballLeague, (NFL)), необгрунтовано[11, с. 143].

Особливістю американської моделі професійного спорту є й те, що він багато в чому залежить від стану внутрішнього ринку, соціальних цінностей, змін, які відбуваються в країні. Стійке становище професійного спорту в США базується на високому попиті на його продукт - видовище. Якщо вид спорту стає збитковим, то він припиняє своє існування як професійний. Видовище - продукт діяльності всіх команд ліги. Тому клуби, які ведуть жорстку боротьбу на спортивних майданчиках, в спортивному бізнесі часто виступають у ролі партнерів. Одне з основних завдань ліги - урівноваження сил суперників, оскільки поява суперклубу означає зниження відвідуваності матчів. Відомі випадки, коли власники ліг приймали кардинальні міри аж до розпуску най- сильнішої команди, якщо вона починала перемагати з величезною перевагою (хокей, 1920 рік). Завдання постійного врівноваження спортивних сил і фінансових можливостей клубів вирішує система драфту, яка перешкоджає появі одного або декількох супер- клубів [13, с. 152].

Успіх у професійному американському спорті тісно пов'язаний із розміром прибутку. Але спортивні споруди, на яких клуби проводять свої матчі, мають різну пропускну спроможність, популярність того чи іншого виду спорту і команд у різних містах суттєво відрізняється, те ж саме стосується і теле- ринків [5, с. 30]. Отже, команди від самого початку перебувають у різних умовах, і потенційно будь-хто з них може збанкрутіти, що, у свою чергу, негативно вплине на фінансове становище інших клубів, оскільки порушиться календар ігор, їхня кількість у сезоні зменшиться і, як наслідок, створиться небезпечний прецедент. Щоб не допустити цього, ліги установили принцип розподілу доходів від продажу квитків, а також рівномірно ділять між командами гроші від телеконтрактів, підписаних лігою.

Характерною ознакою американського професійного спорту протягом понад останніх 100 років є і його бюрократизація, яка проявляється в тому, що учасники спортивного бізнесу (власники, менеджери, спортсмени, тренери) більшою мірою зацікавлені в збереженні наявного стану справ, ніж у пошукові та подальшому розвиткові [12, с. 134-135]. Важливими тенденціями розвитку американської моделі професійного спорту також виступають зміцнення ролі телебачення як у фінансуванні спорту, так і у впливі самого телебачення на професійний спорт [4, с. 193-200], а також концентрація уваги на правовій і соціальній захищеності спортсменів, розвитку профспілкового руху.

Нині у світі утворилися три основні форми володіння професійними командами, які по-різному поширені в США та Європі: особиста (індивідуальна чи групова); акціонерна; корпоративна. За корпоративної форми власником клубу є фірма або компанія, за акціонерної - власники акцій. І якщо акціонерна форма більшою мірою притаманна європейському спорту, то для американської моделі професійного спорту переважно характерна корпоративна форма володіння клубами. Власниками команд набагато частіше стають корпорації, зокрема пов'язані з виробництвом цигарок, алкогольних напоїв, а також із засобами масової інформації [7, с. 201]. Основними джерелами фінансування професійних клубів є такі: продаж квитків; продаж прав на телетрансляцію змагань; доходи від експлуатації стадіонів; надходження від комерційно-ліцензійної, рекламної, спонсорської та видавничої діяльності; продаж акцій команд; продаж гравців; надходження із центральних фондів ліг; відсоток на капітал, вкладений у банк [13, с. 5-13].

Вищезазначені особливості функціонування американської моделі професійного спорту дають змогу детально проаналізувати її конституційно-правові аспекти. За твердженням С. Братановського, законодавча і виконавча влада в США почала звертати особливу увагу на розвиток фізичної культури і спорту з 50-х років минулого століття [2, с. 141]. У 60- 80-ті роки ХХ ст. було прийнято низку нормативних актів, що регулюють відповідні суспільні відносини. Зокрема, в освітніх програмах, які фінансувалися державою, булазаборонена дискримінація за статевою ознакою, що надало жінкам рівні права з чоловіками на заняття спортом у навчальних закладах [16]. У 1978 році було прийнято Закон «Про аматорський спорт» (далі - Закон) [15], згідно з яким було створено Атлетичний (Спортивний) конгрес - особливий національний орган управління, що володіє спеціальним фондом, метою якого є дозвіл на отримання гонорарів спортсменами-аматорами.

Для дослідників, які займалися вивченням американського спорту, ухвалення 95-м Конгресом США цього Закону не стало несподіваним, незважаючи на те, що США вважалися зразком «невтручання» держави в спорт. Починаючи з 1950 року президенти, Конгрес і Сенат США неодноразово займалися спортивними питаннями. У 1956 році президент США Д. Ейзенхауер створив Президентську раду з фізичної підготовки молоді, яка потім піддавалася реорганізації президентами Дж. Кеннеді і Р. Ніксоном. На початку 70-х років адміністрація президента США взяла участь у вирішенні конфлікту між провідними спортивними організаціями країни - Національною асоціацією студентського спорту (National Collegiate Athletic Association, (NCAA)) і Аматорською спортивною спілкою (Amateur Athletic Union, (AAU)). У 1972 році президент США Р Ніксон підписав Закон «Про проголошення 6 жовтня Днем тренера», а Конгрес прийняв поправку IX до Закону «Про цивільні права» 1964 року, що надала американським жінкам рівні права з чоловіками на заняття спортом. У 1975 році за вказівкою президента США Дж. Форда було створено Президентську комісію з олімпійських видів спорту, основні висновки і рекомендації якої були потім враховані в прийнятому Законі.

Основна мета Закону - заохочення громадян до участі в аматорському спорті, розширення повноважень Олімпійського комітету США (далі - ЮСОК) (United States Olympic Committee, (USOC)) як координуючого органу в аматорському спорті країни, захист права спортсменів-аматорів, створення механізму управління, відповідно до якого право очолювати та організовувати будь-який вид спорту надається найбільш представницьким спортивним організаціям і федераціям.

Конгрес наділив ЮСОК повноваженнями координаційного органу всієї аматорської спортивної діяльності в США, значно розширивши його повноваження. Крім організаційних завдань, на ЮСОК покладається відповідальність щодо покращення становища в аматорському спорті країни, допомоги спортивним об'єднанням у визначенні загальнонаціональних завдань, у розробленні та здійсненні спортивних програм. Водночас прийнятий Закон забороняє ЮСОК нав'язувати цим організаціям свої рішення. Закон уперше закріпив порядок розгляду конфліктних ситуацій між спортивними організаціями, а також між спортсменами і спортивними організаціями.

Окрім того, прийнятий Закон забезпечив спортсменам і тренерам право самостійно вирішувати питання участі в змаганнях, визначив завдання і повноваження національних спортивних федерацій, поклав на ЮСОК завдання щодо надання допомоги в будівництві нових і реконструкції спортивних споруд, створенні національних спортивних центрів, заохоченні участі жінок і осіб з обмеженими можливостями у спорті, щодо проведення науково-дослідної та інформаційної діяльності.

Аналіз цього Закону показує, що питання розвитку професійного спорту не знайшли в ньому відображення. Але це зовсім не означає, що Конгрес і Сенат США не приділяли йому уваги. Навпаки, з 1951 року було розглянуто більше 400 законопроєк- тів, пов'язаних із професійним спортом [14, с. 131]. Серед них - законодавчі акти, що сприяють розвитку спонсорської діяльності та соціально-відповідального бізнесу у сфері спорту, спортивних теле- і радіотрансляцій, наприклад Закон «Про трансляції спортивних змагань національними телекомпані- ями» (1961, 1972, 1984, 1993 роки) тощо [8, с. 53]. Важливим елементом американського законодавства є регулювання трудових та економічних відносин у професійному спорті, а також часткове ослаблення податкових режимів. Прикладом тому є звільнення Олімпійського комітету США від оподаткування. Вперше це мало місце в 1933 році, коли Конгрес США звільнив від оподаткування прибуток, отриманий від проведення Олімпіади (Лос-Анджелес, 1932 рік) [8, с. 52]. Згодом, починаючи з 1950 року, ЮСОК був повністю звільнений від необхідності сплати податків.

Детально розглянувши питання правового регулювання спорту в Північній Америці, необхідно проаналізувати досвід розвитку відповідних відносин і організації управління ними в країнах Південної Америки на прикладі Бразилії, законодавство якої містить одну з найбільш розгалужених систем норм, які регулюють відносини у сфері спорту загалом і професійного спорту зокрема.

Конституція Бразилії 1988 року в п. 9 ст. 24 відносить правове регулювання спорту до сфери «конкуруючої компетенції» федерації, суб'єктів федерації і федерального округу, а в ст. 217 закріплює обов'язок держави заохочувати заняття сталими і новими видами спорту як право громадянина [9, с. 288-379]. У ст. 217 Конституції Бразилії законодавчо закріплюється автономія діяльності спортивних організацій від органів державної влади. Ба більше, конституцією цієї країни передбачається діяльність особливих «спортивних» судів, покликаних вирішувати спори, які виникають у зв'язку з дисциплінарними заходами, що застосовуються до спортсменів, відповідно до правил і положень спортивних федерацій, ліг, асоціацій, та інші спори, які стосуються спортивних змагань. Право на звернення в суд загальної юрисдикції щодо таких категорій справ виникає в особи тільки після проходження всіх внутрішніх дисциплінарних інстанцій відповідних спортивних організацій (а також «спортивних» судів, до яких за змістом конституційних положень належать і особливі арбітражні, і апеляційні комітети, діючі в межах спортивних федерацій, ліг та асоціацій) [11, с. 144].

Водночас в останнє десятиліття в цій країні помітна тенденція до обмеження широкої автономії спортивних організацій. Прийняття в 1998 році нового закону про спорт - «Закону Пеле» (набрав чинності у 2001 році) [10, с. 58-85], який поширивна спортсменів дію національного трудового законодавства (наділив професійних футболістів правом після закінчення строку дії контракту самостійно вирішувати питання про перехід із одного клубу в інший), стало першим вагомим крокомна шляху до визнання основоположних загальногромадянських прав (насамперед трудових) за спортсменами та усвідомлення неприпустимості обмеження суверенітету держави шляхом надання дозволу об'єднанням спортивних клубів установлювати правила, які суперечать положенням законодавства. Слід погодитися з думкою М. Лукіна щодо того, що з метою завершення втілення відповідних перетворень у Бразилії обов'язковою є зміна вищеназваних конституційних положень, що дасть змогу державним органам повною мірою регулювати відповідні відносини не тільки у сфері аматорського, але і професійного спорту [11, с. 144].

Окремо слід звернути увагу на положення Конституції Парагваю 1992 року, яка не тільки закріплює обов'язок держави розвивати фізичну культуру і спорт, але й чітко визначає повноваження державних органів у цій сфері. Зокрема, ст. 84 Конституції передбачає податкові пільги для спортивних організацій, а ст. 168 дозволяє приймати важливі рішення у сфері спорту на місцевому рівні. Невирішеною для законодавчої бази Парагваю залишається проблема автономії спортивних організацій [3, с. 156].

Детальний розгляд нормативно-правового регулювання професійного спорту країн Північної та Південної Америки дає змогу зробити такі висновки:

Американська модель правового регулювання професійного спорту має свої характерні особливості: високий ступінь децентралізації та незначну участь держави в управлінні фізичною культурою і спортом, чіткий поділ спорту на аматорський і професійний, автономію спортивних організацій, комерційний принцип в організації професійного спорту.

Правові аспекти регулювання професійного спорту Америки знайшли своє відображення як у конституціях окремих країн (Конституція Бразилії, Конституція Парагваю), так і у відповідних законодавчих актах (Закон «Про аматорський спорт» (1978 рік), Закон «Про трансляції спортивних змагань національними телекомпаніями» (1961, 1972, 1984, 1993 роки) в США, Закон «Про спорт» (1998 рік) в Бразилії та інші).

Сьогодні в США спостерігається стійка тенденція до потреби державного регулювання сфери професійного спорту, що вимагає законодавчого врегулювання механізму координації між державними і місцевими органами влади, між державними і громадськими спортивними організаціями в питаннях, що стосуються цієї сфери суспільних відносин.

Список використаних джерел

1. Братановский С.Н., Кухаренок А.Н. Государственное управление физической культурой и спортом в зарубежных странах. Москва, 1999. 236 с.

2. Братановский С.Н. Организационно-правовые проблемы управления физической культурой и спортом в условиях рынка. Саратов, 1996. 220 с.

3. Братановский С.Н. Правовая организация управления физической культурой и спортом в Российской Федерации. URL: http://bibliodub.ru/index.php?page=book&id=13l859.

4. Гуськов С.И. Будущее российского спорта и телевидения. Физическая культура и спорт в Российской Федерации. Москва, 2000. С. 193-200.

5. Гуськов С.И. Организационные и социально-экономические основы развития профессионального спорта в США на современном этапе :автореф. дисс. ... д-ра пед. наук. Киев, 1992. 44 с.

6. Гуськов С.И. Регулирование отношений в игровых видах профессионального спорта. США: Экономика. Политика. Идеология. 1991. № 12. С. 112-114.

7. Жолдак В.И., Квартальнов В.А. Менеджмент спорта и туризма. Москва, 2000. 416 с.

8. Журба М.А. Зарубіжний досвід державного регулювання сфери фізичної культури і спорту. Актуальні проблеми держави і права. 2017. Вип. 79. С. 51-57.

9. Конституции зарубежных стран / сост. В.Н. Дубровин. Москва, 2003. 734 с.

10. Кузин В.В., КутеповМ.Е. Национальное законодательство о физической культуре и спорте. Москва, 2002. 448 с.

11. Лукин М.В. Правовая организация управления физической культурой и спортом в Российской Федерации :дисс. ... канд. юрид. наук. Саратов, 2006. 192 с.

12. Починкин А.В. Становление и развитие профессионального коммерческого спорта в России. Москва, 2006. 216 с.

13. Профессиональный спорт / под ред. С.И. Гуськова, В.Н. Платонова. Киев, 2000. 436 с.

14. Скидмор М., Трапп М. Американская система государственного управления. Москва, 1993. 290 с.

15. The U. S. Amateur Sports Act of 1978 II 36 U.S.C.A. § 391.

16. The U. S. Educational Amendments II 20 U.S.C.A. § 1681-1688.

Размещено на Allbest.ru