Сутність права обвинуваченого на достатній час та можливості для підготовки свого захисту у світлі практики Європейського суду з прав людини за 2019 рік

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність права обвинуваченого на достатній час та можливості для підготовки свого захисту у світлі практики Європейського суду з прав людини за 2019 рік

The essence of the right of the accused to have adequate time and facilities for the preparation of his defence in light of the european court of Human Rights' practice in 2019

Марченко Т.Ю.,

аспірантка кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Забезпечення права на справедливий суд вимагає ефективної реалізації права на захист з дотриманням принципів equality of arms (принцип рівності засобів) та principle of proportionality (принцип пропорційності). Право на захист у свою чергу вважається реалізованим за умови забезпечення прав, визначених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), одним з яких виступає право підозрюваного, обвинуваченого мати час та можливості, необхідні для підготовки захисту (ст. 6 (3)b Конвенції). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виступає єдиним офіційним суб'єктом тлумачення даної норми. Під час її застосування на практиці, зокрема релевантних норм національного законодавства, які відображають гарантії даної норми, виникає ряд проблем, пов'язаних із встановленням цього «необхідного (достатнього) часу» та «необхідних (достатніх) можливостей» для підготовки підозрюваним, обвинуваченим, їхніми захисниками позиції захисту. Для ефективного застосування даної норми вбачається вкрай необхідним визначення ряду умов, у разі дотримання яких право, гарантоване ст. 6 (3)b Конвенції, буде вважатися дотриманим. Дане право постійно «розвивається» з кожним його наступним відображенням у рішеннях Суду, тоді як національні суди доволі недавно почали реалізовувати свій обов'язок стосовно врахування позицій Суду та застосування його рішень у судочинстві. Більше того, рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень показують, що сторона обвинувачення схильна нівелювати дане право, керуючись тільки необхідністю швидкого розслідування злочинів та дотримання розумних строків розслідування. Існують і непоодинокі випадки, коли сторона захисту зловживає наданим правом. Ураховуючи викладене, систематичний аналіз рішень ЄСПЛ у частині реалізації права підозрюваного, обвинуваченого на достатній час та можливості для підготовки захисту дозволить виділити ключові складники даного права, умови його дотримання, систематизація яких у подальшому дозволить як відобразити їх у практичних мануалах для суддів, сторін у кримінальному провадженні, так і для їх зрозумілої регламентації на законодавчому рівні.

Ключові слова: необхідні можливості, необхідний час, право на захист, право на доступ до матеріалів, право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

The right to a fair trial requires the effective exercise of the right to defense, respecting the principles of equality of arms and proportionality. The right to defense, in turn, is considered to be exercised in case of ensuring the rights specified in Art. 6 (3) of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (hereinafter referred to as the Convention), one of which is the right of the suspect, accused to have adequate time and facilities for the preparation of their defence (Article 6 (3)b of the Convention). The European Court of Human Rights (hereinafter referred to as the Court, the ECtHR) is the sole official subject of interpretation of this legal norm. During its application, in particular of relevant provisions of national law, which reflect the guarantees of this rule, there are a number of problems associated with establishing this “adequate (sufficient) time” and “adequate (sufficient) facilities” to prepare the defense position by the suspected, accused, their attorneys. For the effective enforcement of this norm, it is necessary to determine a number of conditions, the ensuring of which would testify the above right is observed. This right is constantly “evolving” with each subsequent reflection in the Court's decisions, while national courts have only recently begun to exercise their duty to take into account the Court's position and to apply its judgments in the judiciary. Moreover, the decisions in the Unified State Register of Judgments show that the prosecution tends to nullify this right, based only on the need for a speedy investigation of crimes and a reasonable timeframe for investigation. There are also frequent cases where the defense abuses the right granted. Considering the above, a systematic analysis of the ECtHR's decisions on the ensuring of the right of the suspect, the accused for adequate time and facilities to prepare the defense will allow to identify the key components of this right, the conditions of its observance, the systematization of which will further allow them to be reflected in practical manuals for judges, parties to the criminal proceedings, and for their clear regulation at the legislative level.

Key words: adequate facilities, adequate time, right to defense, right to access materials, right to familiarize with materials of criminal proceedings.Постановка проблеми

Статтею 6 (3)Ь Конвенції кожному підозрюваному, обвинуваченому гарантується право мати час та можливості, необхідні для підготовки їх захисту. Дане право знайшло своє відображення і в національному законодавстві, зокрема в статтях 221, 290 КПК України, які стосуються права на доступ та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження як під час досудового розслідування, так і після, що у свою чергу є складниками права обвинуваченого, підозрюваного на достатній час та можливості для підготовки свого захисту. Результати аналізу національної практики правозастосування даних норм свідчать про необхідність виділення сукупності умов, які повинні існувати задля встановлення факту забезпечення або порушення вказаного права. Найпевнішим способом у даному випадку слугує систематичний аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).

Аналіз останніх досліджень. Питання забезпечення права на захист, зокрема права підозрюваного, обвинуваченого на достатній час та можливості для підготовки захисту, досліджувались у працях Донни Гом'єн, Dovydas Vitkauskas, Grigoriy Dikov, Jeremy MCBride, Paul Mahoney, Ю.П. Аленіна, О.М. Дроздова, О.М. Дроздової, Н.Л. Боржецької, І.В. Гловюк, Н.С. Карпова, С.О. Ковальчук, Д.В. Пономаренка, В.О. Попелюшко, О.С. Старенького, О.Р. Балацької, однак не піддавались спеціальному дослідженню в аспекті практики ЄСПЛ за 2019 рік.

Постановка завдання

Визначити ефективність та спрямування застосування норми можна лише у світлі правозастосування, зокрема через судову практику. Враховуючи вищевказане, метою статті є здійснення комплексного аналізу практики Європейського суду з прав людини за 2019 рік, який дозволив би встановити тенденції застосування статті 6 (3)b Конвенції та виділити ключові умови, які необхідні існувати для того, щоб дане право вважалось реалізованим.

Виклад основного матеріалу

Впродовж 2019 року ЄСПЛ було прийнято чотири проаналізовані нижче рішення у справах, які, зокрема, стосувалися питання забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого на достатній час та можливості для підготовки захисту.

У справі Razvozzhayev v. Russia and Ukraine and Udaltsov v. Russia [1] один із заявників, посилаюсь на ст. 6 (1) та 6 (3)b, стверджував, що на ефективність його участі в судовому засіданні негативно вплинули такі фактори: його поміщення у скляний бокс, виснаженість, відсутність сну, що було викликано надмірно інтенсивним графіком і тривалими переведеннями у в'язниці. Суд вказав, що саме таке облаштування зали судового засідання у світлі порушення, зокрема ст. 6 Конвенції, вже досліджувалось у справі Белоусов проти Росії (Yaroslav Belousov v. Russia, 2653/13 та 60980/14). Такі умови в залі судового засідання були розцінені як невідповідне (непропорційне) обмеження прав обвинувачених на ефективну участь у судовому розгляді й отримання практичної і ефективної правничої допомоги. Зокрема, обвинувачені були відокремлені від решти залу засідань склом - фізичним бар'єром, який у деякій мірі обмежував їх безпосередню участь у слуханні й унеможливлював конфіденційний обмін думками з адвокатом.

У даній справі, як і в справі Белоусова, використання цієї охоронної установки не було виправдано існуванням яких-небудь особливих загроз для безпеки або ж проблем стосовно дотримання порядку в залі суду, тим не менш, таке обмеження було застосовано до першого заявника автоматично. Це було зумовлено його триманням під вартою до судового слухання, при цьому без застосування будь-яких компенсаційних заходів. Суд звернув увагу, що такі обставини мали місце протягом більше п'яти місяців у ході судового розгляду в першій інстанції і неминуче негативно позначалися на справедливості розгляду в цілому (п. 249).

З огляду на наведене Суд дійшов висновку, що в ході судового провадження в першій інстанції права першого заявника на ефективну участь в провадженні та отримання ефективної юридичної допомоги були обмежені, й дані обмеження не були необхідними чи пропорційними. Так, мало місце порушення ст. 6 (1) у взаємозв'язку з ст. 6 (3) b та 6 (3)с Конвенції.

Щодо питання надмірно напруженого графіку судових засідань перший заявник наголошував, що судові засідання проводились досить часто, що обмежувало його час на відпочинок і, як наслідок, зумовило виникнення у нього виснаження та зниження ефективності його участі в судовому провадженні. У даному випадку Суд наголосив, що відповідно до ст. 6(3)b Конвенції обов'язок держав забезпечити право обвинуваченого на захист у кримінальному провадженні включає обов'язок організувати провадження таким чином, аби не нанести шкоди можливості обвинуваченого концентрувати і застосовувати розумову спритність під час захисту своєї позиції. У випадках, коли обвинувачені утримуються під вартою, умови їх утримання, транспорт, харчування та інші аналогічні заходи є важливими факторами, які підлягають урахуванню (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain, 6 December 1988, §§ 70, 89, Series A no. 146; Mayzit v. Russia, no. 63378/00, § 81, 20 January 2005; Moiseyev v. Russia, no. 62936/00, §§ 221-22, 9 October 2008).

З рішення слідує, що така інтенсивність судового розгляду вплинула на можливість першого заявника ефективно брати участь у провадженні й давати вказівки своїм адвокатам. Більше того, незважаючи на численні скарги адвокатів, суди не врахували час, витрачений заявником на тривалі в'язничні переведення у невідповідних умовах. Сукупний ефект виснаження, викликаного такими тривалими переведеннями, що залишали на відпочинок менше восьми годин, із частотою чотири дні в тиждень упродовж більше чотирьох місяців, вочевидь, повинен був істотно підірвати можливість першого заявника слідкувати за ходом провадження, робити заяви, нотатки та надавати інструкції адвокатам (п. 254). Таким чином, Суд вказав на порушення ст. 6 (1) та ст. 6 (3)b Конвенції.

Дане рішення ілюструє, що, незважаючи на те, що право, закріплене в ст. 6 (3)b Конвенції, не є абсолютним, є умови, які підлягають обов'язковому дотриманню для забезпечення реалізації даного права, а саме: можливість вільно брати участь у судовому засіданні та вільної комунікації із захисником, зокрема під час судових засідань; можливість установлення адекватного графіку судових засідань, який би давав реальну можливість та достатній час для підготовки до захисту не ціною часу на відпочинок, зокрема на сон.

Одним із питань, яке розглядалось Судом в іншій справі Gelenidze v. Georgia [2], було питання щодо достатності часу для корегування позиції захисту у зв'язку з перекваліфікацією злочину. Суд звернув увагу на неналежний спосіб перекваліфікації, нагадавши, що право обвинуваченого на підготовку свого захисту включає право бути поінформованим не тільки про причину обвинувачення, але і про правову характеристику, надану діям, які він чи вона вчинив. У даній справі нова кваліфікація злочину, запропонована прокуратурою під час апеляційного розгляду, вперше була озвучена під час завершального слухання апеляційного провадження за обставин, що погіршували шанси заявниці захищати себе від нового обвинувачення. Таким чином, апеляційний суд не попередив заявницю, що правопорушення може бути перекваліфіковано. Засідання не було відкладено для подальших аргументів, і елементи нового правопорушення не обговорювалися в суді. Суд зазначив, що пропозиція прокурора про перекваліфікацію була помилковою з процесуальної точки зору. За таких обставин помилково вважати, що заявниця повинна була передбачити перекваліфікацію злочину.

Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не надав заявниці можливості для корегування свого захисту у зв'язку з оновленим обвинуваченням, а Верховний суд, який міг би переглянути справу повністю та виправити помилки, допущені судом апеляційної інстанції, відхилив скаргу заявниці як неприйнятну. Суд вказав, що спосіб, в який було перекваліфіковано правопорушення, був свавільним та порушував принцип рівності засобів (equality of arms), що свідчить про порушення п. 1 та 3 (a) та (b) статті 6 Конвенції.

З огляду на це ще однією умовою (складником) права, регламентованого ст. 6 (3) b Конвенції, є право підозрюваного, обвинуваченого на достатній час та можливості для корегування своєї позиції захисту у зв'язку з перекваліфікацією злочину і оновленим обвинуваченням.

Відповідно до обставин справи Rook v. Germany [3] заявник скаржився на те, що його адвокат не мав достатньої можливості підготуватись до захисту, а саме ознайомитись із сукупністю даних телекомунікаційного спостереження та всіма електронними файлами, або принаймні можливості ідентифікувати відповідні дані та файли, отримані та зібрані у величезному обсязі на стадії розслідування провадження (п. 60). Суд розглянув скаргу заявника у світлі трьох елементів: доступу до матеріалів справи, розкриття даних телекомунікаційного спостереження та розкриття електронних матеріалів справи.

Доступ до матеріалів справи

У п. 61 рішення Суд зауважує, що із дня тримання заявника під вартою до самого закінчення провадження сторона обвинувачення та національні суди надавали адвокатам заявника доступ до паперових матеріалів розслідування. Було надано всебічний огляд обвинувачень, а також наведені докази. Сторона обвинувачення надала не лише копії матеріалів розслідування, але й направляла оновлені матеріали, включаючи копії двадцяти восьми стенограм даних телекомунікаційного спостереження та близько 1100 роз- друківок електронних файлів. При цьому заявник не вказав на наявність матеріалів, які були покладені в основу обвинувачення та не були надані захиснику заявника завчасно для ознайомлення та підготовки захисту.

Суд також оцінив співвідношення часу, наданого для ознайомлення, з об'ємом матеріалів справи, зазначивши, що проміжок часу від листопада 2011 р. (у той час як судовий розгляд розпочався в червні 2012 р.) до грудня 2012 р. був достатнім, незважаючи на великий об'єм матеріалів справи. Заявника у даній справі представляли два інших адвокати, які згідно із заявами сторін ніколи не вимагали доступу до матеріалів розслідування, а можливості щодо спілкування між адвокатом та затриманим заявником з метою підготовки захисту не були обмежені. Таким чином, Суд вказав, що адвокат заявника мав достатньо можливостей детально обговорити з ним надані матеріали, щоб ефективно підготувати захист.

З рішення Суду також убачається, що той факт, що заявнику не було надано доступу до певної частини матеріалів, які не увійшли до матеріалів справи у зв'язку з їхньою нерелевантністю відповідно до оцінки поліції, в розпорядженні якої вони перебували, та/або сторони обвинувачення, не нівелює право обвинуваченого на доступ до матеріалів. Суд пояснює це тим, що сторона обвинувачення та суди, ознайомлюючись зі справою, також фактично були обмежені в доступі до матеріалів розслідування та доказів, наданих згодом у слуханні. Стороною обвинувачення не було використано жодного з таких файлів, зокрема, обвинувальний акт та обвинувачення не ґрунтувались на них жодним чином.

Тож, Суд дійшов висновку, що в даному випадку обвинуваченому та його захиснику було надано достатній доступ до матеріалів справи для підготовки захисту.

Важливо зауважити, що на визначення достатності часу та можливості впливає також і кількість захисників, які представляють обвинуваченого, а також факт усвідомлення та озвучення стороною захисту конкретних даних, до яких не було надано доступу, та на яких ґрунтувалось обвинувачення.

Розкриття даних телекомунікаційного спостереження

Суд зауважив, що сторона обвинувачення та національні суди надали доступ до даних телекомунікаційного нагляду через кілька днів після прохання заявника, без вимоги обґрунтувати таку необхідність. Адвокату заявника не було надано копій даних телекомунікаційного спостереження, йому було дозволено досліджувати ці дані спочатку в приміщенні поліції та згодом додатково у приміщенні в'язниці разом із заявником.

Попри це, заявник скаржився, що його адвокату не була передана копія даних телекомунікаційного спостереження, а також на відсутність можливості перевірити дані без присутності працівника міліції. Уряд заявив, що ці заходи були виправдані з метою захисту прав усіх тих, чиї приватні розмови, можливо, були записані. Суд розцінив пояснення Уряду як розумні.

Крім того, заявник скаржився, що його адвокат не міг прослухати та прочитати всі дані телекомунікаційного спостереження через обмеження в часі та їх значний обсяг. Суд вказав, що, зважаючи на складність кримінального провадження, не було необхідності настільки детально вивчати та прослуховувати кожен файл, було достатньо надати адвокату можливість ознайомитись із записами та текстовими повідомленнями, а потім прослухати чи прочитати ті, які він вважав релевантними.

Суд також підкреслив той факт, що сучасні засоби розслідування дійсно можуть створювати, як і в цій справі, величезну кількість даних, інтеграція яких у кримінальне провадження не повинна спричиняти зайвих затримок у цьому провадженні. Тому Суд вважає, що право заявника на відкриття матеріалів не повинно сплутуватися з його правом доступу до всіх матеріалів, які визначені як релевантні стороною обвинувачення, та зазвичай вимагатимуть можливості осягнути матеріал у повному обсязі.

Поліцією було надано адвокату заявника дані, виокремлені відповідно до певних параметрів пошуку, які він вибрав, також згодом заявник отримав списки, що містять значну кількість інформації про отримані телекомунікаційні дані. Заявник стверджував, що списки не відповідають тому, що він просив, однак він не обґрунтував, чому не вдалося б ідентифікувати відповідні дані, істотно зменшивши матеріал, який підлягав фактичному прослуховуванню на основі параметрів пошуку та наданих списків. Аналіз обставин справи дозволив Суду стверджувати, що в даній справі можна було звузити пошук, шукаючи конкретні телефонні лінії, зв'язки між певними телефонними лініями протягом певного періоду часу, що загалом дозволило б істотно скоротити дані, що мають потенційну актуальність.

Суд додатково нагадав про двох інших захисників, які могли б долучитись до ознайомлення, а також зауважив, що заявник, який був підданий заходам спостереження, найкраще повинен був знати, які конкретні дані телекомунікаційного спостереження слід шукати. Суд вирішив, що заявник мав досить часу для ознайомлення з даними телекомунікаційного нагляду.

Тож, у даному рішенні ще раз підкреслено важливість урахування всіх обставин справи для визначення достатності часу та можливостей, зокрема збереження конфіденційності даних, які можуть стосуватися прав та інтересів третіх осіб. З огляду на висновки суду можна стверджувати, що серед умов, які є визначальними для з'ясування достатності часу та можливостей, є обізнаність обвинуваченого в існуванні матеріалів, які можуть сприяти його захисту, можливість обвинуваченого та його захисників візуально проаналізувати матеріали та визначити ті, які підлягають детальному аналізу для підготовки позиції захисту, можливість усіх захисників бути залученими до ознайомлення.

Розкриття електронних файлів

Суд зауважує, що адвокат заявника міг отримати доступ (але не зробив цього) до всіх електронних файлів у приміщеннях кримінальної поліції. Суд зазначає, що згодом адвокату заявника було надано копію всього електронного файлу. Однак ця копія була доступною для читання лише за допомогою дорогого програмного забезпечення, яке адвокати та приватні особи зазвичай не мають у своєму розпорядженні. Тому події після запиту на інформацію, зокрема спір щодо питання, чи повинна держава нести витрати на дорогу спеціальну програму аналізу криміналістичних даних, виявляють практичні труднощі шифрування величезної кількості даних. Суд у рішенні зазначив, що навіть якщо Суд не вважає за необхідне для заявника пояснювати свою стратегію захисту, заявник ні в ході національних проваджень, ні в Суді не вказав, яким саме способом озвучені обмеження перешкоджали його можливості захистити себе.

Щодо скарги на те, що адвокату заявника не було надано досить можливостей ознайомитись із сукупністю файлів, Суд вважає, що доступ із зазначених вище причин був у принципі достатнім для забезпечення ефективної можливості адвоката заявника проаналізувати електронні файли з метою виявлення тих, які він вважав актуальними.

Із приводу того, що адвокату заявника все ж не було надано достатньої можливості для ідентифікації відповідних файлів, Суд зауважує, що точний характер 14 мільйонів електронних файлів, які були вилучені з ряду носіїв інформації, не може бути виокремлено з поданого сторонами. Однак їхня природа повинна забезпечити первісну ідентифікацію файлів, що мають потенційне значення для кримінального провадження, дозволяючи вже суттєво скоротити файли, які потребують фактичного ознайомлення. Більше того, електронні файли походять від різних людей - серед них також і заявник, який найкраще знає їхній зміст, що дозволяє додатково зменшити параметри пошуку. З огляду на вищенаведене Суд дійшов висновку, що три з половиною місяці з моменту отримання повного доступу до файлів за допомогою безкоштовного програмного забезпечення можуть вважатися достатнім часом для аналізу таких електронних файлів з метою визначення релевантних.

З рішення також слідує, що навіть припускаючи, що адвокат заявника зміг ознайомитись із матеріалами справи лише незадовго до судового засідання, сам факт того, що судове провадження вже розпочато, не робить час, необхідний для підготовки захисту, недостатнім. Проміжок часу, необхідний для підготовки захисту, не повинен вважатися таким, що відраховується лише до першого слухання у справі. Питання, скоріше, полягає в тому, чи було досить фактично доступного часу до закінчення слухання. Тому Суд дійшов висновку про наявність у заявника достатнього часу для ознайомлення з електронними файлами та зазначив про відсутність порушення ст. 6(1) у взаємозв'язку зі ст. 6 (3)b Конвенції.

Таким чином, можна стверджувати, що національні суди, з'ясовуючи факт дотримання чи порушення права, передбаченого ст. 6(3)b в частині ознайомлення з електронними даними, повинні враховувати об'єктивну неможливість прискіпливо оцінити всі зібрані в ході розслідування файли, важливим є первісне встановлення всіх релевант- них файлів шляхом вибірки та подальше детальне ознайомлення саме з ними. Додатково сторона захисту повинна усвідомлювати, яким чином їй можуть допомогти ті чи інші дані, доступ до яких вона намагається отримати, та в який спосіб їхнє право піддається обмеженню.

Виділенню підлягає що одна умова - проміжок часу до першого судового слухання не є таким, що повинен визначати факт дотримання або ж недотримання права на достатній час, цей проміжок діє впродовж усього судового слухання у справі.

У справі Sigurdur Einarsson and others v. Iceland [4]

заявники скаржилися, що їм не було надано належного часу та можливостей для підготовки захисту у зв'язку з відсутністю доступу до всіх доказів у справі, посилаючись на ст. 6(1) у взаємозв'язку зі ст. 6 (3)b Конвенції.

Вони, зокрема, заявляли, що їм було відмовлено в доступі до документів справи, а також до переліку документів під час розслідування та судового розгляду в обох інстанціях. Заявники стверджували, що ніхто не оцінював вибіркове надання документів до суду стороною обвинувачення, та їм було відмовлено у можливості пошуку за допомогою електронної системи, яка застосовувалась. Заявники стверджували, що таким чином порушувався принцип equality of arms, оскільки вони не мали однакових можливостей зі стороною обвинувачення для збору доказів та щодо доступу до документів.

Матеріали справи умовно ділились на «всі дані», які охоплювали дані, отримані стороною обвинувачення, «матеріали розслідування», ідентифіковані з цього матеріалу за допомогою подальших обшуків та огляду і визначені такими, що потенційно стосуються справи та «докази у справі», тобто матеріали, вибрані з «документів розслідування» і фактично представлені окружному суду прокуратурою. Беззаперечним є те, що стороні захисту був наданий доступ до «доказів у справі», а отже, не виникає питання щодо використання стороною обвинувачення доказів, які не були розкриті стороні захисту. Неспростовним є також той факт, що захисту було надано можливість ознайомитися з «матеріалами розслідування», що містять матеріали, котрі не надходили до суду, перелік яких був поданий у процесі окружному суду; хоча Спеціальний прокурор відмовився надати копії деяких матеріалів, Верховний Суд підтвердив достатність того, щоб сторона захисту мала доступ до них у його приміщеннях. Тому Суд вважає, що жодних питань щодо відмови в доступі до доказів стосовно цього не виникає (п. 88).

Скарга заявників зосереджується скоріше на тому, що захист не мав доступу до «всіх даних». Хоча уряд не вважає, що дані є «доказами» для цілей справи, заявники стверджують, що вони, можливо, містили докази на їхню користь, і що відмова в доступі до них порушувала принцип рівності засобів, зокрема враховуючи те, що сторона обвинувачення вибирала матеріали, які вона вважала релевантними для справи, без будь-якого стороннього контролю. Крім того, вони стверджують, що не було технічних перешкод, щоб дозволити їм провести власний пошук «усіх даних» за допомогою технології Clearwell. Уряд, з іншого боку, посилався на обсяг залучених даних та на конфіденційний характер певної інформації, а також на те, що заявники не в змозі визначити, які докази могли б мати значення для захисту (п. 89).

У п. 90 свого рішення Суд погодився з тим, що за своєю природою «всі дані» неминуче включають масу даних, яка не була prima facie релевантно до справи (а також включають підкатегорію «позначених» даних, які є результатом пошуку технології Clearwell за допомогою визначених ключових слів, але ці дані згодом не були включені до матеріалів розслідування). Більше того, Суд може прийняти той факт, що коли сторона обвинувачення володіє величезним обсягом необроблених матеріалів, може вважатися законним «просіювання» інформації з метою виявлення того, що, ймовірно, є релевантним, і таким чином зводити файл до керованих розмірів. Однак він вважає, що важливою гарантією такого процесу було б надати стороні захисту можливість брати участь у визначенні критеріїв для визначення того, що може бути релевантним. Проте в даній справі заявники не вказали на якесь конкретне питання, яке, за їх припущенням, можна було б з'ясувати шляхом подальших пошуків, а оскільки така специфікація була відсутня, у Суду виникають сумніви щодо виправданості такої «риболовної експедиції». Суд зазначив, що у цьому випадку такі дані були більш схожими на будь-які інші докази, що могли б існувати, але вони взагалі не були зібрані стороною обвинувачення, аніж докази, про які прокуратура знала, але відмовилась розкривати стороні захисту. Стороні обвинувачення насправді не був відомий зміст тієї маси даних, а отже, сторона обвинувачення не мала жодної переваги перед стороною захисту. Іншими словами, це не було випадком утримування доказів або «нерозголошення» в класичному розумінні.

Ситуація відрізняється щодо даних, «позначених» у результаті первинних пошуків Clearwell. Ці дані слідчі розглядали як вручну, так і шляхом подальших пошуків за допомогою програми, щоб визначити, який матеріал слід включити до файлу розслідування. Незважаючи на те, що цей матеріал був виключений та апріорі не стосувався справи, відбір здійснювався лише стороною обвинувачення, без участі сторони захисту та без судового нагляду за процесом. У зв'язку з цим Суд нагадує, що «процедура, за якою сама лише сторона обвинувачення намагається оцінити важливість прихованої інформації від сторони захисту та зважити це на користь суспільних інтересів для збереження інформації в таємниці, не може відповідати вищезазначеним вимогам статті 6 § 1» (Rowe and Davis v. the United Kingdom ([GC], no. 28901/05, 16 February 2000, § 63). Більше того, стороні захисту було відмовлено в отриманні переліку документів, зокрема «позначених», на тій підставі, що вони не існували, та не було зобов'язання створювати такі документи, а також через технічні перешкоди щодо пересилання даних та проведення нових пошуків, ураховуючи обсяг, про який йдеться. Щодо відмови у списках Суд не має підстав ставити під сумнів висновок Верховного Суду про те, що відповідно до внутрішнього законодавства обвинувачення не повинно створювати документи, які ще не існували. Однак він зазначає, що, здається, подальший пошук даних був би технічно досить простим, і вважає, що в принципі було би правильно надати стороні захисту можливість проводити пошук потенційно виправдувальних доказів. Хоча Суд звертає особливу увагу щодо питань конфіденційності, порушених Урядом, Суд не вважає, що в цьому відношенні існували непереборні перешкоди. Таким чином, він встановлює, що будь-яка відмова в дозволі стороні захисту в подальшому пошуку «позначених» документів викликає питання, передбачене ст. 6 (3)Ь Конвенції, щодо надання належних можливостей для підготовки захисту.

Повертаючись до обставин справи, акцентуємо, що в рішенні зазначено: незважаючи на часті скарги в адрес сторони обвинувачення щодо ненадання доступу до матеріалів, сторона захисту на жодній зі стадій офіційно не вимагала отримання судового наказу відповідно до Закону про кримінальний процес щодо доступу до «всіх даних» або проведення подальшого пошуку, а також для ініціювання подальших слідчих заходів, таких як новий пошук із використанням запропонованих ними ключових слів. Таким чином, Верховний Суд у своєму рішенні відхилив вимоги заявників із цього приводу, посилаючись на вимогу, що «повинна виконуватися основна умова - вимога щодо [доступу до документів] повинна бути передана до судів».

Серед доказів, які були подані до місцевого суду, були описи вилучених предметів та їх приблизний зміст. Ураховуючи ці обставини, заявники не надали жодної конкретизації виду доказів, які вони шукали. Суд переконався, що відсутність доступу до таких даних не може розцінюватись як відмова у справедливому суді загалом, і не знайшов порушень ст. 6 § 1 та 6(3)Ь Конвенції.

У продовження висновків у попередній справі слід виділити ключовий складник права на достатні можливості - можливість брати участь у визначенні критеріїв для ідентифікації файлів, які можуть бути релевантними, під час первинного «просіювання» всіх зібраних файлів стороною обвинувачення. Водночас важливою умовою є фактичне використання стороною захисту права на звернення до національних судів для отримання доступу до файлів, доступ до яких, на їхню думку, безпідставно обмежується стороною обвинувачення, та які є необхідними для підготування позиції захисту.

Висновки

Резюмуючи вищевикладене, зауважуємо, що застосування норми, передбаченої ст. 6 (3)Ь Конвенції, як правило, відбувається у взаємозв'язку з більш загальною нормою, викладеною у ст. 6 (1) Конвенції, яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Під час оцінювання обставин справи Суд керується принципами рівності засобів та пропорційності, а також уже своєю сталою практикою. У ході оцінки конкретної справи Суд тлумачить, які «субправа» (умови, складники) повинні бути наявні для констатування, що право підозрюваного, обвинуваченого на достатній час та можливості для підготовки захисту було дотримано.

Таким чином, до таких умов (складників права) необхідно віднести, зокрема:

Право на безпосередню участь у слуханні справи та можливість конфіденційного спілкування із захисником. При цьому необгрунтоване поміщення підозрюваного, обвинуваченого у бокс зі склом - фізичним бар'єром - є порушенням даного права.

Право на встановлення адекватного графіку судових засідань, який би жодним чином не вплинув на здоров'я підозрюваного, обвинуваченого та дозволив йому слідкувати за ходом слухання, робити нотатки. При цьому повинні враховуватись фактичні обставини: перебування вдома або ж під вартою.

Право на достатній час та можливості для корегування позиції захисту у зв'язку, зокрема, з оновленим обвинуваченням.

Право на доступ та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, при цьому таке право не є абсолютним. Важливо, щоб у сторони захисту був доступ до матеріалів, на основі яких ґрунтується обвинувачення. Можливість ознайомлення з матеріалами в приміщенні слідчого органу не свідчить про порушення права на достатній час та можливості, особливо коли такі документи можуть стосуватись прав та інтересів третіх осіб. право кримінальний обвинувачений

Під час «просіювання» стороною обвинувачення великого об'єму електронних даних, які були зібрані в ході досудового розслідування, стороні захисту повинна надаватись можливість у встановленні критеріїв (алгоритму) такого відбору.

Сторона захисту повинна розуміти, до яких даних їм необхідно отримати доступ для підготовки захисту, оскільки є недостатнім апелювати лише до отримання доступу до всіх файлів, отриманих у ході досудового розслідування, без подальшого усвідомлення їх ефективного застосування. У разі реалізації права на достатній час для ознайомлення Судом ураховується кількість захисників та можливість ознайомлення з матеріалами в ході слухання у справі.

Список використаних джерел

Judgment on the case of Razvozzhayev v. Russia and Ukraine and Udaltsov v. Russia, ECtHR, (Application no. 75734/12), 19 November

URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-198480

Judgment on the case of Gelenidze v. Georgia, ECtHR, (Application no. 72916/10), 7 November 2019. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-197267

Judgment on the case of Rook v. Germany, ECtHR, (Application no. 1586/15), 25 July 2019. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-194614

Judgment on the case of Sigurdur Einarsson and others v. Iceland, ECtHR, (Application no. 39757/15), 4 June 2019. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-193494

Размещено на Allbest.ru