Адміністративно-правові особливості захисту прав інтелектуальної власності у процесі інноваційної освітньо-наукової діяльності в університеті

Вищі навчальні заклади водночас із властивою для них освітньою та науково-дослідною діяльністю все частіше стають активними суб'єктами ринкових відносин та інтегруються у процеси інноваційного створення нових видів товарів, технологій і виробництв. викладачами та науковцями університетських підрозділів створюються інноваційні освітні продукти (нові педагогічні ідеї, технології, методи, форми та управлінські рішення в організації навчально-виховного процесу, програми інноваційних курсів, підручники, науково-методичні посібники та розробки), наукомістка продукція, охоронні документи (патенти, товарні та торговельні знаки), інноваційні послуги (юридичні, економічні, психологічні та інші консультації, які науковці університету надають населенню та ринковим структурам регіону) тощо. Розробляючи та викладаючи авторські курси і виконуючи науково-дослідні роботи, викладачі і наукові співробітники вузів не лише створюють об'єкти інтелектуальної власності, але й мають в силу наявної кваліфікації та досвіду широкі можливості для їх використання [1; 2, с. 12].

На практиці до об'єктів інтелектуальної власності у сфері вищої освіти сьогодні прийнято відносити все, що є результатом творчої викладацької, науково-дослідницької та винахідницької діяльності й надає його авторам та вузу економічні, соціальні або моральні переваги [3, с.142]. Зокрема, це створені нові знання та інформація, суттєве вдосконалення навчально-виховного процесу чи наукового продукту, літературні та художні твори, підручники, монографії, навчально-методичні посібники, наукові публікації, педагогічні концепції, теорії, системи, моделі, методики, технології, методи, прийоми, форми навчання і виховання, комп'ютерні програми, які підготовлені та видані освітянами і використовуються в навчально-виховному процесі.

Наукові та педагогічні ідеї, результати навчально-виховної діяльності визнаються об'єктами інтелектуальної власності лише на підставі їх кваліфікації і видання правоохоронного документа на них. результати інноваційної діяльності в освіті стають об'єктами права інтелектуальної власності лише за умови, що вони визнані законом такими. До інтелектуальної власності не може належати інформація чи знання, що не є результатом творчої чи наукової діяльності.

Специфіка об'єктів інтелектуальної власності, створеної в підрозділах університету (науково-дослідні інститути, лабораторії, кафедри, конструкторські бюро, філії тощо), полягає у тому, що на ринок виводяться не самі продукти інноваційної діяльності, а права на них, тому вартість об'єктів інтелектуальної власності постає як вартість прав, а об'єктом купівлі-продажу, тобто товаром, є охоронні документи, які засвідчують виключні права на використання інтелектуальної власності. У ВНЗ прийнято виділяти інноваційну діяльність, яка здійснюється при виконанні [4; 5]:

- науково-дослідної роботи. Це виконання фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток власної інфраструктури нововведень, виведення на ринок результатів власної дослідницької діяльності, розробка і реалізація комплексних проєктів і програм інноваційного розвитку;

- освітньої діяльності. Це нові підручники, програми, курси лекцій, курси підвищення кваліфікації, проведення семінарів-тренінгів, круглих столів з проблем розвитку галузі тощо;

- навчання інноваційній діяльності викладачів, наукових працівників, аспірантів, докторантів, здобувачів, студентів як фактор відтворення інноваційних кадрів, що має важливе значення в умовах формування суспільства економіки знань.

У сфері вищої освіти прийнято розрізняти поняття «освітні інновації» та «інновації в освіті» [4]. Під освітніми інноваціями розуміють будь-яку цільову діяльність, організаційне рішення, систему, процедуру чи метод здійснення освітньої діяльності, які суттєво відрізняються від усталеної практики і вперше використовуються в даній організації та спрямовані на підвищення рівня ефективності функціонування та розвитку вузу в умовах конкуренції [2, с. 85-86].

Як правило, частина освітніх інновацій орієнтована на вирішення конкретних проблем - узгодження освітніх і професійних стандартів, залучення представників ринкових структур і виробничих організацій до навчально-виховного процесу та спільних наукових досліджень, розробку інноваційних освітніх програм за новими напрямами і спеціальностями підготовки, міжнародну та міжвузівську співпрацю тощо. У сучасному постіндустріальному суспільстві на зміну класичним лекційно-семінарським заняттям приходять сучасні проєктні, інтерактивні, дискусійні, пошукові формати з високим ступенем самостійності та активності студентів, а також такі нові когнітивні проєкти: дослідницькі мережі, віртуальні лабораторії, які гнучко організують університетські ресурси для запровадження інноваційних ідей у сфері науки і технологій. найближчим часом прогнозується розробка і застосування в навчальному процесі електронних пристроїв пам'яті, інтегрованих із людським мозком; біологічних препаратів, що стимулюють мозкову діяльність; універсальних voice translators, що знімають проблему мовного бар'єру; тривимірних електронних стимуляторів, що дають можливість навчати складних маніпуляційних дій [5; 6].

Реалізація науково-технологічних інновацій потребує створення та запровадження інфраструктурних інновацій у вищій школі. Цей процес здійснюється на стратегічному та оперативному рівнях. Стратегічний менеджмент інновацій в освіті спрямовується на підвищення якості освітніх послуг, формування нових освітніх послуг і нових ринків (груп споживачів) для створюваного інтелектуального продукту, зайняття лідерських позицій у своїй сфері. Актуальними напрямами стратегічної діяльності сучасних вузів можна вважати такі: створення сучасної системи безперервної професійної освіти, у тому числі й для перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, післядипломного навчання випускників; підготовку за програмами подвійних дипломів; розвиток транснаціональної вищої освіти. Оперативний менеджмент нововведень в освіті є засобом реалізації стратегічних інновацій і передбачає створення відповідної інфраструктури вузу та системи забезпечення якості освітньої, наукової та інноваційної діяльності. Такий менеджмент включає моніторинг ефективності наукової та інноваційної діяльності; розроблення системи внутрішньої та зовнішньої оцінки діяльності вузів (наприклад, впровадження міжнародної акредитації освітніх програм, незалежної інституціональної системи оцінки діяльності університетів) [7].

Інноваційний розвиток університетської освіти і науки стимулює появу управлінських інновацій, які спрямовані на вдосконалення форм і методів організації навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи та автономізацію вузу. Ці інновації включають перехід до маркетингової орієнтації навчальних і наукових підрозділів, запровадження проєктно орієнтованої системи управління, використання методології стратегічного, конкурентного менеджменту, принципів мережевої взаємодії підрозділів, а також формування суб'єктів державно-суспільного управління вищою освітою (спостережних, опікунських рад тощо).

Управління інноваційними проєктами університетів неможливе без створення інноваційних і активних підрозділів у структурі вузу (на відповідних кафедрах, в інститутах та лабораторіях), які б забезпечували трансфер ідей, технологій та інших продуктів інтелектуальної власності. Крім того, сучасні університети розпочинають роботу з формування мережі малих підприємств наукоємного бізнесу, високотехнологічних кластерів реального сектору економіки на рівні регіону і національної економіки (наукових, дослідницьких та виробничих технопар- ків, бізнес-інкубаторів тощо). Актуальною залишається і робота з розвитку законодавчої, фінансової, матеріально-технічної бази інноваційної діяльності університетів.

Останнім часом у сфері вищої освіти особливої актуальності набули економічні інновації, які стосуються диверсифікації джерел фінансування вузівської науки, залучення приватних інвестицій, створення фондів цільового капіталу, використання міжнародних грантів тощо. У сучасних умовах найбільш ефективними для підрозділів вітчизняних університетів можуть стати такі інновації:

- ваучерна освіта як максимально наближена до фінансування, орієнтованого на попит ринку і внутрішні потреби вузу, яка здійснюється безпосередньо споживачами освітніх послуг;

- довгострокове залучення фінансових пожертвувань від випускників, індивідуальних і корпоративних донорів з метою створення ендаументів - фондів цільового капіталу, що використовуються ЗВО для суспільно значущих цілей;

- корпоратизація і приватизація державних університетів;

- розвиток непрофільної діяльності;

- запровадження нових інструментів державного управління бюджетами університетів із використанням грантів, позик, що повертаються умовно, гарантій та страхування, механізмів пайової участі.

До юридичних інновацій слід віднести перехід на нову організаційно-правову форму автономного функціонування вузу, а також ініціативну діяльність підрозділів вузу із напрацювання пропозицій щодо удосконалення освітнього, юридичного та економічного законодавства. У сфері юридичної освіти цими інноваціями, наприклад, можуть бути такі [8, с. 46-49]:

а) уведення до навчальних планів курсів, які дають право на комбінований інтегральний ступінь (право й управління, право й економіка, право і соціологія, право і політологія, право і психологія, право і журналістика тощо);

б) запровадження дуальних програм навчання - комбінацій двох програм, кожна з яких відповідає одній конкретній спеціальності і ступеню, що є важливим складником траєкторії індивідуального навчання, коли студент може водночас здобувати дві освіти. Найбільш перспективними в цьому аспекті є відносини між правом та економікою.

До соціальних інновацій відносять соціальну підтримку студентів і викладачів університету, створення оптимальних умов навчання та позанавчальної діяльності студентів, формування соціально відповідального вузу. від останнього очікують забезпечення сучасної якості вищої освіти, відповідності знань та здобутих студентами навичок попиту на ринку праці, а також суспільно корисної діяльності студентів як майбутніх спеціалістів. Університет буде прагнути соціальної відповідальності, якщо суспільство запровадить постійний громадський контроль за його діяльністю у формі звітування про дії і вчинки, реалізацію місії і цілей.

Базовим критерієм, що визначає результативність процесу створення та використання інновацій у вузі, є його інноваційний потенціал, тобто здатність вищого навчального закладу до здійснення процесів, що стосуються нововведень. Інноваційний потенціал університету - це сукупність фінансових, трудових, матеріальних, нематеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів, необхідних для успішного здійснення інноваційної діяльності.

До зовнішніх чинників, що визначають інноваційний клімат вузу, відносять політику держави у сфері законодавства та податкової системи, попит виробництва і бізнесу на продукти інноваційної діяльності освіти і науки. Для українських університетів надзвичайно важливим є включення вузів у систему європейського виміру в освіті [9; 10].

Важливим складником внутрішнього інноваційного клімату виступає наявність висококваліфікованого професорсько-викладацького і наукового потенціалу (наявність наукових шкіл, докторантури, аспірантури, спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій), здатного генерувати і впроваджувати нові ідеї, а також належно підготовленого сучасного університетського менеджменту, готового адекватно сприймати зміни і здатного здійснювати організаційні та управлінські інновації у вузі. Важливими для інноваційного клімату є такі фактори: поєднання фундаментальних і прикладних наукових досліджень; ефективна система залучення студентів до НДР і використання результатів досліджень в освітньому процесі; популяризація досягнень вузу та інші специфічні характеристики діяльності вузу.

Адміністративно-правові аспекти охорони прав інтелектуальної власності в університеті