Національне законодавство держав, що регулює питання, пов’язані з поверненням або реституцією культурних цінностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національний університет «Львівська політехніка»

Національне законодавство держав, що регулює питання, пов'язані з поверненням або реституцією культурних цінностей

Бундз Р.О., кандидат юридичних наук, асистент кафедри конституційного та міжнародного права

Анотація

У статті проаналізовано тенденцію, коли одні держави активно вживають заходів законодавчого характеру для забезпечення імплементації Гаазької конвенції 1954 року і двох протоколів до неї в національних правових системах, а інші держави вносять лише часткові зміни у своє законодавство щодо кримінального покарання за вчинення грабежу і присвоєння культурних цінностей у воєнний час. У зв'язку з тим, що дотепер не всі держави імплементували Гаазьку конвенцію 1954 року і два протоколи до неї, зроблено висновок, що нині немає необхідності у виробленні будь-якого нового міжнародного договору з даної тематики.

Також наголошено на необхідності вчинення конкретних дій, які будуть спрямовані на підвищення ефективності інституту міжнародно-правового захисту культурних цінностей шляхом уживання превентивних заходів щодо захисту культурних цінностей.

Ключові слова: реституція, історико-культурні цінності, охорона культурної спадщини, об'єкти культурної спадщини, відповідальність у сфері охорони культурної спадщини.

Abstract

NATIONAL LEGISLATION OF THE STATES REGULATING ISSUES RELATING TO THE RESTORATION OR RESTITUTION OF CULTURAL VALUES

The current international legal regime provides for the protection of objects belonging to the category of cultural property, both in times of war and in times of peace, although the problems of their protection in times of war remain. One of the negative consequences of international and non-international armed conflicts is the destruction and looting of immovable and mobile cultural objects.

The strategy for the protection of cultural property during the war or in the post-war peacetime, based, first of all, on international legal acts of a universal and regional nature, as well as ordinary international legal norms, is notable to cover all the moments and circumstances that arise in the connection with new threats to cultural property, which are expressed, in particular, in the increase in the number off acts of robbery of archaeological sites and museums during armed conflicts and the use of terrorist groups objects of cultural heritage looted and illegally exported by them to generate income, through which their criminal activities are financed and carried out. The proliferation of so-called free ports and their involvement in the art market are also new threats. This raises new risks of trafficking in cultural property, including those looted during armed conflicts

The article analyzes a tendency when some States actively adopt legislative measures to ensure the implementation of the 1954 Hague Convention and its two Protocols to their nation al legal systems and other States only partially amend their legislation on criminal penalties for robbery and appropriation of cultural heritage during war time. Due to the fact that not all States haves of arimplemented the 1954 Hague Convention and its two Protocols, it is concluded, that currently there is no need for any new international treaty referred to that subject.

The need for particular actions aimed at improving the effectiveness of the institution of the international legal protection of cultural property through the adoption of preventive measures for the protection of cultural property has also been noted.

Key words: restitution, historical and cultural values, protection of cultural heritage, objects of cultural heritage, responsibility in field of cultural heritage protection.

Постановка проблеми

Чинний міжнародно-правовий режим передбачає захист об'єктів, що належать до категорії культурних цінностей, як у воєнний, так і в мирний час, хоча проблеми їх захисту в умовах війни залишаються, як і раніше. Одним із негативних наслідків збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру є руйнування і розграбування нерухомих і рухомих об'єктів, що належать до культурних цінностей.

Стратегія захисту культурних цінностей у період війни чи в повоєнний мирний час, заснована насамперед на міжнародно-правових актах універсального і регіонального характеру, а також звичайних міжнародно-правових нормах, не може охопити всі моменти й обставини, що виникають у зв'язку з новими загрозами стосовно культурних цінностей, які виражаються, зокрема, у зростанні числа фактів пограбувань археологічних пам'яток і музеїв під час збройних конфліктів та використанні терористичними формуваннями розграбованих і незаконно вивезених ними об'єктів культурної спадщини для отримання доходу, завдяки якому фінансується і здійснюється їхня злочинна діяльність. До числа нових загроз варто також віднести поширення феномену так званих вільних портів та залучення їх у торгівлю на арт-ринку. У зв'язку із цим виникають нові ризики незаконного обігу культурних цінностей, зокрема тих, які були розграбовані під час збройних конфліктів.

Майже в кожній державі передбачені спеціальні заходи для захисту права власності й інших речових прав щодо такої категорії власності, як культурні цінності. Нормативно-правове регулювання питань, пов'язаних, серед іншого, із проблемою власності, включаючи культурні цінності, вилучені внаслідок злочинних дій Німеччини в період 1933-1945 рр., їх повернення або реституції законним власникам, у різних країнах різноманітна, а в низці країн уже в перший післявоєнний період були ухвалені нормативні акти, що передбачають повернення культурних цінностей потерпілим.

Багатьма державами було вжито різних заходів для забезпечення імплементації Гаазької конвенції 1954 р. і двох протоколів до неї у свої національні законодавства. Багато держав ратифікували Гаазьку конвенцію 1954 р. і протоколи до неї, деякі держави імплементували зазначені положення в законодавство (наприклад, законодавство Швейцарії, Нідерландів та Канади містять цікаві інновації у зв'язку із цим), інші переглянули свої кримінальні кодекси або законодавство про культурні цінності з метою інтеграції таких міжнародних норм [1]. Проте, як і раніше, не всі держави у своєму національному законодавстві передбачають конкретні пункти про грабежі і присвоєння культурних цінностей у воєнний час.

Аналіз дослідження проблеми

Як показало вивчення наукової літератури, досить корисним дослідженням, особливо в частині вирішення спорів щодо культурних цінностей, виявилась робота, проведена групою експертів на чолі з М.-А. Ренальдом за дорученням Європарламенту, в якому розглядаються юридичні труднощі, пов'язані із пропозицією про реституцію предметів мистецтва та пропонуються рекомендації щодо вирішення цих труднощів [2, с. 35-41].

Теоретичною основою для статті стали праці закордонних авторів в області міжнародно-правового захисту культурних цінностей, а саме: Ф. Буньона, Р. Доль- цера, Б. Дженент, Дж.Г Мерріман, Дж.А.Р. Нефзайгер, Л.В. Протта, Ф. Франчоні, М. Фріго.

Проте в науці міжнародного права загалом немає сучасного комплексного дослідження, яке було б присвячене проблемі міжнародно-правового захисту культурних цінностей, що всебічно відображало б динаміку розвитку інституту міжнародно-правового захисту культурних цінностей у різних державах.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до Першого протоколу до Гаазької конвенції 1954 р., десять європейських держав заявили, що імплементували його положення в національне законодавство. Усі європейські держави, за винятком двох країн, завили, що ухвалили акти відповідно до ст. 15 Другого протоколу до Гаазької конвенції 1954 р., на підставі яких з'явилися нові склади злочинів, а також відповідні покарання за них [3].

Проте не всі держави у своїх національних законодавствах передбачають конкретні пункти про грабежі та присвоєння культурних цінностей у воєнний час. Національне законодавство Швейцарії, Нідерландів, Канади містять цікаві інновації в питанні імплементації Гаазької конвенції 1954 р. і протоколів до неї.

У Швейцарії при Міністерстві культури було створено Контактне бюро із проблем викрадення творів мистецтва. У своїй діяльності Бюро керується принципами, розробленими на Вашингтонській конференції 1998 р. [4, с. 116]. 20 червня 2014 р. Швейцарія ухвалила Закон про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, стихійних лих і надзвичайних ситуацій [5]. За допомогою цього Закону Швейцарія висловила стурбованість тим, що культурна спадщина має бути захищена від небезпек, як-от війни, стихійні лиха й інші надзвичайні ситуація, і визнала важливість запобігання грабежам і незаконному обігу культурних цінностей [6, с. 16].

Що стосується превентивного захисту культурних цінностей, ст. 12 цього Закону регулює надання «безпечних сховищ» (англійською мовою “safe haven”; або «безпечна зона», англійською мовою “safe area”) для іноземних держав, які бажають захистити свою культурну спадщину від загроз, пов'язаних із війною та тероризмом. Відповідно до ст. 12 Закону, уряд Швейцарії може забезпечити сховище для культурних об'єктів іноземних держав, якщо вони перебувають під загрозою внаслідок збройних конфліктів, стихійних лих або надзвичайних ситуацій. Ст. 2 Закону визначає «безпечне сховище» як будь-який захищений простір, організований і керований урядом відповідно до національного законодавства, у якому зберігаються культурні цінності іноземної держави, що можуть бути тимчасово залишені на відповідальне зберігання, за умови, що такі цінності перебувають під серйозною загрозою на території цієї іноземної держави. Ст. 12 Закону встановлює, що таке відповідальне зберігання культурних цінностей забезпечується під егідою ЮНЕСКО, а також, що Федеральна рада Швейцарії володіє виключною компетенцією укладати міжнародні договори з державами в цілях імплементації норм міжнародного права.

У Нідерландах ухвалено спеціальне законодавство і створено відомство, що опікується питаннями повернення творів мистецтва. На основі низки указів уряду Нідерландів (від 17 вересня і 20 жовтня 1944 р.) після закінчення військових дій у Нідерландах були повернуті кілька тисяч творів мистецтва. У Нідерландах у випадках, коли культурні цінності були набуті ворогом унаслідок грабежу або договору купівлі-продажу, укладеного під примусом, з погрозою застосування сили, справжній власник отримав право пред'явити вимогу про вилучення такого майна в незаконного власника. Нідерландський уряд у таких випадках теж подавав вимоги як представник законного власника. культурний цінність кримінальний грабіж

З питань реституції предметів мистецтва, незаконно переміщених унаслідок збройних конфліктів, у Нідерландах у березні 2007 р. було ухвалено Акт про повернення культурних цінностей з окупованих територій [6]. Цей Акт був чинний у результаті конкретної справи, яка постала перед голландськими судами, пов'язаної з іконами, вкраденими на Кіпрі в період після Турецького вторгнення. Ікони були придбані голландським колекціонером, а кіпрська церква висунула вимогу про їх реституцію. Голландські суди ухвалили рішення не повертати їх на Кіпр, оскільки, серед інших причин, Перший протокол до Гаазької конвенції 1954 р. не був самовиконуваним [8, с. 341-346]. Це привело до ухвалення у 2007 р. вищевказаного Акта, метою якого є саме оголошення прямого застосування Протоколу I до Гаазької конвенції 1954 р. в Нідерландах, що, зрештою, привело до реституції ікон у Кіпр.

Канада імплементувала Гаазьку конвенцію 1954 р. і два протоколи до неї через ухвалення Закону про злочини проти людяності і військові злочини, а також внесення змін до деяких статей Закону про ввезення та вивезення культурних цінностей, Кримінального кодексу. Тим самим ці закони створили склади різних злочинів щодо осіб, які порушують положення Гаазької конвенції 1954 р. і її протоколів, зокрема пов'язані із крадіжкою і вивезенням культурних цінностей, а також надають різні способи для повернення зазначеного майна. Канадський закон містить норми в області міжнародного захисту культурних цінностей, у ньому зазначено: «<...> твори мистецтва, захоплені під час нацистської епохи, можуть бути повернуті законним власникам на підставі притягнення до відповідальності осіб у Канаді за злочини проти людяності, скоєні за межами Канади, які були пов'язані із присвоєнням такого майна» [9, с. 157-160]. Інші дії, навіть і не настільки серйозні, щоби підпадати під категорію «військових злочинів», також можуть бути піддані екстериторіальної юрисдикції Канади і, таким чином, особа буде нести відповідальність за судове переслідування в цій країні. Канадський досвід, на нашу думку, є хорошим прикладом ефективного застосування Гаазької конвенції 1954 р. і протоколів до неї в національному законодавстві.

Крім того, на національному рівні в державах існує також законодавство і практика з повернення та реституції власності, включаючи культурні цінності, вилученої в жертв нацизму, законним власникам та їхнім нащадкам [10].

Висновки

Отже, найбільш актуальною проблемою є те, що, як і раніше, не всі міжнародно-правові норми імплементовані державами, зокрема і деякими європейськими країнами. Для цього існують міжнародні правила, насамперед Гаазька конвенція 1954 р. і протоколи до неї, які мають бути швидко й ефективно імплементовані на національному рівні за допомогою конкретних законодавчих і адміністративних заходів.

У разі відсутності національних законів, які впроваджують міжнародні принципи в національні законодавчі системи кожної держави, цінність таких принципів залишається суто теоретичною. Тобто розглянуті в цій статті ініціативи Швейцарії, Нідерландів і Канади повинні бути прикладом для інших держав як найкраща практика з імплементації міжнародних правових норм і принципів, що стосуються захисту культурних цінностей.

Список використаних джерел

1. Periodic Reports 2011-2012 on the implementation of the Hague Convention 1954, its First Protocol of 1954 and its Second Protocol of 1999 in administrative, legal, military and technical fields. UNESCO.

2. Renold M.-A. Cross-border restitution claims of art looted in armed conflicts and wars and alternatives to court litigations. P 35-41.

3. Другий протокол до Гаазької Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р., Гаага, 26 березня 1999 р.

4. Рашер А. Ситуація в Швейцарії і виконання Вашингтонських домовленостей 1998 р. Жести доброї волі і законодавство. Берлін, С. 106-116.

5. Recueil systйmatiquedu droit fйdйral 520.3. This law replaced and repealed the Federal Law on the Protection of Cultural Property in the Event of Armed Conflict of 1966.

6. Cross-border restitution claims of art looted in armed conflicts and wars and alternatives to court litigations. P. 16.

7. Act of 8 March 2007 containing rules on the taking into custody of cultural property from an occupied territory during an armed conflict and for the initiation of proceedings for the return of such property.

8. Matyk St. The Restitution of Cultural Objects and the Question of Giving Direct Effect to the Protocol to the Hague Convention on the Protection of Cultural Property in the Event of Armed Conflict 1954. International Journal of Cultural Property. 2000. P. 341-346.

9. Нигматулин Р Деятельность международных организаций по совершенствованию нормативной базы борьбы с терроризмом : история и тенденции развития. Правовое государство: теория и практика. 2014. № 4 (38).

Размещено на Allbest.ru