Ефективність розслідування в контексті ст. 2 ЄКПЛ

Уперше обов'язок проведення ефективного розслідування щодо ймовірного порушення права на життя був сформульований ЄСПЛ у справі «McCann and Others v. United Kingdom» (від 1995 р.). Щодо предмета розслідування, то слід зазначити, що це будь-яке позбавлення життя, що виникає внаслідок ненавмисного або навмисного застосування сили.

Ефективне розслідування - це розслідування, яке здатне встановити винних і притягнути їх до відповідальності; форма розслідування, яка здатна досягти цієї мети, може відрізнятися залежно від обставин. Крім того, це означає, що органами держави вжито всіх можливих кроків для виявлення доказів смерті особи. Також слід зазначити, що сюди входить і обов'язок держави запобігти можливим порушенням. Цей обов'язок може виникнути, коли неминуча загроза життю є достеменно відомою або може випливати з фактичних обставин. Отже, щодо першої ситуації, коли загроза для життя відома: не завжди ризик для життя може вимагати від влади запобігання та придушення таких правопорушень. ЄСПЛ у справі «Osman v. United Kingdom» (1998) встановив, що порушення зобов'язання щодо запобігання може бути виявлене лише тоді, коли влада знала чи повинна була знати, що життю людини загрожує небезпека, і вони не вживали доступних їм розумних заходів для запобігання цьому ризику [1].

Що стосується фактичних обставин, які свідчать про загрозу життю людини, то у справі «Paul and Audrey Edwards v. United Kingdom» (2002 р.), яка стосувалася того, що сина заявників, у якого було виявлено ознаки, що могли свідчити про наявність у нього шизофренії, було арештовано і поміщено в одиничну камеру, а потім туди ж помістили іншого арештованого, за яким у минулому значилися насильницькі пориви та напади, зокрема напад на товариша по камері у в'язниці під час минулого ув'язнення, у якого згодом було діагностовано шизофренію. І через те, що відповідними органами не було взято до уваги ці обставини, сина заявників було вбито. ЄСПЛ зазначив, що влада зобов'язана захищати затриманих, оскільки вони перебувають в особливо вразливому становищі [2].

У п. 63 Рішення у справі «Ilhan v. Turkey» (2000 р.) встановлюється, що головна мета розслідування полягає в забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя, а у разі, коли беруть участь представники держави або органи, - у забезпеченні їхньої відповідальності за смерті, в яких вони винні. Форма розслідування, яка досягне такої мети, може бути різною залежно від обставин. Проте, який би з методів не брався за основу, державні органи влади повинні діяти за своєю власною ініціативою у разі, коли вже якесь питання звернуло їхню увагу. Вони не можуть перекласти це на ініціативу родичів чи чекати подання формальної скарги або взяття кимось на себе відповідальності за проведення слідчої процедури [3]. Із вказаного рішення можна зробити висновок про те, що держава може обирати будь-які законні та ефективні форми та методи розслідування за умови, що вони здійснюються за ініціативою відповідних органів держави та сприяють досягненню мети розслідування, а саме - виконанню національних законів. На нашу думку, це рішення також стосується і того, що в багатьох випадках родичі померлих чи інші особи, які готові взяти на себе відповідальність за здійснення розслідування, вдаються до самостійних дій, спрямованих на отримання певної інформації, яка вказує, зокрема, на те, що обставини смерті певної особи мають «підозрілий» характер, і таким чином добитися від правоохоронних органів активних дій щодо здійснення слідчої процедури, що не може мати місце, адже така ініціатива має надходити саме від спеціалізованих органів державної влади.

У міру зростання судової практики стало можливим визначити п'ять загальних принципів, які регулюють ефективне розслідування: 1) незалежність; 2) неупередженість; 3) адекватність; 4) оперативність і 5) прозорість. Дотримання цих п'яти принципів кваліфікується як «ефективне розслідування», яке відповідає стандарту, передбаченому ст. 2 Конвенції [4].

У рішенні «Hugh Jordan v. UK» (2002) ЄСПЛ зазначив, що для того, щоб розслідування вбивства людини вважалося незалежним, особи, які його здійснюють, повинні бути незалежними від тих, хто причетний до самого злочину. Причому йдеться не тільки про відсутність ієрархічного чи інституційного зв'язку, але й про практичну незалежність, тобто відсутність особистої зацікавленості - про це йдеться у рішенні ЄСПЛ «Е^і v. Turkey» (1998) [5].

Принцип неупередженості має на меті забезпечити нейтральне та об'єктивне розслідування. Це вимагає відсутності інтересу до результатів розслідування та відсутності особистої упередженої думки щодо залучених до справи сторін, а також додаткової вимоги, - неупередженості з боку органів, які проводять розслідування щодо доказів, на які вони посилаються під час проведення слідства [1]. Тобто орган, який проводить розслідування, поводиться об'єктивно, не приймаючи нічию сторону у справі, і зобов'язаний дослідити обставини провадження, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупередже- них процесуальних рішень.

Щодо вимоги адекватності, то на підставі аналізу практики ЄСПЛ можна виокремити таке:

- адекватність стосується процедур і механізмів, пов'язаних із проведенням розслідування, і вимагає, щоб розслідування проводилось таким чином, щоб забезпечити повне вивчення всіх аспектів вбивства;

- у разі застосування сили з боку державних агентів слідство також повинно бути ефективним у визначенні того, чи була застосовувана сила виправданою;

- будь-який недолік у розслідуванні, що підриває його здатність встановити причину смерті чи відповідальних за неї осіб, може призвести до порушення цього стандарту.

Ст. 2 ЄКПЛ вимагає оперативного розслідування (справа «Armani Da Silva v. the United Kingdom») [6]. Суд погоджується з тим, що можуть бути перешкоди або труднощі, які заважають просуванню розслідування в певній ситуації, але швидка реакція влади під час розслідування випадків смерті осіб, як правило, може розцінюватися як важливий елемент підтримки впевненості громадськості в дотриманні відповідними органами влади принципів верховенства закону та сприятиме запобіганню будь- яких змовам чи недопущенню протиправних дій (справа «Tahsin Acar v. Turkey») [7]. ЄСПЛ зауважує, що сплив часу може не тільки підірвати розслідування, але й остаточно скомпрометувати його шанси на завершення (справа «Mocanu and Others v. Romania») [8]. Тобто, незважаючи на те, що ЄСПЛ у своїх рішеннях не встановлює певних чітких строків, протягом яких має бути проведено розслідування, правоохоронні органи повинні прагнути досягти таких стандартів і керуватися ними.

Останній принцип - це принцип прозорості, який стосується інформації про хід розслідування, звичайно, в тих межах, коли це не загрожує інтересам слідства, і загалом інформація про діяльність правоохоронних органів має бути відкритою для громадян. А насамперед така поінформованість має стосуватися родичів жертви задля дотримання їхніх інтересів у процесі розслідування. Крім того, з практики ЄСПЛ можна зробити висновок, що родичі мають бути залучені до процесу розслідування, причому характер і міра такої участі залежать від конкретних обставин кожного окремо взятого провадження.

Тобто ЄСПЛ у своїй практиці виклав загальні принципи, дотримання яких повинне забезпечити ефективність розслідування. Однак Суд не вдається до визначення конкретних строків розслідування, форм чи процедури його здійснення, це питання врегульовується державами на національному рівні, а їхній вибір залежить від конкретних обставин справи.

Після того, як ми дослідили сутність принципу ефективного розслідування смерті особи (протиправного позбавлення життя) в контексті ст. 2 ЄКПЛ, доцільно з'ясувати, наскільки цей принцип дотримується в Україні.

Правоохоронна система України постійно реформується, попри це, основних проблем так і не вирішено. Зокрема, строки розслідування затягуються, досить часто безпідставно, через досить значну завантаженість слідство проводиться неефективно, з порушенням розглянутих вище принципів, а деякі з нині чинних органів узагалі неспроможні довести процес розслідування до кінця і передати справу до суду; ще один суттєвий недолік - це відсутність взаємодії між правоохоронними органами.

Питання ефективності розслідування неодноразово було предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України. У рішенні по справі «Buchynska v. Ukraine» від 30 квітня 2015 року, заява № 35493/10 ЄСПЛ встановив: розслідування характеризувалося непотрібними затримками та численними випадками бездіяльності, Суд зазначає, що кримінальна справа, розпочата 7 серпня 2002 року (у день, коли відбулася подія), станом на червень 2014 року все ще перебувала на розгляді суду першої інстанції. Тоді загальна тривалість провадження у справі становила майже дванадцять років. Суд повторює, що істотна затримка у розслідуванні замаху на життя може сама по собі підірвати громадську впевненість у дотриманні органами влади принципу верховенства права та порушити питання за ст. 2 Конвенції, окрім випадків, коли така затримка виправдана об'єктивними обставинами; Уряд не надав достатніх аргументів для виправдання дванадцятирічної тривалості провадження, у зв'язку з цим Суд зазначає, що національні органи влади самі визнавали численні випадки бездіяльності та затримки. Також у рішенні зі справи «Kholodkov and Kholodkova v. Ukraine» від 7 травня 2015 року, заява № 29697/08 ЄСПЛ констатував, що Уряд не надав достатнього обґрунтування такої істотної затримки та не довів, що органи влади зробили все від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного збору доказів, встановлення місця знаходження та притягнення до суду осіб, винних у смерті сина заявників [9, с. 22, 23].

Тому з аналізу практики ЄСПЛ ми може зробити висновок, що основними проблемами, які впливають на ефективність розслідування в Україні, є такі: необгрунтовано тривалі строки його проведення, бездіяльність із боку правоохоронних органів, що призводить до втрати доказової інформації, внаслідок чого особам, відповідальним за позбавлення життя, вдається уникнути покарання, чому сприяє і відсутність неупередженості та безсторонності з боку правоохоронних органів. І, як наслідок, порушуються принципи ефективного розслідування, які було визначено практикою ЄСПЛ, цим пояснюється велика кількість звернень до міжнародних судових установ.

Висновки. Ст. 2 Конвенції захищає право на життя, що зобов'язує державу не лише утримуватися від незаконного позбавлення життя, але й забезпечувати ефективне офіційне розслідування, коли люди були вбиті внаслідок застосування сили, зокрема, з боку держави. Крім того, ЄСПЛ наголошує, що ст. 2 Конвенції покладає на державу обов'язок забезпечити право на життя шляхом запровадження ефективних положень кримінального законодавства, спрямованих на запобігання вчиненню злочинів проти особи і підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень. Цей обов'язок опосередковано вимагає існування певної форми ефективного розслідування, якщо є підстави вважати, що особа зазнала небезпечних для життя травм за підозрілих обставин. Саме тому ЄСПЛ у своїй практиці виробив критерії такого розслідування, на які повинні орієнтуватися держави: незалежність, неупередженість, адекватність, оперативність, прозорість. Дотримання цих критеріїв спрямовано на здійснення ефективного розслідування, що, у свою чергу, сприяє підтриманню довіри до правоохоронних органів і забезпечує верховенство права в державі. Питання ефективності розслідування в контексті ст. 2 Конвенції є дуже актуальним і для України, адже, судячи з дослідження практики ЄСПЛ та аналізу статистичних даних щодо розслідування, рівень його ефективності є досить низьким, що свідчить про необхідність реформування та реорганізації правоохоронної системи з урахуванням міжнародного досвіду та досліджених вище критеріїв, які були вироблені у практиці ЄСПЛ.