Екстрадиція як захід протидії тероризму: кримінально-правовий та кримінально-процесуальний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екстрадиція як захід протидії тероризму: кримінально-правовий та кримінально-процесуальний аспекти

Extradition as a counter-terrorism measure: criminal legal and criminal procedural aspects

Козаченко О.В.,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права та інших кримінально-правових дисциплін

Миколаївського інституту права Національного університету «Одеська юридична академія»

Бурятинська В.І.,

магістр права

У статті наголошується, що тероризм, набуваючи ознак однієї з найгостріших загроз для світової спільноти на початку ХХІ століття, яка негативно впливає як на різні сфери суспільного життя всередині окремих країн, так і на різні аспекти міжнародних відносин, вимагає застосування всього спектру заходів правового впливу, які здатні забезпечити формування наднаціонального правового режиму попередження терористичних атак та боротьби з тероризмом як комплексним антисоціальним явищем, серед яких окремо місце займає екстрадиція.

Мета публікації полягає в аналізі юридичної природи та змістовних властивостей екстрадиції, як окремого правового заходу, застосування якого здатне, по-перше, забезпечити ефективність протидії тероризму, по-друге, виступити гарантією недопущення порушень природних прав і свобод людини гарантованих державою; по-третє, забезпечить активну участь України у протидії тероризму на міжнародному просторі.

Екстрадиція характеризується поєднанням кримінально-правового та кримінально-процесуального аспектів. З позиції кримінального права екстрадицію слід розглядати в якості виду кримінально-правового заходу, що займає чинне місце в системі заходів кримінально-правового впливу і який може бути віднесений до заходів забезпечення, під якими слід розуміти особливу групу примусових кримінально-правових заходів що поєднують прийоми і способи правового впливу, які орієнтовані на забезпечення виконання покладених кримінальним законом обов'язків. Екстрадиція характеризується сукупністю властивостей, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер.

Екстрадиція особи, що вчинила терористичне правопорушення, як певний вид діяльності, складається з декількох етапів,, які уособлюють процесуальний аспект цього виду правового заходу, серед яких можна виділити наступні: офіційне звернення про встановлення фактичного місця перебування на території запитуваної сторони особи, яку необхідно видати, та видача такої особи; перевірка обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиційна перевірка); прийняття рішення за запитом про екстрадицію особи, що вчинила терористичний злочин; фактична передача особи під юрисдикцію запитуючої сторони.

За результатом дослідження зроблено висновок, що екстрадиція представляє собою особливий вид примусового кримінально-правового та процесуального заходу, який передбачений у Загальній частині КК України і застосовується на підставі встановлення факту вчинення особою кримінального правопорушення з урахуванням вимог визначеної процедури.

Ключові слова: тероризм, заходи протидії тероризму, кримінально-правові заходи, екстрадиція, властивості екстрадиції, процесуальний порядок застосування екстрадиції.

The article emphasizes that terrorism as one of the most acute threats to the world community has a negative impact on different spheres of public life within individual countries and on different aspects of international relations in the early 21st century. This threat requires the application of the full range of measures of legal influence which allow to ensure the formation of a supranational legal regime for the prevention of terrorist attacks and for the fight against terrorism as a complex antisocial phenomenon. Extradition takes a special place among these measures.

The purpose of the publication comprises analysis of the legal nature and substantive properties of extradition as a separate legal measure. The application of extradition is able, firstly, to secure the effectiveness of counter-terrorism, secondly, to ensure prevention of violation of human rights and freedoms guaranteed by a state; thirdly, extradition will ensure active participation of Ukraine in counter-terrorism process in the international plane.

Extradition is characterized by a combination of criminal legal and criminal procedural aspects. From the position of criminal law, extradition should be considered as a type of criminal legal measure, which occupies a valid place in the system of measures of criminal legal influence and which can be categorized as security measures. Under security measures, a special group of compulsory criminal measures that combine techniques and ways of legal influence, which are oriented to ensuring the fulfillment of the duties laid down by the criminal law should be understood.

Extradition is characterized by a set of properties that are of both objective and subjective nature. The extradition of a person having committed a terrorist offense as a certain type of activity consists of several steps that embody the procedural aspect of this legal measure. The following steps should be highlighted: an official request to establish the actual place of residence in the territory of the requested party of the person to be extradited, and the extradition of such person; verification of circumstances that may forbid extradition (extradition check); deciding upon extradition of a person having committed a terrorist crime; the actual transfer of the person to the jurisdiction of the requesting party.

In compliance with the result of the research, it was concluded that extradition is a special type of a compulsory criminal legal and procedural measure, which is provided for by the General part of the Criminal Code of Ukraine and is applied on the basis of establishing the fact of a person's having committed a criminal offense with a view to the requirements of a certain procedure.

Key words: terrorism, counter-terrorism measures, extradition, extradition properties, procedure for the application of extradition.

Постановка проблеми

Сучасний стан суспільного розвитку засвідчує, що тероризм, як стійке соціальне явище, набуває ознак глобальної проблеми людства, і його суспільна небезпека має тенденцію до зростання як якісно, так і кількісно. Тероризм набуває ознак однієї з найгостріших загроз для світової спільноти на початку ХХІ століття, яка негативно впливає як на різні сфери суспільного життя всередині окремих країн, так і на різні аспекти міжнародних відносин. Події, що відбуваються останнім часом у світі, свідчать про загрозливу, швидко прогресуючу модифікацію цього небезпечного явища. Проблема набула особливої актуальності нині, коли відбувається ескалація тероризму у світі: політичні, етнічні, екстремістські угруповання майже щоденно здійснюють акти тероризму, про які постійно повідомляється через засоби масової інформації. Протидія тероризму вимагає застосування всього спектру заходів правового впливу, які здатні забезпечити формування наднаціонального правового режиму попередження терористичних атак та боротьби з тероризмом як комплексним антисоціальним явищем, серед яких окремо місце займає екстрадиція.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом існування України як незалежної держави окремі кримінально-правові проблеми протидії тероризму в Україні були предметом наукових досліджень багатьох представників кримінально-правової доктрини, серед яких слід виділити напрацювання В.Ф. Антипенка, В.О. Глушкова, О.С. Допілки, В.П. Ємельянова, Ю.А. Іванова, В.В. Крутова, В.Н. Кубальського, В.А. Ліпкана, С.М. Мохончука, Л.В. Новікової, М.В. Семикіна, Є.Л. Стрельцова, В.О. Тулякова та багатьох інших. Серед останніх ґрунтовних робіт, присвячених безпосередньо тероризму, і в яких особливе місце займає дослідження кримінально-правових засад протидії тероризму, слід виділити монографії В. Ф. Антипенка [1], В.С. Канціра [2], В.В. Середи, І.Р. Серкевича [з], В.П. Ємельянова [4], Ю.Б. Данильченка [5]. Праці цих та інших авторів мають велике наукове та практичне значення, але особливої актуальності набуває проблема не тільки правового упередження системного тероризму в Україні за умов, коли поєднання внутрішніх та зовнішніх чинників може утворити сприятливе «терористичне» середовище, але й підвищення рівня ефективності протидії як потенційній, так і здійснюваній терористичній діяльності шляхом застосування окремих видів міжгалузевих правових заходів, до яких відноситься екстрадиція осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень терористичної спрямованості.

Постановка мети. Мета статті полягає в аналізі юридичної природи та змістовних властивостей екстрадиції, як окремого правового заходу, застосування якого здатне, по-перше, забезпечити ефективність протидії тероризму; по-друге, виступити гарантією недопущення порушень природних прав і свобод людини, гарантованих державою; по-третє, забезпечить активну участь України у протидії тероризму на міжнародному просторі.

тероризм екстрадиція протидія

Виклад основного матеріалу

Дослідження обраної теми слід почати з констатації факту: екстрадиція, як окремий правовий захід, має одночасно і кримінально-правову і кримінально-процесуальну природу. Загалом поділ норм права на матеріальні та процесуальні в деяких випадках має достатньо умовний характер, на що вказує не тільки назва останнього основного джерела норм кримінально- процесуального права - Кримінальний процесуальний кодекс України, але й окремі положення діючого кримінального закону та кримінального процесуального законодавства. Одним з таких суміжних правових інститутів, який формується одночасно нормами як матеріального, так і процесуального права, слід визнати інститут екстрадиції.

З позиції кримінального права екстрадицію слід розглядати в якості виду кримінально-правового заходу, що займає чинне місце в системі заходів кримінально-правового впливу і який може бути віднесений до заходів забезпечення, під якими слід розуміти особливу групу примусових кримінально- правових заходів, що поєднують прийоми і способи правового впливу, які орієнтовані на забезпечення виконання покладених кримінальним законом обов'язків [6, с. 39-40].

Екстрадиції, як окремому виду кримінально- правового заходу, притаманні наступні ознаки. По-перше, субстратом (першоелементом) екстрадиції слід визнати кримінально-правовий захід. Кримінально-правовий захід в цілому представляє собою систему прийомів і способів здійснення примусового та реабілітаційно-заохочувального впливу держави на кримінальні практики (кримінальні правопорушення, об'єктивно протиправні діяння, зловживання правом та інші), правомірну поведінку, які застосовуються на підставі закону, детермінованого культурним середовищем, що склалося в конкретно-історичних умовах розвитку суспільства [7, с. 90-91]. Таким чином, будь-який кримінально- правовий захід уособлює збалансування закладеного в ньому примусового та заохочувального потенціалу шляхом поєднання прийомів і способів здійснення кримінально-правового впливу. Домінування того або іншого способу правового впливу (примус або заохочення) створює підстави для виділення в системі заходів примусового (покарання, обмежувальні заходи тощо) або заохочувального (звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від призначення покарання тощо) впливу. Натомість прийом правового впливу уособлює специфіку регулювання суспільних відносин в процесі застосування конкретного кримінально-правового заходу або кримінально-правого заходу певного виду.

По-друге, екстрадиція характеризується некараль- ним кримінально-правовим впливом, її застосування не може розглядатися в якості кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення. По-третє, екстрадиція застосовується за наявності низки умов, які передбачені кримінальним законом.

Першою умовою, яку визначає кримінальний закон в якості підстави для застосування екстрадиції, є вимога наступного змісту: злочинне діяння повинно бути вчинене за межами території України, тобто кримінальне правопорушення повинно бути розпочате, продовжене, закінчене або припинене за межами території України.

Друга умова має суб'єктний характер і пов'язується з наявністю або відсутністю певного правового статусу у особи, яка вчинила злочин за межами території України. Зокрема, в частині 1 ст. 10 КК України визначається, що громадяни України, які вчинили злочин поза межами України не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Відповідно, у частині 2 вказаної статті законодавець визначає, що видані іншій державі за злочин, який вчинений поза межами України, можуть бути лише особи, які не мають громадянства України, тобто є іноземцями або особами без громадянства.

Третьою умовою екстрадиції є ціль її здійснення - з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності. Таким чином, екстрадиція можлива за умови вчинення особою діяння, яке відповідно до кримінального закону України визнається злочином (кримінальним проступком).

По-четверте, досліджуваний вид кримінально- правових заходів має строковий характер, тобто вирішення питання про застосування екстрадиції обмежується часом, визначеним як в загальних положеннях кримінального закону (давність притягнення до кримінальної відповідальності), так і кримінального процесуального законодавства (строки обрання запобіжних заходів, строки прийняття рішення тощо). По-п'яте, позасудовий порядок застосування екстрадиції з можливістю оскарження відповідного рішення в судовому порядку.

Поряд із вказаними ознаками екстрадиції, як заходу, передбаченому кримінальним правом, притаманні наступні властивості як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру [8, с. 208-209]: по-перше, екстрадиція, як окремий кримінально-правовий захід, передбачена кримінальним законом; по-друге, основною метою її застосування є відновлення соціальної справедливості, порушеної вчиненим особою кримінально караного діяння; по-третє, застосування екстрадиції має чітко визначене соціальне замовлення, яке детерміноване виконанням Україною прийнятих на себе міжнародних зобов'язань; по-четверте, підставою застосування екстрадиції є вчинення злочину (кримінального проступку); по-п'яте, особливий суб'єктний склад (іноземці та особи без громадянства), до яких може застосовуватися видача іншій державі; по-шосте, особлива процедура, яка вибудовується на застосуванні дискреційних засад прийняття рішення щодо застосування або відмову у застосуванні екстрадиції як окремого виду кримінально-правового заходу.

З урахуванням визначених ознак та властивостей можна зробити загальний висновок про те, що екстрадиція представляє собою особливий вид примусового кримінально-правового та процесуального заходу, який передбачений в Загальній частині КК

України і застосовується на підставі встановлення факту вчинення особою кримінального правопорушення з урахуванням вимог визначеної процедури.

Процесуальна особливість застосування екстрадиції полягає в тому, що рішення про її застосування може прийматися такими органами державної влади як Генеральна прокуратура (якщо провадження здійснюється на етапі досудового розслідування) та Міністерство юстиції (під час судового провадження) на свій розсуд з урахуванням особливостей вчиненого кримінального правопорушення терористичної спрямованості. Так, відповідно до ст. 590 КПК України після дослідження всіх матеріалів центральні органи України приймають рішення по видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі.

Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що екстрадиція особи, яка вчинила терористичне правопорушення, представляє собою окремий вид примусового кримінально-правового та кримінально-процесуального заходу, який застосовується в межах міжнародного співробітництва у протидії терористичним загрозам та полягає у передачі особи правоохоронним органам іншої держави, на території якої було вчинене терористичне правопорушення, з метою притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.

Екстрадиція особи, що вчинила терористичне правопорушення, як певний вид діяльності, складається з декількох етапів, які уособлюють процесуальний аспект даного виду правового заходу, серед яких можна виділити наступні.

Етап перший: офіційне звернення про встановлення фактичного місця перебування на території запитуваної сторони особи, яку необхідно видати, та видача такої особи. Відповідно до вимог законодавства, клопотання про екстрадицію направляється за умови, якщо за законом України, хоча б одне з вчинених кримінальних правопорушень, у зв'язку з яким запитується видача, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не менше 1 року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і не відбутий строк становить не менше чотирьох місяців. Всі питання, які пов'язані зі зверненням та розглядом запиту, вирішуються Центральними органам України щодо екстрадиції, якими виступають, як вже було вказано, Генеральна прокуратура та міністерство юстиції. Однак, при направленні та отриманні запитів можуть використовуватися і дипломатичні канали та прямі відносини між уповноваженими органами різних держав, але за умови, що двосторонніми договорами передбачений саме такий порядок зносин. Центральні органи України щодо екстрадиції наділені низкою повноважень, серед яких особливо виділяються наступні: 1) звертатися до іноземних держав із запитом про екстрадицію: 2) розглядати запити компетентних органів іноземних держав про екстрадицію; 3) організовувати проведення екстрадиційної перевірки;

організовувати прийом-передачу осіб, щодо яких прийнято рішення про екстрадицію; 5) здійснювати інші повноваження, визначені законом та міжнародними договорами. \

Етап другий: перевірка обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиційна перевірка). Зміст цього етапу створює діяльність визначених законом органів щодо встановлення та дослідження передбачених законодавством та міжнародними договорами обставин, що можуть перешкоджати екстрадиції особи, яка вчинила терористичне правопорушення. Така перевірка здійснюється в строк 60 днів, але за необхідності він може бути продовжений відповідним центральним органом України.

Загалом до обставин, які перешкоджають екстрадиції, відносяться наступні: 1) особа, стосовно якої надійшло клопотання (запит), під час прийняття рішення про екстрадицію є громадянином України; 2) терористичне правопорушення, за який внесено клопотання про видачу, або не вважається кримінально протиправним за законом України, або кримінальним законом не передбачається покарання у виді позбавлення волі; 3) закінчилися передбачені законом строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за вчинення терористичного правопорушення, за який запитано видачу; 4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких не можливе прийняття рішення за запитом про екстрадицію; 5) екстрадиція суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України; 6) екстрадиція не застосовується до осіб, які отримали статус біженця, якщо ставиться питання про її видачу державі, громадянином якої вона була до отримання статусу біженця; 7) існують інші підстави, які передбачені окремими міжнародними договорами України (наприклад, якщо терористичне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється запит про екстрадицію, розглядається запитуваною стороною як політичне або пов'язане з ним правопорушення або якщо особа, екстрадиція якої запитується за станом здоров'я не може бути виданою без шкоди для її здоров'я).

Етап третій: прийняття рішення за запитом про екстрадицію особи, що вчинила корупційний злочин. Після проходження вказаних стадій та вирішення питань, центральний орган України приймає рішення про екстрадицію або про відмову в екстрадиції іноземній державі. Відповідальним за прийняття рішення вважається керівник повноваженого органу або уповноважена ним особа. Про прийняте рішення письмово повідомляється як компетентний орган іноземної держави, так і особа, щодо якої таке рішення прийнято. Якщо прийнято рішення про видачу, то його копія під підпис вручається особі. Якщо впродовж десяти днів рішення не було оскаржено до суду, здійснюється фактична передача особи іноземний державі. У свою чергу, рішення про екстрадицію особи не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до моменту остаточного розгляду заяви. При цьому інформація щодо подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

Особливу увагу слід приділити гарантованому праву особи на оскарження рішення про екстрадицію особи, що вчинила терористичне правопорушення. Так, рішення про екстрадицію може бути оскаржене особою, стовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді, у межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою, або, якщо запобіжний захід не застосовувався, до слідчого судді у межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України. Безпосередньо судовий розгляд по скарзі на екстрадицію здійснюється протягом 5 днів з моменту надходження скарги за участю прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку особи, самої особи, її захисника чи законного представника, якщо останній приймав участь у провадженні. При цьому слід особливо наголосити, що під час розгляду скарги на екстрадицію слідчий суддя не розглядає питання про винуватість або невинуватість особи у вчиненні терористичного правопорушення та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави, а обмежується виключно оцінкою підстав для здійснення екстрадиції та відсутності перешкод для її здійснення.

За результатом розгляду скарги слідчий суддя виносить ухвалу з одним із можливих рішень: 1) залишити скаргу без задоволення, а, відповідно, прийняте рішення про екстрадицію без змін; 2) задовольнити скаргу і скасувати рішення про екстрадицію. При цьому будь-яка із зазначених ухвал може бути оскарження в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи законним представником. Подання апеляційної скарги призупиняє набрання ухвалою законної сили та виконання до розгляду апеляційної скарги по суті.

Етап четвертий: фактична передача особи під юрисдикцію запитуючої сторони. Після прийняття рішення про екстрадицію центральний орган може відстрочити фактичну передачу особи у випадку, якщо: 1) особа, щодо якої прийнято рішення про екстрадицію, притягується до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у виді позбавлення або обмеження волі за інший злочин, не обов'язково терористичного спрямування, на території України - до закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття покарання чи звільнення від покарання або його відбування з будь-яких законних підстав; 2) особа, щодо якої надійшов запит про екстрадицію, тяжко хворіє і за станом здоров'я не може бути видана без шкоди для її здоров'я - до її фактичного видужання чи покращення здоров'я настільки, що фактична екстрадиція може бути здійснена. Фактична передача особи повинна бути здійснена протягом 15 днів з дати, встановленої для її передачі, однак цей строк може бути продовжено центральним органом України до 30 (не більше, ніж на 15 днів). У випадку закінчення встановленого або продовженого строку без фактичної передачі, особа, що підлягає екстрадиції, звільняється з-під варти (якщо до неї був обраний запобіжний захід екстрадиційний арешт).

Висновки

Екстрадиція особи, яка вчинила терористичне правопорушення, є дієвим заходом протидії тероризму. Виділення об'єктивних та суб'єктивних властивостей екстрадиції, притаманних їй як окремому кримінально-правовому заходу забезпечення, а також виокремлення конкретних етапів екстрадиції особи, яка вчинила терористичне правопорушення, переконує в міжгалузевому характері даного інституту.

На основі дослідження кримінального та кримінально-процесуального аспектів екстрадиції, можна надати поняття екстрадиції особи, яка вчинила терористичне правопорушення, як окремого виду примусового кримінально-правового та кримінально-процесуального заходу, який застосовується в межах міжнародного співробітництва у протидії терористичним загрозам та полягає у передачі особи правоохоронним органам іншої держави, на території якої було вчинене терористичне правопорушення, з метою притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.

Список використаних джерел

Антипенко В.Ф. Міжнародна кримінологія: досвід дослідження Тероризму : монографія. Одеса : Фенікс, 2011.317 с.

Канцір В.С. Тероризм у сучасному глобалізаційному просторі: філософсько-правовий вимір : монографія. Львів : Край, 2011. 558 с.

Тероризм: кримінологічна детермінація і кримінально-правова Протидія : монографія / В.В. Середа, І.Р Серкевич; за заг. ред. В.С. Канціра. Львів : ЛьвДУВС, 2016. 188 с.

Ємельянов В.П. Антитерористичне законодавство: поняття, система, шляхи вдосконалення : монографія. Харків : Право, 2016. 88 с.

Данильченко Ю.Б. Тероризм: феномен, детермінація, протидія : монографія. Харків : Золота миля, 2018. 478 с.

Козаченко О.В. Архітектоніка кримінально-правового впливу: поняття, властивості та система кримінально-правових заходів. Вісник асоціації кримінального права України. 2017. Вип. 1(8). С. 22-40.

Козаченко О.В. Поняття та властивості кримінально-правових заходів. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». Т 16 / голов. ред. М.В. Афанасьєва: МОН України, НУ «оЮа». Одеса : Юрид. л-ра, 2015. С. 87-95.

Козаченко О.В. Кримінально-правові заходи: культуро-антропологічний вимір : монографія. Миколаїв : Іліон, 2011. 504 с.

Размещено на Allbest.ru