Земельна ділянка як об’єкт аграрних правовідносин

Размещено на http://allbest.ru

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Земельна ділянка як об'єкт аграрних правовідносин

Сокол М.В., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Гнатюк С.В.,студентка 6-го курсу

Анотація

У науковій статті досліджуються об'єкти аграрно-земельних правовідносин. Акцентується увага на тому, що до таких об'єктів варто віднести земельні ділянки сільськогосподарського призначення та тимчасово несформовані земельні ділянки відповідного призначення. Земля ж не належить до об'єктів аграрних правовідносин, навіть якщо наявні індивідуалізуючі ознаки.

У дослідженні виокремлюються ознаки земельної ділянки, які варто поділяти на фізичні та юридичні. Наголошується на тому, що основною фізичною ознакою є те, що земельна ділянка є частиною земної поверхні, яка має відповідне цільове призначення, межі, місце розташування, площу та присвоєний кадастровий номер. Юридичною ознакою земельної ділянки є наявність на неї юридичних прав.

Встановлено, що індивідуалізуючою ознакою земельної ділянки є її межі. Саме визначені межі дозволяють відмежувати її від інших земель і земельних ділянок, тобто чітко виокремити її на місцевості та визначити правовий режим. Межі земельної ділянки не можуть бути встановлені довільно, порядок їх встановлення закріплений на законодавчому рівні. Самовільно встановлені або змінені кордони не створюють об'єкт правовідносин - земельну ділянку.

Зроблено висновок, що земельна ділянка вважається створеною після проведення державної реєстрації, але при цьому всі фізичні ознаки земельної ділянки (як основні, так і додаткові) мають бути визначені попередньо, ще до моменту проведення зазначеної процедури. Юридична ознака земельної ділянки виникає одночасно із реєстрацією права власності на неї.

Наголошується на необхідності заміни терміна «призначення для сільськогосподарських потреб» на «придатність для цілей сільського господарства», оскільки чинне земельне законодавство не передбачає можливості резервування таких земель.

На підставі проведеного аналізу доведено, що землями сільськогосподарського призначення є землі, придатні для цілей рослинництва, тваринництва, виробництва, зберігання і первинної переробки сільськогосподарської продукції, а також для здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури та інших цілей ведення сільськогосподарського виробництва, які наділені особливим правовим режимом.

Ключові слова: аграрне право, об'єкти аграрних правовідносин, земельні ділянки, землі сільськогосподарського призначення.

Abstract

Land plot as an object of agricultural relations

The article deals with the objects of agricultural-land legal relations. The emphasis is placed on the fact that such sites should include agricultural land and temporarily not created land plots for that purpose.

The land, however, does not belong to the objects of agrarian relations, even if there are individualized features.

The study highlights the features of land that should be divided into physical and legal. Accordingly, it is emphasized that the main physical features are that the land plot is a part of the land surface that has the appropriate purpose, boundaries, location, area and cadastral number assigned. A legal feature of a land plot is the presence of legal rights to it.

It is established that the individual character of a land plot is its boundaries. It is the defined boundaries that allow it to be distinguished from other lands and land plots, which means that it is clearly distinguished on the ground and defines the legal regime.

The boundaries of the land cannot be arbitrarily established, the order of their establishment is fixed at the legislative level. Unlawfully established or changed boundaries do not create the object of legal relationship - land.

It is concluded that the land plot is considered to have been created after the state registration, but all physical features of the land plot, both basic and additional, will already be determined in advance, even before the said procedure. A legal feature of a land plot arises at the same time as the registration of ownership of it.

Stresses the need to substitute the word of appointment for agricultural purposes for suitability for agricultural purposes, since the current land legislation does not provide for the possibility of reservation of such lands.

Based on the analysis, it is proved that agricultural lands are lands suitable for the purposes of crop, livestock, production, storage and primary processing of agricultural products, as well as for the implementation of agricultural research and training activities, placement of appropriate production infrastructure and other management purposes agricultural production, which are endowed with a special legal regime.

Key words: agricultural law, objects of agricultural legal relations, land plots, agricultural land.

Постановка проблеми

Земля сільськогосподарського призначення є основним об'єктом аграрно-земельних правовідносин, адже без її наявності здійснювати будь-яку сільськогосподарську діяльність неможливо. Така земля водночас є просторовою базою, засобом виробництва, об'єктом нерухомості і природним ресурсом, а також виступає предметом праці та умовою зайнятості сільського населення. Це визначає пріоритет у використанні земель сільськогосподарського призначення, їх особливий правовий режим, необхідність охорони, спрямованої на збереження їх площі, запобігання розвитку негативних процесів і підвищення родючості ґрунтів.

Стан дослідження. Питання визначення об'єктів аграрно-земельних правовідносин неодноразово піднімалося у науковій літературі. Серед основних досліджень варто виділити праці В.І. Андрейцева, В.М. Єрмоленко, П.ф. Кулинича, А.М. Мірошниченка, В.В. Носіка, М.В. Шульги та інших вчених. Проте немає єдності позицій щодо необхідності віднесення до об'єктів аграрно-земельних правовідносин землі як просторової бази та тимчасово несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що зумовлює необхідність проведення подальшого аналізу.

Метою статті є аналіз чинного законодавства, яке визначає зміст поняття «земельна ділянка сільськогосподарського призначення», його інтерпретацію в науковій літературі та виокремлення індивідуалізуючих ознак.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу (далі - ЗК) України перше місце серед усіх категорій земель належить землям сільськогосподарського призначення. Дана норма виділяє її основне призначення - використання у сільськогосподарському виробництві - та визначає її правовий режим, який наділений певними особливостями.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей [1, ст. 22].

На думку деяких науковців, зміст слова «призначення» варто трактувати як визначення заздалегідь для будь-яких цілей. для земель сільськогосподарського призначення це означає зарезервованість певних земельних масивів для цілей ведення сільського господарства [2, с. 5]. Оскільки чинне земельне законодавство не передбачає можливості резервування земель сільськогосподарського призначення для подальшого їх використання для потреб сільського господарства, вказані висновки видаються необґрунтованими.

Дещо по-іншому вказану ознаку розглядає Н.І. Титова. На її думку, вживання терміна «землі сільськогосподарського призначення» є нелогічним, оскільки землі не можуть ніким бути суб'єктивно призначені як сільськогосподарські, адже вони об'єктивно і від природи є такими [3, с. 11].

На противагу цьому А.М. Мірошниченко зазначає, що натепер немає однозначного законодавчого вирішення питання про категорію та правовий режим сільськогосподарських угідь, що перебувають у складі інших категорій земель (лісогосподарського призначення, водного фонду, природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, у тому числі тих, що надаються для сільськогосподарських потреб тимчасово). На його думку, більш правильним було би вважати, що подібні земельні ділянки належать водночас до декількох категорій земель [4, с. 109].

Придатність земель для використання у сільському господарстві встановлюється на підставі даних державного земельного кадастру (бонітування ґрунтів, облік кількості та якості земель тощо) органами, які погоджують, здійснюють експертизу та затверджують відповідну землевпорядну документацію [5].

Враховуючи ту обставину, що землі для потреб сільського господарства відповідно до земельного законодавства можуть бути надані з інших категорій земельного фонду, пропонуємо таке формулювання. Землі сільськогосподарського призначення - це землі, придатні для цілей рослинництва, тваринництва, виробництва, зберігання і первинної переробки сільськогосподарської продукції, а також для здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури та інших цілей ведення сільськогосподарського виробництва, які наділенні особливим правовим режимом. правовий земельний сільськогосподарський аграрний

У теорії земельного права обстоюється думка про те, що земля є загальним об'єктом земельних правовідносин, а земельна ділянка - це індивідуально визначена частина земельної території країни. У ст. 78 Земельного кодексу України зазначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. А у наступній статті визначено, що об'єктом права власності є земельна ділянка, тобто в законодавстві не висвітлено чітких відмінностей між землею та земельною ділянкою як об'єктом аграрно-земельних правовідносин.

Труднощі з відмежуванням даних об'єктів один від одного виникають як на теоретичному, так і на практичному рівні. Згідно із земельним кодексом земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами [1].

Аналіз наведеного визначення та інших норм земельного законодавства дозволяє назвати низку ознак земельної ділянки.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні. Цим підкреслюється, що земельна ділянка є складовою частиною поняття «земля (землі)». Земельне законодавство виділяє такі структурні елементи зазначеного вище об'єкта: категорії земель (за основним цільовим призначенням), види земель (за природно-історичними ознаками, станом і характером використання), земельні межі (частина земель, яка має замкнений кордон), місце розташування, площу, а також обов'язково кадастровий номер ділянки.

Індивідуальною ознакою земельної ділянки є її межі. саме встановленні межі дозволяють відмежувати її від інших земель і земельних ділянок, тобто однозначно визначити її. Межі земельної ділянки не можуть бути встановлені довільно, порядок їх встановлення закріплений на законодавчому рівні. самовільно встановлені або змінені кордони не створюють об'єкт правовідносин - земельну ділянку.

Площа і місце розташування земельної ділянки безпосередньо визначаються координатами і геометричними розмірами її кордонів, можуть змінюватися в зв'язку зі зміною межі земельної ділянки, тому названі ознаки можна розглядати як додаткові, які не впливають на індивідуалізацію земельної ділянки.

Відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування [5, ст. 1]. З огляду на це визначення можна сказати, що земельна ділянка вважається створеною після проведення державної реєстрації, але при цьому всі зазначені попередні ознаки земельної ділянки мають бути визначені ще до моменту проведення зазначеної процедури.

При державній реєстрації створення нерухомого майна (земельної ділянки) заводиться реєстраційна справа, яка має номер, який одночасно є кадастровим та інвентарним номером нерухомого майна. Кадастровий номер дозволяє співвіднести земельну ділянку з іншими землями, земельними ділянками. Так, частина кадастрового номера збігається з номером кадастрової зони, частина цього номера позначає номер кадастрового кварталу, а цифри, що залишилися - номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу. Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою [6, п. 30].

Присвоєння кадастрового номера служить для державної реєстрації та кадастрового обліку земель, земельних ділянок, а також забезпечує ідентифікацію земельної ділянки, структурування інформації про земельні ділянки та розташовані на них об'єкти нерухомого майна, а також ідентифікацію доступу до такої інформації. З урахуванням наведеного заслуговує на підтримку наукова позиція про те, що індивідуалізацією земельної ділянки служить така її ознака, як просторова обмеженість, тоді як кадастровий номер може розглядатися як ідентифікуюча ознака земельної ділянки та присвоюється з метою зручності [7, с. 24-25].

Всі наведені ознаки Ірина Шахрай класифікує так:

- індивідуальні ознаки - це межа і цільове призначення земельної ділянки;

- додаткові ознаки - це площа, місце розташування, призначення земельної ділянки відповідно до єдиної класифікації призначення об'єктів нерухомого майна;

- інформаційні ознаки - це кадастровий номер і адреса земельної ділянки [8, с. 52].

Проте вважаємо більш доречною класифікацію ознак земельної ділянки, наведену П.Ф. Кулиничем, який поділяє їх на фізичні та юридичні. так, до фізичних ознак земельної ділянки автор відносить визначення земельної ділянки як частини земної поверхні та наявність меж за всім периметром земельної ділянки, а до юридичних - наявність встановлених на неї прав [9, с. 217], що, на нашу думку, і виокремлює земельну ділянку як об'єкт правовідносин.

Доведення даної позиції полягає в тому, що об'єктом земельних правовідносин також вважається несформована земельна ділянка, тобто та земля, яка ще не має задокументованих меж, місця розташування, площі, а також не має присвоєного кадастрового номеру. Хоча дані ознаки не задокументовані офіційно, але вони наявні (крім кадастрового номера).

Виникає запитання щодо того, чи може несформована земельна ділянка виступати об'єктом аграрних правовідносин. Вважаємо, що так, адже згідно з даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру повна інвентаризація земель сільськогосподарського призначення із присвоєнням кадастрових номерів буде завершена до початку дії ринку землі, тобто термін «несформована земельна ділянка сільськогосподарського призначення» є тимчасовим. Крім того, такий об'єкт характеризується і юридичною ознакою - правом на несформовану земельну ділянку.

Відповідно до законодавства власники таких земельних ділянок можуть здійснювати правомочності володіння та користування такими ділянками без будь-яких обмежень. Проте вони обмежені у здійсненні правомочності розпорядження такими ділянками до повного їх сформування - внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру та присвоєння кадастрового номера. Так, власники несформованих земельних ділянок не мають права передати її в оренду або відчужити. Натомість несформована земельна ділянка може бути передана у спадок. Водночас власники несформованих земельних ділянок мають право на захист у разі порушення належного їм права власності на такі ділянки відповідно до закону та можуть задіяти весь передбачений набір способів цивільно-правового захисту [10, с. 185].

Досить багато дискусій виникає з приводу визнання об'єктом правовідносин землі як просторової бази, оскільки земля є не індивідуально визначеним об'єктом, а родовим.

Відмінною особливістю земельної ділянки є те, що вона утворюється для визначених цілей використання, що зумовлює найважливіші риси її правового режиму. Властивість землі як природного ресурсу проявляється в тому, що вона використовується в діяльності людини. Однак земельний правопорядок дозволяє використовувати тільки ту частину поверхні землі, яка визначена для таких цілей використання в порядку, встановленому законодавством через процедуру формування земельної ділянки, і тільки особі, яка користується майновим правом на неї. Таким чином, межі земельної ділянки визначають територіальні межі здійснення правочинів власника, що становлять зміст майнового права. Земля ж (землі), навіть отримуючи точний опис меж та інші індивідуалізуючі ознаки, є об'єктом тільки земельних відносин, в яких виступає як природний об'єкт і природний ресурс, а не як об'єкт права власності та інших майнових прав.

Проведений аналіз дає можливість сформулювати висновок, що основним об'єктом аграрних правовідносин виступають земельні ділянки сільськогосподарського призначення та тимчасово не сформовані земельні ділянки відповідного призначення. Земля ж не належить до об'єктів аграрних правовідносин, навіть якщо наявні індивідуалізуючі ознаки.

Список використаних джерел

1. Земельний кодекс України : Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-Ш. Відом. Верхов. Ради України. 2002. № 3-4. Ст. 27 (зі змінами).

2. Крассов О.И., Голышев Н.А. О понятии земель сельскохозяйственного назначения. Экологическое право. 2010. № 1. С. 2-8.

3. Титова Н.І. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України : науково-навчальний посібник. Львів : ПАІС, 2005. 368 с.

4. Мірошниченко А.М. Науково-практичний коментар до Земельного кодексу України. Київ : Алерта, 2011. 516 с.

5. Про державний земельний кадастр : Закон України від 07.07.2011 р. № 27б8-Ш. Відом. Верхов. Ради України. 2012, № 8. Ст. 61 (зі змінами).

6. Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру : Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 р. № 1051. URL: https://https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF (дата звернення: 07.12.2019).

7. Минаева А.А. Земельный участок как объект земельных правоотношений : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. Москва, 2007. 26 с.

8. Шахрай И. Земельные участки и их части как объекты земельных правоотношений. Юстиция Беларуси. 2015. № 11. С. 50-54.

9. Кулинич П.Ф. Земельна ділянка як об'єкт правових відносин: поняття, ознаки, види. Часопис Київського університету права. 2010. № 3. С. 215-219.

10. Кулинич О.П. До питання про визначення земельної ділянки як об'єкта цивільних та земельних прав. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. 2014. Вип. 197. Ч. 2. С. 182-188.

Размещено на Allbest.ru