Правове регулювання кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу в законодавстві азійських країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Правове регулювання кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу в законодавстві азійських країн

Лимонченко М.С., прокурор Київської місцевої прокуратури № 10, аспірант кафедри кримінального права та процесу

У статті досліджено правове регулювання кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу у законодавстві окремих азійських країн. Нормативне регулювання кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу відображає принципи, закріплені у Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок в 1993 р., Пекінській декларації в 1995 р. та Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, також відомій як Стамбульська конвенція. Водночас, у багатьох азійських країнах та країнах Далекого Сходу норми про відповідальність за примушування до шлюбу були передбачені кримінальним законодавством і до прийняття зазначеної конвенції. Аналіз іноземного правового досвіду регулювання інституту кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу країнами Азії та Сходу доводить, що законодавчі норми цих держав чи не найсуворішим чином передбачають склади протиправних діянь які посягають на свободу сімейно-шлюбних відносин.

Наголошено, що на виконання вимог статті 37 Стамбульської Конвенції було запропоновано доповнити КК України новою статтею 1512 «Примушування до шлюбу». Водночас, редакція статті 1512 КК України може призвести до надмірної криміналізації відносин, що нині урегульовані нормами чинного законодавства України, а тому вимагає ґрунтовного науково-теоретичного аналізу. Запропонована законом редакція в частині встановлення відповідальності за «примушування до шлюбу» є значно ширшою, ніж передбачено Конвенцією, положення якої вимагають криміналізувати лише «примушування дорослого або дитини до вступу у шлюб».

Дослідження правового регулювання кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу у законодавстві зарубіжних країн доводить поширеність такої кримінально-правової норми, а використання методології компаративіського аналізу дозволяє запропонувати удосконалення цієї норми.

Ключові слова: шлюб, домашнє насильство, примушування до шлюбу, кримінальна відповідальність.

LAW REGULATION OF CRIMINAL LIABILITY FOR COERCION TO MARRIAGE IN LEGISLATION OS ASIAN STATES

The law regulation of criminal liability for coercion to marriage in legislation of Asian states is researched. The normative regulation of criminal liability for coercion to marriage includes principles that are proclaimed in UN Declaration on the Elimination of Violence against Women, 1993, Beijing Declaration, 1995 and Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence (Istanbul Convention). Simultaneously, the statements on criminal liability for coercion to marriage were included into criminal legislation of Asian and Far Eastern countries before Istanbul Convention. The analysis of the foreign legal experience of regulating the institution of criminal responsibility for coercion to marriage in the countries of Asia and the East proves, that legislative norms of these states the most strictly provide the compositions of illegal acts that violate the freedom of family and marriage relations.

There is stressed, that for implementing of of the requirements of Article 37 of the Istanbul Convention was proposed to supplement the Criminal Code of Ukraine with the new Article 1512 “Coercion to marriage”. At the same time, statements of the Article 1512 of the Criminal Code of Ukraine can lead to excessive criminalization of relations, which are now regulated by the current legislation of Ukraine, and therefore require a thorough scientific and theoretical analysis. The version of the Article on the imposition of liability for “coercion to marriage” that is proposed by current Law, is much wider than provided for in the Convention, the provisions of which require that only “coercion of an adult or a child to marriage” can be criminalized.

The researching of the legal regulation of criminal liability for coercion to marriage in the laws of foreign countries proves the prevalence of such criminal norm; and using of methodology of comparative analysis let us to sugges an improving of this statement.

Key words: marriage, domestic violence, coercion to marriage, criminal liability.

Вступ

Постановка проблеми. За останні три десятиліття насильство щодо жінок, включно із домашнім насильством, привертає підвищену увагу з боку міжнародної спільноти, що знаходить своє відображення у міжнародному праві. Упродовж цього періоду було здійснено кілька вирішальних кроків, серед котрих наведемо лише окремі: ухвалення Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок в 1979 р., а також загальних рекомендацій та висновків, затверджених Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок; Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок в 1993 р.; Міжамериканської конвенції про запобігання, покарання і викорінення насильства щодо жінок в 1994 р.; Пекінської декларації в 1995 р.; Протоколу про права жінок в Африці до Африканської хартії прав людини і народів в 2003 р.

Таким чином, існує потужна міжнародно-правова база в галузі боротьби з насильством щодо жінок. Рада Європи також ухвалила низку рішень і дій, спрямованих на вирішення проблеми насильства щодо жінок, в першу чергу, План дій від 1995 р., Рекомендацію Rec (2002) Комітету міністрів державам-членам Ради Європи про захист жінок від насильства від 2002 р. і, нарешті, Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, також відому як Стамбульська конвенція.

Стамбульська конвенція є найбільш повним і далекосяжним документом у цій галузі, оскільки у ній поєднано кращі світові стандарти та практики. Вона також відтворює сучасний погляд на права людини, який передбачає розуміння того, що боротьба з насильством стосовно жінок є обов'язком держави. Стамбульська конвенція набула чинності 1 серпня 2014 р. після її ратифікації 10 державами.

У зазначеній сфері діє Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про попередження насильства в сім'ї», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про безоплатну правову допомогу», «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про Національну поліцію», а також Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та відповідна практика Європейського суду з прав людини у справах, які стосуються насильства стосовно жінок, у тому числі домашнього насильства (справи «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey, 2009 р.), «Сандра Джанкович проти Хорватії» (Sandra Jankovic v. Croatia, 2009 р.), Еремія v. Молдова (Eremia v. Moldova, 2013 р.)

На виконання вимог статті 37 Конвенції було запропоновано доповнити КК України новою статтею 151² «Примушування до шлюбу». Необхідно зазначити, що запропонована законопроектом редакція в частині встановлення відповідальності за примушування «до шлюбу» є значно ширшою, ніж передбачено Конвенцією, положення якої вимагають криміналізувати лише «примушування дорослого або дитини до вступу у шлюб».

Стан дослідження. Теоретичною основою для проведення дисертаційного дослідження, стали праці вітчизняних науковців: М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, О.М. Костенка, А.А. Музики, В.О. Навроцького, Ф.Г. Бурчака, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, П.Л. Фріса, М.І. Хавро- нюка, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та інших відомих вчених.

Мета статті. Проблематика криміналізації примушення до шлюбу на монографічному рівні в Україні не досліджувалось. Редакція статті 151² КК України може призвести до надмірної криміналізації відносин, що нині урегульовані нормами чинного законодавства України, а тому вимагає ґрунтовного науково-теоретичного аналізу. Оцінка сучасного стану досліджень з проблем криміналізації примушення до шлюбу, досвід правового регулювання кримінальної відповідальності за цей злочин за кордоном, дозволяє дійти висновку, що цей напрям наукового пошуку відповідає потребам правоохоронної практики та вимагає свого детального наукового аналізу.

Виклад основного матеріалу

У дослідженні будь-якої наукової проблеми важливе значення надається методології, що утворює систему принципів і способів організації й побудови теоретичної і практичної діяльності. Дослідження питань кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу побудоване на застосуванні традиційних методів, розгорнутого аналізу вихідних даних концептуального науково- теоретичного характеру, досвіду іноземних правових систем. За допомогою порівняльно-правового методу можна проаналізувати законодавство зарубіжних держав, що належать до різних правових систем, в частині кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу, визначити загальні тенденції розвитку відповідних положень, надані відповідні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України.

Необхідність і важливість компаративістського методу зумовлюється тим, що між наявними у світі правовими системами постійно спостерігаються такі процеси, як взаємопроникнення, наслідування, взаємний вплив, гармонізація, уніфікація. Інтенсивність цих процесів зумовлюється належністю певної правової системи до одного й того ж типу чи до різних типів права. Ще з давніх-давен сформувалося підґрунтя для проведення порівняльних досліджень права, звичаїв, традицій різних народів [1]. Зазначене обумовлює важливість аналізу кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу у законодавстві окремих держав.

На сьогодні у законодавстві багатьох країн світу запроваджений інститут кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу. Аналіз іноземного правового досвіду регулювання інституту кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу країнами Азії та Сходу доводить, що законодавчі норми цих держав чи не найсуворішим чином передбачають склади протиправних діянь, що посягають на свободу сімейно-шлюбних відносин.

Так у кримінальному законодавстві Республіки Таджикистан міститься правова норма, що передбачає відповідальність за «Видання заміж дівчинки, яка не досягла шлюбного віку» (ст. 168 КК Республіки Таджикистан). Відповідно до неї «Видання заміж дівчинки, яка не досягла шлюбного віку, батьками або опікунами, або особами, яким вона підпорядковується, як і посередництво чи сприяння виданню заміж, карається виправними роботами строком до двох років або обмеженням свободи на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців (в редакції Закону РТ от 10.12.99 р. № 877)». Із суміжних складів злочину привертає увагу стаття 170 КК Республіки Таджикистан «Двоєженство або багатоженство», відповідно до якої «Двоєженство або багатоженство, тобто співжиття із двома або кількома жінками та ведення спільного господарства, карається штрафом у розмірі від однієї до двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати або виправними роботами на строк до двох років, або ж обмеженням свободи на строк до п'яти років чи арештом на строк від трьох до шести місяців (в редакції Закону РТ от 10.12.99 р. № 877)» [2].

Стаття про кримінальну відповідальність за примушування до шлюбу міститься й у законодавстві Республіки Узбекистан (ст. 136 та 137). Так, стаття 136 КК Республіки Узбекистан «Примушування жінки до вступу у шлюб чи перешкоджання вступу у шлюб» передбачає кримінальну відповідальність за «Примушування жінки до вступу у шлюб або продовження шлюбного співжиття, або викрадення для вступу у шлюб усупереч її волі, так само, як і перешкоджання вступу жінки у шлюб, караються штрафом до двадцяти п'яти мінімальних розмірів заробітної плати або виправними роботами до трьох років, або арештом до шести місяців, або позбавленням волі до трьох років», а стаття 137 КК Республіки Узбекистан (Викрадення людини) доповнює кримінальну відповідальність у частині «викрадення» наступним чином «Викрадення людини із відсутністю ознак, передбачених статтею 245 чинного Кодексу, карається позбавленням волі від трьох до п'яти років. Те ж діяння, вчинене: а) щодо неповнолітнього; б) з корисливих або інших ницих міркувань; в) за попередньою змовою групою осіб; г) повторно або небезпечним рецидивістом, - карається позбавленням волі від п'яти до дев'яти років із конфіскацією майна або без неї. Те ж діяння: а) вчинене особливо небезпечним рецидивістом; б) що призвело до важких наслідків, карається позбавленням волі від 10 до 15 років із конфіскацією майна або без неї» [3].

Стаття про кримінальну відповідальність за примушування до шлюбу містилися і в законодавстві Киргизької Республіки Узбекистан (ст. 155). Зокрема, у цій статті («Примушування жінки до вступу у шлюб чи перешкоджання вступу у шлюб») йдеться про те, що «Примушування жінки до вступу у шлюб або продовження шлюбного співжиття, або викрадення для вступу у шлюб усупереч її волі, як і перешкоджання жінці вступити у шлюб - караються штрафом у розмірі від ста до двохсот мінімальних місячних заробітних плат або позбавленням волі на строк до п'яти років» [4]. При цьому привертає увагу кримінально-правова відповідальність за «викрадення жінки з метою перешкоджання вступу у шлюб», що є іншим, так би мовити, «негативним» проявом «примушування до укладання шлюбу». Подібна нормативно-правова практика заслуговує на увагу.

Кримінальний кодекс Республіки Корея у статті 291 (Викрадення людини із метою одруження), встановлює відповідальність у випадку коли «Особа, яка викрадає іншу людину силою або обманом із метою вступити із нею у шлюб, карається каторжними роботами на строк, що не переважає п'яти років». У випадку корейського кримінального законодавства об'єктивною стороною (способом) примушування до шлюбу виступає саме фізичне викрадення потерпілої [5]. правовий кримінальний шлюб азія

Навіть на тлі інших країн сходу привертає до себе увагу унормування кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу за кримінальним законодавством Туреччини. У КК Туреччини міститься окрема Глава, яка має назву «Викрадення дівчини, жінки або чоловіка», яка включає статті 429-234, що містять різноманітні склади злочину, пов'язані з примушуванням до шлюбу. Так, у статті 429 КК Туреччини йдеться, що «особа, яка із використанням сили, примусу, погроз чи обману викрала чи утримує повнолітню або визнану повнолітньою жінку під впливом пристрасті або із метою одруження, карається тяжким ув'язненням на строк від трьох до десяти років. Якщо викрадена жінка - заміжня, строк тяжкого ув'язнення не може бути менше семи років». У ст. 430 КК Туреччини встановлено, що «Особа, яка із використанням сили, примусу, погроз чи обману викрала чи утримує особу, яка не досягла повноліття, під впливом пристрасті або із метою одруження, карається тяжким ув'язненням на строк від п'яти до десяти років. Якщо особу, яка не досягла повноліття, було викрадено без застосування сили, примусу, погроз чи обману і за її згодою, під впливом пристрасті або із метою одруження, винна особа карається ув'язненням на строк від шести місяців до трьох років». При цьому стаття 431 КК Туреччини фактично виступає як кваліфікований склад попередніх норм. У ній зазначено, що «Якщо викраденій особі не виповнилося 12 років, винна особа карається тяжким ув'язненням на строк не менше п'яти років, навіть якщо нею не були застосовані сила, примус, погроза чи обман при вчиненні діяння».

Особливо кваліфікований склад містить стаття 432 КК Туреччини: «Якщо особа, що вчинила один із злочинів, вказаних у попередніх статтях, не здійснивши жодного непристойного вчинку, із власної волі поверне викрадену або утримувану нею особу в дім, звідки вона була викрадена, або у дім, у котрому проживає її сім'я, або відпустить її у безпечному місці, звідки її зможе забрати сім'я, то така особа у випадку, передбаченому у статті 429, карається ув'язненням на строк від одного місяця до одного року; у випадку, передбаченому статтею 430, на строк від шести місяців до трьох років, а у випадку, передбаченому статтею 431, на строк від одного року до п'яти років». Містить кримінальне законодавство і відсилання до ситуації «пом'якшення» стану покарання.

Йдеться про статтю 433 КК Туреччини, яка встановлює, що «якщо один із злочинів, передбачених у попередніх статтях, було вчинено виключно із метою одруження без здійснення жодного непристойного поступку, покарання, що призначається винній особі, зменшується на третину або половину».

Проте, особливий інтерес становить положення норми, закріпленої у статті 434 КК Туреччини, яке можна характеризувати, як «умовно реабілітуюча обставина». У ній йдеться про відкладання покарання винної особи: «У випадку укладання шлюбу між викраденою або утримуваною дівчиною чи жінкою і обвинуваченим чи засудженою особою, кримінальне переслідування чоловіка або, якщо було винесено вирок, виконання покарання відтерміновується. Якщо упродовж строку давності із причини, несправедливо обґрунтованої чоловіком, виноситься рішення про розлучення, кримінальне переслідування відновлюється, а попередньо призначене покарання - реалізовується. Положення цієї статті також застосовуються щодо статей 414, 415 і 416. Обставини, що є основою для відтермінування кримінального переслідування або виконання покарання щодо обвинуваченого або засудженого, який вступив у шлюб, також виступають основою для відтермінування кримінального переслідування або виконання покарання щодо осіб, причетних до вчинення вказаних діянь» [6].

На завершення необхідно згадати і про кримінальну відповідальність за примушування до шлюбу в законодавстві Японії. Диспозиція статті 225 КК Японії охоплює наступні діяння (Захоплення і викрадення в корисних чи розпусних цілях або з метою вступу у шлюб) і передбачає, що «Той, хто в корисливих цілях або з метою розпусти чи вступу у шлюб захопив або викрав іншу особу, карається позбавленням волі із примусовою фізичною працею на строк від одного до десяти років». При цьому необхідно враховувати і положення статті 229 (Окреме обвинувачення) КК Японії, за якою «Кримінальне переслідування за злочинні діяння, передбачені статтями 224, 225, за вчинене злочинне діяння із метою сприяти цим злочинам, передбачене частиною 1 статті 227, за злочинне діяння, передбачене частиною 3 тієї ж статті, а також за замах на вчинення цих злочинних діянь, якщо вони навіть вчинялися не з корисливою ціллю, порушується лише за скаргою потерпілої особи. Однак, якщо злочинець вступив у шлюб із викрадачем, викраденою або проданою особою, то скарга допускається лише після вступу у законну силу судового рішення про визнання цього шлюбу недійсним або про його розірвання» [7].

Передбачено інститут кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу і за кримінальним законодавством Китайської народної республіки. При цьому, об'єктом злочинного посягання є не лише свобода укладання шлюбу, але й особиста свобода та недоторканість потерпілої особи. За настання наслідків кваліфікованого складу передбачено відповідальність за настання смерті потерпілої особи. Йдеться про ст. 257 КК КНР «1. Втручання третіми особами шляхом насилля у реалізацію свободи шлюбу карається позбавленням волі на строк до 2 років або короткостроковим арештом. 2. Вчинення злочину, вказаного у частині першій цієї статті, що призвело до смерті потерпілого, карається позбавленням волі на строк від двох до семи років». Водночас, частина 3 статті 257 КК КНР містить також відсилання до «приватного обвинувачення»: «Вказаний у частині першій цієї статті злочин тягне за собою покарання лише у разі подання скарги у суд». Із суміжних складів злочину привертає увагу стаття 258 КК КНР, яка встановлює відповідальність за багатоженство: «Повторний шлюб при наявності чоловіка (дружини) чи шлюб із особою, яка уже перебуває у шлюбі, караються позбавленням волі на строк до 2 років або короткостроковим арештом» [8].

Отже, після прийняття Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами запровадження інституту кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу набуло широкого розповсюдження серед країн Європи. При цьому, у багатьох азійських країнах та країнах далекого сходу норми про відповідальність за примушування до шлюбу були передбачені кримінальним законодавством і до прийняття зазначеної конвенції.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Дослідження правового регулювання кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу у законодавстві зарубіжних країн доводить поширеність такої кримінально-правової норми, а використання методології компаративістського аналізу дозволяє запропонувати вдосконалення цієї норми. Із позицій соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за примушування до шлюбу є абсолютно беззаперечним факт важливості суспільних відносин добровільності укладання шлюбу та відсутності конкретного правового припису, який би передбачав відповідальність за примушування до шлюбу до імплементації у КК України положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.

Список використаних джерел

1. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство: природа та функції. Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.11. К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2000. С. 535-545.

2. Уголовный кодекс Республики Таджикистан. Предисловие А.В. Федорова. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. 410 с.

3. Уголовный кодекс Республики Узбекистан. Вступительная статья М.Х. Рустамбаева, А.С. Якубова, З.Х. Гулямова. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. 338 с.

4. Уголовный кодекс Кыргызской Республики. Предисловие А.П. Стуканова. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. 352 с.

5. Уголовный кодекс Республики Корея. Предисловие А.И. Коробеева. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. 240 с.

6. Уголовный кодекс Турции. Предисловие Н. Сафарова, X Аджара. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. 374 с.

7. Уголовный кодекс Японии. Предисловие А.И. Коробеева. СПб Издательство «Юридический центр Пресс» 2002. 226 с.

8. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001.303 с.

Размещено на Allbest.ru