Медична реформа в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Академія праці, соціальних відносин і туризму

Кафедра кримінального права, процесу та криміналістики

Медична реформа в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти

Ховпун О.С., к.ю.н., доцент

Муляр Г.В., к.і.н.,

Анотація

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методологічних аспектів реалізації медичної реформи в Україні в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції та поглибленої імплементації європейських правових стандартів охорони здоров'я. Стверджується, що залучення європейського досвіду є важливим напрямом реформування сфери медичного обслуговування та правового забезпечення надання медичних послуг, оскільки всебічна реалізація європейського вектора зовнішньої політики України потребує створення ефективної системи публічного управління у медичній сфері, що передбачає активізацію діяльності в цьому напрямі всієї системи уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування.

Наголошено, що сфера охорони здоров'я становить один із найважливіших об'єктів публічного управління, оскільки від якості надання медичних послуг безпосередньо залежить соціальний рівень добробуту народу та кожного окремого громадянина, потенціал сталого розвитку нації та економічних можливостей держави й суспільства.

З'ясовано, що починаючи з 2017 року в Україні через певну послідовність етапів реалізується комплексна медична реформа як елемент загальної трансформації суспільства відповідно до європейської моделі життєдіяльності соціуму. При цьому ключовими джерелами цього реформування є запозичення позитивного досвіду зарубіжних, насамперед європейських, держав, а також імплементація універсальних і регіональних (європейських) правових стандартів надання медичних послуг.

Зроблено висновок, що належне правове забезпечення становить концептуальну основу вдосконалення публічного управління у сфері охорони здоров'я. З урахуванням цього запропоновано розглядати зазначену проблематику в сучасних умовах становлення та розвитку децентралізованого підходу до здійснення публічного управління в медичній галузі.

Ключові слова: медична реформа, охорона здоров'я, децентралізація, європейська міждержавна інтеграція, європейські правові стандарти.

Annotation

Medical reform in modern conditions of european interstateintegration: theoretical and methodological aspects

The article is devoted to the study of theoretical and methodological aspects of the implementation of medical reform in Ukraine in modern conditions of European interstate integration and in-depth implementation of European legal health standards. It is argued that the attraction of European experience is an important area of reforming the field of medical services and legal support for the provision of medical services, since the comprehensive implementation of the European vector of Ukraine's foreign policy requires the creation of an effective public administration system in the medical field, which implies the intensification of activities in this direction of the entire system of authorized bodies of state government and local government.

The health care sector is one of the most important objects of public administration, as the quality of medical services directly affects the social well-being of the people and each individual citizen, the potential for sustainable development of the nation and economic opportunities of the state and society.

In addition, since 2017 in Ukraine through a certain sequence of stages implemented a comprehensive medical reform as an element of the overall transformation of society in accordance with the European model of society. At the same time, the key sources of this reform are the adoption of positive experience of foreign, primarily European, states, as well as the implementation of universal and regional (European) legal standards for the provision of medical services.

Thus, proper legal support is the conceptual basis for improving public administration in the field of health, and it is from such positions that this issue should be considered in the current context of the formation and development of a decentralized approach to public administration in the medical field.

Key words: medical reform, healthcare, decentralization, European interstate integration, European legal standards.

Постановка проблеми

Сфера охорони здоров'я становить один із найважливіших об'єктів публічного управління, оскільки від якості надання медичних послуг безпосередньо залежить соціальний рівень добробуту народу та кожного окремого громадянина, потенціал сталого розвитку нації та економічних можливостей держави й суспільства.

Крім того, починаючи з 2017 р. в Україні через певну послідовність етапів реалізується комплексна медична реформа як елемент загальної трансформації суспільства відповідно до європейської моделі життєдіяльності соціуму. При цьому ключовими джерелами цього реформування є запозичення позитивного досвіду зарубіжних, насамперед європейських, держав, а також імплементація універсальних і регіональних (європейських) правових стандартів надання медичних послуг.

Отже, належне правове забезпечення становить концептуальну основу вдосконалення публічного управління у сфері охорони здоров'я. Саме з таких позицій слід розглядати зазначену проблематику в сучасних умовах становлення та розвитку децентралізованого підходу до здійснення публічного управління в медичній галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічну основу статті становлять праці відомих вітчизняних правознавців, присвячені окремим аспектам упровадження медичної реформи в Україні. Йдеться про таких учених, як: Н.Г Ахаладзе, В.В. Безруков, В.П. Войтенко, О.О. Дорошенко, С.В. Книш, Н.М. Кошель, С.Г Стеценко, В.І. Теремецький, М.В. Шевченко, Т.М. Ямненко та інших учених. Зокрема, у статті під авторством В.І. Теремецького, С.В. Книша та інших науковців здійснено системний аналіз досвіду різних держав світу щодо правового регулювання системи охорони здоров'я та визначено основні заходи для запровадження оптимальної моделі організації системи охорони здоров'я в Україні [1, с. 714-715].

В іншій науковій публікації В.І. Теремецький (у співавторстві) дослідив основні теоретико-практичні проблеми, що виникають під час введення договірного регулювання правовідносин між пацієнтом і лікувальним закладом, що пов'язано з проведенням реформи системи охорони здоров'я в Україні [2].

Водночас зауважимо, що праці вказаних та інших знаних сучасних науковців не містять комплексного підходу до з'ясування концептуальної теоретико-методологічної основи сучасної медичної реформи в Україні в умовах європейської міждержавної інтеграції.

Мета статті - дослідити теоретико-методологічні аспекти реалізації медичної реформи в Україні в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції.

Виклад основного матеріалу

Дослідження основних тенденцій розвитку системи охорони здоров'я дає змогу сформулювати концептуальну методологічну тезу, що на процеси трансформації медичної галузі та підвищення якості надання медичних послуг у сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції безпосередньо впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники.

До зовнішніх доцільно віднести імплементацію універсальних і регіональних міжнародно-правових стандартів надання медичних послуг (міжнародно-правовий або інтеграційний чинники) та запозичення позитивного досвіду реалізації медичної реформи в зарубіжних державах (компаративний чинник).

Серед внутрішніх факторів слід виділити державну політику у сфері охорони здоров'я, невіддільним складовим елементом архітектоніки якої в умовах перехідного суспільства є медична реформа як засіб прогресивного перетворення суспільних відносин у медичній галузі.

Варто зазначити, що в кожній країні є певна модель організації системи охорони здоров'я. Тому доцільно розглянути наявні типи функціонування медичної галузі в деяких зарубіжних країнах, досвід яких може посприяти створенню ефективного правового забезпечення надання медичних послуг в Україні.

Загалом, компаративно-правовий аналіз дає змогу визначити три основні моделі надання медичних послуг у сучасному світі: систему державної медицини (Великобританія); систему страхової медицини (Франція, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Японія); систему приватної медицини (Сполучені Штати Америки) [3].

Водночас навіть у державах із системою держаної медицини паралельно функціонують і розвиваються приватні медичні інститути та система медичного страхування, що свідчить про необхідність розбудови комплексної системи надання медичних послуг під час розроблення оптимальних шляхів медичної реформи, які враховували б стратегічні напрями розвитку державної, приватної та страхової медицини, насамперед - через впровадження ефективних моделей фінансування досліджуваної сфери суспільних відносин.

Наприклад, у Великобританії основна частина коштів надходить із державного бюджету і розподіляється згори вниз по управлінській вертикалі. Централізоване фінансування також дає змогу стримувати зростання вартості лікування. Проте є і недоліки державної системи охорони здоров'я, наприклад схильність до монополізму, відсутність у пацієнта можливості вибору лікаря чи лікувального закладу [3].

Водночас страхова система заснована на принципах солідарності. Страхові організації та застраховані особи мають можливість здійснювати контроль над використанням страхових коштів. Застраховані особи також можуть вибрати лікаря та лікувально-профілактичний заклад. Фінансування подібних систем здійснюється з трьох джерел: а) страхові внески підприємців (відрахування із доходів); б) страхові внески осіб, які працюють (відрахування із заробітної плати); в) кошти з державного бюджету.

Наприклад, у Німеччині діє одна з найбільш розвинених систем соціального медичного страхування, якою охоплено понад 90 % населення. Система обов'язкового страхування здійснює свою діяльність через страхові організації - лікарняні каси.

Приватна система медичного страхування найбільш широко представлена у США і характеризується децентралізованістю, високим розвитком інфраструктури страхових організацій і відсутністю державного регулювання. Приватною формою медичного страхування охоплено понад 80% населення. У США діє приблизно 1 500 приватних страхових компаній [3].

Досить цікавим для України може бути і досвід Польщі, враховуючи спільні риси національних правових систем та історико-політичних передумов становлення державності, географічної та культурної наближеності, а також спільності стратегічного вектора політико-правового розвитку, який ґрунтується на ідеї європейської міждержавної інтеграції.

Слід зазначити, що охорона здоров'я Польщі фінансується завдяки декільком видам надходжень до Національного фонду медичного страхування. У структурі бюджету фонду третину становлять внески громадян і 2/3 - державні кошти. Також залучаються надходження з альтернативних джерел. Близько 98% населення мають обов'язкове медичне страхування, яке гарантує доступ до медичних послуг [4, с. 62]. При цьому починаючи з 1989 р. рівень і структура фінансування системи охорони здоров'я мали істотні зміни. Наприклад, у період із 1995 по 2009 рр. витрати на охорону здоров'я збільшилися вп'ятеро (з 18,5 млрд. злотих до 99 млрд.). Проте в цей період спостерігалось зростання ВВП, а тому частка ВВП, що виділялася на охорону здоров'я, послідовно виросла всього на 1,9 пункти (з 5,5% від ВВП у 1995 р. до 7,4% від ВВП у 2009 р.).

Водночас у Польщі залишається проблема корупційних неформальних платежів у медичній сфері, що зумовлює проведення цілісного комплексу антикорупційних заходів на стратегічному рівні державної антикорупційної політики. правовий медичний реформа україна європейський

Доцільно зазначити, що з 1 січня 1999 р. у Польщі розпочалася масштабна реформа медичного сектору. Основні цілі медичної реформи були сформульовані так: децентралізація системи надання медичних послуг; фінансування охорони здоров'я незалежними фондами медичного страхування (згодом - Національним фондом охорони здоров'я); розвиток сімейної медицини; впровадження системи акредитації лікарень.

Для цього було визначено такі методи реформування медичної галузі: удосконалення інформаційної системи; підвищення доступності медичної допомоги; покращення організації та фінансування сектору стаціонарної допомоги (наприклад, ініціативи щодо переведення лікарень на комерційну основу); боротьба з корупцією в секторі охорони здоров'я; посилення прав пацієнтів; покращення системи фінансування сектору охорони здоров'я; підвищення якості медичної допомоги (зокрема, розроблення медичних стандартів).

Аналізуючи систему державного фінансування медичного сектору, слід зазначити, що, незважаючи на те, що згідно з чинним польським законодавством офіційно не передбачено обов'язкового ліцензування постачальників медичних послуг, Національний фонд охорони здоров'я в процесі укладення договорів ставить «додаткові бали» тим постачальникам, які отримали акредитацію та/або сертифікацію за стандартом КО 9001. Кількість балів при цьому впливає на категорію клініки, а остання - на коефіцієнт для визначення вартості медичних послуг

Також було розроблено стандартизовані механізми оцінки рівня задоволеності пацієнтів, а на сучасному етапі медична реформа зосередилася довкола якості послуг.

Використовуються різні механізми для підвищення якості медичних послуг (стандартизація, сертифікація, новітні стандарти, навчання лікарів), що водночас зі зростанням якості підвищило вартість медичних послуг, негативно вплинувши на чинник їхньої доступності для широких верств населення [4, с. 64].

У процесі дослідження медичної реформи як суспільного та політико-правового явища, слід зазначити, що дефінітивне визначення поняття «реформа» походить від франц. rйforme, лат. reformare, що означає перетворення, нововведення. Синоніми цього слова - удосконалення, модернізація. Зазначені терміни характеризують спосіб зміни предмета або явища [5, с. 6].

Однак визначення терміна «реформа» не є одноманітним. Цей термін має декілька значень:

1) перетворення, зміна, перебудова будь-якого боку суспільного життя (порядків, інститутів, установ);

2) формально - нововведення будь-якого змісту, однак реформами зазвичай називають більш-менш прогресивне перетворення;

3) зміни в устрої чого-небудь, які зроблені з метою покращення, перетворення;

4) перетворення в якій-небудь галузі державного, економічного й політичного життя, що не стосується основ чинного соціального ладу

5) перетворення, зміна, перебудова якої-небудь сфери суспільного чи державного життя, що здійснюється державою. Реформі притаманна поступовість змін, в її програмі акцент робиться на доведенні до кінця окреслених перетворень, комплексність запланованих змін. Велике значення має підтримка реформи суспільством, наявність згоди щодо її необхідності [6, с. 128].

Згідно з визначенням, наведеним в «Юридичному словнику-довіднику», реформа - це процес кардинальних, часто тривалих за часом перетворень відповідних сторін суспільного життя, державно-правових інститутів, окремих структур тощо [7, с. 419].

Розглянувши основні підходи до визначення поняття «реформа», вважаємо за доцільне перейти до визначення змісту поняття «конституційна реформа», яке щодо першого поняття є видовим.

Стратегія сталого розвитку «Україна - 2020» [8] передбачає в межах чотирьох векторів руху реалізацію 62-х реформ і програм розвитку держави, включно з медичною реформою.

Невіддільним концептуальним джерелом проведення реформ в Україні також є План законодавчого забезпечення реформ в Україні [9].

Аналізуючи сучасну медичну реформу в Україні, слід насамперед зазначити декілька ключових напрямів, реалізованих протягом 2017-2020 рр.

По-перше, розроблено та прийнято законодавство про автономізацію медичних установ, причому вперше було визначено поняття «послуги з медичного обслуговування населення» як одиниці вартості.

По-друге, ухвалено Закон України «Про державні фінансові гарантії щодо надання медичних послуг та лікарських засобів», основоположним методологічним принципом якого є фундаментальна системоутворююча теза «гроші ідуть за пацієнтом» [10].

Отже, як слушно зауважує Т.М. Ямненко, основним принципом медичної реформи, зважаючи на міжнародний досвід, є модель, за якої держава почне оплачувати надану пацієнту медичну послугу, а не фінансувати кількість ліжко-місць у лікарнях [11, с. 116], що дає змогу розумно витрачати медичний бюджет - направляти кошти тому, кому дійсно необхідна допомога. У цьому якраз і полягає принцип «гроші йдуть за пацієнтом».

Важливо, що з 1 липня 2018 р. введено фінансування напряму сімейного лікаря на первинній ланці медицини, відповідно до порядку реалізації якого кожен сімейний лікар має право заключити контракти з 2 тисячами пацієнтів. При цьому за кожен контракт лікар отримує певну суму на рік на свій рахунок.

Слід зазначити, що з метою реалізації вказаного принципу стало ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я», який передбачає здійснення низки заходів щодо створення мережі державних і комунальних медичних закладів із достатнім рівнем самостійності для ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення. Зокрема, задекларовано їхню фінансову та управлінську автономію, а також встановлено спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров'я: державних і комунальних установ у казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства [11, с. 117].

В аналізованому Законі міститься положення, що медичну допомогу надають безоплатно (за бюджетні кошти) в закладах охорони здоров'я та фізичні особи-підприємці, які отримали відповідну ліцензію, з уточненням про те, що йдеться виключно про тих суб'єктів, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договори про медичне обслуговування населення. Далі наведено й певні фінансові обмеження: такі договори укладаються лише в межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров'я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості й обсягу послуг із медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування.

Варто зазначити, що в межах комплексної медичної реформи в Україні створена Національна служба здоров'я України (далі - НСЗУ) - центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення. Діяльність НСЗУ спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я [12].

Основними завданнями НСЗУ є такі:

1) реалізація державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій);

2) виконання функцій замовника медичних послуг і лікарських засобів за програмою медичних гарантій;

3) внесення на розгляд Міністра охорони здоров'я пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

Отже, НСЗК фактично виконує роль спеціального розпорядника коштів державного бюджету, передбачених для забезпечення програми державних медичних гарантій, у чому з теоретико-методологічних позицій проявляється соціальна функція як одна з основних загальновизнаних функцій сучасної правової держави.

Висновки

Отже, на підставі проведеного аналізу теоретико-методологічних аспектів реалізації медичної реформи в Україні у сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції можна дійти загального висновку, що теоретико-методологічною основою європейської моделі реформування медичної галузі та вдосконалення правового забезпечення надання якісних медичних послуг є децентралізація публічно-владних повноважень у сфері управління медичною галуззю в поєднанні з індивідуалізацією медичних послуг, що передбачає спрямування фінансових і організаційних ресурсів на наближення пакета медичних послуг до кожного конкретного пацієнта.

Список використаних джерел

1. Teremetskyi V.I., Knysh S.V., Stratonov V.M., Khramtsov O.M., Stashchak M.V. Organizational and Legal Determinants of Implementing International Experience in the Health Care Sector of Ukraine. Wiadomosci Lekarskie. 2019. Vol. 72. No 4. P. 711-715.

2. Теремецкий В.И., Музычук А.Н., Салманова Е.Ю., Казначеева Д.В., Кныш С.В. Укрепление договорных начал в правоотношениях между пациентом и лечебным заведением при реформировании системы здравоохранения в Украине. Georgian Medical News. 2018. No 11 (284). P. 155-159.

3. О международном опыте реформирования системы здравоохранения.

4. Безруков В.В., Войтенко В.П., Ахаладзе Н.Г., Писарук А.В., Кошель Н.М. Реформирование медицины. Украина в мировом и европейском контексте. Київ, 2017. 127 с.

5. Агафонова Н.В. Загальнотеоретичні підходи до поняття «конституційна реформа». Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. №6. С. 5-11.

6. Куненко І.С. «Конституційний процес» і «конституційна реформа»: до питання співвідношення. Часопис Київського університету права. 2009. №4. С. 128-133.

7. Багатомовний юридичний словник-довідник / І.О. Голубовська, В.М. Шовковий, О.М. Лефтерова та ін. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. 543 с.

8. Про Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020»: Указ Президента України від 12 січня 2015 р. №5/2015. Урядовий кур'єр. 2015. №6.

9. Про План законодавчого забезпечення реформ в Україні: Постанова Верховної Ради України від 4 червня 2015 р. Відомості Верховної Ради України. 2015. №31. Ст. 297.

10. Про державні фінансові гарантії щодо надання медичних послуг та лікарських засобів: Закон України від 19 жовтня 2017 р. Відомості Верховної Ради України. 2018. №5. Ст. 31.

11. Ямненко Т.М. Медична реформа: реалії України та міжнародний досвід. Юридичний вісник. 2018. №2. С. 116-120.

12. Офіційна інтернет-сторінка Національної служби здоров'я України.

Размещено на allbest.ru