Особливості реалізації суддівського розсуду під час затвердження угод у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СУДДІВСЬКОГО РОЗСУДУ ПІД ЧАС ЗАТВЕРДЖЕННЯ УГОД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Торбас О.О., кандидат юридичних наук,

доцент кафедри кримінального процесу

Національного університету «Одеська юридична академія»

Анотація

Стаття присвячена аналізу особливостей застосування суддями власного розсуду у процесі розгляду та затвердження угод у кримінальному процесі. Автором було встановлено, що у процесі затвердження угоди суд обмежений такими повноваженнями щодо дослідження обставин кримінального правопорушення: 1) з'ясування позиції обвинуваченого. Так, відповідно до ч. 4 ст. 474 КПК України суд може з'ясувати в обвинуваченого його думку щодо наслідків укладення угоди, наслідків її невиконання тощо. У даному випадку мова ведеться не про допит, а лише про з'ясування позиції обвинуваченого. Така відмінність означає, що обвинуваченому не можуть ставитись питання щодо обставин кримінального правопорушення, його винуватості, обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин тощо; 2) з'ясування позиції потерпілого. У даному випадку повноваження суду ще вужчі, адже в потерпілого можна з'ясовувати думку лише щодо його обізнаності з наслідками укладення угоди (абз. 2 ч. 5 ст. 474 КПК України); 3) витребування документів, виклик у судове засідання осіб та їх опитування. Суд має право витребувати документи та опитувати осіб лише задля того, щоб встановити добровільність укладення угоди. Для встановлення жодних інших обставин здійснення таких дій не допускається, а тому, наприклад, витребування документів задля встановлення винуватості особи КПК України не передбачено.

Відповідно, з метою встановлення підстав для фактичного визнання винуватості особи у процесі затвердження угоди суд повинен: 1) уважно ознайомитися з тексом угоди та обвинувального акта. У деяких випадках ознайомлення з такими документами вже буде достатньо для того, щоб суд міг дійти висновку про невстановлення фактичної винуватості особи; 2) встановити суперечності між угодою та обвинувальним актом. Будь-які суперечності між цими документами мають бути підставою для відмови в задоволенні угоди, в тому числі і за умови відсутності фактичних підстав для визнання винуватості; 3) встановити неможливість обвинуваченого розповісти про кримінальне правопорушення. Суд зобов'язаний встановити, що обвинувачений розуміє характер кожного обвинувачення. Відповідно, в ході такого встановлення суд може поставити обвинуваченому низку питань задля того, щоб переконатися, що обвинувачений дійсно розуміє, про які обвинувачення йдеться; 4) встановити правильність кваліфікації кримінального правопорушення. Якщо кваліфікація є помилковою, суд встановлює відсутність фактичних підстав для визнання винуватості за тією кваліфікацією, яка передбачена в обвинувальному акті, та, відповідно, відмовляє в затвердженні угоди.

Ключові слова: суддівський розсуд, угоди у кримінальному процесі.

Annotation

PECULIARITIES OF JUDICIAL DISCRETION IN APPROVAL OF AGREEMENTS IN CRIMINAL PROCEEDINGS

This article is devoted to the analysis of judicial discretion in the process of review and approval of agreements in criminal proceedings. Author stated that during the process of approving agreement, court has limited powers to investigate circumstances of criminal offense, such as: 1) finding out opinion of the accused. According to Part 4 of Art. 474 of the CPC of Ukraine, court must establish opinion of an accused about consequences of the agreement, consequences of not fulfilment his obligations, etc. In this case, court cannot interrogate accused person, but only establish his position. Such difference means that accused cannot be asked about the circumstances of criminal offense, his guilt, aggravating or mitigating circumstances, etc.; 2) finding out the victim's opinion. In this case, powers of court are even narrower, since the victim can only be informed about his / her knowledge of the consequences of concluding the agreement (Paragraph 2 of Part 5, Article 474 of the CPC of Ukraine); 3) requiring documents, summoning persons to court and questioning them. The court has the right to demand documents and interrogate persons only in order to establish voluntary nature of the agreement. Court cannot establish any other circumstances by requiring such documents as a guilt of the person.

Accordingly, in order to establish the grounds for the actual recognition of a person's guilt in the process of approving an agreement, the court should: 1) read carefully the text of the agreement and the indictment. In some cases, familiarization with such documents will suffice for the court to conclude that the person's actual guilt has not been established; 2) establish contradictions between the agreement and the indictment. Any inconsistencies between these documents should be grounds for refusing to comply with the agreement, including if there are no factual grounds for pleading guilty; 3) establish the impossibility of the accused to tell anything particular about the criminal offense. Court is required to establish that the accused understands the nature of each charge. Accordingly, in the course of such a determination, court may ask accused a number of questions in order to make sure that accused really understands what the charges are; 4) establish the correctness of the qualification of the criminal offense. If the qualification is erroneous, court finds that there is no factual basis for pleading guilty to the qualification provided in the indictment, and accordingly refuses to approve the agreement.

Key words: judicial discretion, agreements in criminal proceedings.

Постановка проблеми

Новий інститут угод в КПК України 2012 року за відносно короткий проміжок часу продемонстрував свою ефективність та зручність. У провадженнях, у яких вина не оспорюється або в яких підозрюваний чи обвинувачений примирився з потерпілим, набагато легше укласти та затвердити угоду, ніж продовжувати кримінальне провадженні в загальному порядку. Проте така простота процедури не гарантує прийняття судом законних та обґрунтованих рішень за результатами розгляду відповідних угод. Це пояснюється тим, що суддя в умовах обмеженого дослідження обставин кримінального правопорушення повинен вирішити провадження по суті та встановити винуватість особи. З урахуванням неможливості дослідження доказів, на яких відповідне обвинувачення ґрунтується, судді мають застосовувати власний розсуд задля прийняття кінцевого рішення. І з урахуванням обмеженого правового регулювання у процесі реалізації суддівського можуть виникати спірні ситуації, які в силу своєї природи мають бути в першу чергу досліджені на доктринальному рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

затвердження угода розсуд суддівський

Проблематикою суддівського розсуду в різні часи переймалися такі вчені, як Ю.В. Грачова, К.П. Єрмакова, П.В. Марков, М.І. Шевчук та інші. Проте на даний момент у правовій доктрині відсутнє комплексне дослідження особливостей застосування суддівського розсуду у процесі затвердженні угод, чим і пояснюється актуальність даної статті.

Метою статті є визначення особливостей застосування суддівського розсуду у процесі розгляду та затвердженні угод, а також формування власних пропозицій щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 474 КПК України суд перед укладенням угоди повинен переконатися в тому, що: 1) угода була укладена добровільно; 2) умови угоди не суперечать положенням КПК України; 3) умови угоди відповідають інтересам суспільства; 4) умови угоди не порушують прав та законних інтересів учасників кримінального провадження та інших осіб; 5) умови угоди можуть бути виконані сторонами, які відповідну угоду підписали; 6) наявні фактичні підстави для визнання винуватості. Тобто, навіть незважаючи на спрощену процедуру винесення судового рішення, суд все одно має прийняти низку досить важливих рішень. І в даному випадку спрощена процедура судового розгляду виступає як негативний фактор, адже способів перевірити відповідні обставини в суддів майже немає.

По-перше, до суду не направляються жодні докази, а лише підписана сторонами угода разом з обвинувальним актом. Таким чином, суд може робити висновки про подію кримінального правопорушення лише з обвинувального акта, який був складений слідчим або прокурором. По-друге, в суду досить обмежені повноваження щодо дослідження обставин та умов укладення угоди під час її розгляду та затвердження. З аналізу положень ст. 474 КПК України можна зробити висновок, що суд обмежений лише такими повноваженнями, як:

1. з'ясування позиції обвинуваченого. Так, відповідно до ч. 4 ст. 474 КПК України суд може з'ясувати в обвинуваченого його думку щодо наслідків укладення угоди, наслідків її невиконання тощо. У даному випадку необхідно зробити уточнення, що мова не ведеться про допит, а лише про з'ясування позиції обвинуваченого. Така відмінність означає, що обвинуваченому не можуть ставитись питання щодо обставин кримінального правопорушення, його винуватості, обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин тощо. Крім того, лише суд має право з'ясовувати думку обвинуваченого з названих питань, а тому інші учасники кримінального провадження не мають права ставити питання обвинуваченому;

2. з'ясування позиції потерпілого. У даному випадку повноваження суду ще вужчі, адже в потерпілого можна з'ясовувати думку лише щодо його обізнаності з наслідками укладення угоди (абз. 2 ч. 5 ст. 474 КПК України);

3. витребування документів, виклик у судове засідання осіб та опитування їх (ч. 6 ст. 474 КПК України). Може здатися, що саме в цьому положенні закладений необхідний мінімум повноважень, який потрібен суддям для винесення обґрунтованого та вмотивованого рішення під час затвердження угоди. Проте це не так. По-перше, суд має право витребувати документи та опитувати осіб лише задля того, щоб встановити добровільність укладення угоди. Для встановлення інших обставин здійснення таких дій не допускається, а тому, наприклад, витребувати документи задля встановлення винуватості особи КПК України не передбачено. По-друге, законодавець у даному положенні не встановлює чітких процедур витребування доказів, а лише озвучує окремі положення, які, крім іншого, суперечать іншим положенням КПК України.

Так, можливим є лише витребування документів. Законодавець надає приклади, які саме це можуть бути документи: скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду. Дійсно, з аналізу таких скарг можна зробити висновок про добровільність чи примусовість укладення угоди, однак для встановлення інших обставин, які мають бути досліджені для затвердження угоди, таких документів недостатньо. Також законодавець не уточнює порядок витребування таких документів та можливість заявлення клопотань про їх витребування іншими учасниками кримінального провадження, що також не гарантує правильність застосування відповідних процесуальних норм.

Крім того, окремо необхідно звернути увагу на формулювання законодавця щодо можливості «викликати в судове засідання осіб та опитувати їх». Однією з гарантій забезпечення правильності застосування норм КПК України є чіткість їх формулювання. Кожен учасник у кримінальному процесі повинен мати певний процесуальний статус, який визначає його обсяг прав та обов'язків. У такому аспекті не зовсім зрозуміло, до яких саме учасників кримінального провадження відносяться «особи» та який вони мають процесуальних статус. Ще більшу плутанину вносить закріплення законодавцем процесуальної дії, яка може проводиться за участі з «особами» - опитування. Що саме має розумітися під опитуванням та чи можуть бути отримані докази у процесі опитування - незрозуміло. Тому необхідно зазначити, що навіть за умови надання таких повноважень суду для встановлення добровільності укладення угоди порядок реалізації таких повноважень викликає низку проблем, у першу чергу, у зв'язку з термінологічною плутаниною.

Тому пропонується внести зміни до ч. 6 ст. 474 КПК України та викласти її в такій редакції: «6. Суд зобов'язаний переконатися в судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Для з'ясування добровільності укладення угоди в разі необхідності суд має право витребовувати документи, в тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання свідків та допитати їх».

Повертаючись до аналізу обставин, які має встановити суд під час укладення угоди, однією з найскладніших обставин, які повинен визначити суд із використанням суддівського розсуду, є наявність фактичних обставин для визнання винуватості обвинуваченого (п. 6 ч. 7 ст. 474 КПК України). Як вже було зазначено, разом з угодою до суду докази не надсилаються, а тому фактично питання про наявність обставин для визнання винуватості має вирішуватись судом із застосуванням суддівського розсуду лише на підставі обвинувального акта та позиції самого обвинуваченого, яка повинна бути з'ясована в судовому засіданні. За такої ситуації виникає досить логічне питання: як саме суд повинен встановити, що відсутні фактичні підстави для визнання винуватості? Вважаємо, що суд із метою встановлення підстав для фактичного визнання винуватості має діяти таким чином:

1) уважно ознайомитися з тексом угоди та обвинувального акта. Очевидно, що в таких документах будуть відсутні посилання на докази, проте обвинувальний акт, наприклад, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України). Угоди про примирення та визнання винуватості обов'язково мають містити істотні для відповідного кримінального провадження обставини (ст.ст. 471, 472 КПК України). У деяких випадках ознайомлення з такими відомостями вже буде достатньо для того, щоб суд міг дійти висновку про невстановлення фактичної винуватості особи. Суд, оцінюючи кримінальне правопорушення, може спрогнозувати на прикладі аналогічних злочинів, які обставини мали бути встановлені та зазначені в обвинувальному акті. Відповідно, якщо такі обставини в угоді та обвинувальному акті не визначені, то це може бути підставою для відмови в задоволенні угоди, що і відбувається на практиці [1]. Так, наприклад, в Узагальненні ВССУ судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод від 22.01.2014 р. [2] міститься приклад, в якому судом було відмовлено в затвердженні угоди про примирення, укладеної між потерпілим та обвинуваченим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст.185 КК. «З ухвали вбачається, що будь-які фактичні підстави для визнання винуватості обвинуваченим відсутні, оскільки в матеріалах кримінального провадження немає жодного доказу щодо вартості викрадених чобіт (відсутня довідка про вартість подібного товару), не встановлено їх місце придбання, особу, яка продавала потерпілому чоботи, не допитано її, хоча в судовому засіданні потерпілий вказував на місце їх придбання» (посилання). Ми не зовсім погоджуємося з такою позицією суду, адже реальна можливість дослідження доказів на етапі затвердження угоди, яка надійшла зі стадії досудового розслідування, в суду немає. Однак слід звернути увагу на той факт, що суддя віртуально змоделював типовий обвинувальний акт, що складається за результатами розслідування крадіжки, встановив, яких обставин не вистачає в реальному акті (інші учасники події кримінального правопорушення, місце придбання товару) тощо та на підставі цього зробив висновок про відсутність фактичних обставин для встановлення винуватості особи;

1. встановити суперечності між угодою та обвинувальним актом. Очевидно, що і обвинувальний акт, і угода мають описувати одне і те саме кримінальне правопорушення. Відповідно, будь-які суперечності між цими документами мають бути підставою для відмови в задоволенні угоди, в тому числі і за умови відсутності фактичних підстав для визнання винуватості. Так, в одному з рішень суд звернув увагу, що «кваліфікація в обвинувальному акті не містить інкримінованої ОСОБА_1 угодою про визнання винуватості у вину кримінально карної дії щодо придбання, носіння, зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу. За вказаних підстав суд приходить до висновку, що угода не може бути затверджена, оскільки угода стосується визнання винуватості та призначення покарання за кримінальне правопорушення, обвинувачення в якому ОСОБА_2 не пред'явлене, а отже, відсутні фактичні підстави для визнання винуватості» [3];

2. встановити неможливість обвинуваченого розповісти про кримінальне правопорушення. Суд зобов'язаний встановити, що обвинувачений розуміє характер кожного обвинувачення (п. 3 ч. 4 ст. 474 КПК України). Відповідно, в ході такого встановлення суд може поставити обвинуваченому низку питань задля того, щоб дійсно переконатися, що обвинувачений дійсно розуміє, про які обвинувачення йдеться, а не лише формально запитати, чи розуміє обвинувачений суть обвинувачення. Якщо ж обвинувачений не зможе пояснити навіть загальних обставин вчиненого ним кримінального правопорушення (у вчиненні якого він зізнався), то це може бути суттєвою підставою для відмови в затвердженні угоди. Наприклад, в одному з випадків обвинувачений визнав вину в отриманні та зберіганні бурштину-сирцю. При цьому обвинувачений зазначив, що йому невідомо, яким саме шляхом було одержане майно, яке він отримав та зберігав. Неможливість обвинуваченого пояснити елементарні речі в частині конкретизації події кримінального правопорушення стали підставою для відмови у задоволенні угоди [4];

3. встановити правильність кваліфікації кримінального правопорушення. Неправильна кваліфікація не визначається як окрема підстави для відмови в задоволенні угоди. Дійсно, про кваліфікацію злочину зазначено в п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України, проте в даному випадку законодавець роз'яснив, що кваліфікація злочину має бути оцінена з точки зору його тяжкості та, в залежності від цього, можливості укладення угоди. Проте суд також повинен встановити, чи правильно було кваліфіковано кримінальне правопорушення згідно з тими обставинами, які зазначені в обвинувальному акті. Відповідно, якщо кваліфікація помилкова, суд встановлює відсутність фактичних підстав для визнання винуватості за тією кваліфікацією, яка передбачена в обвинувальному акті, та, відповідно, відмовляє в затвердженні угоди, що на практиці і відбувається [5].

Аналізуючи суддівський розсуд у процесі затвердження угоди, не можна також оминути увагою проблему тлумачення судами п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України. Так, відповідно до даного положення суд, відмовивши в затвердженні угоди, яка надійшла разом із обвинувальним актом до суду, зобов'язаний повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування. Проте ще у 2014 році ВССУ зазначав, що практика застосування даного положення неоднорідна, і судді інколи після відмови в затвердженні угоди одразу призначають судовий розгляд [6]. Слід зауважити, що на даний момент така практика є дуже популярною [7; 8; 9; 10]. Відповідна позиція судів є яскравим прикладом активного застосування суддівського розсуду в частині розширення повноважень суду задля забезпечення оперативності кримінального провадження. Дійсно, можуть бути обставини, за яких сторона обвинувачення та захисту не заперечують проти того, щоб одразу призначити судовий розгляд, адже досудове розслідування було завершено в повному обсязі. За таких умов позиція суддів виглядає більш ніж слушною, а суддівський розсуд було використано саме задля забезпечення оперативного руху кримінального провадження, в тому числі з урахуванням принципу розумних строків (ст. 28 КПК України).

Проте в будь-якому випадку кримінальне процесуальне законодавство має відповідати правозастосовчій практиці. Тому пропонується внести зміни в п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України та викласти її в такій редакції: «1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу. Якщо проти цього не заперечують учасники кримінального провадження, суд після відмови в затвердженні угоди може прийняти рішення, передбачене пунктом шостим частини третьої цієї статті». Така зміна відсилає до положення, яке дозволяє суду призначити судовий розгляд. При цьому відсильний характер запропонованих змін також забезпечує стандартну процедуру призначення судового розгляду, яка передбачає вирішення питань, передбачених ст. 315 КПК України.

Висновки

Незважаючи на відносну популярність угод у кримінальному провадженні, необхідно констатувати низку процесуальних недоліків, які мають бути виправлені законодавцем задля вдосконалення відповідної процедури. При цьому необхідно нагадати, що в більшості випадків законність та обґрунтованість вироку, яким затверджується угода, базується значною мірою на суддівському розсуді.

Список використаних джерел

1. Ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.07.2019, справа № 362/3426/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82737337 (дата звернення: 05.04.2020).

2. Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод: Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013740-15 (дата звернення: 05.04.2020).

3. Ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.10.2019, справа № 489/5357/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/84964970 (дата звернення: 05.04.2020).

4. Ухвала Зарічненського районного суду Рівненської області від 30.06.2017, справа № 561/364/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/67461839 (дата звернення: 05.04.2020).

5. Ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24.01.2019, справа № 484/58/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79371481 (дата звернення: 05.04.2020).

6. Узагальнення ВССУ судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод від 22.01.2014. URL: https://zib.com.ua/ua/print/92557-uzagalnennya_vssu_sudovoi_praktiki_zdiysnennya_kriminalnogo_.html (дата звернення: 05.04.2020).

7. Ухвала Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27.11.2017, справа № 133/1274/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70494695 (дата звернення: 05.04.2020).

8. Ухвала Франківського районного суду м. Львова від 18.05.2018, справа № 465/5902/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/74170703 (дата звернення: 05.04.2020).

9. Ухвала Ставищенського районного суду Київської області від 13.06.2019, справа № 378/576/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/82388226 (дата звернення: 05.04.2020).

10. Ухвала Лохвицького районного суду Полтавської області від 05.10.2017, справа № 538/755/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/69351603 (дата звернення: 05.04.2020).

Размещено на Allbest.ru