Цензи в конституційному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра конституційного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Цензи в конституційному праві

Qualifications in a constitutional law

Панасюк В.М.,

кандидат юридичних наук, доцент

Стаття присвячена аналізу природи, видів, функцій цензів у конституційному праві.

Окреслено різні підходи до розуміння сутності цензів у праві. Здійснено порівняльний аналіз цензу з принципом рівності та недискримінації та зроблено висновок, що в демократичній, правовій державі застосування цензів є одним із інструментів правового регулювання, а їх застосування має відповідати легальній та легітимній меті, принципу пропорційності та об'єктивної необхідності.

Цензи в механізмі правового регулювання здійснюють такі функції: функцію обмеження зловживання громадянином правом (встановлення грошової застави для реалізації пасивного виборчого права), функцію «фільтра» для допуску до конкретного виду діяльності осіб, здатних її реалізовувати з урахуванням мети, суспільної значущості, роду та виду діяльності (наприклад, віковий ценз, дієздатність, наявність стажу), функцію охорони, яка реалізується через встановлення обмежень (репутаційні цензи, такі як відсутність судимості, бездоганна репутація, відсутність адміністративних стягнень).

Запропоновано поділяти цензи за їх функціональним призначенням на три групи: цензи-кваліфікації (громадянство, вік, дієздатність, стан здоров'я, ценз осілості, мовний ценз, освітній ценз, моральний ценз, ґендерний ценз), цензи-обмеження (ценз судимості, ценз проступку, ценз сумісності) та технічні цензи (внесення до списку виборців, надання згоди на проведення перевірки, подання декларації про майно, грошова застава).

Здійснено аналіз нормативно-правового закріплення цензів у конституційному праві та зроблено висновок про наявність таких дефектів конституційних цензів, як: надмірність використання технічних цензів; відсутність чіткого визначення та юридичної сили цензу у випадках колізій між цензами; відсутність чіткого механізму реалізації цензів.

У результаті здійснення аналізу нормативного закріплення та реалізації цензів окреслено напрями вдосконалення механізму їх реалізації. Зокрема, здійснення правової систематизації, правової інформатизації та правового моніторингу.

Ключові слова: ценз, види цензів, дефекти цензів, обмеження прав, цензова демократія.

The article has been devoted to the analysis of the nature, types, functions of qualifications in constitutional law.

Different approaches to understanding the essence of qualifications in law have been outlined. A comparative analysis of the qualification with the principle of equality and non-discrimination has been done, and it has been concluded that in a democratic, legal state, the application of qualifications is one of the instruments of legal regulation, and its application must comply with the legitimate and legitimate aim, the principle of proportionality and objective necessity.

Qualifications in the mechanism of legal regulation perform the following functions: the function of restriction of abuse of the civil right (establishment of money collateral for the exercise of passive suffrage), the function of “filter” for admission to a specific type of activity of persons capable of realizing it taking into account the purpose, social significance, birth and type activities (such as age qualification, legal capacity, seniority), a security function that is implemented through restrictions (reputational qualifications such as no criminal record, flawless reputation) these, the absence of administrative penalties).

It has been proposed to divide the qualifications by their functional purpose into three groups: qualification qualifications (citizenship, age, capacity, health status, residency requirement, language qualification, educational qualification, moral qualification, gender qualification), qualification restrictions (conviction qualification, qualification misdemeanor, compatibility requirement) and technical qualifications (entry in the voter list, consent to the inspection, submission of a declaration of property, mortgage).

The analysis of normative-legal fixing of qualifications in the constitutional law is carried out and the conclusion is made about the existence of such defects of the constitutional qualifications as: excessive use of technical qualifications, lack of clear definition and legal force of the qualification in cases of conflicts between the qualifications, lack of a clear mechanism for implementation of the qualifications.

As a result of the analysis of normative fixing and realization of qualifications the directions of improvement of the mechanism of their realization have been outlined, in particular, the implementation of legal systematization, legal informatization and legal monitoring.

Key words: qualification, types of qualifications, defects of qualifications, restrictions on rights, qualifying democracy.

Постановка проблеми

Сучасний стан формування громадянського суспільства та правової держави вимагає не лише закріплення та гарантування реалізації широкого кола суб'єктивних прав та свобод, але й встановлення для всіх суб'єктів суспільних відносин правових обмежень, які в демократичній державі мають переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю, обґрунтованими та відповідати принципу пропорційності. Однією з юридичних конструкцій правових обмежень виступають цензи, які отримали поширення як в юридичній науці та практиці, так і в інших сферах суспільної діяльності. Ценз як форма правового обмеження активно впливає на механізм правового регулювання, будучи одним із його інструментів. Незважаючи на використання такого інструмента в юридичній науці в цілому та конституційній зокрема, відсутній єдиний підхід до розуміння природи, сутності та видів цензів, механізмів їх реалізації та сфер застосування. Традиційно «ценз» у конституційному праві асоціюють лише з виборчим процесом, а точніше з реалізацією активного та пасивного виборчого права, що значною мірою звужує використання цього інструмента. У зв'язку з цим дослідження «цензів» у контексті їх реалізації не лише у виборчому процесі є об'єктивною необхідністю у здійсненні конституційно- правових досліджень. В умовах посилення процесів демократизації суспільного життя в Україні правова система більш ніж будь-коли потребує комплексних та системних досліджень «цензів», оскільки відсутність належної уваги до використання цензів, сфер їх застосування, порядку застосування на практиці призводить до порушення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, а врешті-решт порушує демократичні засади функціонування держави та суспільства.

ценз конституційне право

Стан дослідження

На дослідженні окремих аспектів правової природи виборчих цензів зупинялися відомі науковці, такі як: А.С. Автономов, М.А. Бучин, Т.В. Лєдньова, О.В. Марцеляк, В.А. Стрільчук, В.І. Червонюк, В.М. Шаповал та інші. Однак натепер потребують узагальнення запропоновані ними наукові підходи до характеристики цензів і вироблення загальної правової природи й видів цензів у конституційному праві. Це становить мету нашого дослідження.

Виклад основного матеріалу

Ценз у сучасній правотворчій та правозастосовній практиці є одним із тих явищ, який, з одного боку, має широке застосування, а з іншого - є малодослідженим як у загальній теорії права, так і в конституційній науці. Термін «ценз» не знайшов свого закріплення в текстах нормативно-правових актів, проте, у вітчизняному законодавстві міститься достатня кількість цензових норм.

Етимологічне значення слова «ценз» у перекладі з латинської дослівно означає - роблю перепис, опис. У довідковій літературі «ценз» визначається як: умова допущення особи до користування тими або іншими політичними правами [1, с. 640; 2, с. 196]. Це визначення охоплює різні форми закріплення цензу: кваліфікації, допуски, квоти, критерії, строки, об'єми. Зокрема, В.А. Стрільчук стверджує, що конституційно-правовий строк є формою вираження цензів, яким властивий темпоральний характер [3, с. 49]. Своєю чергою О.В. Марцеляк під час визначення виборчих цензів спирається на характеристику цензу як кваліфікацію. На думку вченого, «виборчі цензи - це передбачені конституцією чи виборчим законодавством вимоги (умови) щодо осіб для отримання чи здійснення ними виборчого права, які зумовлені потребами суспільства чи є об'єктивними за природою (вік, дієздатність), що чітко визначають електорат країни й окреслюють коло претендентів на мандат представницького органу, гарантуючи цим заборону привілеїв чи дискримінаційних перепон для окремих індивідів або груп індивідів» [4, с. 80].

На нашу думку, наведені визначення не охоплюють всього різноманіття умов, вимог, критеріїв та значно звужують трактування цензів. Аналіз теоретичних підходів, нормативної регламентації приводить до такого висновку, що поняттям ценз охоплюється набір різноманітних параметрів (кваліфікацій, обмежень, допусків тощо), які дають змогу реалізовувати права, свободи чи повноваження відповідно до легальної та легітимної мети, суспільних потреб, доцільності та ефективності функціонування держави та суспільства. Безумовно, нормативне закріплення цензів завжди балансує між необхідними обмеженнями та дискримінацією.

Про наявність небезпеки перетворення цензу на дискримінаційну норму свідчить досить велика кількість справ, які розглядались в Європейському суді з прав людини, Конституційному Суді України. Аргументування конституційності встановлених розрізнень у правовому статусі окремих категорій осіб, на думку С.П. Рабіновича та О.З. Панкевича, здійснюється Конституційним Судом через визначення легітимної мети розрізнень, їх суспільно значущого цільового призначення [5, с. 151]. Загальновизнаною є ідея, згідно з якою в рівності можуть бути відмінності. При цьому галузь відмінностей, що визнається законом, має більш-менш відповідати реальному становищу в суспільстві, проте ця відповідність не може бути повною, оскільки за законодавцем залишається право намагатися тією чи іншою мірою змінити соціальну реальність на краще [6, с. 13].

У правовій науковій доктрині України юридична рівність розглядається у таких площинах: як рівна повага в межах певного процесу ухвалення рішень (вимога виявляти рівну повагу до думки кожного); як об'єктивне неупереджене ставлення (вимога однакового розгляду однакових ситуацій); як рівність розподілу благ (вимога отримання кожним рівної частки певного блага); як рівність результату (вимога, згідно з якою індивіди після процедури розподілу мають опинитися в однакових умовах). Крім того, виділяються такі види рівності: рівність прав і свобод, рівність обов'язків, рівність перед законом, рівність перед судом [7, с. 166]. У межах виборчого законодавства цензи, на думку О.В. Марцеляка, не заперечують ідеї загальності виборів, а чітко окреслюють електорат і осіб, які можуть претендувати на мандат представницького органу [4, с. 92]. Це твердження, безперечно, є правильним і для цензів-кваліфікацій поза виборчим законодавством. Для ілюстрації можна навести цензи-кваліфікації, які застосовуються до осіб, що претендують на службу в органах місцевого самоврядування (віковий ценз, освітній ценз, професійна підготовка, мовний ценз, який, окрім традиційно володіння державною мовою, включає також вимогу володіння регіональною мовою). Встановлення таких цензів є цілком доцільним та справедливим, не порушує принцип рівності з огляду на специфіку цього виду діяльності, оскільки служба в органах місцевого самоврядування як професійна діяльність вимагає наявності у суб'єкта зазначених характеристик задля ефективної її реалізації.

В українському законодавстві використовується досить велика кількість різноманітних цензів, які мають спрямування на різні групи суб'єктів, об'єкти, виконують різні функції в механізмі правового регулювання. У конституційній науці представлена систематика лише виборчих цензів з використанням різних критеріїв. Так, актори компаративістського дослідження зарубіжної практики застосування цензів у виборчому праві пропонують класифікувати їх за такими критеріями:

1) залежно від предмета обмеження: цензи активного та цензи пасивного права;

2) залежно від терміну дії цензу: обмеження на певний строк та обмеження безстрокові;

3) залежно від правомірності: правомірні (передбачені законом) та неправомірні;

4) залежно від ступеня відкритості: прямі та непрямі;

5) залежно від ознаки (підстави) обмеження: віковий, мовний, майновий, освітній, професійний, Тендерний тощо [8, с. 23].

Своєю чергою М.А. Бучин, узагальнюючи підходи різних дослідників, пропонує умовно поділяти виборчі цензи на три групи: технічні цензи - обмеження, що мають на меті впорядкувати процедуру та результати виборів; охоронні цензи - обмеження, суть яких полягає в обмеженні у виборчих правах тих суб'єктів, які можуть справити негативний вплив на політику, та дискримінаційні цензи - обмеження, які спрямовано на усунення від виборчого процесу суб'єктів безстроково залежно від статі, володіння майном, належності до опозиції [9, с. 123-126]. Цей автор до групи технічних цензів відносить ценз громадянства, ценз осілості, ценз дієздатності, ценз освіченості, віковий ценз, з чим не можна погодитись, оскільки такі цензи не спрямовані на впорядкування процедури виборів чи результати виборів. У такому разі можна говорити про встановлення кваліфікаційних вимог до суб'єктів виборчого процесу, наявність чи відсутність зазначених характеристик не впливає прямо на реалізацію виборчого процесу.

Жодна із наведених класифікацій не дає змоги вийти за межі використання цензів у виборчому праві та охоплення всього розмаїття цензів у сучасному законодавстві. У рамках цього підходу більш доцільно використовувати як критерій класифікації функціональний підхід.

Цензи як інструменти правового регулювання виконують декілька функцій: функцію обмеження зловживання громадянином правом (встановлення грошової застави для реалізації пасивного виборчого права), функцію «фільтра» для допуску до конкретного виду діяльності осіб, здатних її реалізовувати з урахуванням мети, суспільної значущості, роду та виду діяльності (наприклад, віковий ценз, дієздатність, наявність стажу), функцію охорони, яка реалізується через встановлення обмежень (репутаційні цензи, такі як відсутність судимості, бездоганна репутація, відсутність адміністративних стягнень). Виходячи з функцій, цензи умовно можна поділити на три групи: цензи-кваліфікації, цензи-обмеження, технічні або процедурні цензи.

Цензи-кваліфікації являють собою вимоги, які визначають характеристики суб'єкта, виходячи зі специфіки та виду діяльності. До цієї групи слід віднести ценз громадянства, віковий ценз, ценз дієздатності, ценз здоров'я, ценз осілості, мовний ценз, освітній ценз, моральний ценз, Тендерний ценз. У національному законодавстві Тендерний ценз використовується лише щодо виборів депутатів місцевих рад, які обираються за пропорційною виборчою системою. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеві вибори» представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку [10]. Відповідно до положень ч. 3 ст. 15 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [11] передбачено й урахування Тендерного принципу у разі висунення кандидатів у народні депутати в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, проте, в Законі України «Про вибори народних депутатів» [12] відсутній Тендерний ценз, на відміну від місцевих виборів. Це лише один приклад, який не є поодиноким, дефектності цензів у конституційному праві, який характеризується відсутністю чіткого визначення та юридичної сили цензу та відсутністю чіткого механізму реалізації цензів.

Окремо слід сказати про застосування морального цензу в національному праві. У науці конституційного права присутнє різне розуміння цього цензу. Так, М.А. Бучин до морального цензу відносить як відповідність суб'єкта моральним вимогам з боку суспільства, так і позбавлення права осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі [9, с. 123-124]. Своєю чергою О.В. Марцеляк під моральним цензом розуміє наявність у особи судимості [4, с. 84]. На нашу думку, ценз судимості за своїм функціональним призначенням є самостійним цензом, який виконує охоронну функцію недопущення до конкретного виду діяльності особи, яка вчиняла протиправну поведінку. Моральний ценз пов'язаний з репутаційними характеристиками суб'єктами права. Зокрема, як кваліфікаційна вимога моральний ценз висувається до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який відповідно до ст. 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» мусить мати високі моральні якості [13], до члена Рахункової палати України, який мусить мати бездоганну ділову репутацію [14].

Щодо цензів-обмежень слід зазначити, що вони спрямовані на недопущення до конкретного виду діяльності суб'єктів, які можуть становити загрозу для функціонування того чи іншого органу владних повноважень, не сприяти підвищенню ефективності його діяльності. До цієї групи слід віднести: ценз судимості, ценз проступку, ценз сумісності. Перші два з названих цензів спрямовані на обмеження суб'єктів, які скоїли злочин чи адміністративний проступок, а саме корупційне правопорушення, у впливові на реалізацію державної політики. Ценз сумісності, своєю чергою, виконує превентивну роль з обмеження кількості термінів перебування на посаді, суміщення посад, оскільки цей фактор має прямий вплив на ефективність функціонування органу влади.

Група технічних цензів спрямована на впорядкування процедури реалізації суб'єктивних прав та реалізації владних повноважень. До цієї групи слід віднести: внесення до списку виборців, надання згоди на проведення перевірки, подання декларації про майно, грошову заставу. Технічні цензи не визначають характеристики суб'єкта, а покликані забезпечити реалізацію його прав. Для українського законодавства характерна наявність надмірної кількості технічних цензів, які не завжди в кінцевому рахунку сприяють виконанню функції впорядкування процесу реалізації суб'єктивних прав. Питання особливостей технічних цензів та механізму їх застосування вимагає окремого дослідження.

Висновки.

Застосування юридичних цензів у праві завжди було досить широким, але натепер спостерігається збільшення саме технічних цензів в українському законодавстві, що може негативно впливати на процеси демократизації в нашій державі та суспільстві.

Аналіз теорії та практики застосування цензів у конституційному праві дає підстави зробити висновок про необхідність фундаментальних досліджень не лише в контексті їх застосування у виборчому праві, а в конституційному праві загалом. Усунення дефектності цензів, а саме надмірність використання технічних цензів, відсутність чіткого визначення та юридичної сили цензу у випадках колізій між цензами, відсутність чіткого механізму реалізації цензів, можливе за умови здійснення теоретичних розвідок, правової систематизації, правової інформатизації та правового моніторингу.

Список використаних джерел

1. Словник іншомовних слів / уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. Київ: Наукова думка, 2000. 680 с.

2. Словник української мови: в 11 т. / редкол.: І.К. Білодід (голова), А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін. Київ: Вид-во «Наукова думка», 1970-1980. Т 11: Х-Ь. 1980. 700 с.

3. Стрільчук В.А. Конституційно-правовий строк як темпоральна форма вираження кваліфікаційної вимоги (цензу). Сучасні тенденції розбудови правової держави в Україні та світі: зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, 10 квітня 2014 р., м. Житомир: ЖНАЕУ, 2014. С. 48-50.

4. Марцеляк О.В. Правова природа й види цензів у виборчому праві / О.В. Марцеляк, С.М. Марцеляк. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2015. Вип. 33 (1). С. 79-93.

5. Рабінович С.П., Панкевич О.З. Принципи рівності й недискримінації в конституційному правосудді України. Право і громадянське суспільство. 2014. № 1. С. 147-170.

6. Погребняк С. Роль принципу недискримінації в загальній концепції рівності. Вісник Академії правових наук України. 2007. № 3. С. 23-34.

7. Бачинська О.М. Співвідношення принципів недискримінації та рівності у праві. Підприємництво, господарство та право. 2017. № 9. С. 165-168.

8. Выборы в мире: избирательные цензы / И.Б. Борисов, А.Г. Головин, А.В. Игнатов, Ю.Ю. Комиссаров; Под общ. ред. И.Б. Борисова. Москва: РОИИП, 2015. 336 с.

9. Бучин М.А. Виборчі цензи та принцип загального виборчого права. ВісникХарківського національного університету ім. В.Н. Кара- зіна. Питання політології. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. № 839. С. 122-127.

10. Про місцеві вибори: Закон України від 14 липня 2015 року. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 37-38. Ст. 366.

11. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 року. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 52. Ст. 561.

12. Про вибори народних депутатів: Закон України від 17 листопада 2011 року. Відомості Верховної Ради України. 2012. № 10-11. Ст. 73.

13. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 20. Ст. 99.

14. Про Рахункову палату: Закон України від 2 липня 2015 року. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 36. Ст. 360.

Размещено на Allbest.ru