Сучасні виклики щодо захисту соціальних прав: конституційні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасні виклики щодо захисту соціальних прав: конституційні аспекти

CURRENT CHALLENGES FOR THE PROTECTION OF SOCIAL RIGHTS: CONSTITUTIONAL ASPECTS

Ковтун Rl,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті висвітлені різні підходи до осягнення феномену соціальної держави, враховуючи теоретичні доктрини, судову практику й аналіз наявних традицій сучасного конституціоналізму. Розкривається сучасний стан та формування її моделі, що відбувається у процесі руху від висунення загального поняття соціальної держави та далі, через аналіз позитивно-правової конкретики. Можливість реалізації соціальних прав залежить не стільки від того, як сформульовані відповідні конституційні положення, скільки від діяльності політичних гілок влади, а також від захисної ролі судового корпусу. Підкреслюється особлива роль судових юрисдикцій різних правопорядків у розумінні ідеї соціальної держави. Зокрема, наведені приклади із судової практики Конституційного Суду Латвійської Республіки щодо так званих «кризових справ». У сучасній доктрині прав людини простежуються нові підходи до соціальних прав: вони починають визнаватися суб'єктивними правами, що підлягають судовому захисту, тоді як можливість судового захисту інших конституційних прав приймається без особливих проблем. Процес визнання соціальних прав як конституційних проходив набагато повільніше, ніж щодо цивільних і політичних прав. Соціальні права (не заперечуючи їхнього конституційного статусу) відносять до числа позитивних прав, для здійснення яких від держави потрібне вжиття конкретних економічних заходів, тоді як цивільні і політичні права завжди характеризувалися як негативні права, які є свого роду «безкоштовними» для держави. Виокремлено специфіку судового захисту соціальних прав людини, пов'язаних з особливостями їх реалізації в умовах політики жорстокої економії. Обсяг гарантованих соціальних прав українською державою дає можливість говорити про спостереження занепаду соціал-демократичних цінностей у європейському конституціоналізмі. Про це свідчить і той факт, що серед представників політикуму знизився рівень заклопотаності економічною нерівністю в державі. У свою чергу, це може призвести до появи нової загрози під назвою «конфлікт поколінь», саме серед працюючих громадян та громадян пенсійного віку в момент забезпечення соціальних прав. конституціоналізм соціальний право

Ключові слова: Конституція, держава загального добробуту, соціальна держава, права людини, конституционный суд.

The article outlines different approaches to comprehending the phenomenon of the welfare state, taking into account theoretical doctrines, jurisprudence and analysis of existing traditions of modern constitutionalism. It reveals the current state and formation of its model, which occurs in the process of moving from the promotion of the general concept of the welfare state and beyond, through the analysis of positive legal specifics. The possibility of exercising social rights depends not only on the formulation of relevant constitutional provisions, but on the activity of political branches of government, as well as the protective role of the judiciary. The special role of judicial jurisdictions of different law and order in understanding the idea of the welfare state is emphasized. In particular, examples from the jurisprudence of the Constitutional Court of the Republic of Latvia on so-called “crisis cases” are given. In the modern doctrine of human rights, new approaches to social rights are observed: they begin to be recognized as subjective rights, which are subject to judicial protection, while the possibility of judicial protection of other constitutional rights is accepted without special problems. The process of recognizing social rights as constitutional was much slower than in relation to civil and political rights. Social rights (without denying their constitutional status) are among the positive rights for which the state requires the adoption of specific economic measures, while civil and political rights have always been characterized as negative rights, which are kind of “free” for the state. The specific features of the judicial protection of social human rights, related to the peculiarities of their implementation in the context of austerity policy, are highlighted. The volume of social rights guaranteed by the Ukrainian state makes it possible to assert the observation of the decline of social-democratic values in European constitutionalism. This is evidenced by the fact that among the politicum representatives the level of concern about economic inequality in the state has decreased. This, in turn, could lead to a new threat called “conflict of generations”, precisely among working citizens and citizens of retirement age at the time of securing social rights.

Key words: Constitution, welfare state, social state, humans rights, constitutional court.

Постановка проблеми

Держава загального добробуту стикається із сучасними викликами: глобальний економічний тиск, віковий чинник і старіння населення, «зростаючий оптимізм», зміни на ринку праці. Це призводить до її суттєвих змістовних та інституційних змін у XXI ст., потребуючи їх оновленого осмислення. В європейських країнах, де держава загального добробуту є важливою частиною громадської культури, люди все ще заперечують проти твердження, що парламент має бути обмеженим за законом здійснювати політику, необхідну для підтримки держави загального добробуту, навіть в умовах глобальної фінансової кризи. Це стає причиною виникнення конфліктних ситуацій усередині країн.

Аналіз публікацій, у яких започатковано розв'язання задекларованої проблематики. Дослідження питань, що пов'язані із соціальною державою, набуло розвитку в наукових доробках провідних вітчизняних учених, зокрема: Ю. Барабаша, С. Верланова, В. Речицького, М. Савчин,О. Скрипнюка, Ю. Тодики, Н. Хоми, І. Яковюка й ін. Вагомий внесок у розроблення проблематики в аспекті соціальних прав зробили багато закордонних дослідників, зокрема: Ю. Габермас, У Гамбюхен, Е. Гидденс, К. Грасс- хоф, О. Гьофе, Д. Дзоло, М. Криле, Г. Ломанн, Г Люббе- Вельфф, П. Розанваллон, В. Скудра й ін.

Мета статті - дослідити особливості правової доктрини, загальних принципів права та юридичних позицій органів конституційної юрисдикції в аспекті гарантування соціальних прав, в умовах політики жорсткої економії

Виклад основного матеріалу

Європейська соціальна модель являє собою суміш різноманітних цінностей, досягнень й устремлінь, скріплених воєдино в кожній окремо взятій країні тим чи іншим чином і з певним ступенем успіху. Серед соціальних цінностей цієї моделі - розподіл ризиків за допомогою соціального страхування, скорочення економічної та соціальної нерівності, захист прав працівників і прищеплення суспільству почуття взаємної відповідальності або солідарності [1, с. 101].

Терпимість щодо інфляції, погодження на збільшення держборгу і дерегуляції приватного кредитування були всього лише тимчасовими заходами для урядів, які протистоять нестримному конфлікту між двома протилежними принципами розподілу в умовах демократичного капіталізму: з одного боку, соціальні права, з іншого - гранична продуктивність, продиктована відносинами між попитом і пропозицією. Кожен із трьох заходів працював протягом якогось часу, поки не починав приносити більше проблем, ніж він міг вирішити, показуючи, що стійке примирення соціальної та економічної стабільності в капіталістичних демократіях більше не є утопічним проєктом. Зрештою все, чого уряди змогли досягти в боротьбі із кризами свого часу, - переміщення їх у нові області, де вони пізніше знову виявлялися в нових формах. Немає жодних підстав уважати, що послідовний прояв суперечностей, властивих демократичному капіталізму, у нових різновидах економічних хвилювань добігає кінця [2, с. 283].

Водночас європейські консервативні уряди у Великобританії, Італії, Франції та Німеччині також використовують кризу для скорочення соціальних витрат, про що вони так давно мріяли; цих заходів від них вимагають ринки, рух фінансового капіталу. Дивно, що фінансова криза, яка викликана неолібералізмом, повинна після короткострокових кейнсіанських рішень привести до ще більшого посилення неолібералізму [3, с. 21].

Завдання соціальної держави полягає в тому, щоб створити умови, які роблять можливим мирне співіснування, та надати рівні можливості для розкриття особистості й самореалізації, без обмеження прав однієї особи іншою. Держава повинна взяти на себе роль справедливого розподільника, щоби забезпечити кожній людині гідний рівень життя. Саме соціальні права розглядаються як цілі соціальної справедливості, яких держава має досягти.

Соціально-економічні права характеризуються низкою ознак, до яких передусім належать такі: по-перше, вони мають особливу природу, яка випливає зі статусу суб'єкта таких прав як члена певного суспільства; по-друге, ступінь забезпечення такими правами напряму залежить від рівня економічного розвитку держави; по-третє, реалізація таких прав переважно потребує позитивної діяльності держави, а гарантіями їх реалізації є позитивні обов'язки держави [4, с. 261]. Але водночас існують думки, що допомога, яка надається державою, малоефективна; надані нею послуги «загрожують економічному розвитку і міжнародній конкуренції»; вони менш ефективні, ніж ті, які надає приватний сектор, забезпечуючи «соціальну допомогу» [5, с. 121].

Причому А. Терсек, закликаючи до більш активної конституційної політики та більших позитивних зобов'язань держави для захисту соціально-економічних прав, стверджує, що економічна криза не повинна сприйматися як кінець держави загального добробуту. Доктрина позитивних зобов'язань має застосовуватися для більш чіткої та ефективної реалізації конституційних принципів соціальності, солідарності та соціальної рівності, з одного боку, й фундаментальних прав і свобод, тісно пов'язаних із соціальністю й економікою, - із другого. Автор категорично стверджує: «Ми повинні вимагати більше від держави, не менше» [6].

Тривалий час, спираючись переважно на досвід американського конституціоналізму, у ліберально-правовій доктрині можливість судового захисту соціально-економічних прав піддавалась серйозному сумніву, навіть заперечувалась через їхню позитивну природу, «невизначеність» («розпливчастість») зобов'язань держави щодо їх реалізації, а також імовірне порушення судом принципу поділу влад через втручання у сферу законодавчого рулювання та компетенції виконавчої влади. Дійсно, ці права залежать від ступеня розвитку й наявних ресурсів конкретної держави, виконання нею соціальних функцій [7, с. 47].

Варто погодитися з думкою Ю. Барабаша, що моделі правової, демократичної та соціальної держави мають різні орієнтири, а можливо, що підхід вітчизняного законодавця й урядовців до цих складових частин державності настільки специфічний, що не дає можливості їх взаємоуз- годженого та безконфліктного існування [8, с. 25]. Так, на національному рівні конституційний діалог описує характер взаємодії між трьома гілками влади у сфері ухвалення конституційних рішень, особливо тлумачення конституційних прав.

У цьому ракурсі знову постає центральне питання про здатність Конституційного суду врівноважувати конкуруючі потреби права та політики, наповнювати нормативним змістом рішення, спрямовані на захист соціальних прав.

Так, можна виокремити стратегічний та історико-інсти- туційний підходи у практиці конституційного судочинства. Відповідно до стратегічного підходу конституційні судді повинні балансувати між юридичними та політичними уподобаннями, усебічно враховувати позиції сторін, не дотримуватися думки лише одного учасника політичного спору. Виносячи політично збалансовані рішення, судді Конституційного суду повинні бути впевнені, що їхні рішення будуть застосовуватися, а їхня легітимність стане зростати. Історико-інституційний підхід пов'язаний зі здатністю Суду відмежовуватися від політики і позиціо- нувати себе як орган, що має справу виключно із правом. Як уважають прихильники цього підходу, тільки в такому разі суд може стати суб'єктом, що накладає вето на неконституційну національну політику.

Загалом же можна ставити питання ще ширше - наскільки Конституційний суд може виступати суб'єктом, що реалізує державну політику в соціальній сфері? Водночас охарактеризувати окремі юридичні позиції як вітчизняного Суду, так і органів конституційної юрисдикції інших держав із «соціальних» питань, аніж як політичні, не можна [9, с. 18].

Так, у 2010-2011 рр. під впливом цілої низки обставин відбулась докорінна зміна в доктринальних підходах Конституційного Суду України з питання гарантування соціальних прав. Ідеться про два славнозвісні рішення від 26 грудня 2011 р. № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012, у яких Суд чи не вперше віддав перевагу принципу «фінансової безпеки» (точніше, «збалансованості державного бюджету») на противагу неможливості перегляду системи гарантій соціальних прав, заперечивши в останніх (прав) характер абсолютних. Отже, що ми маємо на сьогодні. Конституційне судочинство віддало питання соціальної політики майже на стовідсотковий відкуп дискреції органів політичної влади [10].

Соціальні питання були неодноразово предметом розгляду Конституційного Суду України й останнім часом, ураховуючи вплив глобальної фінансової кризи. Зокрема, фінансування соціальних та інших зобов'язань держави має бути реальним і здійснюватися відповідно до її фінансово-економічних можливостей. За юридичною позицією Конституційного Суду України в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності гарантування національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків із метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства; проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю (абз. 5 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. № 5-р/2018).

На переконання Конституційного Суду України, у разі виникнення об'єктивної потреби дії держави щодо перерозподілу або зменшення соціальних видатків мають бути тимчасовими та повинні мати часові межі, потрібні для стабілізації і покращення фінансово-економічної ситуації.

Конституційний Суд України вважає, що зміни законодавства в соціальній сфері, складна фінансово-економічна ситуація, потреба в забезпеченні збалансованості державного бюджету України не повинні призводити до порушення гідності людини, яка належить до фундаментальних цінностей, захищених Конституцією України, та становить основу системи конституційного захисту прав і свобод людини і громадянина. Обов'язковою складовою частиною людської гідності є доступ людини до мінімальних соціальних благ, здатних забезпечити їй достатній і гідний життєвий рівень. Верховна Рада України, формуючи соціальну політику держави, повинна гарантувати ефективну реалізацію права на повагу до людської гідності, зокрема шляхом забезпечення пенсій, інших видів соціальних виплат і допомоги для осіб, які потребують соціального захисту (абз. 4 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 7 листопада 2018 р. № 9-рп/2018).

Конституційний Суд України, беручи до уваги наведене, дійшов висновку, що передбачене оспорюваним положенням Кодексу оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів зменшує його розмір та знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. Отже, встановлення Верховною Радою України в законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу не відповідає ч. 1 ст. 8 Конституції України (абз. 8 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 р. № 1-р/2018).

«Соціальні» справи, пов'язані зі скороченням витрат із державного бюджету, стають для Конституційного Суду України черговим іспитом на зрілість. Зважаючи водночас на конституційно закріплений блок «позитивних прав», наявність яких сприяє формуванню та розвитку в багатьох громадян цінностей патерналізму, без найменшої думки відмови в умовах фінансових складнощів української держави.

Найбільш виразною щодо «соціальних» справ, на нашу думку, є практика Конституційного Суду Латвійської Республіки. Який послідовно підходив до вирішення так званих «кризових справ» саме після впливу глобальної фінансової кризи. Систематизацію юридичних позицій було проведено науковцем В. Скудра [11, с. 368]. Так, економічна криза не скасувала та не призупинила дію основних прав, зокрема й соціально-економічних. Незалежно від економічної ситуації в державі законодавець зобов'язаний забезпечити дотримання і захист основних прав, визначених Конституцією

Обсяг забезпечення соціальних прав, гарантованих державою, може змінюватися залежно від обсягу фінансових коштів, наявних у його розпорядженні. В умовах сильної обмеженості фінансових ресурсів держава має право вільно вирішувати у плані зміни умов отримання пенсій та допомог із метою забезпечення справедливої системи соціального страхування.

Досягнення балансу між доходами державного бюджету, зокрема соціального бюджету загалом і спеціального пенсійного бюджету, може служити легітимною метою для обмеження основних прав. Інакше кажучи, в обставинах економічного спаду дії держави, спрямовані на стабілізацію фінансового становища, є діями, спрямованими на захист прав інших людей, то є легітимною метою для обмеження основних прав індивідуума.

Економічна криза не скасувала та не призупинила дію принципів правової держави, зокрема принципу правового довіри, принципу рівності, принципу пропорційності, принципу поділу влади і принципу незалежності судової влади. Держава наділяється широкою свободою дій під час ухвалення рішень із питань соціальних прав, однак вищезгадані принципи визначають межі цієї свободи.

Конституційний Суд Латвії відповідальний за те, щоб ухвалені рішення в соціальній реальності сприяли встановленню правової стабільності та спокою. Суд повинен врегулювати питання, пов'язані з виконанням його рішень так, щоб не виникали нові обмеження основних прав. Під час встановлення термінів і процедури виконання рішення треба мати на увазі економічну ситуацію в державі та враховувати можливості державного бюджету [11, с. 370].

Тобто треба зазначити, що глобальна економічна криза впливає на скорочення державних ресурсів. Конституційний Суд Латвійської Республіки чітко та послідовно дотримується своїх попередніх юридичних позицій, що враховуються під час проєктування різних стратегій адаптації в таких умовах. Відбувається зміна політики, насамперед це - рішучість захистити найбільш вразливі верстви суспільства від наслідків економічного спаду.

Висновки

Законодавець не тільки може, а й повинен встановити такий режим правового регулювання, який дозволив би державі виконати свій конституційний обов'язок і гарантувати право громадян на соціальний захист, а також забезпечити накопичення та використання коштів, необхідних для виплати пенсій і надання соціальної допомоги.

Практика органів конституційної юрисдикції закордонних країн впливає на формування певних доктриналь- них підходів Конституційного Суду України, а також може бути передумовою для їх періодичного перегляду.

Конституційні суди повинні стати на захист, принаймні обґрунтовуючи принципову концепцію, в основі якої - поняття «мінімальне ядро» кожного з фундаментальних прав, у разі порушення або невиконання якого державою повинен здійснюватися жорсткий судовий контроль, зокрема «мінімального ядра» соціальних прав людини.

Наступним кроком має бути використання критерію співмірності обмеження значущості того явища чи блага, заради якого це обмеження було застосоване (як було продемонстровано раніше, на терезах у вітчизняних конституційних суддів перевагу поки має чаша під назвою «фінансова безпека»). Передусім доктрина соціальної держави в інтерпретації органів конституційної юрисдикції вказує на те, що під час економічної кризи труднощів мають зазнавати всі верстви населення, а не тільки одна з них (причому чомусь зазвичай це пенсіонери й інші найменш соціально захищені громадяни) [10].

Однак основні категорії громадян, інтереси яких страждають від кризи системи соціального забезпечення, - пенсіонери та молоді люди, які ще не встигли знайти роботу. Для зазначених соціальних груп зазвичай горизонт прогнозування обмежений теперішнім. Інвестування в майбутнє за рахунок поневірянь, які доведеться випробувати зараз, для них часто є неприйнятним. Остання з перелічених категорій - молоді люди - скористалася можливістю, недоступною першим, а саме можливістю виїхати за кордон. Результатом стала масова еміграція з України населення віком 20-35 років протягом останніх років.

Соціальний вимір європейської інтеграції все ще залишається викликом для науки (так само, як і для політики) у нинішньому часі. Тому постає необхідність вжити заходів для протидії кризовій ситуації, які виражаються у проведені реформ для стабілізації світової економіки.

Список використаних джерел

Гидденс Э. Неспокойный и могущественный континент: что ждет Европу в будущем? Москва : Дело, 2015. 238 с.

Политика в эпоху жесткой экономии. Москва : Изд. дом Высш. шк. экономики, 2015. 391 с.

Манн М. Власть в XXI столетии: беседы с Джоном А. Холлом. Москва : Изд. дом Высшей школы экономики, 2014. 208 с.

Бориславська О. Європейська модель конституціоналізму : системно-аксіологічний аналіз : монографія. Харків : Право, 2018. 384 с.

Ле Гранд Дж., Проппер К., Смит С. Экономический анализсоциальных проблем : учебное пособие. Москва : Изд. дом Высшей школы экономики, 2013. 318 с.

Tersek A. Defending social rights in economic crisis: more active constitutional policy and greater positive obligations of the state. COFOLA 2009 : the Conference Proceedings. 1 edition. Brno : Masaryk University, 2009. URL: http://www.law.muni.cz/sborniky/cofola2009/ files/002.html.

Христова Г. Позитивні зобов'язання держави у сфері прав людини: сучасні виклики : монографія. Харків : Право, 2018. 680 с.

Барабаш Ю. Дихотомія правової, демократичної та соціальної державності-тонка грань українського конституціоналізму. Право України. 2010. № 7. С. 24-32.

Барабаш Ю. Соціальні права громадян та можливості їх захисту Конституційним Судом України. Публічне право. № 4.

С. 15-22.

Барабаш Ю. Беззащитные права или необоснованные ожидания? Голос Украины. 05.05.2016. URL: http://www.golos.com.ua/rus/ article/268300.

Скудра В. Защита прав и свобод человека в период экономического кризиса: опыт Конституционного Суда Латвийской Республики. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод в XXI в.: проблемы и перспективы применения : сборник докладов. Москва : Институт права и публичной политики, 2011. С. 361-370.

Размещено на Allbest.ru