Адміністративні процедури щодо порядку повернення культурних цінностей в Україну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративні процедури щодо порядку повернення культурних цінностей в Україну

Парагайло В.О.,

аспірант кафедри поліцейського права Національної академії внутрішніх справ

У статті аналізуються процедурні аспекти порядку повернення культурних цінностей в Україну. Досліджуються основні етапи адміністративних процедур, які застосовуються під час вказаного процесу. Акцентується увага на посилення міждержавного співробітництва у сфері повернення культурних цінностей в Україну, що були втрачені в різні історичні періоди. Визначено п'ять етапів адміністративних процедур повернення культурних цінностей: встановлення реституційних правил (договори, декларації); ідентифікація культурних цінностей, що перебувають за кордоном і підлягають поверненню; ініціація процедури повернення культурних цінностей (звернення, запит, позов); реєстрація запиту та експертна перевірка культурних цінностей; передача культурних цінностей державою-держателем культурних цінностей та реєстрація по факту ввезення їх на територію України. Наголошено, що нині порядок реєстрації повернутих культурних цінностей в Україну відсутній, а отже, ця прогалина національного механізму має бути усунена шляхом упровадження порядку реєстрації у відповідності до сучасних вимог. Разом із тим акцентуємо увагу на сучасних альтернативних способах вирішення питання повернення культурних цінностей. Альтернативні способи вирішення спорів дають змогу враховувати нелегальні фактори, яким може вважатися питання «морального обов'язку», і це може допомогти сторонам знайти шлях до консенсусу. Зроблено висновок, що національна митна політика переміщення культурних цінностей через кордон нині стимулює ініціацію процесів реституції. При цьому є значні і значимі прогалини у реєстраційних аспектах. Позаяк питання обліку ввезених культурних цінностей впливає не лише на морально-етичне сприйняття державної політики та статусу на міжнародній арені, а насамперед на внутрішньо-економічне становище та попередження потенційних посягань на культурну власність. Саме тому проблема встановлення нормативно-правового регулювання інвентаризації та обліку культурних об'єктів залишається відкритою та вартою максимальної уваги з боку законодавця.

Ключові слова: культурні цінності, адміністративні процедури, повернення, реституція, переміщення через державний кордон.

ADMINISTRATIVE PROCEDURES FOR THE RETURN OF CULTURAL PROPERTY TO UKRAINE

The article analyzes procedural aspects of the order of return of cultural values to Ukraine. The main stages of administrative procedures that are used during the specified process are studied. The emphasis is on strengthening the interstate employee in the field of returning cultural property to Ukraine, lost in different historical periods. Five stages of administrative procedures for the return of cultural property have been identified: the establishment of restitution rules (treaties, declarations); identification of cultural assets that are abroad and are subject to return; initiation of the procedure for return of cultural property (request, claim); request registration and expert verification of cultural property; transfer of cultural property by the state-holder of cultural property and registration upon its import into the territory of Ukraine. It is emphasized that today the procedure for registration of returned cultural values in Ukraine is absent, and therefore this gap of the national mechanism should be eliminated by introducing the procedure of registration in accordance with modern requirements. At the same time, we are focusing on modern alternative ways of solving the issue of the return of cultural values. Alternative dispute resolution solutions allow for the consideration of illegal factors, such as the issue of “moral obligation”, which may help the parties find a way to consensus. It is concluded that the national customs policy on the transfer of cultural values across the border today stimulates the initiation of restitution processes. However, there are significant and significant gaps in the registration aspects. However, the issue of accounting for imported cultural values affects not only the moral and ethical perception of public policy and status in the international arena, but above all the internal economic situation and the prevention of potential encroachments on cultural property. That is why the problem of establishing legal regulation of inventory and accounting of cultural objects remains open and worthy of maximum attention by the legislator.

Key words: cultural values, administrative procedures, return, restitution, movement across the state border.

Постановка проблеми

Актуальність цього дослідження для України не викликає сумнівів, адже протягом усієї історії нашої держави ми неодноразово стикалися з проблемою вивезення та повернення українських культурних цінностей. Пояснюється така ситуація тим фактом, що українські землі тривалий час перебували під владою інших держав. Із здобуттям незалежності наша держава відновила (після подій Української революції 1917-1921 рр.) та активізувала процес повернення культурних цінностей, що були втрачені з різних причин протягом значного періоду.

Особливого значення ця проблема набула після Другої світової війни, яка результатом мала не тільки значні людські та матеріальні втрати для нашої держави, а й відобразилась значним чином на втраті великої кількості культурних цінностей. Проте, як зазначають дослідники, на жаль, далеко не всі історико-художні цінності вдалося повернути на Батьківщину. За післявоєнний час вони розійшлися по світу, стали об'єктом купівлі і продажу, політичних інтриг і спекулятивних махінацій. І тепер зустрічаються як у державних, так і приватних збираннях у ФРН, Іспанії, Аргентині та інших країнах. В. Акуленко, посилаючись на дані відомого радянського письменника Ю. Семенова, який займався роботою з пошуку культурних цінностей, викрадених фашистами під час Другої світової війни, називає 330 000 творів мистецтва та історичних пам'яток, які залишилися на Заході [1, с. 20].

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Повернення культурних цінностей в Україну досліджується вченими з різних аспектів і в різних наукових сферах. Цієї проблеми у своїх наукових доробках торкалися і вчені- історики: О. Денисенко, С. Кот, О. Лупандін, О. Нестуля, Є. Ярошенко; вчені-мистецтвознавці: Л. Калашникова, О.Федорук, М. Яцишин та інші. Порушується вона і в роботах учених-правознавців, таких як: В. Акуленко, О.Котис, Т Курило, О. Мельничук, О. Менська, Н. Українець, Ю. Шемшученко та інші.

Метою статті є аналіз адміністративних процедур щодо повернення культурних цінностей в Україну.

Виклад основного матеріалу

Кожен з етапів в історії України ознаменувався значною кількісною втратою культурних цінностей. Реально регламентувати процес повернення та розпочати його втілювати вдалося лише після здобуття незалежності України. Концептуально новий рівень процесу повернення культурних цінностей отримав у 1991 р. після розпаду СРСР. При цьому варто наголоситина тому, що ця проблема отримала значний резонанс і «була одним з головних гасел перших років української незалежності, що фігурувала у двосторонніх відносинах не менш гостро ніж, зокрема, питання про Чорноморський флот колишнього СРСР» [2, с. 161].

Для кращого розуміння адміністративних процедур щодо повернення культурних цінностей, на нашу думку, насамперед необхідно провести детальний теоретичний аналіз дефініції «повернення культурних цінностей» як правової категорії та встановити її специфічні особливості.

Отже, поряд із поняттям «повернення культурних цінностей» зустрічаються і такі тотожні поняття, як «реституція» та «репатріація». Більш поширеним терміном, що характеризує досліджуваний процес, є «реституція культурних цінностей». культурна цінність реєстрація запит

Реституція - слово латинського походження (“restitution” - повернення, відновлення). Поняття “restitutioinintegrum” було сформульоване ще в римському праві як обов'язок відновлення стану речей, який існував на момент учинення протиправної дії чи заподіяння шкоди; відновлення первісного стану [3].

За змістом реституція - це відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі (повернення неправомірно захопленого майна, художніх цінностей, транспортних засобів та інше). Концепція реституції не має в сучасній науці універсального значення. Відповідно до одного із підходів реституція полягає у відновленні statusquante, тобто ситуації, що існувала до вчинення протиправного діяння. Інший підхід визначає процес реституції як встановлення або відновлення ситуації, яка існувала б, якби протиправне діяння не було вчинене [4, с. 145].

У межах досліджуваної нами теми протиправним діянням будуть вважатися будь-які незаконні, протиправні дії, з якими пов'язується вивіз культурних цінностей з території України без проходження необхідної, чітко встановленої процедури; будь-які незаконні дії, пов'язані із насильницьким захопленням об'єктів, що підпадають під категорію культурних цінностей, а також відмова інших держав повернути на законних підставах культурні цінності на територію України. Вказаний термін більшою мірою використовується в цивільному та міжнародному праві, проте його використання можна простежити і в інших галузях права, зокрема і щодо процедури повернення культурних цінностей.

Фахівці зазначають, що реституцією (поверненням) культурних цінностей можна вважити:

- особливу форму повернення майна історичного, наукового, художнього й іншого культурного значення, неправомірно вилученого та вивезеного воюючою державою з території свого супротивника під час збройного конфлікту або іншого міжнародного протиправного діяння [5];

- відновлення прав власності на культурні цінності у разі їх незаконного присвоєння. Передбачає повернення власникам (фізичним та юридичним особам) предметів історичного та культурного значення, втрачених ними в результаті прямих чи опосередкованих наслідків воєнної окупації іноземною державою, викрадення та нелегального вивезення за межі території країни походження (де предмет культури було створено, знайдено або де він перебував на законних підставах) [6].

Своєю чергою в контексті реституції культурних цінностей реалізовується відповідна адміністративна процедура, досліджуючи дефінітивний аспект якої вказаний автор трактує її як послідовність необхідних дій, реалізація яких має на меті досягнення визначеного ефекту або результату [7, с. 185]. Власне, низка вчених-правознавців підкреслюють термінологічну тавтологію у баченні дво- елементної структури поняття адміністративної процедури, що включає послідовні дії та відповідний результат. Однак прибічниками такого тлумачення є С. Братель, С. Бойко, Н. Галіцина, В. Колпаков та інші.

Деталізуючи питання адміністративних процедур повернення культурних цінностей, на наш погляд, необхідно виокремити п'ять етапів, а саме:

1. Встановлення реституційних правил (договори, декларації).

2. Ідентифікація культурних цінностей, що перебувають за кордоном і підлягають поверненню.

3. Ініціація процедури повернення культурних цінностей (звернення, запит, позов).

4. Реєстрація запиту та експертна перевірка культурних цінностей.

5. Передача культурних цінностей державою-держателем культурних цінностей та реєстрація по факту ввезення їх на територію України.

Отже, першим етапом є встановлення реституційних правил або інакше кажучи налагодження міждержавного співробітництва щодо повернення культурних цінностей у нормативній площині.

У контексті розуміння міжнародної позиції стосовно визначення сутності повернення культурних цінностей варто звернутись до загальновизнаних установчих актів у цій сфері. Зокрема, значення на міжнародному рівні мають конвенційні акти ЮНЕСКО та європейської спільноти.

Безпосередньо Конвенція ЮНЕСКО 1978 посилила наявні раніше положення. У рамках установлення загальновизнаного порядку реституції був створений Міжурядовий комітет зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їх походження або їх реституції в разі незаконного присвоєння. Він складається з 22 членів, які обираються Генеральною конференцією ЮНЕСКО для сприяння двостороннім переговорам про реституцію будь-яких культурних цінностей, що мають фундаментальне значення з точки зору духовних цінностей та культурної спадщини народу держави-члена або асоційованого члена [8].

Так, Комітет експертів з питань створення Міжурядового комітету, що збирався 20-23 березня 1978 року в Дакарі, функціонував на основі низки принципів, які було закладено в основу міжнародної політики у досліджуваній сфері. Серед провідних засад щодо повернення культурних цінностей та міждержавної взаємодії у цій сфері було виокремлено такі:

- право всіх народів на відновлення власності, що є частиною їхньої культурної спадщини, є етичним принципом;

- метою є повернення до країни походження культурних цінностей, які мають фундаментальне значення з точки зору духовної цінності та культурної спадщини народу;

- поняття країни походження неоднозначне, тим більше, що до нього додаються розміри часу і простору. Перебіг історії, зміна природних кордонів і державних спад- коємств дають країнам, які захопили культурні цінності, можливим засобом усунення претензій на реституцію;

- зважаючи на базисні обмеження (відсутність інформації, психологічні труднощі та юридичні перешкоди), міжнародне співробітництво заохочує двосторонні переговори та технічне співробітництво, які могли б повернути країнам, обмеженим у реалізації можливості повернення культурних цінностей, статус належного заявника [9].

Тож, базуючись на останньому пункті, відзначимо нор- мотворчу тенденцію урегулювання процесів з повернення культурних цінностей в Україну на підставі двосторонніх договорів. При цьому міжнародна спільнота стимулює установлення конструктивних та консенсусних зв'язків між країнами у цій сфері.

Відзначимо, що більшість із таких договорів були укладені Україною з Німеччиною, Польщею, Угорщиною та Російською Федерацією, оскільки абсолютна більшість незаконно вивезених культурних цінностей перебуває саме на території цих держав у результаті воєнних конфліктів на етапах історичного розвитку, окреслених вище. Разом із тим доцільно також зупинитись на питанні закордонних українських діаспор, зокрема американської, канадської та ізраїльської, завдяки співпраці з якими до України було повернуто значну частину культурних цінностей.

Отже, міжнародна спільнота визнала основною формою співпраці у питаннях повернення культурних цінностей підписання двосторонніх договорів, які поряд з тим становлять основний базис у цій сфері. Нині Україною налагоджено якісні мости комунікації для ефективного співробітництва. Вивчивши міждержавну нормотворчу діяльність у сфері реституції культурних цінностей, можемо виокремити її як перший етап адміністративних процедур.

На другому етапі - ідентифікації культурних цінностей, що перебувають за кордоном і перш за все підлягають поверненню, необхідно уточнити, що має бути визначено як культурне майно. Ідентифікація власності є попереднім питанням для всіх юридичних проблем, пов'язаних з реституцією культурних цінностей. Зауважимо, що наразі важко встановити універсальне нормативне визначення культурних цінностей. На наш погляд, доцільним було б встановлювати та закріплювати дефінітивний аспект у договірних відносинах держав з метою уникнення непорозумінь у подальших процедурах повернення культурних об'єктів.

У контексті ідентифікації культурних цінностей необхідно також згадати облікові бази даних останніх. Відповідно до міжнародних стандартів ідентифікація об'єкта культурної спадщини реалізовується нині шляхом методичного моніторингу дослідження колекцій культурного надбання. Технічно-інформаційну базу управління колекціями становлять спеціальні платформи на кшталт британського Spectrum, що використовується у всьому світі [10].

Таким чином, етап ідентифікації культурних цінностей насамперед полягає у встановленні єдиного дефінітивного розуміння, а також у моніторингу міжнародних баз. Перспективним кроком має стати становлення власних облікових баз, оснащення відповідних технічних платформ та проведення загальної інвентаризації культурного надбання з метою поновлення у праві власності України на зниклі об'єкти.

Коли вже визначено об'єкти культурної власності, що мають стати предметом позову української сторони, формується документальне підтвердження, що ініціює процедуру репатріації та взаємодії із зарубіжною країною.

У ст. 32 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» встановлено, що повернення відбувається на підставі запиту до країни, де перебувають національні культурні цінності України. Поряд з тим відзначимо, що закон містить лише згадку про форму офіційного звернення [11].

Зарубіжній практиці відомий четвертий етап так званої реєстрації запиту та його експертної оцінки.

За британським шаблоном реєстрації запиту, який може бути використаний організаціями культурної спадщини для запису позову про реституцію або репатріацію, зроблений щодо об'єкта їх колекції. Це перший етап у процесі реєстрації та дослідження претензії і є важливим кроком у процесі прийняття рішень.

Відзначимо, що представлений зразок призначений як загальний припис, який може бути адаптований до індивідуальних обставин. Шаблон для реєстрації запиту на репатріацію об'єкта, що є культурною цінністю, має містити такі позиції:

- коротка інформацію про вимогу, включаючи інформацію про повноваження запитуючої сторони та їх підстави для подання позову, а також наявність всієї необхідної документації у визначеній формі;

- опис культурного об'єкта(-ів) музею, підкріплений матеріалами наявної документації музею, яка має включати об'єкт(и), його ідентифікаційний номер, походження та історію, його історію на час перебування під контролем музею, включаючи використання експозиції, стан та охорону,кредити, дослідження та використання навчальних заходів, будь-які плани на майбутнє матеріалів, що вже реалізовуються музеєм;

- початкова оцінка значення об'єкта, що запитується, музею та в більш широкому контексті, наприклад, національному/міжнародному/культурному /релігійному значенні;

- огляд відповідних етичних та юридичних можливостей для можливого повернення об'єкта(-ів). Для цього здійснюється вивчення політики розвитку колекції музею, що є держателем та розпорядником об'єкта, а також будь- якої іншої відповідної організаційної політики.

Цей контрольний лист далі відправляється позивачу як підтвердження факту прийняття заявки на розгляд установою-держателем культурної цінності. На підставі складеного акта можливо реалізовувати перехід до наступного кроку, який має здійснити організація, це, як правило, -дослідження претензії та передача претензії відповідним керівним органам [12].

Таким чином, проходження четвертого етапу прийняття та верифікації заявки для розгляду запиту на повернення культурних цінностей слугує першим кроком до оперативного процесу та початку провадження безпосередніх адміністративних процедур. На нашу думку, в контексті загальної тематики дослідження варто взяти до уваги наявність цього етапу контрольної перевірки запиту на реституцію для національного механізму.

У разі схвалення запиту на повернення активується п'ятий етап адміністративних процедур, що полягає у безпосередній передачі об'єктів культурної власності та їх реєстрації в Україні.

Особливості процедури фізичного повернення культурних цінностей врегульовуються Інструкцією про порядок оформлення права на тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2002 [13]. Переміщення культурної власності через митний кордон контролюється Державною фіскальною службою України. До 2011 року цю функцію виконувала Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон [14]. На нашу думку, не лише стосовно фактичної передачі культурних цінностей, а взагалі у процесі реституції важливу роль у співпраці із зарубіжними країнами відіграють державні суб'єкти. Центральні органи виконавчої влади реалізовують не тільки управлінську функцію у відповідній сфері, а й слугують комунікативним міждержавним мостом.

Саме у зв'язку з цим нині постала нагальна потреба створення державної управлінської інституції, яка б координувала питання формування та реалізації державної політики щодо ввезення, вивезення та повернення культурних цінностей.

Повертаючись до організаційних аспектів повернення, другим складником останнього етапу є процедура реєстрації повернутих культурних цінностей в Україні.

Згідно зі статтею 21 Закону України «При вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», об'єкти культурної власності, що ввозяться на територію України (в тому числі і повернуті), мають бути зареєстровані в порядку, що регламентується профільним центральним органом виконавчої влади (Міністерство культури України), Міністерством юстиції України та Державною фіскальною службою [11].

Звернемо увагу, що нині зазначений порядок відсутній, а отже, ця прогалина національного механізму має бути усунена шляхом впровадження порядку реєстрації у відповідності до сучасних вимог.

Разом із тим акцентуємо увагу на сучасних альтернативних способах вирішення питання повернення культурних цінностей. Альтернативні способи вирішення спорів дають змогу враховувати нелегальні фактори, яким може вважатися питання «морального обов'язку», і це може допомогти сторонам знайти шлях до консенсусу.

Після Генеральної конференції ЮНЕСКО, що відбулася в Парижі в 1978 році, було створено Міжурядовий комітет зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам походження або реституції у разі незаконного привласнення, що негайно розпочав роботу з пошуку міждержавних рішень у конкретних випадках реституції, або повернення [15]. Нещодавно було запропоновано розширити повноваження комітету з метою надання посередництва та примирення держав-членів [16].

Інші організації, такі як Міжнародна рада музеїв (ICOM) та Асоціація міжнародного права (ILA), залучені до питань повернення, або реституції шляхом формулювання рекомендацій або резолюцій. Слід також згадати про роботу, що проводиться під егідою Організації Об'єднаних Націй, зокрема Декларації про права корінних народів [17]. Поширення форумів, на яких обговорюються питання реституції, безсумнівно, сприяло розвитку практики та методів у цій сфері. Зміни в інституційному контексті впливають не тільки на динаміку претензій і здатність заявників, а й на умови, за якими можна організувати повернення або реституцію.

Серед відомих практиці варіантів варто наголосити на застосуванні таких процедурних форм:

1. Сторона, яка володіє активами, може зробити пожертвування. У посередництві Швейцарської Конфедерації в суперечці між кантонами Сент-Галл і Цюріхом над древніми рукописами Цюріх взяв на себе зобов'язання пожертвувати Сен-Галлу рукописи, що не були перераховані у заяві останнього [18].

2. Довгострокові кредити. Коли не передбачено простої або умовної реституції, сторони досить часто погоджуються на позику активів, реституція яких вимагається. І навпаки, реституція може бути узгоджена в обмін на позику стороні, від якої вони заявлені. Прикладом довгострокового кредиту є угода між Францією та Нігерією 2002 року про статуї Нок і Сокото, що передбачає визнання власності Нігерії на об'єкти в обмін на поновлення кредиту на 25 років на Музей КвайБранлі [19].

3. Виготовлення реплік не може вважатися еквівалентом реституції. Однак це техніка, яка може бути використана як один з елементів у вирішенні вимоги про реституцію, що є частиною вирішення спірних та складних механізмів повернення культурної власності.

Більше того, стаття 5 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» передбачає потенційні альтернативні варіанти, закріплюючи повернення культурних цінностей в Україну шляхом [11]:

- укладення договору купівлі-продажу з власником культурних цінностей;

- обміну на взаємовигідних засадах;

- отримання в дарунок.

Таким чином, заключний етап реалізовується вже безпосередньо за фактом прибуття культурних цінностей на українську територію. Національна митна політика переміщення культурних цінностей через кордон нині стимулює ініціацію процесів реституції. При цьому є значні і значимі прогалини у реєстраційних аспектах. Позаяк питання обліку ввезених культурних цінностей впливає не лише на морально-етичне сприйняття державної політики та статусу на міжнародній арені, а насамперед на внутрішньо-економічне становище та попередження потенційних посягань на культурну власність. Саме тому проблема встановлення нормативно-правового регулювання інвентаризації та обліку культурних об'єктів залишається відкритою та вартоюмаксимальної уваги з боку законодавця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Акуленко В.І., Юнак Н.Ш. Гуманізм і варварство. Про врятування культурних цінностей у період Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 років. Київ, 1987. 48 с.

2. Кот С. Проблеми повернення культурних цінностей в українсько-російських міждержавних відносинах (1991-2015 років). Україна XX століття: культура, ідеологія, політика. 2016. Вип. 21. С. 160-177.

3. БартошМ. Римское право. Понятия, термины, определения. Москва, 1989. 448 с.

4. Камишанський М.М. Компенсація та реституція: обрання адекватної форми відшкодування шкоди за міжнародне правопорушення. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2016. № 24. С. 144-148.

5. Акуленко В.І. Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей». Праці Центру пам'яткознавства. 2013. Вип. 24. С. 284-295.

6. Кот С.І. Реституція культурних цінностей. Енциклопедія історії України. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I 21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21C0M=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=& S21COLORTERMS=0&S21STR=Restytutsiia_kulturnykh.

7. Юридична енциклопедія / ред. Ю.С. Шемшученко та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Київ : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2003. Т. 5. 736 с.

8. Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_089.

9. Committee of Experts on the Establishment of an Intergovernmental Committee Concerning the Restitution or Return of Cultural Property, Dakar, 20-23 March 1978, Fitial Report, Paris, UNESCO, 1978, 18 p.

10. Collections Trust. Офіційний сайт.URL: https://collectionstrust.org.uk/resource/recording-a-claim-for-restitution-or-repatriation- template/.

11. Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей : Закон України від 21.09.1999 № 1068-XIV. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/1068-14.

12. Шаблон реєстрації запиту на позов репатріації культурного об'єкта (Британія). URL: https://326gtd123dbk1xdkdm489u1q-wpengine. netdna-ssl.com/wp-content/uploads/2016/10/Recording-a-Claim-Template.doc.

13. Про затвердження Інструкції про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України : Наказ Міністерства культури і мистецтв України. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/z0571-02.

14. Про ліквідацію урядових органів : Постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 № 346. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/346-2011-%D0%BF.

15. Promote the return or the restitution of cultural property: Committee-Fund-UNESCO Conventions. UNESCO: вебсайт. URL: http:// unesdoc.unesco.org/images/0013/001394/139407eb.pdf.

16. Working document for discussion on a strategy to facilitate the restitution of stolen or unlawfully exported cultural property, Thirteenth Session, UNESCO, Paris, February 7-10, 2005, CLT-2005/CONF.202/4.

17. Agreement dated April 27, 2006 between the Canton of Saint-Gall and the Canton of Zurich, with the Swiss Confederation as mediator. For the content of this agreement, see below, paragraph 43.

18. Loan contract of July 1, 1997, between the Museum of Art and History of the City of Geneva and the French state, represented by the Heritage Director of the Ministry of Culture.

19. Press release by the French Ministry of Culture of February 13, 2002.

Размещено на Allbest.ru