Висновок експерта у цивільному процесі. Співвідношення висновку експерта з висновком спеціаліста й експерта у галузі права

Размещено на http://allbest.ru

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Висновок експерта у цивільному процесі. Співвідношення висновку експерта з висновком спеціаліста й експерта у галузі права

Озерчук М.В., студентка магістратури юридичного факультету

Анотація

Стаття присвячена дослідженню висновку експерта в цивільному процесі, співвідношення його з висновком спеціаліста та висновком експерта у галузі права.

Зокрема, приділяється увага такому центральному елементу висновку експерта, як застосування спеціальних знань. Розглянуто поняття та специфічні ознаки (складові) спеціальних знань. Досягнуто висновку, що спеціальні знання - це категорія, що не є протилежною до категорії правові знання. Основою спеціальних знань є специфічні, вузькопоширені знання, що дають відповіді виключно на питання по суті цієї сфери. Однак, об'єктивуючись у форматі висновку експерта, вони так чи інакше взаємодіють із правовими. Звертається увага на те, що предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

У статті також розглянуто вимоги, яким має відповідати експертне дослідження: воно повинно бути об'єктивним, тобто відповідати фактам, обставинам, знанням, які існують в об'єктивній дійсності, а також обґрунтованим, що означає обов'язкове підкріплення до висновків експертів належних та перевірених аргументів. Вказується й на формальні вимоги до висновку експерта як засобу доказування, що регламентовані ч. 6 ст. 102 цПк України та Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Стаття також містить порівняльну характеристику висновку експерта з висновком спеціаліста та експерта у галузі права, аналіз особливостей та процесуальних наслідків їх використання в цивільному процесі. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями, навичками та вміннями, що є необхідні для застосування арсеналу спеціальних технік, пристроїв та іншого, що забезпечує технічну сторону судового процесу. При цьому його спеціальні знання та навички не використовуються для дослідження суті фактів та обставин, що мають значення для вирішення спору. Процес доказування та діяльність спеціаліста ніяк не пов'язані. Спеціаліст може лише надати певний вид допомоги для ефективнішого здійснення судового процесу.

Новелою в законодавстві є висновок експерта у галузі права. У статті наголошується на тому, що він є абсолютно іншою процесуальною категорією, аніж висновок експерта. Висновок експерта у галузі права не містить дослідження, яке стосується обставин справи. Висновок експерта у галузі права може лише дати відповідь щодо можливості застосування аналогії закону, аналогії права або роз'яснити зміст норм іноземного права, при цьому, не маючи своїм призначенням встановлення чи дослідження обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Також він не є джерелом доказової інформації, не може містити оцінки доказів, вказівок на їх достовірність / недостовірність тощо. Ця категорія має суто консультативний характер і не є обов'язковою для суду.

Ключові слова: експерт, спеціаліст, експерт з питань права, експертиза, висновок експерта, висновок спеціаліста, висновок експерта у галузі права, засіб доказування, спеціальні знання.

Abstract

Key words: expert, specialist, expert for legal questions, examination, expert opinion, specialist opinion, expert opinion in the field of law, mean of evidence, special knowledge.

Постановка проблеми

В умовах нового процесуально-правового регулювання зростає актуальність досліджень використання висновку експерта у цивільному судочинстві.

Проблеми висновку експерта як засобу доказування у цивільному судочинстві неодноразово ставали предметом наукових досліджень. Переважна більшість із них лягли в основу сучасного законодавства, зокрема регулювання статусу висновку експерта ЦПК України.

Ч.2 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) до засобів доказування відносить: письмові, речові й електронні докази, показання свідків і висновки експерта.

Висновку експерта як окремому засобу доказування, присвячений параграф 6 Глави 5 ЦПК. Параграф 7 цієї ж глави визначає основні положення про висновок експерта в галузі права.

Окрім висновку експерта, ЦПК визначає ще дві форми використання спеціальних знань: висновок (консультації) спеціаліста та висновок експерта в галузі права, який є абсолютною новелою для вітчизняної правової системи. Ці категорії, їх значення, мета використання істотно різняться між собою, що зумовлює необхідність проведення їх детального дослідження, аналізу та порівняння.

Окрім цього, сьогодні широко обговорюються науковцями та практиками питання про доцільність закріплення висновку експерта з питань права у процесуальних кодексах та про практичне значення цього інституту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед науковців, які досліджували проблеми висновку експерта як засобу доказування у цивільному судочинства, співвідношення висновку експерта з консультаціями спеціаліста, особливостей використання висновку експерта з питань права слід виділити таких учених: І. Бутирську, Ж. Васильєву-Шаламову, М. Гетманева, О. Дорошенка, О.Кармаза, Н. Кіреєву, Т. Кучер, Д. Кушерець, Р. Куйбіду, В. Навроцького, Ю. Рябченка, В. Семчик, М. Шепітька, А. Штефана.

Метою статті є дослідження й аналіз характерних особливостей висновків експерта, спеціаліста й експерта у галузі права, а також співвідношення їх між собою; виявлення проблемних питань правового регулювання даних інститутів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Згідно з ч. 1 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. При цьому законодавець деталізує, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права [1].

Виходячи із викладеного вище, слід зазначити, що центральним вирізняльним елементом висновку експерта як засобу доказування є те, що він створений в результаті застосування так званих спеціальних знань. Дуже часто в судових процесах виникає гостра необхідність в них, оскільки аксіоматичним є твердження про те, що судді є фахівцями в правових питаннях, а також загальних знаннях робочої сфери відповідно до внутрішньої спеціалізації суду. Тому, коли трапляється справа, яка стосується спеціалізованих сфер техніки та технології, мистецтва, біології, хімії тощо, виникає гостра необхідність залучення додаткових, кваліфікованих знань для правильного вирішення справи по суті [2, с. 290].

У літературі не досягнуто єдності стосовно розуміння суті категорії «спеціальні знання». Тим не менш, класично в даній категорії визнають існування двох складових.

Першою складовою частиною або, іншими словами, ознакою спеціальних знань, які використовуються для написання висновку експерта, є непоширеність таких знань у масовому плані. Тобто, ці знання явно перевищують рівень загальних знань пересічної особи. До того ж, такі знання неможливо здобути в якості типового життєвого досвіду; для їх отримання необхідні спеціальне навчання, тренінги, курси, освіта, не належать до загальновідомих узагальнень, що випливають з досвіду людей [3, с. 300].

Тим не менш, процесуалісти підкреслюють, що не всяка спеціалізована освіта в певній галузі розцінюється як наявність у особи спеціальних знань, достатніх у світлі законодавства для складення висновку експерта. Спеціальними знаннями, окрім зазначено, є сукупність специфічних умінь і навичок із знаннями у галузі методики проведення судової експертизи для складення належного та допустимого висновку, який відповідатиме усім вимогам закону.

Тобто спеціальні знання є процесуально-правовою категорією, використання якої передбачено лише визначеними суб'єктами і у встановлених процедурах, що у кожному випадку їх застосування вимагає наявності одного з передбачених суб'єктів, засвідчення його компетентності, а також узаконених шляхів одержання бажаного результату [4, с. 424].

Другою складовою частиною або ж ознакою спеціальних знань є їх різниця із суто правовими знаннями. На переконання вченого М.К. Треушнікова, самих по собі правових знань, зокрема процесуальних, не є достатньо для проведення судової експертизи та складення належного й допустимого в цивільному процесі висновку експерта [5, с. 192]. Ця думка знайшла своє відображення у чинному процесуальному законі, зокрема, у положеннях ч. 2 ст. 102 ЦПК України, які були наведені вище.

Тим не менш, абсолютно погодитись із вищевикладеною категоричною позицією не видається доцільним. Як слушно підкреслює вчена-процесуаліст М.В. Жижина, поняття спеціалізованих знань, які застосовуються експертом при складенні висновку, не можна ізолювати чи протиставляти правовим знанням. Так, дійсно, левова доля спеціальних знань складається із знань специфічних, вузькопрофільних, галузевих, таких як біохімія, бухгалтерія, інтелектуальна власність тощо.

Тим не менш, для правильного їх застосування у контексті цивільного процесу для формування належного та допустимого засобу доказування експерт не може не мати та в процесі роботи не використовувати якусь долю правових знань. Тим паче, що право регламентує форму висновку експерта, формує перелік типових питань, які доцільно ставити експерту під час проведення тієї чи іншої експертизи тощо.

Таким чином, слід констатувати, що спеціальні знання - це категорія, яка не є протилежною до категорії правові знання. Просто основою спеціальних знань є специфічні, вузькопоширені знання; вони дають відповіді винятково на питання по суті цієї сфери. Тим не менш, об'єктивуючись у форматі висновку експерта, вони так чи інакше взаємодіють з правовими [6, с. 12].

Що стосується норми ч. 2 ст. 102 ЦПК, відповідно до якої предметом висновку експерта не можуть бути питання права, це правило слід розуміти так: перед експертом не можуть ставитися питання по суті вирішення позову, задоволення позовних вимог чи залишення їх без задоволення; експерт не може робити висновок про наявність чи відсутність в діях сторони ознак порушення права іншої сторони, не може давати роз'яснення про те, яку норму права слід застосувати до відповідних правовідносин. Питання, вирішення яких належить до виключної компетенції суду, не можуть ставитися перед експертом [7, с. 181].

Спеціальні знання експерта, які лягають в основу складення експертного висновку, є результатом так званого експертного дослідження, що в широкому розумінні трактується як процес пізнання чого-небудь розгляду з точки зору спеціальних знань, в рамках цивільного процесу, з'ясування поняття, суті, особливостей якогось об'єкта, процесу чи явища.

Таким чином дається відповідь на усі необхідні для вирішення справи питання, а не просто констатація фактів, які є очевидними чи широко відомими. Ці відповіді є синтезу нових знань, базованих на попередніх, спеціалізованих і мета надання цих відповідей полягає у тому, щоб усунути інформаційну «яму», яка у певній спеціалізованій сфері виникла у суду та у сторін, і яку просто необхідно заповнити для правильного вирішення справи [8, с. 49].

Процесуальний закон ставить дві основні вимоги до зазначеного дослідження: воно повинно бути об'єктивним, тобто відповідати фактам, обставинам, знанням, які існують в об'єктивній дійсності, а також обґрунтованим, що означає обов'язкове підкріплення висновків експертами належними та перевіреними аргументами.

Ці вимоги дотримуються завдяки так званій позитивній та негативній відповідальності судового експерта. Позитивна відповідальність полягає в обов'язку експерта дати об'єктивний та обґрунтований висновок стосовно поставлених йому питань у відповідності до своїх знань та кваліфікації, а також обов'язок відмовитись від дачі висновку, якщо рівень його спеціальних знань не є достатнім для цього.

Негативна відповідальність прямо закріплена у ЦПК України: ч. 5 ст. 104 ЦПК зазначає, що в ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Загалом, як слушно підтверджують більшість представників процесуальної доктрини, як позитивна, так і негативна відповідальність експерта покликана забезпечити максимально високий рівень відповідності висновку експерта як засобу доказування вимогам процесуального закону [1].

Також належний процесуальний рівень висновку експерта забезпечується завдяки використанню спеціальних методів дослідження, методик, способів, засобів і прийомів. Так, вони регламентовані Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 р. N° 53/5. Цей же нормативний акт, так само, як ч. 6 ст. 102 ЦПК України, встановлює також і формальні вимоги до висновку експерта як засобу доказування.

Так, висновок експертів повинен обов'язково містити власні реквізити: найменування документа, дати та номера складання висновку, категорію експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), вид експертизи (за галуззю знань) і три частини: вступну, дослідницьку та заключну [1]. Інструкцією встановлено вимоги до оформлення кожної з частин висновку експерта. Саме у вступній частині зазначається, зокрема, про попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за ст. 385 Кримінального кодексу України. Попередження про кримінальну відповідальність експерта є відмінним елементом висновку експерта як засобу доказування, оскільки аналогічні вимоги до інших засобів не ставляться.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що такий засіб доказування, як висновок експерта, є найбільш комплексним та інформаційно містким; також він, на відміну від інших засобів доказування, потребує застосування спеціальних знань, дотримання законодавчо встановлених вимог, як по суті, так і процесуальних.

Станом на сьогодні, у зв'язку із численними новелами процесуального законодавства, на практиці виникають питання стосовно розмежування суміжних правових категорій, якими в ключі даного дослідження виступають висновок експерта, висновок спеціаліста та висновок експерта в галузі права.

Стосовно співвідношення висновку експерта та висновку спеціаліста слід зазначити таке. Умовою залучення особи як судового експерта є наявність спеціальних знань, що необхідні для з'ясування відповідних обставин справи.

Окрім того, для судового експерта встановлені певні обмеження: як визначено у ч. 1 ст. 11 Закону України «Про судову експертизу», не може залучатися до проведення судової експертизи та виконання обов'язків судового експерта особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною, а також та, яка має не зняту або не погашену судимість, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення або дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта [9].

На сьогодні відсутній законодавчий акт, який встановлює статус спеціаліста, його повноваження у спосіб, як це визначено ЗУ «Про судову експертизу» для експертів, тому чимало питань щодо спеціалістів потребують урегулювання, зокрема, наприклад, хто з суб'єктів може ініціювати залучення спеціаліста для надання консультації? Яким чином обирається спеціаліст? Чи потрібно перевіряти фаховість спеціаліста та у який спосіб це робити тощо? У якій формі має надаватися консультація спеціалістом? На жаль, ані попередня редакція ЦПК України, ані чинний ЦПК України не містять відповідей на зазначені питання.

До спеціаліста подібні вимоги не висуваються. Спеціалістом у процесуальному розумінні виступає особа, що володіє спеціальними знаннями, навичками та вміннями, що є необхідні для застосування арсеналу спеціальних технік, пристроїв та іншого, що забезпечує технічну сторону судового процесу.

Прикладами діяльності спеціаліста є фотографування, складення схематичних малюнків, таблиць, забір певних зразків для подальшого експертного дослідження. Тобто, узагальнюючи висловлене, слід охарактеризувати роль спеціаліста як технічного асистента під час здійснення судового процесу. Його спеціальні знання та навички не використовуються для дослідження суті фактів та обставин, що мають значення для вирішення спору, не є базисом дослідження, яке покликане відповісти на питання, що пов'язані з предметом спору. Таким чином, сутнісно процес доказування та діяльність спеціаліста ніяк не пов'язані. Спеціаліст може лише надати певний вид допомоги для ефективнішого здійснення судового процесу [10, с.11].

Стосовно співвідношення висновку експерта та висновку експерта в галузі права слід зазначити, що законодавець чітко розмежовує ці поняття. Висновок експерта у галузі права є абсолютно іншою процесуальною категорією, аніж висновок експерта. Законодавством визначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Ч. 2 ст. 102 ЦПК містить імперативне застереження: «предметом висновку експерта не можуть бути питання права».

З цього приводу варто одразу зазначити про суперечність положень цитованої статті та змісту параграфу 7 Глави 5 ЦПК. І хоча законодавцем свідомо розмежований висновок експерта у загальному його розумінні від висновку експерта з питань права, на наш погляд, допущення подібних неточностей та явних суперечностей у тексті процесуального законодавства може призвести до виникнення подальших непорозумінь та ускладнень при правозастосуванні. судочинство спеціаліст експерт цивільний

Сьогодні у Законі України «Про судову експертизу», який є спеціальним нормативо-правовим актом, що регулює порядок проведення експертиз, не містяться жодні положення про експертизу з питань права. Ст. 1 цього закону визначено поняття судової експертизи як дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду [9]. З наведеної дефініції вбачається її змістовна обмеженість та невідповідність положеннями оновленої редакції ЦПК, зокрема згадуваного параграфу 7 глави 5.

Текст ЦПК не містить законодавчого визначення поняття висновку експерта з питань права, сьогодні законом закріплено тільки процесуальне право сторін звернутися за отриманням висновку до експерта з питань права. Аналогічні норми знайшли своє закріплення і в оновлених редакціях господарського процесуального кодексу України, і в Кодексі адміністративного судочинства України.

Втім, висновки експертів (фахівців) у галузі права не є цілковитою новелою цивільного процесу України та вже тривалий час застосовуються при прийнятті рішень судами вищих інстанцій.

Так, Верховний Суд та Конституційний Суд України враховують висновки фахівців у галузі права щодо застосування певних положень законодавства при прийняті рішень. Підготовкою таких висновків займаються Науково-консультативні ради, що діють при названих судах. Рада утворюється із числа висококваліфікованих фахівців у галузі права. За результатами розгляду науково-консультаційних питань Ради приймають мотивовані рекомендації.

Що стосується положень оновленого ЦПК, то законодавець надає право звернутися до експерта у галузі права при розгляді справи у будь-якій судовій інстанції для надання висновку з обмеженого кола питань, а саме щодо:

1) застосування аналогії закону чи аналогії права;

2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі [11, с. 336].

Чинне законодавство передбачає, що висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи Окрім того, ст. 115 ЦПК передбачено інші положення, які суттєво обмежують значення експертного висновку з питань права як засобу доказування.

Такий висновок має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Законом передбачено право суду посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, однак при цьому суд має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Таким чином, на відміну від висновку експерта, який покликаний встановити та дослідити обставини, які входять до предмета доказування, тобто, стосується підтвердження обставин, висновок експерта у галузі права може лише дати відповідь щодо можливості застосування аналогії закону, аналогії права або роз'яснити зміст норм іноземного права, при цьому, не маючи своїм призначенням встановлення чи дослідження обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

З наведеного вище вбачається, що сьогодні інститут висновку в галузі права залишається на перехідному етапі свого розвитку та не вважається доказом у цивільному процесі.

Таким чином, незважаючи на те, що норми ЦПК щодо висновку експерта у галузі права знаходяться у главі, яка має назву «Докази та доказування», висновок експерта у галузі права є відмінним від висновку експерта інститутом.

Запровадження у процесуальному законодавстві поняття «висновку експерта у галузі права» не змінює предмету судової експертизи та не розширює види засобів доказування, а лише надає сторонам можливість посприяти судді у визначенні норми законодавства чи закону, які підлягають застосуванню за аналогією законодавства чи аналогією права, а також здійснити коректне тлумачення норм іноземного права, що регулює спірні правовідносини.

Висновок експерта у галузі права не є доказом у справі, не є різновидом висновку експерта, може бути поданий учасниками справи лише з обмеженого кола питань права, які стосуються випадків, коли правовідносини сторін не врегульовані або недостатньо врегульовані українським законодавством, при цьому долучення висновку експерта з питань права до матеріалів справи та його врахування судом не є обов'язковим [12, с. 1].

Таким чином, висновок експерта в галузі права не містить дослідження, яке стосується обставин справи, і є джерелом не доказової інформації, а відомостей, які можуть бути необхідними для кваліфікації судом правовідносин сторін і вибору правової норми, яка підлягає застосуванню, проте не пов'язані із встановленням обставин справи. Отже, дана категорія носить суто консультативний характер у контексті процесу прийняття остаточного рішення, розуміння суддею суті та специфіки правового регулювання спірних правовідносин, яке подекуди може виходити за межі національного правового поля.

Тим не менш, незрозумілим є підхід законодавця до розміщення даних норм, оскільки правові норми, що регулюють діяльність експерта в галузі права в цивільному процесі містяться одразу за розділом, присвяченим процесуальній діяльності експерта. Таким чином, існують цілком обґрунтовані думки вчених-процесуалістів стосовно включення положень стосовно поняття та змісту висновку експерта в галузі права до ст. 73 ЦПК України, можливо, як ст. 73-1 для уникнення процесуальної плутанини.

Висновки

Отже, проаналізувавши положення законодавства та дослідження науковців щодо висновків експерта, спеціаліста, експерта з питань права, можна зазначити таке. Ці висновки мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Однак лише висновок експерта законодавець відносить до засобів доказування. Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. Значення експерта полягає у тому, що внаслідок проведення експертизи суд може отримати від нову інформацію, факти, відповідно до яких зробити певні висновки.

Хоча висновок спеціаліста не є засобом доказування, суд може використовувати відомості, надані спеціалістом у висновку, в процесі ухвалення судового рішення. Проте його спеціальні знання та навички не використовуються для дослідження суті фактів та обставин, що мають значення для вирішення спору. За своєю сутністю процес доказування та діяльність спеціаліста ніяк не пов'язані. Спеціаліст може лише посприяти більш ефективному здійснення судового процесу

Законодавець підкреслює, що висновок експерта у галузі права є теж абсолютно іншою процесуальною категорією, ніж висновок експерта, оскільки він, на відміну від останнього, не може містити оцінки, аналізу, підтвердження чи спростування доказів чи якимось іншим чином встановлювати наявність чи відсутність їх достовірності, належності, достатності тощо. Таким чином, законодавець сам по собі ізолює категорію висновку експерту в галузі права від засобів доказування.

Список використаних джерел

1. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 березня 2004 р. № 1618-М URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1618-15.

2. Гражданский процесс : учебник / под ред. М.А. Викут. Москва : Юристъ, 2005. 480 с.

3. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть : учебник. Москва : Норма, ИНФРА-М, 2013. 704 с.

4. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс : підручник. Київ : Ін Юре, 2005. 624 с.

5. Треушников М.К. Судебные доказательства. Москва : Городец, 2004. 272 с.

6. Жижина М.В. Методологические основы использования специальных знаний в гражданском и арбитражном процессе. Теория и практика судебной экспертизы. 2014. № 3 (35). С. 10-18.

7. Шепітько М.В. Засоби протидії наданню судовим експертом завідомо неправдивого висновку. Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2015. Вип. 15. С. 180-188.

8. Чернова М.Н. Заключение експерта как доказательство в гражданском и арбитражном процес се : дис. ... канд. юрид. наук :

12.0. 15. Москва, 2015. 187 с.

9. Про судову експертизу : Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/4038-12.

10. Кіреєва Н.О., Скорич О.О. Співвідношення висновків, що надаються експертом, спеціалістом, органами державної влади та місцевого самоврядування у цивільному процесі України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2016. Вип. 37 (2). С. 10-15.

11. Гетманцев М. Правова природа висновку експерта в галузі права. URL: http://pgp-joumal.kiev.Ua/archive/2018/6/61.pdf.

12. Корнієнко Марина. Новели цивільного процесу України: експертиза з питань права. URL: http://justa.com.ua/blog/noveli-tsivilnogo- protsesu-ukrayini-ekspertiza-z-pitan-prava.

Размещено на Allbest.ru