Відносини у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці як предмет адміністративно-правового регулювання

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Відносини у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці як предмет адміністративно-правового регулювання

Мельник-Лимонченко О.Р.,

прокурор Київської місцевої прокуратури № 5,

аспірант кафедри цивільного та трудового права

Анотація

Стаття присвячена питанням відносин у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці як предмету адміністративно-правового регулювання.

Суспільні відносини з контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці в Україні необхідно віднести до сфери сучасного адміністративно-правового регулювання.

Наголошено, що в контексті контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці важливим є нове «сервісне» розуміння адміністративно-правового регулювання та переорієнтація контролю із заходів репресивного впливу (припис і перевірка як засіб притягнення до юридичної відповідальності) на заходи попередження виникнення нещасних випадків, контролю заходів навчання працівників і відповідальних осіб.

Зазначено, що наявність уповноваженого суб'єкта здійснення контролю, чітке визначення сфери здійснення контрольних повноважень дозволяє вистачити відносини у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці як самостійні у частині предмету та методології суспільні відносини, що підлягають адміністративно-правовому регулюванню.

Державний контроль у сфері дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці як предмет адміністративно-правового регулювання - це вид адміністративно-правових відносин комплексного характеру, пов'язаних із використанням адміністративно-правого інструментарію, котрий реалізується уповноваженими на те суб'єктами публічного управління шляхом спостереження, перевірки та використання сучасної системи оцінки ризиків щодо встановлення фактичних даних про підконтрольні об'єкти із метою визначення їх відповідності законодавчим вимогам задля попередження та виправлення можливих відхилень і наслідків неправомірної діяльності, що перешкоджають функціонуванню системи охорони праці.

Адміністративно-правове регулювання має субсидіарний характер і розбудовується на основі «сервісноорієнтованого» підходу відповідно до здійснення функцій сучасного «гуманізованого» адміністративного управління.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, трудові відносини, охорона праці, державний контроль.

Abstract

Relationship in the field of control over the compliance of labor legislation and labor protection requirements as the subject of administrative and law regulation

The article is devoted to issues of relationship in the field of compliance with labor legislation and labor protection requirements as the subject of administrative and law regulation. Public relationship on control on compliance with labor legislation and labor protection requirements in Ukraine have to be included into the field of current administrative and law regulation.

There is stressed, that the new “service” approach to the administrative and law regulation, as well as the direction of control over repressive measures (order and audit as means of bringing to justice) on measures of prevention of accidents and control over instructing of employees and responsible persons, are very important in the context of control on compliance with labor legislation and labor protection requirements.

There is noted, that the presence of authorized entity to control and clear determination of the field of working out of control powers let us to define relationship in the field of control over the compliance with labor legislation and labor protection requirements as independent public relationship with separate subject and methodology, which are covered with administrative and law regulation.

The state control in the field of compliance with labor legislation and labor protection requirements as the subject of administrative and law regulation is a type of administrative and law relationship with complex nature that are related with using of administrative and law apparatus.

This apparatus is implementing in the way of observation and verification, and using of modern risk assessment system. Observation, verification and using of modern risk assessment system are worked out by authorized entities of Public Government in the part of determination of actual data on controlled objects to define its' conformity to legislative requirements. Such activity is aimed to prevention and correction possible deviations and consequences of illegal activity that counteract to functioning of labor protection system. In such case, administrative and law regulation has subsidiary character and is developed on the base of “service oriented” approach according to implementing functions of current “humanistic” administrative government.

Key words: administrative and regulation, labor relationship, labor protection, state control.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Безпечні умови праці на виробництві становлять найважливіший об'єкт діяльності органів контролю за дотриманням трудового законодавства. За сучасних умов це набуває особливої значущості, оскільки сфера трудових правовідносин є ґрунтом для різноманітних порушень власниками і посадовими особами підприємств.

Сучасний поступ України як правової та соціально орієнтованої держави, що оголосила мету набуття повноправного членства у Європейському Союзі, безпосередньо вимагає удосконалення національного законодавства у розрізі європейських цінностей і нормативних вимог. Національне законодавство потребує вдосконалення з огляду на посилення трудових міграційних процесів у житті держави та суспільства.

Відносини у сфері охорони праці традиційно розглядають у юридичній науці як частину предмета правового регулювання галузі трудового права. Водночас взаємозв'язок питання охорони праці з позитивно-правовим гарантуванням особистих прав людини з боку органів державної влади та місцевого самоврядування дає нам можливість відносити питання контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці в Україні до сфери сучасного адміністративно-правового регулювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання цієї проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. У зв'язку із зазначеним дослідження адміністративно-правового регулювання контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці є актуальним і потребує науково-теоретичного аналізу як цілісного правового явища.

Питання нагляду та контролю неодноразово були предметом наукових пошуків видатних вчених у галузі права. Серед них можна виділити праці В.С. Андрєєва, О.М. Бандурки, В.М. Гаращука, Л.М. Давиденка, В.В. Жернакова, Ю.М. Коршунова, М.В. Косюти, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, Л.Я. Островського, А.Є. Пашерстника, О.С. Пашкова, В.І. Прокопенка, В.П. Сілаєва, В.М. Скобєлкіна, О.І. Ставцевої, П.Р. Стависького, Л.О. Сироватської, Н.М. Хуторян, О.І. Шебанової, О.Н. Ярмиша та ін.

Мета статті є формулювання доктринальної позиції щодо місця адміністративно-правового регулювання у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці.

Виклад основного матеріалу

Конституція України визначає право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Таким чином, визнаючи за державою можливість здійснення заходів із гарантування трудових прав, у т. ч. і права на охорону праці, необхідно погодитися з твердженням, що, гарантуючи це право, держава, як зазначається у ч. 2 ст. 43 Конституції, створює умови саме за допомогою адміністративно-правових засобів і методів, для повного здійснення громадянами права на працю гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [1].

Право на працю, згідно з положеннями ст. 43 Конституції України, охоплює насамперед право на належні, безпечні та здорові умови праці. Окрім того, ст. 43 Конституції України забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах. Тлумачення змісту норми дозволяє однозначно стверджувати, що саме державі належить контроль за організацією й умовами найманої праці. Відповідно, додаткові юридичні гарантії права на працю містяться у чинному законодавстві (в нормах трудового, цивільного, медичного права, права соціального страхування). Водночас окремі заборони певних видів занять фізичної особи містяться в адміністративному деліктному праві та праві кримінальному.

Традиційно першочерговим завданням державного управління у сфері праці є створення умов соціально-економічного розвитку держави, розвитку ринку праці, забезпечення функціонування органів влади, що здійснюють контроль у сфері працевлаштування, оплати праці, охорони праці та ін. [2].

У формуванні та регулюванні соціально-трудових відносин суттєву роль відіграють заходи інституційного впливу, спрямовані на соціальний розвиток, соціальний захист працюючих, широке застосування принципів соціального партнерства шляхом розробки і прийняття відповідних законодавчих актів [3].

Таким чином, проблематика адміністративно-правової охорони праці - це комплекс складних питань, пов'язаних зі співвідношенням права на працю з правом на особисту безпеку людини, гарантіями захисту працівників від професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві; це проблема практичного механізму здійснення контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці в Україні (фактично це питання співвідношення правового впливу на суспільні відносини адміністративного права та трудового законодавства); це також і проблема адміністративно-правового інструментарію правового регулювання у частині встановлення можливих і необхідних обмежень, і, врешті-решт, це проблема діалектичної єдності приватного та публічного елементів правового регулювання у процесі їхнього впливу на життя нашого суспільства наприкінці другого десятиліття ХХІ ст.

Безумовно, суспільні відносини з контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці в Україні необхідно віднести до сфери сучасного адміністративно-правового регулювання. Адміністративно-правове регулювання має субсидіарний характер. Особливо яскравою стає така тенденція у світлі процесів «гуманізації» адміністративного права.

Як справедливо зауважує І.В. Бойко, основоположною позицією при перегляді змісту предмета адміністративного права є твердження, що людина є найвищою соціальною цінністю нашого суспільства. Цю тезу відтворює ст. 3 Конституції України. Демократичне суспільство сьогодні вимагає не тільки декларування цих положень, а й створення дієвих юридичних механізмів, що дозволять повною мірою реалізувати свої права і свободи. Розуміння адміністративного права як такого, що покликане служити людині та громадянинові й допомагати реалізовувати права і свободи через діяльність органів виконавчої влади та інших суб'єктів, котрі здійснюють владні управлінські функції, нам видається актуальним і слушним у цей період розвитку суспільства і держави. Виходячи з того, що адміністративне право є конкретизованим конституційним правом, основне його призначення вбачаємо у нормативній деталізації прав, свобод і обов'язків людини та громадянина, створенні механізмів їх реалізації та виконання, забезпечення, охорони та захисту [4, с. 115].

У контексті контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці важливим є нове «сервісне» розуміння адміністративно-правового регулювання та переорієнтація контролю із заходів репресивного впливу (припис і перевірка як засіб притягнення до юридичної відповідальності) на заходи попередження виникнення нещасних випадків і контроль заходів навчання працівників і відповідальних осіб.

У цьому контексті професор О.Ф. Андрійко влучно наголошує: «Суспільне призначення адміністративного права має ґрунтуватися на тому, що головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також на принципі, що права і свободи громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їх відносинах з органами виконавчої влади є визначення таких основних форм і напрямів діяльності цих органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян є надзвичайно важливим завданням науки адміністративного права. Воно має відбуватися шляхом закріплення в законі не лише природних, загальновизнаних прав і свобод, що є невід'ємною частиною правового становища громадян у розвинених країнах світу, а й створення необхідного реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. Саме механізм реалізації захисту прав і свобод досі належно не врегульований нормами адміністративного права. І хоча сьогодні деякі з елементів цього механізму вже реалізовані, зокрема судовий адміністративно-правовий захист прав і свобод громадян, однак потрібне подальше наукове обґрунтування вдосконалення механізму захисту прав і свобод громадян за допомогою процедурних норм і законодавчого їх закріплення» [5, с. 9-10].

На думку більшості вчених, із котрою ми погоджуємося, нагляд і контроль у адміністративному праві не є тотожними категоріями, а мають суттєві відмінності. Так, В. Жерканова зазначає, що трудове законодавство не розмежовує контролю та нагляду у сфері охорони праці, оскільки вони є нерозривними, але поряд із цим між ними можна простежити деякі відмінності. Різниця між контролем і наглядом полягає в тому, що контроль як одна із функцій управління передбачає, що суб'єкт управління контролює діяльність об'єкта щодо дотримання норм і правил трудового законодавства, а нагляд полягає у перевірці спеціальним державним органом дотримання вимог чинного законодавства у сфері охорони праці [6, с. 237].

Водночас Н.В. Болотіна, аналізуючи трудове право України, вказувала на те, що «нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є особливою правозастосувальною діяльністю спеціально уповноважених органів, яка спрямована на захист трудових прав людини» [7, с. 237].

За визначенням Л.Г. Коняхіна, нагляд і контроль не стали науковими термінами, які вичерпно відображають їх сутність та відмінність. [8, с. 11]. Частково він має рацію, проте переважна більшості юристів не має сумнівів щодо існування різниці між контролем і наглядом.

По-перше, відмінність між поняттями «нагляд» і «контроль» найбільш повно виявляється при порівнянні словосполучень. Наприклад, «громадський контроль», «контроль якості», «автоматичний контроль» та ін. По-друге, нагляд здійснюється наглядовими органами за діяльністю посадовими органами за діяльністю посадових органів і осіб, котрі не перебувають у його підпорядкуванні; повноваження органу нагляду мають владний характер і чітко визначені у нормативно-правових актах; ці повноваження передбачають прийняття правоохоронного акта індивідуального характеру, що містить вимогу усунути правопорушення або передбачає санкцію. По-третє, нагляд за дотриманням трудового законодавства означає перевірку законності рішення роботодавця, а контроль - перевірку цього рішення з огляду на його не лише законність, а й доцільність. В.К. Колпаков вказує, що «Нагляд - це здійснення спеціальними державними структурами цільового спостереження за додержанням виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами й організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами» [9, с. 675].

Контроль є найбільш поширеним і дієвим засобом забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції. Згідно з думкою дослідників контроль є важливою ознакою змісту державного управління.

У чинних нормативно-правових актах поняття нагляд і контроль вживаються у нерозривній єдності, чим власне законодавець і підкреслює нерозривність цілей і завдань, що стоять перед державними органами. Відмінності між органами нагляду і контролю виявляються переважно в методах порушення і способах реагування на них.

Так, відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 р. державний нагляд (контроль) є діяльністю уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, прийнятного рівня безпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Таким чином, наявність уповноваженого суб'єкта здійснення контролю, чітке визначення сфери здійснення контрольних повноважень дозволяє визначити відносини у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці як самостійні - у частині предмету та методології - суспільні відносини, що підпадають під адміністративно-правове регулювання.

Відповідно до згаданого Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) і ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах і міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Також сьогодні вчені-юристи, досліджуючи суб'єкт правовідносин, відмежовують його від суб'єкта права, зважаючи на те, що правовідносини - не єдина форма реалізації норм права. Виходячи з такого тезису, науковці та , хоча і розуміють суб'єкт правовідносин як суб'єкт права, який вступив у правовідношення для реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, але наголошують, що поняття суб'єктів правовідносин і суб'єктів права не завжди збігаються, оскільки суб'єкт права не завжди є водночас суб'єктом правовідносин [10, с. 21-22]. Зазначений аналіз правовідносин у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці доводить, що суб'єкти цих матеріальних відносин насамперед відзначають юридичний зміст відносин через здійснення контролю публічно-правового характеру. трудовий законодавство контроль охорона

Контрольний процес розглядається у сучасній управлінській науці як невід'ємна складова частина організаційної роботи, надійний засіб покращення діяльності державних органів, зміцнення організованості та дисципліни в усіх ланках державного апарату, підвищення відповідальності кожного окремого працівника.

Отже, можна зробити висновок, що в науковій літературі наявна значна полісемія поглядів щодо визначення терміна «державний контроль», що пояснюється різним трактуванням сутності контролю, різними науковими інтересами та різним розумінням окремих аспектів контролю тими чи іншими вченими. Синтезуючи підходи науковців до визначення поняття «державний контроль», можемо стверджувати, що державний контроль виступає не лише засобом перевірки відповідності стану об'єкта контролю визначеним нормативним вимогам, а й превенцією щодо недопущення помилок. У свою чергу, превентивна роль державного контролю полягає у сприянні виявленню відповідності діяльності органів публічного управління та їх посадових осіб чинному законодавству.

Аналіз наукових джерел доводить, що значення державного контролю полягає: по-перше, в отриманні інформації щодо процесів, які відбуваються в суспільстві; по-друге, у використанні його як засобу перевірки законності прийнятих рішень (вчинених дій); по-третє, у застосуванні визначених і закріплених нормативно-правовими актами засобів для запобігання, припинення неправомірних рішень, порушень і чітких правових норм; по-четверте, у можливості й необхідності активного впливу на об'єкти, процеси та явища.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

На нашу думку, державний контроль у сфері дотримання трудового законодавства та вимог охорони праці як предмет адміністративно-правового регулювання - це вид адміністративно-правових відносин комплексного характеру, пов'язаних із використанням адміністративно-правого інструментарію, котрий реалізується уповноваженими на те суб'єктами публічного управління шляхом спостереження, перевірки та використання сучасної системи оцінки ризиків щодо встановлення фактичних даних про підконтрольні об'єкти з метою визначення їх відповідності законодавчим вимогам задля попередження та виправлення можливих відхилень і наслідків неправомірної діяльності, що перешкоджають функціонуванню системи охорони праці.

Суспільні відносини з контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці в Україні необхідно віднести до сфери сучасного адміністративно-правового регулювання.

Адміністративно-правове регулювання має субсидіарний характер і розбудовується на основі «сервісноорієнтованого» підходу відповідно до здійснення функцій сучасного «гуманізованого» адміністративного управління.

Механізм адміністративно-правового регулювання контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці в Україні вимагає удосконалення нормативно-правових засад цієї діяльності.

В основу механізму адміністративно-правового регулювання контролю за дотриманням трудового законодавства та вимог охорони праці в Україні також може бути покладено принципи комплексності контролю та ризикоорієнтованості.

Сьогодні одним із найбільш важливих напрямів дослідження ризиків у галузі охорони праці є формування ефективної системи адміністративно-правового управління ними.

Система управління ризиками включає об'єкт і суб'єкт контрольної діяльності. Об'єктом управління є безпосередньо ризик, пов'язаний зі здійсненням заходів з охорони праці, у т. ч. і різноманітна інформація та бази даних.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. С. 141.

2. Усікова О.В. Принципи за завдання управління у сфері праці. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2013 № 6-2. Т 1 С. 158.

3. Трудове право України : навчальний посібник / ред. В. Теліпко. Центр навчальної літератури, 2009. 456 с.

4. Бойко І.В. До питання трансформації поглядів на предмет адміністративного права Сучасна адміністративно-правова доктрина захисту прав людини : матеріали наук.-практ. конф., м. Харків, 17-18 квіт. 2015 р.. Харків : Право, 2015. С. 115.

5. Андрійко О.Ф. До питання еволюції адміністративного права та предмета адміністративно-правового регулювання Сучасна адміністративно-правова доктрина захисту прав людини : матеріали наук.-практ. конф., м. Харків, 17-18 квіт. 2015 р. Харків : Право, 2015С. 9-13.

6. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права. Право України. 2000. № 7. С. 23-34.

7. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Київ : Вікар, 2003. 207 с.

8. Коняхин Л.Г. Надзор и контроль за соблюдением законодательства о труде. Москва, 1982. 248 с.

9. Колпаков В.К. Адміністративне право України. Київ : Юрінком Інтер, 1999. С. 675.

10. Дашковська О.О. Юридична особа як суб'єкт правовідносин: загальнотеоретичний підхід. Порівняльно-аналітичне право. 2013. № 3-2. С. 21-25.

Размещено на Allbest.ru