Актуальні проблеми виборчого законодавства України за результатом виборів 2019 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні проблеми виборчого законодавства України за результатом виборів 2019 року

Пундор Ю.О. - кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри права та фінансів Луцького інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Анотація

Передвиборчі процеси в Україні 2019 року чітко окреслили запит на нових політиків та нову якість політики. У статті здійснено аналіз деяких аспектів вітчизняних парламентських та президентських виборів цього року. Автор намагався дослідити моменти, що перешкоджають проведенню демократичних, чесних виборів та яким чином можна їх усунути, зокрема, шляхом уніфікації та внесення відповідних змін до нормативно-правових актів. Основними проблемами цьогорічного президентського виборчого процесу названо незаконну агітацію, тіньові кошти та війну між штабами.

Нині все ще присутній дуалізм дефініцій «політична реклама» та «передвиборна агітація», що вводить плутанину у розмежування норм, які регулюють агітацію під час виборів (законодавство про вибори та про рекламу). За результатом дослідження виявлено, що на законодавчому рівні необхідно врегулювати питання боротьби з пропагандою, поширенням навмисно створеної недостовірної інформації та іншими маніпуляціями в інформаційній сфері. Виборче законодавство також не регулює такі проблеми.

Тривалий час у суспільстві висловлювалась ідея запровадження на парламентських виборах пропорційної виборчої системи із відкритими списками, що підтримано міжнародними організаціями. Проте Верховна Рада України 20І9 року обиралася за комбінованою виборчою системою.

Автор аналізує новели новоприйнятого Виборчого кодексу, зокрема, застосування пропорційної виборчої системи з відкритими списками. Ідеологи ухвалення вказують, що такий механізм прибере корупційний складник як закритих партійних списків, так і мажоритарних округів. Головна ідея, закладена у Виборчому кодексі, полягає у тому, що самі виборці будуть визначати, хто із партійного списку пройде до парламенту. У кожному регіоні партія виставляє свій регіональний виборчий список і саме за нього будуть голосувати виборці. Важливий нюанс - у кожній п'ятірці списку двоє кандидатів мають бути однієї статі, тобто обов'язковою стає мінімальна квота у 30 відсотків для жінок. Як працює новий законодавчий акт на практиці стане зрозуміло на парламентських виборах у 2023/24 роках.

Ключові слова: вибори, передвиборча агітація, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система, Виборчий кодекс.

президентський законодавство вибори

Abstract

Actual problems of the electoral legislation of ukraine as the result 2019 elections

The pre-election processes in Ukraine in 2019 clearly outlined the demand for new politicians and the new quality of politics. The article analyzes some aspects of the national parliamentary and presidential elections this year. The author tried to investigate the issues that hinder the holding of democratic, fair elections and how they can be eliminated, in particular, through unification and amending the legal acts. Illegal agitation, shadow funds and war between the staffs are the main problems of this year's presidential election process.

The dualism of the definitions of “political advertising” and “election campaigning” is still present today, which confuses the delineation of the rules governing election campaigning (election and advertising legislation). As a result of the research, it was found that at the legislative level it is necessary to regulate the issue of combating propaganda, dissemination of intentionally created untrue information and other manipulations in the information sphere. Electoral law also does not address such issues.

For a long time, the idea of introducing a proportional open-list electoral system in the parliamentary elections was voiced and supported by international organizations. However, in 2019, the Verkhovna Rada of Ukraine was elected under a combined electoral system.

The author analyzes the novelties of the newly adopted Electoral Code, in particular, the application of a proportional electoral system with open lists.

Adoption ideologues indicate that such a mechanism would remove the corruption component of both closed party lists and majority constituencies. The main idea laid down in the Electoral Code is that the voters themselves will determine who from the party list will go to parliament. In each region, the party issues its own regional electoral roll, and voters will vote for it. One important caveat is that in each of the top five lists, two candidates must be of the same gender, ie a minimum quota of 30 percent for women is required. How the new legislation works in practice will become clear in the parliamentary elections of 2023/24.

Key words: elections, election campaigning, majoritarian electoral system, proportional election system, Electoral Code.

Постановка проблеми. 2019 рік увійшов у вітчизняну історію як рік чергових виборів Президента України та позачергових виборів народних депутатів України. «Слуги народу» нові, але обиралися за старим виборчим законодавством, тобто без попередньо проведеної, «обіцяної» обома лідерами президентської гонки, виборчої реформи та внесення змін до відповідних нормативно-правових актів.

Проблема уніфікації виборчого законодавства загострилась ще під час виборчих кампаній 2014 і 2015 рр., що призвело до появи нових законопроєктів Виборчого кодексу. Проте, на жаль, український народ цього року формував представницькі органи влади без урахування порад вітчизняних і міжнародних експертів (порад щодо змін у виборчій системі, обрання парламентарів за відкритими списками, зниження прохідного бар'єру для політичних партій та ін.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що чимало науковців вивчали проблеми безпосередньої демократії, міжнародних виборчих стандартів, різні аспекти правового регулювання виборів, виборче законодавство. У контексті вищезазначених питань варто згадати імена таких учених: В.Д. Бабкіна, М.О. Баймуратова, І.П. Бутко, Р.К. Давидова, В.М. Кампо, Р.П. Князевіча, М.І. Козюбру, В.В. Копейчикова, П.Ф. Мартиненко, В.Ф. Мелащенко, О.М. Мироненко, ГО. Мурашину, Н.Р. Ніжник, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабі- новича, А.О. Селіванова, С.Г Серьогіна, В.Ф. Сиренко, М.І. Ставнійчук, А.П. Таранова, В.Я. Тація, Є.А. Тихонова, Ю.М. Тодику, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицького, В.В. Цвєткова, М.В. Цвіка, П.Ф. Чалого, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, Н.Г Шукліна, Л.П. Юзькова, В.Д. Яворського та ін.

Мета статті - з'ясувати, наскільки гідним виявився виборчий 2019 рік та які зміни за результатом проведення президентських та парламентських виборів слід внести до законодавства.

Виклад основного матеріалу. Основними законодавчими актами, які регулюють проведення парламентських та президентських виборів в Україні, є Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061^1 із змінами та доповненнями та Закон України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року № 474-Х^ із змінами та доповненнями відповідно. Загалом національне законодавство, яке регулює виборчий процес, розосерджене і складається з багатьох законів та підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема, це Конституція України, Закон України «Про державний реєстр виборців», Закон України «Про Центральну виборчу комісію», Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про рекламу», постанови Центральної виборчої комісії тощо. В інформаційній сфері, крім спеціальних норм відповідних розділів виборчих законів, також діють загальні положення законів України «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Незважаючи на постійні рекомендації Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) Ради Європи та ОБСЄ/БДІПЛ, гармонізація виборчого законодавства так і не була проведена до початку виборчих процесів 2019 року.

Загалом законодавство про вибори за умови його належного застосування є достатнім для проведення демократичного виборчого процесу. Втім, певні частини потребують удосконалення для забезпечення їхньої повної відповідності міжнародним зобов'язанням та міжнародним стандартам. Крім реального забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у виборних органах влади, значних змін також потребують норми щодо інформаційно-агітаційної складової частини виборчого процесу [1].

За словами голови Комітету виборців України Олексія Кошеля, найбільша проблема виборів Президента України 2019 року - незаконна агітація, тіньові кошти та війна між штабами [2].

Згідно з частиною 1 статті 58 Закону України «Про вибори Президента України», передвиборча агітація - це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата на пост Президента України [3]. Однією з форм агітації є оприлюднення в друкованих та електронних засобах масової інформації відеофільмів.

Розглянемо декілька видів агітації лідерів Президентської виборчої кампанії 2019 року, в яких, на нашу думку, прослідковується порушення законодавства.

Так, громадське об'єднання «Комітет виборців України» (надалі - КВУ, Комітет) закликало кандидата в Президенти Володимира Зеленського оплатити трансляцію фільму «Слуга народу 3» з виборчого фонду, оскільки розцінило у показі стрічки передвиборчу агітацію на його користь. У Комітеті стверджували, що фільм має політичну тематику і позитивно зображує діяльність художнього персонажа Зеленського, а його назва ідентична до назви політичної партії, від якої Володимир Олександрович балотувався на вибори. Відповідно, КВУ закликав Зеленського оплатити із виборчого фонду показ стрічки «Слуга народу 3» на телеканалах, які його транслюватимуть. В іншому разі це буде порушенням Закону України «Про вибори Президента України», який забороняє фінансування матеріалів передвиборної агітації поза межами виборчого фонду кандидата [4].

Заступник голови Центральної виборчої комісії Євген Радченко пояснив, що оцінити, чи можна вважати серіал «Слуга народу» агітацією, можна лише після його виходу, запланованого на березень поточного року [5].

Агітація кандидатів у Президенти припиняється о півночі за добу до голосування. Тобто, оскільки зазвичай вибори в Україні проходять у неділю, кандидати мають припинити агітувати в ніч з п'ятниці на суботу.

Звернемо увагу, що у суботу 30 березня (ніч перед виборами) телеканал 1+1 транслював документальну стрічку про 40-го президента США Рональда Рейгана, якого озвучив Володимир Зеленський. Чомусь з усіх американських представників влади телеканал обрав саме того, котрий був у минулому радіоведучим та актором, підтекст такого вчинку зрозумілий неозброєним оком. Виникає питання, чи можна в таких діях розглядати порушення виборчого законодавства. Можливо, серед фахівців точитимуться суперечки щодо наявності порушення законодавства у такій передвиборчій агітації, але, на нашу думку, «передвиборчою маніпуляцією» показ фільму з відповідним озвученням В. Зеленським президента Рейгана можна вважати.

Напередодні другого туру виборів українці почали отримувати телефонні дзвінки від чинного на той час Президента України Петра Порошенка. І все б нічого, якби голос гаранта не був записаним і це б не було передвиборчою агітацією. У своєму зверненні до українців Порошенко закликав прийти на виборчі дільниці та підтримати його курс. Такі дзвінки спостерігали 18-19 квітня 2019 року за декілька днів до другого туру виборів Президента, що відбувся 21 квітня [6].

Керівник секретаріату партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» Максим Саврасов розповів, що не знав, звідки у команди кандидата номери телефонів українців, куди телефонує робот і голосом Петра Порошенка закликає прийти на вибори 21 квітня та проголосувати за нього. Водночас він розповів, що масове обдзвонювання українців оплачується з виборчого фонду кандидата [7].

Головними завданнями виборчого законодавства в частині інформаційного забезпечення та агітації є встановлення справедливого балансу інтересів кандидатів (партій), засобів масової інформації, виборців та надання кожному виборцю можливості зробити поінформований і усвідомлений вибір. Чинне законодавство в цій сфері передбачає структуру, яку вперше було впроваджено у виборчому законодавстві України ще у 2009 році (на рівні проєктів нормативно-правових актів у 2007 році), а саме розподіл регулювання відповідно до предмета на дві частини - «Інформаційне забезпечення виборів» та «Передвиборна агітація» (Розділи XV та XVI). Природно, що воно успадкувало «фундамент» тих років, лише в окремих частинах містить спроби відповідати сучасним умовам. За останні 9 років адміністративна та судова практика застосування вказала на певні недоліки, які натепер потребують нових системних підходів у регулюванні [8].

Нині все ще присутній дуалізм дефініцій «політична реклама» та «передвиборна агітація», що вводить плутанину у розмежування норм, які регулюють агітацію під час виборів (законодавство про вибори та про рекламу). Дискусійними і контраверсійними питаннями натепер є обмеження/заборона агітації в засобах масової інформації та за допомогою засобів зовнішньої реклами (зменшення вартості виборчих кампаній), розмежування агітації та інформування, чіткість «правил гри» для ЗМІ та відповідальність за їх порушення. У контексті відповідальності слід зазначити, що склади адміністративних правопорушень у сфері агітації в Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачають несуттєві санкції. Регулятор з недосконалими повноваженнями в сфері виборів є тільки для телерадіоорганізацій. Розмежування агітації та інформування на законодавчому рівні відбувалось шляхом деталізації всіх можливих проявів агітації. У разі занадто широкого визначення «агітація» і відсутності визначення «інформування» це створює досить складну конструкцію для правозастосування. У сукупності це формує передумови для самоцензури, зловживань з боку ЗМІ і кандидатів, низького рівня дотримання стандартів висвітлення виборчого процесу. Разом із тим за період 2014-2016 років український законодавець зробив низку змін до кримінального законодавства стосовно злочинів проти виборчих прав. Зокрема, з'явилася відповідальність за порушення порядку фінансування політичної партії, передвиборної агітації, агітації під час всеукраїнського або місцевого референдуму, посилені санкції і більш деталізований склад злочину за підкуп виборців, склад злочину за незаконне використання виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі, голосування виборцем/учасником референ-думу більш ніж один раз [8].

Розглянемо деякі проблемні аспекти парламентських виборів.

Як підкреслюють американські вчені, вибір виборчої системи - одне з найскладніших і найважливіших рішень, яке необхідно прийняти. У кожної виборчої системи є свої переваги й недоліки, які об'єктивно виявляються одночасно [9].

Виборча система кожної країни є унікальною за характеристикою і типом власних елементів. Проте, як зазначає Ю.Г Барабаш, у науці прийнято виділяти такі три фактори (елементи), що впливають на зміст виборчої системи: «магнітуда округу», «виборча формула» та «структура бюлетеня» [10].

Попри те, що Парламентська асамблея Ради Європи у резолюції № 1755(2010) рекомендувала закріпити виборчу систему з відкритими списками та регіональними округами, чинний Закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає застосування виборчої системи паралельного змішування, яка фактично (окрім певних відмінностей на кшталт виборчого бар'єра) була встановлена ще Законом України «Про вибори народних депутатів України» 1997 року [11, с. 31].

Так, частина 3 статті 1 Закону передбачає, що вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажо-ритарною) системою: 1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багато-мандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій; 2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах [12].

Пропорційний складник передбачає формування одного округу з магнітудою 225 мандатів. Структура бюлетеня передбачає можливість подачі виборцем одного категоричного голосу за список кандидатів (закритий список, тобто без можливості надання преференцій конкретному кандидату). Як виборча формула використовується «метод найбільших остач» та «квота Хейра». Легальний виборчий бар'єр встановлений на рівні 5%.

Мажоритарний складник передбачає формування 225 округів з магнітудою по 1 мандату. Структура бюлетеня передбачає можливість подачі виборцем одного категоричного голосу (тобто в цілому на виборах виборці отримують 2 бюлетені та подають 2 категоричні голоси - окремо за пропорційним та мажоритарним складниками) за конкретного кандидата. Як виборча формула використовується мажоритарна система відносної більшості (перемагає кандидат, який набрав більше голосів незалежно від рівня підтримки).

Мажоритарна система відносної більшості посилює зв'язок депутата і виборців, проте часто демонструє вкрай низький рівень репрезентативності і сприяє політичній корупції внаслідок невеликих розмірів виборчих округів. Відсутність у виборця можливості змінювати порядок кандидатів усередині списку стимулює політичну корупцію, послаблює зв'язок з кандидатом, політичну відповідальність останніх. Це, своєю чергою, призводить до незалученості багатьох депутатів до законодавчого процесу, нездатності виконувати свої професійні обов'язки, низької відвідуваності пленарних засідань і засідань комітетів, неуваги депутатів до роботи з виборцями [11].

Тривалий час у суспільстві висловлювалась ідея запровадження на парламентських виборах пропорційної виборчої системи з відкритими списками, що підтримано міжнародними організаціями (наприклад, відповідну рекомендацію надавала Парламентська асамблея Ради Європи у резолюції № 1755(2010) [13, с. 300]. Однак парламентські вибори 1998, 2002, 2012, 2014, 2019 років проводилися за комбінованою виборчою системою.

Експертне середовище не раз зазначало, що неуніфіковане виборче законодавство значно ускладнює виборчий процес та різнить правозастосовну практику.

Ідея прийняття Виборчого кодексу України має вже певну історію. Перші згадки про потребу уніфікації і кодифікації виборчого законодавства прозвучали у виступах на науково-практичній конференції, організованій Центральною виборчою комісією у 1999 році. Законопроєкти Виборчого кодексу вносились у Верховну Раду Україну з 2002 року, одразу два варіанти було зареєстровано у 2015 році [14, с. 248-249].

Процес удосконалення виборчого законодавства України носить перманентний характер і триває протягом усього періоду її незалежності.

Разом із тим 11 липня 2019 року відбулась довгоочікувана подія, Верховна Рада України ухвалила новий Виборчий кодекс, законопроєкт № 3112-1, що передбачає систему відкритих списків на виборах до парламенту.

За словами одного з авторів документа Олександра Черненка, проєкт Виборчого кодексу поєднав у собі п'ять виборчих законодавств: про вибори Президента, народних депутатів, про місцеві вибори, про Центральну виборчу комісію та про державний реєстр виборців. Автори проєкту наголошували, що головною новацією документа є відкриті виборчі списки. Кодекс, як ідеться в одній із поправок, має набрати чинності з 1 грудня 2023 року [15].

Ідеологи ухвалення вказували, що пропорційна система з відкритими списками прибере корупційний складник як закритих партійних списків, так і мажоритарки (експерти вказують, що на округах долю виборів часто вирішують гроші та прямий або непрямий підкуп виборців кандидатом).

Головна ідея, закладена у новоприйнятому Виборчому кодексі, полягає у тому, що самі виборці будуть визначати, хто з партійного списку пройде до Верховної Ради. Система дещо незвична і складна, це визнають і самі автори. На початку виборчої кампанії партії звично проводитимуть з'їзди та формуватимуть загальнодержавний виборчий список кандидатів. Проте на цьому схожість зі старою системою закінчується. Всіх своїх кандидатів партія одразу ж розбиває на 27 регіональних списків. Україна на парламентських виборах ділитиметься на 27 регіонів. У кожному регіоні партія виставляє свій регіональний виборчий список, саме за нього будуть голосувати виборці. Важливий нюанс - у кожній п'ятірці списку двоє кандидатів мають бути однієї статі, тобто обов'язковою стає мінімальна квота у 30 відсотків для жінок. Кандидати в регіональному списку одночасно змагатимуться і з іншими партіями, і зі своїми колегами у списку. Адже буде голосування і за партійний список, і за конкретну людину з нього [16].

Центральна виборча комісія (надалі - ЦВК) розподілятиме мандати за спеціальними формулами. Найперше рахують, яка партія подолала 5% виборчий бар'єр у загальнонаціональному окрузі, додавши всі голоси за партії в регіонах. Далі рахується виборча квота - ціна одного мандату у перерахунку на голоси виборців. Для цього загальну кількість голосів, подану за прохідні партії, ділять на 450 депутатів. Маючи цю цифру, ЦВК визначить, хто став депутатами у регіональних списках.

«Насправді - це комп'ютерна формула, за якою все легко і швидко вираховується, що називається у два кліки», - оцінив складність підрахунків доповідач проєкту Олександр Черненко. Він переконує, що ЦВК з цим завданням має впоратись [16].

Висновки

Таким чином, розглянувши деякі проблемні аспекти виборчих процесів, важливо зазначити такі моменти.

Президентська виборча кампанія, за оцінками міжнародних місій зі спостереження та національних громадських організацій, відбулась у відповідності до стандартів та принципів виборчого права. Передвиборчі процеси 2019 року чітко окреслили запит на нових політиків та нову якість політики. Парламентарі обиралися без попередньо проведеної виборчої реформи, що деякою мірою посприяло зосередженню влади в руках однієї політичної сили. Екватор 2019 року відзнаменувався прийняттям Виборчого кодексу, головною новацією документа є відкриті виборчі списки. Як працює нормативно-правовий акт на практиці стане зрозуміло на парламентських виборах у 2023/24 роках.

Поряд із цим слід зазначити, що натепер на законодавчому рівні не врегульовано питання застосування спеціальних механізмів та/або інструментів боротьби з пропагандою, поширенням навмисно створеної недостовірної інформації та іншими маніпуляціями в інформаційній сфері. Виборче законодавство також не регулює такі питання.

Список використаних джерел

1. Заключні звіти Місії ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за позачерговими виборами Президента України 2014 року, позачерговими виборами народних депутатів України 2014 року. URL: https://www.osce.org/uk/odihr/elections/ukraine/120961?download=true.

2. Коріновська Н. Найбільша проблема цих виборів - незаконна агітація, тіньові кошти та війна між штабами - КВУ. URL: https://hromadske.ua/posts/najbilsha-problema-cih-viboriv-nezakonna-agitaciya-tinovi-koshti-ta-vijna-mizh-shtabami-kvu.

3. ЗУ «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року

№ 474-XIV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/474-14.

4. Бега В. Комітет виборців вимагає, щоб Зеленський оплатив трансляцію «Слуги народу 3» як агітацію. URL: https://hromadske.ua/ posts/komitet-viborciv-vimagaye-shob-zelenskij-oplativ-translyaciyu-slugi-narodu-3-yak-agitaciyu.

5. Зеленський повідомив про завершення третього сезону серіалу «Слуга народу». URL: https://ua.interfax.com.ua/news/ election2019/571961.html.

6. Агітаційні дзвінки Порошенка українцям: хто за цим стоїть. URL: https://24tv.ua/agitatsiyni_dzvinki_poroshenka_ukrayintsyam_hto_ za_tsim_stoyit_n1143299.

7. У Порошенка не знають, звідки взяли номери, на які надзвонює Президент. URL: https://www.pravda.com.ua/ news/2019/04/19/7212748/.

8. Кужель Р, Бурмагін О. Президентські і парламентські вибори 2019 (методологія Моніторингу ЗМІ) замовлено та розроблено про- єктом Ради Європи «Підтримка прозорості, інклюзивності та чесності виборчої практики в Україні». URL: http://www.cje.org.ua/sites/default/ files/library/FIN_UKR_Media%20Monitoring%20Methodology_Ukraine.pdf.

9. Elster Lon, Offe Claus and Prews Wrich K. Institutional Design in Past - Communist Societies. New York : Cambridge University Press, 1998.

10. Постанова ЦВК «Про Календарний план основних організаційних заходів з підготовки та проведення позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року» від 24 травня 2019 року № 899. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0899359-19.

11. Гончар Л., Губська О., Ковриженко Д., Мохончук Б., Писаренко Н., Романюк П., Цуркан М. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 : посібник для суддів / за ред. М. Цуркана. Київ, 2019. 252 c.

12. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4061-17.

13. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: матеріали Венеціанської комісії / за ред. Ю. Ключковського. Вид. 3-е, випр. і доповн. Київ : Логос, 2016. 552 с.

14. Ільницький М.С. Кодифікація виборчого законодавства як один зі шляхів удосконалення виборчого процесу України. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. № 6. Том 4. 2017, с. 248-254.

15. Верховна Рада ухвалила Виборчий кодекс з відкритими списками. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-kodeks- vybory/30049272.html.

16. Червоненко В., Данильченко А. Виборчий кодекс ухвалили: як відбуватимуться вибори по-новому і коли. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-48936236.

Размещено на Allbest.ru